СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ІНТЕРАКЦІЇ У СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, виділено його об’єкт і предмет, визначено мету, сформульовано гіпотезу та завдання. Розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, а також особистий внесок здобувача.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми професійної інтеракції в соціальній роботі” відображено результати теоретичного дослідження проблеми. Розглянуто основні підходи до визначення поняття та розуміння сутності феномену інтеракції у соціальній психології, виділено детермінанти та запропоновано теоретичну модель інтеракції. На підставі аналізу досліджень професійної взаємодії у споріднених до соціальної роботи професіях групи “людина – людина, людські спільноти, соціальні системи” розкрито сутність феномену “професійна інтеракція”, визначено поняття “професійна інтеракція у соціальній роботі”, запропоновано соціально-психологічну модель професійної інтеракції у соціальній роботі.

На основі аналізу вітчизняних та зарубіжних теорій та концепцій інтеракції (К.А. Абульханова-Славська, Г.М. Андрєєва, Г. Блумер, В.О. Васютинський, Г. Гарфінкель, Е. Гофман, А.Л. Журавльов, Б.Ф. Ломов, Дж. Мід, В.В. Москаленко, М.М. Обозов, Л.Е. Орбан-Лембрик, Б.Д. Паригін, Т. Парсонс, А.В. Петровський, П. Сорокін, В.О. Татенко, Г. Хоманс та ін.) виявлено низку істотних особливостей цього явища, спільних для більшості підходів: визначальна роль інтеракції в соціалізаційних процесах; взаємні уявлення та очікуваня учасників взаємодії як змістовна основа інтеракції; регуляція інтеракції нормами, цінностями та мотивами, що визначаються груповою належністю її учасників.

Дослідження взаємозв’язків інтеракції з категоріями “дія”, “взаємодія”, “вплив”, “спільна діяльність”, “спілкування” показало, що інтеракція розглядається в якості: контакту двох або більше осіб; послідовності розгорнутих в часі реакцій людей на дії один одного; процесу взаємного впливу суб’єктів взаємодії; форми, аспекту, сторони, функції спілкування; форми, системоутворюючого компоненту, способу реалізації, умови ефективності та організації спільної діяльності.

Узагальнення досліджень професійної взаємодії в групі професій “людина – людина” (М.Й. Боришевський, В.О. Васютинський, О.В. Винославська, Л.М. Карамушка, С.Д. Максименко, Л.І. Мороз, С.О. Мусатов, В.Г. Панок, Т.В. Петровська, Г. Проценко, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва, В.А. Семиченко, Ю.М. Швалб, Т.Д. Щербан, Т.С. Яценко та ін.) дозволило розглядати професійну інтеракцію працівників цієї групи як специфічний вид комунікативної взаємодії, детермінований особливостями даної професійної діяльності, рівнем професійної компетентності фахівця, його ціннісними орієнтаціями, мотиваційними настановами, особливостями цілепокладання, а також відповідністю зазначених характеристик соціальним експектаціям.

Теоретичне дослідження професійної інтеракції у соціальній роботі виявило наступні соціально-психологічні особливості даного явища. По-перше, провідною функцією професійної інтеракції у соціальній роботі є соціалізаційна. Посередництвом інтеракції соціальний працівник отримує можливість здійснювати формуючі впливи на клієнта з метою його адаптації та ресоціалізації. Решта функцій (контактна, інформаційна, спонукальна та ін.) є інструментальними по відношенню до неї. По-друге, важливою особливістю професійної інтеракції у соціальній роботі є можливість її функціонування за неповної структури спільної діяльності, коли відсутня спільна мета, не існує можливості досягнення спільного результату, а, інколи, відсутні спільні дії. У такому випадку завдання соціального працівника як професіонала – підняти взаємодію з клієнтом на рівень предметно-спрямованої, цільової для того, щоб уможливити спільну діяльність у діаді “соціальний працівник – клієнт”. По-третє, можливість цього детермінується рівнем перцептивно-інтерактивної компетентності фахівця, його мотиваційними настановленнями та системою взаємних уявлень учасників інтеракції “соціальний працівник – клієнт”.

Це дозволило розглядати професійну інтеракцію у соціальній роботі як заснований на професійних знаннях, вміннях та цінностях процес комунікативної суб’єкт-суб’єктної взаємодії між соціальним працівником і клієнтом, в результаті якого створюються умови для позитивних змін у соціальній ситуації клієнта, наснаження та спонукання до активних дій по вирішенню клієнтом своїх проблем, тобто створюються умови для його ресоціалізації.

У результаті проведеного аналізу в розділі запропонована трикомпонентна структурна модель професійної інтеракції у соціальній роботі: когнітивний компонент – розкривається через систему уявлень учасників взаємодії стосовно себе, партнера та ситуацію взаємодії; афективно-мотиваційний – відображає потреби, мотиви, ставлення партнерів до інтеракції; конативний (поведінковий) компонент – характеризує ефективність організації, налагодження та підтримки інтеракції соціальним працівником та знаходить вияв у рівні його інтерактивної компетентності.

На основі розробленої моделі здійснено емпіричне дослідження соціально-психологічних особливостей професійної інтеракції у соціальній роботі.

У другому розділі “Емпіричне дослідження соціально-психологічних особливостей професійної інтеракції у соціальній роботі” викладено загальну стратегію дослідження, охарактеризовано групи досліджуваних, обґрунтовано методики дослідження, наведено результати аналізу соціально-психологічних особливостей професійної інтеракції у соціальній роботі.

Дослідження проводилося протягом 1999-2006 років на базі Чернігівського державного інституту права, соціальних технологій та праці, а також мережі установ системи соціального захисту населення в містах Чернігові та Києві. До вибірки увійшли спеціалісти управлінь праці та соціального захисту населення (далі - УПСЗН), соціальні працівники та фахівці із соціальної роботи територіальних центрів обслуговування пенсіонерів та самотніх непрацездатних громадян (далі – територіальний центр), керівники структурних підрозділів соціальних служб – разом 164 респонденти, а також 90 осіб клієнтів зазначених установ.

Діагностичний аналіз професійної інтеракції у соціальній роботі проводився відповідно до визначених структурних компонентів моделі професійної інтеракції: когнітивного, афективно-мотиваційного, конативного (поведінкового).

Дослідження когнітивного компонента професійної інтеракції здійснювалося через розкриття систем уявлень учасників взаємодії стосовно себе та партнера.

Для з’ясування уявлень про суб’єктні характеристики учасників професійної інтеракції у соціальній роботі була застосована методика „Ціннісні орієнтації” М Рокича, модифікована відповідно до структури ціннісних уявлень, запропонованої Д.О. Леонтьєвим. Досліджувалися групові уявлення соціальних працівників за образами: “Я-реальний” (СПР), “Я-ідеальний” (СПІ), “Клієнт-реальний” (СПКР), “Клієнт-ідеальний” (СПКІ) та клієнтів за тими ж образами “Я-реальний” (КР), “Я-ідеальний” (КІ), “Соціальний працівник реальний”(КСПР), “Соціальний працівник ідеальний” (КСПІ).