ВЗАЄМИНИ ВИКЛАДАЧІВ І СТУДЕНТІВ ЯК ЧИННИК СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтована актуальність проблеми, визначені об’єкт, предмет, мета дослідження, сформульовані гіпотеза, основні методологічні й теоретичні засади, розкрита наукова новизна, теоретичне й практичне значення, наводяться відомості про апробацію та впровадження результатів.

У першому розділі - "Взаємини викладачів і студентів як психологічна проблема" - аналізуються основні підходи до розкриття поняття "взаємини викладача і студента", розкривається їх сутність, зміст і структура; визначається місце взаємин “викладач-студент” у цілісному навчально-виховному процесі педагогічного навчального закладу, їх вплив на становлення особистості майбутнього вчителя; розкриваються психологічні механізми та шляхи їх формування.

Упродовж останніх десятиріч посилюється інтерес психологічної науки й педагогічної практики до проблеми взаємин і педагогічного спілкування. Це пояснюється як загальною тенденцією до особистісною орієнтації вищої освіти, так і науковим обґрунтуванням місця й ролі взаємин системи “викладач-студент” у цілісному педагогічному процесі вищого навчального закладу.

У більшості психолого-педагогічних досліджень проблема взаємин педагогів і вихованців розглядається, насамперед, у контексті педагогічного спілкування (Г.Атвантер, О.О.Бодальов, В.Г.Казанська, В.А.Кан-Калик, В.Кессель, Я.Л.Коломінський, А.Косаковські, С.В.Кондратьєва, Н.В.Кузьміна, О.О.Леонтьєв, Х.І.Лійметс, А.А.Реан, Г.Хібш та ін.), що не розкриває всю складність структури й змісту цього психологічного феномену, механізми його становлення й розвитку, а також формуючого впливу на суб’єктів педагогічної взаємодії. Більш правильним є розуміння спілкування як однієї з форм усього різноманіття людських стосунків.

Ще один напрям дослідження взаємин пов’язаний з вивченням міжособистісних контактів (М.Д.Аванесов, В.А.Галузинський, В.М.Коротов, Р.Л.Лобаревська, Т.Н.Мальковська, А.В.Мудрик, М.М.Обозов, І.В.Страхов та ін.). Відзначається, що контакт має низку таких ознак як довіра, взаєморозуміння, близькість контактуючих сторін, співчуття, співпереживання, співучасть, згода та ін.

Починаючи з 90-х XX століття взаємини викладачів і студентів стають самостійним об’єктом і предметом наукового пошуку (І.С.Булах, Л.В.Долинська, В.Г.Казанська, С.Б.Коваль, А.В.Котенєва, В.А.Семиченко, Г.К.Радчук).

Хоч сучасна психологічна наука розглядає взаємини викладачів і студентів як особливий психологічний феномен і важливу складову цілісного педагогічного процесу підготовки фахівця у вищому навчальному закладі, відсутнє єдине розуміння його суті й структури. Під взаєминами “викладач-студент” ми розуміємо цілеспрямовану взаємодію суб’єктів педагогічного процесу, яка детермінована метою й завданнями спільної навчально-професійної діяльності, визначається як загальними психологічними механізмами, так і чітко визначеними соціально-рольовими функціями партнерів, особливостями й закономірностями педагогічного спілкування в умовах вищого педагогічного навчального закладу.

На основі вивчення психологічних досліджень (А.А.Амельков, Г.М.Андрєєва, І.С.Булах, Л.В.Долинська Є.С.Кузьмін, С.Д.Литвин, В.Є.Семенов, В.І.Юрченко, Я.Яноушек) встановлено, що взаємини викладачів і студентів педагогічного навчального закладу характеризуються складною внутрішньої структурою, компонентами якої є: 1)мотиваційний (інтерес до партнера й потреба в стосунках із ним; 2) когнітивний (сприйняття й оцінка іншого; рефлексія стосунків і усвідомлення їх труднощів; уявлення про оптимальні взаємини); 3) емоційний (задоволеність стосунками, які склалися; взаємні оцінні ставлення партнерів; відчуття психологічної захищеності, комфортності чи напруженості, тривожності); 4) поведінковий (тип взаємин і стиль педагогічного спілкування; спосіб поведінки в конфліктній ситуації; засоби коригування взаємин і взаємовпливу).

У психології вищої школи розроблені основні вимоги до взаємин у системі “викладач-студент”, які б найбільш ефективно позначалися на процесі навчання й виховання студентів: 1) взаємодія факторів “провідності” й співробітництва при організації педагогічного процесу; 2) формування в студентів почуття професійної соборності з викладачами; 3) подолання рецидивів авторитарних форм педагогічного впливу, орієнтація педагогічного спілкування на зрілу особистість із розвинутою самосвідомістю; 4) опора на професійний інтерес студентів як фактора керування вихованням і навчанням і реалізація на його основі педагогічного спілкування та всієї системи виховної роботи; 5) включення студентів у різні форми початкової дослідницької діяльності; 6) створення умов для підвищення громадсько-політичної активності студентів завдяки участі в спільних із викладачем формах роботи; 7)забезпечення наукового співробітництва студентів і викладачів; 8) реалізація системи неофіційних, не регламентованих контактів викладачів і студентів; 9) участь професорсько-викладацького складу в студентському дозвіллі; виховна робота кураторів у гуртожитку“ (В.А.Кан-Калик, А.В.Петровський). При цьому підкреслюється важливість “організації взаємин на основі захопленості спільною творчою діяльністю”.

Оптимальними є педагогічно доцільні взаємини викладачів і студентів, які сприяють самоствердженню особистості й розвитку студента як майбутнього вчителя; створюють атмосферу психологічної захищеності, зниження внутрішнього емоційного напруження; формують позитивне взаємне оцінне ставлення один до одного; передбачають взаємообмін окремими рольовими функціями в дидактичній взаємодії; забезпечують активну участь і співтворчість у спільній навчально-професійній і науково-пошуковій діяльності тощо.

Особливо важливе значення для формування оптимальних взаємин є рівень психологічної культури (Н.В.Чепелєва) й компетенції учасників педагогічної взаємодії як складовою загальної й професійної їх культури.

Проведений аналіз дозволив виявити теоретичні підходи до експериментального дослідження взаємин викладачів і студентів як чинника становлення особистості майбутнього вчителя з метою визначення психологічних особливостей їх змісту й динаміки перебігу, встановлення психологічних умов оптимізації в умовах педагогічного коледжу.

У другому розділі - "Дослідно-експериментальна робота з формування взаємин викладачів і студентів як чинника становлення особистості майбутнього вчителя" - обґрунтовано методичні основи дослідження взаємин викладачів і студентів педагогічних навчальних закладів, розкрито психологічні особливості стосунків “викладач-студент” у цілісному педагогічному процесі, викладено завдання, зміст і організацію формуючого експерименту з оптимізації взаємин викладачів і студентів педагогічного коледжу та проаналізовані його результати.

В останні десятиріччя, поряд із подальшим нагромадженням емпіричних даних, йде перегляд принципів і методів дослідження в ракурсі системно-діяльнісного підходу (Б.В.Ломов, А.В.Петровський), створення елементів цілісної теорії взаємин у спільній діяльності. У зв’язку з цим ефективними, на наш погляд, є інтерактивні методики дослідження різних аспектів взаємин педагогів і вихованців (В.В.Власенко), які мають ігрові елементи й передбачають безпосередньо реальну взаємодію студентів і викладачів на спеціально організованих заняттях.

Студенти знаходяться в статусно-рольовій залежності від викладачів, а тому при виявленні взаємних оцінних ставлень важливо запобігати появу упереджених суджень, “соціально очікуваних” відповідей. Ефективним і надійним у цьому аспекті, як показав наш досвід, є застосування тесту КТВ (А.Еткінд).

Відповідно до розробленої структури взаємин у системі “студент-викладач” на етапі констатуючого експерименту нами розв’язувалися такі дослідницькі завдання: 1)вивчення мотивації взаємин і наявності потреби в них у викладачів і студентів; 2)дослідження особливостей взаємних оцінних ставлень викладачів і студентів у цілісному педагогічному процесі педагогічного коледжу; 3)вивчення динаміки та особливостей взаємин “викладач – студент” упродовж навчання майбутнього вчителя; 4)аналіз механізму впливу стосунків із викладачами на навчально-професійну діяльність і особистісне зростання студента.

Дослідженням було охоплено на різних етапах більше 600 студентів І-ІV курсів і майже 70 викладачів педагогічного навчального закладу.

Результати дослідження взаємин викладачів і студентів педагогічного коледжу дозволяють зробити такі висновки:

1).  Цінність взаємин “викладач – студент” суттєво вища в студентів, порівняно з викладачами (коефіцієнт регресії для студентів становить r_ст = + 0,41, а для викладачів r_в = +0,19, при ά=0,05). Винятком є тільки першокурсники, в яких коефіцієнт регресії показника “взаємини з викладачами” найменший (r₁ = +0,11 при ά=0,05), що пояснюється труднощами адаптаційного періоду першокурсників, які є для них важливішими порівняно з проблемою взаємин із викладачами. Спостерігається стійка тенденція до зростання значущості для студентів взаємин із викладачами впродовж навчання (r₂ = +0, 27, r₃ = +0,52 і r₄ = +0,35, при ά=0,05). Особливо великий вплив педагогічної практики, у процесі якої студенти самостійно моделюють взаємини з вихованцями, що сприяє активізації соціальної рефлексії.

Переважна більшість викладачів (87,3%) мають потребу в стосунках із студентами в поза навчальний час, однак це не підтримується більшістю студентів (лише 22,1% із них дали cтвердну відповідь). Такі стосунки ініціюються переважно викладачами, не завжди спираються на очікування студентів (рівноправність стосунків, поважання почуття особистісної гідності, врахування особистісно-професійного зростання), а тому часто є малоефективними через недостатню зацікавленість ними студентами.

2).  Упродовж навчання студентів у педагогічному навчальному закладі змінюються критерії взаємних оцінних ставлень у стосунках із викладачами. Першокурсники вважають цілком прийнятною для себе позицію підпорядкування в таких взаєминах (“відповідати на запитання”, “слухати пояснення”, “отримувати поради від викладачів” і т.п.) або, навпаки, демонструють ідеалізоване їх розуміння (“спілкування як із друзями”, “цікавий діалог, від якого отримуєш велике задоволення” і т.п.). Старшокурсники надають перевагу взаєминам, які розгортаються в спільній навчально-професійній діяльності, що передбачає діалогічну форму взаємодії, взаєморозуміння, взаємоповагу й взаємопідтримку.

Старшокурсники орієнтуються переважно на позитивну очікувану оцінку викладачем стосунків із ними. Першокурсникам важче передбачити таку оцінку, про це свідчить 26,9% невизначених (нейтральних) очікуваних оцінок (серед старшокурсників таких лише 9,9%). Разом із тим, у старшокурсників більше нейтральних самооцінок взаємин із викладачами (відповідно 14,1% і 7,9%), самооцінка ж студентів молодших курсів більш категорична. Виявлено статистично значимий (α=0,01) взаємозв’язок між самооцінкою та очікуваною оцінкою взаємин “студент-викладач” як для старшокурсників (r = + 0,46), так і для студентів молодших курсів (r = +0,73), що підтверджує соціальну зумовленість самооцінки та її вплив на соціально-перцептивні процеси.

 Суттєві розбіжності в настановах викладачів і студентів щодо взаємин між собою проявляються в усвідомленні труднощі, які при цьому виникають