ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНО ВАЖЛИВИХ ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ ОФІЦЕРА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу і завдання дослідження, його методологічну основу та методи, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Психологічні особливості регуляції та розвитку професійно важливих фізичних якостей особистості офіцера” – описуються основні історичні етапи вивчення психічної регуляції рухів і дій людини. Теоретично визначено структуру фізичних якостей, розкрито їх сутність, виділено основні теоретичні підходи щодо їхнього вивчення.

Аналіз існуючих наукових підходів щодо дослідження психічної регуляції рухів і дій людини показав, що дана тема викликає широкий дослідницький інтерес на різних рівнях наукового пізнання: філософському, фізіологічному, загально та конкретно-науковому, що вказує на її значимість. Вченими підкреслюється особливість та винятковість рухової дії, яка розглядається як згусток активності психіки й свідомості людини (І.М. Сєченов, М.О. Бернштейн,      С.Л. Рубінштейн, О.А. Конопкін, В.В. Клименко). Зазначається, що рухи й дії людини є однією із форм її активного відношення до дійсності, засобами зв’язку з навколишнім світом, задоволення потреб особистості та суспільства (С.Л. Рубінштейн, А.Ц. Пуні, О.В. Запорожець, В.П. Зінченко,  М.П. Гуменюк, В.В. Клименко, С.І. Лазуренко).

Окреслено основні наукові підходи у вивченні психічної регуляції рухів і дій людини. Вони відзначаються орієнтацією на: регуляцію рухів почуваннями та структурність і цілісність живого руху (І.М. Сєченов); теорію умовних рефлексів (І.П. Павлов); блокову систему регуляції рухів (О.Р. Лурія); багаторівневу побудову рухів (М.О. Бернштейн); акцептор дії (П.К. Анохін); концепцію функціональної будови дії (Н.Д. Гордєєва, В.П. Зінченко); двокільцеву теорію регуляції дії (Л.В. Чхаїдзе); принцип домінанти (О.О. Ухтомський); механізми психомоторики (В.В. Клименко); теорію психологічної установки (Д.М. Узнадзе). Використання теоретичної та методичної бази кожного з підходів дає підстави розглядати процес формування рухів і дій як цілісну систему, яка адекватна потребам, цілям і мотивам діяльності людини. Тому рухова дія може розглядатися в психології як одна із одиниць аналізу психіки в діяльності особистості (В.В. Давидов, В.П. Зінченко, О.М. Леонтьєв, С.І. Лазуренко, В.В. Кли-менко): в дії утримуються всі елементи психіки та зароджуються елементи думки (І.М. Сєченов).

Визначено структуру професійно важливих фізичних якостей особистості офіцера, розкрито їх сутність, виділено основні психологічні підходи щодо їхнього вивчення. (В.В. Клименко, Є.П. Ільїн, В.П. Озеров, С.Д. Максименко, М.С. Корольчук). Особливе значення в світлі даної теми приділено таким фізичним якостям як витривалість, влучність та спритність, які розглядаються як професійно важливі якості особистості офіцера (М.О. Бернштейн, Р.Х. Сирош, К.К. Платонов, М.С. Корольчук, Г.В. Ложкін).

Отже, на основі аналітичного огляду літературних джерел, щодо теорій психічної регуляції рухів і дій людини можемо заключити, що вони є складним багатовимірним явищем. Використання теорії механізмів психомоторики         В.В. Клименка, в основу якої покладено принцип енергопотенціалу людини, в подальшому дослідженні якостей рухів і дій є, на наш погляд, оптимальним.

У другому розділі “Принципи та організація роботи по дослідженню фізичних якостей особистості” розглядаються шляхи досягнення мети та розв’язання завдань дослідження, описується процедура дослідження, обґрунтовуються методики, характеризується експериментальна вибірка.

З метою розв’язання поставлених завдань дослідження організаційно виконувалося в три етапи. Досліджувані – слухачі Національної академії оборони України віком від 21 до 34 років, які систематично працювали над своїм психомоторним зростанням (325 осіб).

На першому етапі проаналізовано головні теоретичні підходи щодо вивчення психічної регуляції рухів і дій людини, дана характеристика складовим компонентам системи фізичних якостей особистості. Розроблено методичний апарат та схему дослідження, обґрунтовано комплекс психомоторних вправ та методик, використання яких відповідало меті та завданням дослідження.

На другому етапі експериментально визначалися динаміка та результативність розвитку таких фізичних якостей досліджуваних осіб як витривалість, влучність та спритність. Структура дослідження зазначених фізичних якостей включала серію експериментально-навчальних занять. Дослідження витривалості проводилось продовж одинадцяти занять, участь у ньому взяли 86 осіб. Експеримент щодо формування влучності дії включав шість занять, для участі в ньому було залучено 92 досліджувані. Формування спритності здійснювалось у трьох варіантах: 1) в завчасно встановлених умовах; 2) у імовірних умовах; 3) в екстремальних умовах. В дослідженні брало участь 147 осіб.

На третьому етапі дослідження здійснювалася апробація розробленої нами методики ефективності розвитку фізичних якостей особистості на основі активізації психічної регуляції рухів і дій.

Достовірність і надійність отриманих результатів визначалася добором груп досліджуваних на основі показників енергопотенціалу, й у відповідності до прийнятих критеріїв статистичної достовірності даних та створенням адекватних умов обстеження. Отриманий в процесі дослідження матеріал аналізувався за допомогою понятійного апарату загальної психології та психології спорту (С.Д. Максименко, М.В. Макаренко, В.В. Клименко, Г.В. Ложкін). Успішність розвитку професійно важливих фізичних якостей досліджуваних визначалась у співвідношенні з енергетичними затратами організму. Цифрові матеріали дослідження були оброблені на комп’ютері за допомогою пакету статистичних програм SPSS 10.07.  

У третьому розділі “Розвиток фізичних якостей особистості вправами, побудованими на законах їх психічної регуляції” досліджувались особливості розвитку витривалості, влучності та спритності людини, вивчався вплив психічної напруженості, енергопотенціалу, пропорції золотого перетину, інструкцій-установок, комплексу психомоторних вправ спрямованих на розвиток досліджуваних фізичних якостей особистості.

Дослідження витривалості здійснювалося за розробленою нами методикою, яка стандартизувала рухові дії досліджуваних під час навчальних занять. В якості змісту навчального заняття використовувався тест – біг на 1000 м, який повторювався п’ять разів з чітким дотриманням ряду вимірювальних процедур: сумарної пульсометрії під час відпочинку протягом 5 хв та стандартної швидкості бігу на дистанцію 1000 м за 4 хв.

Психологічний експеримент складався із одинадцяти навчально-експериментальних занять. Основу першого заняття складала психомоторна робота (5х1000 м), виконання якої розпочиналось в напруженому стані оперативного спокою, еквівалентного пульсові 120 уд/хв. У решті серіях занять цей показник психічної напруженості був 102±6 уд/хв, тобто відповідав “золотій точці”, яка була визначена внаслідок розшифрування коду “золотого перетину”.

Встановлено, що психомоторна робота, виконана з психічним напруженим станом, при пульсі 120 уд/хв є надзвичайно складною. Вона проявилась в тому, що 56% досліджуваних не змогли виконати програму через велику втому: вони відмовились від четвертої та п’ятої пробіжок. В усіх учасників експерименту кожна наступна дія вимагала все більше часу для відновлення витраченого енергопотенціалу. Якщо до виконання другої пробіжки досліджувані були готові через 5,15 хв., то для виконання п’ятої останньої пробіжки час відпочинку збільшився до 17,12 хв.

Також встановлено, що цілеспрямований процес розвитку витривалості  найбільш ефективно здійснюється за умов, коли психічна напруженість стану досліджуваного перед початком виконання наступної психомоторної роботи перебуває в межах 102±6 уд/хв. За такої напруженості психічного стану досліджувані виконували психомоторну роботу без особливих ознак втоми і з позитивними почуттями. Якщо після першої дії час зниження психічної напруженості від оптимальної діяльності до стану оперативного спокою тривав від 11 до      13 хв., то після четвертої дії цей час скоротився до 5 хв, що є свідченням розвитку механізму відновлення витраченої енергії в процесі розвитку витривалості.