ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ УСПЕШНОСТИ УПРАВЛЕНЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ РУКОВОДИТЕЛЕЙ УЧРЕЖДЕНИЙ ЗДРАВООХРАНЕНИЯ

Краткое содержание

Вступ містить обгрунтування актуальності проблеми дослідження та обраного напряму дисертаційної роботи, розкриває її об'єкт і предмет, основну гіпотезу та завдання, методологічні та методичні підходи. Викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.

У першому розділі "Психологічні проблеми управлінської діяльності керівників закладів охорони здоров'я" викладено теоретико-методологічні засади дослідження, проаналізовано основні підходи до вивчення управління у зарубіжній та вітчизняній літературі, обгрунтовано основні напрями їх використання у сфері охорони здоров'я.

Аналіз літератури з психології управління показав, що психологічні проблеми управлінської діяльності керівників закладів охорони здоров'я досліджені значно     менше, ніж психологічні аспекти  управління у сфері виробництва, бізнесу та освіти. Зважаючи на це, автором були визначені основні підходи до вивчення психологічних основ успішності управлінської діяльності керівників закладів охорони здоров'я.

По-перше, розуміння управління  як виду професійної діяльності, який має зовнішні  та внутрішні характеристики (А.В.Карпов). До першої групи характеристик віднесено предмет, засоби та умови управлінської праці. Другу групу складають психологічні компоненти, які спрямовують, регулюють професійну активність керівників та реалізують її у виконавських діях. Окрім того, до цієї групи належать особистісні характеристики керівників, через які ця активність реалізується. Аналіз виконаних досліджень показав, що характеристики, які належать до другої групи, вивчені значно менше, ніж характеристики першої групи, оскільки предметом аналізу тут виступає психічна реальність, яка потребує спеціальних методів дослідження. У зв'язку з цим автором обгрунтована доцільність спеціального вивчення  характеристик другої групи, і, насамперед, особистісних якостей керівників закладів охорони здоров'я,  а також розробки  системи методів, яка дає можливість діагностувати ці характеристики.

По-друге, розподілу управлінських функцій на чотири основні категорії: а) діяльнісно-адміністративні (цілепокладання, прогнозування, прийняття рішення, організація їх виконання та ін.); б) кадрові (дисциплінарні, виховні, психотерапевтичні та ін);. в) виробничо-технологічні (матеріально-технічні, інноваційні та ін.); г) похідні або синтетичні (експертно-консультативні, представницькі та ін.). Зазначені категорії функцій на кожному рівні управління в організаціях, незалежно від їх галузевої специфіки, мають свою  ієрархію, коли одна або декілька функцій є провідними і підпорядковують собі інші (М.Альберт, Л.Дафт, М.Х.Мескон, Ф.Хедоурі). На основі цього автором  наголошено на необхідності вивчення тих психологічних характеристик керівників закладів охорони здоров'я, які необхідні для виконання провідних функцій, характерних  для кожного рівня управління (оскільки ця проблема не  вивчалась раніше).           

По-третє, врахування того, що управлінська діяльність керівників організацій має багатоаспектний характер,  і може по-різному впливати на  їх особистісні характеристики (Р.М.Грановська). В силу цього,  автором обгрунтовано доцільність вивчення тих особистісних змін керівників різних рівнів управління закладів охорони здоров¢я, які формуються під впливом здійснення управлінської діяльності.

В-четвертих, прийняття до уваги того, що керівники при здійсненні   управлінської діяльності можуть мати певні обмеження, що негативно позначається на роботі як самих керівників, так і діяльності організації в цілому (М.Вудкок, Д.Френсіс). На основі цього автором підкреслена значущість дослідження взаємозв¢язку між обмеженнями в управлінській діяльності та психологічними характеристиками керівників.

Зазначені теоретико-методологічні підходи знайшли реалізацію в  емпіричній частині дослідження. 

У другому розділі "Дослідження психологічних характеристик   особистості, які сприяють успішності управлінської діяльності керівників закладів охорони здоров'я" представлено методичний інструментарій, результати і висновки емпіричного дослідження.

Дослідження проводилося у 4 етапи. На І етапі за даними експертних оцінок вивчалися вимоги, які ставить управлінська діяльність до психологічних характеристик керівників. На ІІ етапі здійснювався добір психодіагностичного інструментарію (з урахуванням вимог посади до психологічних властивостей і професійно важливих якостей керівників, які найбільш часто зустрічаються в емпіричних переліках), психологічне тестування і визначення кількісних та якісних характеристик керівників різних рівнів управління. На IІІ етапі вивчалися кореляційні зв'язки між обмеженнями в управлінській діяльності керівників закладів охорони здоров¢я та їх  психологічними характеристиками, а також визначалася валідність методик, що використовувалися. На ІV етапі за допомогою факторного аналізу визначалися психологічні фактори, які сприяли успішності управлінської діяльності керівників.

В роботі було застосовано комплекс сучасних методів дослідження: експертних оцінок, психодіагностичний, статистичний. Психодіагностичний метод включав застосування наступних методик: диференційно-діагностичний опитувальник (ДДО)  - для вивчення схильності до професії типу "людина-людина";  методика Айзенка - для вивчення екстраверсії та нейротизму; методика Шмішека (Леонгарда) - для вивчення особистісних акцентуацій;  КОС-1 - для вивчення комунікативних і організаторських здатностей;  методика Фідлера - для дослідження ділової і особистісної самооцінки та стилю управління; методика Т.Лірі - для вивчення домінування-підлеглості, дружелюбності-агресивності; орієнтаційна анкета - для вивчення домінуючої орієнтації; короткий орієнтовний тест - для визначення рівня загального інтелектуального розвитку; методика "Інтелектуальна лабільність" - для вивчення “біологічного інтелекту”; методика М.Вудкока і Д.Френсіса "Аналіз обмежень" - для дослідження психологічних обмежень керівників.

Інформаційна база дослідження була сформована на основі експертних оцінок психологічних аспектів управлінської діяльності (26 експертів - керівників різних посадових рівнів) і результатів психологічного тестування керівників закладів охорони здоров’я Дніпропетровської, Одеської, Херсонської областей, загальною чисельністю 599 осіб.

Психологічний аналіз управлінської діяльності керівників закладів охорони здоров’я, проведений за допомогою  експертних оцінок на 1 етапі дослідження, показав, що у медичній галузі управлінська діяльність висуває достатньо високі вимоги до комунікативної, інтелектуальної та емоційно-вольової сфер психічної  діяльності керівників, причому ступінь цих вимог різний на різних рівнях управління. Так, у головних лікарів високого рівня навантаження зазнають комунікативна (±m=1,67±0,05) та інтелектуальна (1,63±0,042) сфери; у заступників головних лікарів - середній ступінь навантаження припадає на інтелектуальну (1,58±0,055) та емоційно-вольову (1,57±0,078) сфери, в той час як у завідувачів відділень найбільш напружені емоційно-вольова та інтелектуальна сфери психічної діяльності (відповідно 1,77±0,041 і 1,63±0,071). (Оцінка здійснювалась за 2 - бальною шкалою методики О.Ліпмана).  

На 2-у етапі дослідження виявлено такий загальний психологічний портрет керівників закладів охорони здоров¢я:

1. З загального числа керівників, що прийняли участь у дослідженні, 76% схильні до професій типу "людина-людина".

2. Для більшості з них характерні особистісні акцентуації за такими типами: а) емотивний (середній ступінь вираженості акцентуації в дослідженій сукупності =15,8; питома вага акцентуйованих особистостей 72,8%); б) наполегливий (=15,1; 70,5% відповідно); в)  гіпертимічний (=15,2; 66% відповідно). Кожний другий керівник відрізняється педантичним (51%) і циклотимічним (52,3%) типами особистісних акцентуацій.

3. Високий і середній рівні інтелектуальної лабільності характерні для 81,6% керівників;  для 79% -  високий і середній рівень розвитку інтелекту.

4. У 51,3% керівників визначена домінуюча  спрямованість на вирішення особистих (персональних) проблем, в той час як орієнтація на справу домінує лише у 37,2% керівників, орієнтація на людей  у 12,6%,  орієнтація на ділову субординацію  у  4,2% .

5. Провідними проблемами, що обмежують управлінські можливості керівників, є: розмиті особистісні цінності - у 36%, недостатність творчого підходу у рішенні управлінських завдань - у 36%, призупинений саморозвиток - у 38,7% .

6. Встановлено, що психологічні обмеження керівників обумовлені особистісними властивостями керівників, про що свідчить наявність вірогідних кореляційних зв'язків (p<0,05) між цими характеристиками (рис.).

Вірогідність одержаних результатів підтверджується доведеною у даному дослідженні валідністю методик, інформація про цінність яких раніше була відсутня. Встановлена валідність:  методики М.Вудкока і Д.Френсіса "Аналіз обмежень";  методики вивчення особистісних акцентуацій Шмішека; методики "Інтелектуальна лабільність" для діагностики “біологічного інтелекту”; методики КОС-1 для діагностики комунікативних та організаторських здібностей керівників; методики Т.Лірі для вивчення інтегративних характеристик: домінування-підлеглості і дружелюбності-агресивності.

Результати, отримані на ІІ етапі дослідження, свідчать, що для значного числа керівників закладів охорони здоров'я мають психологічні проблеми, що можуть негативно впливати на успішність їх управлінської діяльності.  

У проведеному дослідженні за допомогою психодіагностичного методу  були також визначені  психологічні портрети керівників різних  рівнів управління   закладами   охорони  здоров¢я: головних лікарів (І рівень управління), заступників головних лікарів (ІІ рівень управління) та завідувачів відділень (ІІІ рівень управління).

Так,  головні лікарі  - у більшості активні й комунікабельні особистості, які мають достатньо розвинуті організаторські здібності (у 74,2% опитаних зареєстровані середні і високі показники комунікабельності, в тому числі у 43,2% - високий ступінь їх розвитку; у 87,1% - середні і високі показники організаторських здібностей, в тому числі 53,2% мають високий і дуже високий ступінь їх розвитку). Також встановлено, що на І рівні управління (головні лікарі) концентруються особи з вираженою екстраверсією (33,4%) і схильністю до гіпертимічного типу особистісної акцентуації (76,7%). Характерною особливістю  головних лікарів є вміння  приймати рішення і брати на себе відповідальність за їх виконання, орієнтуючись при цьому на демократичний стиль управління (84,2% головних лікарів притаманний інтернальний локус контролю; 79,6% мають адекватну ділову самооцінку і сформовані навички вирішення проблем; 83,3% розуміють мотивацію підлеглих і особливості управлінської праці; 75,9%  у ділових стосунках використовують демократичні методи управління). Незважаючи на високі посадові вимоги до інтелектуальних здібностей перших керівників, значна частина головних лікарів має середній (71,1% обстежених) і низький (19,7%) рівень інтелектуального розвитку при середньому і низькому показниках інтелектуальної лабільності (у 65,8% осіб, що приймали участь у дослідженні), що є одним з факторів, який перешкоджає їх особистісному росту. Призупинений саморозвиток і недостатність творчого підходу у рішенні управлінських задач виявлені у 32,5% головних лікарів, що поряд з розмитими особистісними цінностями (у 48,1%) і домінуючою спрямованістю на вирішення особистих проблем (у 52,5% перших керівників медичних закладів) призводить до недостатньої ефективності керівництва.

Заступники головних лікарів характеризуються високим та середнім рівнем інтелектуального розвитку (88,6%), а також значною питомою вагою осіб з домінуючою орієнтацією на справу (43,8%). Особливості управлінської діяльності цих керівників, обумовлені відсутністю безпосередньо підлеглого колективу, сприяють розповсюдженню такого обмеження, як невміння об'єднувати колектив (у 31,5% заступників головних лікарів), а нереалізованість управлінського потенціалу призводить до розвитку екстернального локусу контролю (у 20,8% керівників цього управлінського рівня, що у 4 рази перевищує кількість екстерналів на І рівні управління) і низької ділової самооцінки (у 14,1%, що у 1,5 рази перевищує аналогічний показник у головних лікарів). Серед заступників головних лікарів зустрічається найбільша кількість керівників, у яких домінує орієнтація на посадову субординацію (7,3%, що у 1,9 рази частіше, ніж у головних лікарів і у 3 рази більше в порівнянні із завідувачами відділень). Особливості і протиріччя управлінської діяльності заступників головних лікарів створюють сприятливе середовище для формування такого обмеження як призупинений саморозвиток (42,7%) і відповідної поведінки, яка характеризується недостатньою динамічністю і схильністю до уникнення ризику, що серйозно перешкоджає подальшій управлінській кар'єрі керівників другого рівня і підтверджується на практиці рідким їх призначенням на посади перших керівників.