Часовий параметр інтелектуальних задатків індивіда

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, характеризується наукова новизна, теоретичне та практичне значення.

В першому розділі “Психологія інтелекту: еволюція поглядів” подано аналітичний огляд вітчизняних і зарубіжних досліджень з даної тематики, проведено аналіз сучасного стану проблеми, простежено шляхи її подальшої розробки. Проаналізовано різноманітні концептуальні підходи до вивчення проблеми інтелекту. Аналіз провадився в трьох площинах: загально-психологічні підходи до даної проблеми; психогенетичні дослідження; диференційна психологія та психометрика інтелекту. Зазначено, що багатозначність терміна "інтелект" ускладнює методологічне і теоретичне бачення проблеми. Відзначено відмінності в трактуванні терміна в рамках різноманітних теорій інтелекту.

В руслі пояснювальних підходів, зокрема, в експериментально-психологічних теоріях інтелекту, як вітчизняних, так і зарубіжних, орієнтованих на виявлення механізмів інтелектуальної активності, інтелект в узагальненому вигляді трактується як відносна самостійна динамічна психічна система, яка формується і виявляється в діяльності, зумовленій культурно-історичними умовами, і переважно забезпечує адекватну взаємодію з оточуючою дійсністю, її цілеспрямоване перетворення (Бурлачук Л.Ф., Моляко В.О., Петровський А.В., Гальперін П.Я., Левітов М.Д., Рубінштейн С.Л., Холодна М.О. та ін.). Таке бачення природи інтелекту дало підстави грунтовно дослідити механізми інтелектуальної активності з певних концептуальних позицій, а саме: соціо-культурного підходу (Брунер Дж., Леві-Брюль Л., Леві-Стросс К., Лурія О.Р., Виготський Л.С. та ін.); генетичного підходу (Чарлсворз В., Піаже Ж.); процесуально-діяльнісного підходу (Рубінштейн С.Л., Брушлинський А.В., Тализіна Н.Ф., Тихомиров О., Абульханова-Славська К.О. та ін.); освітнього підходу (Менчинська Н.А. та ін.); структурно-рівневого підходу (Ананьєв Б.Г., Дворяшина М.Д., Степанова О.І. та ін.). Та все ж на сьогодні жодна теорія інтелекту не дає вичерпного пояснення природи інтелекту. З’ясування цієї проблеми потребує подальших досліджень.

У руслі психогенетичних досліджень інтелекту проаналізовано проблему співвідношення вродженого-набутого в структурі інтелекту. Спрощений погляд на природу інтелекту відходить у минуле, і акцент в дослідженнях переноситься на визначення ваги вродженого та середовищного факторів і їх взаємодії в прояві інтелектуальних можливостей людини. Дослідження вродженої компоненти інтелекту, яка у вітчизняній психології дістала назву задатків загальних здібностей (Рубінштейн С.Л., Тєплов Б.М., Лєонтьєв О.М.), зосереджені, в основному, на психогенетичному (Равіч-Щербо І.В., Єгорова М.С., Марютіна Т.М., Кантоністова Н.С., Лєвонтін Р., Ефроімсон В.П., Plomin R. та ін.), біологічному (Eysenk H., Liberson W., Mackintosh N. та ін.), психофізіологічному аспектах (Дудін С.М., Русалов В.М., Голубєва Е.О., Чупрікова Н.І. та ін.). Трактування інтелекту як психічної властивості, що має в своєму складі вроджені  компоненти, які проявляються, розвиваються і стабілізуються в складних активних взаємозв’язках з оточуючим світом в ході онтогенезу людини, видається перспективним для подальшого з’ясування природи інтелекту та механізмів його функціонування. У кожної людини існує індивідуальний діапазон можливого розкриття інтелектуальних потенцій, пов’язаний з вродженими задатками в сфері інтелектуальної активності (Цуканов Б.Й.), що реалізується через збагачення та ускладнення власного ментального досвіду особистості (Холодна М.О.).

В площині дифереційної психології інтелекту та психометрики проаналізовано науковий доробок в межах концепцій біологічного та психометричного інтелектів з точки зору як описових, так і пояснювальних підходів. У всіх тестологічних теоріях інтелекту психометричної парадигми дослідники неминуче доходили висновку про наявність загального фактора інтелекту "g" (Спірмен Ч., Кеттелл Р., Равен Й., Вернон Р., Гуттман Л. та ін.). В руслі пояснювальних підходів серед експериментально-психологічних теорій інтелекту, що визнають існування "загального інтелекту", вказано на структурно-рівневу теорію інтелекту Б.Г.Ананьєва, а також на особливості підходу Г.Айзенка та Е.Ханта і Р.Стернберга.

Зазначено, що у вітчизняній психології домінує "якісний" підхід до досліджень розумового розвитку (Лєонтьєв О.М., Лурія О.Р., Смірнов О.О., Калмикова З.І., Тализіна Н.Ф. та ін.), який виявився дуже продуктивним в розв’язанні великої кількості питань, пов’язаних з дослідженнями механізмів інтелектуальної активності. Однак подальше протиставлення якісного аналізу кількісній оцінці є неадекватним (Бурлачук Л.Ф., Дружинін В.М., Гільбух Ю.З., Гуревич К.М. та ін.). Оцінюванню "за результатом", прийнятому в тестології, властиві реальність, простота і однозначність критеріїв, що важливо для цілей практичної діагностики інтелекту.

Здійснений аналіз літератури показує, що в численних вітчизняних та зарубіжних дослідженнях інтелекту розкрито різноманітні механізми інтелектуальної активності, що досліджувались в контексті соціокультурного, діяльнісного, генетичного, освітнього, інформаційного, структурно-рівневого та інших підходів. Проте проблема природи психологічних факторів вродженої основи інтелекту лишається відкритою, а, відтак, актуальним є питання розробки адекватних психологічних методів та методик для кількісного дослідження вроджених чинників інтелектуальних потенцій.

В другому розділі "Часовий параметр як характеристика інтелектуальних задатків індивіда" здійснено психологічний аналіз природи інтелекту в рамках концепції власного часу індивіда, сформульовано принципи і обгрунтовано способи дослідження, описано процедуру експерименту і опрацювання даних.

Відомо, що людині притаманний власний індивідуальний час, який залежить від її мозку (Брагіна Н.Н, Доброхотова Т.А., Уінфрі А.Т.). Б.Й.Цуканов показав, що кожний індивід народжується зі своїм “годинниковим механізмом”, якість якого залежить від вроджених можливостей індивідуального мозку. В людській популяції існують індивіди, у яких мозок функціонує як аналог “хорошого годинника” (з мінімумом варіацій ходу). Існують і такі, у яких функціонування мозку можна порівняти з погано працюючим годинниковим механізмом. Цілком логічно, що на континуумі “хороший годинник” – “поганий годинник” розташовується вся різноманітність показників якості ходу “власних годинників” людської популяції. В рамках концепції власного (внутрішнього) часу індивіда встановлено, що якість “власного годинника” відображає певною мірою вроджені потенції людини в сфері пізнання, взаємодії з оточуючим світом. Якість “власного годинника” індивіда стосується природних засад інтелекту і є одним з показників його інтелектуальних задатків. На кількісні та якісні характеристики інтелектуальної продуктивності впливає, зокрема, структурування внутрішнього часу, яке відбувається в психічній активності кожного індивіда як на рівні свідомості, так і на рівні  неусвідомленого. Це положення привело нас до виявлення нового аспекту вродженої складової інтелекту, а саме – взаємозалежності між інтелектуальними задатками та якістю ходу “власного годинника” індивіда.

Для кількісного відображення різноманітності якості ходу “власного годинника” індивіда в людській популяції сконструйовано метод, який названо нами методом вимірювання часового параметра інтелектуальних задатків індивіда. Для його створення було проведено ряд експериментів. Метою першого експерименту було визначення індивідуального значення показника якості ходу “власного годинника”. Цей показник дістав назву Q (від quality – якість). Процедура експерименту полягала у відтворенні суб’єктом певного часового інтервалу з подальшим аналізом результатів.

Для експерименту був вибраний інтервал 300 мс із зони коротких інтервалів, який відповідає певним умовам: цикл однієї спроби вкладається в межі “психологічного теперішнього”. Цей інтервал належить до психологічного теперішнього, як шар “миттєво минулого” (Цуканов Б.Й.), пов’язаний з першим піком міжстимульного інтервалу рефракторності (Зінченко В.П.), належить до одного перцептивного акту (Фресс Р.). За даними когнітивних психологів (Weiss V., Liberson W.L., Bazar E.) інтервал в 300 мс є латентним періодом частот, на яких індивідуальний мозок сприймає і опрацьовує інформацію. За результатами тестування проведено аналіз помилки відтворення індивідуальної тривалості часового проміжку, що переживається, а саме шару “миттєво-минулого”. Цей спосіб являє собою лабораторну модель для визначення здатності  людини, з одного боку, до стабільного і ритмічного розмежування, диференціації сенсорних, перцептивних і концептуальних змістів, тобто до процесів аналізу. З іншого боку, метод дає можливість оцінити процеси синтезу. Отримуваний в результаті генералізований показник Q надає кількісне уявлення про якісні процеси. Графік динаміки відтворення часового проміжку подає чітке уявлення про стратегію поведінки, стійкість інтелектуального реагування.

Дослідження проведені на вибірці з 317 дорослих осіб. З них 167 чоловіків, 150 жінок одного віку (від 25 до 35 років). Це вік зрілого (усталеного) інтелекту. В процентному відношенні вибірка розподіляється наступним чином: чоловіки – 52%, жінки – 48%.

Отримані нами кількісні дані розташувалися на шкалі значень від 0.01с до 0.263с. Загальна кількість числових даних, отриманих в ході проведення хронометричної проби на тестовій вибірці з 317 осіб, складає  9510 значень. Для кожної особи, яка брала участь в експерименті, за результатами тридцяти спроб визначалося середнє значення величини Q. Це значення було  прийняте як індивідуальний показник Q. В подальших процедурах статистичного опрацювання використовувалися індивідуальні показники Q, загальна кількість яких дорівнює кількості досліджуваних, – 317.

За дисперсійним аналізом значень відтворюваних тривалостей часового проміжку оцінюється результативність роботи системи "розум-мозок": якщо дисперсія мала, мозок працює стабільно, даючи близькі за значенням результати опрацювання поданого інтервалу, оцінюючи його як одну і ту саму тривалість (аналог “хорошого годинника”); якщо ж варіативність велика – аж до хаотичного відтворення, мозок працює нестабільно і неритмічно, пошкоджуючи інформацію на певних етапах елементарних когнітивних мікропроцесів. В такому разі можна говорити про погано працюючий “внутрішній годинник” індивіда.