ПСИХОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ ПРОФЕСІОНАЛА ЯК УМОВА ЙОГО ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (НА ПРИКЛАДІ ПРОФЕСІЇ ПСИХОЛОГА)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, виокремлено об’єкт та предмет дослідження, визначено мету та задачі, розкрито методологічні засади та методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію роботи, впровадження її результатів у практику.

            У першому розділі “Особливості професійної діяльності психолога” розкривається психологічний зміст понять “психологічне благополуччя”, “самоактуалізація особистості”, проаналізовано очікувані у психолога психологічні якості, навички, вміння, запропоновано можливі шляхи дослідження професійної діяльності.

            Психологічне благополуччя – це психологічне поняття, що допомагає людям оцінювати власне життя. Така оцінка може бути насамперед когнітивною (наприклад, задоволеність життям чи сімейне благополуччя) або ж може часто заключатися у позитивних емоціях (радість, щастя, задоволення тощо) чи негативних емоціях (наприклад, депресія).

            Поняття “психологічне благополуччя” використовується для позначення стану, що не пов’язаний з переживанням стресу, певного особистісного чи професійного погіршення. Психологічне благополуччя є результатом переживання особистістю успіхів чи досягнень у професійній реалізації, гармонії у особистому житті, реалізацією особистістю власного потенціалу тощо.

            Зрозуміло, що людина, що знаходиться усередині психологічного конфлікту, захоплена емоціями і заплуталася у своїх власних думках, не може адекватно аналізувати ситуацію, робити висновки і конструктивно діяти. Людина не може вийти за рамки своїх звичних емоцій і когнітивних побудов. Психолог супроводжує клієнта в його шляху до себе, до психологічного благополуччя. Психолог мотивує клієнта на позитивні дії, що можуть змінити його почуття, мислення, світосприймання і життя. З цієї точки зору, психологічне благополуччя самого психолога має бути фундаментом, на котрому він буде будувати свої відносини з клієнтом.

            Психологічне благополуччя є одним з основних елементів психічного здоров’я, буття особистості, який може виступати критерієм розрізнення понять норми та не-норми. Психологічне благополуччя самого психолога при роботі з клієнтами відіграє значущу роль. Адже ефективність та успішність психолога-консультанта окрім чіткого розуміння ним специфіки консультативного процесу, вимагає від нього і реалізації власних потенцій, які сприяли б кращому порозумінню між консультантом та клієнтом. Це також означає, що консультант сам повинен бути психологічно здоровою особистістю.

            Поряд з насолодою та задоволенням в нашому житті існують також різні джерела стресу, включаючи щоденні перепони і значимі життєві події. Крім того, існують різноманітні внутрішні джерела стресу, наприклад, такі як уявлення про особисту значимість, соціальну прийнятність і економічну безпеку. Для професійних психологів і інших професіоналів, що зайняті в сфері психічного здоров’я (наприклад, психіатрів, соціальних працівників тощо), існують також стресори, що пов’язані з їх повсякденною роботою, особливо при взаємодії з клієнтами та колегами та інститутами і організаціями, які до цього залучені.

            В книзі Norman M. Bradbu “Структура психологічного благополуччя” структура психологічного благополуччя розглядається з точки зору двох вимірів – позитивних та негативних переживань, кожне з яких формує благополуччя як незалежну змінну. На думку Carol D. Ruff, поняття психологічного благополуччя включає в себе шість ключових вимірів: автономія, вплив навколишнього середовища, особистісне зростання, гарні стосунки з іншими, ціль у житті та самоприйняття. Якщо співвіднести ці виміри з концепцією особистості А.Маслоу, то вочевидь, що самоактуалізація особистості є тим основним стрижнем, навколо котрого будується психологічне благополуччя. Самоактуалізація, як відомо, може бути в будь-якій області. У випадку, коли об’єктом нашого аналізу виступає професійна діяльність психолога-консультанта, основним критерієм актуалізації професіонала буде виступати те, наскільки психолог “відбувся” як професіонал.

            Одним з основних показників психологічного благополуччя може виступати параметр професійного вигорання. Цей аспект є найбільш очевидним і, ймовірно, в найбільш повній мірі може репрезентувати даний феномен. Однак цим проблема не вичерпується, оскільки професійне вигорання є вже наслідком психологічного неблагополуччя і репрезентує саме його. В нашому випадку воно може бути пов’язане з чинниками, що мають психологічну чи фізичну природу. До чинників фізичного плану можна віднести, наприклад, недостатнє матеріальне забезпечення процесу консультування тощо. Природа чинників психологічного плану більш варіативна: вони можуть бути як похідними від фізичних чинників, так і мати власне психічну природу. Зважаючи на відсутність в Україні професійного відбору кандидатів, що бажають займатися психологією, можна з високим ступенем ймовірності припустити, що частина кандидатів, що бажають займатися психологією, сама потребує психологічної допомоги і психологія – засіб подолати власні проблеми. Крім того, чинники, що мають психічну природу, можуть виникати вже під час практичної роботи і в “первісно здорових психологів”. Тобто, накопичення втомленості, незадоволеності роботою, оплатою власної праці тощо може викликати професійне погіршення.

            Крім цих чинників, що є причиною психологічного неблагополуччя, існують фактори власне психічного та фізичного здоров’я. Поділяючи принципи і погляди гуманістичної психології на природу особистості, ми вважаємо, що одним з факторів і головних проявів феномену психологічного благополуччя є реалізація особистістю свого потенціалу, можливостей, тобто реалізація себе. Крім того, не викликає сумніву, що реалізація власних потенціалів можлива лише за умови психічного благополуччя особистості. Тому поряд з фактором реалізованості власних потенціалів, має існувати фактор психічного благополуччя особистості.

            Таким чином, під психологічним благополуччям розуміється не лише психічне і фізичне здоров’я особистості, але й реалізація цією особистістю себе, своїх потенцій і можливостей.

            У роботі ми користувалися моделлю самоактуалізації особистості, що була запропонована А.Маслоу. Він визначає самоактуалізацію як “повне використання талантів, здібностей, можливостей і т.д.”. Самоактуалізована особистість, за Маслоу, це “не звичайна людина, якій щось додано, а звичайна людина, в якої нічого не відняли”. Самоактуалізація – це не річ, яку можна мати чи не мати. Це процес, що не має кінця. Це спосіб проживання, роботи і відношення зі світом, а не одиничне досягнення.

            А.Маслоу розумів самоактуалізацію як бажання людини стати тим, ким вона може стати. Самоактуалізована особистість добивається повного використання своїх талантів, здібностей та потенціалу особистості. Самоактуалізація – це процес, що включає в себе здоровий розвиток здібностей людей, щоб вони могли стати тими, ким можуть стати, а значить жити осмислено і свідомо.

            У другому розділі “Методика дослідження” розглянуто методологічне підґрунтя дослідження, обґрунтовано вибір методик дослідження.

            Робота будувалася, як було відмічено вище, на вихідних положеннях гуманістичної психології особистості стосовно самоактуалізації особистості. Для діагностики рівня самоактуалізації особистості було обрано опитувальник САМОАЛ, що є адаптацією відомого на Заході опитувальника РОІ. Тест САМОАЛ включає одинадцять наступних шкал: шкала орієнтації в часі (включає 10 пунктів); шкала цінностей (15 пунктів); погляд на природу людини (10 пунктів); потреба в пізнанні (10 пунктів); креативність (прагнення до творчості (15 пунктів)); автономність (15 пунктів); спонтанність (15 пунктів); саморозуміння (10 пунктів); аутосимпатія (15 пунктів); контактність (15 пунктів); і гнучкість в спілкуванні (15 пунктів). Крім того, обраховується також загальний показник, який виражає прагнення до самоактуалізації.

            Було адаптовано на вітчизняній вибірці методику GHQ-28 – опитувальник загального здоров’я. Він був розроблений англійським психіатром Девідом Голдбергом (D.Goldberg) у 1972 р. і призначений для діагностики психологічного благополуччя, емоційної стабільності. На вітчизняній вибірці було перевірено факторну структуру питальника, а також досліджено внутрішню погодженість шкал опитувальника.

            В якості загальної основи різних психіатричних розладів вважаються “дистимічні розлади”, такі як емоційне порушення, занепокоєння і т.д. Цікавим є те, що опитувальник фокусується скоріше на “тріщинах” у нормальному функціонуванні, ніж на рисах, що притаманні людині протягом усього його життя. Опитувальник спрямований на два великих класи феноменів: нездатність продовжувати нормальне “здорове” функціонування і прояв нових феноменів “дистресової” природи.

            Робота по адаптації опитувальника загального здоров’я була виконана в рамках дисертаційного дослідження. Опитувальник має 4 паралельних форми. Нами була використана версія тесту, що включає 28 питань. Це пов’язано з тим, що факторна структура даної версії є найбільш загальновизнана і більшість робіт наших зарубіжних колег зосереджено саме на цій версії. Опитувальник загального здоров’я GHQ-28 включає 4 фактори: “соматичні симптоми” (1), “тривожність та безсоння” (2), “соціальні порушення” (3) та “сильна депресія” (4). В результаті складання цих чотирьох факторів може бути отриманий загальний показник.

            В дослідженні був опитаний 131 респондент. Дослідження проводилося в 2 етапи. Це було зроблено для перевірки припущення про те, що індивіди, які обирають своїм фахом професію психолога, будуть мати більш виражену тенденцію до самоактуалізації, в порівнянні з людьми, що обирають споріднену діяльність.

            У першому етапі дослідження приймало участь 95 респондентів – це студенти-психологи 3^го та 4^го курсу факультету соціології та психології Київського університету імені Тараса Шевченка (63 чоловіка), а також психологи, що вже мають відповідну освіту і займаються практичною діяльністю (консультуванням) – 32 чоловіка. Середній вік опитаних студентів-психологів 23 роки, а психологів, що займаються консультуванням – 36 років. В дослідженні брали участь психологи, що займаються консультуванням не менше 2х років. Загалом у дослідженні взяли участь 64 жінки (67,4 %) та 31 чоловік (32,6%).

            У другому етапі дослідження брали участь 36 респондентів, віком від 19 до 22 років (середній вік – 20 років). Серед них 14 чоловіків (що становить 38,9%) і 22 жінки (61,1%). Всі піддослідні є студентами факультету соціального управління Академії праці та соціальних відносин і навчаються за фахом “соціальна робота”.

            Визначення рівня поінформованості респондентів стосовно особливостей діяльності психолога як консультанта визначалося на першому етапі дослідження за допомогою анкети. Всі питання анкети можна умовно розділити на 3 групи:

·         питання, що стосуються цілей консультування і терапії;

·         питання, що стосуються особистості консультанта чи терапевта;

·         питання, що стосуються специфіки діяльності консультанта (терапевта) і етичних аспектів взаємодії клієнта і терапевта.

            Якщо респондента не задовольняв жоден з можливих варіантів відповіді, він міг дати власне визначення чи відповідь на поставлене питання.

            Для дослідження ефективності діяльності психологів-консультантів ми використовували метод експертних оцінок. Безпосередніх начальників психологів, що займаються консультуванням ми просили оцінити своїх підлеглих від 1 до 7 балів за наступними критеріями: “ділові якості”, “особистісні якості”, “професійні якості”. На основі цих трьох показників ми просили зробити їх висновок про успішність в діяльності (тобто, оцінити ефективність діяльності) своїх підлеглих. Даний параметр також пропонувалося оцінити від 1 до 7.

            Стратегія дослідження розроблялася з урахуванням того факту, що у вітчизняній літературі практично відсутні матеріали, що стосуються особливостей професійної діяльності практичних психологів та психологів-консультантів зокрема. Як нами вже відмічалося вище, лише останнім часом почали з’являтися відповідні роботи, що розглядали окремі аспекти особистості чи діяльності психолога. Для найбільш повного і валідного дослідження проблеми, наше дослідження включало 2 аспекти. По-перше, досліджувалися особливості особистості студентів-психологів і практичних психологів, а також особливості їх уявлення про професію психолога, особливості цієї діяльності. По-друге – особливості особистості студентів, що опановують споріднену спеціальність – навчаються на спеціальності “соціальна робота”.

            Для статистичної обробки одержаних даних використовувалися традиційні методи математичної статистики, в тому числі кореляційний та дисперсійний аналіз. З цією метою була використана програма SPSS для Windows (версія 9.0.0).

            Студентам, що навчаються за спеціальністю “соціальна робота”, був запропонований до заповнення тест САМОАЛ. Респонденти заповнювали методику на парах з курсу “Практична психологія та психодіагностика”.

            Студентам-психологам та практичним психологам було запропоновано для заповнення анкету, розроблену в рамках дисертаційного дослідження, опитувальник САМОАЛ та опитувальник загального здоров’я. Студенти-психологи та психологи-консультанти заповнювали всі означені методики за один раз. Це було зроблено з метою стандартизації процедури дослідження.

            У третьому розділі “Емпіричне дослідження психологічного благополуччя” досліджувалася динаміка уявлень студентів-психологів і психологів-консультантів щодо специфіки діяльності психолога-консультанта; досліджувався вплив фактору психологічного благополуччя на ефективність діяльності психолога-консультанта; було запропоновано модель досягнення та підтримання психологічного благополуччя консультанта.

            Дослідження динаміки уявлень студентів-психологів і психологів-консультантів про специфіку діяльності психолога-консультанта показало, що як студентами-психологами, так і психологами-консультантами акцент робиться на допомозі клієнту у його адаптації, а не просто допомозі йому якоюсь порадою; близько 90% всіх опитаних психологів вважає, що визначення напрямку консультування є спільною відповідальністю клієнта і психотерапевта; більша частка опитаних вважає, що найбільш доцільним є інтеграція існуючих підходів для найбільш ефективної роботи тощо. У студентів виражена потреба у владі (зважаючи на те, що вона відсутня) в порівнянні з консультантами. Це знаходить свій вияв у вбачанні студентами можливості маніпуляції клієнтом.

            Основна частка опитаних консультантів вважає, що основною причиною професійного вигорання є ріст втомленості від тривалої роботи. Оскільки цю відповідь дають особи, що вже займаються практичною діяльністю, очевидно, цьому аспекту необхідно приділити належну увагу. В той же час, оскільки ми не уточнювали зі скількома клієнтами працюють одночасно консультанти, можна припустити, що така відповідь відображає типові уявлення щодо причини професійного вигорання. Однак дана проблема виходить за межі нашої дисертаційної роботи. Ми ж хотіли б відмітити, що вочевидь необхідно розробляти комплексні заходи, які б допомагали консультантам відновлювати сили. Відповіді значної частини студентів (31,7%), які також вибрали цю альтернативу, підтверджують цю нашу думку. Цікавим також є те, що значна частка опитаних студентів вибрала також першу альтернативу – “небачення того результату в клієнті, який очікується”. Можна припустити, що на початку професійної кар’єри цей мотив буде відігравати одну з провідних ролей і впливати на діяльність консультанта чи психотерапевта. Близько третини опитаних студентів вважає, що між консультантом та клієнтом можливі сексуальні стосунки. Зважаючи на це, на нашу думку було б доцільним у підготовку психологів ввести спеціальний курс, який би висвітлював етичні аспекти поводження психолога, етичні аспекти регуляції його діяльності. І це стосується не лише специфіки діяльності консультанта, а й інших психологів.

            В цілому, відповіді опитаних студентів більш варіативні. Крім того, можливо у випадках, коли з запропонованих варіантів відповідей обираються відповіді лише незначною часткою опитаних студентів і жодним консультантом, ми маємо справу з недостатньою обізнаністю студентів зі специфікою практичної роботи психолога консультанта. В зв’язку з цим, очевидно, доцільним було б більш глибоке ознайомлення студентів з особливостями консультативної роботи вітчизняних психологів. На нашу думку, підготовка психологів має вестися з урахуванням цього факту.

            Для перевірки припущення про те, що у психологів буде більш виражена тенденція до самоактуалізації в порівнянні з представниками спорідненої діяльності (соціальними робітниками), а отже між ними будуть існувати значущі відмінності за проявами психологічного благополуччя, ми використовували первісно однофакторний дисперсійний аналіз. Було показано, що обидві групи респондентів-психологів відрізняються від опитаних студентів, що навчаються за фахом “соціальна робота”. Крім того, респонденти в різних групах психологів мають значущі відмінності за 4^ма факторами: “орієнтація в часі”, “цінності”, “креативність” та “аутосимпатія”. Причому і студенти-психологи, і психологи-консультанти значимо відрізняються від студентів, що навчаються за спеціальністю “соціальна робота” за цими факторами. На нашу думку, можна говорити про те, що психологи з часом більше актуалізують себе, більше виражають себе, реалізують себе.

            Для перевірки припущення про важливість у структурі особистості психолога-консультанта такого параметру як психологічне благополуччя, ми застосували кореляційний аналіз і аналіз таблиць двомірного розподілу до отриманих показників.