СПЕЦИФІКА ЕМОЦІЙНОСТІ ОСІБ З РІЗНИМ РІВНЕМ КРЕАТИВНОСТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету, об’єкт, предмет, гіпотезу та основні задачі, розкрито теоретико-методологічні засади, методи дослідження, висвітлено його наукову новизну, теоретичну та практичну цінність, наведено дані щодо апробації роботи та відомості про структуру дисертації.

У першому розділі „Теоретико-методологічні засади вивчення особливостей емоційної сфери творчо обдарованої особистості” розкрито сутність базових для дослідження проблеми понять „обдарованість”, „творчість” та „креативність”, здійснено аналіз основних підходів до вивчення цих явищ у вітчизняній та зарубіжній психології, висвітлено стан дослідження індивідуально-типологічних характеристик творчої особистості загалом та особливостей її емоційної сфери зокрема. Обґрунтовано необхідність застосування особистісно-диференційного підходу для виявлення індивідуальної своєрідності емоційних проявів творчих осіб.

Загальною психологічною передумовою творчого розвитку і становлення творчої особистості виступає обдарованість як системне утворення, котре є координатором, регулятором, стимулятором її творчої діяльності (О.В.Брушлинський, Є.О.Голубєва, В.О.Крутецький, М.С.Лейтес, О.М.Матюшкін, В.О.Моляко, М.М.Подьяков, В.М.Русалов, Б.М.Теплов та ін.). Узагальнення результатів досліджень В.М.Дружиніна, Дж.Гілфорда, О.М.Матюшкіна, В.О.Моляко, Я.О.Пономарьова, Р.Стернберга, П.Торранса, М.О.Холодної дозволило виділити в творчості процесуально-результативну сторону і розглядати її як характеристику процесу (діяльності) суб’єкта, що відповідає вимогам екстраординарності як його результату (продукту), так і способів здійснення, а креативність трактувати як інтеґральну системну властивість або сукупність окремих рис творчої особистості, які обумовлюють її здатність проявляти суспільно значущу творчу активність, тим самим підкреслюючи в ній суб’єктно-обумовлену сторону.

Виявлено, що початок систематичного вивчення творчої особистості з позицій диференційного підходу пов’язується з іменем Дж.Гілфорда, який почав визначати різницю між креативними і некреативними людьми. Пізніше ця лінія досліджень була підтримана багатьма психологами (Т.Амабайл і М.Коллінз, Ф.Баррон, Дж.Вейзер і Д.Дау, В.М.Дружинін, Л.Б.Єрмолаєва-Томіна, У.В.Кала, В.М.Козленко, Р.Кеттелл, Д.Мак-Кіннон, К.Мартіндейл, С.Медник, Р.Мей, В.О.Моляко, Л.О.Орбелі, Р.Сімпсон, К.Тейлор, К.Текекс та ін.).

У дослідженні представлено ґрунтовний теоретичний аналіз підходів до вивчення творчої особистості у зарубіжній та вітчизняній психології. Проаналізовано широкий спектр теорій, в яких розглядається структура творчої особистості (Дж.Гілфорд, П.Торранс, Ф.Баррон, К.Тейлор, Дж.Рензуллі, С.Марланд, Р.Мілгрем, В.Е.Чудновський, Р.О.Семенова, О.М.Матюшкін, М.О.Холодна, В.О.Моляко та ін.), роль творчих здібностей в реалізації її творчого потенціалу (В.І.Андреєв, Г.О.Балл, Д.Б.Богоявленська, М.С.Лейтес, О.М.Лук, Я.О.Пономарьов та ін.). Аналіз окремих досліджень дав можливість узагальнити результати вивчення психологічних особливостей творчих осіб, виділити окремі (часто достатньо суперечливі) характеристики їх емоційної сфери: підвищену чутливість (Р.Кеттел), імпульсивність (Ф.Баррон), високий енергетичний рівень, підвищену сприйнятливість (К.Текекс), неповторне поєднання деяких акцентуйованих рис особистості (Л.Б.Єрмолаєва-Томіна), відхилення від шаблону у поведінці, впертість (У.В.Кала), емоційну забарвленість окремих процесів, емоційне ставлення, вплив почуттів на суб’єктивне оцінювання, емоційне занурення у діяльність (В.О.Моляко), емоційну сенситивність та лабільність (ригідність), високий рівень емоційної збудливості (В.М.Козленко).

Загалом, аналіз теоретико-емпіричних досліджень та суперечливість існуючих поглядів щодо особливостей структурно-функціональної організації емоційної сфери творчих осіб свідчить про те, що проблема потребує спеціального дослідження, яке може бути спрямовано на пошук індивідуальних відмінностей, що виявляються в особливостях емоцій та емоційних переживань особи. У роботі такими характеристиками обрано показники актуальних (ситуативних) та стійких (емоційність) емоційних переживань, обґрунтування доцільності застосування яких подано у наступному розділі дисертації.

У другому розділі „Теоретико-емпіричне дослідження індивідуально-типових особливостей емоційності” подано загальний аналіз проблеми емоцій та емоційних проявів особи, здійснено огляд досліджень емоційності як стійкої характеристики індивідуальності, обґрунтовано її формально-динамічну структуру та емпірично доведено наявність взаємозв’язку між її якісними та динамічними параметрами.

Безпосередньою теоретико-методологічною базою для розкриття поняття “емоційність особистості” стали погляди Б.М.Теплова, В.Д.Небиліцина в галузі диференційної психології і психофізіології, які стосуються проблеми темпераменту та дослідження О.Є.Ольшанникової, в яких ідеї цих вчених були покладені в основу вивчення емоційності. Дослідження її стійких якісних особливостей (знаку та модальності домінуючих емоцій) знайшли своє відображення у низці робіт, де емоційність вивчалась у співвідношенні з саморегуляцією діяльності (І.В.Пацявічус), з когнітивними властивостями особистості (О.І.Палей), з широким спектром особистісних характеристик (В.О.Пінчук). Сучасні дослідження емоційності, здійснені під керівництвом О.П.Саннікової, трактують її як системоутворюючий фактор у структурі особистості і виявляють певні особливості психічної організації осіб з різною емоційною диспозицією (О.В.Сергеєва, О.А.Кисельова, І.В.Бринза).

З опорою на значну кількість досліджень емоційність розглядається нами як стійка інтеґральна властивість особи, яка характеризує знак, модальність та динаміку її емоцій і почуттів. Структура емоційності у контексті даного дослідження визначається якісними (знак та модальність домінуючих емоцій) та динамічними (легкість виникнення, сила, інтенсивність, глибина і тривалість емоційного переживання) характеристиками.

Якісні характеристики емоційності представлені емоціями чотирьох модальностей: радості, гніву, страху та журби (В.Д.Небиліцин, О.Є.Ольшанникова, І.В.Пацявічус, О.П.Саннікова). Серед основних динамічних параметрів емоційності виділено емоційну збудливість, інтенсивність емоцій, їх тривалість (емоційну лабільність – ригідність), емоційну стійкість. Емоційна збудливість розглядається як виражена готовність людини емоційно реагувати на значущі для неї подразники, інтенсивність емоцій – як глибина емоцій або сила почуттів. Емоційна лабільність характеризується як швидка та достатньо різка зміна емоцій і почуттів, яка проявляється у тому, що людина швидко реагує на зміну ситуацій, обставин і партнерів, вільно “виходить” з одних емоційних станів та “входить” в інші. Емоційна ригідність трактується як своєрідна “в’язкість” емоцій, застрягання особистості на певних емоційних переживаннях. Емоційна стійкість особи визначається за ступенем впливу емоцій на ефективність її діяльності.

Першим етапом дослідження було емпіричне обґрунтування доцільності застосування якісних та динамічних параметрів для аналізу актуальних емоцій та емоційності. У дослідженні брали участь студенти та викладачі Волинського державного університету ім. Лесі Українки (відповідно 88% та 12%) віком від 18 до 30 років загальною кількістю 468 осіб. З них 45,3% – чоловіки, 54,7% – жінки.

Вибір методів дослідження зумовлювався, по-перше, потребою комплексного вивчення актуальних (емоції) і стійких (емоційність) емоційних переживань, якісних і динамічних характеристик емоційності; по-друге, прагненням забезпечити достовірність отриманих показників, задля чого результати самооцінки доповнювались та співставлялись з даними експертного оцінювання. Якісні характеристики емоційності вивчались за допомогою чотирьохмодальнісного тесту-опитувальника О.П.Саннікової, який дозволяє провести диференційно-психологічний аналіз вираженості у людини емоцій чотирьох модальностей: радості (Р), гніву (Г), страху (С), журби (Ж). Для експертної оцінки використовувався “суддівський варіант” цього ж опитувальника, який реалізує життєві спостереження людей з найближчого оточення досліджуваних. Показники емоційної спрямованості (Сп) та емоційного ставлення (Ст) визначались за методикою Дембо-Рубінштейн “Зобрази себе на шкалі”. Для діагностики динамічних характеристик емоційності використовувався тест “Характеристики емоційності” Є.П.Ільїна, призначений для самооцінки вираженості емоційної збудливості (ЕЗ), інтенсивності емоцій (ІЕ), тривалості емоційного переживання (ТЕ) та емоційної стійкості (ЕС). Емоційна стабільність/нестабільність (нейротизм) вивчалась за допомогою модифікованого варіанту особистісного опитувальника Г.Айзенка. Особистісні характеристики респондентів обстежувалися за допомогою характерологічного опитувальника Леонгарда-Шмишека, що призначений для виявлення акцентуацій характеру, пов’язаних в основному з емоційною сферою людини. Для діагностики особливостей функціонального психоемоційного стану застосовувалась методика САН (самопочуття, активність, настрій), запропонована В.О.Доскіним, Н.О.Лаврентієвою, В.Б.Шарай та М.П.Мірошниченком.