ВПЛИВ ГЕНДЕРНИХ ЕКСПЕКТАЦІЙ НА СОЦІАЛЬНО-РОЛЬОВУ ПОЗИЦІЮ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету, завдання дослідження, його об’єкт, предмет та методологічні основи, висвітлено наукову новизну і теоретичне значення роботи, а також практичну значущість отриманих результатів, визначено гіпотезу, наведено дані про апробацію і впровадження одержаних результатів дисертаційного дослідження у практику.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми гендеру у соціальній психології” – викладено результати аналізу літературних джерел з досліджуваної проблеми, проаналізовано й узагальнено провідні напрямки та підходи до вивчення феномена гендеру, розроблено концептуальну модель, процедуру та діагностичні засоби емпіричного дослідження.

У розділі констатується, що на теперішній час у соціально-психологічній літературі не існує загальноприйнятого визначення предметної галузі поняття експектації, його концептуального і операційного змісту.

У підсумку здійсненого у розділі аналізу і узагальнення сучасних підходів до конструкту експектації (очікування) виокремлено основні контексти його теоретичного осмислення й експериментального обґрунтування, зокрема:

-       в контексті соціальної психології експектації розглядаються як різновид соціальних санкцій, вимог і приписів суспільства щодо норм виконання суб’єктом соціальних ролей, а також його стосунків у процесі міжгрупової та міжособистісної взаємодії;

-       в контексті теорії мотивації професійної діяльності очікування розглядаються як здатність людини приймати рішення і здійснювати відповідні дії, які дозволяють досягти бажаного результату, а також як міра зв’язку між  необхідними для досягнення результату зусиллями суб’єкта і успішністю здійснюваної ним роботи;

-       в контексті теорії оцінки ймовірностей очікування тлумачаться як судження, які спираються на минулий досвід особистості, який дозволяє їй оцінити ймовірність того, що певна дія призведе до певного результату;

-       в контексті теорії постановки цілей очікування визначаються як здатність людини до самостійного формування мотивації щодо майбутніх цілей;

-       в контексті соціально-когнітивної теорії очікування розглядаються як переконання суб’єкта у здатності організовувати і реалізовувати необхідну для досягнення результату власну поведінку або здатність (потенційна чи актуальна) досягати тих цілей, що спрямовані на досягнення самоефективності;

-       в контексті теорії інкультурації (соціалізації) і саморегуляції очікування тлумачаться, з одного боку, як процес засвоєння особистістю через відповідні інститути соціалізації соціальних норм, ролей, форм спілкування, з іншого – як фундаментальний механізм саморегуляції і форма прояву самосвідомості, механізм трансформації зовнішніх впливів у внутрішні регулятори поведінки;

-       в контексті теорії життєвих домагань очікування розуміються як стан готовності до виникнення домагань, як первинна інтенційність або перед домагання, прообраз домагань.

У даному дослідженні очікування визначаються нами як утворювана в індивідуальному досвіді суб’єкта диспозиція (актуальна чи потенційна) до передбачення бажаного майбутнього у формі образу.

Встановлено, що основним контекстом, у якому поняття образу, зокрема, образу бажаного майбутнього, набуває статусу прогностичної оцінки, постають ситуації конструювання суб’єктом власного прийдешнього у формі картини власного життєвого шляху, поняття, що сягнуло у сучасній психології статусу універсальної методологічної категорії, водночас і операційного конструкту, покликаного розв’язанню практичних завдань психологічної допомоги особистості у якнайповнішій її самореалізації як суб’єкта життєставлення і життєтворчості.

Разом з тим, як констатується у багатьох дослідженнях, уявлення випускників вищих навчальних закладів про майбутнє рольове визначення перебувають здебільшого у полоні інтуїцій і здогадок, страждають еклектичністю і випадковістю. Разом з тим, у численних дослідженнях проблеми розвитку здатності особистості до адекватного конструювання (особистісного і професійного) власної життєвої перспективи, пошук шляхів оптимізації вказаної здатності здійснюється при відвертому ігноруванні гендерного виміру, а проблема гендерних експектацій, тобто експектацій носіїв певних гендерних рис (маскулінності, фемінності, андрогінності) як вагомого чинника визначення особистістю, в даному випадку випускником вищого навчального закладу своєї рольової позиції (як узагальненої характеристики множини рольових виборів) й до цього часу не віднайшла належного їй місця у поняттєвому і прикладному апараті сучасної соціально-психологічної дисципліни.

На основі узагальнення праць, присвячених теоретико-експериментальному вивченню феноменології експектацій, та з огляду визначальної ролі останніх у процесі проектування особистістю своєї рольової позиції в системі прийдешніх соціально-економічних відносин, було визнано доцільним застосування в якості теоретико-методологічної засади даної роботи концепцію цілепокладальної свідомості, розробленої Ю.М.Швалбом.

Розроблена нами згідно вказаної концепції теоретична модель розгортання процесу впливу гендерних експектацій майбутнього фахівця на передбачувану ним рольову позицію постала предметом емпіричного дослідження, процедура і результати верифікації якої викладаються у другому розділі даного дослідження.

У другому розділі – “Емпіричне дослідження особливостей впливу гендерних експектацій на соціально-рольову позицію майбутнього фахівця” – подається загальна процедура організації дослідження, обґрунтовується комплекс застосовуваних методів і прийомів, наводяться результати аналізу масиву даних, отриманих на етапі констатуючого експерименту.

Емпіричне дослідження здійснювалося на базі Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Вибірку досліджуваних склали студенти випускних курсів вказаного університету. Загальна кількість досліджуваних становила 259 осіб: із них 110 - чоловічої і 149 – жіночої статі. Дослідження здійснювалося впродовж 2003-2005 рр.

Загальна процедура емпіричного дослідження складалась із 6 етапів.

Мета першого етапу полягала у встановленні характеру розподілу показників досліджуваних обох статевих вибірок (110 чоловіків і 149 жінок) за відповідними шкалами самооцінок (самоідентифікації) гендерної приналежності.

У підсумку був отриманий наступний кількісний розподіл самооцінок за кожним універсальним статевим дескриптором окремо. В групі чоловіків маскулінними ідентифікували себе 70 осіб (або 63,6%), як такі, яким властиві фемінні риси - 6 осіб (або 5,5%), відповідно андрогінними визнали себе 27 осіб (або 24,5%), 7 осіб (або 6,4%) склали групу із недиференційованим типом гендерної самоідентифікації.

В свою чергу у жіночій групі отриманий розподіл мав такий вигляд: до фемінних віднесли себе 97 осіб (або 65,1%), із наявністю маскулінних рис - 33 особи (або 22,1%), до тих, яким властиві андрогінні риси поведінки зарахували себе 19 осіб (або 12,8%), відповідно 13 осіб (або 8,8%) склали групу із недиференційованим типом гендерної самоідентифікації. Отже, якщо за домінантними рисами (маскулінності-фемінності) відсоток випадків самоідентифікацій виявився майже однаковим, то за рештою гендерних рис картина розподілу отримала зворотній напрямок: очевидне переважання у жіночій групі, порівняно з чоловічою, випадків віднесення себе до таких, яким властиві чоловічі форми поведінки (22,1% проти 5,5% у чоловіків), і, навпаки, відставання за кількістю самоідентифікацій андрогінних рис (24,5% у чоловічій групи проти 12,8% - у жіночій).

Мета другого етапу полягала у верифікації комплексу психодіагностичних методик, дібраних згідно із розробленою нами концептуальною моделлю дослідження. В результаті оцінки залучених методик на відповідність існуючим психометричним вимогам (об’єктивності, надійності і валідності) було сформовано остаточний склад методичного інструментарію, який налічував 13 методик. Серед них: опитувальник С.Бем для оцінки виразності трьох гендерних характеристик особистості (маскулінності, фемінності і андрогінності); шкала “маскулінність-фемінність” із Фрайбурзького особистісного опитувальника (FPI); опитувальник “Я жінка/чоловік” (самооцінка особистістю відповідності – невідповідності поведінки гендерному стереотипу); методика Р.Еммонса оцінювання особистісних очікувань (в адаптації і модифікації М.-Л.А.Чепи); адаптований А.Е.Альошиною і А.Я.Гозманом для вітчизняної вибірки “Самоактуалізаційний тест”; шкала локусу контролю Дж.Роттера, модифікована Е.Бажиним у форму опитувальника; розроблений С.Р.Пантілєєвим “Опитувальник самоставлення”; адаптована Д.О.Леонтьєвим версія опитувальника Дж.Крамбо і Л.Махоліка (мета у житті) у форму “Теста сенсожиттєвих орієнтацій” (СЖО); морфологічний тест життєвих цінностей (модифікована В.Ф.Соповим і Л.В.Карпушиною версія опитувальника І.Г.Сеніна); методика вивчення кар’єрних орієнтацій (в адаптації В.А.Чикер і В.Е.Винокурової); опитувальник А.А.Реана “Мотивація успіху і остраху невдачі”; чотиримодальний опитувальник Л.А.Рабинович, а також методика оцінки способу мислення (за шкалою “ригідність-гнучкість”).

Мета третього етапу полягала у доборі із множини залучених до дослідження діагностичних показників (58) найбільш інформативних. В результаті факторизації із загальної матриці (58 на 58) було вилучено 14 показників.

Мета четвертого етапу полягала у з’ясуванні особливостей взаємозв’язків досліджуваної множини показників у виокремлених за самооцінковими шкалами розподілами гендерних самоідентифікацій. Було застосовано кластерний аналіз. При цьому класифікація об’єктів здійснювалась за допомогою методу середнього зв’язку або міжгрупового зв’язку (Between Groups Linkage).

Побудовані за даним методом дендрограми відтворили склад угруповань, що були отримані методом самооцінки. Уточнений варіант результатів кластеризації був наступний. У групі чоловіків було отримано чотири кластери. Перший кластер (із двома підкластерами, до яких увійшло відповідно 5 і 6 осіб) утворили 70 осіб (або 63,6%) із маскулінними рисами, другий (із одним підкластером, до якого увійшло 3 особи) охопив 6 осіб (або 5,5%) із фемінними рисами поведінки, третій (із двома підкластерами, до яких увійшло по три особи) утворили 27 осіб із андрогінними рисами (або 24,5%), відповідно 7 осіб із недиференційованим типом склали зміст четвертого кластеру.

Відповідно у жіночій групі було отримано також чотири кластери. До першого кластеру (із одним підкластером - 8 осіб) увійшло 84 особи (або 56,4%) із фемінними рисами, до другого (також із одним підкластером - 19 осіб) увійшло 33 особи (або 22,1%) із маскулінними рисами, до третього (із одним підкластером - 4 особи) увійшло 19 осіб (або 12,7%) із андрогінними рисами і 13 осіб із недиференційованим типом утворили зміст четвертого кластеру.

Визначення конкретного змісту, специфіки і характеру взаємозв’язків змінних, які виконують кластероутворювальну функцію, становили мету п’ятого етапу. Першим, загальноприйнятим кроком на шляху досягнення зазначеної мети постає первинна презентація досліджуваних даних у формі основних статистик. З метою уникнення надмірної деталізації доволі строкатої картини здійснених досліджуваними рольових виборів (сімейних, міжособистісних, професійних і т. ін.) подальший аналіз здійснювався нами із  спиранням на поняття рольової позиції, у даному випадку, рольової позиції креатора, організатора і виконавця.

Встановлено, що носії андрогінних рис жіночої групи не віддають,  порівняно із аналогічною групою чоловіків, переваги виконавським ролям (47,4%), тоді, як чоловіки віддали цій позиції 55,5%.

Констатовано майже однакові (у %) вибори креативних ролей носіями маскулінних і андрогінних (21,2% проти 21,0%) рис жіночої групи і суттєве зменшення за цією роллю носіїв фемінних рис (8,3%) тієї ж групи. Доволі строката картина має місце у випадках виборів вказаною групою організаційних ролей: носії маскулінних рис переважають за цим показником носіїв фемінних і андрогінних, при цьому фемінні поступаються, в свою чергу, андрогінним.

Зворотна картина спостерігається при виборі ролей виконавського плану досліджуваними із фемінними і андрогінними рисами. Отриманий розподіл  певною мірою відтворюється і за середніми відсотками рольових уподобань. В цьому сенсі у групі жінок відсоток орієнтацій на виконавські ролі перевищує аналогічні орієнтації на організаційні і особливо на креативні.

Переважні настановлення на виконавські ролі мають місце у групі чоловіків, як із маскулінними, андрогінними так із фемінними рисами. В останньому випадку відсоток таких орієнтацій виявляється найменшим.  Відзначимо незначний відсоток настановлень на креативні ролі у носіїв фемінних рис при одночасно високих відсотках орієнтацій на організаційні.  Настановлення на виконання ролей креативного змісту виявляються доволі високими у носіїв андрогінних рис і приблизно однаковими з іншими підгрупами за схильністю до вибору організаційних ролей.

Загалом, у групі чоловіків спостерігається така сама картина, що була отримана у жіночій групі: явна перевага орієнтацій на виконавські при мізерній кількості креативних і середній – організаційних. Та обставина, що було виявлено інтер- і інтрагрупові відмінності носіїв різних гендерних рис, як у чоловічої, так і жіночої групах, доводить, по-перше, обґрунтованість поставленої у даному дослідженні проблеми, а по-друге - одержані дані вимагають від дослідника, який задовольняється інтерпретацією результатів, отриманих за дихотомічною шкалою маскулінності-фемінності, серйозних застережень.

Встановлення шляхом застосування  факторного аналізу особливостей співвідношення очікувань із певними рольовими позиціями майбутніх фахівців залежно від належності останніх до тієї чи іншої гендерної орієнтації становило зміст шостого етапу. Використовувався метод головних компонент із подальшим обертанням за критерієм Г.Кайзера.

На основі інтерпретації отриманих результатів факторизації психологічних змінних, що складають суб’єктивний простір рольових уподобань, було виокремлено таку їх констеляцію, якій можна надати статус типологічного критерію.

Зокрема, досліджуваним із орієнтацією на оволодіння ролей креативного змісту властива розгорнута програма реалізації бажаної ролі, яка узгоджується із адекватною самооцінкою своїх можливостей, схильністю до самореалізації, мотивацією до успіху, внутрішнім локусом контролю, самостійністю (автономністю), зваженим емоційним ставленням до майбутнього, упевненістю у собі, відповідальністю за власні дії, а також гнучкістю мислення. За психологічним сенсом отриманого комплексу показників останні можна кваліфікувати як такі, що відповідають конструктивному типу гендерних експектацій.

Отриманий симптомокомплекс властивостей досліджуваних із орієнтацією на організаційні ролі, а саме – баланс інтернального і екстернального локусу контролю, самоконтроль в управлінні власним життям, прагнення на соціальні досягнення, самоприйняття при одночасній обмеженості перспектив найближчого майбутнього і недостатньою упевненістю у собі – дає підстави інтерпретувати рольову схильність даної групи досліджуваних як таку, що відповідає адаптивному типу гендерних експектацій.

Змістовим еквівалентом показників досліджуваних із орієнтацією на виконавські ролі слугують: екстернальність в галузі досягнень і невдач, а отже і залежність від зовнішніх впливів, особистісна настанова на модель виконавської діяльності, низький ступінь особистісного самовизначення, залежність самоідентифікації від референтної групи, слабка диференційованість власного потенціалу, несамостійність суджень (ригідність), недостатній самоконтроль, невисокий рівень упевненості у собі і самоповаги, що супроводжується внутрішнім дискомфортом і емоційною лабільністю. За сенсом отриманого комплексу є підстави кваліфікувати останній як такий, що відповідає статевотипізованому типу гендерних експектацій.

Спирання на інтуїцію, відсутність саморефлексії, домінування полімодальних емоцій, беззастережно оптимістичне ставлення до майбутнього,  ідеалізовані (”мрійливі”) уявлення про шляхи досягнення і функціональні вимоги майбутньої ролі досліджуваних із недиференційованим типом гендерних самоідентифікацій дають підстави віднести цю групу досліджуваних  до дифузного (неконгруентного) типу гендерних експектацій.

Відносно спільні для груп чоловіків і жінок за своїм змістом і спрямованістю типології очікувань дозволяє вважати їх базисними для оволодіння відповідними рольовими позиціями. Натомість, за умови спільності виокремлених типологій гендерних експектацій міра виразності та ієрархія окремих компонентів у кожній із встановлених гендерних рис виявилися відмінними як у площині інтер-, так і інтрагрупового аналізу, що вказує на необхідність застосування  диференційованого підходу.

У контексті отриманих співвідношень типу гендерних експектацій і рольових виборів, на особливу увагу заслуговують факти наявності певної кількості досліджуваних із недиференційованим (7 осіб у групі чоловіків і 13 – у групі жінок) і неконгруентним (неузгодженість гендерної самоідентифікації структурі очікувань, відповідно і рольовим виборам) типами. В останньому випадку у складі чоловічої групи мало місце 20 розбіжностей (зокрема, 5 самоідентифікацій осіб із фемінною і 6 - з андрогінною домінантою за шкалою маскулінності; 3 із андрогінною за шкалою фемінності, а також 3 із маскулінною і 3 із фемінною за шкалою андрогінності). Відповідно у жіночій групі кількість невідповідностей сягала 31 випадків (8 андрогінних самоідентифікацій за шкалою фемінності; 19 фемінних за шкалою маскулінності і 4 фемінних за шкалою андрогінності).