АГРЕССИЯ В СИСТЕМЕ КОММУНИКАЦИИ «МАТЬ – РЕБЕНОК» КАК ФАКТОР СОЦИАЛЬНОЙ ДЕЗАДАПТИРОВАННОСТИ МЛАДШИХ ШКОЛЬНИКОВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, ступінь розробленості проблеми, гіпотезу, розкрито наукову новизну, теоретичне значення й практичну цінність роботи.

У першому розділі – «Агресивна поведінка як механізм соціально-психологічної адаптації» – аналізуються проблеми метапозиції та метамови в сучасних дослідженнях агресії, роль агресії в процесі відокремлення дитини від матері, а також розглядаються агресивні феномени у структурі соціально-психологічної дезадаптованості молодших школярів.

У сучасній літературі агресія досліджується за такими напрямами: психоаналітичним (З. Фрейд, Е. Фромм, О. Кернберг та ін.); біхевіоральним (А. Бандура та ін.); когнітивним (Дж. Доллард, A. Міллер, Л. Берковіц, Д. Зілман); етологічним – дослідження агресивної поведінки у тварин, еволюційних форм невербальної агресії у людини (К. Лоренц, I. Eibl-Eibesfeldt, М. О. Дерягіна, М. Л. Бутовська, О. В. Хренніков та ін.). Предметом дослідження виступає також агресія у молодших школярів та дошкільників (С. Л. Колосова, О.Б. Бовть, В. І. Шебанова, О. Є. Копчонова, К. В. Ольшанська, І. Л. Ленденьова та ін.).

Найбільш близькими до цілісного пояснення феномена агресії є позиції сучасної етології. На основі праць М. О. Дерягіної, М. Л. Бутовської, О. В. Хрeннікова можна сформулювати таке визначення агресії в людини: «Агресія – це переважно еволюційна (вроджена) форма соціальної активності, що регулює питання соціальної ієрархії, території та пов'язані з ними конфлікти. Агресія представлена трьома динамічними рівнями: попереджувальним, конфліктним і контактним, а також відповідними кожному рівню наборами невербальних елементів». Основною перевагою цього визначення, як і етологічної моделі загалом, є можливість описувати весь спектр агресивних (гнівних) станів без негативної оцінки, тобто розглядати агресію як соціально-нормативний феномен, що відіграє важливу роль у регуляції соціальних взаємодій, зокрема в комунікації «мати – дитина».

Особливий інтерес в аналізі ранньої взаємодії дитини й матері становлять праці М. Кляйн, Д. Віннікотта, Дж. Боулбі, М. Ейнсворт, М. Малер К. Г. Юнга, Е. Еріксона. У них процес відокремлення дитини від матері, формування самосвідомості та стійких психологічних границь его передбачає: нейтралізацію агресивних імпульсів дитини через подолання примітивної амбівалентності, здатність матері й дитини зустрічатися з агресією одне одного, розвиток дитячої ініціативи та активних способів адаптації. Інакше кажучи, порушення сепарації, а отже, і всіх наступних адаптивних стратегій дитини, супроводжуватиметься специфічними інфантильними агресивними імпульсами.

Дослідження шкільної дезадаптації на сучасному етапі вирізняється соціально-психологічною тенденцією і присвячене таким проблемам: труднощам адаптації у разі зміни освітнього середовища, початку навчання в школі, переходу в середню школу; особливостям особистості, емоційним та соціально-психологічним факторам; питанням профілактики й корекції (І. І. Бойко, О. І. Проскурняк, О. В. Іванова, В. Є. Каган, М. Р. Бітянова, Г. Ф. Кумаріна, М. І. Тіхонова, Л. В. Дзюбко, Н. Ю. Максимова, O. C. Штепа, Н. О. Муханова, І. А. Коробейніков, М. В. Вострокнутов, О. Ю. Пономарьова та ін.).

Аналіз соціально-психологічної адаптації, загальних адаптаційних процесів, соціально-психологічних аспектів шкільної дезадаптації та механізмів соціалізації (В. Є. Каган, М. Р. Бітянова, Є. В. Новікова, О. Л. Венгер, М. І. Тіхонова, О. І. Власова, В. П. Казміренко, В. А. Васютинський, Т.М. Титаренко, Л.А. Лєпіхова, Ф. Б. Березін, Г. Сельє, К. Рубін, Дж. Эйсендорф, Г. Аммон, В. С. Роттенберг, В. В. Аршавський та ін.) дає змогу визначити два основних класи ознак соціальної дезадаптованості: високу шкільну тривожність і низький соціальний статус учня в групі однокласників, у структурі яких виявляються порушення агресивної поведінки як відсутність ініціативи в контакті, відсутність фази активної дії в структурі адаптивного синдрому, порушення стратегії домінування–підпорядкування.

У другому розділі – «Вплив агресивної поведінки в системі комунікації «мати – дитина» на рівень соціальної дезадаптованості молодших школярів» – викладено методику й загальну процедуру організації експериментального дослідження зв'язку агресії в парі «мати – дитина» та соціальної дезадаптованості молодших школярів, розглядаються конкретні психодіагностичні методики, описано експериментальну схему діагностики агресії, проаналізовано особливості невербальної агресивної поведінки в парі «мати – дитина», наведено результати аналізу й математичного опрацювання даних.

Дослідження проводилося на базі школи НВК «ОКЛ» м. Сімферополя в період з 2001 по 2004 рр. У ньому взяли участь учні 2–3 класів, хлопчики й дівчатка з різним рівнем шкільної адаптації та їхні матері. На першому (відбірному) етапі для визначення рівня дезадаптованості було продіагностовано 406 школярів з 11 класів, на етапі дослідженні агресії у стосунках «мати – дитина» – 56 пар: 29 дівчаток і 27 хлопчиків.

Дослідження проводилося в три етапи: діагностика соціальної адаптованості/дезадаптованості школярів (залежна змінна); діагностика агресії в парах «мати – дитина» на фоні вирішення «квазівиховного» завдання (незалежна змінна); встановлення зв'язку між цими показниками з використанням методів математичної статистики (насамперед множинного регресійного аналізу, дискримінантного аналізу).

Для визначення соціальної дезадаптованості молодших школярів використано тест шкільної тривожності Філліпса, соціометрію з визначенням «ділового» та «емоційного» рейтингу. Висновок про соціально-психологічну дезадаптованість школяра зроблено за результатами дослідження кожної ознаки або їх сукупності: високий рівень шкільної тривожності, низький соціальний статус (діловий або емоційний).

У процесі спостереження за комунікацією в парі «мати – дитина» виділяли й аналізували найбільш повний спектр невербальної агресивної поведінки. Вербальну агресію при цьому не враховували із зазначених нижче причин.                                         

Існує низка культурних обмежень, пов'язаних з вираженням вербальної агресії, у тому числі негативне оцінювання гнівних почуттів, що формує потужні стримувальни захисні механізми. Невербальна агресивна поведінка є більш ранньою еволюційною формою, ніж вербальна, тому контролюється свідомістю значно меншою мірою або не контролюється зовсім. Певний спектр невербальних агресивних маркерів латентної (агресивно-попереджувальної) стадії не фіксується суб'єктом агресії, тому вони доступні для спостерігача в «чистому» вигляді. Агресивний контекст і рівень погроз  у процесі комунікації оцінюється переважно за невербальною інформацією, тому що еволюційні (несвідомі) механізми розпізнавання агресії більш давні і стійкі. Ця інформація є визначальною для регуляції більшості соціальних взаємодій, пов'язаних із територією і статусом.                    

За основу було обрано глосарій агресивної поведінки людини, верифікований О. В. Хренніковим і доповнений низкою елементів при розробленні структури дослідження та в процесі аналізу результатів. Зокрема, сюди увійшли невербальні елементи групи «Інтервенція», що описують різний рівень інтервенції матері у простір дитини при розв’язанні завдання.

Методика діагностики агресії в парі передбачала три етапи, що моделюють базисний процес агресивної комунікації: соціалізацію, конфлікт, безпосередність.

Етап 1. «До випробування: знайомство, діалог про школу та дитину» (соціалізація).

Етап 2. «Розв’язання завдання» (конфлікт). Парі «мати – дитина» пропонувалося вирішити «квазівиховне» завдання: мати щось пояснює дитині, ставить вимоги; дитина повинна її зрозуміти й виконати вимоги; дитина не завжди розуміє інструкції матері; мати по-різному може реагувати на «відсутність розуміння»; можливий розвиток напруженої конфліктної ситуації.

Етап 3. «Після випробування: завдання «успішно» вирішене, діалог на фоні «успішного» вирішення завдання, релаксація» (безпосередність).

Після оброблення результатів (спостереження з реєстрацією невербальних агресивних маркерів) показники було підсумовано окремо для дитини і для матері на кожному етапі, обчислено частоту агресивних проявів за 1 хв. Отримано такі індекси: різниця між частотою агресії матері й дитини для кожного етапу («амплітуда»); рівень інтервенції матері у простір дитини при розв’язанні завдання («інтервенція»); динаміка агресивної активності учасників на різних етапах, у тому числі динаміка агресії матері й дитини на етапах «до випробування – після випробування»  як показник адаптивної релаксації та безпосередності («динаміка»). Ці параметри та індекси агресії в парі «мати – дитина» не тільки більш диференційовано описують особливості комунікації в парі, але й дають змогу діагностувати феномени, пов'язані з формуванням особистого психологічного простору, розвитком егоідентичності, особливостями соціальної ієрархії, які  дають додаткову інформацію про характер соціальної дезадаптованості молодших школярів.

За результатами множинного регресійного аналізу (пакет SPSS 12.0) визначено регресійні функції, за якими з високим рівнем точності можна прогнозувати соціальну адаптованість молодших школярів та її порушення на основі агресивної комунікації в парі «мати – дитина», що свідчить про істотний характер зв'язку між двома цими параметрами. Коефіцієнти множинної кореляції для показників тест шкільної тривожності Філліпса (дівчатка – R=0,905; хлопчики – R=0,914), «діловий» соціометричний рейтинг (дівчатка – R=0,857; хлопчики – R=0,909), «емоційний» соціометричний рейтинг (дівчатка – R=0,845; хлопчики – R=0,917) статистично вірогідні (p<0,02). Регресійні моделі пояснюють від 72 до 84% дисперсії залежної змінної.

За результатами дискримінантного аналізу (пакет SPSS 12.0) на основі даних про особливості агресивної комунікації в парах «мати – дитина» школярів поділено на групи з різним адаптивним статусом (показники: тест шкільної тривожності Філліпса, «діловий» соціометричний рейтинг, «емоційний» соціометричний рейтинг). При цьому отримана класифікація практично повністю збігається з реальною, що також свідчить про істотний зв'язок між агресією в парі «мати – дитина» й соціальною дезадаптованістю молодших школярів.

Узагальнення результатів множинного регресійного аналізу, дискримінантного аналізу, а також допоміжних даних кореляційного аналізу дає підстави для висновку про наявність зв'язку між агресією в парі «мати – дитина» і рівнем соціальної дезадаптованості молодших школярів. Особливості формального експериментального планування, еволюційний статус агресії, архаїчність і ригідність агресивної комунікації матері й дитини, особливості функціонального зв'язку, дані інших досліджень дають змогу констатувати причинно-наслідковий характер цього зв'язку.

Соціальна дезадаптованість молодших школярів зумовлена порушенням агресивної поведінки матері й дитини в контексті домінування-підпорядкування, соціальної ієрархії в ситуаціях, пов'язаних із навчанням матір'ю дитини, а також динамікою агресії матері та дитини в контексті «соціалізація-безпосередність».

Порушення соціальної ієрархії виражається високою амплітудою між агресією дитини та агресією матері в процесі розв’язання завдання, що пов'язано швидше з низькою агресією дитини на фоні підвищеного роздратування матері та депривацією особистого психологічного простору дитини. Нездатність дитини конструктивно домінувати й захищати свій психологічний простір у ситуації конфлікту з матір'ю, втрата можливості до навчання в умовах конфлікту є підставою для формування дезадаптивних соціальних ознак. Збільшення амплітуди в ситуації навчання пов'язане з підвищенням рівня соціальної дезадаптованості у дівчаток (підвищена тривожність, зниження ділового та емоційного рейтингу), зменшення амплітуди на етапі «після випробування» у дівчаток є швидше дезадаптивним прогнозом для ділового й емоційного соціометричного рейтингу. У хлопчиків дезадаптивним є зниження рівня агресії дитини та підвищення агресії матері на етапі «після випробування».

Ще одним феноменом агресивної комунікації є особливості інтервенції матері в простір дитини. Надмір інтервенції, з одного боку, виражається в інтенсивному прагненні матері зробити щось замість дитини, що призводить до депривації психологічного простору дитини, затримки у розвитку її автономності, ініціативи, здатності до досягнення. Дефіцит інтервенції матері в простір дитини під час навчання припускає приховане ігнорування дитини або завищені вимоги до неї, схильність матері збільшувати дистанцію між собою та дитиною. Така стратегія призводить до порушення психологічного простору зовсім іншого типу, коли дитина змушена поспішно освоювати занадто велику не за віком «територію», вкладати багато особистих ресурсів в означення меж, відчувати їхню хиткість і відповідно реагувати підвищенням рівня тривожності. Порушення процесу інтервенції викликає підвищення рівня шкільної тривожності в дівчаток (дефіцит загальної інтервенції) і хлопчиків (якість, дефіцит інтервенції), зниження ділового та емоційного рейтингу в дівчаток (якість, дефіцит інтервенції).

Соціальна дезадаптованість молодших школярів пов'язана також з динамікою і частотою агресії матері й дитини. Низький рівень агресії (дефіцит) у дитини або в матері як порушення активної фази адаптивного синдрому, ініціативи в контакті, навичок конструктивного домінування зумовлює формування підвищеного рівня тривожності в дівчаток і хлопчиків, зниження ділового соціометричного рейтингу в хлопчиків та зниження емоційного соціометричного рейтингу в дівчаток і хлопчиків. Особливості динаміки агресії матері або дитини на різних етапах, насамперед у контексті «соціалізація–безпосередність» (низький рівень безпосередності; депривація агресивних стратегій у ситуаціях, що припускають демонстрацію здатності до досягнення; труднощі в соціалізації агресії) можуть виступати як прогноз соціальної дезадаптованості: підвищена тривожність, зниження ділового та емоційного рейтингу в дівчаток і хлопчиків. Зокрема, значна зміна динаміки під час і після розв’язання завдання, відсутність стабільності в поведінці знижують емоційну привабливість хлопчика в групі однолітків.

Отже, можна констатувати складний характер зв'язку: зі збільшенням інтенсивності агресії досить часто відбувається не зниження, а збільшення (поліпшення) адаптивних характеристик, що, відповідно, є додатковим аргументом на користь соціальної нормативності агресії й розширює уявлення про агресію як про механізм адаптації в широкому розумінні, а не тільки як про причину дезадаптації.

У третьому розділі – «Корекція агресії як спосіб подолання соціально-психологічної дезадаптованості молодших школярів» – розглянуто особливості організації психологічної допомоги для корекції агресії як адаптивного механізму, подано структуру і зміст тренінгу корекції агресивної поведінки, результати апробації корекційної програми та дано оцінку її ефективності, досліджено агресивну феноменологію в процесі індивідуального консультування дитини з ознаками шкільної дезадаптації.

Програма складається з двох частин: 1) гештальт-орієнтованої інтенсивної тренінгової форми корекції незначних порушень адаптації для групи дітей і для пар «мати – дитина»; 2) індивідуального консультування дитини з високим рівнем шкільної дезадаптації з використанням пісочної терапії.

Цілісність, логічність тренінгового циклу забезпечують послідовність етапів: катарсис, рефлексія, навчання – у дитячому тренінгу та паралельний розвиток наступних аспектів: домінування-підпорядкування, позначення границь, емоційна експресія, прості асертивні формули – у тренінгу пар «мати – дитина». При цьому вправи охоплюють увесь спектр агресивної поведінки, характерної для системи комунікації «мати – дитина». Основними корекційними механізмами цієї форми допомоги є емоційна розрядка, розвиток у парі «мати – дитина» можливостей для конструктивного домінування, відновлення природної соціальної ієрархії, розвиток навичок вербалізації гнівних почуттів. Завдяки цьому дитина має змогу позначити і зміцнити власні психологічні границі, що допомагає розв'язати проблему хронічної погано диференційованої тривожності, полегшує розвиток (ініціацію) активних схем адаптації, допомагає перебороти шкільні труднощі  без зайвого хвилювання.

Тренінгову програму було апробовано на базі школи НВК «ОКЛ» м. Сімферополя. Ефективність програми оцінювали за такою схемою: констатуючий етап (діагностика рівня соціальної дезадаптованості експериментальної і контрольної груп); формуючий етап (корекційні заходи щодо експериментальної групи, тренінг для дітей і для пар «мати – дитина»); контрольний етап (повторна діагностика експериментальної і контрольної груп). Порівняння результатів в експериментальній (26 осіб) і попарноідентичній контрольній групах (26 осіб) за допомогою t-критерію Стьюдента дає змогу оцінити позитивні зміни, що сталися в результаті участі школярів у тренінговій програмі (зниження рівня шкільної тривожності, збільшення соціометричного рейтингу) як статистично вірогідні (p<0,05).

У ситуаціях, за яких стосунки «мати – дитина» помітно порушені і дитина демонструє високий рівень шкільної дезадаптації, інтенсивних тренінгових способів корекції недостатньо і цілком доречною є тривала індивідуальна терапія. Як метод індивідуальної корекції використовували «гру з піском». Результатом індивідуальної корекції є позитивна зміна соціального статусу дитини в шкільному класі, поліпшення якості комунікації дитини з дорослими.

Ефективності терапії сприяли: безпека у вираженні агресії завдяки символізації ігрового процесу; катартичні властивості гри з піском; можливість глибокого регресу; багаторазове повторення і виснаження агресивних сюжетів; створення сприятливих симбіотичних умов для «контейнування» дитячої люті; мінімальна терапевтична інтервенція; латентна діалогічність; розвиток трансферентних стосунків; можливість «самозародження» конструктивних сюжетів; розвиток «здатності бути на самоті» як ознака емоційної зрілості.

Аналіз агресивної феноменології ігрового процесу дає змогу більш повно описати динаміку агресії в комунікації «мати – дитина» на фоні розвитку трансферентних стосунків, спостерігати посилення й виснаження агресивних імпульсів, оцінювати агресію в структурі регресивних патернів, констатувати перехід від імпульсивних форм вираження агресії до контрольованих, спостерігати появу символів стабільності як ознаку завершення внутрішнього конфлікту.

Проведене дослідження підтвердило висунуті гіпотези і показало існування причинно-наслідкового зв'язку між особливостями агресії в парі «мати – дитина» та соціальною дезадаптованістю молодших школярів. Розроблені й апробовані в процесі дослідження методи корекції агресії як механізму соціально-психологічної адаптації дають змогу позитивно впливати на порушення адаптивних стратегій молодших школярів.