ЕТНОСОЦІАЛЬНІ УСТАНОВКИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ У СТРУКТУРІ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання дослідження, методологічну основу і методи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наводяться дані про апробацію результатів, публікації, структуру дисертації.

У першому розділі роботи “Теоретико-методологічні засади вивчення етносоціальної установки в структурі  міжособистісної взаємодії” висвітлюються основні підходи до проблеми дослідження у зарубіжній та вітчизняній психологічній літературі. Розкривається психологічний зміст понять „етносоціальна установка”, „етнічний стереотип”, „міжособистісна взаємодія”, „параметри міжособистісної взаємодії”. Визначаються теоретичні засади дослідження специфіки процесу міжособистістної взаємодії в умовах поліетнічного середовища. Теоретично обґрунтовуються концептуальні засади емпіричного дослідження взаємозв’язку етносоціальних установок та особливостей міжособистісної взаємодії, окреслюються шляхи подальшої розробки проблеми та конкретизуються завдання емпіричного дослідження.

Категорія “установка” у загальній та соціальній психології широко варіює за змістом. Феноменологія поняття “установка” розглядається в рамках класичного психоаналізу та неофрейдизму, біхевіоризму, ґештальтпсихології, інтеракціонізму, когнітивної психології, в рамках теорії соціальних уявлень, з позицій теорії діяльності та диспозиційної теорії. Під установкою розуміється: позиція (Й.Лінґарт), детермінуюча тенденція (Н.Ах), вірогідне очікування (Е.Брунсвік), намір, диспозиція (І.Сарнофф, В.Штерн), квазіпотреба (К.Левін), гіпотеза (Дж.Брунер), схема (С.Московічі, Р.Олдфілд, П.Пресс), домінанта, акцептор дії (П.К.Анохін), образ потрібного майбутнього (М.О.Бернштейн), інформаційна модель (В.М.Пушкін), інформаційна структура (У.Р.Рейтман), орієнтувальна реакція (І.Н.Фейгенберг), інстинктивний акт (У.Мак-Дауґолл), цілеспрямована система (Р.Акофф, Ф.Еммері). Це викликає неузгодженість термінологічного апарату, невизначеність та суперечливість теоретичних концепцій, що позначається на емпіричних дослідженнях.

Проблема установки розроблялася грузинською школою під керівництвом Д.Узнадзе і його послідовниками І.Бжалавою, Ш.Надірашвілі, В.Норакідзе, А.Шерозією, А.Прангішвілі. Значний внесок у розвиток теорії соціальної установки зробили Г.Андреєва, Б.Паригін, П.Шихірев. У західній психології проблему соціальної установки розробляли представники різних теоретичних напрямків: психоаналізу (З.Фрейд, К.Лоренц, Т.Адорно, І.Брунсвік);. біхевіоризму (А.Бандура, Ю.Ґалантер, Дж.Гібсон, Г.Келлі, Н.Міллер); когнітивної психології (Дж.Брунер, Р.Крачфілд, Д.Креч, Т.Ньюком, Ч.Озґуд, Ф.Гайдер, Л.Фестінґер); інтеракціонізму (Дж.Мід, Г.Блумер, Т.Шибутані).

Намагаючись висвітлити проблематику соціальної установки, автори, які належать до різних теоретичних шкіл пропонують власний понятійний апарат та термінології, що унеможливлює зіставлення отриманих емпіричних результатів. Теоретичний аналіз соціально-психологічної літератури дозволяє виділити основні проблеми у вивченні соціальної установки - проблему формування соціальної установки, проблему співвідношення основних компонентів соціальної установки, проблему функціональної ролі соціальної установки в регуляції поведінки особистості, проблему співвідношення соціальної установки та характеру міжособистісної взаємодії. Більшість дослідників, визначаючи особливості структури соціальної установки, виділяють три її компоненти - когнітивний, афективний і конативний. Питання про співвідношення складових соціальної установки не знайшло однозначного вирішення у психологічній літературі.

Деякі дослідники вважають за потрібне диференціювати складові установки. Так у когнітивному компоненті виділяють - інформаційний зміст, тимчасову перспективу, центральність і периферійність; в афективному компоненті - спрямованість, інтенсивність; у конативному - об’єктивність, ситуативність.

Основними функціями соціальної установки є інструментальна, захисна, адаптивна, ціннісна, пізнавальна. Основні функції не можуть існувати ізольовано одна від одної, їх не можна розглядати як взаємовиключальні або альтернативні.

Категорія “взаємодія” у соціальній психології розглядається в широкому контексті і пов’язана з такими категоріями як “спілкування”, “установка”, “ставлення”, “стосунки”. Соціально-психологічна взаємодія знаходить прояв у взаємозв’язках та взаємовпливах людей.

Феноменологія взаємодії визначається через систему загальних відносин людини і світу та складається з об’єктивно-фізикальних відношень, суб’єктивного ставлення, діяльнісних та інших соціальних стосунків, екзистенційних взаємин. Системоутворюючими елементами міжособистісної взаємодії виступають ставлення і стосунки, які й створюють феноменологію та екзистенційний смисл взаємин.

Досвід дослідження міжетнічних стосунків показує, що на характер міжособистісної взаємодії впливають особливості етноконтактного середовища, яке є середовищем безпосереднього спілкування людей, та система етносоціальних установок представників різних етнічних груп. В соціально-психологічній літературі виокремлюють три основні стратегії побудови міжетнічної взаємодії: стратегію ізоляції, стратегію дискримінації, стратегію інтеграції. Характер стратегії побудови ставлення до інших етнічних груп складається в історичній практиці міжетнічних відносин, визначається економічною і політичною структурою суспільства в цілому, а також етнополітичною ситуацією в конкретному регіоні.

З огляду на вищенаведене, проблема нашого дослідження полягає у визначенні структури та змісту міжособистісних стосунків молоді в умовах поліетнічного середовища.

У другому розділі – “Організація та методичне забезпечення емпіричного дослідження” - аналізуються методичні аспекти вивчення етносоціальної установки у структурі міжособистісної взаємодії, розглядаються конкретні психодіагностичні методики, обґрунтовується схема емпіричного дослідження за темою роботи, описується процедура дослідження і вибірка.

Характеристика вибірки. Дослідження впливу етносоціальної установки на особливості міжоcобистісної взаємодії в умовах поліетнічного середовища проведено автором у вищих навчальних закладах АР Крим. У дослідженні взяли участь студенти Євпаторійського, Феодосійського, Лівадійського відділень Кримського факультету Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля і Євпаторійського філіалу ТзОВ Медичного коледжу “Монада”.

Вік респондентів від 18 до 25 років (середній 21,4 роки).

При формуванні вибірки дослідження були враховані дані перепису населення 2001 року.

Дослідження проводилося у 2003 - 2005 роках і складалося з трьох етапів. На першому етапі було сформульовано тему, мету, завдання і гіпотезу дослідження, розроблено його програму, намічено основні етапи, обрано методи збору інформації й обробки результатів, здійснено аналіз теоретичних засад проблем етносоціальної установки; особливостей міжособистісної взаємодії. На другому етапі за допомогою обраних методик було вивчено рівень сформованості етносоціальних установок і етнічної ідентичності та сформовано три групи респондентів для подальшого дослідження (група кримських татар, група етнічних росіян, група етнічних українців); визначено змістовні характеристики та параметри етносоціальних установок респондентів трьох груп; визначено особливості міжособистісної взаємодії респондентів трьох груп. Третій етап було присвячено аналізу отриманих результатів і пошуку взаємозв’язку характеристик етносоціальних установок та особливостей міжособистісної взаємодії.

Теоретичний аналіз та загальні методологічні підстави дослідження, що передбачають визначення ролі кожного структурного компонента міжособистісної взаємодії, дозволили обрати в якості детермінант її характеру етносоціальні уявлення, етносоціальні стереотипи, етносоціальні установки. Для з’ясування характеру міжособистісної взаємодії було обрано такі показники – стиль міжособистісних стосунків (владний-лідируючий, незалежний-домінуючий, прямолінійний-агресивний, недовірливий-скептичний, покірний-сором’язливий, залежний-слухняний, співпрацюючий-конвенційний, відповідальний-щиросердний), тенденції поведінки людини у реальній групі (залежність-незалежність, товариськість-нетовариськість, прийняття боротьби-уникнення боротьби), форми поведінки в конфліктних ситуаціях (суперництво, пристосування, компроміс, уникнення, співробітництво).

Добираючи методики дослідження, ми, перш за все, керувалися концептуальною обумовленістю методу, а також критеріями високої валідності та надійності. Додержання цих критеріїв забезпечувалось добором методик, спрямованих на одержання якісних та кількісних характеристик процесу міжособистісної взаємодії в умовах поліетнічного середовища.

На початковому етапі дослідження респонденти були обстежені за допомогою методики М.Куна і Т.Макпарленда “Тест двадцяти тверджень”, і за отриманими результатами було сформовано три групи респондентів (по 250 осіб кожна), які мали в ідентифікаційній матриці етнічну ідентичність. На першому етапі було опитано 1321 особу – за самовизначенням кримські татари (293), росіяни (670), українці (358).

На другому етапі формування груп за допомогою діагностичного тесту ставлень (ДТС) Г.У.Солдатової було визначено рівень ідентичності кожного респондента. Тест ставлень (ДТС) був застосований як більш чутливий інструмент, який, на відміну від “Тесту двадцяти тверджень” М.Куна і Т.Макпартленда, дозволяє на тільки визначати наявність етнічної ідентичності у респондента, але й встановити рівень її сформованості та вираженості. До груп залучалися лише респонденти з нормальним та високим рівнем ідентичності. В результаті застосування тесту ДТС було сформовано три групи для подальшого дослідження: І група – кримські татари (210 осіб); ІІ група – етнічні росіяни (176 осіб); ІІІ група етнічні українці (168 осіб).

З метою розв’язання поставленого завдання дослідження і для перевірки гіпотези було визначено показники, що описують змістовні характеристики та параметри етносоціальних установок; показники, що описують особливості міжособистісної взаємодії.

Усі методики, використані у дослідженні, були розподілені на два блоки:

Блок 1 - діагностика параметрів і характеристик етносоціальних установок респондентів (тест “Двадцяти тверджень” М.Куна і Т.Макпартленда, Діагностичний тест ставлень (ДТС), методика Д.Катца і К.Брейлі);

Блок 2 – діагностика особливостей міжособистісної взаємодії респондентів (методика Q-сортування В.Стефансона, методика ДМС Т.Лірі, методика К.Томаса).

У третьому розділі “Етносоціальні установки молоді АР Крим у структурі міжособистісної взаємодії” здійснюється кількісний та якісний аналіз одержаних даних: інтерпретуються результати емпіричного дослідження етносоціальних установок молоді Автономної Республіки Крим, аналізуються соціально-психологічні чинники етносоціальних установок, визначаються параметри міжособистісної взаємодії молоді етноконтактних груп АРК. Застосування запропонованої програми емпіричного дослідження дозволило також визначити взаємозв’язок параметрів етнічної ідентичності та етнічних стереотипів. Отримані результати дослідження дозволяють інтерпретувати знайдені взаємозв’язки як інтегровані показники прояву етнічної ідентичності.

Система ідентичностей основних етноконтактних груп АРК (кримські татари, етнічні росіяни, етнічні українці) будується на відмінних ціннісно-культурних засадах. Отримані дані наведені у табл. 1.

У структурі ідентифікаційної матриці кримських татар перші місця в ієрархії самовизначень займають самоописи, що увійшли до категорій “сімейна належність”, “гендер”, “етнічна ідентичність”. Останні місця займають категорії “екзистенціальне “Я” та “опис своїх фізичних даних”.

У структурі ідентифікаційної матриці представників російської етнічної групи перші місця в ієрархії самовизначень займають визначення, що увійшли до категорій “особистісні якості”, “навчальна належність”, “самооцінка”. Останні місця займають категорії “екзистенціальне “Я” та “етнічна ідентичність”.