Психологічні особливості СХИЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ДО ПЕРЕЖИВАННЯ ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційної роботи, визначено об’єкт, предмет та мету дослідження, висунуто гіпотезу та сформульовано задачі, розкрито методологічну основу роботи, вказано використані методики та методичні прийоми, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення дослідження, наведено дані про апробацію роботи та її впровадження в практику.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи вивчення психологічних особливостей схильності особистості до переживання почуття провини» міститься аналіз як сучасного стану розробки проблеми, так і змістовний історичний екскурс.

Здійснений в цьому розділі аналіз сучасних тенденцій дослідження проблематики провини дозволив у загальній формі виокремити декілька напрямків її теоретико-експериментальної розробки. Перший напрямок психології провини зосереджується на вивченні сутності та структури феномену, який розглядається: 1) як етичне або вище моральне почуття (А.В.Батаршев, А.П.Растігєєв, Ю.І.Сидоренко, Г.Х.Шингаров, С.Г.Якобсон,); 2) як регулятивна здатність (оцінювати та осуджувати себе), що формується у процесі морального розвитку, виховання дитини та стає емоційною складовою моральності (В.В.Комаров, Л.Кольберг, К.Муздибаєв, А.В.Назаров, Є.М.Піньков, М.В.Савчин); 3) як аспект системи відношень особистості: самоставлення, відношення до інших людей, до цінностей, тощо (І.А.Бєлік, О.В.Короткова, С.Р.Пантилєєв); 4) як одна з базових емоцій людини (школа К.Ізарда); 5) як механізм неформального соціального контролю, в якому суб’єктом є сама людина (ця точка зору базується більше на антропологічних даних, ніж власне на психологічних дослідженнях); 6) як феномен самоусвідомлення, самоаналізу, самоспостереження, який існує завдяки здатності людини бути одночасно суб’єктом та об’єктом самопізнання (у зв’язку з рефлексивним відношенням до себе; з «роздвоєнням» на «Я, яке пізнає себе» та «Я, що пізнається»; з внутрішньою діалогічністю свідомості та ін.) (Б.С.Братусь, У.Джеймс, І.Міхєєва, С.Р.Пантилєєв, В.В.Столін та ін.); 7) як спосіб осмислення протиріччя та «конфліктного смислу», що міститься у вчинку (А.Н.Леонт’єв, Д.А.Леонт’єв В.В.Столін). Існують також еклектичні підходи, що об’єднують елементи усіх, або деяких з наданих вище (Л.Бурбо, М.А.Киссель, Дж.Норкрос, Дж.Прохазка, Р.Фіцджеральд та ін.).

На основі аналізу літератури та результатів власних емпіричних досліджень (контент-аналіз творів) експліковано та описано формально-динамічні та якісні компоненти схильності до переживання почуття провини як риси особистості. До формально-динамічних параметрів провини-риси віднесено: «чутливість», «інтенсивність», «усталеність», «рухливість», «ініціативність», «виразність». Якісний рівень включає такі компоненти: «емоційний», «когнітивний», «дійовий», «екзистенціальний» та «контрольно-регулятивний».

Другий підхід, найбільш детально розглянутий нами, пов'язаний безпосередньо з практикою психотерапії, що узагальнена в певних теоретичних концепціях: психодинамічний (А.Адлер, Е.Еріксон, З.Фрейд, А.Фрейд, Е.Фромм, М.Кляйн, К.Хорні, К.Юнг, М.Якобі та ін), когнітивно-поведінковій (Дж.Ангер, А.Т.Бек, Б.А.Магер, О.Маурер, Д.Л.Мошер, Д.Олівер, С.Б.Сарасон, Д.Світцер), екзистенціально-гуманістичній (Д.Б’юдженталь, Р.Мей, В.Франкл, І.Ялом та ін).

Третій підхід – з теоретичним осмисленням генезису та функцій провини (І.А.Бєлік, К.Е.Ізард, Б.Г.Капустін, Л.Кольберг, О.В.Короткова, С.Б.Перера, Ф.Тайсон, Р.Тайсон та ін.). Вивчення літератури з проблематики генезису провини показало, що є багато спільного у розвитку провини в антропо- та онтогенезі: обидва процеси проходять етапи, що пов’язані з рівнем моральної свідомості, ступенем інтелектуального та духовного розвитку; кожен з них ґрунтується на потребі індивіда в належності до людської спільноти та потребі суспільства у підтриманні своєї стабільності. Вектори розвитку провини у антропо- та онтогенезі співпадають: вони спрямовані на регуляцію відношень між людьми на основі вищих духовних цінностей, але точкою відліку в них є регуляція за допомогою досить простих механізмів – страху відторгнення та покарання. Провина виконує певні функції в антропо- онтогенезі. Серед них основними ми вважаємо такі: регулятивна; адаптивна; комунікативна; функція саморозуміння та самовдосконалення. Мотиваційна функція розглядається нами в складі регулятивної і розуміється широко. Описано прояв цієї функції у трьох сферах буття людини (Р.Мей та ін.): «буття-з-собою», «буття-з-іншими», «буття-з-природою». Відповідно до цих сфер виділено три складові мотиваційної функції провини: «повернення до себе», «повернення до інших», «повернення до природи». Кожна з цих складових осмислена та описана шляхом об’єднання поглядів екзистенціальної філософії та психології з теорією нужди С.Д.Максименка.

Аналіз теоретико-методологічних та емпіричних досліджень з проблематики почуття провини дозволив визначити коло психологічних характеристик, які пов’язані зі схильністю до почуття провини. Виявлено досить детальну вивченість зв’язку феномену провини з системою цінностей та смислів особистості, ступенем розвитку її мотиваційної сфери, когнітивними конструктами, загальним рівнем «Его-розвитку», системою відношень особистості. Обґрунтовано доцільність теоретико-емпіричного дослідження зв'язку провини-риси з самоставленням, емпатією, мотивацією афіліації, соціальною адаптивністю та широким спектром рис особистості.

У другому розділі «Методичне забезпечення емпіричного дослідження психологічних особливостей схильності до переживання почуття провини» розроблено стратегію емпіричного дослідження, загальна процедура якого складається з трьох етапів - підготовчого, діагностичного, обробки та інтерпретації отриманих даних.

На підготовчому етапі, створювалась концепція дослідження і безпосередньо проводилось його планування з врахуванням специфіки психологічного явища, що вивчається. Аналіз літератури дозволив виявити найменш теоретично вивчені та цікаві з точки зору потреб психологічної практики взаємозв’язки схильності до почуття провини з іншими рисами особистості. Ґрунтуючись на цій інформації було створено комплекс психодіагностичних методик, в який ввійшли як вже відомі та поширені методики, так і створені в співавторстві комплекси методик дослідження структурних аспектів схильності до переживання почуття провини.

Створенню власних психодіагностичних інструментів передував аналіз існуючих теоретико-емпіричних досліджень з проблематики почуття провини та психодіагностичної літератури, який дав змогу констатувати необхідність розробки психодіагностичних інструментів для діагностики провини-риси. В співавторстві було створено «Комплекс методик, діагностуючих якісні показники усталеної схильності до переживання провини (риси провини)» та «Комплекс методик, які діагностують формально-динамічні показники риси провини».

Створені комплекси методик перевірено на надійність та валідність. При цьому було використано методи: «поділу навпіл», «паралельного тесту», «тест-ретесту». В якості паралельних тестів використано модифікований нами варіант методики Дембо-Рубінштейн; фактор «О» (16-PF - R.Cattell); шкала «самозвинувачення» («Тест-опитувальник самоставлення» - В.В.Столін, С.Р.Пантилєєв). Здійснено перевірку очевидної, емпіричної, конструктної, змістовної та критеріальної валідності даних методик. У результаті проведення означених процедур доведено високу надійність та валідність створених методик.

Проведення поетапної стандартизації дозволило сформулювати єдині вимоги до процедури експерименту та визначити єдині критерії оцінки результатів діагностичних випробувань. Стандартизація полягала в формуванні репрезентативної вибірки, емпіричній нормалізації шкал, створенні тестових норм. Загалом, високі психометричні характеристики створених діагностичних інструментів вказують на можливість їх використання як з метою наукового дослідження, так і в практичній роботі психолога.

Наступний етап включав діагностику показників схильності до почуття провини та рис особистості (адаптивність, емпатія, самоставлення, мотивація афіліації, домінантність, тривожність та ін.). Отримані за допомогою тест-опитувальників первинні дані доповнювались методами спостереження, бесіди, тощо.

На етапі обробки та інтерпретації отриманих даних було здійснено кількісний аналіз (кореляційний, кластерний) та якісний. При інтерпретації залучались відомості теоретико-емпіричних досліджень багатьох авторів з проблематики, досліджуваної в дисертації. Для забезпечення обґрунтованості висновків в роботі було застосовано статистичні критерії: асиметрії та ексцесу, Колмогорова-Смирнова, Лівена, t-Ст’юдента, Р.Кеттелла.

У третьому розділі «Результати емпіричного дослідження психологічних особливостей схильності особистості до переживання почуття провини» висвітлено результати емпіричного дослідження.

Результати кореляційного аналізу показали наявність значущих зв’язків формально-динамічних та якісних показників схильності до переживання почуття провини з параметрами емпатії, мотивації афіліації, самоставлення, адаптивності та такими рисами особистості як тривожність, напруженість, сором’язливість, нерішучість, покірність та ін. Аналіз кореляційних зв’язків формально-динамічних та якісних показників провини-риси показав їх тісний додатній зв'язок (виключенням є показники «рухливість» та «контрольно-регулятивний компонент»). Загалом, проведення кореляційного аналізу дозволило окреслити коло рис особистості, які тісно пов’язані з формально-динамічними та якісними параметрами схильності до переживання почуття провини, що не дає змоги встановити причинно-наслідкові зв’язки, але вказує на їх взаємовплив та взаємообумовленість.

Застосування кластерного аналізу дозволило встановити взаємозв’язки між групами змінних, виявити їх ієрархічну підпорядкованість і, як результат - визначити місце кожного з структурних компонентів схильності до переживання почуття провини в системі психологічних характеристик особистості, залучених в дослідженні.

На підставі результатів кластерного аналізу встановлено, що найбільш тісно почуття провини зв’язане з тривожністю, а обидва цих феномена – з самоставленням і адаптивністю.

Об’єднання параметрів «усталеність», «чутливість», «інтенсивність», «емоційний компонент», «ініціативність», «екзистенціальний компонент», за даними нашого дослідження, є «ядром» схильності до переживання почуття провини.

Параметр «екзистенціальний компонент» на останньому кроці агломерації приєднується до первинного «кластеру провини», входячи до «ядра» риси. Це підтверджує припущення щодо цілісності феномену та умовності його поділу на «екзистенціальну» та «не екзистенціальну» складові.

Кластерний аналіз підтвердив припущення про опосередкованість (через тривожність) зв’язку схильності до переживання почуття провини з іншими рисами особистості. Отримані дані щодо показників «рухливість», «дійовий компонент», «контрольно-регулятивний компонент» показують необхідність подальшого, більш глибокого їх вивчення.

В дослідженні також виявлено специфіку психологічних особливостей осіб з різним рівнем (максимальним та мінімальним) ступеню вираженості схильності до переживання почуття провини (СВПП).

Для осіб з високим рівнем ступеню вираженості почуття провини (група СВПП⁺) характерно вміння встановлювати афективний зв’язок з іншою людиною. Цих осіб можна охарактеризувати як сприймаючих себе високоемпатійними, здатними передбачити емоційний стан людини та специфіку її реагування. Найбільш вираженими показниками їх самоставлення є «самозвинувачення», «інтерес до себе», «самокерівництво», «самопослідовність», «глобальне «відчуття за своє Я», тощо. У них виражена здатність до уникнення невдач, вони задоволені життям; можуть відчувати затруднення в розпізнаванні сигналів соціуму, в орієнтуванні у соціальних очікуваннях. Для них характерний страх відторгнення, схильність до почуття провини, невпевненість в собі, підозріливість, напруженість, тривожність.

Представникам з низьким рівнем ступеню вираженості почуття провини (група СВПП⁻) також властиве уявлення про себе як про осіб досить емпатійних, здатних передбачити емоційний стан іншої людини, специфіку її реагування. Але вони відчувають важкість у встановленні афективних зв’язків з іншими людьми. Представникам групи СВПП⁻ властиві перш за все високі показники «глобального відношення до себе», «самоінтерес», «самоприйняття», «аутосимпатія». Вони добре адаптовані, емоційно усталені, задоволені життям, орієнтуються в соціальних очікуваннях, для них нехарактерний страх відторгнення. Представники цієї групи досліджуваних незалежні, сміливі, несхильні до почуття провини, самовпевнені.

В рамках роботи здійснено типологізацію осіб, схильних до переживання почуття провини. В якості критерію для виділення типів обрано певне співвідношення якісних компонентів схильності до переживання цього почуття: всі компоненти знаходяться на достатньо високому рівні прояву - не нижче третього квартилю, причому домінування деяких з них яскраво виражено – на рівні четвертого квартилю. Назва типу визначається показниками, які знаходяться в четвертому квартилі.

Виявлено та описано психологічні особливості представників типів, створених за описаним критерієм.