| Краткое содержание: | Вступ містить обгрунтування актуальності проблеми дослідження та обраного напряму дисертаційної роботи, розкриває її об’єкт і предмет, основну мету, гіпотезу та завдання, методологічні та методичні підходи. Викладено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи. Подано відомості про апробацію результатів дослідження, впровадження їх у практику та публікації за змістом дисертації.
У першому розділі – “Професійна свідомість психолога-практика: детермінанти становлення та теоретико-методологічні проблеми психосемантичної реконструкції” – викладено результати аналізу наукових літературних джерел з теоретико-методологічних засад побудови психосемантичної структури професійної свідомості, методів та підходів до її емпіричного вивчення, а також специфічних для професії психолога-практика передумов становлення та функціонування професійної свідомості спеціаліста.
Показано, що психосемантичний підхід в такому його різновиді, який розвивається у сучасній українській та російській психології (О.Ф.Бондаренко, В.Ф.Петренко, В.І.Похілько, В.С.Собкін, О.В.Улибіна, О.Г.Шмельов, та ін.), є результатом поєднання методологічних розробок проблеми свідомості школою Л.С.Виготського та технічного інструментарію когнітивного підходу для вимірювання значення. Об’єднує когнітивний та діяльнісний підходи ідея про опосередковуючу роль мови у структуруванні свідомості та буття людини. В цілому, поява на початку 50-х років ХХ ст. психосемантики стало ознакою нового етапу у розвитку досліджень свідомості, де свідомість розглядається не як позірна абстракція філософського чи ідеологічного змісту, а як конкретна система значень (афективних, когнітивних, поведінкових) конкретної людини у конкретних обставинах її життєдіяльності.
Адекватність психосемантичного підходу для експериментального дослідження професійної свідомості (в тому числі професійної свідомості психологів-практиків) грунтується на його методологічних та інструментальних можливостях щодо об’єктивації реальних (не декларативних) мотивів та способів професійної діяльності на основі знань про специфіку суб’єктивної організації системи значень, поряд з діагностикою особливостей когнітивної організації професійної свідомості фахівців різного рівня професійної кваліфікації. По суті, побудова методами психосемантики суб’єктивної системи значень, що описує певну змістову галузь, становить спосіб рефлексії фахівцем у певній професійній галузі засобів опису та пізнання цього фрагменту дійсності.
Власне проблема професійної свідомості розглядається в ряді досліджень, які умовно можна поділити на два блоки. Це, по-перше, дослідження, спрямовані на вивчення психологічних детермінант процесу професіоналізації, зокрема феномена професіоналізму як вищого рівня оволодіння професією (О.О.Бодальов, О.П.Єрмолаєва, Є.О.Клімов, Д.Н.Завалішина, О.О.Деркач, О.Б.Маркова, Ю.П.Поварьонков, Н.С.Пряжніков, Л.М.Мітіна, О.В.Москаленко, О.Р.Фонарьов, О.М.Борісова та ін.). По-друге, це дослідження, що спрямовані на вивчення причин неефективності професійної діяльності фахівців практичної спрямованості та вирішення задач по вдосконаленню професійної підготовки та подолання протиріччя, що склалося між традиційно-академічним, «знаннєвим» підходом до навчання у внз та практичним характером реальної професійної діяльності (Д.В.Ронзін, О.Б.Орлов, Г.В.Акопов, І.Я.Лернер, О.Ю.Артем’єва, І.Б.Ханіна, О.Г.Юдіна та ін.). Що стосується вибору вимірювального інструментарію при вивченні феноменології професійної свідомості, дослідники переважно вдаються до авторських розробок, побудованих за принципом анкетних методик (Г.В.Акопов, О.І.Донцов, Г.М.Бєлокрилова, Т.М.Буякас, Г.Ю.Любімова, Н.Н.Зотова, Н.О.Родіна, Н.І.Протасова, Б.В.Кайгородова, В.В.Овсяннікова та ін.), також застосовуються і класичні психосемантичні методики, що беруть початок у роботах Дж.Келлі та Ч.Осгуда (О.Ф.Бондаренко, Ю.А. Борисов, І.О.Кудрявцев, М.М.Абдулаєва, В.О.Бодров, Л.Д.Сєркін, В.М.Просєкова, Н.Ф.Шевченко, В.Ф.Петренко та ін.).
В термінології психосемантичного підходу професійна свідомість може бути визначена як семантична площина, в системах значень якої відображена суб’єктивна специфіка сприйняття, усвідомлення та практичної реалізації фахівцем норм, настановлень, мотивів, цінностей та смислів своєї професійної діяльності. Враховуючи специфіку предмета та засобів професійної діяльності психолога-практика, визначення професійної свідомості конкретизується як вміння та готовність психолога перетворювати різні аспекти життєдіяльності (ставлення, поведінку, цінності та ін.) клієнта/пацієнта у спільну з ним смислотворчу діяльність.
Професійний семантичний вимір свідомості психолога-практика може бути визначений як: 1) сукупність базисного тезаурусу і конструктів, що відносяться, перш за все, до самих психотерапевтичних концепцій та підходів; 2) сукупність атрибуцій та положень, що витікають з цих базисних конструктів; 3) специфіка особистісної позиції психолога-професіонала, який визначає себе в професійному та особистісному просторі психологічної практики.
Специфічні риси практики психологічної допомоги як вона склалася і функціонує в Україні та в інших пострадянських країнах визначаються наступним: традиційна наукова психологія сцієнтичної орієнтації існує практично поза будь-яким зв’язком з практикою психологічної допомоги та, відповідно, не забезпечує її необхідними теоретико-концептуальними основами, дослідники і практики не виражають інтересу до вітчизняних традицій психологічної практики та процес інституалізації професії психолога-практика є незавершеним, включно з такими його компонентами, як стандартизована система професійної підготовки і системи сертифікації, затвердження на законодавчому рівні прав та обов’язків спеціаліста та ін. Така ситуація призводить до утруднень процесів професійного самовизначення психологів-практиків.
Показано, що хоча особистість психолога-практика досліджується багатьма науковцями (О.Г.Асмолов, Б.С.Братусь, Г.М.Бєлокрилова, О.Ф.Бондаренко, Л.Ф.Бурлачук, М.Є.Бурно, Т.М.Буякас, Ф.Ю.Василюк, Д.Васко, Г.Л.Ісуріна, Б.В.Кайгородова, Т.А.Караваєва, З.Г.Кісарчук, О.Ф.Копйов, Г.Косєвська, О.С.Кочарян, Р.Кочюнас, Г.Ю.Любімова, С.Д.Максименко, М.Р.Мінігалієва, Н.І.Пов’якель, О.П.Саннікова, О.Т.Соколова, О.И.Сосланд, В.М.Цапкін, Н.В.Чепелєва, Н.Ф.Шевченко, А.В.Юревич, Т.С.Яценко, Y.Belkin, Y.Corry, R.Elliot, H.Eysenk W.P.Henry, C.Rodgers, E.A.Munro, I.D.Yalom та ін.), малодослідженою залишається проблема детермінації професійного вибору психолога-практика щодо теоретичних засад та психотехнічних засобів своєї діяльності його особистісними властивостями.
У дисертації уточнюється зміст термінів “психолог-практик” та “практичний психолог”. Наголошується, що коректною назвою для фахівця, який надає психологічну допомогу, маючи для цього глибоку теоретичну й практичну підготовку, а також членство у відповідних професійних організаціях, є саме термін “психолог-практик” (психолог, що практикує), на відміну від поширеної практики вживання терміну “практичний психолог”. Останній термін є адекватним для більш широкого загалу відповідних фахівців, зокрема для шкільних психологів тощо.
У другому розділі – “Розробка семантичного диференціалу дослідження парадигмальной рефлексії” – представлено результати дослідження психосемантичної структури професійної свідомості психологів-практиків експертної групи (висококваліфіковані психологи-практики); висвітлено логіку побудови, на основі даних дослідження, методики парадигмального семантичного диференціалу та результатів експериментальної перевірки її прогностичних можливостей шляхом дослідження віднесення психологами до тієї чи іншої психотерапевтичної парадигми референтного психотерапевтичного тексту.
Реконструкція психосемантичної структури професійної свідомості групи експертів здійснювалась в логіці психосемантичного підходу. На етапі конструювання методики, що будувалася за принципом оцінних граток (Дж.Келлі), було виділено 41 елемент (імена авторів і представників найбільш відомих напрямків та методів психологічного консультування й психотерапії) та 31 двохполюсний конструкт (характеристики, що описують концепції та методи психологічної допомоги за низкою параметрів: способи професійної взаємодії, теоретичні уявлення про людину, організаційні особливості консультативного та психотерапевтичного процесу тощо). Диференційована оцінка кожного елементу методики за конструктами проводилась за семибальною шкалою. Фактично, за підсумком отриманих від учасників експерименту даних, середньогрупова матриця оцінок мала розмірність: 13 (елементів)´31 (конструкт)´20 (досліджуваних).
За результатами математичного опрацювання середньогрупових даних за допомогою факторного аналізу методом головних компонент та їх інтерпретації було встановлено, що факторну структуру професійної свідомості групи висококваліфікованих фахівців (експертів) складають п’ять факторів. Ці фактори, з огляду на зміст, отримали назви, відповідно: “Суб’єктність”, “Короткотривалість”, “Ідеологічність”, “Традиційність” та “Персоналістичність”.
|
