Психологические особенности личностной религиозности

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, його наукову новизну, теоретичну та практичну цінність. Розкрито методологічні засади та методи дослідження. Наведено дані про апробацію роботи, впровадження її результатів.

У першому розділі дисертаційного дослідження – «Методолого-теоретичні основи дослідження релігійності» – розглянуто психологію релігії як наукову галузь, її методологічні та теоретичні основи. Розглянуто розмаїття розуміння предмету її вивчення у роботах вітчизняних та зарубіжних науковців сьогодення та в історичній ретроспективі. Здійснений у межах даного розділу аналіз досліджень з проблематики релігійності дозволив виокремити основні аспекти теоретичної розробки означеної проблеми з позицій сучасної психології релігії.

Здійснено аналіз психологічних чинників релігійності українського народу. Її визначальними рисами В. Янів вважав зорієнтованість нації на релігійні цінності, інтровертованість та емотивність як риси національного характеру. Він вказував на такі особливості релігійності українців, як глибоке емоційно-почуттєве забарвлення, автентичність, особистісність віри. Але в сучасній Україні такими чинниками є також реалії сьогодення, що виявляються у прагненні людей знайти духовну опору в умовах кризового існування, істотній трансформації ціннісно-смислової сфери особистості.

Встановлено, що сучасний стан релігійності в українському соціумі детермінований різними явищами: світовими (глобалізація), змінами в країні (нова соціально-політична картина), та, як наслідок, – індивідуально-психологічними змінами. Зроблено висновок, що сучасна релігійність як духовний феномен характеризується неоднорідністю і неоднозначністю. Висвітлено тенденції її розвитку, зокрема появу позаконфесійної релігійності та детрадиціоналізація релігійних постулатів.

Визначено поняття «релігійність», що має принципово важливе значення для нашого дослідження, та проаналізовано поняття «релігія», з яким воно тісно пов’язано. Розмаїття цих понять зумовлено історичними, соціокультурними та конфесійними відмінностями. Можна виокремити два підходи в його розумінні: субстанційний та функціональний. Перший зорієнтований на пошук визначення релігії і може пов’язуватися як з ідеалістичними уявленнями (Е. Тайлор, П. Бергер та ін.), так і з матеріалістичними (Д.М. Угринович, И. Яблоков). Другий пов’язаний з намаганням зрозуміти релігію, аналізуючи її функції. Сучасні прихильники цього підходу (Т. Парсонс, Р. Белла та ін.) взагалі пропонують використовувати такі визначення релігії, під які підпадає світогляд, ідеологічні та етичні системи.

Дисертаційне дослідження базується на позиції визначення релігії як переживання зв’язку людини з Богом (А. Введенський, Р. Отто, П. Флоренський, С. Булгаков, М. Еліаде, П. Бергер.), а релігійність виражає потребу людини в об’єкті своєї віри (в Богові).

Розуміння релігійності як форми буття релігії та її суб’єктивного прояву дозволило окреслити поле нашого дослідження. У поняття релігійності було покладено сутнісну характеристику психологічного стану особистості, що відображає її релігійне світорозуміння, релігійне світовідчуття та релігійне світоставлення.

Щодо структури релігійності, то теоретичний аналіз показав, що релігійність можна заміряти за її показниками та критеріями, використовуючи певні якісні та кількісні емпіричні показники, зокрема рівень, стан, характер, динаміку та ступінь релігійності (О. Бучма). Рівень релігійності – кількісний показник, індикатор екстенсивності релігійних ознак. В ньому відображаються територіальні та соціально-демографічні особливості поширення релігій. Стан релігійності – інтегральна характеристика процесу змін і розвитку релігійних явищ як на рівні індивідуальної свідомості, так і колективної. Характер релігійності – сукупність стійких якісних особливостей, що формуються і розвиваються в процесі релігійної діяльності. Саме цей показник може визначати значущість релігійності, її вплив на психічне здоров’я окремої особи та нації загалом. В дисертаційному дослідженні розглядається лише ступінь релігійності, який характеризується з точки зору інтенсивності релігійних ознак. Цей показник визначає силу релігійної віри, глибину релігійних почуттів, активність культових дій. Саме ступінь релігійності найчастіше використовують в дослідженні індивідуальної релігійності, яка, в свою чергу, складається з трьох компонентів: когнітивного, емоційного та поведінкового. Це дало нам можливість більш детально розглянути особистісну релігійність та описати її психологічні особливості.

У другому розділі дисертаційного дослідження – «Специфіка особистісної релігійності» – на підставі теоретичного аналізу зроблено визначення поняття особистісної релігійності, представлено уявлення про індивідуально-психологічні детермінанти формування релігійності, проаналізовано існуючі типології релігійності, описано характеристики автентичної та не автентичної релігійності.

Теоретичний аналіз релігійності засвідчує, що тлумачення індивідуально-психологічних чинників її формування широке та неоднозначне. Так, фахівці різних напрямків інтерпретують чинники релігійності відповідно до своєї теорії: інфантильна потреба у захисті (З. Фрейд); вплив архетипів колективного несвідомого (К. Юнг); потреба людей в об'єкті поклоніння та нав’язливі сумніви (Е. Фромм); вплив сімейних взаємин та культурних чинників на дитину (Е. Бідл, В. Кардінер); прагнення до самореалізації (В. Франкл, К. Роджерс, А. Маслоу); інстинктивно-потребова сфера (Дж. Коул, У. Мак-Даугал, У. Кларк, П. Джонсон, Д.М. Угріновіч); особливості розумової сфери (В. Вундт, Л. Леві-Брюль, В. Джемс); ціннісні орієнтації (Н. Мелоні, К.К. Платонов); мислення, почуття, потреби та воля (Дж. Леуба); надія як базова емоція (Т. Хенел); переживання власної обмеженості (Ю. Макселон).

Попри наявність різноманітних гіпотез та спроб їх обґрунтування наука поки що не спромоглася на несуперечливі твердження про внутрішньопсихічні джерела релігійності.

Дисертаційне дослідження пов'язано з положенням глибинної психології про те, що коріння релігійності знаходиться у глибинних пластах психіки людини, індивідуальному несвідомому. Однак аргументовано та визначено, що ця позиція є частковою, адже згідно з нею релігійність (зв’язок із Богом) перетворюється лише на психологічний захист, несвідомі проекції тощо. Так формується саме особистісна релігійність, визначення якої дається у наступному підрозділі.

З’ясувалося, що багато теоретиків намагалися типологізувати релігійність за різноманітними сутнісними ознаками, що й призвело до існування їх розмаїття. Так, наприклад, зважаючи на структуру та співвідношення елементів віри та беручи за основу класифікації поняття «святе», П. Тілліх виокремив такі психологічні типи релігійності, як «святе сущого» та «святе належного». В. Джеймс поділив релігії на два типи – суспільні (духовні організації) та індивідуальні (внутрішні інтереси, мораль). М. Аргайл та Б. Бейт-Халамі розрізняють персональну та аперсональну релігійність. Дж. Фіхтер виявив чотири типи релігійності за ознаками активності віруючих у житті церкви – переконані віруючі, формально віруючі, віруючі проміжного типу, бездіяльні віруючі. Р. Ален та Б. Спілка описують два типи релігійності – консенсуальну релігійність та релігійність як вірність. Залежно від домінування психологічних захистів, В. Гай виокремив чотири типи релігійності – естетичний, етичний, покірний та братолюбний. І. Пастушка виділяє три типи релігійності в залежності від глибини релігійних почуттів – інтелектуальний, вольовий та емоційний. В. Кларк вказував на первинну та вторинну релігійність. За А. Маслоу, людство має всього дві релігії – релігію здатних людей до вищих переживань та релігію тих, хто до таких переживань не здатен. Навіть стадії релігійного розвитку Дж. Фоулера можна вважати типами чи стилями релігійності (F. Downing).

Виділяються й інші види релігійності – раціональна та ірраціональна (Е. Фромм); здорова та «токсична» (С. Атерберн, Д. Фелтон); забобони, релігійна віра та маячня (T. Хенел); наївна довірливість, віра інтелектуальна та емоційна (Дж. Пратт); S. Arterbu та J. Felton подають типологію релігійності в контексті її патологічного прояву – компульсивна, бездіяльна, само-центрована.

Розглядаючи з психологічної точки зору типи релігій, Е. Фромм виділяє два їх типи – авторитарні та гуманістичні. R. Ryan також виокремлює два типи релігійності, відповідно до яких діють механізми інтроекції чи ідентифікації. R. Paloutzian виокремлює та протиставляє два типи – етичні та «відроджені» релігії.

Для визначення особистісної релігійності була застосована типологія Г. Олпорта, він виділяє два типи релігійності – внутрішню та зовнішню. Внутрішня релігійність розглядає віру як вищу самоцінність, така релігійність є не засобом, а ціллю, вважається зрілою та здоровою релігійністю; зовнішня релігійність, з одного боку, проявляється в соціальних вигодах – для проведення церемоній, родинних благ, використовується для підвищення свого статусу, збільшення доходів, набуття друзів, капіталу, влади, впливу, участь у діяльності релігійних общин тощо; з іншого боку така релігійність є засобом захисту від реальності, схвалення суб’єкта свого життєвого кредо, набуття впевненості, що Бог поділяє саме його думку про дійсність, його уявлення про справедливість тощо. Така релігійність може невротично впливати на психіку (В. Бетсон, Л. Вентіс).

Дисертаційне дослідження було спрямовано на вивчення саме другого аспекту зовнішньої релігійності –таку релігійність ми визначили як особистісну релігійність.

Отже, особистісна релігійність це підтип зовнішньої релігійності (за Г. Олпортом), що зумовлений особистісними чинниками (власною уявою, невірним засвоєнням постулатів релігії, виокремленням особистістю вигідних для неї частин релігійних понять тощо). Така релігійність є не самоцінністю, а лише інструментом, що задовольняє потребам, може грати адаптивну роль, є засобом захисту від реальності. Частіше зустрічається у людей з низькою релігійною активністю та низьким рівнем зацікавленості у питаннях віри.

Розглянуто проблему встановлення критеріїв автентичної (істинної) та неавтентичної релігійності. Зазначено, що це є надзвичайно важливим завданням міждисциплінарних пошуків у царині психології релігії, загальної та глибинної психології. Нормальна (автентична) релігійність, як і взагалі норма психологічного статусу особистості передбачає деякий оптимум, при якому всі процеси в системі перебігають злагоджено та мають високу надійність, економічність і ефективність.Описано характеристики автентичної релігійності: відсутність психічних хвороб, прийнятна соціальна поведінка, свобода від неспокою та почуття провини, високий рівень суб’єктивного контролю та компетентності, ступінь прийняття себе та самореалізації, уніфікація (об’єднання) та організація особистості, відкритість мислення та гнучкість (Л. Вентіс); сфокусована на Богові; постійно зростає; збагачує людину; супроводжується усвідомленням своєї недосконалості; орієнтована на теплі міжособистісні стосунки; антиномічна; заснована на реальності; не виконує функцій психологічного захисту (S. Arterbu , J. Felton) тощо. Важливою ознакою автентичної релігійності вважається зрілість, критеріями якої є рефлексивність, критичність, автономність, відкритість, толерантність, об’єктивність, інтегрованість тощо.

Аналізуючи особистісну релігійність (ОР), ми дійшли висновку, що механізми її формування до певної міри схожі на механізми психологічного захисту, то ж вона може діяти як засіб самоомани, викривляє сприйняття реальності тощо, що має негативні наслідки для особистості. Автором було запропоновано типологію особистісної релігійності, пов’язану з типом психологічної організації особистості.

У третьому розділі» - «Емпіричне дослідження особистісної релігійності у її зв’язку з типом особистості» – обґрунтовано засади та принципи створення методики «Типологічне визначення особистісної релігійності (ТВОР)», наведено її психометричні характеристики.

Багато фахівців відзначають, що одним з найважливішим факторів формування релігійності є страх (З. Фрейд, Д. Едвардс, Г.П. Оуен, Дж. Нюмен, М.А. Бердяєв). В основу авторської типології особистісної релігійності було покладено класичну для глибинної психології типологію особистості, пов’язану з несвідомим страхом. Виходячи з цих теоретичних положень, ми розглядаємо особистісну релігійність як таку, що прагне до певної міри компенсувати страх. Емпірично було ідентифіковано чотири типи особистісної релігійності.