ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ СТАРШИХ КЛАСІВ ПРИЙОМІВ ДІАЛОГІЧНОГО ЧИТАННЯ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, окреслено об’єкт та предмет дослідження, визначено його мету, сформульовано гіпотезу та завдання, розкрито методологічні та теоретичні засади роботи, висвітлено науко­ву новизну, теоретичне та практичне значення, наведено дані про апробацію дисертації, її структуру та обсяг.

У першому розділі “ЧИТАННЯ ЯК ПРОЦЕС ДІАЛОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ МІЖ АВТОРОМ І ЧИТАЧЕМ” охарактеризовано читання як специфічний вид пізнавально-комунікативної діяльності, проаналізовано сучасний стан досліджуваної проблеми у психологічній літературі, висвітлено основні погляди на сутність розуміння як центральної ланки читання, розглянуто особливості діалогічної взаємодії читача з твором.

Сучасні психологічні дослідження проблеми читання виходять із розуміння його як складної діяльності, що має велике значення для розвитку когнітивної та комунікативної сфер особистості. Вивчення окремих ізольованих ефек­тів і феноменів читання відступає на другий план, основна увага приділяється комплексному діяльнісному підходу, який дає можливість побудувати ціле­спрямоване розвивальне навчання читання. Діяльнісний підхід до  дослідження процесу читання зосереджує увагу на  активних пошукових діях читача, кінцева мета яких ­– перетворення смислу твору і спрямування його на читацькі потреби (О.М.Леонтьєв, Л.С.Виготський,  О.О.Леонтьев, З.І.Кличнікова, І.О.Зимня, В.О.Бородіна, Роберт Л.Солсо та ін.).

Теоретичний аналіз матеріалу дав змогу сконструювати модель читацької діяльності, що включає основні структурні компоненти діяльності  (ціль, засоби, результат), фази, етапи і рівні читацької діяльності, рівні динамічної функціональної  структури осо­бистості  за К.К.Платоновим (рис. 1).

У психологічній літературі при висвітленні проблеми читання чітко окреслюється розвиток двох взаємопов’язаних тенденцій. Значна кількість пси­хологічних досліджень орієнтована на розуміння-інтерпретацію змісту твору. У цьому ракурсі навчання читання набуває вигляду оволодіння когнітивними прийомами переробки змісту (семантична орієнтація у змісті повідомлення, структурування та переструктурування текстової інформації, згортання та розгортання смислів) та способами смислового аналізу тексту (Л.П.Доблаєв, З.І.Кличникова, І.Ф.Неволін, І.В.Усачова). Ключовою думкою інших досліджень є те,  що основним ефектом читання художнього тексту є не інформаційний, а мотиваційно-особистісний, при якому читач не лише отримує інформацію, загальносуспільний досвід, а й розкриває себе, йде до збагачення й ускладнення власної  особистості. У такому аспекті читання розглядається як специфічний вид комунікації автора і читача за допомогою писемних текстів  (М.М.Бахтін, В.Ю.Борєв, С.О.Васильєв, В.В.Знаков, Ю.М.Лотман, Н.В.Чепелєва та ін.). Комунікативний аспект читання є визначальним для нашого дисертаційного дослідження.

Проблема розуміння тексту охоплює широкий спектр питань, оскільки  воно є найважливішою складовою читацької  діяльності і визначається як процесуально-результативне багаторівневе утворення. Дослідженню окремих  аспектів розуміння тексту присвячені  роботи психологів, психолінгвістів, соціолінгвістів, семіотиків, літературознавців. Об’єктом вивчення стало розуміння і сприймання    художніх, навчальних та наукових текстів, текстів іноземною мовою, особливості  сприймання їх різними соціально-семіотичними групами, залежність розуміння  тексту від його смислової  структури  тощо (А.А.Брудний, Г.Г.Граник, Т.М.Дрідзе, Н.В.Чепелєва та ін). У теорії розуміння художнього твору ключову позицію займають концепції про варіа­тивність смислу твору та множинність інтерпретацій змісту, що ще раз підкреслює активний, творчий характер розуміння (М.М.Бахтін). Механізмом такого розуміння є діалог, який трактується як взаємовідношення рівноправних партнерів, суб’єктів спілкування, зіткнення смислових позицій, поглядів, оцінок, думок тощо. Це дає можливість розглядати текст (твір) у ролі рівноправного учасника діалогічної взаємодії автора і читача.

У розділі висвітлені загальні підходи до визначення діалогу як одиниці аналізу свідомості, смислового генератора та основи смислоутворення, як найважливішого принципу пізнання (Г.О.Балл, М.М.Бахтін, В.С.Біблер, Г.Я.Буш, Л.С.Виготський, В.М.Мясищев, та  ін.). Аналізуються  особливості діалогічної взаємодії читача з твором і визначаються фактори, від яких залежить результативність цієї  взаємодії: суб’єктивний фактор читача і об’єктивний фактор тексту. Перший чинник характеризується читацькою компе­тентністю, яка трактується як система якостей особистості, що дозволяють їй ефективно вступати у взаємодію з твором. За Н.В.Чепелєвою, визначаються три основні блоки читацької компетентності: когнітивний, комунікативний та операціональний. Розглядається структура кожного блоку якостей та їх роль у про­цесі сприймання і  розуміння творів. Другий чинник – об’єктивний фактор тексту (він детально розглядається в другому розділі дисертаційного дослідження).