ПСИХОСЕМАНТИЧЕСКАЯ РЕПРЕЗЕНЦАЦИЯ НАРУШЕНИЙ ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ ЛИЧНОСТИ

Краткое содержание

У вступi обгрунтовується актуальнiсть проблеми дослiдження, визначаються його об'єкт і предмет, встановлюється мета роботи, формулюються її гiпотеза та завдання, розкривається наукова новизна, теоретична та практична значущiсть дослiдження, дається стисла характеристика використаних методiв.

У першому роздiлi – “Теоретичнi пiдходи до психолiнгвiстичного аналiзу мовлення. Перцептивна картина свiту невротика та її вiдображення в мовлениєвій дiяльностi” – подано аналiз лiтератури з названих проблем. Показано, що з розвитком психологічної науки, передусім  таких її галузей як психолiнгвiстика та психосемантика, виник ряд концепцій і методiв, призначених для вивчення мовленнєвих особливостей та порушень як у межах загального аналiзу психологiчних структур особистостi, так і в цiлях психодiагностики.

Зокрема, розглянуто:

дослідження, що з’ясовували роль мовлення у забезпеченні зв’язку між суб’єктом, який мислить, і реальністю. Відмічено, зокрема, внесок, зроблений в аналіз цієї проблеми російськими та українськими психологами (Л.С. Виготським, О.Р. Лурія, С.Л. Рубінштейном, О.М. Леонтьєвим, П.Я. Гальперіним, Д.Б. Ельконіним, О.В. Запорожцем, О.М. Раєвським, Б.Ф. Баєвим, І.О. Синицею та ін.);

зародження й розвиток психолінгвістики і психосемантики, сутність і найважливіші застосування методу “семантичного диференціалу” (зокрема, “особистісного семантичного диференціалу”), а також методу “особистісних конструктів” (Ч. Осгуд, Ч. Перфетті, Дж. Міллер, Н. Хомський, Дж. Діз, Е. Сепір, Б. Ворф, Дж. Келлі, О.О. Леонтьєв, Т.В. Рябова, В.Ф. Петренко, О.Г. Шмельов, Р.Г. Сахарний та ін.);

дослідження мовленнєвих порушень і розладів, пов’язаних із різними видами психічної патології (О.Р. Лурія, М.О. Лебединський, Б.Д. Карвасарський, О.А. Коломійцева та ін.).

Розглянуто також мовну мета-модель, розроблену на базі трансформацiйної граматики Дж. Ґріндером та Р. Бендлером. Згідно з цією моделлю, найчастiше ми зустрiчаємось у вживаннi мови з трьома феноменами психолiнгвiстичних порушень. Це так звані унiверсалiї: випущення, генералiзацiя та викривлення. Випущення – найчастiше явище серед унiверсальних процесiв мовного моделювання. Генералiзацiя є такою трансформацiєю глибинної структури (що переходить до структури поверхневої), коли виникають слова й словосполучення без референтних iндексiв та недостатньо конкретнi (неспецифiчнi) дiєслова. Розглядаючи третю унiверсалiю – викривлення, ми говоримо про речi, якi репрезентованi в моделi респондента, проте перекрученi таким чином, що його реакцiя на них стає змiненою, здатнiсть дiяти – обмеженою, а проблеми зростають.

Описано і проілюстровано прикладами типи психолінгвістичних порушень, у яких знаходять вияв вказані універсалії. Це, серед інших, такі порушення: випущення контексту (наприклад, у реченні “Про мене часто говорять”); неправомірне вживання універсальних квантифікаторів (наприклад, “Ніхто не чує мене”) або модальних операторів (наприклад, “Я не можу зрозуміти свою дружину”). Трансформаційна граматика, будучи психолінгвістичним напрямом, намагається відобразити доступними їй засобами зв’язок мови з мисленням. Тож є цілком природним, що так звані лінгвістичні трансформації виявляються, по суті, трансформаціями семантичними, позбавленими сенсу в межах чистої лінгвістики, яка ігнорує притаманну суб’єктові психологічну модель світу. Тому, говорячи про психолінгвістичні порушення у мовленні, ми постійно маємо на увазі психосемантичний підхід до них.

Проаналізовано поняття неврозу – одне з найбільш суперечливих і неоднозначних у психології та психіатрії. Здійснено огляд невротичної симптоматики, і розглянуто найбiльш поширенi класифiкацiї неврозiв. Наголошено на тому, що неврозові притаманне таке викривлення смисло-ціннісного аспекту моделі світу, наявної в суб’єкта, яке призводить до порушень його емоційних ставлень до зовнішніх об’єктів і до самого себе, що (попри збереження критичного ставлення до цих порушень) спричиняє утруднення у функціонуванні особистості, ускладнює соцiальну адаптацiю й може викликати соматичнi наслiдки.  В. Франкл характеризував невроз як своєрідну “хворобу світогляду”. Саме змінений світогляд, у якому смисли й оцінки специфічно зсунуті (викривлені), слугує глибинною причиною невротичної поведінки.

Як засвідчують спостереження клініцистів і психотерапевтів, для невротиків характерні такі викривлення картини світу: приписування собі якостей, не відповідних реальним можливостям; зосередження на внутрішніх переживаннях, поряд із зниженою здатністю до адекватного врахування зовнішніх сенсорних сигналів; яскраве уявлення про ідеальне “Я”, із наданням йому гіпертрофованої цінності; часті й радикальні зміни у самооцінці в світлі ідеального “Я”, внаслідок цього – мінливість і суперечливість життєвих позицій; неадекватний образ Іншого, якому надається занадто велике чи, навпаки, занадто мале значення; завищена потреба в оцінці з боку Іншого разом із завищеними вимогами до нього, брак здатності до рівноправного партнерства. Узагальнюючи окреслені якості, А. Кемпінскі каже про егоцентризм як про найхарактерніший загальний компонент невротичного світогляду. Егоцентризм невротика відображає інфантильний стан суб’єкта, коли анаболітичні процеси (“беру”) мають перевагу над катаболітичними (“даю”). Світ невротика відрізняється від світу психотика тим, що головні аксіоми відносин “Я – світ” не руйнуються; змінюються лише акценти, тобто деформуються психосемантичні поля, що опосередковують сприймання світу. Проте надмірне зосередження на собі сприймається оточуючими як неадекватне й завдає мук самому невротику.  

Охарактеризовано зв’язок, який існує між мовленнєвою активністю суб’єкта і станом його психіки (починаючи з так званої психологічної норми, включаючи неврози й закінчуючи важкими формами психічної патології). Мовленнєвий процес включений у єдине ціле з такими функціями психіки як означування, осмислювання, оцінювання тощо. Категоріальна структура свідомості поєднує в собі способи означування й оцінювання того, що сприймається, і способи репрезентації вказаної структури у системі знаків, зокрема мовленнєвій. Будь-яке викривлення категоріальної структури свідомості обов’язково позначається на всіх іманентних даній структурі формах її репрезентації. Вивчаючи цiннiсно-смисловi картини свiту невротикiв, ми маємо намiр у процесi спостереження й експерименту реконструювати категорiальнi системи їхньої свiдомостi, що й послужить матерiалом для психосемантичної дiагностики.

Звичайно, для кожної національної мови можуть бути вказані характернi порушення або вiдхилення (викривлення) у її використаннi, мало пов’язані із психічним здоров’ям мовців. Ми зосереджуємо увагу на порушеннях (вiдхиленнях) загальнолюдських, що стосуються тих чи iнших зрушень у смисло-цiннісній репрезентацiї перцептивної моделi свiту – а точнiше, тих її дiлянок, якi не пов'язанi з iндивiдуальними вiдмiнностями в межах психологiчної норми, а скорiше, з патологiєю в її малих, “змазаних” формах, тобто з неврозами та неврозоподiбними станами.

На базі уважного вивчення різноманітної невротичної симптоматики, тривалих спостережень за роботою лікарів із пацієнтами-невротиками і особистої участі у психотерапевтичних сеансах і семінарах-тренінгах ми сформулювали сім найважливіших змістових сфер у психосемантичному просторі невротика. Оскільки кожна сфера може містити у собі сукупність семантично пов’язаних факторів, ми називаємо її факторіалом. Запропоновано наступні лаконічні дефініції факторіалів: 1) “Я та Інший”; 2) “Я такий”; 3) “Внутрішнє важливіше за зовнішнє”; 4) “Хочу стати”; 5) “Не знаю, чого хочу”; 6) “Ставлення Іншого до мене”; 7) “Астенізація”. Простежено зв’язок факторіалів зі згаданими вище типами психолінгвістичних порушень, а також і те, як на проявах цих факторіалів позначаються просторові й часові характеристики притаманної невротику перцептивної моделі світу.

Запропоновано класифікацію неврозів, що спирається на закономірності розвитку психосемантичних структур свідомості. При цьому виділено: а) невроз викривлення семантичного поля “Я”; б) невроз викривлення семантичного поля “Іншого”; в) невроз перенесення уваги на пропріоцептивні відчуття.  

У другому роздiлi – “Психолiнгвiстична та психосемантична дiагностика неврозiв” – передусім викладено й обґрунтовано головну гіпотезу експериментального дослідження (див. вище). Вона базується на уявленні про неврози як сукупності дисторцій психосемантичних полів у свідомості суб'єкта; ці дисторції відображають екзистенційні чи функціонально важливі відношення між суб'єктом та зовнішнім середовищем.

Здійснено уточнення значень головних термінів, що далі використовуються як робочі.

1) Психосемантичний простір особистості. Взагалі семантичним простором називають сукупність деяким чином організованих ознак, що описують та диференціюють об'єкти (значення) окремої змістовної зони. Вивчаючи психосемантичний простір невротичної особистості, ми залучили до розгляду групи ознак (дескрипторів), відповідних згаданим вище факторіалам, – ці ознаки містять у собі найважливіші для такого типу особистості смисли та значення.

2) Психосемантичне поле. Якщо у лінгвістиці традиційно семантичне поле використовують для опису однорідних змістовних зон (терміни спорідненості, кольору, назви тварин та рослин і т.ін.), то в нашому випадку психосемантичне поле описує однорідні об'єкти (явища, процеси) в аспекті їх відношення до образу “Я”, а тому є суб'єктивним та завжди індивідуальним.

3) Знак. З погляду психосемантики свідомості знак – інформаційний елемент коду (тобто елемент закодованої інформації), що в цьому розумінні є посередником між учасниками комунікативного акту.

4) Значення. Ми характеризуємо його як сукупність психосемантичних полів, які містять суб'єктивний образ предмета (явища, процесу), закодованого за допомогою знака. Поняття “значення” охоплює, зокрема, інтенсивність певної якості предмета, як ця інтенсивність репрезентована для суб’єкта.

5) Смисл – відношення між наявним у суб'єкта значенням (чи сукупністю значень) та образом власного “Я”. Семантична структура смислу включає в себе семантичну структуру значення.

Вказане розуміння терміна “смисл” відрізняється від традиційного у семантичній термінології та виявляється змістовнішим. Таке розуміння ми вважаємо необхідним, оскільки розглядаємо особистість в полі екзистенційних відношень; ігноруючи це поле, неможливо виявити сутність психосемантичних порушень, що призводять до неврозу.

Отже, значення можна розглядати як відношення суб'єкта до конкретного семантичного поля: йдеться про те, як це поле репрезентоване у психіці суб'єкта; смисл же є відношення “Я” до вищеназваного відношення у контексті інших релевантних психосемантичних полів.

Здійснено уточнення змісту факторіалів порівняно з тим, як їх було охарактеризовано в першому розділі. При цьому ми виходили з того, що факторіали мають відображати цілий спектр відношень “Я – світ” як у невротика, так і у здорової людини. Сім виділених факторіалів визначаються як сукупності психосемантичних полів, що охоплюють відповідно значення та смисли, які репрезентують у психіці суб’єкта: 1) його власні комуникативні дії та реакції оточення; 2) власні якості, здібності, можливості – як соціальні, але не реалізовані, так і особисті, глибинні; 3) відношення внутрішнього та зовнішнього для суб'єкта; 4) ідеальне “Я” суб'єкта та відношення між реальним та ідеальним “Я”; 5) динаміку самооцінки суб'єкта по відношенню до його ідеального “Я”; 6) образ Іншого, оцінки себе з боку Іншого, ставлення до співробітництва з ним; 7) інтенсивність і тривалість реагування суб'єкта на фрустрацію, страждання (психічне та фізичне), подолання перешкод, оцінку себе у цьому аспекті.

Далі описується проведене експериментальне дослідження. Воно передбачало визначення, щодо кожного досліджуваного, психосемантичного простору особистості. Найважливіша інформація про цей простір мала бути відображена у психосемантичній карті особистості. Така карта мала задовольняти наступні вимоги: 1) виявлення присутності або відсутності неврозу; 2) діагностування чи допомога у діагностиці конкретного типу неврозу; 3) визначення головних напрямів подальшої психотерапевтичної (корекційної) роботи з пацієнтом.

До дослідження було залучено загалом 120 осіб у віці від 17 до 40 років, з них 60 хворих, у яких були діагностовані неврози, і контрольна група (теж 60 осіб), що складалась із представників психологічної норми – студентів, аспірантів і викладачів вищих навчальних закладів.

Місце проведення дослідження: для хворих на неврози – психоневрологічний диспансер (дослідження здійснювалось під наглядом лікарів-психотерапевтів); для контрольної групи ­– аудиторії та кафедри вузів.

Загальна тривалість дослідження для кожної з груп становила 6 місяців. Протягом цього часу тестування кожного досліджуваного проводилось тричі.

Дається характеристика методів, використаних в експериментальному дослідженні. До них, зокрема, належали:

а) особистісний опитувальник, складений на базі опитувальника Айзенка, але адаптований і скорочений (до 57 запитань) відповідно до тематики даного дослідження;

б) кластер-аналіз, здійснюваний досліджуваними. Їм пропонувалось намалювати класифікаційне “дерево” на основі списку 16 біполярних факторів Кеттела або іншого детальнішого списку (теж – Кеттела), який налічував 33 біполярні й 2 уніполярні фактори;

в) метод особистісного семантичного диференціалу (СД). Наша адаптація цього методу полягала у побудові семантичних просторів, заздалегідь обумовлених найбільш значущими, за клінічними спостереженнями, відносинами й конфліктами невротизованої особистості. Такий підхід звузив обсяг семантичного аналізу й дозволив виокремити відносно невелику кількість найбільш істотних факторів. Процедура передбачала, що кожний  досліджуваний має оцінити 10 осіб, добре йому відомих. Їх список був складений шляхом усереднення результатів попереднього опитування досліджуваних і мав такий вигляд: “1. Мати. 2. Батько. 3. Брат (сестра). 4. Викладач (або керівник), до якого Ви добре ставитесь. 5. Викладач (або керівник), до якого Ви погано ставитесь. 6. Колега (по роботі чи навчанню), симпатичний Вам. 7. Колега (по роботі чи навчанню), несимпатичний Вам. 8. Друг (подруга) дитинства, з яким Ви досі в добрих стосунках. 9. Друг (подруга) дитинства, з яким Ви тепер у поганих стосунках. 10. Будь-яка реальна людина, до якої Ви хотіли б бути подібні”. У нашому дослідженні особистісний СД будувався на основі оцінювання вказаних осіб за 28 біполярними шкалами (по 4 шкали для кожного із 7 факторіалів);

г) метод перифрази – згортання тексту з використанням методики набору ключових слів (за Л.В. Сахарним). Досліджувані мали здійснити компресію 7 текстів. Обсяг кожного тексту становив 35-40 рядків; компресія мала бути триступеневою: до 15 рядків, до 5 рядків, до одного речення (що містило б не більше 10 слів). У цих текстах герой стикався з характерними для невротика конфліктами, пов’язаними із самооцінкою та оцінкою Іншого (інших), з відношенням між реальним та ідеальним “Я”, із внутрішніми переживаннями героя та його здатністю помічати переживання інших людей. Отже, зміст текстів включав чимало потенційно психотравмуючих ситуацій;

д) вільна співбесіда (інтерв’ю) з досліджуваним у рамках мета-моделі Ґріндера – Бендлера: виявлялася сукупність здійснюваних ним мета-модельних порушень включно із суб’єктивними викривленнями при сприйнятті просторово-часового континууму;

е) тест самооцінки. Було застосовано тест “двадцяти висловлювань” за М. Куном і Т. Макпартлендом. Цей тест дуже простий у виконанні і, що є дуже важливим при вивченні невротичної особистості, дає виключно суб’єктивний матеріал, оскільки участь експериментатора зведено до мінімуму. Ми адаптували тест так, щоб розкрити когнітивний аспект самооцінки (“Який я?”) і конотативний аспект (“Як я до цього ставлюсь?”). Досліджуваному пропонувалось записати 10 стислих самовизначень, що відповідають на запитання “Який я?”, і 10 визначень свого ставлення до виявлених особистісних характеристик. Інструкція попереджала, що у самовизначеннях не слід вказувати статі, соціального, родинного, професійного статусу. Отже, ми не обмежували респондентів у виборі самохарактеристик, а лише виключали малоцікаву для нас сферу соціальних самовизначень. Окремим об’єктом аналізу була стабільність результатів як щодо ступеня однорідності семантичних сфер, що обираються респондентом, так і щодо якісного змісту його висловлювань.  

Процес визначення психосемантичного простору особистості складався з трьох послідовних етапів, що охоплювали як тестування, так і обробку отриманого матеріалу.

На першому етапі виявлялись найбільш значущі для досліджуваного змістові сфери у рамках вищевказаних факторіалів, а також головні тенденції дисторційних процесів у цих сферах. З цією метою застосовувались зазначені вище методи.

Другий етап охоплював такі напрямки обробки експериментального матеріалу:

а) кореляційний аналіз, що дозволяв визначити ступінь семантичної подібності виділених факторів;

б) детермінаційний аналіз, спрямований на усунення синонімічних груп факторів і виявлення ядерних психосемантичних структур, що зазнали дисторцій у психіці невротика.                                         

Третій, завершальний етап полягав у складенні переліку значущих факторів, що визначають семантичне наповнення кожного факторіала, і в обчисленні усередненого числового індекса останнього у двох рубриках. Перша з них (“значення”) відображала інтенсивність репрезентації у психіці досліджуваного тих чи тих явищ, пов’язаних із психосемантичними полями факторіала; друга (“смисл”) – ставлення досліджуваного до вказаного значення. На основі одержаних числових індексів ми складали психосемантичну карту особистості.

Далі викладаються результати експериментального дослідження. Найважливіші з них полягають у наступному.

Аналіз відповідей на запитання адаптованого опитувальника Айзенка показав: у групі невротиків 82 % досліджуваних показали середній або вищий від середнього рівень за шкалою “нейротизм”. Контент-аналіз відповідей дав змогу визначити сім змістових зон, пов'язаних із нейротизмом, а саме:

1) підвищену потребу підтримки, розуміння, втіхи;

2) боязкість у спілкуванні, нездатність відстоювати власну думку;

3) періодичне підвищення та згодом зниження психофізичного тонусу без усвідомлюваних причин;

4) підвищену вразливість, збудливість, чутливість та тривалість почуттів;

5) неспокій, тривожність щодо власних реакцій, стурбованість тим, щоб не здаватися гіршим від когось;

6) мрійливість, приписування собі неіснуючих властивостей;

7) підвищену стурбованість щодо власного здоров'я, концентрацію уваги на внутрішніх (пропріоцептивних) почуттях.

Обробка результатів здійсненого досліджуваними кластер-аналізу 35-факторного списку Кеттела показала різноманітність психосемантичних зрушень, що відбуваються у свідомості невротика. Цікаво, що кожен невротик знаходить між факторами індивідуальні кореляції, які нерідко помітно відрізняються від домінуючих зв'язків контрольної групи (іноді смисл ціх зрушень стає зрозумілим тільки після бесіди з використанням мета-моделі Ґріндера – Бендлера, про що йтиметься нижче). Якщо у контрольній групі коефіцієнт подібності між факторами досягав 0,55, то у групі невротиків – 0,34. Було виявлено закономірності, що корелювали з психіатричним діагнозом. Їх ілюструє такий приклад: один з досліджуваних в усіх трьох сеансах тестування (тобто протягом півроку) пов’язував фактор № 17 “невроз, психопатія – емоційна зрілість” із фактором № 18 “надмірна чутливість, експресивність – флегматичність” і ніколи не пов’язував його із факторами № 27 “інфантильність, егоцентричність – емоційна зрілість, стійкість до фрустрації” і № 32 “меланхолія”, що досить часто (у 57 % випадків) робили представники контрольної групи. При цьому досліджуваний усвідомлював свою невротичність і навіть знав діагноз: істеричний невроз. Клінічні спостереження зафіксували в нього і безсумнівну наявність інфантильності, і періоди важкої меланхолії. Отже, він наче приховував від самого себе деякі прояви свого неврозу й не бажав помічати очевидного семантичного зв’язку.

Аналіз особистісних СД представників психологічної норми дозволив виявити низку характерних для них кореляційних зв’язків між шкалами. Наприклад, шкала “сильний – слабкий” стійко (88 % контрольної групи) корелює зі шкалами “вольовий – безвольний”, “стриманий – примхливий”, “спокійний – тривожний”, “впевнений – невпевнений”. Шкала “добрий – злий” стійко корелює з “уважний – байдужий”, “чуйний – черствий”, “здатний зрозуміти й простити – фанатичний”.  

В особистісних СД хворих на неврози кореляційні зв'язки, характерні для контрольної групи, нерідко порушені, зміщені, викривлені. Наприклад, в одного з досліджуваних шкала “здатний зрозуміти й простити – фанатичний” не корелює зі шкалою “добрий – злий” (як це зазвичай має місце – див. вище), але корелює зі шкалою “спокійний – тривожний”. Така неочікувана кореляція свідчить про зміщення семантичних полів порівняно з нормою: в даного досліджуваного значна частина семантики поняття “доброта” перенесена на “спокійність”, а поняття “злобність” – на “тривожність”. Мабуть, це зміщення (дисторція) зумовлене досвідом, здобутим досліджуваним через його власний невротичний конфлікт.

Застосування методу перифрази – згортання тексту показало, що найінформативнішою є компресія 2-го ступеня (до 5 рядків). Характер компресії запропонованого тексту досліджуваною особою дозволяв виявити набір найбільш значущих для неї психосемантичних полів й відтак визначити змістову сферу невротичного конфлікту: адже досліджуваний-невротик здійснює проекцію своїх проблем на героя розповіді.