ПСИХОЛОГИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ ЛИДЕРСКОЙ ОДАРЕННОСТИ ЧЛЕНОВ МОЛОДЕЖНЫХ ОБЩЕСТВЕННЫХ ОБЪЕДИНЕНИЙ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, висвітлено сучасний стан розроблення проблеми, розкрито об’єкт і предмет дослідження, сформульовано основну мету, гіпотезу, завдання. Викладено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ роботи – «Методологічні і теоретичні засади дослідження проблеми лідерської обдарованості» – містить аналіз досліджень у галузі психології обдарованості, різноманітних підходів до визначення лідерства і аналізу його сутності.

Розкрито і узагальнено зміст основних досліджень обдарованості (Б.Г. Ананьєв, В.М. Дружинін, О.Г. Ковальов, Г.С. Костюк, В.А. Крутецький,Н.С. Лейтес, О.М. Матюшкін, В.О. Моляко, В.Н. Мясищев, К.К. Платонов, Дж. Рензулі, С.Л. Рубінштейн, Б.М. Тєплов та ін.), проаналізовано різні підходи до визначення обдарованості. Описано та здійснено порівняння особливостей розгляду проблеми вітчизняними та зарубіжними науковими школами.

У вітчизняній психологічній думці проблема обдарованості розглядається у тісному взаємозв’язку із проблемою здібностей. Поняття «здібності», «обдарованість», «талант» розглядалися радянськими вченими у контексті успішності діяльності (С.Л. Рубінштейн, Б.М. Тєплов). Б.М. Тєпловим було розставлено акценти у співвідношенні понять «загальна» та «спеціальна обдарованість». Г.С.Костюк визначає обдарованість як індивідуальну своєрідність задатків кожної людини, котрі є внутрішньою умовою її здібностей.

Дослідження структури обдарованості в контексті творчої діяльності дають можливість побудувати деякі нові теоретичні положення відносно динаміки і організації творчого процесу, сутності творчості. В.О. Моляко та його наукова школа визначили основні складові творчого потенціалу особистості. Вчений наголошує на тому, що обдарованість – це загальнопоширене явище, зумовлене як біологічно-, так і соціально-визначеними факторами. Обдарованість – це біопсихічний потенціал, який дозволяє досягти в соціумі найбільших успіхів. О.М. Матюшкін пропонує п’ятикомпонентну структуру творчої обдарованості і вважає, що обдарованість і талант необхідно пов’язувати з особливостями саме творчої діяльності.

У зарубіжній психологічній думці сформувалося кілька підходів до проблеми обдарованості, які можна умовно розділити на чотири групи: психометричний підхід (Г. Айзенк, П. Вернон, Дж. Гілфорд, Дж. Густафсон, Л. Терстоун,               Дж. Томсон), біологічний підхід (М. Газзаніга, Д. Гебб, М. Дакс, Дж. Леві, А. Лурія,      Р. Сперрі), когнітивний підхід (Л. Кронбах, К. Спірмен, Н. Фрост, Е. Хант), системний підхід (Х. Гарднер, Дж. Рензулі, Р. Стернберг). Протягом останнього часу у трактуванні поняття інтелектуальної обдарованості сформувалося декілька нових наукових підходів, основні з яких пов’язані з дослідженням механізмів компетентності, таланту і мудрості (Р. Глезер, Х. Грабер, У. Шнайдер).

Автором проаналізовано основні підходи до визначення поняття лідерства, різноманітні концепції лідерства та узагальнено їх у три позиції, яким відповідають три основні напрями досліджень проблеми:

 1. Концепції, у яких обґрунтовується перевага фактору рис особистості (К. Бландшард, Д. Гоулман, Р. Ділтс, Ф. Ільясов, П. Херсей, Е. Холландер).

2. Концепції, у яких вирішальним фактором вважається ситуація (В. Врум, Т. Джонсон, Д. Йєттон, Т. Мітчел, Д. Стінсон, Р. Танненбаум, Ф. Фідлер, Р. Хаус,  У. Шмідт).

3. Концепції, у яких поєднуються особистісні фактори і ситуаційні (С. Багрєцов, В. Львов, В. Наумов, К. Оганян).

Під поняттям «лідерство» взагалі розуміються тенденції до домінування і підпорядкування, впливу і послідовництва у системі міжособистісних взаємин у групі. Лідером вважається член групи, за яким всі решта членів групи визнають право приймати рішення у важливих для них ситуаціях, – рішення, які стосуються їх інтересів і визначають напрям і характер діяльності всієї групи.

Проблему лідерства розглянуто також через призму обдарованості особистості. Проаналізовано сучасні наукові джерела, присвячені питанням лідерської обдарованості (І. Бакулін, В.Ю. Большаков, О. Матюшкін, Є. Худобіна, О. Яковлєва). Зосереджено увагу на концепціях теоретичного, практичного, емоційного, соціального, вербального інтелекту (Г. Айзенк, Дж. Гілфорд, М. Ке де Врі, М. Саллівен, Р. Стернберг, Ф. Хесселблейн), які визначаються вченими як провідні компоненти лідерської обдарованості особистості.

Здійснений аналіз наукових джерел дозволив визначити основні фактори соціалізації особистості лідера: мікрофактори (сімейне оточення, освіта), мезофактори (культурна різноманітність, духовність, потоки отримуваної інформації) та макрофактори (суспільно-політичний лад держави). У комплексних теоріях лідерства значну увагу зосереджено на самомотивації лідера та мотивуванні послідовницького процесу (Д. Маккелелланд), на механізмах впливу людини на людину (В. Татенко).

Отже, існування різноманітних концепцій, присвячених проблемі обдарованості та лідерства, свідчить про багатогранність представленості понять «обдарованість» та «лідерська обдарованість». Ці та ряд інших аргументів дозволили визначити наші подальші наукові перспективи та зумовили вибір методів дослідження лідерської обдарованості у лідерів молодіжних громадських об’єднань.

Другий розділ – «Психологічні особливості прояву лідерства у молодіжній громадській організації» – присвячено аналізу наукових джерел з питань структури організацій, емпіричному дослідженню структури молодіжного громадського об’єднання, дослідженню переліку основних вмінь та якостей, необхідних ефективному лідеру.

До сфери дисертаційного дослідження входили молодіжні громадські організації (об’єднання громадян віком від 14 до 35 років), метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів. Всього у дослідженні взяли участь 15 молодіжних громадських організацій Волинської області. З них дві управлінські, одна екологічна, дві духовні (релігійні), дві правозахисні, вісім суспільно-політичних.

Е. Берн подає основну структуру будь-якої організації (як неформальної тимчасової малої, так і формальної, відносно постійної великої групи) у вигляді двох меж: зовнішньої та внутрішньої, існування яких свідчить про наявність регіонів членства та лідерства. Є. Яхонтова зазначає, що тип структури організації (комунікативної сітки) залежить від кількох чинників: ступеня реальної влади і впливовості лідера, характеру діяльності організації та групи, особистісних характеристик членів організації, особливостей процесів групової динаміки, характеру комунікації (неформального чи формального).

З метою визначення загальної структури молодіжної громадської організації було використано метод соціометрії, додатковими методами були спостереження, бесіда, контент-аналіз. За результатами соціометрії побудовано соціограми, кожна з яких фіксує і відображає картину комунікативних та емоційних зв’язків, систему симпатій між членами в організації.

За результатами вивчення структури молодіжних громадських організацій, отримано 3 типи структури: централізований (53,3% від усіх об’єднань), нецентралізований (33,3%), мішаний (16,3%).

В організаціях з централізованим типом структури чітко виражений регіон лідерства на рівнях «лідер – підлідери», причому підлідерський регіон представлений двома підрівнями: ті члени організації, що наближені до лідера (заступники) і ті, що наближені до підлідерів (представники органів правління). Таким чином обмін інформацією відбувається переважно в одному напрямку: від лідера до підлідерів, від підлідерів – до активу. В централізованих організаціях членський актив перебуває у кількох групах (відповідно до секторів за напрямками роботи). Отже, відбувається сегментація групи на підгрупи з різним доступом до комунікативних каналів, що визначає положення і статус членів організації. Лідер у таких організаціях переважно самостійно приймає рішення, члени організації їх виконують. Централізований тип структури характерний для великих організацій.

В організаціях з нецентралізованим типом управління існує переважно два регіони лідерства (лідер і підлідери). Членський актив представлений одним регіоном. Такий тип структури є характерним для невеликих молодіжних громадських організацій. Комунікативний обмін відбувається вільно на основі потреб і взаємного бажання учасників спілкування.

Мішаний тип структури є характерним для управлінських організацій. Особливість структури таких об’єднань у тому, що в організації членських актив представлений кількома великими групами: члени організації, які беруть безпосередню участь в управлінні та роботі організації, та інші  об’єднання, які безпосередньої участі у роботі організації не беруть, проте беруть участь в окремих загальних акціях. Таким чином управлінські молодіжні громадські організації курують молодіжний рух у певному соціальному просторі і визначають напрям молодіжної роботи.

Для визначення переліку основних особистісних якостей, які необхідні ефективним лідерам, було розроблено питальник з переліком вмінь та якостей лідера. Респондентами дослідження виступили дві групи людей: 10 експертів та 30 лідерів молодіжних громадських організації Волинської області. До групи експертів входили керівники владних структур, народні депутати України, депутати міської та обласної рад, керівники політичних партій. Після проведення анкетування було порівняно результати, отримані в обох групах. Під час опрацювання даних відзначено як рейтинговість обраних респондентами вмінь та якостей, так і кількість виборів, що суттєво впливає на картину результатів. Порівнявши і узагальнивши результати обох груп, ми визначили першу десятку найбільш рейтингових, вмінь та якостей, необхідних ефективному лідеру: 1 – впевненість у собі, 2 – вміння підібрати людей і працювати у команді, 3 – вміння бути ініціатором змін, 4 – висока мотивація, 5 – прагнення до успіху, 6 – вміння спілкуватись, 7 – наполегливість, відповідальність, 8 – успішне вирішення складних проблем у критичній ситуації, 9 – самокритичність, 10 – емоційна стабільність.

За результатами анкетування на визначення переліку вмінь та якостей, необхідних ефективному лідеру, у групі експертів найважливішим вмінням, яким повинен володіти лідер, обрано «вміння підібрати людей і працювати у команді». У групі лідерів найважливішою якістю обрано «впевненість у собі». В цілому результати дослідження в обох групах дещо відрізняються. Нами виявлено різне ставлення респондентів обох груп до лідерських якостей «відповідальність» (у групі експертів за рейтингом на 2 місці, у групі лідерів – на 12), «емоційна стабільність» (у групі експертів – на 12 місці, у лідерів – на 6), «почуття гумору» (у групі експертів – на 13 місці, у лідерів – на 8). Проте в обох групах однакового значення надали якостям «впевненість у собі», «висока мотивація», «прагнення до успіху», «вміння спілкуватися».

Результати даного етапу дисертаційного дослідження слугували підґрунтям для розробки програми  дослідження лідерської обдарованості.

У третьому розділі – «Емпіричне дослідження лідерської обдарованості молоді» – розглядаються організація і процедура дослідження лідерської обдарованості, описується методичне забезпечення дослідження й обґрунтовується вибір методик; аналізуються і підсумовуються результати емпіричного дослідження та формуючого експерименту.

Експериментальне дослідження проводилося як з метою уточнення теоретичних положень проблеми, так і для виявлення психологічного механізму активізації компоненту лідерства в структурі особистості та її креативного потенціалу.

У дослідженні, яке проводилось у Волинській області, взяли участь 19 юнаків та 11 дівчат, віком від 17 до 30 років. Респондентами виступали: 1) лідери суспільно-політичних молодіжних громадських об’єднань – 20 осіб, 2) лідери екологічних молодіжних громадських організацій – 2 особи, 3) лідери управлінських молодіжних громадських організацій – 2 особи, 4) лідери правозахисних молодіжних громадських організацій – 3 особи, 5) лідери духовних молодіжних громадських об’єднань – 3 особи. В цілому у дослідженні взяли учать 30 лідерів. Рівень освіти респондентів – від середньої до вищої.

Дослідження лідерської обдарованості проходило у кілька етапів. На першому етапі з метою визначення соціальних умов розвитку лідерської обдарованості ми скористались біографічним методом і усним інтерв’юванням, додатковими методами були спостереження і бесіда. Другим етапом нашого дослідження була підготовка та проведення інтерв’ювання. Ключовими моментами у побудові інтерв’ю виступили: соціальна сфера, сімейна сфера, сфера дозвілля, наявність чи відсутність кумира. Паралельно ми відслідковували значущі події життя респондентів і тип людей, які мали вагомий вплив на становлення особистості.

Результати даного етапу дослідження показали, що 30% респондентів зростали у благополучних сім’ях, де економічний стан сім’ї варіював між вищим за середній і середнім рівнями. 20% лідерів зростали у неповних сім’ях, де матеріальний статок був між середнім і низьким рівнями, решта, 50% − у сім’ях, де один з батьків відзначався асоціальними проявами, і статок сім’ї коливався між середнім та низьким рівнями.

Характерним для лідерів молодіжних громадських організацій є раннє ознайомлення з культурами різних країн, про що свідчить подорожування 70% опитаних сусідніми країнами у ранньому віці, а країнами Європи − 5%. 10% респондентів проходили шкільне навчання за кордоном, 5% стажувалися в органах влади європейських країн під час навчання у ВНЗ. 40% лідерів відвідували у дитинстві 3 і більше гуртків, 30% − 2 гуртки, а решта – один.

Соціальна активність була притаманна респондентам ще у ранньому шкільному віці під час участі в органах учнівського самоврядування (20%), займанні лідерських позицій у неформальних групах (10%). Значущими подіями, які вплинули на життя опитаних, були смерть одного з членів сім’ї (20%), вступ до ВНЗ (60%), закордонні поїздки (10%), початок діяльності у молодіжному русі (40%).

Результати дослідження рівня соціального інтелекту (третій етап) показали, що у 36% лідерів соціальний інтелект вищий за середній, що свідчить про високий рівень тих їхніх здібностей, які визначають адекватність розуміння поведінки людей. Середнім є рівень соціального інтелекту у 50% опитаних лідерів, а у 14% він нижчий за середній (середньослабкий). В цілому у всіх лідерів провідними є здібності до передбачення поведінки, стратегічного планування власної поведінки для досягнення поставленої мети, рольова пластичність та розуміння вербальної експресії у контексті різних ситуацій, а здібності до розшифровування невербальної експресії і розуміння структури і логіки розвитку міжособистісних комунікацій розвинені менше.

Четвертим етапом нашого дослідження було визначення рівня емоційного інтелекту лідерів за методикою Н.Холла, яка містить 5 шкал: емоційна компетентність, керування своїми емоціями, самомотивація, емпатія, розпізнавання емоцій інших людей. За результатами дослідження у 6,5% лідерів від усієї кількості респондентів виявлено високий рівень емоційного інтелекту. Стільки ж лідерів отримали показник, який прямує до високого. У 20% опитаних емоційний інтелект вищий за середній, ще у 20% – середній з тенденцією до підвищення, у 14% респондентів середній з тенденцією до зниження, у 20% рівень нижчий за середній. У 6,5% емоційний інтелект прямує до низького, у решти – дуже низький рівень емоційного інтелекту.

П’ятим етапом нашого дослідження було діагностування гнучкості у спілкуванні за модифікованим нами тестом американського психолога Арнольда Гольдштейна, який призначений для визначення рівня розвитку вмінь, якими володіє особистість. За результатами оцінки особливостей комунікативної сфери лідерів молодіжних громадський організацій у 25% виявлено високі показники гнучкості у спілкуванні, у 68% рівень розвитку комунікативних вмінь вищий за середній і лише у 7% – нижчий за середній. Такі результати  свідчать про високий рівень розвитку у лідерів вмінь встановлювати і розвивати контакти з людьми, обмінюватися інформацією, відпрацьовувати певну стратегію взаємодії, сприймати і розуміти інших. Для лідерів молодіжних громадських об’єднань характерним є високий рівень розвитку усіх складових компонентів комунікативних вмінь: словесної та мисленнєвої швидкості, оригінальності висловлюваної думки, гнучкості мислення та ретельності. Комунікативний компонент у структурі лідерської обдарованості займає одне з провідних місць серед інших параметрів особистості лідера. У жінок-лідерів комунікативні здібності розвинені значно краще, ніж у чоловіків.

Для діагностики креативності лідерів при вирішенні соціальних проблем (шостий етап) нами було підготовлено перелік завдань, які визначають особливості розв’язання ситуацій у складний, переломний період, у період гострих, економічних змін, під час політичної (соціальної) кризи. Відповіді оцінювалися за двома критеріями: мислительна швидкість (плинність) і оригінальність. Результати дослідження показали, що у 26,67% лідерів молодіжних громадських організацій високий рівень креативності, у 60,33% – середній рівень, а у решти (13,3%) – низький. Відповіді (описані дії і кроки) можна умовно розділити на три групи:        1) стратегічне вирішення проблеми; 2) тактичні дії; 3) дії, спрямовані на формування громадської думки. У відповідях прослідковується ґендерна відмінність: для респондентів-чоловіків характерними є системний підхід у вирішенні проблеми, схильність до стратегічних кроків, формування власного позитивного іміджу (шляхом «знищення» опонента), наявність вирішення запропонованих проблем із залученням військових сил. Для відповідей опитуваних жіночої статі характерною є наявність більш конкретних кроків (тактичних), пов’язаних із соціальним захистом населення країни (конкретні кроки щодо вирішення житлових проблем, працевлаштування, підвищення заробітної плати тощо).