Панькова Причини та мотиви протестної поведінки працівників промислових підприємств Донецької області

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, указано її зв’язок із науковими планами, визначено мету й завдання роботи, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, наведено інформацію про особистий внесок здобувача, апробацію результатів дисертації та публікації.

Перший розділ “Концептуальні засади дослідження протестної поведінки, причин і мотивів, що її обумовлюють” має теоретико-методологічний характер. У ньому розкрито зміст основних понять і категорій дисертації: соціальний протест, соціальний конфлікт, протестна поведінка. Автором обґрунтовується систематизація основних причин виникнення протестної поведінки в системі соціально-трудових відносин, а також типологізація мотивів протестної поведінки працівників промислових підприємств.

Серед проаналізованих теоретичних підходів визначальними для розв’язання задач дисертації є конфліктологічна парадигма (позиції К. Маркса, Р. Дарендорфа, Л. Козера, Й. Галтунга, С. Ліпсета, Л. Крісберга), яка пояснює значення соціальних конфліктів і протестів у контексті саморозвитку соціуму.

У межах соціально-психологічного напряму дослідження соціальних конфліктів найбільш прийнятними для аналізу соціальних протестів у системі соціально-трудових відносин є мотиваційний підхід (концепція відносної депривації Л. Берковиця), положення авторів гуманістичного напряму (К. Хорні, К. Роджерса, В. Франкла та ін.), а також теорія функціональної системи П. Анохіна.

У розділі дається теоретична експлікація основних понять дисертації: соціальний конфлікт, соціальний протест, протестна поведінка, а також їх змістовне співвідношення. Соціальний протест є протидією одних соціальних суб’єктів (осіб, соціальних груп) у відповідь на дії, заходи чи наміри інших, що утискають чи дискримінують їх соціально-економічні, трудові, політичні, культурні, етнічні інтереси й права. З’ясовано та обґрунтовано відмінності між поняттями “соціальний конфлікт” і “соціальний протест”: перше з них є більш широким поняттям, уособлює відносини протиборних сторін, де мають місце як дія, так і протидія, друге, більш вузьке, поняття має значення тільки протидії, відповідної реакції на дискримінацію прав, інтересів тощо.

Є певні відмінності щодо змісту понять “соціальний протест” і “протестна поведінка”. На відміну від соціального протесту протестна поведінка виступає соціально-особистісною, суб’єктивною формою прояву соціального протесту. Соціальний протест вичерпує себе в акціях реальних протидій, а протестна поведінка не обов’язково проявляється безпосередньо у таких акціях – вона має перманентно хвилеподібний, короткотерміновий, нестабільний, потенційний характер.

Систематизація причин соціальної конфліктності в трудовій сфері складається з комплексу об’єктивних і суб’єктивних причин. Об’єктивними причинами соціально-трудових конфліктів і протестної поведінки працюючих виступає сукупність причин економічного, правового, соціального, трудового, організаційно-виробничого та управлінського характеру. Суб’єктивними причинами соціально-трудових конфліктів є сукупність особистісних, індивідуально-психологічних чи характерологічних внутрішніх чинників. Вони складаються з двох основних груп: особистісні та соціально-психологічні.

Об’єктивні та суб’єктивні причини соціально-трудових конфліктів і протестної поведінки працюючих мають безпосередній зв’язок з її мотивацією. Причини соціально-трудової конфліктності являють собою в основному зовнішні детермінанти поведінки, тоді як мотиви складають внутрішні механізми її прояву. Синтез внутрішніх і зовнішніх детермінант, причин і мотивів дій у конкретній ситуації визначають форми прояву протестної поведінки соціального суб’єкта.

Структура мотивів протестної поведінки складається з мотивів: 1) самодостатності; 2) відчаю і запобігання; 3) солідаризації; 4) особистісного самовдоволення. Також визначено мотиви неучасті в акціях протесту. Основними серед них є такі мотиви: 1) зневіри в ефективності протестних дій; 2) побоювання негативних наслідків від участі у протестних акціях; 3) десолідаризованості, відсутності лідера; 4) неприйняття протестних форм і методів поведінки на користь примирних; 5) пасивної терплячості.

Другий розділ „Програма емпіричного дослідження з виявлення причин і мотивів протестної поведінки працівників промислових підприємств Донецької області” складається з теоретико-методологічного та методичного розділів, в яких викладено розробку питань методології, методики, техніки соціологічного дослідження з причин і мотивів протестної поведінки працюючих на промислових підприємствах.

Теоретико-методологічний розділ програми емпіричного дослідження містить визначення об’єкта, предмета, проблемної ситуації, мети, завдань, основних гіпотез дослідження, а також операціоналізацію основних понять дослідження.

Попередній аналіз предмета та проблеми дослідження засвідчує тривале існування протестних настроїв і протестної поведінки працівників промисловості в Донецькій області. Аналіз статистичних даних регіонального й національного рівнів дав підстави припустити, що основними об’єктивними причинами протестної поведінки (страйкового руху) є соціально-економічні, соціально-статусні та організаційно-виробничі причини. Основними мотивами протестної поведінки працівників промислових підприємств є передусім ті, які були з’ясовані нами в попередньому розділі.

Виходячи з попереднього аналізу предмета дослідження протестного руху в Україні та Донецькій області, було сформульовано основні гіпотези дослідження, а також гіпотези-слідства.

Основні гіпотези дослідження:

1. Страйковий рух в Україні та окремих її регіонах, у тому числі й у Донецькій області має хвилеподібний характер, за яким активне зростання страйкових виступів перманентно змінюється їх згасанням.

2. Основними чинниками активізації протестної поведінки є вплив об’єктивних соціально-економічних причин, а також мотивів, викликаних потребами матеріального виживання.

3. Рівень соціальної напруженості на промислових підприємствах Донецької області є більш високим на підприємствах вуглевидобувної галузі порівняно з підприємствами інших галузей промисловості.

Гіпотези-слідства дослідження:

1.  Протестна поведінка працюючих у Донецькій області носить конструктивний характер, що має позначитися на виборі протестуючими легітимних інституційних методів захисту прав та інтересів.

2.  Домінуючим мотивом протестної поведінки, що також обумовлює її конструктивність, є прагнення працюючих до повсюдного впровадження в систему соціально-трудових відносин принципів соціальної справедливості.

3.  Цілком вірогідною є тенденція переростання протестної поведінки працівників промислових підприємств Донецької області на партнерську модель соціально-економічної поведінки.

Методичний розділ програми регіонального емпіричного дослідження з причин та мотивів протестної поведінки працівників промисловості містить визначення основних методів збору соціологічної інформації – методу анкетування, інтерв’ю, методу аналізу статистичних та ділових матеріалів, а також особливостей побудови інструментарію дослідження. У розділі міститься обґрунтування вибіркових сукупностей емпіричних досліджень, які були покладені в основу дисертації, а також особливості побудови інструментарію дослідження, пропонується модель функціонування протестної поведінки працівників промислових підприємств.

Третій розділ “Аналіз основних чинників протестної поведінки працівників промисловості та її конструктивна роль у розв’язанні соціально-трудових конфліктів” містить емпіричний вимір змісту основних причин та мотивів виникнення протестної поведінки працюючих.

Розкрито емпіричний аналіз соціально-економічних, соціально-статусних та організаційно-виробничих причин виникнення трудових конфліктів на промислових підприємствах Донецької області. Виявлено, що на протестну активність працюючих найбільшою мірою впливають соціально-економічні причини (заборгованість із заробітної плати, незадоволеність потреб у справедливій оцінці, оплаті праці та стабільній зайнятості).

Результати емпіричних досліджень указують на те, що пріоритетність і ранжування основних груп причин більшою мірою залежать від галузевої специфіки підприємств, ніж від соціально-демографічних. Так, для працівників металургійної галузі найбільшу актуальність набули причини, пов’язані з економічними зловживаннями на рівні підприємства: приховуванням керівництвом реального прибутку підприємства, його присвоєнням, несправедливим розподілом (продажем) акцій підприємства, перетворенням підприємства на предмет розкрадання, привілейованим положенням верхівки й окремих категорій працівників тощо.

У вуглевидобувній галузі гостро стоять проблеми, пов’язані зі значними боргами із заробітної плати; заборгованістю з виплат відшкодування шкоди постраждалим на виробництві; небезпечними, шкідливими для здоров’я умовами праці основної маси робітників, прояви людського егоїзму та низький рівень трудової й виконавчої дисципліни.

Максимальна кількість обачливих респондентів зафіксована на підприємствах машинобудівної галузі. Для них актуальними виявлено причини, пов’язані з несправедливою оцінкою й оплатою праці. Позитивним фактом є те, що тут соціально-статусна взаємодія по вертикалі має конструктивні ознаки: недостатнє розуміння дирекцією та робітниками тут є мінімальними, як і прояви людського егоїзму. На підприємствах машинобудівної галузі трудова конфліктність зосереджується переважно у горизонтальному напрямі й викликається небажанням працівників працювати по-новому, на ринкових засадах, а також конкуренцією за робочі місця, кращу посаду.

На підприємствах хімічної промисловості проблеми із зайнятістю набувають першочергового значення, як і проблеми недостатнього розуміння дирекцією та працівників один одного через велику різницю в оплаті праці, а також зосередження економічної влади в руках дирекції.

Основними організаційно-виробничими причинами соціальної напруженості на промислових підприємствах є незабезпеченість виробничих завдань ресурсами, перебої із забезпеченням сировиною, матеріалами та недоліки в організації праці, неритмічність роботи.

Визначено, що структура мотивів протестної поведінки працюючих має ранговий вигляд і складається з мотивів самодостатності; солідарності; відчаю та особистісного самовираження. Мотиваційне ядро протестної поведінки утворює мотив конструктивної самодостатності, в основі якого – переконаність працівників промисловості у тому, що лише шляхом протесту, рішучих дій можна домогтися поліпшення свого становища. Конструктивність цього мотиву виявляється в прагненні працівників промисловості протестувати заради захисту своїх прав, людської гідності, встановлення відносин соціальної справедливості. Фактор матеріального виживання є ключовим у мотиваційній структурі протестної поведінки працівників промисловості.

У розділі розкрито методи захисту прав та інтересів працівників. Серед основних порушень прав у трудовій сфері найбільше невдоволення та захисну реакцію у працюючих викликають тривала невиплата заробітної плати, яка залишається основним джерелом доходів працюючих; порушення роботодавцем трудового договору, а також несправедливе звільнення колег по роботі. Спостерігається стала тенденція у виборі працівниками промисловості таких методів захисту прав та інтересів, як звернення до суду, до урядових структур влади, до профспілок. Протестні дії залишаються крайніми методами відстоювання трудових прав. Ефективність і позитивне ставлення до протестних акцій працюючими в Донецькій області оцінена вище, ніж опитаними в Україні, що свідчить про більш високий протестний потенціал і моральний престиж протестної поведінки опитаних у Донецькій області, ніж в Україні в цілому.

У висновках роботи підсумовуються результати дослідження. На підставі концептуалізації основних понять та попереднього аналізу предмета дослідження були верифіковані основні гіпотези дослідження.

З трьох основних гіпотез була підтверджена перша основна гіпотеза про перманентність, хвилеподібність страйкового руху в Україні та в окремих її регіонах; вірною виявилася також друга основна гіпотеза дослідження про те, що активізація протестної поведінки обумовлена об’єктивними соціально-економічними причинами й мотивами, пов’язаними з незадоволенням потреб матеріального виживання. Але основні причини та мотиви протестної поведінки мають варіативний характер залежно від регіональної, галузевої специфіки, а також від соціально-демографічних характеристик респондентів (вікових, гендерних, соціально-статусних).

Третя основна гіпотеза дослідження щодо найвищого рівня соціальної напруженості на підприємствах вугільної галузі не підтвердилася. На момент проведення соціологічного дослідження в Донецькій області найбільш високу соціальну напруженість було зафіксовано на підприємствах металургійної галузі. Це пов’язано з об’єктивними причинами соціально-економічного стану металургійної галузі у 2002 р.

Знайшла емпіричне підтвердження гіпотеза-слідство про те, що протестна поведінка працюючих у Донецькій області носить конструктивний характер, що має позначитися на виборі протестуючими легітимних методів захисту прав та інтересів. Виявлено залежність в оцінках ефективності діяльності соціальних інститутів від регіональної, галузевої специфіки, а також від особистісних характеристик опитаних.

Гіпотеза-слідство про тенденції переростання протестної поведінки працівників промислових підприємств Донецької області на партнерську модель соціально-економічної поведінки знайшла часткове підтвердження. За результатами соціологічних досліджень протестна поведінка працівників промислових підприємств тяжіє до партнерської не шляхом затухання соціального протесту, не шляхом примирення та взаємних поступок, а шляхом активізації протесту, що стимулює відносини до встановлення реального соціального партнерства між роботодавцями та найманими працівниками.