ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АМБІВАЛЕНТНОСТІ ЯК ЧИННИКА РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ В РАННЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ В УМОВАХ СІМ\'Ї

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується  актуальність проблеми, визначаються об'єкт, предмет, мета, гіпотеза та методи дослідження, розкриваються методологічні і теоретичні засади дослідження, експериментальна база, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, достовірність її результатів, наведені дані про апробацію, впровадження результатів роботи, структуру дисертації.

У першому розділі „Теоретико-методологічні аспекти вивчення проблеми амбівалентності особистості в умовах сім'ї” визначається сутність амбівалентності як чинника розвитку особистості в сім'ї, охарактеризовано концепції та підходи до вивчення проблеми психічного розвитку особистісної амбівалентності в сімейних стосунках у зарубіжній та вітчизняній психології, показано вікові особливості цього психічного явища в умовах сім'ї, зокрема приділяється увага його розвитку в ранньому юнацькому віці, досліджено питання структури, критеріїв амбівалентності особистості в сімейних стосунках.

Дослідження впливу амбівалентності на розвиток підростаючої особистості в сім'ї зумовлює необхідність системного підходу  (Дж.Капрара, К.Маданес, С.Мінухін, В.Сатір, Д.Сервон, Ч.Фішман), в котрому сім'я розглядається  як єдина  цілісна система, а кожен  її член – як активний учасник декількох  підсистем (батьківської, подружньої, дитячої, чоловічої, жіночої та ін.), що взаємодіють між собою. Розвиток дитини в сім'ї досліджується крізь призму  соціальних зв'язків, в які вона включена: “дитина-батько”, “дитина-мати”, “дитина-брати і сестри”, “дитина-прабатьки”, “дитина-інші люди”.

 Д.Бенджамін, Ю.В.Борисенко, Ш.Берн, М.Клейн, В.П.Кравець, Д.Крістієва, Р.Норвуд, Р.В.Овчарова, А.Г.Портнова, Н.В.Самоукіна, Ф.Тайсон, Р.Тайсон, З.Фройд, С.Фрош, Е.Фромм, О.Д.Шинкаренко  та інші  досліджують амбівалентність в системі “дитина-батько”. Багато психологів (К.Абрахам, М.Аінсворт, В.В.Бойко, Дж.Боулбі, Д.Віннікот, Р.Голдвін, Е.Еріксон, Т.М.Зелінська, Г.Клауд, Дж.Клііз, М.Клейн, М.Майн, М.Малер, С.Ю.Мещерякова, Р.В.Овчарова, Г.Салліван, Н.В.Самоукіна, Р.Скіннер, Дж.Таусенд, Г.Фігдор, Г.Г.Філіппова, С.Фрайберг, А.Фройд, Е.Фромм, К.Хорні)  вивчають прояви амбівалентності  у взаєминах матері і дитини  як  незбалансованість проявів любові та ненависті, опіки та маніпуляції, взаємозалежності та самостійності. Амбівалентні тенденції в системі “дитина-брати і сестри”  та їх вплив на формування особистісних якостей  досліджували А.Адлер, К.Девіс, Р.Мей, Н.Ньюкомб, Р.Річардсон, А.Росс, В.Тоумен, О.В.Черніков, Л.Б.Шнейдер. Амбівалентність в системі “дитина-дідусі та бабусі” досліджували Е.Г.Ейдеміллер, А.І.Захаров, Г.Крайг, О.В.Краснова, А.С.Співаковська, І.В.Шаповаленко, В.Юстіцкіс. Амбівалентність в системі “дитина-інші люди” досліджували  Т.М.Сорокіна, Т.М.Титаренко. Ряд дослідників (Дж.Капрара, Р.В.Овчарова, Е.Рудинеско, Е.А.Савіна, Д.Сервон, О.Б.Чарова) розглядають вплив індивідуальних особливостей дітей на психологічний стан батьків і на сім'ю як таку.

Становлення особистості в сім'ї – складний процес, що неминуче супроводжується амбівалентними реакціями в  різних сферах  сімейного життя. Наше дослідження ґрунтується на розумінні амбівалентності як динамічної властивості особистості, що діє як варіативний регулятор поведінки в усіх сферах життєдіяльності людей, психологічні особливості якої визначають специфіку особистісного розвитку: гармонійного чи негармонійного (Дж.Ванер, М.Кругман,  В.А.Роменець, Л.М.Собчик, Е.Френкель-Брунсвік).

 Дослідження амбівалентності особистості в умовах сім'ї в зарубіжній психології найбільш грунтовно представлені в класичному психоаналізі (З.Фройд), неофрейдистських концепціях (А.Адлер, Е.Еріксон, Е.Фромм, К.Хорні, К.Юнг) та психоаналітичних теоріях розвитку (К.Абрахам,  М.Аінсворт, Д.Віннікотт, М.Клейн, М.Малер, Г.Салліван, Е.Френкель-Брунсвік, А.Фройд), де полюси суперечностей розглядаються у динамічній єдності та як основа розвитку особистості;  у когнітивній психології цей феномен аналізують в контексті понять психологічного конфлікту (К.Левін), сумнівів при прийнятті рішень (М.Кругман), надстимулювання (В.Крено, Дж.Сайвесек); в гуманістичних теоріях – як розбіжності між індивідуальними проявами та нормами соціуму (А.Маслоу, К.Роджерс).

В сучасних психологічних дослідженнях ґрунтовно вивчається проблема взаємозалежності в подружніх стосунках (Р.Норвуд), у батьківсько-дитячих взаєминах (Л.Ешнер, М.Майєрсон, Е.Пінкола, Е.У.Сміт, Б.Уайнхолд, Дж.Уайнхолд). Дослідники вказують на традиційно високу амбівалентність взаємозалежних стосунків у сім'ї, що простежується в декількох поколіннях.

У вітчизняній психології проблема амбівалентності як чинника розвитку особистості в умовах сім'ї вивчається переважно побіжно, зокрема, при дослідженні подружніх конфліктів (Т.Ф.Алексеєнко, О.Г.Антонова-Турченко, Т.П.Бессонова, О.І.Бондаренко, В.Бондаровська, С.В.Воликова, С.І.Голод,  М.М.Московка, М.І.Мушкевич, Е.В.Полкунова, С.А.Ройз,  Г.В.Святненко, О.С.Сермягіна,  Р.І.Сірко,  А.Б.Холмогорова, О.Д.Шинкаренко, Ю.М.Якубова.  Ряд вчених приділяють увагу вивченню проявів амбівалентності у формуванні батьківського ставлення до дитини (С.Ю.Мещерякова, Р.В.Овчарова, Г.Г.Філіппова), взаємозалежності  сімейних  взаємин  (Т.М.Зелінська, О.П.Макушина, Н.В.Самоукіна).

Вікові особливості раннього юнацького віку підсилюють протилежності зовнішнього та внутрішнього світу особистості, насамперед, зростає прагнення до самостійності, актуалізується потреба в здійсненні життєвого вибору (Б.С.Волков, М.М.Заброцький, М.Кле, І.С.Кон, Г.Крайг,  Н.Ньюкомб, Б.Робінсон, П.Скін, К.Флейк-Хобсон, Х.Ремшмідт). Цей процес супроводжується загостренням суперечливих проявів у сімейних взаєминах, усвідомленням необхідності переструктурування взаємодії між батьками і старшокласниками.

Спираючись на положення В.М.М'ясищева, С.Л.Рубінштейна ми розглядаємо ставлення людини як базове психічне утворення, що складає ядро особистості та визначає риси її характеру, забарвленість та інтенсивність переживань, спрямованість інтересів, мотивів поведінки, самоставлення. Ставлення до сімейного життя є однією із вирішальних детермінант психічного розвитку особистості в сім'ї.

Дослідження підходів до визначення структури батьківсько-дитячих ставлень показало, що найбільш плідним напрямком є вивчення її трьохкомпонентності: когнітивного, афективного, поведінкового аспектів (Ю.В.Баскіна, А.Я.Варга,  О.Б.Кізь, М.М.Обозов, Р.В.Овчарова). Саме ця структура ставлень особистості до сімейних стосунків в ранній юності дозволяє виявити індивідуальні, вікові, статеві прояви амбівалентності в когнітивній, афективній, поведінковій сферах, що знаходяться у динамічному взаємозв'язку.

У науковій літературі досліджують такі показники амбівалентності ставлень особистості до сімейних стосунків: протилежність почуттів та прагнень (Е.Берн, Е.Блейлер, З.Фройд), агресивність та залежність (К.Абрахам, М.Аінсворт, Д.Віннікотт, М.Клейн), почуття страху і провини (Г.Салліван, Г.Фігдор), непослідовність у поведінці (Е.Еріксон, К.Левін, А.Фройд, Е.Френкель-Брунсвік, К.Хорні), авторитарна виховна позиція батьків (А.Адлер, Р.Річардсон, Е.Фромм), гіперопіка (В.В.Бойко, К.Девіс, В.Я.Титаренко, І.Фрідман), надмірний контроль (І.Бондаренко, Е.Г.Ейдеміллер, Р.В.Овчарова, М.Кругман, Г.Радчук, В.Юстискіс, К.Юнг), надмірне стимулювання (В.Крено, Дж.Сайвесек), відсутність контролю та обмежень (Ю.Б.Гіппенрейтер, А.Маслоу), приховування як позитивних, так і негативних почуттів (К.Роджерс, В.Сатір, Н.Пезешкіан), взаємозалежність у подружніх та батьківсько-дитячих стосунках (Л.Ешнер, М.Майєрсон, Р.Норвуд, Е.Пінкола, Е.У.Сміт, Б.Уайнхолд, Дж.Уайнхолд), адикції (Т.М.Зелінська, Н.Ю.Максимова, К.Хау, Д.Херст), емоційна незрілість (Н.Н.Авдеєва, М.Г.Елагіна, С.Ю.Мещерякова, К.А.Кошкін, Г.Крайг, О.Д.Шинкаренко), сімейні конфлікти (О.Г.Антонова-Турченко, В.Бондаровська, К.Вітек, С.І.Голод, Г.В.Святненко, М.М.Московка, О.В.Черніков, Ю.М.Якубова), емоційне відчуження (А.А.Ахмадеєв, Ю.В.Баскіна, А.Я.Варга,  Б.Робінсон, П.Скін, Х.Ремшмідт, С.Ройз, К.Флейк-Хобсон, А.А.Ширяєва).

Особливості сімейного виховання впливають на характер ставлень дитини до сімейних стосунків, що сприяє формуванню особистісних властивостей, зокрема, інтенсивності амбівалентності. Розвиток особистості в сімейній сфері дає можливість переживати амбівалентність узгоджено та діяти в майбутньому позитивно, прагнучи до сімейних стосунків. Ставлення до батьківської сім'ї є "внутрішньою картиною" розвитку особистості старшокласників.

У другому розділі „Вивчення психологічних особливостей особистісної амбівалентності в ранньому юнацькому віці в умовах сім'ї” представлені теоретико-методичні основи дослідження, кількісний та якісний аналіз результатів експериментального вивчення особливостей прояву особистісної амбівалентності в ранній юності в умовах сім'ї; визначено критерії, показники діагностування рівнів прояву амбівалентності ставлень особистості до сімейних стосунків у ранній юності; показано взаємозв'язок амбівалентності ставлень старшокласників до сімейних стосунків з їх характеристиками особистісної амбівалентності.

Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження дав можливість виділити структурні компоненти амбівалентності ставлень до сімейних стосунків (когнітивний, афективний, поведінковий) та особистісні характеристики юнаків, що мають взаємозв'язки  цим феноменом (самооцінка амбівалентності, фрустраційна толерантність-інтолерантність, доброзичливість-агресивність).

На першому етапі експерименту досліджувалися психологічні особливості прояву амбівалентності ставлень старшокласників до сімейних стосунків батька, матері, батьків разом  з допомогою основної методики “Підлітки про батьків” Л.І.Вассeрмана, І.А.Горькової, Е.Е.Ромиціної та додаткової "Ставлення юнаків та дівчат до життя в сім'ї" Т.Шрайбера. Другий етап констатувального експерименту полягав у вивченні  характеристик особистісної амбівалентності учнів у ранньому юнацькому віці та їх взаємозв'язок з амбівалентністю ставлень. Вивчення когнітивного компоненту особистісної амбівалентності проводилося за допомогою методики "Оцінювання і самооцінювання амбівалентності", розробленої Т.М.Зелінською. З допомогою методики "Рівень соціальної фрустрованості" Л.І.Вассермана у модифікації В.В.Бойка було виявлено особливості афективного компоненту. Для вивчення поведінкового компоненту особистісної амбівалентності у ранньому юнацькому віці ми використали методику В.В.Бойка "Я агресивний чи ні". Узагальнений аналіз та інтерпретація даних експериментального дослідження на третьому етапі дозволили виявити критерії та показники прояву амбівалентності як чинника розвитку особистості учнів у ранній юності в умовах сім'ї.

Вивчення когнітивного компоненту амбівалентності ставлень до сімейних стосунків виявило наступні особливості:

-          критерієм даного компонента є співвідношення самостійності-залежності в ставленні до стосунків з батьками, що виявляється на трьох рівнях: низькому збалансованому (усвідомлення та інтегрованість суперечностей, самостійність з відповідальним виконанням своїх обов'язків); середньому незбалансованому (неузгодженість суперечностей, чергування самостійності і залежності, неадекватне виконання обов'язків); високому дезінтегрованому (прояви розбалансованості, дезадаптованості, інфантильна залежність, недовіра до себе і батьків);

-          статеві особливості прояву даного компоненту амбівалентності ставлень учнів у ранньому юнацькому віці до сімейних стосунків батька такі: низький збалансований рівень характерний для 27,83% хлопців та 57,17% дівчат (φ*=2,675,  p≤0,05), середній незбалансований відповідно - 39,15% та 38,20%,  дезінтегрований рівень притаманний 33,02% хлопців та 4,7% дівчат (φ*=1,643,  p≤0,05);

-          прояви когнітивного компоненту амбівалентності ставлень учнів до сімейних стосунків матері наступні: низький збалансований рівень притаманний для 33,49% хлопців та 31,48% дівчат, середній рівень характерний для 38,68% хлопців та 36,11% дівчат, високий рівень - 27,83% хлопців та 32,41%  дівчат;

-          вікові відмінності у проявах когнітивного компонента амбівалентності ставлень до сімейних стосунків учнів 10-их і 11-их класів характеризуються наступними змінами: незначним збільшенням низького рівня (від 20,00% до 21,50%), значущим збільшенням високого рівня (від 35,24% до 40,19%, t=2,898, p≤0,01), зменшенням прояву середнього рівня (з 44,76% до 38,31%, t=2,619, p≤0,01);

-          оптимальним для узгодження проявів самостійності-залежності в сімейних стосунках старшокласників є низький збалансований рівень, який недостатньо виражений, тоді як прояви дискордантного (середнього і високого) рівня домінують та складають у 15-16-річних досліджуваних 80,00%, в 16-17-річних – 78,50%.

Характеристики афективного компонента ставлень наступні:

-          прояви емоційного прийняття-емоційного знехтування виступають критерієм даного компонента та представлені на трьох рівнях: низькому збалансованому (безумовне прийняття, інтеграція амбівалентних почуттів, позитивна спрямованість особистості); середньому незбалансованому (обумовлене емоційне прийняття, майже рівні за силою позитивні і негативні переживання щодо сім'ї); високому дезінтегрованому (батьківське емоційне знехтування переживається із значною напругою, безнадійністю, наступним знеціненням сім'ї);

-           в ставленні до сімейних стосунків батька на низькому рівні зафіксовано 16,51% хлопців та 9,43% дівчат, середньому – 55,66% хлопців, 42,92% дівчат, та високому – відповідно 27,83% і 47,64% (φ*=1,777, p≤0,05);

-          в ставленні до сімейних стосунків матері виявлені наступні тенденції:  низький  рівень - 5,66% хлопців та 4,63% дівчат, середній  – 38,68% хлопців та 27,78% дівчат, високий − відповідно 55,66% та 67,59%;

-          вікова динаміка рівнів прояву афективного компонента амбівалентності ставлень до сімейних стосунків характеризується наступними тенденціями: незначне збільшення низького рівня на 2,56%; суттєве зменшення від 15-16-річних до 16-17-річних середнього рівня на 7,45% (t=2,213, p≤0,05), збільшення високого на 4,89% (t=2,454%, p≤0,05). Провідний дискордантний рівень становить 86,67% у 10-их класах і 84, 11% у 11-их, що є негативною тенденцією і потребує психокорекційного впливу на його зниження.