Психологічні чинники та засоби подолання страхів у підлітковому та молодшому юнацькому віці

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано гіпотези, завдання, розкрито методологічні та теоретичні засади дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну цінність роботи, розкрито форми її апробації та наведено відомості про структуру дисертації.

У першому розділі - „Проблема страхів як об′єкт психолого-педагогічного аналізу” – здійснено аналіз та узагальнення основних теоретичних підходів до осмислення феномену страху у психології, а також існуючих методичних прийомів його дослідження та корекції.

Показано взаємозв’язок між пізнавальними парадигмами, логічну послідовність їхнього виникнення та загальну дискурсивну взаємодоповнюваність. Акцентовано увагу на питанні об’єктивності їхнього використання, а також на моментах поняттєвого зумовлювання.

Визначено провідні напрями дослідження страхів та їх генезис на етапі підліткового та раннього юнацького віку. Зазначено, що хоча ці вікові групи вирізняються значною психічною мінливістю, пов’язаною із психофізіологічними та соціальними процесами, інтенсивне становлення особистості загалом і, зокрема, емоційної сфери генетично пов’язане з усім попереднім процесом розвитку цих психічних явищ. Однак факт генетичної послідовності не спростовує якісної специфіки переживань страху у підлітковому та ранньому юнацькому віці – це нова і дуже важлива стадія становлення, що відображає цілісність психічного розвитку та становлення особистості загалом. Виразність і багатовимірність проявів переживання страхів у підлітків та юнаків зумовила пильну увагу до цого феномену.

У розділі розглянуто основні підходи до тлумачення страху. Відзначається багатоаспектність поняття „страх” в науковій літературі (В.М.Блейхер, Г.М.Бреслав, В.К.Вилюнас, В.І.Додонов, Г.Єберлейн, О.І.Захаров, К.Є.Ізард, І.С.Кон), зокрема розуміння страху як „умовно-рефлекторного, емоційно загостреного відображення людиною конкретної загрози для життя, самопочуття та власного благополуччя” (О.І.Захаров), як феномена, притаманного людському існуванню (Р.Мейлі, А.Кемпінські та ін.), як особливого переживання страху дії (П.Жане).

Встановлено, що страх досліджується здебільшого в контексті поняття тривожності. Диференціація вказаних понять відбувається за критерієм усвідомлюваності (тривога має місце поза зв’язком з певним  стимулом („рухома тривога”), натомість страх співвідноситься з визначеним стимулом і об’єктом (Ф.Б.Березін, К.Є.Ізард, К.Хорні та ін.).

В розділі аналізуються наявні у літературі уявлення про зміст і обсяг поняття страху. Зокрема страх розглядається, з одного боку, як природне, адаптивне переживання (В.М.Астапов, С.В.Васьківська, В.К.Вілюнас, А.І.Захаров), з іншого – як утворення, виникле у процесі соціалізації (Р.Бернс, О.Кондаш, Ф.Риман, А.Ричардсон). Згідно із думкою О.Н.Прохорова, страх є „неврівноваженим” станом, що може породжувати специфічні новоутворення особистості. Значна увага надається питанню співвідношення деструктивної і конструктивної функцій страху.

Чимало авторів підкреслюють, що дослідження особливостей переживання страху має здійснюватися із урахуванням психологічних закономірностей розвитку особистості на певному віковому етапі, а також із урахуванням соціально-педагогічних та психофізіологічних чинників (Ф.Є.Василюк, О.А.Головко, І.В.Дубровіна, Б.І.Кочубей, С.Д.Максименко, Є.В.Новикова, О.В.Скрипченко, А.С.Співаковська).

В літературі констатується наявність специфічних „вікових страхів”, пов’язаних із процесом засвоєння особистістю нових видів діяльності.  Підкреслюється нормальна (не патологічна) природа цих страхів (І.В.Дубровіна, О.І.Захаров, В.В.Лебединський, В.Оклендер, М.Раттер). Водночас вказується, що підлітковий і ранній юнацький вік відзначаються дуже значними, бурхливими змінами, які зачіпають як психофізіологічні складові особистості (статеве дозрівання), так і „вершинні” процеси (зміст і структура Я-концепції). Відзначається також істотне напруження у сфері комунікації і загострення проблематики майбутнього самостійного життя (В.А.Аверін, Р.Т.Байард, Л.І.Божович, М.Й.Боришевський, І.Ю.Кулагіна, С.Д.Максименко). Саме значна кількість та суттєвість онтогенетичних змін у підлітковому та ранньому юнацькому віці визначає проблематику переживання страху як істотну і таку, що вимагає спеціальної уваги. Адже ці зрушення призводять до підвищення загального рівня страху, що негативно впливає  на розвиток школяра.

       Здійснений аналіз літератури дозволив констатувати, що перебіг страхів у підлітковому та юнацькому віці має такі тенденції:  перехідний вік, особливо 12-14 років, супроводжується значними змінами в змісті і структурі Я-концепції, що часто веде до виникнення страхів. Потреба в спілкуванні з однолітками виникає у дітей досить рано і з віком посилюється, а в разі, якщо  спілкування з однолітками обмежене, підлітки переживають підвищену тривожність, страхи. Статеве дозрівання супроводжується появою страхів, пов’язаних із досягненням зрілості біологічних систем організму.

       В цілому підлітковий вік, як завершення дитинства і початку “виростання” з нього, супроводжується бурхливими переживаннями, страхами щодо пошуку свого місця в суспільстві. Змінюються стосунки з дорослими і товаришами. Яскраво проявляється прагнення до самостійності та властивих дорослим форм поведінки, що супроводжується конфліктами, і на цій основі, можливими тривогою та страхами.

           Період дорослішання, який триває у дівчат з 13 до 19 років, а в хлопців з 14 до 22 років, - це стадія духовного розвитку. Головні новоутворення цього віку – відкриття “Я”, розвиток рефлексії, усвідомлення своєї індивідуальності та її якостей, поява життєвих планів, настановлень на свідоме планування власного життя, поступове вростання в різні сфери суспільного життя. Це може створювати умови для розвитку страху.      

       Процес виникнення тривожності і страху залежить від виховання підростаючого покоління в сім`ї, в соціумі, чинить вплив на специфіку перебігу цього утворення, як в підлітковому так і в юнацькому віці. Важливим фактором виникнення страхів у ці вікові періоди є нестабільна самооцінка.

       Низька самооцінка пов’язана з високою тривожністю, страхами. Зростання страхів обумовлено також сферою міжособистісних взаємин. Різниця в самооцінках  і оцінкою інших є джерелом страхів. Зростання незалежності, жадоба волі, прагнення позбавитися зовнішнього контролю створює умови для появи і підвищення тривожності, страху.

У підсумку окреслюється тактика і завдання даного дослідження, а саме:

а) розкриття змісту переживання страху;

 б) дослідження взаємозв’язку даного переживання із соціально - педагогічними та психофізіологічними умовами розвитку особистості;

          в) вивчення впливу переживання страху на успішність діяльності та її мотивацію;

          г) розроблення засобів корекції переживань страху.

У другому розділі - “Організація та засоби емпіричного дослідження”- обгрунтовується доцільність дібраних методів діагностики, аналізуються отримані за їх допомогою результати.

Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі завдання:

1.Підібрати комплекс методик для дослідження психологічних особливостей та чинників страхів у підлітковому та молодшому юнацькому віці

2. Виявити групу досліджуваних, яким властиві високі рівні страху.

3. З′ясувати чинники виникнення страхів у дітей підліткового та молодшого юнацького віку.

4. На підставі отриманих результатів визначити шляхи їх корекції.

5. Розробити і впровадити програму корекції.

Експериментальною базою дослідження були Уманські середні школи №1 і № 11 Черкаської області. Дослідженням було охоплено 133 особи підліткового віку та 147 – молодшого юнацького віку, загалом 280 учнів, і тривало упродовж 2002 - 2006 років.

 На підставі попереднього дослідження до основної частини дослідження було залученно такі методики: “Диференційна шкала емоцій” (за К.Є.Ізардом); “Неіснуюча тварина”; шкала ситуативної тривожності Ч.Спілбергера, адаптована А.М.Прихожан, шкала самооцінки особистісної тривожності Дж.Тейлора, адаптована А.М.Прихожан; методика діагностики рівня шкільної тривожності Філіпса; патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО) А.Є.Лічко; “Експрес-діагностика рівня соціальної ізольованості особистості” (Д.Рассел, М.Фергюссон); “Методика діагностики мотивації уникнення невдач” Т.Елерса; методика діагностики міжособистісних взаємин

Т. Лірі; методика “Незавершені речення” Сакса і Леві; методика діагностики комунікативного настановлення  В.В. Бойка; тест оцінки рівня спілкування (В.Ф. Ряховського); тест Бурдона; методика “Виявлення стилю саморегуляції діяльності”; проективна методика “Намалюй свій страх”.

Експериментальне дослідження здійснювалось у три етапи.

На першому етапі відбувалось виявлення групи учнів із високим рівнем страхів.

На другому -  встановлення чинників страхів у підлітковому та молодшому юнацькому віці. Ними виявились:

А) Особистісні чинники: тривожність (шкільна тривожність); акцентуації характеру; самотність; мотив уникання невдачі.

Б) Соціально-психологічні чинники: міжособистісні відносини; негативні комунікативні настановлення (учнів і вчителів); низький рівень спілкування.

В) Вікові чинники: психологічні особливості підліткового віку; новоутворення; вікові кризи.

На третьому етапі - простежувався  вплив страхів на працездатність і стиль саморегуляції діяльності; особистісне самовираження (проективна методика “Намалюй свій страх” Т.С.Яценко, що виконує водночас і діагностичні, і терапевтичні функції).

На першому етапі, за допомогою методики К.Ізарда було досліджено 280 осіб, які, в результаті було поділено на дві основні групи – тих, у котрих фіксувалися виразні переживання страху, і тих, у котрих страхи були мало вираженими. В подальшому основна робота проводилася з першою групою досліджуваних. Аналіз отриманих результатів здійснювався окремо щодо кожної вікової групи.