Стресозахисна та адаптивна функції емоційного інтелекту

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, висвітлено сучасний стан розробки проблеми, розкрито об’єкт і предмет дослідження, сформульовано основну мету, гіпотезу, завдання. Викладено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ роботи “Витоки стресозахисної та адаптивної функцій емоційного інтелекту як інтегральної особистісної властивості” містить аналіз досліджень у галузі психології особистості, спрямованих на виявлення механізмів інтегрування досвіду, що набувається людиною в процесі життєдіяльності і відбивається у формуванні властивостей її особистості та стилю поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях. Підкреслюється поява серед фахівців у галузі психології особистості тендеції розширювати “життєвий простір” особистості і дослідження її розвитку до рівня людського життя, що дозволяє ураховувати досвід, що набуває людина, як такий же важливий фактор формування особистості, як і диспозиційні фактори.

У цьому теоретичному контексті розглядається новий психологічний феномен, який був введений у проблематику досліджень у галузі психології особистості лише в останнє десятиліття, – емоційний інтелект. Аналізуються погляди авторів концепції, які тлумачать емоційний інтелект як одну з багатьох форм множинності прояву інтелекту. Розглядаються складові емоційного інтелекту як інтегральної особистісної властивості, порівнюються дві форми прояву емоційного інтелекту: внутріособистісно та міжособистісно. Аналізується стан розробки підходів до вимірювання емоційного інтелекту за допомогою вербальних тестів, доводяться недоліки тестової методики діагностики емоційного інтелекту.

Розглядаються результати ідеографічних досліджень ролі емоційного інтелекту як детермінанти успіху життєдіяльності, аналізуються дані про зв”язок емоційного інтелекту з іншими особистісними властивостями та з поведінкою людини. Підкреслюється поява тенденції до розробки прикладних аспектів проблеми, що значно випереджа рівень її теоретичного усвідомлення та емпіричних досліджень. Зміст поняття “емоційний інтелект” порівнюється з концепцією психологічної проникливості людини, що розробляється російськими та українськими дослідниками, зокрема О.П.Санніковою.

У другому розділі роботи “Методологічні засади та програма дослідження стресозахисної та адаптивної функцій емоційного інтелекту” міститься обґрунтування запропонованого автором підходу до операціоналізації феномену “емоційний інтелект” як динамічної єдності його внутрішніх (диспозиційних) та зовнішніх (таких, що виявляються у характері перебігу емоційних процесів) компонентів. Однією з методологічних засад для обґрунтування запропонованого підходу є диференційна модель поведінки людини у стресогенних ситуаціях (N.Bolger and A.Zukerman), згідно з якою індивідуальні розбіжності у сензитивності до стресорів та інтенсивності перебігу емоційного процесу виникають завдяки особливостям взаємозв’язку стійких властивостей особистості з поведінкою у стресогенних ситуаціях та ставленням людини до навколишнього її світу і до себе як суб’єкта життєдіяльності.

На підставі аналізу численних досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних авторів (зокрема, К.Ізарда, О.П.Саннікової, О.Я.Чебикіна, De Raad, N.Bolger & A.Zukerman та інших) доводиться зв’язок сензитивності до стресорів та інтенсивності емоційних процесів із стійкими ознаками емоційності в структурі особистості, в першу чергу, з нейротизмом та з іншими факторами особистості (екстраверсією, сумлінністю, відкритістю новому досвіду), а також з особливостями подолаючої поведінки у критичних ситуаціях життєдіяльності.

З урахуванням результатів досліджень у даному розділі роботи обґрунтовується доцільність розкриття механізму зв’язку внутрішніх (диспозиційних) характеристик особистості з її актуальними переживаннями з опорою на принцип єдності зовнішнього і внутрішнього у детермінації психічного (К.О.Абульханова-Славська, В.П.Зінченко, Д.О.Леонтьєв, О.М.Леонтьев, Б.Ф.Ломов, В.Н.М”ясищев, А.Б.Орлов, С.Л.Рубінштейн, В.Є.Чудновський та інші) та на системний підхід до вивчення механізму впливу емоцій на різні аспекти діяльності людини і успішність адаптаційних процесів (Ф.Є.Василюк, В.К.Вілюнас, Л.В.Занюк, Р.Лазарус, Е.Л.Носенко, П.В.Сімонов та інші). Аспекти виявлення цієї єдності конкретизовані у цьому розділі дослідження із опорою на когнітивно-експерієнціальну теорію внутрішнього світу особистості (S.Epstein).

Даний розділ дисертаційного дослідження завершується описом запропо­нова­ного автором варіанту застосування принципу єдності зовнішнього і внутрішнього у детермінації психічного для пояснення структури, механізму розвитку та критеріїв оцінювання рівня сформованості емоційного інтелекту. Основні постулати цього підходу підсумовані у такий спосіб.

1. Емоційний інтелект формується в ході інтеріоризації зовнішніх форм діяльності і знову реалізується в них: людина інтеріоризує знання та спостереження (і результат власного досвіду) щодо ефективних форм емоційного реагування, які сприяють успішній адаптації в умовах взаємодії з навколишнім світом і спілкування з оточуючими, і ектеріоризує їх у вигляді відповідних дій і вчинків.

2. У формі емоційного інтелекту відбивається міра позитивного ставлення людини до світу (як такого, у якому вона може досягти успіху), до інших (як таких, що гідні доброзичливого ставлення), до себе (як спроможного діяти активно і гідного поваги). Такий погляд на емоційний інтелект передбачає притаманність йому адаптивної і стресозахисної функцій.

3. Оскільки ядром особистості є індивідуально-цілісна система її суб”єктивно-оцінювальних ставлень до дійсності, в емоційному інтелекті, як одної з форм виявлення внутрішнього світу особистості, теж містяться, у якості його інтелектуального компоненту уявлення людини про певний “порядок у світі”, про те, що є розумним і припустимим у поведінці, а що – ні. У мережі ієрархічно і лінійно упорядкованих психологічних понять, що розкривають систему психологічного знання (А.В.Петровський, М.Г.Ярошевський), уявлення людини про “порядок у світі” позначені поняттям “логос”.

1.    Активність людини по відношенню до світу та оточуючих її людей може здійснюватись на різних рівнях детермінації:

–    сенсорно-перцептивному (суто ситуативному) –реактивна дія;

–    мисленневому (опосередковано-ситуативному) – усвідомлена дія;

–    на рівні особистісних настановлень, ідеалів, цінностей (надситуа­тив­ному) – вчинок.

Зазначена рівнева організація внутрішньої структури активності співвідноситься з різними рівнями сформованості емоційного інтелекту, операціональним критерієм чого виступає міра опосередкованості емоційного процесу інтелектуальним. Саме спроможність людини реалізувати активність на “надситуативному” рівні (тобто звільнитись від ситуаційних обмежень) у вигляді вчинків, а не дій підтверджує правомірність трактування емоційного інтелекту як однієй з форм провяу інтелекту, що відкриває нові шляхи для пошуку критеріїв його об’єктивного оцінювання та цілеспрямованого розвитку. Характер детермінації активності можна розглядати як внутрішній аспект зовнішнього у виявленні емоційного інтелекту.

5. Оскільки засобами взаємодії внутрішнього і зовнішнього у детермінації психічного є психічні процеси (К.О.Абульханова-Славська, Л.М.Веккер, Б.Ф.Ломов та інші), в перебігу емоційного процесу як різновиду психічного процесу відбивається рівень сформованості емоційного інтелекту, найважливішою ознакою якого можна вважати спроможність людини діяти розумно (на рівні власних уявлень про розумність), не зважаючи на інтенсивність фізіологічних процесів, що супроводжують емоційний процес, та ситуаційні фактори. Можливими операційними ознаками рівня сформованості емоційного інтелекту в цьому разі можуть бути конгруентність/неконгруентність ознак зовнішнього прояву емоцій, що супроводжують емоційний процес, емоційному забарвленню їх чинників; частота появи емоційних процесів, умови їх виникнення, модальність емоцій, їх інтенсивність тощо. Це – зовнішні ознаки емоційного інтелекту.

6. Оскільки, як свідчать результати новітніх досліджень у галузі психології особистості (De Raad, 2002),більше 90% розбіжностей у поведінці людей в різноманітних ситуаціях життєдіяльності (аналізувалось 134 ситуації, згрупованих за функціональним призначенням) пояснюється факторами, що входять до складу “великої п’ятірки”, у тому числі 60% – емоційною стійкістю, 25% – екстраверсією і 13% – відкритістю новому досвіду, емоційну стійкість поряд з іншими диспозиційними факторами особистості можна вважати опосредковуючими внутрішніми компонентами емоційного інтелекту. До них належать як онтологічні, так і феноменологічні фактори. Перші об’єднують сутнісні риси особистості, другі відбивають знання, ідеали, цінності, досвід людини.

7. Емоційний інтелект відбивається у свідомості людини: інтегрально – у формі почуття психологічного благополуччя та диференційовано – у вигляді самооцінки та стратегій подолаючої поведінки, які людина свідомо і довільно обирає при виникненні критичних ситуацій життєдіяльності.