ПРОФІЛАКТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВИХОВАТЕЛЯ ПРН МВС УКРАЇНИ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЇЇ УДОСКОНАЛЕННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету, завдання, об’єкт та предмет, представлено теоретико-методологічні засади та методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію роботи та впровадження її у практику.

Перший розділ „Психологічний аналіз професійної діяльності вихователів приймальників-розподільників для неповнолітніх МВС України” присвячений структурно-функціональному аналізу професійної діяльності вихователя ПРН МВС України та обґрунтування необхідності її психологічного вивчення, що зумовлено багатьма причинами. По-перше, ця служба в системі органів внутрішніх справ відіграє важливу роль у попередженні злочинності неповнолітніх, прогнозуванні виникнення криміногенних ситуацій, встановленні мотивації злочинної поведінки та її корекції. По-друге, сьогодні залишаються застарілими підходи до застосування психологічних знань у профілактичному процесі установ, зокрема, стосовно особистісного впливу вихователя на процес профілактики, вибору гуманістичних, особистісно-орієнтованих стратегій корекції, реабілітації, ресоціалізації неповнолітніх правопорушників. По-третє, на часі відсутні психологічні й фізіологічні критерії професійного відбору кандидатів для служби в ПРН, рекомендації щодо удосконалення системи психолого-педагогічної підготовки цієї категорії працівників.

У підрозділі 1.1. – „Історичні передумови становлення і сучасний стан роботи з попередження бездоглядності та правопорушень серед неповнолітніх” розглянуто досягнення і недоліки протидії злочинності та правопорушенням неповнолітніх за роки функціонування приймальників-розподільників для в Україні. Це дозволило сформувати більш точне уявлення про історичний перебіг профілактичного процесу суб’єктів запобігання правопорушень серед неповнолітніх, простежити зміну пріоритетів діяльності установ, умови роботи кадрів. Автором визначено етапи становлення служби ПРН: 1) дореволюційний (з першої половини XVIII ст. до 1917 р.) – створення служб тимчасового утримання малолітніх бродяг та правопорушників, виправних притулків та колоній, що належали як відомствам соціально-опікунського характеру, так і були створені міністерствами (Міністерством внутрішніх справ, Міністерством справедливості, Міністерством освіти) в неспецифічній для опіки формі; 2) післяреволюційний (1917-1941 рр.) – створення спеціальних установ з примусовим виховуючим режимом, в тому числі приймальників-розподільників та колоній для неповнолітніх; 3) післявоєнний та подальшого формування служби ПРН – характеризується якісними змінами в здійсненні виховної та профілактичної роботи, створенням необхідної нормативно-правової, матеріально-технічної та кадрової бази.

Разом із тим, зміни в міжнародному та національному законодавстві щодо захисту прав і свобод дітей, зміна пріоритетів у діяльності установ для неповнолітніх в Україні призвела до того, що протягом 2000-2005 рр. наповнюваність ПРН зменшилась і сьогодні складає 30-40%. При цьому притулки Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді переповнені, неповнолітні вчиняють втечі й повертаються до притулків неодноразово (до 4-5 разів) протягом року, а кількість дітей, які перебувають на вулицях (безпритульні), бродяжать, жебракують, щороку збільшується, що стало проблемою загальнодержавного масштабу.

Це вимагає модернізації змісту, оновлення пріоритетів діяльності ПРН, які відповідали б вимогам сучасного суспільства.

Зміна стану справ значною мірою залежить від педагогічно компетентного підходу до професійної діяльності працівників ПРН, їх психолого-педагогічної підготовки.

У другому підрозділі „Структурно-функціональний аналіз діяльності вихователів ПРН МВС України щодо попередження правопорушень неповнолітніх” представлені науково обґрунтовані дані про специфіку професійної діяльності вихователя ПРН та її вимоги до особистісних і психофізіологічних якостей людини.

При здійсненні дослідження враховано загальноприйняті підходи до розгляду діяльності, як одного з найважливіших атрибутів існування людини, що пов’язаний з цілеспрямованими змінами зовнішнього світу та основ особистості (Б.Г. Ананьєв, П.К. Анохін, П.Я. Гальперін, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, Р.С. Немов, С.Л. Рубінштейн, Д.М. Узнадзе та ін.).

Діяльність вихователя ПРН є специфічним різновидом педагогічної діяльності, що характеризується нетиповими для цієї спеціалізації умовами пенітенціарного утримання неповнолітніх вихованців. Вона належить до професій типу „людина – людина”, класу „пошуково-гностичних”, за ознаками основних засобів праці – з переважанням функціональних засобів праці, групи „професії, що пов’язані з працею в приміщеннях з нормальним мікрокліматом та в пенітенціарних умовах з підвищеною відповідальністю”. Основними різновидами діяльності вихователя ПРН є виховна, комунікативна, організаторська, посвідчувальна, пенітенціарна; вони тісно пов’язані між собою і реалізуються комплексно, але об’єднуючою їх основою виступає профілактична діяльність.

Визначення притаманних діяльності педагогічних працівників ПРН особливостей свідчить, що вона висуває високі вимоги до вихователя і відповідно, вимагає науково-обґрунтованого підходу до професійного відбору кадрів, удосконалення їх психологічної підготовки. Це потребує, насамперед, створення  професіограми та  психограми вихователя ПРН.

У третьому підрозділі „Психологічні особливості профілактичної діяльності в умовах ПРН МВС України” доведено, що домінуючого значення в професійній діяльності вихователя ПРН набуває профілактика правопорушень серед неповнолітніх.

Висновки психологічних досліджень (Л.І. Божович, Л.С. Виготський, І.С. Кон, Ю.А. Клейберг, В.Т. Лісовський, А.С. Макаренко, Т. Шацький, Д.І. Фельдштейн та ін.) підтверджують, що здійснення профілактики має успіх у тому разі, якщо з достатньою повнотою враховує її психологічну природу, спирається на іманентні, внутрішні, суттєві закономірності перебігу взаємин.

Профілактична діяльність вихователів ПРН є складною науково-практичною системою, певною моделлю, що визначається, насамперед, особливостями неповнолітніх, які потрапляють до ПРН. Вони значною мірою відрізняються від однолітків: близько чверті мають певні відхилення в психіці, приблизно у третьої частини вихованців освітній рівень не відповідає віку, 60% з них вживали спиртні напої, починаючи з 11-річного віку, причому 27% – систематично; тільки 37% росли в повних сім’ях, а поведінка близько 20% батьків визнана такою, що перешкоджає нормальному психічному та фізичному розвитку дитини. Близько третини неповнолітніх здійснили свої перші втечі з дому у віці до 10 років; 57% були постраждалими від побиття, пограбування та сексуального насильства. До 70% підлітків мають ознаки аморальної поведінки та вираженої кримінальної спрямованості, що проявляється в агресивності, особливій жорстокості, цинізмі, використанні злочинного жаргону тощо. Це відповідним чином впливає й на їх поведінку в спецзакладі, ускладнюючи проведення профілактичної роботи.

Зазначене свідчить, що даний вид професійної діяльності висуває високі вимоги до її суб’єкта і, відповідно, вимагає спеціальної психолого-педагогічної підготовки спеціалістів.

У другому розділі „Методологія дослідження профілактичної діяльності вихователя ПРН та його професійно-значущих якостей” викладені методика та результати емпіричного дослідження професійної діяльності і професійно-значущих якостей вихователів ПРН.

У першому підрозділі „Методологічні засади вивчення професійної діяльності та професійно-значущих якостей вихователів ПРН МВС України. Методи дослідження” запропонована модель діяльності, яка складається з: 1) відтворення вимог, яким повинен задовольняти професіонал, та 2) переліку професійно-значущих якостей, вмінь та навичок, що повинні бути притаманні цьому фахівцю. Її методологічними засадами є системний, діяльнісний та особистісний підходи, а теоретичною базою – психологічна теорія діяльності Г.В. Суходольського, концепція системогенезу професійної діяльності В.Д. Шадрікова та концепція динамічної функціональної особистості К.К. Платонова. Завдяки цьому стало можливим поєднання уявлень про якості та властивості особистості вихователя і критерії успішної професійної діяльності, а також надання основних протипоказань для її обрання.

Основним при конструюванні методології обрано системно-синергетичний підхід. Він полягає у створенні такої системи базових категорій та пояснювальних принципів, які могли б об’єднати різні психологічні школи та напрями і при цьому не бути внутрішньо-суперечливими та еклектичними.

Емпіричне дослідження реалізоване наступним чином.

На підготовчому етапі проведено роботу з оформлення запитів для проведення експерименту в регіонах України та сформульовано запитання для експертів. Базовим для опису професійної діяльності став опитувальник, розроблений кафедрою юридичної психології Київського національного університету внутрішніх справ, що відображає сучасні вимоги до професійної підготовки фахівців, притаманні МВС України. Адаптований варіант опитувальника є компромісним, оскільки поєднує правові аспекти професії вихователя ПРН з педагогічними.

Розроблені опитувальники були апробовані в ПРН м. Житомир, м. Київ, притулку ЦССМ м. Рівне, в процесі чого перевірений зміст анкети, уточнені формулювання і послідовність запитань та варіанти відповідей. Пілотажне опитування охопило невелику кількість осіб (11 чоловік), відібраних за основними характеристиками, що визначаються темою, метою і завданнями дослідження. Для перевірки достовірності і повноти інформації, виключення спонтанності тверджень проведено також групове інтерв’ю-дискусію з вихователями Київського та Харківського ПРН.

Загалом опитування охопило всі функціонуючі на час дослідження ПРН, причому працівники регіонально віддалених ПРН (Закарпаття, м. Севастополь, м. Луганськ) проанкетовані нами за допомогою поштового опитування. Обсяг вибірки респондентів склав 84 особи, 42 з яких – вихователі ПРН (основна група), інші 42 – вихователі притулків для неповнолітніх Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (контрольна група). Вибір контрольної групи, з одного боку, зумовлений максимально наближеними функціональними обов’язками та психолого-педагогічними характеристиками діяльності вихователів обох груп; з іншого – відмінність основної групи від контрольної полягає у пенітенціарних умовах праці, взаємодії з неповнолітніми правопорушниками різновікового складу, які перебувають у закладі примусово та короткочасно.

Отримані експертні дані використано для створення оптимальної моделі фахівця, на основі чого побудовано психодіагностичну систему та проведено підбір методик для подальшого дослідження. Шляхом визначення рейтингу професійно значущих якостей одержано ранговий ряд, в якому для обох груп опитуваних, при певних розбіжностях, виявлена закономірність відбору, що співпадає й найбільше зближується в трьох детермінантах, пов’язаних із емоціями, комунікативними здібностями, психологічною спостережливістю.

Домінуючою якістю в обох групах визначена емоційна стійкість при прийнятті відповідальних рішень. Керуючись даним критерієм, ми схильні стверджувати, що емоційне забарвлення, емоційна стійкість, гнучкість та динамічність є невід’ємними складовими професійної діяльності, пов’язаної з вихованням, і характеризують загальний стиль поведінки вихователя-професіонала. Однак для вихователів ПРН важливими виявилися, передусім, якості, що характеризують творчий потенціал особистості, та якості, що стосуються принципів і особливостей ставлення до неповнолітніх правопорушників, дозволяють ефективно здійснювати профілактичний і виховний вплив на них, брати участь у розслідуванні злочинів. Останні рангові місця у відповідях респондентів займає група якостей, що характеризують загальний стиль поведінки та діяльності, не пов’язаної з виконанням безпосередніх професійних обов’язків.

У другому підрозділі „Характеристика процедури експериментального дослідження та інтерпретація одержаних результатів” узагальнено результати констатуючого експерименту (методика Кеттела, комп’ютеризований варіант О.Р. Пантелєєва; методика діагностики міжособистісних відносин, адаптована Л.М. Собчик; методика інтерперсональної діагностики Т. Лірі; методика дослідження самоконтролю в спілкуванні М. Снайдера), причому принциповою позицією при здійсненні дослідження була побудова системи нелінійних процедур (методик) з врахуванням того, що професіоналізація, гуманізація та особистісний ріст є системними процесами і вимагають якісного і кількісного аналізу, в основу обчислення яких покладено підрахунок різниці рейтингів:

-        існування кореляційної різниці або зв’язку в результатах виконання тестів між двома категоріями вихователів різного спрямування діяльності (ПРН та ЦССМ);

-        наявність статистичної різниці або зв’язку особистісних психологічних параметрів особистості між основною і контрольною групами досліджуваних.

Порівняльний аналіз одержаних результатів дозволив встановити суттєві відмінності між основною та контрольною групами та визначити професійно важливі для вихователів ПРН властивості, серед яких найбільш значимими є: здатність розглядати проблему з різних точок зору; особлива пам’ять на зовнішність та поведінку людини; емоційна стійкість при прийнятті відповідальних рішень, врівноваженість та самовладання при конфліктах; здатність об’єктивно оцінювати свої досягнення, сили та можливості; здатність швидко встановлювати контакти з новими людьми, знаходити потрібний тон, доцільну форму спілкування залежно від психологічного стану та індивідуальних особливостей співрозмовника; впевненість у собі, своїх силах та можливостях; професійна спостережливість. Рейтингові показники професійно значущих якостей у вихователів притулків різняться значною мірою, хоча домінуючою якістю для обох груп визначена емоційна стійкість при прийнятті відповідальних рішень.

Побудова особистісного профілю свідчить, що ефективні вихователі ПРН, у порівнянні з вихователями ЦССМ, здатні до більш продуктивної взаємодії, характеризуються вищим рівнем розвитку ціннісного внеску в операційну, емоційну й мотиваційну сфери вихованців, задоволеністю партнерів у спілкуванні, гармонійними взаємостосунками в процесі здійснення профілактичного впливу; вони активніше і більш успішно налагоджують корекційно-виховний процес, сприяють розвитку психологічно рівноправних, виважених стосунків між учасниками спілкування, більш здатні підбадьорити вихованців, підтримати їх у важку хвилину, спонукати до перебудови життєвого досвіду, здійснювати дисциплінуючий вплив, при цьому застосовуючи певний диктат, примус; наявна розумна врівноваженість у виявленні емоцій, чутливість, співпереживання при спілкуванні з вихованцями, високий рівень комунікативного контролю, отже, тривале збереження працездатності та спроможність ефективно здійснювати профілактичний процес.

У третьому розділі „Психологічні засади вдосконалення профілактичної діяльності вихователів ПРН МВС України” розроблено методичні рекомендації, що спрямовані на оптимізацію профілактичної діяльності вихователів ПРН.

У першому підрозділі „Розробка та впровадження системи професійно-психологічного відбору вихователів на роботу до приймальників-розподільників для неповнолітніх МВС України” запропоновано та обґрунтовано комплексний підхід до обстеження особи, яка претендує на службу в ПРН (попередня співбесіда, збір інформації про кандидата та її перевірка, медичне обстеження та психологічне тестування, „панельне інтерв’ю” кандидата з начальником ПРН, психологом закладу та старшим вихователем, прийняття рішення про зарахування на роботу). Мета такого підходу вибіркова, функціональна, тобто націлена на обстеження тільки тих характеристик особистості, що прямо або опосередковано впливають на успішність професійної діяльності.

Встановлені критерії відбору на посаду вихователя ПРН знаходяться на трьох рівнях: професійна спрямованість, теоретична та технологічна (операційно-діяльнісна) готовність. При цьому параметр „професійна спрямованість” включає наступні професійно значущі якості: гуманістичність, рівень культури, соціальна зрілість, розвинена комунікативність, організаційні здібності, креативність мислення. Параметр „теоретична та технологічна готовність” складається з володіння системою знань про неповнолітніх як суб’єктів суспільного процесу та уміння застосовувати ці знання в практичній педагогічній діяльності; володіння системою знань про зміст, методи і форми профілактичної, корекційної, реконструктивної діяльності, методи ресоціалізації, технології впливу на дітей та підлітків та володіння навичками їх застосування та ін.

Запропонована  формула дає можливість визначати рівні розвиненості професійно значущих якостей (оптимальний, допустимий, критичний та недопустимий) та інтегрований показник професійної придатності для роботи з неповнолітніми правопорушниками в закладах ПРН згідно з відповідними балами.

У другому підрозділі „Удосконалення системи психолого-педагогічної підготовки вихователя ПРН МВС України” обґрунтовується, що при здійсненні психолого-педагогічної підготовки вихователів найбільш доцільною є компромісна форму проведення соціально-психологічного тренінгу, тобто використання елементів безпосереднього програмування (інструктування) у поєднанні з імпровізацією. Використано декілька організаційних варіантів роботи: 1) розрахований на два місяці, заняття проводилися один раз на тиждень упродовж 4-6 годин; 2) заняття з учасниками груп проводилися щодня впродовж 2-4 годин і закінчувалися протягом двох-чотирьох тижнів; 3) інтенсивний варіант передбачав щоденні заняття упродовж 6-8 годин, що дозволяло скоротити загальну тривалість циклу до 4-5 днів. Встановлено, що всі апробовані варіанти мають свої слабкі і сильні сторони, вибір якогось конкретного повинен визначатися наявними організаційно-матеріальними умовами ПРН, кількісним та якісним складом вихователів, графіками їх роботи тощо.

Перший етап тренінгу передбачав застосування психотехнічних вправ для оцінки рівня психолого-педагогічної підготовленості, розвитку вміння проектувати профілактичний процес, а також вправ із розвитку рефлексії та емпатії; другий – полягав у аналізі педагогічних ситуацій профілактичної спрямованості для стимулювання звернення до власного досвіду та досвіду інших фахівців, прагнення до набуття теоретичних знань та практичних умінь і навичок. Результатом другого етапу тренінгу стало створення “технології” розв’язання професійних завдань за змістом основних функцій профілактичної діяльності вихователя та його педагогічними вміннями. Їх засвоєння дозволяє вихователю в подальшому диференціювати, оптимізувати, автоматизувати власні дії, спрямовані на реалізацію профілактичної функції.

Як показало повторне тестування, якісні зміни стосувалися, перш за все, підвищення психологічної компетентності вихователів, системного розуміння власних психологічних особливостей, формування особистості, наближеної до моделі ефективного, успішного фахівця, що дає можливість особистісного зростання й вибору стратегії взаємодії, взаємовпливу.