Юхновський В.Ю. Наукові основи оптимізації лісоаграрних ландшафтів рівнинної частини України

Краткое содержание

ПРОГРАМА, УМОВИ, МЕТОДОЛОГІЯ, МЕТОДИКА

ДОСЛІДЖЕНЬ І ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ

            Програмою дисертаційної роботи передбачалося проведення досліджень за такими напрямками: аналіз сучасної структури земельного фонду лісоаграрних ландшафтів; дослідження антропогенних факторів, які зумовлюють погіршення екологічної ситуації, посилення ерозійних процесів, деградацію ландшафтів і місце серед них лісомеліоративних заходів; дослідження стійкості ландшафтів до антропогенних впливів; встановлення оптимального співвідношення основних компонентів лісоаграрного ландшафту (ріллі, лісів і лук), залежностей між головними агролісомеліоративними параметрами та моделювання лісистості; визначення кількісних показників біологічної продуктивності захисних лісових насаджень за компонентами фітомаси; розробка системи нормативно-довідкових даних для лісотаксаційної оцінки полезахисних лісових смуг; розробка наукових основ еколого-економічної оптимізації лісоаграрних ландшафтів.

Вирішенню програмних завдань передувало проведення аналітичного аналізу наукових праць вітчизняних і зарубіжних авторів з проблем оптимізації просторових об’єктів, лісистості, моделювання екосистем тощо. Теоретичною основою дисертаційної роботи є розробки А.Г. Ісаченка (1980, 1991) з питань оптимізації природного середовища, праці М.Й. Долгілевича (1981, 1988, 1999), Г.Б. Паулюкявичуса (1989), Е.С. Павловского (1983, 1990, 1999), М.А. Голубця (2000, 2001), С.А. Генсірука (1982, 1995, 1998) про роль лісу та аспектів, пов’язаних з екологічною оптимізацією екосистем, вчення Г.М. Висоцького (1950, 1983) про трансконтинентальний вплив лісової рослинності та М.Д. Гродзинського (1993, 1990) щодо стійкості ландшафтів до антропогенних впливів, концепцій О.І. Пилипенка (1994, 1996) про роль і місце агролісомеліорації в екологічній оптимізації лісоаграрних екосистем, капітальних праць В.П. Кучерявого (1991, 1999, 2001) з проблем фітомеліорації – науки про використання природної перетворювальної функції рослинності в оптимізації ноосфери.

Експериментальними дослідженнями, які проводилися протягом 1988–2002 рр., охоплені лісоаграрні ландшафти усіх природно-кліматичних зон рівнинної частини України. Сформований банк даних, який включає наступні блоки: агрокліматичні характеристики регіонів досліджень (дані запозичені в Департаменті гідрометеорологічної служби і моніторингу Міністерства екології та природних ресурсів); лісівничо-таксаційні показники лісомеліоративних насаджень за даними 132 пробних площ; структура земельного фонду у розрізі адміністративних одиниць України станом на 1.12.2000 р. (дані Інституту землеустрою УААН); агролісомеліоративні показники сільськогосподарських підприємств Могилів-Подільського району Вінницької області та Великоолександрівського району Херсонської області; нормативно-довідкові дані (картографічні, рекогносцировочні обстеження, геодезичні зйомки тощо).

Рис. 1. Схема взаємодії основних елементів, контролю і керування процесом оптимізації лісоаграрного ландшафту (критерій оптимальності – максимальна продуктивність і екологічна стійкість ландшафту)

Дослідження з виявлення ролі лісових насаджень в лісоаграрних ландшафтах проводилися за розробленою комплексною методикою. В її основу покладені рекомендації Російського НДІ агролісомеліорації (1975, 1980, 1989, 1983), УкрНДІЛГА (1988, 1989), УкрДЛТУ (1991, 1999, 2001), НАУ (1979, 1986, 1992, 1996) та ін. Особливістю запропонованої методики є комплексний географо-меліоративний підхід з вивчення лісової компоненти лісоаграрного ландшафту: ролі захисних лісових насаджень у пом’якшенні антропогенних впливів, стійкості ландшафту, фіторізноманіття рослинного покриву, продуктивності та інших форм екологічного впливу.

Експериментальний матеріал опрацьований за стандартними методиками, які прийняті в лісовій меліорації, лісовій таксації, ландшафтознавстві і математичній статистиці: К.Є. Нікітін і А.З. Швиденко, 1978; М.І. Гордієнко, 1979; Н.П. Анучин, 1982; А.З. Швиденко і Я.А. Юдицький, 1983; Б.А. Доспехов, 1985; Е.С. Павловский, 1985, 1991; А.А. Строчинський, 1992; Г.І. Швебс і П.Г. Шищенко, 1990; А. Buule & P. Tsefel, 2001 та ін.

З основних принципів теоретичного ландшафтознавства і досвіду їх застосування на практиці виходить, що під час оптимізації природокористування у центрі уваги повинен знаходитися власне ландшафт як вузлова ступінь в ієрархії геосистем, як найменша регіональна геосистема, яка об’єднує типовий ряд локальних комплексів (фацій, урочищ).

            Оптимізація ландшафту (рис. 1) є складовою у загальному процесі оптимізації природокористування, включає у себе як оптимізацію окремих об’єктів нижчих рангів, так і в комплексі – вищих структурних підрозділів. Оптимізація варта тільки тоді, коли вона контролюється і спрямовується у змодельованому руслі. Питання стеження і контролю за ходом оптимізації лісоаграрного ландшафту реалізується в процесі агролісомеліоративного моніторингу.