ОСОБЛИВОСТІ СТАТЕВОРОЛЬОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДЛІТКІВ

Краткое содержание

У вступі міститься обґрунтування актуальності проблеми дослідження, розкривається її об’єкт і предмет, основна мета та завдання, методологічні та методичні підходи, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, подано дані про апробацію та публікації за темою дисертаційного дослідження.

У першому розділі роботи “Гендерна культура як фактор статеворольової соціалізації” на основі таких категорій, як гендерна культура, гендерні стереотипи, гендерні схеми, гендерні ролі здійснено системний соціально-психологічний аналіз процесу статеворольової соціалізації.

Статеворольова соціалізація розглядається на соціокультурному рівні як процес засвоєння індивідами соціокультурних цінностей, що зумовлюють більшість наявних особливостей статеворольової поведінки особистості. В дисертації виділені такі фактори статеворольової соціалізації: гендерні настановлення як система уявлень про чоловіка і жінку; культурні стереотипи чоловічності і жіночності; відмінні засоби виховання хлопчиків і дівчат; специфічні види праці кожної статі; диференційовані чоловічі й жіночі ролі. Вся ця система соціокультурних факторів розглядається як гендерна культура суспільства.

В розділі аналізується сутність процесу статеворольової соціалізації на основі таких принципів: 1) статеворольова поведінка, з одного боку, обумовлена біологічною природою людини, а з другого – детермінована факторами культури; 2) статеворольова соціалізація – явище конкретно-історичне: кожна культура на кожному історичному етапі висуває конкретні вимоги до змісту гендерних властивостей, формуючи певні гендерні типи особистості; 3) індивіди об’єднуються в гендерні групи за стандартами і сценаріями поведінки, яку суспільство визнає як “жіночу” або “чоловічу”; 4) різні соціальні групи і шари одного й того самого суспільства можуть істотно відрізнятись за своїми гендерними настановленнями і поведінкою, а тому існують численні статеві, вікові, етнічні й інші гендернорольові культури; 5) окремі елементи гендерної культури пов’язані з більш загальними соціокультурними явищами, тому гендерну поведінку окремих індивідів можна зрозуміти тільки у зв’язку з їх конкретною соціальною належністю, статусно-рольовими характеристиками та ін.

В дисертації виокремлюються такі основні функції статеворольової соціалізації: соціальна адаптація, яка означає сприйняття гендерних стереотипів, засвоєння гендерних цінностей, стандартизацію мовлення, жестів, символів, характерних для індивідів певної статі, формування відповідного гендерного типу особистості; енкультурація, що означає засвоєння традицій гендерної культури суспільства; інтерпретація особистості, що включає розвиток специфічної ієрархії мотивів, цінностей, інтересів, формування гендерної ідентичності, відповідності між психічною статтю і гендерною роллю.

Дисертантом виділяються три сфери, в яких здійснюється статеворольова соціалізація: поведінкова, сфера спілкування і сфера самосвідомості.

Соціокультурне середовище, яке детермінує формування гендерної ідентичності особистості, аналізується в дисертації за допомогою категорії “гендерна культура”. На основі узагальнення вітчизняних і зарубіжних досліджень в галузі соціальної психології, культурології, філософії (В.П. Андрущенко, В.П. Іванов, В.Ю. Каган, Я.Л. Коломинський, І.С. Кон, Е.Маккобі, М.Мелтсас, М.Мід, В.В. Москаленко, Т.Тіджер, В.І. Шинкарук та ін.) дисертантом представлена концепція гендерної культури суспільства, згідно з якою гендерна культура є системою соціальних цінностей як певних норм, зразків поведінки і зовнішнього вигляду людей чоловічої або жіночої статі, без якої не існує будь-яке суспільство. Посилаючись на кроскультурні дослідження (В.С. Агеєв, Д.Майерс, М.Мід та ін.) та розкриваючи історичний характер гендерної культури, дисертант показує різноманітність гендерних норм у різних етнічних і соціальних спільнотах. В роботі показано, як через форми гендерної культури, через відповідні гендерні соціокультурні конструкти суспільство детермінує психологічні властивості індивіда, заохочуючи розвиток одних і гальмуючи інших. Отже, гендерна культура являє собою загальнообов’язкову програму, яка вимагає від індивідів відповідати певним соціокультурним експектаціям стосовно прийнятих для даного суспільства “зразків” поведінки і зовнішнього вигляду чоловічої або жіночої статі.

Гендерна культура суспільства аналізується також за своєю структурою, розглядається співвідношення елементів гендерної культури, зокрема таких, як гендерні стереотипи і гендерні ролі. В дисертації акцентується увага на тому, що гендерні стереотипи визначають зміст всіх інших елементів гендерної культури, об’єднуючи їх в єдину схему як систему соціальних уявлень про чоловіка і жінку. За допомогою стереотипів суспільство організує і структурує інформацію про найкращий тип статеворольової поведінки. Ця інформація закріплюється в гендерних ролях як очікувана суспільством статева поведінка. Гендерні ролі та гендерні стереотипи в гендерній культурі існують в єдності і протилежності. Єдність полягає в тому, що в гендерних ролях закріплюються гендерні стереотипи, які домінують в суспільстві, а протилежність у тім, що гендерні стереотипи за своїм змістом консервативніші за гендерні ролі. Спрощеність, схематизованість, некритичність і емоційна забарвленість стереотипів надають їм особливої діючої сили і одночасно – консервативності у трансляції гендерних схем із покоління в покоління. Гендерні ролі як очікування суспільства, що тісно пов’язані з вимогами соціально-економічної сфери, швидше за гендерні стереотипи схоплюють суспільні трансформації і виявляються більш динамічними порівняно з гендерними стереотипами. В ході історії гендерні стереотипи і гендерні ролі за своїм змістом починають розрізнятися все більше, врешті-решт це протиріччя переходить в конфлікт, який на поверхні, в соціумі, виявляється напруженням в тій чи іншій сфері (виникнення феміністичного руху, втрати від невикористання можливостей особистостей та ін.). На рівні особистостей цей конфлікт проявляється дисгармонійністю у формуванні гендерної ідентичності.

У другому розділі дисертації “Статеворольова соціалізація підлітків як формування гендерної ідентичності” аналізуються умови гармонізації статеворольової соціалізації підлітків у ситуації невідповідності між гендерними стереотипами і гендерними ролями. В зв’язку з цим розглядаються особливості підліткової стадії статеворольової соціалізації. Звертається увага на механізм ідентифікації в цьому процесі. На основі сучасних досліджень, в яких розробляється теорія ідентифікації (психоаналіз, когнітивні теорії, теорія научіння), автор розглядає ідентифікацію як засвоєння індивідом норм і форм поведінки, а також людських взаємин, характерних для оточуючих індивіда людей. Завдяки механізмові ідентифікації з раннього дитинства у дитини формується гендерна ідентичність особистості як усвідомлення і переживання індивідом своєї позиції “Я” по відношенню до певних взірців – еталонів статі.

В дисертації звертається увага на вікові етапи формування гендерної ідентичності, їх особливості.

Остаточне формування гендерної ідентичності припадає на підлітковий період. У розробці теоретичної моделі формування гендерної ідентичності автор виходить з концепції Е.Еріксона, який надавав великого значення соціальному факторові в цьому процесі. Відповідно до його концепції, в дисертації зроблено акцент на дослідженні особливостей гендерної субкультури підлітків як характеристики соціокультурного середовища, яке визначає формування гендерної ідентичності підлітків. Носієм гендерної субкультури підлітків є підліткова група однолітків у тій трансформації гендерної культури суспільства, в якій вона здатна засвоюватись підлітками. В підліткових групах механізм гендерної ідентифікації тісно пов’язаний з конформізмом та загальними особливостями спілкування підлітків. Тут створюються такі умови засвоєння гендерної ролі, коли гендерна поведінка диктується групою, до якої належить підліток. Ідентичність з групою набуває виключно великого значення для підлітка, який тепер може виявити істинно релігійне поклоніння перед прийнятими групою правилами і нормами. Тиск з боку однолітків набуває для підлітка неподоланності. Автор пояснює конформізм підлітків тим, що в механізм гендерної ідентифікації в умовах підліткової групи включається ряд факторів. По-перше, в підліткових групах до механізму гендерної ідентифікації включається принцип більшої схильності відповідати прикладові схожого на нас індивіда, ніж несхожого (Роберт Чалдіні), що є умовою більш ефективного засвоєння підлітками відповідних гендерних ролей. Прагнення відповідати стандартам групи однолітків є природною формою поведінки індивіда цього віку.

До механізму гендерної ідентифікації в підліткових групах включається також принцип “ми” і “вони” (Г.М.Андреєва, Б.Ф. Поршнєв), завдяки якому виникає надзвичайно важливе для формування гендерної ідентичності почуття належності до своєї статі. В групах однолітків статеворольова поведінка стає одним з головних параметрів оцінки підлітка. На основі проведених дисертантом досліджень було виявлено, що у хлопчиків почуття належності до своєї статі є більш виявленим, ніж у дівчаток. Прагнення хлопчиків довести свою гендерну ідентичність виявляється у більшій стереотипізації їх поведінки. Так, за результатами нашого дослідження маскулінності-фемінності методикою ММРІ, майже половина хлопчиків (47,4 %) ідентифікує себе з традиційно-стереотипною роллю, в той час як серед дівчаток таких лише 24,1 %.

В дисертації наголошується на тому, що головною особливістю формування гендерної ідентичності на підлітковій віковій стадії є те, що на цей період припадає формування зрілої, або досягнутої гендерної ідентичності (Е.Еріксон). Ця обставина стає вирішальною у подальшому формуванні гендерного типу особистості. Зрілу, або досягнуту гендерну ідентичність можна визначити як статус людини, яка на основі самостійного рішення й висновків досягла стабільного визначення себе як чоловіка або жінки, прийняла себе цілком через гендерну поведінку, яка відповідає її біологічній статі.

В дисертації виділені і проаналізовані основні ознаки, через які виявляється зріла гендерна ідентичність. Однією з її основних ознак є наявність в особистості гетеросоціальності. Набуття гетеросоціальності у підлітків молодшої групи відбувається більш успішно в одностатевих групах, а у старших підлітків – в різностатевих. В одностатевих групах реалізується потреба в гомонізації (А.Є. Личко, В.Ю. Каган), тобто тяжіння до утворення однорідних за статтю груп. Ця потреба є домінуючою в молодшому підлітковому віці (Т.В. Драгунова).

В старшому підлітковому віці набуття гетеросоціальності більш успішно відбувається в різностатевих групах однолітків як взаємодія між протилежними статями у формі побачень (Ф.Райс). Міжстатеві стосунки всередині простору групи є особливо важливими в той період формування гендерної ідентичності, який Дж. Марша назвав періодом розмитої ідентичності, коли підліток перебуває на шляху пошуку, експериментування, накопичення інформації, досвіду. В період формування у індивіда сексуальної системи, коли в ній ще не сформовані механізми гальмування і репродуктивні настановлення особистості, простір всередині групи однолітків є умовою створення таких міжособистісних стосунків, за яких не придушується статевий потяг як такий, а навпаки, підліткові прищеплюються педагогічно прийнятні способи його задоволення.

Іншою ознакою зрілої гендерної ідентичності є відповідність біологічної статі та гендерної ролі. В цьому плані постає актуальним аналіз умов, що сприяють ідентифікації індивіда з гендерною роллю, а також дослідження причин порушення гендерної ідентичності.

В роботі звертається увага на такі причини порушення гендерної ідентичності в підлітковому віці: порушення ідентифікації з образом батьків в результаті засвоєння дітьми дисгармонійних настановлень маскулінності-фемінності в сім’ї; розрив між поколіннями у сфері професійної діяльності, що особливо впливає на виховання хлопчиків, у яких можуть виникати труднощі у виборі ідеалу зразка-образа чоловіка, якому можна було б наслідувати; формування емансипаційних настановлень у жінок засобами масової інформації, які акцентують увагу на досягненнях жінок у традиційно чоловічих видах праці або спорту, і цим самим можуть інколи спричинити маскулінізацію поведінки дівчат; помилки батьків у сфері соціально-статевого контролю за поведінкою дітей, що виявляються у різних формах обмежень спілкування хлопчиків і дівчаток, і створюють умови інтердиктивного спілкування, яке в підлітковому віці, як правило, має своїм наслідком “ефект бумерангу”.

В дисертації аналізується така ознака зрілої гендерної ідентичності, як адаптованість особистості до трансформацій, що відбуваються у гендерній культурі суспільства, зокрема, в гендерних ролях. Соціальний прогрес, демократизація стосунків між статями, стирання меж між “чоловічими” і “жіночими” професіями змінюють також нормативні уявлення про гендерні ролі. Відповідність гендерної поведінки цим змінам визначається як переорієнтація індивідів зі стереотипно-традиційних маскулінно-фемінних на андрогінні гендерні ролі. Андрогінний гендерний тип, який сформувався в умовах трансформації суспільства, є більш адаптованим до умов соціального середовища. Отже, формування зрілої гендерної ідентичності означає формування андрогінного гендерного типу особистості.

У третьому розділі дисертації “Дослідження особливостей формування гендерної ідентичності підлітків” здійснено емпіричне дослідження з метою виявлення тенденцій формування у підлітків андрогінного гендерного типу особистості. В цьому розділі подається загальна процедура організації дослідження, обґрунтовується система методичних прийомів, закладених в його зміст, наводяться результати аналізу і основні висновки дослідження.

У вибірку дослідження, яке проводилось на протязі 1996-2000 рр., увійшло 340 учнів київських середніх шкіл (більшість з них – 220 осіб – учні Українського колежу ім. В.О. Сухомлинського) віком від 12 до 17 років. Дані, отримані в результаті опитування учнів, зіставлялись по групах, які були виділені в залежності від віку (молодші підлітки – 12-14 років і старші підлітки – 15-17 років) і статі (жіноча і чоловіча). Відбір методик і розробка схеми емпіричного дослідження були зроблені на основі результатів, отриманих в ході пілотажного дослідження, яке проводилось також з метою уточнення гіпотези щодо тенденції формування андрогінного гендерного типу особистості в процесі статеворольової соціалізації підлітків. Дослідження особливостей формування гендерної ідентичності підлітків здійснювалось у три етапи.

Мета першого етапу полягала у визначенні традиційних стереотипів маскулінності-фемінності. Дослідження зазначеної мети проводилось шляхом застосування адаптованого і рестандартизованого Л.М. Собчик варіанту методики ММРІ. Автор виходила з того, що для виявлення тенденцій в змінах гендерної ідентичності підлітків як умови переорієнтації їх на нові гендерні схеми необхідно спочатку зробити аналіз ступеня ідентифікації підлітків з традиційною гендерної роллю, для чого була застосована методика ММРІ, рівень профілю за 5-ю шкалою якої виражає орієнтацію особистості на стереотипні маскулінно-фемінні гендерні ролі.

З метою виявлення тенденцій у формуванні гендерної ідентичності, обумовлених трансформацією соціальних гендерних схем, на другому етапі дослідження була застосована методика С.Бем (BSRI), (варіант адаптований А.А. Реаном), яка вимірює рівень андрогінності особистості. Отже, за допомогою методик ММРІ і С.Бем визначалось співвідношення стереотипних і нестереотипних елементів в структурі гендерних схем, яке визначає тенденції формування гендерної ідентичності підлітків.

Для визначення особистісних якостей, які характеризують змістовну сторону гендерних схем, було здійснено дослідження структури образів чоловіка і жінки в уявленнях підлітків. Для цього використовувався пакет методик, а саме: міні-твір “Яким я уявляю собі сучасних чоловіка і жінку”; модифікований варіант методики А.А. Палія “Якості”; методика “10 якостей чоловіка і жінки” (модифікований варіант методики Т.І.Юферевої). Дослідження змісту, який вкладають підлітки в розуміння “чоловічого” і “жіночого”, здійснювалось з метою більш детального аналізу тих змін, що відбуваються в гендерних схемах у відповідності з трансформацією гендерної культури суспільства. Крім того, це дослідження мало на меті визначення адекватності гендерних образів у індивідів різної статі в процесі їх міжстатевого спілкування. Отримані дані були використані для визначення такої особливості гендерної ідентичності, як гетеросоціальність.

На основі даних, отриманих за допомогою опитувальника ММРІ, було створено 120 профілів особистості за 10 базовими і трьома додатковими шкалами. Для вимірювання маскулінності-фемінності особлива увага приділялась аналізові даних 5-ї шкали, які розглядались в системі цілісного особистісного профілю. В результаті підрахування Т-балів 5-ї шкали виявилось підвищення показників у більшості респондентів (61,5 %), що свідчить про формування гендерної ідентичності з відхиленням від традиційних стереотипних показників маскулінності-фемінності.

Інтерпретація отриманих профілів здійснювалась в такій послідовності. Спочатку визначався узагальнений тип реагування за провідним піком 5-ї шкали, так званому типові “5”. Потім виявлялись статеворольові особливості і рівень адаптованості респондентів на основі 5-ї шкали в зв’язку із значенням провідних типів інших шкал. У 62 % респондентів виявились профілі за двома піками – сьомою (шкала тривожності) і восьмою (шкала індивідуальності) – вищими за 80Т (78’’). За коефіцієнтами рангової кореляції Кендела і Спірмена показники 5-ї шкали значуще не корелюють з жодною шкалою ММРІ. Це означає, що між піками профілю 78’’ і підвищенням показників 5-ї шкали прямої залежності не існує. Інформація про відсутність зв’язку між цими залежностями є корисною для вивчення особливостей формування гендерної ідентичності підлітків.

Як засвідчив подальший аналіз показників 5-ї шкали, більше відхилень у статеворольовій ідентифікації виявилось у групах жіночої статі. Це не співпадає з поширеною у вітчизняній літературі думкою про те, що фемінізація хлопчиків переважає маскулінізацію дівчаток. За результатами дисертаційного дослідження динаміка відхилень у статеворольовій ідентифікації у жіночих і чоловічих групах відбувається у протилежних напрямках: у групах дівчаток з віком спостерігається зменшення відхилень, у групах хлопчиків – навпаки: від молодшого до старшого віку показники відхилень зростають. Це суперечить поширеній в літературі думці, згідно з якою у хлопчиків в процесі їх розвитку і змужнілості показники їх фемінності мають тенденцію до зниження. Зменшення відхилень за показниками 5-ї шкали у дівчат і збільшення цих показників у хлопчиків в процесі їх дорослішання пов’язано з адаптацією підлітків до умов сучасності. Ця адаптація здійснюється як формування андрогінного гендерного типу із середніми показниками андрогінності, що підтвердило висунуту в дисертації гіпотезу про те, що в процесі статеворольової соціалізації підлітків відбувається переорієнтація їх із стереотипних маскулінно-фемінних на андрогінні гендерні ролі.

Мета другого етапу дослідження полягала у визначенні андрогінності в гендерній ідентифікації підлітків. Дослідження проводилось за методикою С.Бем (BSRI) (варіант, модифікований А.А. Реаном) на вибірці, яку склали 111 учнів Українського колежу ім. В.О. Сухомлинського м. Києва. У вибірку ввійшли підлітки чоловічої і жіночої статі молодшого (середній вік – 13 років) і старшого (середній вік – 15,5 років) віку. Опитувальник, що застосовувався, включає 60 тверджень (якостей), двадцять з яких складають шкалу маскулінності (М), ще двадцять – шкалу фемінності (F), а ті двадцять, що залишаються – нейтральні. За кожне співпадання відповіді з ключем начислявся один бал. Показники фемінності і маскулінності визначались за такими формулами: F=(сума балів з фемінності): 20; М=(сума балів з маскулінності ): 20. Андрогіний гендерний тип, у якого в однаковій мірі виявляються фемінні і маскулінні риси, визначався за формулою: IS=(F-M)x2,322, де IS – показник гендерності; F – показник фемінності, M – показник маскулінності, 2,322 – стандартизуючий коефіцієнт, що переводить сирі бали в Z - бали. Андрогінність визначалась величиною індексу IS, що містилась в межах від – 1 до + 1. Якщо IS < -1, то робився висновок про маскулінність, а якщо IS > +1, то – про фемінність. У нашій вибірці в більшості респондентів (81,1%) виявились показники андрогінності, зокрема у 55,9% величина індексу IS перебувала в межах від – 0,5 до + 0,5, що відповідає середньому рівневі андрогінії.

Отже, дані, отримані за методикою BSRI, також підтвердили висунуту в дисертації гіпотезу про тенденцію формування андрогінного гендерного типу в процесі статеворольової соціалізації підлітків.

На наступному етапі дослідження визначались особливості структури гендерних образів в уявленнях підлітків. Мета цього етапу полягала в тому, щоб через структури особистісних якостей в образах чоловіка і жінки виявити змістовні характеристики гендерних схем в уявленнях підлітків.

В результаті обробки даних, отриманих через застосування групи методик визначення статевих якостей особистості, на які вже було вказано вище, було виділено такі шість груп якостей зі змістовними характеристиками, які визначили цілісну структуру образу чоловіка і жінки в уявленнях підлітків: група загальноособистісних рис характеру; група стереотипних якостей маскулінності-фемінності; група моральних якостей; група соціально-комунікативних якостей і група якостей, які стосуються зовнішніх даних особистості.

Аналіз змістовних характеристик образів чоловіка і жінки в уявленнях підлітків дозволив отримати такі моделі.

Домінуюче місце в структурі образів займають такі три групи якостей: загальноособистісні риси характеру, стереотипні маскулінно-фемінні й моральні якості. Маскулінно-фемінінна група якостей складає ядро образів чоловіка і жінки, проте це ядро нечітке, розмите, що дає підставу для висновку, що за гендерними характеристиками образи чоловіка і жінки не є стереотипно-традиційними. Співвідношення маскулінності і фемінності в образах чоловіка і жінки говорять про тенденцію формування андрогінного гендерного типу особистості в процесі статеворольової соціалізації, що підтверджує висунуту в дисертації гіпотезу.