СОЦІАЛЬНЕ САМОПОЧУТТЯ ЯК ЧИННИК ПОЛІТИЧНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено ступінь наукового опрацювання проблеми, сформульовано мету і завдання дослідження, висвітлено наукову новизну отриманих результатів, визначено їх теоретичне й практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дослідження, структуру та обсяг роботи.

У першому розділі “Соціальне самопочуття і політична поведінка як предмет соціально-психологічних досліджень” аналізується сучасний стан дослідження проблеми соціального самопочуття. Розглядається процес формування соціального самопочуття, його структура. Висвітлюються поняття і феноменологія політичної поведінки, з’ясовується механізм формування політичної поведінки в процесі політичної соціалізації.

Термін «соціальне самопочуття» привернув увагу вітчизняних дослідників порівняно недавно, наприкінці 80-х –початку 90-х років XX століття, тоді як категорія «самопочуття», що характеризує визначену форму психічного стану людини, досліджується соціальними психологами дуже давно. У першу чергу ми маємо на увазі роботи К.К.Платонова, С.Л.Рубінштейна, А.В.Петровського, А.Н.Леонтьєва та інших, які розглядали самопочуття як важливу характеристику психічних процесів особистості.

Розкриваючи сутність і структуру соціального самопочуття, його місце серед родинних понять, генезис ідей і процес поступового збагачення уявлень про нього, неможливо обійти феномен соціального настрою. Ж.Тощенко і С.Харченко у своїх роботах по вивченню соціального настрою виділяють блок показників настроїв, що характеризують соціальну природу, їхню структуру й ієрархію. Вихідним структурним елементом цього блоку, на їхній погляд, є саме соціальне самопочуття.

Теоретичне осмислення проблеми соціального самопочуття почалося в контексті досліджень способу життя.  Останні глобальні дослідження проблеми соціального самопочуття здійснювали Є.І. Головаха і Н.В. Паніна.

Соціальне самопочуття це інтегральний стан, що формується на основі сприймання й оцінювання соціального світу, соціальної ситуації, свого місця і ролі в цій ситуації та у суспільстві, перспектив розвитку суспільства і своїх особистих. Соціальне самопочуття починає формуватися з найпростішого результату відображення предметів і явищ об’єктивного світу – емоцій. Стаючи більш складним утворенням на кожному етапі свого нового стану, воно модифікується й видозмінюється через ускладнення психічної діяльності і психічних процесів, і тільки пройшовши всі ці етапи, здобуває статус генералізованого оцінно-емоційного та когнітивного інтегрального стану, який, у свою чергу, впливає на всі сторони особистості, на всі психічні процеси і стани. Відмінність соціального самопочуття від психічного стану або від настрою полягає в тому, що воно не може формуватися без оцінки перспектив розвитку. Соціальне самопочуття динамічне, але порівняно із психічним станом воно є більш стійким. Соціальне самопочуття як складний конструкт має три рівні: пізнавальний, емоційно-оцінний і фоново-несвідомий.

Політична поведінка є формою цілеспрямованих дій, пов’язаних із задоволенням потреб людини в політиці на мікро-, мезо- та макрорівнях. У працях Бурлацького Ф.М., Галкіна О.О., Демидова А.И., Ольшанського Д.В., Гозмана Л.Я., Шестопал О.Б., Кухти Б.А., Климанскої Л.В., Романюка А.О. та ін. показано, що політична поведінка формується в процесі політичної соціалізації завдяки свідомо-несвідомому включенню особи у вчинкову активність, тобто автоматизовані політичні дії з часом набувають вчинкового характеру. Отже, політична поведінка еволюціонує в онтогенезі та соціогенезі від автоматизованих політичних дій до політичних вчинків, які стають найвищою формою прояву політичної активності особи. Результатом політичної соціалізації стає формування мотиваційних детермінант політичної поведінки, яка розгортається у діях та вчинках осіб і соціальних груп.

Соціальне самопочуття впливає на мотивацію індивіда, а в деяких випадках може перетворюватися і безпосередньо на мотив, оскільки соціальне самопочуття це емоційно-перцептивний стан, який у свідомості індивіда, ймовірніше за все, представлений у вигляді деякої узагальненої оцінної характеристики (добре, погано і т. ін.) або у вигляді локалізованих переживань стосовно певних сфер життєдіяльності (ознаки незадоволеності в різних сферах – у сфері соціальних відносин, міжособистісних відносин і т. ін.). Тому соціальне самопочуття впливає (або постає) як неусвідомлений мотив. Окремі складові соціального самопочуття можуть бути усвідомленими і навіть відігравати роль життєвих цілей (наприклад, матеріально-побутова сфера) або ставати неусвідомленим мотивом, особистісним змістом, що з’являється у свідомості (наприклад, сфера міжособистісних відносин).

На зміст політичної дії, впливають: соціальне самопочуття як інтегральний психічний стан; мотиви, які взаємодіють з окремими складовими соціального самопочуття; мотиви, які є результатом соціального самопочуття (змінити, зберегти); особистісні цінності, суспільні норми, політична культура.

У другому розділі “Соціальне самопочуття і політична поведінка: стратегія дослідження та емпірична операціоналізація понять” наводиться аналіз та порівняння методів дослідження соціального самопочуття, обґрунтовано схему ціннісної зумовленості соціального самопочуття, розроблено типологію політичної поведінки, вибудовано програму емпіричного дослідження взаємозв’язку соціального самопочуття та політичної поведінки.

Методом дослідження соціального самопочуття,  його структури, компонентів та їхніх зв’язків є структурний аналіз, що передбачає вичленовування окремих компонентів структури, виявлення закономірностей взаємозв’язків компонентів, що у своїй взаємодії породжують певну цілісність.

Структурний аналіз соціального самопочуття може провадитися на двох рівнях. Структуру можна розглядати як зв’язок і співвідношення між різними компонентами результатів взаємодії індивіда із зовнішнім середовищем, абстрагованих у певні види і сфери життєдіяльності – це так званий синхронний підхід. А можна говорити про структуру соціального самопочуття під кутом зору зв’язку між послідовними етапами формування соціального самопочуття. Такий підхід, по суті, є діахронним, оскільки стосується певної послідовності включення тих або інших механізмів формування соціального самопочуття.

Соціальне самопочуття не є сумою задоволення всіх потреб, а визначається, виходячи із цінностей особи. Це є головна відмінність соціально-психологічного підходу в дослідженні соціального самопочуття від соціологічного. Між цінностями особи та її соціальними почуттям спостерігається більша міра залежності, ніж між потребами та соціальним самопочуттям, адже саме цінності визначають, яка частина соціальних благ належить до категорії потребово-значущих.

Комплексний критерій диференціації форм політичної поведінки дає змогу оцінити такі її параметри, як рівень складності (імпульсивність-системність), активність-реактивність, позитивність-негативність. За параметром рівня складності форми політичної поведінки поділяються на прості, імпульсивні (політична реакція, відчуження, стихійна політична агресія) та складні, системні, ті, що потребують розгорнутих дій і систематичної активності (політична діяльність, цілеспрямована політична агресія). За параметром активності-реактивності форми політичної поведінки поділяються на активні і реактивні (наприклад, політична реакція, політичний бойкот – реактивні, цілеспрямована політична агресія та політична участь – активні). За параметром позитивності-негативності форми політичної поведінки поділяються на функціональні, спрямовані на підтримку політичної системи та її інституцій (наприклад, політична участь та політична діяльність) та дисфункціональні, спрямовані на підрив довіри і легітимності політичної системи та її інституцій (наприклад, бойкот, цілеспрямована і стихійна політична агресія).

Запропонована типологія політичної поведінки виокремлює такі її форми, як реакція – відповідь на зовнішній вплив, джерелом активності в цьому випадку слугують інші люди, інститути; періодична участь, пов’язана з делегуванням повноважень у виборах, політичних кампаніях; діяльність у політичних організаціях, рухах, партіях; політична пасивність; політичне відчуження; політична негація (бойкот);стихійна політична агресія; цілеспрямована політична агресія. У представленій типології форми політичної поведінки розташовано в континуумі від найбільш простої – нейтральної реактивної (політичної реакції) до найбільш складної – активної негативної (цілеспрямованої політичної агресії).

Розроблена програма емпіричного дослідження впливу соціального самопочуття на політичну поведінку особистості охоплює: складання переліку емпіричних атрибуцій (суджень), які характеризують конкретні форми політичної поведінки і типи політичних культур (за типологією Алмонда і Верби), проведення експертного опитування; розробку власної методики – опитувальника СКП (самопочуття – культура – поведінка), що ґрунтується на модифікації опитувальника САН (самопочуття – активність – настрій) шляхом посилення соціальних акцентів атрибуцій; проведення опитування на вибірці в 100 осіб з використанням опитувальників СКП (самопочуття – культура – поведінка), опитувальника Роджерса–Даймонда для визначення адаптивності та опитувальника В.И Гарбузова для визначення ціннісних орієнтацій; аналіз та інтерпретацію результатів емпіричного дослідження.

У третьому розділі “Соціальне самопочуття як чинник політичної поведінки особистості” узагальнено кількісні дані анкетування та наведено інтерпретацію отриманих результатів. Розглянуто методи впливу на політичну поведінку шляхом зміни соціального самопочуття. Проведено аналіз взаємовпливу соціального самопочуття на політичну поведінку, політичну культуру, рівні адаптивності та ціннісні орієнтації. Представлено інтерпретацію результатів кореляційного аналізу з використанням методу кореляції Пірсона. Наведено результати факторного аналізу показників дослідження та їх вираження в рівнях соціального самопочуття. Здійснена за допомогою t-критерію Стьюдента оцінка відмінностей.

Інтерпретація результатів, за даними обрахунків з використанням методу кореляції Пірсона, дає змогу дійти наступних висновків. Покращення соціального самопочуття позитивно позначається на залученні особистості у політичну діяльність. При покращенні соціального самопочуття зростає політична активність, зменшується політична пасивність та політична негація. Схильність до активістської або патріархальної політичної культури має своє відображення в ціннісних орієнтаціях - зростають пізнавальні цінності, владно - політичні цінності, цінності гідності і честі, цінності самозбереження  та цінності свободи. При покращенні соціального самопочуття зростає адаптивність, емоційний комфорт, прийняття себе та прийняття інших. Це свідчить про більш позитивну налаштованість по відношенню до політичної сфери. Погіршення соціального самопочуття позначається насамперед політичною пасивністю, політичною апатією, низьким рівнем адаптивності та низькою самооцінкою респондентів. Все це має відношення до зміни ціннісних орієнтацій та формування політичної культури. При погіршенні соціального самопочуття зростають цінності роду та соціальні цінності і зменшуються індивідуальні цінності (цінності самозбереження, цінності свободи, пізнавальні цінності, владно-політичні цінності та цінності гідності і честі), формується підданська політична культура.