| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність та ступінь розробки проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, висвітлено нау-кову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, викладено відо-мості щодо апробації її результатів.
У першому розділі –“Теоретичні та методичні засади психодіаг-ностики детермінант професійної спрямованості” – проаналізовано го-ловні підходи, які відбиті в науковій літературі стосовно психологічної детермінації загальної й професійної спрямованості особистості, а також принципів та методів її діагностування й розвитку в контексті цінностей культури.
Діагностику (у перекладі з давньогрецької – “багатовимірне розпіз-навання”) старовинні лікарі й філософи розглядали як різновид оперативного науково-прикладного дослідження, що проводиться в умовах відсутності інформації про найважливіші тенденції (напрями) розвитку певного явища чи процесу. Отримання такої інформації у вигляді певних сигнальних знаків за принципом, який потребує обов’язкового визначення їх предметної специ-фіки, надає підстави для встановлення первинного емпірично-симпто-матичного діагнозу. Через знаки-сигнали, що у вербальних та невербальних формах продукує душа людини (Аристотель), починається і діагностування рушійних сил спрямованості її поведінки (Л.С.Виготський, М.Люшер).
На другому – етіологічному етапі психодіагностики, коли на основі принципу детермінізму необхідно ретельно проаналізувати умови та причини, що породжують певну спрямованість досліджуваних, доцільне зас-тосування низки проективно-символічних засобів. У цьому ми виходимо з положень Л.С.Виготського та К.Г.Юнга про те, що, як утілення у явища культури психічної енергії людини, символи надають багатющий матеріал для розкриття ціннісно-смислових значень її вчинків.
Узагальнити картину набутих симптоматичних та етіологічних даних із метою знайдення оптимальних діагностичних норм дозволяє категорія типологічного діагнозу, встановлення якого можливе тільки шляхом додер-жання принципу комплексного, багатовимірювального підходу у технології діагностичного процесу.
Аналіз робіт фахівців (Л.І.Божович, Л.С.Виготський, В.К.Вілюнас, С.С.Занюк, О.М.Леонтьев, С.Л.Рубінштейн, В.І.Ковальов, Ю.Козелецький, А.Маслоу, В.Н.Мільман, Г.Мюррей та інші) із психології спрямованості особистості показав, що головна увага при визначенні її детермінант приді-ляється пошуку мотиваційного фокуса (Г. Оллпорт), який запускає стале функціонування цієї спрямованості (М. Магомед-Емінов), а далі – через очікування успіху в обраній сфері діяльності (Д.Мак-Клелланд, Дж.Равен-мол.) оформлюється у намір як тип мотиваційної фіксації (М.В.Савчин).
Глибинними детермінаційними основами спрямованості особистості прихильники феноменології та психологічної герменевтики вважають інтен-ціональність, тобто іманентну націленість психіки на певний об'єкт (Е.Гус-серль, Дж.Серль, П.Рікер), а також уявлення щодо цінності обраного в акті інтенції об'єкта й норм, які регулюють взаємодію з ним (Е. Агацці).
Разом із тим, мотиваційно-фокусна та інтенціональна концепції не забезпечують чіткого визначення специфіки психологічної детермінації професійної спрямованості особистості, як того потребує вихідний принцип діагностичного дослідження цього феномена. Конкретизувати предмет діагностування психологічних детермінант професійної спрямованості студентів ВНЗ культури на основі усієї сукупності названих принципів дозволяє системно-структурний аналіз найважливіших складових спря-мованості особистості та класифікація її детермінант за ендо-екзо-онто ознаками, що, у розвиток теорії О.Ф.Лазурського, запропоновано у роботах В.В.Рибалки та експериментально перевірено на їх валідність у ди-сертаційному дослідженні О.С.Созонюк.
Методичним засобом, за допомогою якого вдається розпізнати за цими ознаками внутрішньоособистісні (ендо), соціокультурні (екзо), та комуніка-тивно-міжособистісні (онто) детермінанти спрямованості психіки людини, а потім гармонійно збалансувати їх за принципом “психосинтезу”, виступає “діагностичний компас” К.Юнга. У його коло, що символізує ego індивіда, під кутом 900 вписані біполярні координати для оцінки інтенсивності прояву чотирьох базових психічних функцій, які орієнтують людину у наявному соціально-культурному середовищі: Мислення (T-від англ. thinking); Почуття (F – feeling); Сенсорика (S – sensing); Інтуїція (N – intuitive). Залежно від рівня їх диференціації та взаємодії з нейропсихічно природженими екстра – чи інтровертованою (Е-І) настановами досліджуваного кожна з цих функцій займає на діагностичному компасі певну позицію. Найбільш розвинута – домінантна функція значуща насамперед для перспектив професійної діяль-ності, оскільки при її свідомому використанні можна скоріше адаптуватися до вимог конкретного ділового оточення. Стан другої за пріоритетністю функції дає уявлення про творчі уподобання індивіда, які він бажав би опрацьовувати, а третьої – вимальовує важливі риси та міру адекватності самооцінки “Я-образу”. Але, у зв’язку з тим, що такий образ остаточно формується у 25-30 років, дана функція ще неповністю розвинута в студентському віці і тому ретельне її діагностування носить, згідно з концепцією К.Г.Юнга, виключне значення для “індивідуації” глибинної “самості”, яку ще античні психологи називали “пілотом душі” особистості. Чималих зусиль потребує також аналіз четвертої, так званої “тіньової” функції, що, як правило, має більш високий, ніж третій, ступінь неусвідомленості і потенційно, за умов підвищеної сугестії з боку зовнішнього середовища та зловживання вольовими чинниками у спрямо-ваності людини, може стати джерелом серйозних труднощів і непорозумінь на її життєвому та професійному шляхах.
Природу подібних явищ важко пояснити лише механізмом дії індивідуально неусвідомленого (“витиснутого”, за З.Фрейдом). Вона уко-рінена у відкритих К.Г.Юнгом у правій півкулі головного мозку колективно-архетипічних структурах людської психіки і, як потужний чинник “детер-мінації… психічних процесів”, виявлена ним у епосі, міфах, казках, символіці, інших культурно-історичних квінтесенціях досвіду, а також моделях соціально-рольової поведінки практично усіх народів світу. Найчастіше архетипи через емоційно насичені образи (ширше – “імагінативні абсолюти культури”, за Я.Є.Голосовкером) проявляють себе при пробудженні творчих схильностей та у процесах професійного самовизначення в юнацькому віці.
При створенні Типологічного Індикатору (МВТІ) К.Бриггс та І.Майєрс доповнили “компас Юнга” ще двома функціями: статично-вирішувальною – J (judging) та сприймаючо-динамічною – Р (perceiving). З уведенням цієї пари функцій, які відображають рівень розвитку емпатії у самості досліджуваного, чисельність психологічних типів, що встановлюється за методологією К.Юн-га, зросла з 8 до 16. За допомогою МВТІ вдається виявити когнітивно-ціннісні відмінності, емоційні та вольові якості представників різних типів спрямованості особистості при аналізі екзочинників її реалізації.
Украй важливе місце у методах діагностування К.Юнгом глибинно-архетипічних ендодетермінант спрямованості індивіда займає аналіз іден-тифікації самості досліджуваного з певним культурним героєм. За його багаторічним досвідом, представники європейської ментальності тяжіють у цьому плані до образу однієї з 4-х міфологічних фігур: богів-олімпійців Аполлона й Діонісія, а також титанів – братів-антиподів Прометея й Епіме-тея. Подальші розшуки виявили, що кожен із них вважався “деміургом”, тобто засновником та покровителем певної групи професій. Аполлон як пок-ровитель муз і мистецтва давав людям творче натхнення і душевну гармонію, а тих, хто наполегливо шукав сенс життя, спрямовував до вершин Олімпу. Діоніс брав на себе місію щодо організації масових свят і дозвілля, навчав греків переживанню радощів та естетичного катарсису. Прометей приносив знання і пов'язані з ним інновації, а Епіметей передавав членам суспільства почуття обов'язку і виступав символом його соціальної стабільності.
Виходячи з цього, Д.Кейрсі вдалося знайти психометричні референти орієнтації досліджуваних на вказаних культурних героїв у вигляді поєднань функцій NF, SP, NT та SJ у тесті МВТІ, які за античною традицією він назвав “темпераментами” і запропонував шкалу для вимірювання рівня їх “яскра-вості”. Великий обсяг експериментального матеріалу дозволив Д.Кейрсі роз-будувати типологію професій та сфер діяльності, яким володарям відповідних архетипічно-культурних темпераментів доцільно присвятити себе у сучасних умовах. З цієї, підкріпленої ретельним біографічним аналізом багатьох видатних людей типології випливає, що ті, хто має ознаки аполлонівського архетипу, найповніше можуть самореалізуватися в мистецтві, літературі, педагогіці та психології; діонісійського – в індустрії розваг, масових видовищ, політичній діяльності, медицині й сервісі; прометеївського – в фундаментальній науці, винахідництві, стратегічному менеджменті; епіметеївського – у сфері матеріального виробництва, бізнесу, правництва, військовій справі.
Для статистично-порівняльного та якісного аналізу результатів діагно-стики за К.Юнгом та Д.Кейрсі доцільне застосування низки психометричних засобів із більш розгалуженою типологією професійної спрямованості. Це, зокрема, валідизована у ВНЗ США методика орієнтаційних диспозицій Г.Оллпорта, за наслідками якої виділені теоретичний, економічний, естетичний, соціальний, політичний та релігійний типи, а також опиту-вальник Дж.Холланда – реалістичний, дослідницький, соціальний, кон-венціональний, підприємницький та художній типи професійних уподобань.
Високоіндивідуалізовану етіологічну інформацію щодо прихованих або неусвідомлених ендо– та онтодетермінант до професії можна отримати через низку проективних процедур. Їх застосування суттєво зменшує вірогідність прояву захисних бар’єрів й неадекватної самопрезентації “Я-образу” дослід-жуваного. До відібраного на такій теоретичній основі інструментарію увій-шли стандартизовані психомалюнкові методики С.Деллінгер, Д.Мак-Клел-ланда, М.Махоні, Г.Ріда, В.В.Клименка, Т.С.Яценко, а також декілька різ-новидів “асоціативного тесту” К.Г.Юнга, Л.С.Виготського, О.Р.Лурії.
Важливі ціннісно-смислові мотиви професійного самовизначення доцільно розпізнавати за допомогою комплексу валідизованих засобів вер-бально-суб’єктивної самооцінки особистості: Г.Айзенка, Р.Ассаджолі, А.Басса, Е.Берна, Дж.Келлі, Р.Кеттелла, Є.О.Клімова, О.О.Кроніка, А.Мас-лоу–Є.Шостром, А.Мехрабяна, В.Н.Мільмана, М.Рокіча, Дж.Роттера, Б.О.Федоришина, В.В.Синявського, С.О.Сисоєвої, а також розроблених В.С.Собкіним і О.Г.Шмельовим на засадах психосемантики Ч.Осгуда методів аналізу специфіки професійно-психологічної екзодетермінацїї у сьогоденні.
Таким чином, обрана на основі підходів О.Ф.Лазурського, Л.С.Вигот-ського, К.Г. Юнга, а також В.В.Рибалки методологія дослідження дозволяє провести аналіз структурних складових спрямованості особистості до певного типу професійної діяльності й класифікувати найважливіші психологічні детермінанти цієї спрямованості у їх ендоприроджених (архетипи), екзо (соціокультурні) та онтоадаптаційних (комунікативно-міжособистісні) формах. На цих засадах предмет діагностування специфіки психологічних детермінант професійної спрямованості студентів МФ КНУКіМ було конкретизовано як складний комплекс глибинних свідомо-підсвідомих прагнень та намірів до самореалізації їх художньо-творчих схильностей (ендодетермінанти), ціннісних очікувань щодо успішності такої самореалізації (екзодетермінанти), а також онтоадаптаційної готовності досліджуваних до навчання і гармонійної взаємодії з наявним соціально-культурним оточенням. До найзначніших чинників дії останнього віднесено такі, як суспільна престижність професії, імідж вищого навчального закладу, де її отримують, вплив на її вибір засобів масової інформації та літературних джерел, а також референтних груп (насамперед, батьків та друзів), умови та оплата майбутньої роботи.
У другому розділі – “Комплексне діагностування психологічних детермінант професійної спрямованості студентів як засіб підвищення ефективності навчально-виховного процесу у ВНЗ культури” – дається кі-лькісний та якісний аналіз симптоматичної, етіологічної та типологічної діаг-ностики найважливіших ендо–, екзо– та онтопсихологічних детермінант професійної спрямованості репрезентативного контингенту досліджуваних, які протягом 1993-1999 рр. навчалися за всіма спеціалізаціями у МФ КНУКіМ, а також експериментальної перевірки наслідків застосування отри-маних результатів для підвищення ефективності педагогічного процесу.
Кожного з понад 800 студентів було охоплено 10-12 дискримінантно-валідними тестовими методиками. Багатомірну інформацію, яка надходила при цьому, факторизовано у комп’ютеризованій за авторським проектом базі даних. Її статистичний аналіз із визначенням низки нормативних параметрів психологічних детермінант професійної спрямованості дав змогу щосеместру обчислювати сумарні індекси мотивації досліджуваних до навчання, а також із залученням експертних оцінок викладачів уточняти й коригувати напрями її розвитку.
Індивідуальні відхилення від цих параметрів сигналізують про наяв-ність мотиваційних конфліктів та інших серйозних проблем у професійному самовизначенні чималої (загалом 17%) кількості досліджуваних, свідоцтвом чого є, наприклад, неусвідомлена (за тестами С.Деллінгер й М.Махоні) та свідомо виражена (за ДДМІ Є.О.Клімова) орієнтація на інші сфери дія-льності, труднощі при підборі ними асоціацій до слів “шлях” та “напрям” (за асоціативним тестом К.Г.Юнга, Л.С.Виготського, О.Р.Лурії), їх підвищена тривожність (за тестами ЕРІ, 16 РF, М.Люшера), егоцентризм (за орієн-таційною анкетою А.Басса), низький (3-4 стена) рівень мотивації досягнень (за методиками А.Мехрабяна і Д.Мак-Клелланда), невміння чітко та реаліс-тично сформулювати свої ціннісні очікування стосовно майбутньої професії, недостатні самостійність та відповідальність у прийнятті принципових рі-шень зі схильністю до тіньової проекції (за методиками “Трьох-Я” Е.Берна і локус-контроля Дж.Роттера).
Для цієї категорії студентів характерна також підсвідома невпевненість у майбутньому, що діагностується за третім малюнком “Конструктивного тесту” Е.Махоні, у якому вони набирають вдвічі чи втричі менше балів, ніж у двох перших. За допомогою фокус-інтерв'ю, контент-аналізу творів на тему “Мої уявлення щодо майбутньої професії” та методами біографічної каузо-метрії вдалося встановити, що переважна кількість таких студентів вступила до ВНЗ під тиском батьків або ж впливу телевізійної реклами. Але загалом питома вага подібних чинників у модальності вибору професії не перевищує на масиві 10-12%. Більш значущим у дії групи екзодетермінант професійної спрямованості виглядає сподівання на позитивні відгуки глядачів, серед яких можна продемонструвати свої художні нахили (пріоритети соціально-етичних та естетичних цінностей за методиками М. Люшера і Г.Оллпорта та почуття гордості від успіхів у роботі за ТАТ Д.Мак-Клелланда).
Алгоритми статистичного узагальнення діагностичних норм включено у комплексний психометричний тест спрямованості особистості до профе-сійної самореалізації у культурно-дозвіллєвій сфері (СОДОПС). Інтер-претація результатів діагностування, що проводиться у комп’ютеризованому або бланковому варіантах, здійснюється в ньому з визначенням “іменної” культурно-темпераментальної архетипіки респондентів та їх належності до одного з 16 типів особистості за К.Юнгом, І.Майєрс–К.Бриггс, Д.Кейрсі. Психометрія 589 студентів МФ КНУКіМ за СОДОПС дозволила зафіксувати два таких основних типи, а саме: ENFР та ESFP (інтуїтивно-почуттєвих та сенсорно-почуттєвих екстравертів-динаміків – відповідно 36,4 та 22,2% вибірки), що згідно з глибинними психологічними детермінантами їх спрямованості спроможні максимально ефективно професійно самореа-лізуватися у сьогоденній культурно-дозвіллєвій галузі. Пріоритетними з цих детермінант слід вважати:
– ідентифікацію з естетичним (“аполлонівським”) чи соціальним (“діо-нісійським”) культурно-архетипічними темпераментами з їх “яскравістю” не нижче 6 стенів (за методикою Д.Кейрсі);
– високий (більше 7 стенів) рівень екстравертованості як показник від-повідності ендодетермінаційної настанови на обрану сферу діяльності з пара-лельним розвитком у цьому ж діапазоні онтопочуттєвої функції, а також ендодетермінант інтуїції чи сенсорики (за 16 PF, EPI та МВТІ);
– понад 6,3 стенів рівень емпатії особистості, що як прояв дії архетипу Аніми є специфічною ендоознакою схильності до творчо-продуктивної ро-боти у сфері культури й мистецтва (за МВТІ та тестом Д.Кейрсі);
– поєднання онтодетермінантаційних чинників за формулою: “Я-Доросле” – “Я-Дитяче” – “Я-Батьківське”, що потрібно для налагодження плідного діалогового спілкування у сучасному соціокультурному середовищі (за методикою Е. Берна);
– домінування правопівкульного – образотворчого типу мислення, яке для оптимального співвідношення з лівопівкульними функціями при нав-чанні та у майбутній професійній діяльності повинно наближатися до рівня “золотої пропорції” 0,618 \ 0,382 (за методиками Є.Жарікова, В.Кліменка).
Разом із тим, зіставлення з даними ДДМІ Є.Клімова та опитувальника Дж.Холланда, що здійснюється у СОДОПС, показало змістову надмірність та статистичну пересіченість (неортогональність) запропонованих ними типів детермінації професійної спрямованості, що не має місця при застосуванні МВТІ та тесту Д.Кейрсі.
У формуючому експерименті проведено порівняльний аналіз показ-ників професійного розвитку двох груп по 95 студентів усіх спеціалізацій МФ КНУКіМ: першої, у якій засоби індивідуалізації навчально-виховного процесу за наслідками комплексної діагностики детермінант їх психологічної спрямованості до роботи у сфері культури використовувалися, починаючи з першого курсу; та другої, де вони з різних обставин не були застосовані (див. табл.1). За підсумками лонгітюда протягом чотирьох років у першій експе-риментальній групі встановлено, що ті, хто мають яскраву аполлонівську та діонісійську культурно-темпераментальну архетипіку:
– синергетично доповнюють один одного у ході вирішення важливих професійно-творчих проблем (“мозкова атака” у підготовці дозвіллєвих прог-рам, концертних сценаріїв тощо);
– краще мотивуються позитивними заохоченнями та високою творчою самостійністю, в той час, як досліджувані з властивостями епіме-теївського темпераменту потребують здебільшого ситуативно-зовнішнього заохочення й указівок на конкретні недоліки.
У експерименті доведено, що важливим резервом зростання ефек-тивності навчально-педагогічного процесу у ВНЗ культури є активізація архетипіки правопівкульного мислення студентів через їх систематичну роботу з різноманітною знаково-символічною інформацією (графічною, кольоровою, аудіовізуальною). Особливо перспективним у цьому плані є використання сучасних інформаційно-комп’ютерних технологій, що у супроводі включеної до їх аудіовізуального інтерфейсу класичної “барочної” музики (Бах, Моцарт, Шопен та інші) здатне стимулювати активність правої півкулі мозку на 20-25% і від 50% до 80% підвищити загальний рівень оволодіння студентами неформальним учбовим матеріалом та спеціальними професійними якостями. |
