психологічні чинники СХИЛЬНОСТІ МОЛОДІ ДО соціального утриманства

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, сформульовано мету, гіпотези і завдання, теоретико-методологічну основу і методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено дані про організацію дослідження, апробацію роботи, її структуру та обсяг.

У першому розділі “Соціальне утриманство як соціально-психологічне явище” здійснено аналіз контекстів дефініцій соціального утриманства, а також систематизовано чинники соціального утриманства.

5

Визначено відмінності між поняттями споживацтво, соціальний паразитизм, утриманство. Зроблено висновок, що вимагання становить спільний психологічний компонент для всіх трьох понять.

Соціальне утриманство визначено як специфічне ставлення до суспільства та до інших людей, що виявляється в установках особистості (“усі винні мені”) та її поведінці (“вимагаюча” поведінка). Специфікою соціального утриманства є його спрямованість на отримання максимальних переваг для себе, для реалізації власного життєзабезпечення, яке досягається шляхом використання інших людей та суспільства загалом при найменших затратах і зусиллях зі свого боку.

Зроблено висновок, що соціальне утриманство як предмет спеціального дослідження майже не фігурує в психологічній науковій літературі (крім робіт М. Левицької та С. Грабовської). Зазвичай, явище соціального утриманства розглядають у руслі так званих життєвих стратегій та копінг-стратегій, тому ці два поняття слугували методологічною рамкою для аналізу соціального утриманства.

У концепціях, пов’язаних із життєвими стратегіями, особистості для позначення соціального утриманства використовують назви “пасивна життєва стратегія” (К. Абульханова-Славська), “стратегія переважання зовнішніх прагнень” (Т. Кассер, Р. Райен), “стратегія відмови від боротьби”, “пасивне пристосування”, “адаптивне самообмеження” (Р. Пехунен), “стратегія життєвого добробуту” (Т. Резнік, Ю. Резнік), “соціально-економічна залежність” (“соціальне утриманство”), “соціальний паразитизм” (Є. Балабанова), “стратегія “Дай!” (М. Левицька), “вимагаюча поведінка” (С. Грабовська). Риси соціального утриманства можна зустріти в описі “людини, що бере”, “людини, що керує”, “людини, що уникає” (А. Адлер), “людини рецептивної орієнтації”, “людини, орієнтованої на експлуатацію”, “людини, що орієнтована на накопичення”, “людини ринкової орієнтації” (Е. Фромм), “причепи” (Е. Шостром), “орієнтації проти людей”, “орієнтації до людей” (К. Хорні), “людини нижчого рівня адаптації” (О. Лазурський).

Сучасні емпіричні дослідження соціального утриманства як життєвої стратегії особистості переважно здійснюються у площині соціологічних підходів. Сама проблема пов’язується, із зовнішніми чинниками – суспільством загалом, політичним режимом тощо. Психологічні емпіричні дослідження фокусуються на ціннісних орієнтаціях і лише частково торкаються проблеми інших особистісних характеристик осіб з високим рівнем соціального утриманства, проблеми їхнього функціонування в сфері міжособистісних стосунків та формування цієї позиції в сім’ї. Соціальне утриманство як таке не є предметом спеціальних наукових студій: проведені наукові дослідження стосуються загалом всіх можливих життєвих стратегій.

6

Аналіз теорій копінг-стратегій (Р. Лазарус, І. Малкіна-Пих, Л. Анциферова, А.Мудрик, В.Голованевська, Б.Гладарєв) дозволяє зробити висновок, що соціальне утриманство є різновидом пасивного копінгу, за якого особа відмовляється від спроб досягти мети за допомогою власних зусиль, оцінюючи ситуацію як таку, на яку неможливо вплинути чи її вирішити.

Більшість дослідників зауважує, що “вимагаюча поведінка” (М. Левицька), пасивні стратегії (К. Абульханова-Славська), стратегія життєвого добробуту (рецептивна стратегія) (Т. Резнік та Ю. Резнік), бажання “мати” (Е. Фромм) формуються в конкретному суспільстві. Щоправда, одні дослідники (К. Абульханова-Славська, М. Левицька, С. Грабовська) вважають таким суспільством авторитарне, а інші (Е. Фромм, Е. Шостром) – ринкове. Зроблено висновок: одним із важливих чинників, який продукує соціальне утриманство є тип суспільства, який обмежує активність своїх громадян.

На основі аналізу робіт А. Адлера, К. Хорні, Т. Кассера, Р. Райена, Л. Пулккінена, С. Грабовської виокремлено в якості одного з чинників формування соціального утриманства тип сімейного виховання.

Такі дослідники як Е. Фромм та Е. Шостром зазначали важливість впливу економічних факторів на виникнення соціального утриманства, тому виокремлено такий чинник формування соціального утриманства – психологічні особливості економічної ситуації, в якій опинився індивід.

Виникненню соціального утриманства сприяють певні специфічні особистісні якості та особливості: низький рівень розвитку особистісної зрілості (А. Адлер, К. Абульханова-Славська, С. Грабовська), низький рівень здатності до емпатії (А. Адлер, І. Малкіна-Пих), толерантності (Б. Братусь), переважання суперництва як стилю вирішення конфліктної ситуації (К. Хорні, Т. Петровська), екстернальний локус контролю за власним життям (Є. Балабанова, О. Васильєва, Е. Демченко, І. Малкіна-Пих, Т. Петровська), специфічна система життєвих цінностей (Т. Кассер, Р. Райен, О. Васильєва, Е. Демченко, Є. Балабанова, Т. Резнік та Ю. Резнік).

Пропонується схема психологічних чинників соціального утриманства, яка складається з етнопсихологічних особливостей, психологічних особливостей політичного устрою, економічної ситуації, особливостей виховання та специфічних психологічних характеристик особистості.

Однією з психологічних причин формування соціального утриманства визначено механізм “навченої безпорадності” (Л. Рубан, Р. Вайт, Н. Майєр, Р. Бал, Є. Головаха, Н. Паніна), що реалізується через особисте бачення життєвої ситуації як такої, що її неможливо вирішити чи змінити, яке, своєю чергою, призводить до того, що людина відмовляється від спроб вирішити її самостійно і очікує або шукає того, хто може це зробити за неї.

У другому підрозділі першого розділу “Соціально-психологічні детермінанти розвитку соціального утриманства” проаналізовано вплив української ментальності, “людини радянської” та пострадянських суспільних трансформацій, економічних та сімейних факторів на формування соціального утриманства.

7

У другому розділі “Психологічні чинники соціального утриманства” обґрунтовано вибір груп досліджуваних та методик дослідження психологічних чинників соціального утриманства, проаналізовано результати пілотажного та основного емпіричного дослідження.

Відповідно до виділених в першому розділі психологічних чинників формування соціального утриманства було підібрано комплекс психологічних методик, доцільність застосування яких була перевірена в ході пілотажних досліджень. В результаті для основного емпіричного дослідження були відібрані: методика дослідження схильності до “вимагаючої” поведінки (С. Грабовської), опитувальник особистісної зрілості (О. Штепи), методика “Ціннісні орієнтації” (М. Рокіча) (шкала термінальних цінностей), методика К. Томаса (адаптований варіант Н. Грішиної), методика діагностики рівня здатності до емпатії (В. Бойко), модифікована форма В Фрайбурзького особистісного опитувальника (шкала депресивності та маскулінності-фемінності), анкета для дослідження життєвих переконань, сформована на основі соціологічної анкети, використаної під час репрезентативного дослідження “вимагаючої” поведінки в Польщі та Україні, що проводилось під керівництвом М. Левицької. Із тексту загальної анкети були відібрані ті питання, які корелювали із питаннями методики дослідження схильності до “вимагаючої” поведінки (С. Грабовської).

Дослідження психологічних чинників соціального утриманства складалось з трьох частин: основного дослідження (дослідження молоді), дослідження безробітних та дослідження учасників Помаранчевої революції.

В основному емпіричному дослідженні психологічних чинників схильності молоді до соціального утриманства взяли участь 294 особи (149 жінок і 145 чоловіків) віком від 16 до 35 років. Групи досліджуваних було розбито на декілька підгруп залежно від форми навчання (стаціонарна/заочна, державна/платна, “закритий”/“відкритий” навчальний заклад тощо): “університет” – студенти, опитані у Львівському національному університеті імені Івана Франка та Національному університеті “Львівська політехніка” (“відкриті” навчальні заклади, форма навчання — стаціонар, державна); “курсанти” – курсанти Військового інституту імені Петра Сагайдачного (“закритий” навчальний заклад, форма навчання — стаціонар, державна); “медики” – студенти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (“відкритий” навчальний заклад, форма навчання — стаціонар, платна); “заочники” – студенти-заочники Львівського національного університету імені Івана Франка (“відкритий” навчальний заклад, форма навчання — заочна, платна); “аспіранти” – аспіранти 2-го року навчання Львівського національного університету імені Івана Франка.

8

Беручи до уваги той факт, що методика дослідження схильності до “вимагаючої” поведінки спрямована на дослідження трьох аспектів соціального утриманства, різне поєдання яких могло б виявити різні типи соціального утриманства, ми провели кластерний аналіз всіх досліджуваних. В результаті був здійснений поділ досліджуваних лише на дві підгрупи – з високим та низьким рівнем схильності до “вимагаючої” поведінки. Найбільше в кластері респондентів з високим рівнем соціального утриманства представлені підгрупи “медиків” (71,4%) та “курсантів” (70,9%), тобто тих респондентів, чия об’єктивна життєва ситуація характеризується зовнішньою визначеністю: студенти-медики (1 курс), які перебувають на платному навчанні і які ще повністю залежні від батьків; “курсанти”, що навчаються в закритому навчальному закладі і підкоряються Статуту військової служби. Найменше в цьому кластері представлені підгрупи “Майдан” (23,2%), “аспіранти” (33,3%) та “заочники” (36,8%), тобто особи, які почувають себе найбільш вільними в своїх діях, прояви активності яких не мають особливих об’єктивних перешкод. Підгрупа “університет” однаково представлена в обох кластерах (50%).

Аналіз кореляційних зв’язків всередині кожної підгрупи між рівнем схильності до соціального утриманства та іншими змінними показав специфічні психологічні особливості, що супроводжують високий рівень схильності до соціального утриманства.

За допомогою порівняльного аналізу кластерів визначено загальні психологічні особливості осіб з високим рівнем схильності до соціального утриманства:

·         Специфічна система життєвих переконань: негативний образ соціального світу, переконаність у тому, що будь-які соціальні норми є відносними, консервативність життєвих поглядів та особливі критерії справедливого поділу.

·         Специфічна система життєвих цінностей — більша важливість матеріально забезпеченого життя, розваг, порівняно з особами з нижчим рівнем схильності до соціального утриманства і менша важливість щасливого сімейного життя, творчості та щастя інших людей.

·         Низький рівень громадської активності.

·         Низький рівень розвитку особистісної зрілості, а саме таких її показників як децентрація, глибинність переживань, життєва філософія, толерантність, автономність та контактність.

·         Низький рівень здатності до емпатії — раціонального, емоційного, інтуїтивного каналів емпатії, установок, що сприяють емпатії, проникаючої здатності, ідентифікації.

·         Надання переваги суперницькому способу вирішення конфліктів.

Крім того, було доведено, що вищий рівень схильності до соціального утриманства є характерним для чоловіків та для осіб, які не мають братів або сестер, тобто які були єдиними дітьми в сім’ї.

9

Окремим блоком було дослідження безробітних як групи, яка потенційно могла би мати високий рівень схильності до соціального утриманства. Дослідження проводилось на базі Львівського обласного центру зайнятості. В дослідженні взяли участь 67 осіб (12 чоловіків та 55 жінок) віком від 17 до 53 років.

Було виявлено, що кількість осіб з високим рівнем схильності до соціального утриманства серед безробітних становить 20,6%. Крім тих психологічних чинників, які були характерні для молоді, тут була виявлена ще одна особливість: рівень соціального утриманства знаходиться в оберненій кореляційній залежності від наявності власних дітей (r=-0,27, p ≤ 0,05).

Під час аналізу результатів окремих груп досліджуваних виявилося, що характеристики осіб з високим рівнем соціального утриманства в різних групах іноді є такими, що взаємозаперечують одна одну. Проведений повторний кластерний аналіз кластера з високим рівнем схильності до соціального утриманства за способами виходу з конфліктної ситуації дозволив розділити досліджуваних на дві підгрупи, ключовою відмінністю між якими був рівень суперництва як способу вирішення конфліктної ситуації (активний і пасивний тип соціального утриманства).

За допомогою порівняльного та кореляційного аналізів було виявлено статистично достовірні відмінності між кластерами та виокремлено кореляційні залежності в кожному кластері між рівнем схильності до “вимагаючої” поведінки та іншими показниками.

На основі отриманих результатів дослідження можна констатувати, що існує щонайменше два види соціального утриманства. Вони мають схожі життєві переконання (негативний образ соціального світу, консервативність поглядів, низька громадська активність), проте для активного типу соціального утриманства характерне прийняття боротьби, спроба маніпулювати світом в своїх інтересах, а для пасивного типу характерна більша установка на зобов’язаність світу по відношенню до нього особисто і, в зв’язку з цим, пасивне очікування допомоги від світу.

У третьому розділі “Способи психологічної корекції соціального утриманства” зроблено висновок, що проблема зменшення рівня соціального утриманства належить до сфери соціальної психології, економіки, соціальної політики. Крім того, деякі чинники соціального утриманства взагалі не можна коректувати, оскільки вони належать до історичних подій, що вже минули.

Психологічна корекція соціального утриманства може здійснюватись на рівні роботи з громадою, роботи з сім’єю та на рівні окремої особи.

Корекція соціального утриманства на рівні громади повинна проводитись із залученням соціальних працівників і використанням моделей місцевого розвитку, соціального планування та соціальної дії, що передбачають принцип участі для членів територіальної громади, забезпечують відчуття контролю над соціальною ситуацією і, відповідно, зменшують рівень соціального утриманства.

10

На підтвердження цього представлені результати дослідження, проведеного на Майдані Незалежності під час Помаранчевої революції, як приклад своєрідної громади. На нашу думку, Майдан можна назвати громадою за всіма ознаками: наявність своєї території, об’єднаність однією метою, спільні дії для вирішення спільної проблеми.

За результатами дослідження, проведеного на Майдані, виявлено, що частка респондентів – учасників Помаранчевої революції з високим рівнем схильності до соціального утриманства незначна – 4,4%. Ми пояснили це відчуттям контролю над ситуацією, що було притаманне учасникам революції. Серед психологічних особливостей осіб з високим рівнем схильності до соціального утриманства визначено короткотермінові види мотивації перебування на Майдані “фальсифікація результатів виборів”, “неприйняття існуючих реалій” (замість, наприклад, “бажання побудувати демократичне суспільство”, яке частіше обирали особи з низьким рівнем схильності до соціального утриманства) та власного бачення перемоги “перемога В.Ющенка у виборах” (замість “повалення режиму Л.Кучми”).

Завершальним етапом дослідження психологічних чинників соціального утриманства стала розробка та апробація тренінгу зниження рівня соціального утриманства. Програма була апробована в процесі викладання курсу “Соціальна робота з громадами та організаціями” для студентів 3-го курсу спеціальності “Соціальна робота” кафедри соціології та соціальної роботи Національного університету “Львівська політехніка”. Заняття проводились двічі на тиждень впродовж двох місяців. Контрольною були обрані студенти паралельної групи, що навчаються за спеціальністю “Соціологія”. Загалом в дослідженні взяли участь 34 студентки (17 осіб — експериментальна група, 17 — контрольна). Метою проведення тренінгу було визначення ефективності впливу запронованої нами психокорекційної програми на динаміку рівня соціального утриманства.

Програма тренінгу складалась з чотирьох основних блоків: робота з почуттям безпорадності, розвиток здатності до емпатії та толерантності, вирішення конфліктів, ознайомлення з навичками активізації громади.

Для оцінювання рівня змін під час формуючого експерименту ми застосовували методику дослідження схильності до “вимагаючої” поведінки і шкали децентрації та толерантності опитувальника особистісної зрілості О.Штепи. Порівняльний (за критеріями Мана-Уїтні та Вілкоксона) аналіз результатів опитування виявив статистично достовірні зміни в експериментальній групі після проведення формуючого експерименту. Отже, результати проведеного дослідження засвідчили, що явище соціального утриманства належить до нестійких психологічних конструктів, тому може піддаватися психологічній корекції. Зменшити рівень схильності до соціального утриманства можливо за допомогою розвитку здатності до емпатії та толерантності, розуміння механізмів виникнення почуття безпорадності.