Психологічні особливості породження наративу як засобу саморозвитку особистості

Краткое содержание

Вступ містить обгрунтування актуальності проблеми дослідження та обраного напряму дисертаційної роботи, розкриває її об’єкт і предмет, основну мету, гіпотезу та завдання, методологічні підходи. Викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Подані відомості про апробацію результатів дослідження, впровадження їх у практику та публікації за темою дисертації.

У першому розділі роботи “Психологічні особливості функціонування наративу” розкриваються особливості наративу як засобу організації суб’єктивного досвіду людини та важливого чинника саморозвитку особистості.

У вітчизняних та зарубіжних наукових розробках виділяють такі умови саморозвитку: усвідомлення особистістю необхідності саморозвитку; готовність до зміни певних переконань, поглядів, стереотипів, настановлень, паттернів поведінки, що заважають успішності процесу саморозвитку; самоприйняття та самопізнання, як необхідна умова позитивних змін особистості; саморозкриття як умова осмислення свого внутрішнього світу та власного досвіду; включення особистого досвіду в систему “Я-концепції” та цілісне сприймання власної особистості (М.Й.Боришевський, І.В.Бондар, Н.Є.Бондар, О.Б.Насонова, К.Роджерс,). Обгрунтовано тлумачення саморозвитку як процесу, що включає в себе усвідомлення та прийняття власного досвіду.

Проблема вивчення специфічних наративних способів осмислення життєвого досвіду особистості останнім часом стає все більш актуальною. (Н.Ф.Каліна, О.М.Лактіонов, В.В.Нуркова, Т.М.Титаренко, Н.В.Чепелєва). Оскільки особистість може зрозуміти, усвідомити себе лише створюючи власні історії, тексти, які допомагають їй упорядкувати, збагнути власний досвід, навколишню реальність та саму себе, то в центр уваги перебуває не природа “Я”, а те, яким чином воно представлене в дискурсі (П.Рікер, Н.В.Чепелєва, M.Л.Клозлі). Таким чином, найбільш доступним і інформаційно насиченим засобом вивчення досвіду людини вважається інформація, яку вона передає за допомогою мови, зокрема в процесі породження наративів.

Аналіз наукової літератури дав змогу виділити особливості наративу, що відрізняють його від інших видів текстів.

В лінгвістичних дослідженнях класичним вважається визначення усного наративу, як одиного із способів репрезентації минулого досвіду за допомогою послідовності впорядкованих речень, що передають часову послідовність подій (Ж.Валецки, В.Лабов). Спираючись на погляди Ж.Валецки, Є.С.Калмикової, В.Лабова, Е.Менгенталер, було виділено лінгвістичні ознаки наративу, а саме: репрезентація минулого досвіду за допомогою послідовності впорядкованих речень, що передають часову послідовність подій; відображення в оповіданні дій людини, які ведуть до деяких змін її особистого стану чи оточення; описання місця, часу дії персонажів; описання ускладнення чи конфлікту, виникнення та подолання перешкод; вираження ставлення автора до того, що трапилося; завершення розповіді і повернення в “тут і тепер”.

І.Брокмейер та Р.Харре розглядають наратив як специфічну форму дискурсу, що одночасно є моделлю світу і моделлю особистого “Я”. Розглянутий під таким кутом зору наратив є засобом конструювання власної особистості і має такі властивості: він чутливий до мінливої природи людської реальності, оскільки є частиною цієї реальності; задає порядок і надає узгодженості досвіду людини; змінює порядок і узгодженість, коли досвід чи його осмислення змінюється (побудова нової історії життя); зумовлений структурою, формою і цілями письмової чи усної презентації.

Крім перерахованих вище, в процесі дослідження були виділені наступні ознаки наративу:

-         в процесі породження наративу виявляється афективне ставлення оповідача до подій власного життя (К.Бремон);

-         наратив, на відміну від інших видів текстів, не просто засіб репрезентації реальності, а певний специфічний спосіб її конструювання (Дж.Брунер);

-         крім тлумачення минулих подій, які кардинально вплинули на розвиток особистості, в процесі породження наративу створюється ескіз бажаного майбутнього, формулюються бажання, плани (Т.М.Титаренко);

В процесі породження наративу відбувається осмислення та перегляд особистої історії, змінюється не лише ставлення до тих подій, в яких людина брала участь, але й здійснюється переосмислення власної особистості. Саме тому, крім лінгвістичних та семіотичних ознак наративу, були виділені його психологічні властивості: рефлексія людиною важливих моментів у власному розвитку, що ведуть до якісних змін особистості; формування “Я-концепції” особистості, механізмом якого є аналіз викладених в наративі життєвих подій, що на їх основі робиться висновок про притаманні суб’єкту риси та якості особистості; створення “концепції” життя, побудова і вибір цілей та тактик поведінки; переосмислення життєвих стратегій (самовизначення), що відбувається на основі особливої форми рефлексії досвіду свого життя; самопізнання, що проходить шляхом дослідження внутрішніх основ власної особистості і здійснюється в процесі породження наративу на основі особливої форми рефлексії досвіду свого життя; збереження цілісності життєвого шляху (В.В.Нуркова).

Одним із видів тексту-наративу, що відповідає розкритим вище ознакам, може бути такий його різновид як автобіографія, в процесі повідомлення якої особистість не просто фіксує зовнішні події, а переважно описує своє внутрішнє життя. В такому розумінні автобіографію можна вважати автонаративом, що розглядається як засіб розкриття внутрішніх основ особистості, змісту її “Я-концепції”, шляхом опису тих подій життя, які кардинально вплинули на усвідомлення власного “ Я” та розвиток особистості.

Таким чином, теоретичний аналіз проблеми дослідження дозволяє зробити такі висновки:

1.     Саморозвиток – це процес, що включає в себе, зокрема, усвідомлення та прийняття власного досвіду й власної особистості.

2.     Усвідомлення власного досвіду ефективно відбувається в процесі породження наративу, в якому відображена історія життя особистості.

3.     В процесі переосмислення історії життя та створення нового наративу не лише відбувається реконструювання власного досвіду, а й з’являється новий погляд на власну особистість, що є однією з умов її саморозвитку.

4.     Одним із видів наративу є автонаратив, що є засобом розкриття внутрішніх основ особистості, змісту її “Я-концепції”, в процесі опису тих подій життя, які кардинально вплинули на усвідомлення власного “Я” та розвиток особистості.

У другому розділі “Емпіричне дослідження процесу породження наративу” представлено загальну стратегію експериментального дослідження, обгрунтовується система методичних прийомів та діагностичних методик, наводяться та аналізуються отримані дані.

Обсяг вибірки становить 174 досліджуваних, з них – 90 студентів першого та третього курсів НПУ імені М.П.Драгоманова, 32 студенти НМУ імені О.О.Богомольця, віком від 18 до 28 років; 52 учні 2-3 класів загальноосвітньої середньої школи №312 І ступеня.

При розгляді проблеми саморозвитку особистості увага була зосереджена на двох вікових періодах (молодшому шкільному та юнацькому), оскільки період молодшого шкільного віку є визначальним у формуванні механізмів осмислення власного досвіду (А.Адлер), а основна проблема юнацького віку полягає в самовизначенні особистості (як професійному, так і особистісному), що, перш за все, передбачає самопізнання та саморозуміння особистості як важливі чинники саморозвитку.

З метою дослідження процесу породження наративу як засобу саморозвитку особистості був використаний автобіографічний метод. Автобіографія – це не лише самопрезентація. В процесі її написання відбувається усвідомлення “Я-концепції”, розкриваються життєві події, що ведуть до змінення рис та якостей особистості, до її становлення та розвитку, аналізується життєвий досвід, що, в свою чергу, сприяє самопізнанню та саморозвитку особистості. При дослідженні факторів, що впливають на усвідомлення власного життя та процес породження наративу досліджуваними юнацького віку, використовувалися такі методики: ММРІ, опитувальник для визначення рівня саморозкриття (модифікація опитувальника С.Джурарда) та методика “Хто Я” (Т.Куна, Мак Партленда). З метою дослідження чинників, що впливають на характер усвідомлення власного досвіду дітьми застосовувалися: тест шкільної тривожності Філліпса, методика для виявлення рівня самооцінки С.Г.Якобсон та В.Г.Щур, тест “Рівень домагань” С.Д.Столяренка, методика Куна “Хто Я”, соціометрія.