Бабак Диференціація доходів як чинник соціальної напруженості

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми роботи, сформульовано мету, задачі, розкрито наукову новизну і практичну значущість отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію та публікації.

У першому розділі “Економічна нерівність як чинник суспільного життя” міститься аналіз існуючих у соціології та у суміжних науках основних підходів до вивчення впливу економічної нерівності взагалі й нерівності за доходами зокрема на характер протікання соціальних процесів; узагальнюється доробок вітчизняної та зарубіжної соціології у дослідженні окремих аспектів соціальної напруженості, визначаються механізм формування та особливості проявів соціальної напруженості через оцінювання громадською думкою процесів розподілу матеріальних благ (ресурсів); обґрунтовується, що диференціація доходів є найважливішим проявом та відображенням існуючої в суспільстві економічної нерівності і що використання показників доходу дозволяє кількісно визначити міру цієї нерівності, відстежувати її динаміку та використовувати для міжнародних порівнянь. Окрема увага приділена аналізу відомих суспільній практиці механізмів стримування ескалації соціальної напруженості, зумовленої нерівністю в розподілі доходу.

Дослідники суспільства однією з основних причин або ж навіть передумов появи та поширення напруженості називають порушення гармонії у сфері розподілу матеріальних ресурсів. Зокрема мова йде про ескалацію процесів надмірної поляризації населення за рівнем добробуту та особистих доходів. Проте майнова та доходна поляризація суспільства, якої б межі вона не сягала, може викликати невдоволення членів спільноти лише через порівняння реальної ситуації розшарування як з попереднім досвідом, так і з уявленнями про ідеальний стан системи розподілу. Міра легітимності принципів розподілу доходів визначає якою буде реакція на зміну диференціації за цими ознаками. Легітимність нерівності залежить від поширених у суспільстві уявлень про справедливість різних форм диференціації, що формують емоційне сприйняття реальності.

Огляд концепцій справедливості у сфері розподілу суспільних благ дозволив виділити такі підходи: 1)“егалітарний”; 2)“утилітарний”; 3)“роулсіанський” – підкреслюється необхідність перерозподілу коштів на користь найбідніших (принцип компенсації); 4) “ринковий” – справедливою є така величина доходу, яка відповідає ефекту від вкладення праці й капіталу. В реальному житті уявлення про справедливість далеко не такі чіткі, як теоретичні схеми. Сучасні концепції щодо обґрунтування засад більш досконалого суспільства (“новий гуманізм”, “соціальна держава”) містять в собі сплетіння декількох образів справедливості у розподілі суспільних благ. Говорячи про рівність, зазвичай мають на увазі 1) рівність особистісну; 2) рівність можливостей (шансів); 3) рівність умов життя (добробут, освіта тощо); 4) рівність результатів (винагород). Кожна концепція справедливості у сфері розподілу благ надає відповідь на запитання про співвідношення цих форм нерівності у суспільному житті.

Перехід, який здійснює наше суспільство, пов’язаний зі зміною уявлень про справедливість у сфері розподілу: від соціалістичних мрій про досягнення повної рівності під патронажем держави – до ринкових уявлень про втілення справедливості, що в принципі базуються “на філософії нерівності” кінцевих результатів, проте ставлять умовою рівність можливостей. В українському суспільстві втілення уявлень про соціальну справедливість через максимальне вирівнювання можливостей для самореалізації кожної особистості ускладнюється несформованістю відповідних механізмів компенсації стартової нерівності.

Невдоволення частини населення своїм матеріальним станом, сприйняття своєї позиції в суспільстві як наслідку несправедливості впливає на оцінку соціальної системи, яка таку несправедливість відтворює, породжує напруженість у суспільстві, підживлюючи ґрунт потенційних конфліктів.

Усі дослідження українських та зарубіжних соціологів, що надавали дефініції соціальної напруженості, об’єднує прагнення відділити поняття соціальної напруженості від поняття соціальний конфлікт, а також упевненість у необхідності виявлення причин та характеристик напруженості задля розуміння (запобігання) ескалації соціальної напруженості у відкрите протистояння. Автор пропонує власну дефініцію: соціальна напруженість, як деяка характеристика соціального клімату суспільства, є передумовою виникнення та фоном протікання соціальних конфліктів і передбачає усвідомлення або передчуття соціальними суб’єктами несумісності чи суперечності інтересів, потреб чи цінностей одне одного. Якщо соціальний конфлікт виражається через трансакцію, то соціальна напруженість – це схильність до дії.

Умовно можна виділити “макро-“ і “мікропідходи“ щодо вивчення проявів соціальної напруженості у суспільному житті, що взаємодоповнюють одне одного і спрямовані на дослідження різних її рівнів та аспектів. Прихильники “макроінтерпретації” феномену вживають термін “соціальна напруженість” для узагальнення багатьох негативних тенденцій у поведінці, взаєминах або самопочутті соціальних груп та індивідів або ж навіть глобальних негативних змін у суспільстві. Соціальна напруженість виступає визначальним поняттям для ледь не всіх негативних проявів сучасного суспільного процесу. На думку автора дисертації, багато з цих явищ виступають корелятами існування соціальної напруженості, проте не можуть вважатися її складовими, оскільки напруженість передбачає визначення суб’єктів потенційних конфліктів, а визначені явища подекуди мають надсуб’єктний характер. Концептуальні схеми прибічників “мікропідходу“ попередньо орієнтовані на можливість вимірювання конкретних проявів соціальної напруженості. Зокрема, акцент на виявленні напруженості через вербально виражений потенціал протестної поведінки і використання індикаторів, які дозволяють оцінити готовність населення до участі у масових виступах, робиться багатьма дослідниками. Протестний потенціал (поширеність установок щодо участі в масових акціях протесту та оцінка ефективності цих акцій) допомагає визначити вектори напруженості на загальносуспільному рівні, оскільки визначає конфліктогенний потенціал, пов’язаний із невдоволенням рішеннями влади. Але зниження потенціалу протесту не означає зниження напруженості в суспільстві. ЇЇ проявами стає масове порушення конвенційних та законодавчих норм.

Механізм виникнення напруженості з приводу розподілу матеріальних благ та роль такого роду напруженостей на загальному тлі суспільної конфліктності науковці описували по-різному, проте практично всі підкреслювали конфліктогенний потенціал зубожіння та невідворотність напруженості у соціальних структурах, де нерівномірний розподіл матеріальних благ не визнається легітимним. Розвиток ідей щодо матеріальної нерівності та незадоволеності базових потреб як джерел масового протесту, оформився у деприваційному підході. Як доводять дослідження протестної активності населення, залежність “депривація – протест” не настільки очевидна. Готовність до протестної поведінки не є прямою реацією на фрустрацію, економічну депривацію, погіршання умов життя. Політологи виділяють інші фактори, що впливають на “політизацію невдоволення”, яке викликає протест, адже саме політичне відчуження, а не економічна депривація у кінцевому рахунку спонукає соціальні групи до активних виявів протесту.

У суспільстві не існує цілком ефективних засобів повного усунення конфліктів, пов’язаних з економічною нерівністю великих соціальних груп. Можна говорити про деяке пом’якшення напруженості з цього приводу, про перенесення її на інші рівні чи про розробку механізмів компенсації нерівності.

Основними вимірами економічного становища індивіда є обсяг власності та рівень поточного доходу. Майнова нерівність визначається доходною, оскільки належний рівень доходів визначає в кінцевому рахунку обсяг особистого майна. Саме рівень доходів здебільшого обумовлює якість поточного споживання. Себто доходна диференціація є показником загальної економічної диференціації, що існує в суспільстві.

Розділ містить критичний аналіз методик збору інформації стосовно рівня доходів, показників доходу та індикаторів диференціації доходів. Обґрунтовується доцільність використаних у роботі при аналізі емпіричних даних методик, показників та статистичних групувань.

Підкреслюється, що хоча за визначенням ряду соціологів існує певна межа нерівності доходів, перевищення якої веде до виникнення соціальної напруженості та містить у собі потенціал руйнівних соціальних конфліктів, автор дисертації вважає, що визначення цієї межі досить умовне і залежить як від рівня життя найбідніших верств населення, так і від уявлень про легітимність тієї чи іншої форми розподілу суспільного доходу. Диференціація доходів тільки через відображення у громадській думці населення, переломлюючись через поширені образи розподільчої справедливості, допустимої рівності (нерівності), суб’єктивні оцінки власного матеріального становища та їх співвідношення із рівнем домагань, може викликати соціальне невдоволення та напруженість.

Другий розділ дисертації “Диференціація доходів у сучасній Україні та її сприйняття громадською думкою” містить аналіз статистичних даних та результатів емпіричних соціологічних досліджень, задачею якого, зокрема, є з’ясування ситуації щодо розподілу населення за рівнем доходів, визначення тенденцій у динаміці доходної диференціації. Аналіз результатів опитувань громадської думки дозволяє дати узагальнюючу оцінку громадським настроям та уявленням щодо справедливості існуючої системи нерівності у розподілі доходів з точки зору їх впливу на соціальну стабільність, а також оцінити наявний потенціал соціального протесту, що може бути викликаний невдоволенням певних груп населення своїм місцем у доходній ієрархії суспільства, принципами й критеріями існуючої системи розподілу доходів.

За час існування незалежної України в її економіці відбулося масштабне поглиблення кризових явищ. Найхарактернішою особливістю динаміки інтегрованих показників рівня життя, які відображають досягнутий рівень доходів населення, є вищі темпи їх скорочення відносно більшості макроекономічних показників, котрі характеризують економічний стан країни. Ці негативні явища суттєво змінили систему розподілу в суспільстві, призвели до значної поляризації населення за рівнем особистих та сімейних доходів і, відповідно, споживання.

Розподіл за квінтильними та децильними групами практично за всіма показниками рівня життя, що їх розраховують фахівці Державного комітету статистики, наочно демонструє наявність значних перекосів у структурі доходів та споживання населення України, засвідчує існування значної економічної нерівності. Наприклад, на перший квінтиль населення (20% з найменшими грошовими витратами) припадає лише 6% від загальних грошових витрат, тоді як на верхній, п’ятий квінтиль – 43,2%. Такий розподіл майже рівний відповідному розподілу у США, країні, яка вважається “взірцем” економічної нерівності.

Згідно з твердженням, що значення децильного коефіцієнта за рівнем доходів для збереження соціальної стабільності у суспільстві не повинно перевищувати 10 кратних величин, Україна вже кілька років перебуває на межі соціальних потрясінь, соціальних катастроф. Проте хоча нерівність за рівнем грошових доходів та витрат справді набула надмірно поляризованих форм, вона нівелюється поширенням так званої “народної економіки”, коли, окрім грошових доходів, у структурі сукупних доходів домогосподарств значну роль відіграють натуральні надходження, а також встановлені державою різноманітні пільги з оплати послуг. Збіднілі верстви, пристосовуючись до кризової ситуації, виробляють стратегії виживання, серед яких основне місце посідає самозабезпечення продуктами харчування з присадибних ділянок. Саме за рахунок цього різниця між містом і селом у рівні загального споживання зменшується. Ще одним каналом перерозподілу доходів у суспільстві є офіційно незареєстрована трудова діяльність. Участь у такій зайнятості найбільше характерна для середніх доходних груп, зменшуючи для них ймовірність збідніння. Завдяки цим чинникам, нерівність у сукупних доходах та витратах не виглядає так поляризовано, як нерівність у номінальному (грошовому) вимірі.

Зміна принципів розподілу суспільного доходу, ескалація процесів поляризованої диференціації населення за розміром доходів та статків, по-різному сприймається представниками різних соціальних груп. Розшарування суспільства на багатих і бідних найчастіше викликає занепокоєння саме серед осіб, чиї самооцінки рівня добробуту та змін у матеріальному становищі знаходяться на крайніх позиціях. Мова йде про “суб’єктивні” бідність та багатство, оскільки серед груп із найменшими та найвищими доходами, тобто найбіднішими та найбагатшими, за більш об’єктивним показником – рівнем доходів, такої закономірності у посиленні занепокоєння розшаруванням не виявлено.

Уявлення населення України про суспільство, яке можна вважати справедливим, знаходяться на перетині принципів зрівняльного розподілу доходів, до якого змагає комуністична ідеологія, та принципу пропорційності винагород заслугам людини й рівності стартових можливостей, що лежать в основі ліберальної концепції справедливості. У суспільній свідомості ці в певному розумінні протилежні принципи переплітаються. Спостерігається своєрідний ціннісний “конфлікт поколінь”, вихованих на протилежних ідейно-політичних гаслах. Серед противників доходної поляризації та адептів розподільчої справедливості переважають представники старшого покоління. Для молоді ж характерним є ставлення до існування у складі суспільства багатих та бідних як до нормального соціального явища. Незважаючи на поширеність зрівняльних стереотипів розподілу, для більшості все ж характерне поступове сприйняття принципів ринкової справедливості, за якою головними стають вимоги рівності шансів, чесного змагання, а не результатів.

Невдоволення системою розподілу та прагнення до зменшення різниці у доходах пов’язане не тільки із переважанням уявлень про справедливість егалітарного суспільства, а обумовлюється поширеною переконаністю у кримінальному характері збагачення нових багатіїв. Значна частина населення підтримує провокаційні гасла на кшталт “я хочу, щоб багатії були покарані” та виступає за конфіскацію “нечесно нажитих статків”. Тобто на рівні суспільних настроїв існує соціальна напруженість, викликана неготовністю частини населення до нових принципів розподілу, орієнтацією не на егалітарне соціалістичне суспільство, а на ринкове регулювання результатів діяльності. Проте, як свідчать результати опитування населення України, що проводилося Центром “Соціальний моніторинг” та Українським інститутом соціальних досліджень у червні 2001 р., кількість тих, хто готовий узяти участь в акціях протесту з приводу стрімкого розшарування суспільства за рівнем доходів, порівняно незначна. Мотивуюча роль невдоволення існуючою матеріальною поляризацією в активізації гіпотетичної протестної поведінки населення порівняно з іншими причинами виглядає несуттєвою. Враховуючи розбіжність реальної та вербальної поведінки, можна дійти висновку, що прагнення частини населення до зменшення доходної диференціації не може стати вагомою причиною зростання поведінкового компоненту ескалації соціальної напруженості.

Низький рівень середньодушових доходів не має суттєвого впливу на радикальність підтримуваних засобів соціального протесту. Аналіз результатів опитування, що проводилося в рамках моніторингу ІС НАНУ в січні 2001 р., довів відсутність залежності між рівнем доходу респондента та його ставленням до тих чи інших форм протесту. Характер протестних установок більшою мірою залежить від віку, освіти, політичних переконань та життєвої активності, ніж від  матеріального становища.

“Депривовані” щодо матеріального становища категорії населення орієнтовані переважно на легітимні вияви незгоди із політикою влади, що зменшує ймовірність виникнення деструктивних соціальних конфліктів з приводу невдоволення частиною населення динамікою власного добробуту. Відтак, хоча опитуванням було виявлено тенденцію до зростання орієнтацій на протестну поведінку із збільшенням відчуття негативних змін у рівні добробуту, пояснення поширеності та зростання протестних установок у сучасному українському соціумі за допомогою виключно теорії депривації (принаймні, стосовно матеріальних аспектів життя) було б не повним і обмеженим. Суттєвим є вплив ідеологічних орієнтацій, відповідності соціальної ситуації уявленням про належне.

Серед респондентів, яких турбує стрімке розшарування суспільства на багатих і бідних, тобто тих, хто не вважає такий розподіл доходів нормальним явищем, також більш поширені орієнтації на легітимні вияви соціального невдоволення, підтримка законних засобів впливу на рішення влади.

Як свідчать дані дослідження, незадоволеність діяльністю влади, недовіра до неї та готовність до змін, як ознаки соціальної напруженості у суспільстві, практично рівною мірою притаманні представникам усіх доходних груп та респондентам із різною самооцінкою власного матеріального становища. Не можна засвідчити ані особливої підтримки, яку мали б виявляти діючій владі люди із високим рівнем добробуту, ані посилення недовіри до державних органів та політичних лідерів із зниженням рівня доходів чи суб’єктивних оцінок матеріального становища респондентів. Відсутність статистично значимого зв’язку між оцінкою легітимності влади, що визначає ступінь соціальної стабільності у суспільстві, та матеріальним становищем соціальних груп доводить, що вплив майнового розшарування на розвиток соціальної напруженості опосередкований чинниками політичного, ідеологічного характеру. Умовно кажучи, вектор соціальної напруженості з приводу доходної поляризації проходить не між багатими і бідними, а між тими, хто вважає доходну нерівність необхідною умовою економічного розвитку, та тими, хто дотримується протилежної точки зору, ідеалізуючи егалітарне суспільство.

У висновках подаються підсумки дисертації, сформульовано основні висновки, визначено перспективи подальшого вивчення проблеми. Унаслідок проведеного аналізу вдалося вирішити задачі дослідження, перевірити основні гіпотези.

Українське суспільство переживає період зламу уявлень про справедливий суспільний розподіл, за якими прагнення до “стирання граней” поміж соціальними класами відбувалося за рахунок нівелювання мотивуючої ролі доходної диференціації, переходу до принципів розподілу результатів суспільної праці, що наголошують на необхідності дотримання умов рівності можливостей та пропорційності винагород. Цей перехід здійснюється повільно і кількість прихильників рівності доходів переважає тих, хто не вважає рівність проявом справедливості. Проте прагнення до зрівняння набувають все більш інертного характеру і продиктовані, принаймні серед представників активної частини населення, переконанням у нелегітимності шляхів збагачення, а не негативним ставленням до процесів доходної поляризації в цілому. Водночас серед більшої частини суспільства, що зазнала втрат в результаті руйнації системи соціального захисту, поширені настрої, які свідчать про неготовність до нормального ставлення до доходної нерівності. Для цього середовища характерна невмотивована неприязнь до багатіїв та агресивна позиція щодо шляхів зменшення дистанції між класами. Має місце соціальна напруженість, що проявляється через стримувані настрої суспільної неприязні (емоційний компонент напруженості) та неузгодженість ціннісних уявлень різних соціальних груп про належне у сфері розподілу доходів.

Носіями протилежного сприйняття існуючої диференціації доходів є не стільки представники груп із полярним матеріальним становищем, а, радше, адепти різних політико-ідеологічних поглядів. Хоча вплив об’єктивних чинників, зумовлюючих матеріальне становище соціальних суб’єктів (рівень доходів, витрат тощо), на сприйняття доходної диференціації і визначення поглядів на справедливий розподіл у суспільстві беззаперечний, все ж більше впливає суб’єктивна оцінка власного матеріального стану та його динаміки. Знайшла підтвердження теорія значення відносної депривації у поясненні розвитку соціальної напруженості (емоційної та раціонально-оціночної її компонент).

Гасла зменшення дистанції у економічному становищі соціальних груп не можуть спонукати виникнення та розвиток деструктивних конфліктів, посилення нелегітимної протестної активності з цього приводу, принаймні, найближчим часом. Протестні установки як обділених у матеріальному сенсі груп, так і тих, кого не влаштовує доходна поляризація не тільки із прагматичних (невдоволеність рівнем власного добробуту та його динамікою), але і з ідейних міркувань (прихильність до ідеологем рівності), мають орієнтацію на цілком законні та відносно безпечні для суспільної стабільності форми протесту. Деструктивний потенціал протестних установок, детермінованих негативним ставленням суспільства до доходної диференціації, незначний. Схильні до найбільш радикальних дій мешканці України частіше відстоюють цінності економічної та політичної свободи, прав людини, суверенітету України, а не ідеали соціальної й економічної рівності.