ПЕРФЕКЦІОНІСТСЬКІ НАСТАНОВИ ЯК ЧИННИК ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв’язок з державними науковими програмами і планами, визначено об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу, поставлено завдання. Висвітлено теоретико-методологічні основи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, вказано дослідну базу, вірогідність, апробацію та впровадження результатів дослідження, наведено відомості про публікації матеріалів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі – „Теоретико-методологічні основи дослідження перфекціоністських настанов у контексті професійної готовності майбутніх практичних психологів” – викладено основні результати філософських досліджень явища перфекціонізму в етико-гуманістичному вимі-рі; розкрито психологічну природу перфекціонізму з позицій теорій мотивації досягнення та персонологічних  студій;  висвітлено  структурно-функціональні особливості перфекціоністських настанов у контексті формування професійно важливих якостей особистості практичного психолога; теоретично експліковано рефлексивні механізми розвитку перфекціоністських настанов студентів щодо їх майбутньої професійної діяльності; обґрунтовано патохарактерологічні і професійні ризики перфекціонізму.

Відзначено, що єдиного й остаточного визначення поняття „перфекціонізм” у філософсько-психологічній науковій думці не існує, що пояснюється неоднозначними етимологічними референціями та полісемантичними конотаціями позначуваного ним явища. Найбільш уживаними означниками феномену перфекціонізму є „досконале”, „завершене”, „доцільне”, „гармонійне”, „цілісне”, „майстерно зроблене”, „найкраще” тощо.

У німецькій класичній філософії, в царині ідей якої розвинувся етико-гуманістичний вимір перфекціонізму, останній розумівся як гармонійно структурована, завершена та здійснена цілісність людських прагнень і здатностей до самовдосконалення, що узгоджується з вектором соціокультурного поступу, є метою й ідеалом розвитку людства. Умовою самовдосконалення виступає висока моральність особистості, що ґрунтується на емпіричній свободі, поєднаній з почуттям особистої відповідальності за здійснений вибір, чим заперечується можливість саморозвитку за рахунок іншої людини.

У психології поняття „перфекціонізм” утвердилося порівняно недавно, асоціюючись, головним чином, з мотивацією досягнення (Дж. Аткінсон, Х. Корнадт, Д. Мак-Клелланд, Х. Хекхаузен та ін.). Остання передбачає особистісну готовність до докладання максимальних нервово-психічних і вольових зусиль задля здобуття якнайкращих результатів у значущій сфері діяльності, а, отже, виступає релевантним диспозиційним чинником у структурі професійної готовності майбутнього фахівця. Об’єктивними показниками сформованості перфекціоністських настанов в обраній діяльності є самостійне здобуття суттєвого результату, його висока кількісно-якісна оцінка при помірних затратах часу і психофізичних навантаженнях. Феноменологічними показниками мотивації досягнення є прагнення до змагання із самим собою (самоперевершування) в досягненні вищих результатів, до переживання успіху в значущій діяльності й уникнення невдачі, здатність до раціонального  цілепокладання.

У персонологічних теоріях А. Адлера, А. Маслоу, Р. Мея, К. Роджерса, Е. Фромма та ін. прагнення до самовдосконалення і самореалізації загалом визнається вродженою динамічною тенденцією (потребою, мотивом, інстинктом тощо) особистості, глибинною телеологічною спонукальною силою, яка, екстерналізуючись й упредметнючись у продуктах професійної діяльності й індивідуальної життєтворчості, надає їм суб’єктивного сенсу і суспільної цінності.

Кінцевим утіленням зв’язку мотивації досягнення з перфекціоністськими настановами є професійно важливі якості (ПВЯ) особистості як необхідні і достатні компоненти її цілісної структури, що формуються на основі природно заданих біопсихічних властивостей під дією зовнішніх впливів і власної активності суб’єкта і є передумовою його професійного самоздійс-нення. Це – гуманістична і професійна спрямованість особистості, комплекс індивідуально-типологічних (інтелектуальних, емоційно-комунікативних, морально-психологічних, поведінково-вольових) особливостей, здатність до критичної саморефлексії (Г. Абрамова, О. Бондаренко,            Ж. Вірна, Є. Зеєр, М. Обозов,  Н. Пророк та ін.).

Метапсихічною функцією, що зумовлює внутрішньоособистісні трансформації перфекціонізму від потреби в досягненнях до формування ПВЯ, виступає рефлексія як здатність до самопізнання й оцінки власних психічних актів, станів і вчинків (В. Зінченко, І. Семенов, С. Степанов, Г. Щедровицький та ін.). У процесі професійно-особистісного становлення рефлексія відіграє роль універсального психологічного механізму формування перфекціоністських настанов, будучи воднораз психічним знаряддям саморозвитку і найважливішим показником професійної готовності практичного психолога.

Попри соціальну затребуваність перфекціоністських настанов як запоруки успішного виконання професійної діяльності, їх наявність може мати компенсаторний характер, уособлюючи певний патохарактерологічний тип девіацій особистості (тривожний, обсесивно-компульсивний, нарцисичний) або символізуючи її професійну деформацію і порушення психологічного здоров’я (феномен професійного вигорання). Здоровий перфекціонізм – результат самоактуалізації суб’єктного потенціалу особистості в царині професійної діяльності.

У другому розділі – „Експериментально-діагностичне дослідження перфекціоністських настанов щодо професійної діяльності майбутніх практичних психологів” – представлено концептуально-методичну модель забезпечення емпіричного дослідження, проаналізовано результати констатувального експерименту, а саме: описано мотиваційні тенденції розвитку перфекціоністських настанов студентів-психологів, розкрито специфіку їх рефлексивних чинників, проаналізовано динаміку персонологічних показників перфекціонізму впродовж навчання студентів у ВНЗ, з’ясовано психологічний зміст кореляційних взаємозв’язків у цілісній диспозиційній структурі перфекціонізму; експліковано факторну структуру і цикл розвитку перфекціоністських настанов у контексті формування професійної готовності майбутніх практичних психологів