Емоційні та психосоціальні чинники ставлення до здоров’я

Краткое содержание

У вступі обгрунтовані теоретична і практична актуальність досліджуваної проблеми, вибір теми, визначено об’єкт, предмет та мету, сформульовано гіпотезу, завдання, методологічні основи і методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи.

Перший розділ «Ставлення до здоров’я: проблеми та перспективи дослідження» являє собою аналітичний огляд стану проблеми ставлення до здоров'я в сучасній психології. Зокрема, в цьому розділі розглянуті особливості ставлення людини та суспільства до здоров'я і хвороби в їх часовій перспективі; проблеми та перпективи дослідження специфічного психічного явища - ставлення до здоров'я; основні підходи до вивчення впливу психологічних, демографічних і соціальних факторів на здоров’я та на ставлення до нього.

Сучасні дослідники визнають, що останніми роками українське суспільство переживає системну кризу, найтривожнішим проявом якої є криза фізичного, морального і психічного здоров'я населення. Вихід з цієї кризи потребує зміцнення і зберігання здоров'я через дотримання здорового способу життя, посилення мотивації та підвищення індивідуальної відповідальності за здоров'я, а також формування ефективної системи освіти населення в галузі охорони здоров'я. Відповідні заходи мають, перед усім, забеспечувати формування активної позиції людини стосовно власного здоров'я, соціального стереотипу дбайливого ставлення до нього. Таким чином, обгрунтовується необхідність формування адекватного ставлення кожної людини до свого здоров'я, а отже – актуальність вивчення різних аспектів цього феномена.

Головною метою дослідження цієї проблеми є виділення особистісних характеристик, особливостей психологічного, соціального та фізичного стану особи, які впливають на її поведінку стосовно здоров’я безпосередньо чи опосередковано через зв’язок “ставлення-поведінка”. Очевидно, що ця проблема має міждисциплінарний характер, що проявляється у зростанні інтересу до неї та кількості досліджень в рамках різних наук – психології, медицини, соціології, валеології - та на їх межах.

Найбільш повним та інтегральним підходом до визначення, опису і дослідження феномену ставлення є розроблена й прийнята у вітчизняній психології “концепція ставлень” (О.Ф.Лазурський, В.М.Мясищев), в рамках якої ставлення до здоров'я є системою індивідуальних, вибіркових зв'язків особи із різними явищами навколишньої дійсності, які сприяють або, навпаки, загрожують здоров'ю особи, а також певна оцінка індивідом свого фізичного і психічного стану (О.Є.Личко, Г.С.Никифоров). Згідно з концепцією В.О.Ясвіна та С.Д.Дерябо ставлення до здоров’я, як будь-яке ставлення до природного об’єкта може бути оціненим за кількома параметрами, найважливішими з яких є індивідуальний психологічний зміст (сукупність ознак ставлення до здоров’я), якісно-змістовна характеристика модальності, що визначається за двома факторами – характером сприйняття здоров’я (суб’єктність-об’єктність) та характером взаємодії з об’єктом (прагматичність-непрагматичність), кількісна структурно-динамічна характеристика інтенсивності та співвідношення її компонентів – емоційного, когнітивного, практичного та поведінкового на рівні вчинків. Проте, користуючись запропонованою системою опису ставлення до здоров’я як психічного явища, яку ми поділяємо та розглядаємо як найбільш повну та доречну для дослідження обраного предмета, ми вважаємо доцільним уточнення назв останніх двох компонентів інтенсивності ставлення до здоров’я. Так, спираючись на психологічний зміст цих аспектів ставлення, у подальшій роботі та аналізі результатів ми дотримувались визначень «практичний компонент на індивідуальному рівні» та «практичний компонент на соціальному рівні».

Локус контролю стосовно здоров’я, пов’язаний із суб’єктивним ставленням через “Я-концепцію” особистості (В.О.Ганзен, І.М.Кондаков, М.М.Нілопец, Л.В.Куліков, С.Л.Рубінштейн), може розглядатися як атрибуція контролю та міра відповідальності ставлення та має вивчатися поряд з виділеними параметрами ставлення до здоров’я.

Уявлення про ставлення як психічну властивість (В.О.Ганзен, Б.Ф.Ломов, В.С.Мерлин та ін.) та властивість особистості (В.М.Мясищев, Л.В.Куліков, О.О.Прохоров) складає теоретичну основу для дослідження впливу на нього психічних станів індивідууму через зв’язок “стан - властивість”. Тривалі (К.К.Платонов, С.Л.Рубінштейн, В.О.Якунін), домінуючі, (Л.В.Куліков, О.О.Прохоров), часто повторювані (В.О.Ганзен), психічні стани впливають на утворення, формування та розвиток системи ставлень, та ставлення до здоров’я – зокрема; емоційна ж складова присутня у будь-якому психічному стані (Т.Н.Васильєва, В.О.Ганзен, Л.В.Куліков, В.О.Якунін і ін.). Водночас принциповою відмінністю усіх особистісних ставлень є те, що під час свого формування, розвитку та закріплення вони зазнають значного - безпосереднього чи опосередкованого - впливу багатьох соціальних факторів (В.М.Мясищев, О.Є.Личко), а позиції особистості, які поєднують об’єктивні і суб’єктивні її характеристики, будуються на основі її статусу – економічного, трудового, освітнього (Б.Г.Ананьєв). Таким чином, залучення до аналізу характеристик фізичного (об’єктивного та суб’єктивно оцінюваного) стану особи, її психосоціальних параметрів та показників емоційного стану створює умови для реалізації у дослідженні системного підходу, який передбачає сукупне вивчення чинників різних рівнів життєдіяльності особи – фізичного (біологічного), психологічного і соціального (В.О.Ганзен, С.Д.Максименко).

Другий розділ «Матеріали та методи дослідження» присвячений характеристиці вибірки досліджуваних, описові структури та процедури дослідження, добору, обгрунтуванню та опису емпіричних методів, які були використані в роботі. 

Дослідження було проведено в два етапи. У пілотній фазі дослідження, завданням якої було створення комплексу адекватних предмету дослідження психодіагностичних методик, опрацьовування бланків інтерв’ю і документації та налагоджування процедури збирання інформації й взаємодії із досліджуваними, взяли участь 103 опитуваних. За результатами цього етапу створений опитувальник для визначення модальності та психологічного змісту ставлення особи до здоров’я.  

В основному етапі дослідження, з урахуванням учасників підготовчого етапу, взяли участь 406 осіб у віці від 18 до 69 років - відвідувачі Одеської міської поліклініки № 6, лікувально-діагностичного центру при Міський клінічній лікарні № 9, лікувально-діагностичного центру “Андромед”, амбулаторії сімейних лікарів при поліклініці № 6 та члени їх сімей, клієнти кадрової агенції “Веста”, студенти Одеського державного медичного університету. Структура вибірки характеризується розподілом респондентів за статтю, віком, рівнем освіти, характером трудової зайнятості, додаткові параметри диференціації - “віросповідання” і “категорія доходів” респондентів, “стан здоров’я”, за яким досліджені віднесені до однієї з чотирьох категорій (умовно здорові,  хворі, ті, хто мають психосоматичні розлади, а також ті, хто перебуває у так званому “третьому стані”, проміжному між здоров’ям та хворобою); соціальний статус досліджуваних розглядався як “суб’єктивно оцінюваний” (Г.Е.Залеський, Л.В.Куліков, О.В.Харченко).

Для вивчення психоемоційного стану досліджуваних, їхнього суб’єктивно оцінюваного стану здоров’я та особливостей ставлення до здоров’я були використані: методика експрес-діагностики рівня психоемоцйної напруги та її джерел (О.С.Копіної із співавт.), шкала проявлень тривожності (Ж.Тейлор), “Методика визначення домінуючого стану” (Л.В.Куліков),  самооцінка стану здоров’я за візуальною аналоговою шкалою, тести “індекс ставлення до здоров'я” (В.О.Ясвін, С.Д.Дерябо) та «локус контролю стосовно здоров'я» (А.Lohaus, G.M.Schmitt), опитувальник для визначення модальності та психологічного змісту ставлення до здоров’я. Усі вищеперелічені методики у повному варіанті були використані при опитуванні 117 осіб, які склали репрезентативну підвиборку; решта досліджуваних були інтерв’юйовані за скороченою програмою.

Третій етап дослідження склався з обробки і аналізу інформації, одержаної на підготовчому та основному етапах дослідження.

У третьому розділі «Емоційні та психосоціальні чинники ставлення до здоров’я» подано емпирічні дані: про взаємозв’язки показників, що описують емоційний та психосоціальний стан досліджуваних, стан їхнього здоров’я та його самооцінку, із виділеними характеристиками ставлення до здоров’я та локусом контролю стосовно здоров’я; про особливості психоемоційного та психосоціального стану осіб з різною модальністю та інтенсивністю ставлення до здоров’я, різною проявленістю окремих компонентів інтенсивності ставлення та локусу контролю стосовно здоров’я.

Встановлено, що динаміка показників інтернальності та екстернальності локусу контролю при зміні рівня виділених параметрів психологічного статусу має протилежну направленість, що може пояснюватись як «заміщення» інтернального локуса контролю екстернальним при змінах психологічного стану. При цьому спостерігається позитивний зв’язок між емоційним станом, який за сукупністю характеристик може бути описаний як позитивний рівноважний, та більшою готовністю особи приймати на себе відповідальність за власне здоров’я і водночас – меншою схільністю покаладатись у цьому на інших людей та обставини. Навпаки, при зростанні тривоги, незадоволеності собою, життям чи її окремими аспектами, зниженні активаційних та енергетичних компонентів стану спостерігається тенденція до зміщення акценту з інтернального на екстернальний контроль за здоров’ям.

У структурі інтенсивності ставлення до здоров’я досліджуваних найбільш проявленим є емоційний компонент (38%), якнайменше – практичний на соціальному рівні (18%). Встановлено, що тенденція до посилення переживань та відчуттів особи, пов'язаних із станом її здоров’я спостерігається при наростанні психоемоційної напруги та тривоги, зниженні стійкості емоційного тону, та при погіршенні самопочуття. Зростання ж готовності шукати та сприймати інформацію щодо проблем здоров’я пов’язане із підвищенням психоемоційної напруги та нейротичної тривоги, із домінуванням відчуття бодьорості та готовності діяти, тонусу, але із зниженням стійкості емоційного тону. Практична активність щодо власного здоров’я на індивідуальному рівні проявлена тим більше, чим вища задоволеність основних життєвих потреб, чим сильніше відчуття активності, бодьорості й тонусу. Схильність особи впливати на поведінку оточуючих стосовно здоров’я посилюється при наростанні психоемоційної напруги, тривоги будь-якої спрямованості й тривожності взагалі.

Основними чинниками інтенсивності ставлення до здоров’я виявляються активність-пасивність ставлення до життєвої ситуаці, відчуття бодьорості-смутку, спокою-тривоги та стійкості емоційного тону. Чинниками малої інтенсивності та проявленості окремих її компонентів є стійкий тужливий стан, середня (умовно нормальна) тривога та стабільність емоційного тону; високої інтенсивності - активне ставлення до життя та життєвої ситуації, домінуючий стан бодьорості при нестійкому емоційному тоні та підвищеній тривожності.

Встановлено, що вплив окремих характеристик домінуючих психічних станів на інтенсивність ставлення до здоров’я та співвідношення її компонентів визначається тим, до якої групи вони належать. Стани, у яких переважає афективний компонент (бодьорість-смуток, спокій-тривога, емоційна стійкість-нестікість), безпосередньо пов’язані із інтенсивністю ставлення до здоров’я та усіма її складовими, проте більшою мірою вони впливають на емоційний та когнітивний компоненти; при цьому найважливішими факторами виступають стійкі відчуття бодьорості чи смутку, спокою чи тривоги, притаманні особі. Характеристика “активність-пасивність ставлення до життєвої ситуації”, яка відображає переважно вольовий компонент стану,  значною мірою впливає лише на праксичні аспекти ставлення до здоров’я. 

Отримані нами результати дають підставу твердити, що в якості психосоціальних чинників різного рівня розвитку окремих компонентів інтенсивності ставлення до здоров’я можуть розглядатися: статева належність (емоційний та практичний на соціальному рівні компоненти ставлення більш розвинуті у чоловіків, пізнавальний та практичний на індивідуальному рівні – у жінок), рівень освіти (чим він вищий, тим менші емоційний та практичний на соціальному рівні компоненти та більші – практичний на індивідуальному рівні та пізнавальний) та суб’єктивно оцінюваний матеріальний статус (чим він вищий, тим більша проявленість практичного компонента на індивідуальному і менша – на соціальному рівні).

При порівнянні середніх показників за крітерієм Стьюдента встановлено, що «погане» або «недостатнє» здоров'я пов’язано із переважанням емоційного (P(t)>0,90), практичного на індивідуальному (P(t)>0,90) і соціальному рівні (P(t)>0,95) компонентів при дещо нижчих показниках за пізнавальною шкалою; “задовільне” – із найменшою проявленістю практичного компоненту на індивідуальному (P(t)>0,90 та соціальному (P(t)>0,95) рівні при дещо більшій пізнавальній складовій (P(t)>0,90). Низькі ж показники за когнітивною шкалою ставлення до здоров’я у досліджуваних із високою самооцінкою стану здоров’я (P(t)>0,95) при нижчому емоційному компоненті можуть бути пояснені як суб’єктивна відсутність необхідності ані хвилюватися про власне здоров’я, ані шукати інформацію про нього, якщо воне є гарним. Встановлено, що особам із психосоматичними розладами притаманна нижча емоційність ставлення до здоров’я  (P(t)>0,90), “третій” стан пов’язаний із пасивним ставленням до здоров’я та низькою його інтенсивністю.