Структура и динамика системы социальной идентичности

Краткое содержание

Вступ містить обґрунтування актуальності проблеми дослідження й обраного напрямку дисертаційної роботи, розкриває її об'єкт і предмет, основну мету й завдання, методологічні й методичні підходи. Викладено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи. Подані відомості про особистий внесок автора, апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації, впровадження їх у практику.

У першому розділі роботи “Науково-теоретичні основи вивчення соціальної ідентичності” представлено поняття про соціальну ідентичність й ідентифікацію, проаналізовані основні теоретичні концепції й теорії й обґрунтовано використання системного підходу до вивчення соціальної ідентичності.

В основі роботи лежить уявлення про соціальну ідентичність як відчуття, переживання належності до соціальної спільності, включеності в яку-небудь соціальну категорію. Соціальна ідентичність розглядається як частина Я особистості, що пов'язана з пізнанням, базованим на соціальній позиції індивіда. У роботі підкреслюється, що поняття “ідентичність” й “ідентифікація” повинні вживатися відповідно як позначення деякого стану й процесу, що веде до даного стану. Ідентифікація є механізмом соціалізації індивіда й формування його особистості, і впливає на формування його самосвідомості (В.В. Москаленко, В.В. Столін). Під ідентичністю ж розуміється усвідомленість і оцінювання особистістю своєї причетності до соціальної категорії. Розглянуті основні характеристики соціальної ідентичності: актуальність, вираженість і валентність.

Короткий аналіз сучасних філософських теорій показав, що основна проблема індивіда на початку нового тисячоліття не в тім, як знайти обрану їм ідентичність і зробити її визнаною іншими людьми (що було важливо в епоху модернізму), а в тім, яку із соціальних ідентичностей вибрати і як бути готовим до зміни цієї ідентичності, якщо вона виявиться неефективною в даних соціально-економічних умовах (Ф. Барт, З. Бауман, С. Лаш, З. Мелосік, Е. Хофсбаум, Дж. Фрідман).

Автор підкреслює, що поняття соціальної ідентичності виникло в соціальних науках як відповідь на потребу створення концептуального моста між індивідуальним і груповим рівнями аналізу. Вказане поняття є сполучною ланкою між психологією особистості й аналізом структури й процесами у соціальних групах, у яких ця особистість розвивається. Соціологи активно використовують поняття соціальної ідентичності для вирішення проблем співвідношення особистісної ідентичності й тиску соціального середовища (А. Гідденс, Р. Дженкінс). Антропологи вивчали особливості прояву соціальної ідентичності в культурі, її значення й вплив на групові кордони (Ф. Барт, А. Кохен, Ю.В. Бромлей).

У роботі проведений порівняльний аналіз зарубіжного й вітчизняного досвіду дослідження соціальної ідентичності в соціальній психології на різних рівнях: (1) як частини структури Я особистості, що виникає внаслідок членства у визначених соціальних категоріях (В. Крос, Б. Фердман, Дж. Фіней, С. Скевінгтон); (2) як феномену, пов'язаного з міжгруповими відносинами (B.C. Агєєв, Г. Таджфел, Дж. Турнер, В.А. Ядов) і (3) як аспекту взаємовідносин особистості й соціуму (В. Гамсон, Б. Кландерман, В. Тайлор). Усі ці теорії поєднує визначення структури й функцій соціального “Я” як динамічного конструкта, що детермінує відносини між соціальною дійсністю й індивідуальною соціальною поведінкою. Проте, розуміння соціальної ідентичності різниться у цих теоретичних напрямах особливостями теоретичного осмислення феномену соціальної ідентичності й основних напрямків досліджень. Зокрема, теорії розрізняються відносним фокусуванням уваги на когнітивних чи групових процесах, міжгрупових чи внутрішньогрупових розходженнях і оцінкою ролі соціального контексту чи внутрішньої структури групи як детермінанти вираженості ідентичності. В основі теорій соціальної ідентичності й соціальної категоризації (М. Бревер, Г. Таджфел, Дж. Тернер, П. Оакес) лежать три базові елементи: існування категорії, ідентифікація з нею і процес соціального порівняння. Найважливішим положенням теорії соціальної ідентичності є потреба в позитивній соціальній ідентичності. Індивід бореться за позитивну самооцінку й, ідентифікуючи себе з даною групою, оцінює її вище, ніж аутгрупи. Однак, у діяльнісному підході підкреслюється, що діяльність членів груп у вигляді соціальної категоризації є лише опосередкованою ланкою впливу об'єктивних умов на соціальну поведінку (B.C. Агєєв, Т.С. Баранова, Ю.Л. Качанов, В.А. Ядов).

У роботі зроблений висновок про те, що вивчення соціальної ідентичності вимагає застосування генетичного (С.Д. Максименко) і системного (Б.Г Ананьєв, Б.Ф. Ломов) підходів. Соціальна ідентичність має розглядатись (1) як частина своєї родової макроструктури, у взаємовідносинах з особистісною ідентичністю, (2) як система, що має свої специфічні особливості структури й динаміки, (3) через аналіз особливостей структурних компонентів і (4) в плані її впливу на виникнення й розвиток конфліктів.

У другому розділі “Соціальна ідентичність як система” розробляється концепція системи соціальної ідентичності, проводиться теоретико-методологічний аналіз її структури й динаміки, взаємозв'язків з особистісною ідентичністю й особливостей компонентів у системі, а також конфліктогенності соціальної ідентичності.

Як показав аналіз теоретичних підходів до проблеми співвідношення особистісної й соціальної ідентичностей, більшість учених спирається на уявлення про взаємовиключення цих двох видів ідентичності (Дж. Дешампс, Г. Таджфел, Дж. Тернер, А. Хелтон, С. Херман). Однак результати досліджень останніх років указують на наявність взаємозв'язку (Дж. Бріквел, Дж. Марсіа,С. Серіно, Ю. Хабермас). Автор доводить, що співвідношення особистісної й соціальної ідентичності і провідна роль однієї з них у розвитку особистості визначаються культурними розмірностями. У роботі аналізується розмірність “колективізм-індивідуалізм” (Дж. Рейковський, Г. Триандіс) і показується, що в представників індивідуалістичної культури особистісна ідентичність формується як початкова, базова і зазвичай переважає в діадному співвідношенні соціальної й індивідуальної ідентичності. У колективістських культурах групова ідентичність формується раніше за особистісну і є визначальною упродовж усього життя людини.

Докладно розглядаються наявні психологічні моделі соціальної ідентичності (С. Ворчел, Дж. Ізіні, Р. Крісп, М. Ріс, М. Х’юстоун), а також різні підходи до розуміння складної структури соціальних ідентичностей (Г. Адлер, Д. Кінг, В. Крос, С. Скевінгтон, С. Страйкер, Дж. Фінней). Автор визначає соціальну ідентичність як систему, у якій представлені стрижневі (базові) ідентичності, локальні ідентичності і короткочасні (ситуативні) ідентичності. Базові ідентичності є відносно стійкими й домінуючими. Локальні ідентичності досить варіативні, і зміни в них відбуваються порівняно часто. Ситуаційна соціальна ідентичність є “будівельним матеріалом” для створення локальних і базових ідентичностей при умові, що вона прийнята й усвідомлена особистістю. Усі ідентичності взаємозалежні, причому взаємозв'язки усередині підсистеми стрижневих ідентичностей є міцнішими. Кожна з ідентичностей формується як результат членства в групі і розвивається як протиставлення іншій, зовнішній групі.

Будь-які зміни в соціальному середовищі, у відносинах між групами, їхньому статусі, владі й силі можуть привести до перебудов у системі ідентичностей, протиріч і навіть до кризи ідентичності. Якщо внаслідок соціальних змін один із видів ідентичності перестає виконувати свої функції, то така ідентичність поступово втрачає своє значення і зникає. Якщо нова ідентичність починає виконувати необхідні функції, це може привести до швидкого зникнення старих ідентичностей. Однак базові, стрижневі ідентичності можуть зберігатися навіть при руйнуванні й зникненні відповідних соціальних груп.

Окрема увага приділена функціям соціальної ідентичності. Аналіз теоретичних підходів показує, що одна група досліджень пов'язана з описом загальних функцій – мотивів прийняття соціальної ідентичності (Д. Абрамс, М. Бревер, М. Хогг), а інша - із визначенням набору функцій, які виконує конкретна соціальна ідентичність (С. Ахарпур, Г. Кельман, А. Рейд, Дж. Снайдер, В.А. Ядов). Незважаючи на розмаїття теорій, може бути виділено 5 основних функцій   соціальної  ідентичності, спільних для більшості з них: (1) забезпечення самоповаги, (2) соціальний статус, (3) персональна безпека, (4) гарантування соціального захисту, (5) можливість для особистісного росту).

Розвиток ідентичності передбачає формування уявлень індивіда щодо його становища в суспільстві і про власне соціальний світ, результатом чого є ієрархічна упорядкованість наявних соціальних ідентичностей з точки зору їх індивідуальної переваги. Формування нових зовнішніх груп, зміна статусу цих груп приводять до перебудови системи ідентичностей, формування нових ідентичностей, виникнення протиріч між ними, що веде до зміни соціальної поведінки індивіда. Характерною ознакою розвитку системи ідентичностей є наявність механізмів конкуренції між ідентичностями і відбору найстійкіших, виникнення нових ідентичностей, що руйнують заданість усталених програм розвитку.

Механізм розвитку системи соціальних ідентичностей пов'язаний із забезпеченням максимально можливого розмаїття ідентичностей-елементів, потім переоцінюється важливе й неважливе і відтинаються неактуальні ідентичності. На базі одних ідентичностей можуть формуватись інші, між ними виникають протиріччя, взаємне посилення чи ослаблення, зміна співвідношення базових і короткочасних ідентичностей. Цей процес найвиразніший у підлітковому віці, але продовжується протягом усього життя індивіда.

Виникнення, розвиток і зникнення соціальної ідентичності приводить до перебудови всієї системи ідентичностей. Спочатку ця перебудова торкається підсистеми короткочасних ідентичностей, при цьому система принципово не змінює своїх взаємозв'язків. Потім відбувається серйозна перебудова всієї системи ідентичностей. Процес розвитку нової ідентичності може мати декілька форм: (1) вона може замінити собою цілий комплекс короткочасних ідентичностей, не змінюючи істотно базові ідентичності; (2) вона може змінити взаємозв'язки усередині ядра стрижневих ідентичностей, при цьому гармонійно вписавшись до їх системи; (3) вона може суперечити деяким базовим ідентичностям, при цьому виникає конфлікт усередині системи; (4) вона може видозмінити ієрархію, значущість базових ідентичностей, не змінюючи принципово взаємозв'язків усередині системи. У роботі описані детермінанти й умови формування і зміни базової ідентичності.

Здійснено теоретичний аналіз компонентного складу системи соціальної ідентичності: видів і типів, ступеня вираженості, набутої й зумовленої ідентичності, а також взаємозв'язків соціальної ідентичності з атитюдами, стереотипами, цінностями й віруваннями. Зокрема, показано, що особистість може змінити чи переоцінити свою соціальну ідентичність. Якщо групова ідентичність є набутою, смисл ідентичності може значно впливати на процес і результат її набуття.

Важлива увага приділена проблемі впливу соціальної ідентичності на виникнення і розв’язання етнічних конфліктів. Аналіз різних підходів до етнічної ідентичності (М. Біліг, Л. Е. Орбан, М.І. Пiрен, Г.У. Солдатова, В.Ю. Хотинець) й етнічного конфлікту (М. Біліг, В. Волкан, Д. Дракман, Дж. Монтвіль, М.Росс, Г. Таджфел, Дж. Тернер, В. Тейлор, М. Шериф) показав необхідність створення цілісної моделі впливу соціальної ідентичності на готовність до конфліктної поведінки. Розглянуто соціально–психологічні чинники, які можуть бути включені як компоненти в дану модель: міжгрупове упередження (Н. Бранскомб, М. Бревер, Д. Ванн, Дж. Дуккіт, М. Каніді), положення меншості-більшості (М. Бревер, Дж. Вебер, П. Кортекаас, Б. Мулен, Б. Сімон, Д. Хамільтон, Н. Еллемерс, Дж. Еспіноза), аутгрупова загроза (Н. Бранскомб, Д. Ванн, Дж. Джексон), інгрупова підтримка (Б. Мулен, Л. Росс, Е. Сміт).

Важлива увага приділена ролі ідентичності у процесі формування міжгрупової толерантності. Показано, що спільна ідентичність є основою для усвідомлення суперординатних цілей і формування позитивної взаємозалежності. Чинниками формування спільної ідентичності, згідно із С. Гаетнером і Дж. Давідіо, є зменшення групової диференціації, створення умов для кооперативної взаємодії й контексту взаємозалежності з позитивним емоційним досвідом. Загальна групова ідентичність підсилює взаємозв'язки, робить сприйняття аутгрупи більш позитивним і впливає позитивно на формування толерантності. Підкреслюється, що такою ідентичністю в умовах мультиетнічної Української держави повинна стати національна    ідентичність. Аналіз особливостей і шляхів формування національної ідентичності (П.Гурін, Г. Кельман, П. Коновер, А. Міллер, Л. Е Орбан, М.І. Пiрен, С. Херман, Дж. Цитрін) показав, що національна ідентичність, національне самовизначення і розвиток незалежної держави стають основним джерелом росту самооцінки й гордості населення, але водночас ведуть до проблем, пов'язаних з ідентичністю етнічних меншин.

Третій розділ “Дослідження структури і динаміки системи соціальних ідентичностей етнічних меншин Криму” присвячений вивченню компонентного складу, особливостей розвитку й функціонування системи соціальних ідентичностей у росіян і в кримських татар у Криму. Дослідження проводилося упродовж 1998-2002 років за допомогою 5 розроблених автором опитувальників, репертуарного тесту рольових конструктів Дж. Келлі, тестів Мак Куна, Рокича, визначення етноафіляційних тенденцій тощо; у дослідженні взяли участь близько 3000 респондентів - представників етнічних меншин України, що проживають у Криму. Методами аналізу виступили кореляційний, факторний, кластерний і мультидисперсійний аналіз, ANOVA, MANOVA (використовувалися комп'ютерні програми “Статистика” й SPSS).

Дослідження взаємозв'язку між функціями соціальної ідентичності та її вираженістю показало, що найбільш виражені ідентичності виконують або найбільшу кількість функцій, або найзначущі функції. Так, найбільш виражена ідентичність росіян - регіональна ідентичність - виконує відразу чотири функції. Етнічна ідентичність кримських татар виконує найбільш важливі функції підвищення самоповаги й забезпечення особистої безпеки. Система патернів особистісної включеності до соціальної групи в представників колективістських культур є більш диференційованою. Значущість і кількість взаємозв'язків між типами соціальної ідентичності й зазначеними паттернами в колективістських культурах є вищими, ніж в індивідуалістських.

Дослідження структури соціальної ідентичності виявило, що компаненти системи ідентичностей росіян є слабко взаємозалежними; радянська ідентичність, міцно пов'язана з етнічною ідентичністю, відіграє основну роль. Компаненти системи ідентичностей кримських татар є сильно взаємозалежними; система характеризується розвитком вираженої регіональної ідентичності на базі спільної релігії, історії й мови. Дослідження смислового змісту соціальних ідентичностей підтвердило наявність складної структури в системі ідентичностей представників етнічних меншин у Криму, а також показало, що виражена ідентичність детермінує структуру свідомості, змінюючи особистісний смисл ситуації, що інтерпретується .

Порівняльний аналіз динаміки системи соціальної ідентичності росіян і кримських татар показав, що в обох системах відбуваються зміни, пов'язані зі збільшенням значущості національної й регіональної ідентичності. У кримських татар також зростає вираженість релігійної ідентичності. Регіональна й етнічна ідентичності є базовими для представників обох груп, але регіональна ідентичність перебуває у процесі формування й перевизначення. Регіональна ідентичність росіян розвивається шляхом входження в радянсько-етнічну плеяду і також частковим її заміщенням. Регіональна ідентичність кримських татар стає найбільш вираженою й центральною серед базових ідентичностей. У кримських татар потреба в етнічній приналежності вдвічі вища, ніж у росіян.

Національна ідентичність для росіян як нова ідентичність, що розвивається, заходить у протиріччя з базовими ідентичностями - етнічною й радянською, що веде до конфлікту в системі ідентичностей. Росіяни, які прийняли українську громадянську ідентичність, заперечують (чи витісняють) свою етнічність і мають розвинуту систему негативних автостереотипів. Для кримських татар національна ідентичність не є незалежною і є основою для регіональної ідентичності.

Аналіз процесу формування національної ідентичності серед молоді показав, що національна ідентичність, яка допомагає підвищити самоповагу і соціальний статус, стає найважливішою для молодого покоління. Однак тенденції до етнічного шовінізму і вираженої регіональної ідентичності серед молодих росіян можуть приводити до етнічної напруженості.

Дослідження підтверджує наявність взаємозв'язку між ступенем розвиненості системи атитюдів і стереотипів й вираженістю ідентичності. Базові ідентичності пов'язані з розвинутою системою стійких стереотипів і атитюдів, тоді як стереотипи й атитюди, що відносяться до ідентичності, яка розвивається, є невзаємопов'язаними і слабко вираженими. Розвиненість системи атитюдів і стереотипів, пов'язаних із даною ідентичністю, може слугувати критерієм ступеня вираженості і позиції ідентичності в системі соціальних ідентичностей.

Четвертий розділ “Емпіричне дослідження проблеми взаємозв'язку особистісної й соціальної ідентичності” присвячений дослідженню співвідношення особистісних і соціальних ідентичностей у російських і кримських татар, а так само культурної детермінації цього співвідношення. Дослідження проводилося за допомогою методик Тріандіса, Мак Куна, авторських методик і опитувальників; у дослідженні взяли участь 1500 респондентів. Для аналізу даних використовувалися кореляційний, факторний і мультидисперсійний аналіз (комп'ютерні програми “Статистика” і SPSS).

На першому етапі було проведене дослідження вираженості колективізму - індивідуалізму, яке показало, що кримські татари порівняно з росіянами є більш колективістською культурою: серед росіян 55% показали вираженість індивідуалізму і 45% - колективізму, тоді як серед кримських татар 28% показали вираженість індивідуалізму і 72% - колективізму. Другий етап дослідження підтвердив, що потреба в особистісній ідентичності в росіян виявилася у два рази вищою, ніж у кримських татар.

У ході дослідження культурної детермінації співвідношення особистісної та соціальной ідентичностей, проведеного на третьому етапі, було верифіковано 6 експериментальних гіпотез, пов'язаних з особливостями і факторною структурою атитюдів з погляду особистісної й соціальної ідентичності, опосередкованим впливом етнічного шовінізму, реакцією на аутгрупову загрозу. Результати свідчать, що етнічна й особистісна ідентичності представників колективістських культур є дуже взаємозалежними; етнічна ідентичність визначає атитюди і ставлення до ситуацій. Для представників індивідуалістських культур оцінка ситуації не залежить від соціальної, групової ідентичності, особистісна ідентичність визначає своєрідність індивідуального підходу до кожної ситуації. Атитюди стосовно соціально-політичних ситуацій і подій впливають на формування і вираженість різних видів соціальної ідентичності.

Для представників колективістських культур соціальна ідентичність є чинником, що веде до істотної переоцінки ситуації представниками колективістських культур в умовах наявності погрози з боку іншої групи. Для представників індивідуалістських культур цей вплив практично не виражений, що підтверджує провідну роль індивідуальної ідентичності. Чим взаємозалежніші особистісна й соціальна ідентичності, тим стійкішими є атитюди респондентів. Це питання пов'язане з більш загальною психологічною проблемою стійкості атитюдів і проблемою зміни відповідей респондентів в ході тестування. Особистісна й етнічна ідентичності представників колективістських культур виявляються взаємозалежними на відміну від ідентичностей у представників індивідуалістських культур. Атитюди представників колективістських культур є стійкішими внаслідок взаємозв'язку особистісної й соціальної ідентичностей.

У п'ятому розділі “Дослідження соціальної ідентичності як детермінанти конфліктної міжгрупової поведінки” представлені результати дослідження, спрямованого на створення цілісної моделі детермінації ідентичністю готовності до конфліктної міжгрупової поведінки.

Метою першої частини дослідження є розгляд особливостей взаємозв'язку між атитюдами й ідентичністю, а також їх впливу на конфліктну поведінку. Для оцінки вірогідності двох моделей ( “ідентичність- атитюди” й “атитюди- ідентичність” ) був застосований мультирегресійний аналіз. У першому випадку незалежними змінними виступили типи ідентичності: радянська, національна, регіональна й етнічна, а залежними змінними - атитюди і стереотипи. У другому - незалежними змінними виступили атитюди і стереотипи, а залежними змінними стали типи ідентичності. Дослідження, що проводилося на вибірці 450 респондентів за допомогою спеціально створеного опитувальника, підтвердило наявність взаємозв'язку між системою атитюдів і стереотипів і типом ідентичності. Однак для росіян значущішим є вплив системи атитюдів і стереотипів на формування ідентичностей, а для кримських татар – вплив типу ідентичності на систему атитюдів і стереотипів. Для формування національної й регіональної ідентичності росіян важливими чинниками виявились: оцінка економічного становища, наявність або відсутність “ворога”, підвищення соціального статусу й система стереотипів. Оцінка економічного становища не впливає на формування громадянської й регіональної ідентичності кримських татар.

Для уточнення виявлених особливостей причинного зв'язку між ідентичністю й атитюдами було проведено додаткове дослідження взаємозв'язків між соціальною ідентичністю, атитюдами і готовністю до конфліктної поведінки, в якому взяли участь 257 кримських татар і 257 росіян. Результати показали, що соціальна ідентичність кримських татар сильніше взаємопов’язана з готовністю до конфліктної поведінки, ніж соціальна ідентичність росіян. Конфліктна поведінка й готовність захищати етнічну і релігійну групу будь-якими методами й засобами пов'язані у представників обох груп із релігійною ідентичністю, а також з етнічною ідентичністю у кримських татар. Соціальна ідентичність кримських татар виявляється більш пов'язаною з готовністю до конфліктної поведінки, ніж з атитюдами. Соціальна ідентичність росіян виявляється більш пов'язаною з атитюдами, ніж із готовністю до конфліктної поведінки. Отже, для представників колективістських культур пов'язаність із групою (групова ідентичність) визначає готовність до конфліктної поведінки, тоді як для представників індивідуалістських культур індивідуальна оцінка ситуації опосередковує вплив групової ідентичності на готовність до конфліктної поведінки.

Аналіз підпорядкованості особистості групі зафіксував, що вона є вираженішою в кримських татар, ніж у росіян, однак у росіян саме підпорядкованість групі визначає готовність захищати безпеку, цінності й ідеали етнічної й релігійної групи. Для кримських татар визначальними чинниками є вираженість етнічної й релігійної ідентичності.

Метою другої частини дослідження було виявлення співвідношення між ідентичністю й інтересами як чинниками, що впливають на конфліктну поведінку. Спеціально створений опитувальник дав змогу здійснити два експерименти, в яких варіювалися умови оцінки ситуації з погляду особистісної чи етнічної ідентичності й наявність чи відсутність загрози з боку іншої групи. У дослідженні взяли участь 580 кримських татар і 505 росіян.

Дослідження показало, що росіяни й кримські татари з вираженою етнічною ідентичністю підтримують інгрупові цілі сильніше, ніж респонденти з низькою вираженістю ідентичності. Вплив вираженості ідентичності є сильнішим для кримських татар як меншості, ніж для росіян як більшості. Росіяни й кримські татари з вираженою етнічною ідентичністю так само більш негативно ставляться до цілей аутгрупи, ніж респонденти з невираженою ідентичністю, і в кримських татар ця тенденція є більш сильною. Повністю підтвердилося припущення про те, що готовність кримських татар до боротьби за свої цілі посилиться у випадку загрози з боку росіян, і що готовність росіян до боротьби за свої цілі дещо зменшиться у випадку загрози з боку кримських татар. Підтвердилося також припущення, що інгрупова підтримка посилить готовність до конфліктної поведінки у представників обох етнічних груп.

Було виявлено, що готовність відстоювати інгрупові цілі детермінована вираженістю інгрупової ідентичності й відданістю інгруповим інтересам. Інгрупова підтримка посилює вплив вираженості ідентичності й відданості інгруповим інтересам на готовність до конфліктної поведінки. Наявність протилежних інтересів є провідною детермінантою конфліктної поведінки, пов'язаної з опозицією до цілей аутгрупи. Соціальна ідентичність не відіграє при цьому важливої ролі. Вплив інтересів на конфліктну поведінку опосередковано інгруповою підтримкою.

Метою третьої частини дослідження був порівняльний аналіз впливу актуальності й типу ідентичності на конфліктну поведінку. Експеримент проходив у вигляді гри - переговорів із політичних проблем Криму між двома індивідами, що були або представниками двох етнічних груп, або виконували ролі представників етнічних груп. Незалежними змінними виступили: актуальність групової ідентичності (за ступенем впливу результатів переговорів на реальну політику) і тип ідентичності (ситуаційна чи етнічна). У підсумку був отриманий дизайн експерименту 2 х 2. У кожній серії експерименту брали участь по 10 пар досліджуваних. Усього в експерименті взяли участь 80 осіб. Дослідження показало, що ситуативна ідентичність, сформована в лабораторних умовах, є конфліктогеннішою, ніж історична етнічна ідентичність. Найбільшу кількість спільних рішень у ході переговорів було прийнято в умовах етнічної неактуальної ідентичності, а найменшу кількість - в умовах ситуативної актуальної ідентичності. Учасники переговорів частіше приходять до згоди в умовах актуалізації етнічної ідентичності, ніж в умовах створення ситуативної ідентичності. Найпродуктивнішими й найкомфортнішими, на думку учасників, були переговори в умовах актуальної етнічної ідентичності. Найбільш негативно були оцінені переговори в умовах неактуальної ситуативної ідентичності.

Метою четвертої частини дослідження було виявлення взаємозв'язку етнічної ідентичності й реакції представників етнічних груп на міжнародні конфлікти. Було проведено два дослідження, пов'язані з оцінкою конфлікту в Косово (весна-літо 1999 року) і подій 11 вересня 2001 року, в яких узяли участь 835 респонденти. В результаті дослідження було виявлено, що соціальна ідентичність впливає на вираженість атитюдів і визначає уявлення про ситуацію етнічного конфлікту. Так, у кримських татар, що характеризуються вираженішою етнічною ідентичністю, була виявлена розвинутіша система настанов стосовно етнічного конфлікту в Косово, Визвольної армії косоварів, 11 вересня й тероризму, а також стереотипів. У кримських татар було також виявлено більше взаємозв'язків між оцінками ситуацій у регіоні проживання груп і регіоні конфлікту. Було показано, що оцінка міжнародних конфліктів є критерієм прогнозування конфліктної поведінки груп у регіоні проживання.

Шостий розділ роботи “Ідентичність як основа формування культури миру” присвячений аналізу теоретико-методологічних і методичних підходів до формування культури миру й обговоренню розробленої автором системи формування толерантності на основі ідентичності. Формування культури миру є формою політичної й соціальної мобілізації, із метою зменшення утисків і несправедливості, і створення системи акцій, які б сприяли соціальним і політичним змінам у суспільстві. Аналіз літератури (М. Абу-Німер, Б. Брок-Утні, М. Весселс, Д. Дракман, Дж. Лідерач, К. Мітчел, Б. Реардон, Д. Хоровітц) дозволяє виділити основні області чи теми, формування культури миру: розв’язання конфліктів, кооперація, ненасильство, мультикультурне розуміння, права людини, соціальна справедливість. Автор підкреслює, що саме ситуаційні (контекстні) змінні значно впливають на процеси миротворення, але вони практично не відображені в літературі з розв’язання конфліктів. Поширені тренінгові програми з розв’язання конфлікту швидше пов'язані з формуванням і удосконаленням технічних прийомів, ніж із проблемою розвитку більш динамічного розуміння контексту ситуації конфлікту. Кожна специфічна програма формування культури миру повинна розроблятися відповідно до соціального й культурного оточення.

Як показують дослідження (Дж. Буртон, Р. Фішер, Г. Келман), конфлікти, що виникають на пострадянській території, можуть бути охарактеризовані як конфлікти ідентичності, що базуються більшою мірою не на інтересах і позиціях, а на базових потребах. Подібні конфлікти виникають, коли групи сприймають загрозу своїй безпеці, рівності з іншими групами і політичному впливу. Конфлікт може розгорнутися, якщо система ідентичностей індивіда несумісна з новою ідентичністю, пропонованою групою, чи соціальним контекстом її формування. Ґрунтуючись на результатах проведеного дослідження, автор наголошує, що основним змістом формування культури миру має стати розвиток толерантної, неконфліктної національної ідентичності, яка б об’єднала представників різних етнічних і соціальних груп.

З метою формування толерантності на основі теорій соціальної ідентичності і власних результатів досліджень автором був розроблений тренінг. Завданням тренінгу було ознайомлення з поняттям ідентичності, її роллю у виникненні соціальних конфліктів і шляхами зниження етнічної напруженості. Для вивчення ефективності тренінгу використовувався метод семантичного диференціалу. Було проведено три серії досліджень, кожна з яких включала традиційний тренінг розв’язання конфліктів і тренінг “Ідентичність і толерантність”. Усього в експерименті взяли участь 112 осіб: 59 із них пройшли традиційний тренінг, а 53 пройшли тренінг “Ідентичність і толерантність”. Учасниками тренінгів стали лідери етнічних співтовариств й представники місцевої адміністрації.

Результати дослідження показують, що традиційний тренінг спрямовує увагу, в основному, на роль третьої сторони (медіатора, посередника) в запобіганні конфлікту і значущо не міняє атитюдів щодо можливості розв’язання конфліктів у співтовариствах. Тренінг “Ідентичність і толерантність” приділяє менше уваги ролі третьої сторони, але впливає на оцінку конфлікту, як такого, що підлягає змінам і розв’язанню, дає знання й розуміння витоків конфлікту, шляхів, що ведуть до толерантності, і поліпшує взаємостосунки між сторонами.

На підставі проведеного дослідження зроблено наступні висновки:

Соціальна ідентичність є системою, у якій представлені стрижневі (базові), локальні і короткочасні (ситуативні) ідентичності. Вони взаємозалежні, причому зв'язки усередині підсистеми стрижневих ідентичностей є більш міцними.  Виникнення, розвиток і зникнення соціальної ідентичності приводить до перебудови всієї системи ідентичностей. Розвиток ідентичності передбачає формування уявлень індивіда про його становище в суспільстві і про власне соціальний світ, результатом чого є ієрархічна упорядкованість існуючих соціальних ідентичностей з погляду їхньої індивідуальної переваги. Особистість може змінити чи переоцінити свою соціальну ідентичність. Якщо групова ідентичність є набутою, зміст ідентичності може сильно впливати на процес і результат її набуття. Вираженість нової ідентичності визначається рівнем розходжень груп, перевагою міжособистісного або міжгрупового контакту й наявністю змагання між групами.

Вивчення будь-якого типу соціальної ідентичності вимагає аналізу всієї системи  ідентичностей, включаючи базові, локальні і ситуативні ідентичності,  а також можливі стабільні стани системи ідентичності. Стійких станів може бути декілька, і система переходить з одного стану динамічної рівноваги в інший. Стійкість атитюдів і стереотипів, пов'язаних із базовими ідентичностями, допомагає зберігати динамічну рівновагу в системі ідентичностей. Вивчення зв'язку ідентичності зі стереотипами й атитюдами, а також ії взаємозалежності з іншими ідентичностями є необхідною  умовою для розуміння смислу ідентичності. Виражена ідентичність детермінує структуру свідомості і впливає на особистісний смисл ситуації, що інтерпретується. Існує взаємозв'язок між функціями ідентичності та її вираженістю. Найбільш  виражені ідентичності виконують або найбільшу кількість функцій, або найбільш значущі функції.

Співвідношення і визначальна роль особистісної чи соціальної ідентичності в  розвитку особистості детерміновані культурними вимірами. В  індивідуалістичних культурах особистісна ідентичність посідає одне з провідних  місць і її зв'язки із соціальними ідентичностями виражені слабко. Для  представників цих культур оцінка ситуації не залежить від соціальної ідентичності, особистісна ідентичність визначає своєрідність індивідуального підходу до кожної ситуації. У колективістських культурах особистісна ідентичність є локальною і  визначається особливостями соціальних ідентичностей. Етнічна й особистісна  ідентичності представників колективістських культур сильно взаємозалежні; перша визначає атитюди і ставлення до ситуацій. Система паттернів особистісної включеності в соціальну групу у представників колективістських культур виявляється більш диференційованою. Значущість і кількість взаємозв'язків між типами соціальної ідентичності й патернами в колективістських культурах вищі, ніж в індивідуалістичних.