Коритнікова Н.В. Інтернет-представництво як комунікативний ресурс державного управління

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження; визначається ступінь наукової розробленості проблеми; формулюються мета та завдання дослідження, його об'єкт і предмет; визначаються теоретико-методологічні основи дослідження; визначено наукову новизну отриманих результатів; формулюється теоретичне й практичне значення результатів, наведено дані про апробацію роботи та публікації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні підходи до вивчення Інтернет-комунікації» розглянуто, як нові комунікаційні технології змінюють форми соціальної взаємодії людей, способи виробництва й форми передачі знань.

У першому підрозділі «Концептуальні підходи до розуміння мережних комунікацій у теоріях інформаційного суспільства» проводиться аналіз різноманітних підходів до вивчення мережної комунікації, теорії інформаційного суспільства, в яких це поняття описано найбільш повно. Проведений критичний розгляд робіт Г.М. Маклюена, Р. Барта й Ж. Бодрійяра, Н. Лумана й М. Кастельса дозволяє зробити висновок про те, що логіка мережних комунікацій починає формувати характер всіх комунікаційних процесів, у тому числі й масових комунікацій, незважаючи на те, що безпосередньо в мережні комунікації включено не більше однієї десятої частини всього населення. У першу чергу це визначається тим, що лідери думок у переважній більшості вже належать до співтовариств, представлених у мережі. Але найголовнішим виявляється тут навіть не формальна належність до мережних співтовариств, а функціональна залежність від їхньої мови, кодів, організації комунікацій.

Важливо підкреслити вплив зростаючої швидкості мережних комунікацій і надмірності інформаційних масивів. Виділяючи інформацію як ресурс найбільш легкий для проникнення через границі часу й простору, Кастельс вказує на більшу роль мережних структур. Сучасні ЗМІ із застосуванням мультімедійних та інтерактивних технологій утворюють комунікаційну систему, у якій реальність (матеріальне й символічне існування людей) повністю занурена у віртуальні образи, у вигаданий світ, у якому образи стають вже не засобом передачі досвіду, а власне досвідом. Відповідно, використання ЗМК і контроль над змістом переданих ними повідомлень із переходом до інформаційного суспільства стає однією з обов'язкових умов здійснення, утримання, а в необхідних випадках і завоювання влади. У сфері формування ідеологій комунікаційних співтовариств спостерігається ситуація, коли ідеологічні трансформації відбуваються багаторазово, у короткі проміжки часу, змінюючи не тільки ментальні конфігурації, але й структуру минулого досвіду. Можна говорити про те, що характеристики комунікацій не менше ніж економічні й політичні фактори, визначають сучасну соціальну структуру й хід її змін.

У другому підрозділі «Соціальні наслідки розвитку мережних комунікацій» виділяються три принципово нові риси соціокультурної структури інформаційного суспільства – трансформація соціальної структури, плюралізація джерел інформації, інтерактивні зміни. Зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, сприяють розвитку науки й виробництва, створюють можливості для реалізації духовних прагнень особистості, але одночасно спричиняють виникнення ряду досить серйозних проблем у різних сферах суспільних відносин. Підкреслюється, що хоч мережна комунікація не охоплює все населення, ступінь впливу Інтернет-спілкування на процеси впорядкування соціальних процесів у рамках спільноти навряд чи можна переоцінити. Поширення нових інформаційно-комунікативних технологій стало домінуючим фактором, що визначає прискорення процесів соціальної трансформації суспільства. Однак вектор цієї трансформації лише частково детермінований, і значною мірою залежить від цілеспрямованих зусиль людей. Нові технології створюють лише нові можливості, спектр яких постійно розширює ступені свободи кожної окремої людини. Тому в рамках сучасних теорій масової комунікації істотний дослідницький акцент робиться на ролі нових засобів комунікації з погляду впливу на процес соціальної взаємодії в інформаційному суспільстві.

Третій підрозділ «Інтернет-комунікація в соціальній взаємодії» присвячений розгляду характеристик Інтернет-комунікації як форми соціальної взаємодії в інформаційному суспільстві. Можливості нових інформаційних технологій багаторазово підвищують інтенсивність комунікативних процесів. Дослідження особливостей Інтернет-комунікації допомагають зрозуміти, у якому напрямку змінюється сутність і зміст сучасної соціальної комунікації. Так збільшення опосередкованих форм взаємодії змінює міжособистісну комунікацію; зміна характеру масової комунікації виходить із орієнтації її на інтерактивність і спеціалізацію. Розвиток Інтернет-комунікації в соціальній сфері тільки набирає обертів, що вимагає подальших досліджень перспектив використання, результатів функціонування та соціальної ролі Інтернет-комунікацій як форми соціальної взаємодії. Зростаючі можливості нових комунікативних засобів свідчать про те, що Інтернет – це якісно інший засіб соціальної взаємодії у порівнянні із традиційними засобами масового впливу. Тому сучасний погляд на суть Інтернету - це розуміння його не як засобу впливу, а як засобу соціальної взаємодії. Концептуалізація Інтернету із запропонованої точки зору дозволила розробити нові способи вивчення комунікативних процесів за допомогою комп’ютерно-опосередкованої комунікації.

Другий розділ «Використання Інтернет-комунікації в процесі державного управління» представляє структування й систематизацію знань про сучасний стан державного управління та ролі Інтернет-комунікації в ньому.

Перший підрозділ «Напрямки соціально-політичних змін із застосуванням Інтернет-комунікації» спрямований на розгляд соціально-політичних змін, які супроводжують розвиток інформаційного суспільства. Оцінюються можливості мережних засобів комунікації в реалізації електронної демократії; висвітлюється подвійність соціально-політичних змін, що відбивають суть проблеми використання мережі в політиці; позначаються ключові проблеми таких перетворень. У вивченні політичної комунікації в Інтернеті акцент найчастіше робиться на підвищення частоти мережних соціальних взаємодій, самоорганізацію віртуальних мережних співтовариств, установлення довірчих відносин між державою й населенням і т.д. Встановлено, що нові засоби комунікації в перспективі дозволяють вийти на більш високий рівень політичних інститутів.

Розглядаються наукові концепції, які спрямовані на вирішення проблеми відокремленості індивіда й соціальних груп від реалізації політичної влади завдяки збільшенню їхньої участі в політичному житті і переходу до інформаційного способу державного управління. Узагальнення теоретичних тез прихильників концепції електронної демократії дозволяє виділити як принципи електронної демократії такі характеристики: доступність, інтерактивність, партиципаторність і погодженість. Зазначені характеристики здатні перебороти ієрархізм існуючої влади, установити паритетність у здійсненні політики й забезпечити простір для самостійного подання позиції активних користувачів і адекватної реалізації їхньої політичної діяльності. Позначаються основні проблеми, що виникають внаслідок широкого поширення й застосування Інтернет-комунікацій у політичній сфері, як то: цифрова нерівність, удосконалення маніпулятивних технологій, технічна недосконалість пошукових машин, проблема інформаційної безпеки держави та проблема конфіденційності приватного життя.

Другий підрозділ «Інформаційно-комунікативні ресурси електронного уряду» розкриває необхідність визначення нової парадигми державного управління, т.зв. «електронного уряду», заснованого на демократичній і легітимній системі з використанням сучасних інформаційних технологій. Державне управління розуміється як вид діяльності, спрямований на реалізацію рішень, завдяки яким здійснюється організуючий вплив на ті сфери й галузі громадського життя, які вимагають регулювання через систему органів державної влади шляхом використання повноважень державної влади. Увага акцентована на проблему встановлення й організації постійного конструктивного діалогу, здатного забезпечити законність політичних суб'єктів, порядок в адміністративній системі і стабільність суспільства. Для цього були розглянуті нові вимоги й принципи державного управління, проінтерпретоване поняття електронного уряду, виділений інформаційно-комунікативний аспект розвитку електронного уряду. У перехідному суспільстві саме органи виконавчої влади більшою мірою, ніж будь-які інші галузі влади, повинні орієнтуватися на вирішення питань інноваційних взаємодій із суспільством у сфері інформування й комунікації з метою пошуку найбільш адекватних форм модернізації державного управління. Обґрунтовується необхідність впроваджувати проекти електронного уряду, особливо ті з них, які дозволять вирішити ряд завдань державного управління, як то: удосконалення демократії, поліпшення державного обслуговування, зменшення бюрократії, забезпечення інформаційної безпеки, підвищення ефективності взаємодії органів влади із громадянами.

У третьому підрозділі «Інтернет-представництво органів влади в системі зовнішніх мережних комунікацій державного управління» піднімається питання присутності органів державної влади в Інтернеті. Було проінтерпретоване поняття «Інтернет-представництво органів влади», і визначається як офіційний веб-сайт органу влади, що забезпечує доступ фізичним і юридичним особам до інформаційно-комунікативних ресурсів і інших державних послуг через глобальну мережу Інтернет, спрямований на реалізацію рішень у тих сферах громадського життя, які вимагають регулювання через систему органів державної влади. Визначені цілі та сутнісні характеристики Інтернет-представництв органів влади. Відзначено, що при існуючих змінах в інформаційному середовищі офіційні веб-сайти практично не враховують потенціал комунікативних технологій у соціально-політичній структурі суспільства. Тому в умовах розвитку інформаційного суспільства Інтернет-представництво органів влади, як спосіб інформаційної взаємодії держави й суспільства, є найбільш оптимальним при модернізації державного управління в області розвитку інститутів прямої електронної демократії. Виділено п'ять моделей Інтернет-представництв органів влади й відповідні їм функціональні форми: початкова присутність (форма самопрезентації), джерело інформації (форма передачі інформації); консультування (форма комунікації); розвиток взаємодії (форма взаємодії); активні операції (форма трансакції). При визначенні ефективності цих моделей виходили із принципу: чим більше офіційний веб-сайт надає інформації та форм Інтернет-комунікації користувачам, тим більш ефективнішим буде комунікативний ресурс із погляду кількості відвідувачів і активності користувачів.

В контексті аналізу Інтернет-представництв органів влади комунікативні властивості Мережі роблять більш доступнішим та дешевшим інформування населення про роботу уряду, реалізують спілкування державних службовців з конкретними людьми, полегшують поширення офіційної державної інформації й звітності, що у свою чергу служить збільшенню кількості активних учасників у процесі здійснення державного управління.

У третьому підрозділі також розглядаються приклади реалізації ідеї електронного уряду в різних країнах. США, Великобританія, Швеція, Данія, Норвегія, Канада, Германія, Сінгапур та багато інших країн вже застосовують або починають застосовувати методи електронного урядування. Зокрема, Уряд США надає громадянам різноманітні послуги через Інтернет: видачу ліцензій, сплату штрафів тощо. Завдячуючи електронному уряду канадці здатні одержувати доступ до всієї урядової інформації й сервісам в інтерактивному режимі в будь-якому місці і у будь-який час на їхній вибір.

Третій розділ «Функціонування Інтернет-представництв органів виконавчої влади в Україні» присвячений аналізу результатів соціологічного дослідження, отриманих у ході проведення онлайн-опитування українських користувачів, а також аналізу вторинних даних досліджень інших вітчизняних соціологічних центрів із проблем інформатизації українського суспільства.

У першому підрозділі «Передумови розвитку Інтернет-представництв органів влади в українському суспільстві» обґрунтовується, що країна має високі темпи росту по використанню інформаційних технологій, впроваджуються в життя законодавчі проекти, націлені на надання електронних послуг громадянам, розвивається політичний і адміністративний контент української мережі. З іншого боку, відзначається, що присутність органів влади в Інтернеті обмежується доступом до мінімального пакету документів і інформацією про традиційні форми взаємодії, що на ділі призводить до висновку про небажання органів влади розвивати діяльність в Інтернеті. Для вивчення соціально-політичних факторів, що впливають на розвиток електронного уряду в Україні, були виявлені історичні передумови розвитку ІКТ-інфраструктури; проаналізована динаміка інформатизації українського суспільства і її вплив на рішення проблеми цифрової нерівності та розглянута політична ситуація, в умовах якої відбувається формування інформаційного суспільства в Україні.

Другий підрозділ «Тип вибірки й технологія збору даних в онлайн-опитуванні» присвячений результатам апробування технології «веб-опитувача» для дослідження українських користувачів, де велика увага приділена методології дослідження й опису його організаційно-методичної частини. Дослідження носило винятково пошуковий характер, а також виконувало роль апробації методики й процедури онлайн-опитування за технологією веб-опитувача. Головним результатом стало вироблення найбільш повного, інформативного способу визначення основних критеріїв для вибору одиниць спостереження й технології збору даних у вивченні особливостей українських користувачів. Вірогідність даних, отриманих у ході дослідження, забезпечувалася науково-методологічною обґрунтованістю програми, досить більшим обсягом вибірки, дотриманням методичних правил і принципів проведення масових опитувань, застосуванням статистичної обробки даних, співвіднесенням з результатами досліджень інших авторів.

Доцільність використання методу онлайн-опитування обумовлена необхідністю аналізу умов впровадження соціальних Інтернет-проектів, вивчення вигід від реалізації відповідних проектів, виявлення факторів, стримуючих їхнє просування, і виділення пріоритетних завдань для здійснення подальших модернізаційних програм. На думку автора, інноваційна методика онлайн-опитування, яка заснована на гіпертекстуальності й глобальності Інтернет-комунікації, дозволяє успішно вивчати конкретні соціальні проблеми в мережі й випробувати нові методики збору й аналізу соціологічної інформації.

У третьому підрозділі «Відношення українських користувачів до роботи Інтернет-представництв органів влади» викладені основні результати онлайн-дослідження. Аналіз результатів кількісного дослідження дозволив зробити висновок, що в цілому рівень розвитку Інтернет-представництв органів влади в Україні Інтернет-співтовариством був оцінений нижче середнього. Відзначено, що більшість респондентів мають уявлення про новий комунікативний ресурс державного управління, знають про існування офіційних веб-сайтів, мають досвід звертання до електронних джерел урядової інформації. Аналіз сприйняття Інтернет-представництв органів влади користувачами показав, що з погляду респондентів основними мотивам створення офіційних веб-сайтів виконавчої влади є, з одного боку, одержання потрібної й корисної інформації громадянами, з іншої, формальна присутність держави в мережі. Дослідження задоволеності користувачів роботою веб-сайтів органів влади виявило високі вимоги до наповнюваності й інтерактивності урядових Інтернет-ресурсів. До числа найпопулярніших розділів відносяться бази даних законодавства й нормативних актів, аналітична й контактна інформація, публікація анонсів і новин.

У четвертому підрозділі «Вимоги користувачів до Інтернет-представництв органів влади» розкриваються існуючі проблеми залучення користувачів у мережну комунікацію з органами влади. Серед послуг, що потребують розвитку, респонденти визначили можливість використання універсальних електронних баз даних по законодавству, отримання коментарів держчиновників, подачу звітності в електронному виді, отримання форм і бланків за допомогою Інтернет. Особлива увага була приділена аналізу причин непопулярності офіційних веб-сайтів органів влади. До внутрішніх факторів можна віднести статичність і невідновлення веб-сайту, неповний спектр і однобічний характер представленої інформації, труднощі пошуку потрібних матеріалів, технічна недосконалість, а також нерозвиненість інтерактивних складових веб-сайтів. Зовнішніми причинами непопулярності Інтернет-ресурсів державного управління, на думку респондентів, є нерозвинена ІКТ-інфраструктура в країні, недостатня комп'ютерна грамотність населення, низька правова й інформаційна культура в суспільстві, непоінформованість про електронні послуги, що подаються, й недовіра до офіційних веб-сайтів як джерела політичної інформації. Користувачі особливо підкреслили низьку мотивацію уряду до розвитку електронних державних послуг, їх пропаганду й просування, пояснюючи це взаємним небажанням відходити від традиційних форм взаємодії населення з державними структурами.

У висновку підводяться підсумки дисертаційного дослідження, формулюються основні висновки й практичні рекомендації органам державного управління, перспективи теоретичних і емпіричних досліджень за темою дисертації.

Визначено, що становлення інформаційного суспільства вимагає якісної зміни соціальних інститутів і всіх форм соціальної взаємодії та соціальних відносин. Інтенсивне розширення інформаційного простору безпосередньо торкнеться сфери державного управління, тому перед державними службовцями постає важливе завдання трансформації старих форм державного адміністрування в інноваційні мережні засоби управління суспільством.

Встановлено, що для побудови в Україні інформаційного суспільства потрібне формування мережних управлінських інститутів, що дозволяють проводити державну політику на якісно новому рівні. Уже сьогодні таким соціальним інститутом державного управління може служити Інтернет-представництво органів влади. При умові збільшення рівня інформатизації суспільства органи влади здатні істотно знизити витрати на бюрократичний апарат, домогтися поліпшення надання державних послуг і здійснити інституціональні реформи в області державного управління з урахуванням мережного характеру трансформації сучасних суспільств. Однак на практиці Інтернет ще не є пріоритетним напрямком перетворення державного управління в українському суспільстві.

На основі вивчення системи інформаційної взаємодії органів влади та населення здійснено систематизацію показників емпіричного виміру ефективності моделей Інтернет-представництв органів влади, які вказують на ступінь застосування мережних комунікативних форм у процесі державного управління. Результати емпіричного дослідження свідчать про ігнорування комунікативної складової на офіційних веб-сайтах органів влади та необхідність цілеспрямованих дій по підвищенню готовності громадян до використання ІКТ у взаємодії з органами влади.

Основними пріоритетами в області інформатизації державного управління й розвитку електронного уряду в Україні слід вважати поліпшення професіоналізму кадрового складу Інтернет-представництв органів влади; створення й розвиток універсальної електронної нормативно-правової бази; впровадження електронних засобів комунікації й механізмів зворотного зв'язку користувачів із чиновниками; розвиток системи публічних мереж по обговоренню діяльності органів влади й впливу на адміністративні рішення; забезпечення максимальної інформаційної прозорості й відкритості органів державної влади для Інтернет-об'єднання. Зазначені пріоритети впровадження нових комунікативних ресурсів у систему державного управління будуть сприяти ефективній взаємодії органів державної влади з населенням у цілому.

Найближчим часом необхідно розробити довгострокову програму розвитку електронного уряду як нового комунікативного ресурсу державного управління із впровадженням різних інтерактивних форм зворотного зв'язку й мережних транзакцій на основі єдиного універсального порталу органів влади.