СТИЛЬ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ШКОЛИ-ІНТЕРНАТУ ЯК ЧИННИК МОТИВАЦІЇ УЧІННЯ ДІТЕЙ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотези, завдання та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію та структуру дисертації.

У першому розділі – “Теоретичний аналіз проблеми стилю педагогічного спілкування вчителя та мотивації учіння молодших школярів школи-інтернату” – розкрито теоретико-методологічні підходи до вивчення стилю педагогічного спілкування, висвітлено характерні особливості спілкування в системі “вчитель–учень” в умовах школи-інтернату, визначено змістові та структурні складові мотивації учіння молодших школярів і її особливості в учнів початкових класів шкіл-інтернатів; окреслено сутність взаємозв’язку стильової організації педагогічного спілкування та мотивації учіння.

У психолого-педагогічних характеристиках стилів педагогічного спілкування найчастіше зустрічається особистісно-диспозиційний підхід, в якому проблема стильових особливостей спілкування аналізується з точки зору їх особистісної обумовленості в контексті теорії інтегральної індивідуальності (В.П.Галузяк, А.Г.Ісмагілова, А.О.Коротаєв, С.Д.Максименко, В.С.Мерлін, М.В.Савчин, Т.С.Там­бовцева та ін.), концепції інтерперсональних рис (Т.Лірі); розробок стилів керівництва (лідерства) (Р.Бернс, О.О.Бодальов, К.Левін та ін.).

У науково-психологічній літературі стилі педагогічного спілкування поділяються на авторитарний, ліберальний та демократичний, що відповідає концепції стилів керівництва, в яких розрізняються формальна та змістова сторони (Р.Бернс, В.П.Сімонов та ін.). Причім, формальна сторона стилю спілкування характеризує форму комунікативного звернення вчителя до учня, а змістова – суть його комунікативних дій і вчинків, їх мету, спрямованість, смисл.

Відповідно до розуміння особистісного, ситуаційного та поведінково-операційного аспектів стилю педагогічного спілкування дослідники розрізняють його внутрішню та зовнішню підструктури (В.М.Галузяк, І.М.Галян, С.Д.Максименко та ін.); мотиваційно-ціннісну, орієн­таційну, емоційно-вольову та операційно-виконавську підструктури (М.А.Березовін, Я.Л.Коло­мин­ський, Г.М.Мешко та ін.); тільки операційну підструктуру (організаційні, оціночні, емоційно-комунікативні та фасцинуючі операції) (А.Г.Ісмагілова, А.О.Коротаєва, Т.С.Тамбовцева та ін.).

Необхідною умовою всебічного особистісного розвитку учнів є побудова педагогічного процесу на принципах діалогу. Ряд дослідників ствер­джує, що діалог є найбільш адекватним суб’єкт-суб’єктному характеру людської природи і тому найсприятливішим для організації продуктивних, особистісно-розвивальних контактів між людьми, в тому числі в процесі навчально-виховної взаємодії (З.С.Карпенко, В.П.Москалець, Л.А.Петровська, А.С.Співаковська та ін.).

Результати досліджень вікових особливостей мотивації учіння, представлені в роботах Л.І.Божович, І.Ю.Кулагіної, А.К.Маркової, М.В.Матюхіної, К.Т.Пат­ріної, О.В.Скрипченка, Л.М.Фрід­мана та інших, засвідчують, що вона формується у молодшому шкільному віці та зумовлюється соціальною ситуацією розвитку, істотною складовою якої є ставлення вчителів до учнів, що виражається у стилі їх педагогічного спілкування, зміною провідної діяльності, сформованістю вікових психологічних новоутворень особистості і є важливим показником якості освіти (Л.І.Божович, А.К.Дусавицький, Л.І.Молчанова, Т.В.Рюміна та ін.).

Особливості соціальної ситуації молодших школярів із шкіл-інтернатів спричиняють недо­розвиненість у них вікових новоутворень. Відтак не забезпечується зона найближчого розвитку і деформуються основні характеристики мотиваційної сфери особистості, виникає “ефект звуження мотивації”, її прив’язаності до ситуації (Б.С.Кобзар, В.С.Мухіна, Н.М.Огренич, А.М.Прихожан, Н.М.Толстих, В.А.Юницький та ін.).

У педагогічних ситуаціях у школах-інтернатах існує емоційна залежність молодших школярів від значущих дорослих, якими для них є вчителі та вихователі, що створює фрустрацію потреби спілкування дітей. Потреба учнів, які виховуються в закладах інтернатного типу, в позитивно забарвленому емоційному спілкуванні з дорослими здебільшого не задовольняється, що спричиняє, по-перше, депривацію важливого для емоційного благополуччя переживання своєї потрібності і цінності для інших, спокійної впевненості в собі, що є емоційною основою формування повноцінної особистості; по-друге, відчуженість переживання цінності інших людей, глибокої прив’язаності до інших (І.В.Дубровіна, А.М.Прихожан, Н.М.Толстих, В.Г.Ципурський).

Проведений аналіз дозволив окреслити теоретичні підходи до експериментального дослідження мотивації учіння молодших школярів школи-інтернату в залежності від стилів педагогічного спілкування їх учителів. Аналіз стилів педагогічного спілкування вчителів шкіл-інтернатів ми здійснювали через сукупність комунікативного, емоційного та поведінкового компонентів, які проявляються у формальній (зовнішній) та змістовій (внутрішній) сторонах.

У другому розділі – “Дослідження впливів стилю педа­гогічного спілкування вчителів на мотивацію учіння молодших школярів у школах-інтернатах” – обґрунтовано методичне забезпечення, хід дослідження та аналіз результатів констатуючого експерименту.

Емпіричне дослідження було організоване за стратегією поперечних зрізів. Протягом 2003 року ним було охоплено 16 учителів початкових класів та 157 учнів 1-4 класів чотирьох обласних загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Чернівецька області), що дало змогу діагностувати впливи стилів спілкування педагогів на динаміко-інтегративні тенденції в учбовій мотивації цих учнів.

На першому етапі констатуючого експерименту вивчались формальна та змістова сторони стилів педагогічного спілкування вчителів за допомогою методики В.П.Сімонова. Найчи­сель­нішими за формою звернення (50%) виявились вчителі з авторитарним стилем, а за змістовою стороною – з демократичним  стилем педагогічного спілкування (50%) (табл.1). Тобто, якщо вчителі шкіл-інтернатів у процесі вербальної та невербальної комунікації, у способах впливу виявляють авторитарність, то, згідно результатів досліджень, це ще не свідчить про їх авторитарність у смисловому аспекті.