Дудин Р.Б. Фітоценотична структура старовинних парків та шляхи її регулювання (на прикладі парків Заходу України)

Краткое содержание

У першому розділі «Проблеми паркової фітоценології та шляхи їх вирішення» констатовано критичний стан старовинних парків, що досягли віку старіння та перебувають на стадії розпаду структури насаджень, зниження їхньої естетичної, екологічної та санітарно-гігієнічної цінності (Л.І.Рубцов, 1953; О.Л.Липа, 1960; В.А.Агальцова, 1980; Ільїнська Н.А., 1984; І.Д.Родічкін, 1985; Ю.O.Атаманюк, 1987; Ю.О.Клименко, С.І.Кузнєцов, 1996; В.П.Кучерявий, 1999, 2008).

Фітоценотичні дослідження паркових насаджень розпочалися у Львівському лісотехнічному інституті (нині Національний лісотехнічний університет України) в кінці 60-х – на початку 70-х років минулого століття. У Києві аналогічні роботи започаткував у Центральному ботанічному саду НАН України професор Л.І.Рубцов, потім їх продовжили у відділах паркознавства та дендрології (Кузнєцов, Клименко, 2003) в основному стосовно паркових насаджень дібровного типу та хвойних паркових культурфітоценозів. Результати досліджень тих років дають підстави стверджувати, що аналіз існуючих садово-паркових об¢єктів з фітоценотичних позицій допоміг ще повніше розкрити взаємозв¢язки рослин із середовищем та виявити закономірності, які є необхідними для подальшої розробки біогеоценотичного підходу до створення садів і парків (Кучерявий, 1981, 1990, 2003).

У роботах відомих фітоценологів (П.Д.Ярошено, 1961; В.М.Сукачов, 1975; Б.А.Биков, 1978; Г.Вальтер, 1982; В.І.Василевич, 1983; Б.М.Міркін, 1985; О.О.Лаптєв, 1998; Т.А.Работнов, 1998) фітоценоз потрактовано як сукупність рослинних популяцій на певній території, однорідну за видовим складом, структурою та взаємодією рослин між собою.

Окремі автори (Л.І.Рубцов, 1976; В.П.Кучерявий, 1981, 1991, 2000, 2003; С.І.Кузнєцов, Ю.О.Клименко, 2003) відзначають, що паркові фітоценози формуються за аналогом лісового фітоценозу. З огляду на це, ведучи мову про фітоценотичну структуру як визначальний чинник у вивченні насаджень старовинних парків та пропонуючи шляхи її регулювання, застосовують еколого-фітоценотичний підхід. Він дає змогу глибше осмислити минуле, сучасне і майбутнє старовинних парків з їх періодичними циклами розвитку (Majdecki, 1978).

У другому розділі «Програма, об’єкти та методика досліджень» відзначено, що дослідження були зосереджені на території трьох адміністративних областей – Львівської, Тернопільської та Хмельницької, де було обстежено 14 старовинних парків.

Теоретичні та експериментальні роботи виконано з використанням лісівничих, екологічних, таксаційних, фітоценотичних та математичних методів.

Історичні дані про парки взято із літературних джерел та іконографічних матеріалів.

В окремих парках міст Львова та Хмельницького у межах виконання госпдоговірних наукових досліджень здійснено подеревну інвентаризацію рослинності із картуванням у М 1:500, а також розроблено генеральні плани реконструкції цих парків. Ці картографічні матеріали використано у роботі.

Опис фітоценозів здійснювали в ході маршрутних досліджень за методикою В.П.Кучерявого (1984).

Відбір ґрунтових зразків та ґрунтові аналізи виконували за апробованими методиками: вміст гумусу – за І.В. Тюріним, валовий азот – за

І.Г. Кьєльдалем, рН-сольове дослідження – потенціометричним методом, рухомі форми фосфору і калію – за методом А.Т.Кірсанова. Ущільнення ґрунтів вимірювали приладом власного виготовлення, в основі якого покладено принцип дії ручного динамометра. Виділення категорій щільності ґрунтів здійснювали за методикою Ковтунова (1968).

Облік природного поновлення виконували за методикою М.М. Горшеніна (1977).

Мікрокліматичні спостереження та дослідження процесів снігонагромадження і вологозабезпечення виконували згідно з загальноприйнятими методиками (Городецький, 1991).

Видовий склад вищих рослин фітоценозів встановлювали відповідно до чинної в Україні номенклатури назв. Видове різноманіття визначали за допомогою індексів Уїттекера та Шеннона.

Вік рослин встановлювали за літературними, архівними даними та за допомогою таблиць ходу росту, а в окремих випадках використовували бурав Престлера.

Фенологічні спостереження здійснювали протягом одного вегетаційного періоду за методикою І.М. Бейдеман (1960).

У третьому розділі «Природно-історичні умови створення та розвитку старовинних парків Заходу України» охарактеризовано фізико-географічні умови району досліджень, а саме геоморфологічні особливості, кліматичні та гідрологічні умови, ґрунтовий покрив.

Констатовано, що природна рослинність у цьому регіоні представлена дубовими, буковими і сосновими лісами, які в окремих випадках були трансформовані в парки. Вплив урбанізації призвів до формування специфічних угруповань спонтанної рослинності, поширення якої в межах міст залежить від характеру використання території. У парках на зміну лісовій та лучній рослинності приходить рудеральна рослинність.

У цьому розділі наведено стислі історичні дані про створення та сучасний стан парків. Зазначено, що більшість старовинних парків зосереджено у містах. За стилевою характеристикою це переважно парки пейзажного типу, створені у XVIII-XIX ст. Це, зазвичай, громадські об’єкти, частка садибних парків невелика. Ландшафтні умови є досить різноманітними (рівнинні, горбисті тощо). Стан переважної частини садово-паркових об’єктів відносно задовільний, однак окремі з них занедбані.

У четвертому розділі «Особливості фітоценотичної структури парків» представлено класифікацію рослинності за домінантним принципом. Виділено п’ять умовно корінних та дві похідні асоціації, а також понад 30 штучних садово-паркових мікроасоціацій.

Видова структура старовинних парків формується представниками 81 родини, 234 родів та 374 видів, з яких 112 видів – деревні, 90 – чагарникові і 172 види – трав’яні рослини.

У деревному ярусі чисельно переважають Acer platanoides L., Acer pseudoplatanus L., Aesculus hippocastanum L., Betula pendula Roth., Carpinus betulus L., Fagus sylvatica L., Fraxinus excelsior L. Із чагарників переважають Sambucus nigra L., Deurzia scabra Thunb., Philadelphus coronarius L., Symphoricarpus albus Blake, Ligustrum vulgare L., Physocarpus opulifolius  (L.) Maxim. Характерне широке видове представництво родин: Rosaceae Juss. (53), Poaceae (R.Br.) Ba h. (23), Pinaceae Lindl. (20), Lamiaceae Mart. та Asteraceae Bercht. and J.Prest (відповідно 14 та 22), Fabaceae Lindl. (17), Ranunculaceae Juss. (11), Oleaceae Lindl. (9), Aceraceae Lindl. (8).

Обраховано індекси різноманіття Уїттекера та Шеннона, які характеризують видове багатство окремих парків. Загалом найбагатшим за видовим складом є Стрийський парк (210 видів) та парк ім. О.Фредра (145 видів), а також дендрарій ботанічного саду НЛТУ України та лісопарк «Погулянка» (відповідно 138 та 145 видів). Найменшу кількість видів рослин виявлено у парку «Старої стрільниці» – 64 види.

Результати комплексного географо-екологічного аналізу сукупності флористичних елементів показують, що в парках переважають здебільшого рослини євроазійського походження (67 видів). Переважна більшість видів є компонентами лісової, лісочагарникової, чагарникової та лучної рослинності.

У складі підросту виявлено 24 деревні види.

Вікову структуру паркових насаджень досліджували за методикою А.Г.Воронова (1973). Для панівних порід у складі деревостану складено діаграми, на яких зазначено кількісні показники особин різного віку. На рис. 1 зображено діаграму, яка ілюструє відсоткове співвідношення панівних видів деревних рослин за представництвом у різних групах віку.