Грабовець О.В. Релігійний чинник соціально-економічної поведінки за умов глобалізаційних викликів

Краткое содержание

У вступі обгрунтована актуальність дослідження та охарактеризована міра наукової розробки теми, сформульована проблема дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, зроблена характеристика теоретико-методологічних засад дисертації, її наукової новизни та з’ясовується питання щодо теоретичної та практичної значущості роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади соціологічних концепцій впливу релігії на соціально-економічну поведінку” зроблено огляд теоретичних робіт, які присвячені вивченню релігійних аспектів детермінації соціальної поведінки. Соціальна поведінка шляхом аналізу різноманітних соціологічних підходів представлена в комплексному баченні з точки зору традиційних та сучасних соціологічних концепцій. Зокрема, здійснено розгляд соціальної поведінки на підставі звернення до двох основних соціологічних підходів: мікросоціологічного  та макросоціологічного. Дослідження поняття “соціальна поведінка” виявило, що воно стосується множини різних аспектів, породжених специфікою дотичних до соціології інших соціальних і гуманітарних дисциплін, у зв’язку з чим здійснено розмежування  логічних об’ємів та пізнавального змісту зазначеного поняття в контексті різних соціологічних концепцій.

У наукових джерелах соціальна поведінка і, відповідно, такий її різновид, як економічна поведінка, визначалась як обумовлена закономірностями, що діють через соціальні інститути, зокрема релігію, які примушують індивіда керуватись певними соціальними нормами, у тому числі релігійними традиціями, водночас, зазначене є результатом складного процесу взаємодій, під час яких формуються “сенси та значення”, що в певній мірі визнаються всіма учасниками соціальних дій. Якщо в першому випадку людина розглядалась переважно як продукт соціального тиску (Е.Дюркгейм, Е.Толмен, К.Халл, П.Сорокін, Б.Малиновський, А.Редкліфф-Браун, Т.Парсонс), то в другому випадку – як агент соціальної дії, який активно конструює життєві світи, продукує соціальні символи, інтерпретуючи події навколо себе (М.Вебер, Г.Зіммель, Дж.Мід, П.Бергер, Т.Лукман, Х.Кулі, П.Блау, Г.Хоманс, Г.Гарфінкель, Е.Гоффман та інші). Вивчення соціальної поведінки в межах реалістичного чи номіналістичного дискурсів зумовлювало використання відповідного категоріально-понятійного апарату, а разом з тим ускладнювало поєднання підходів, що сформувалися в межах мікро- та макротеорій. Дана обставина актуалізує подальший пошук об’єднувальних теоретичних підходів до рогляду соціальної поведінки як системи, що відображає специфіку соціальної форми руху матерії, детермінованість котрої можна пояснювати через множину критеріїв різної модальності та характеру (природних, соціокультурних).

У першому розділі наведені конкретизовані форми взаємозв’язку поняття “соціальна поведінка” з такими суміжними категоріями, як “соціальна дія”, “соціальна взаємодія”. Сутність взаємозв’язку між вищеназваними поняттями виступає у вигляді такої моделі функціонування соціуму, в якій соціальна дія як одиничний акт функціонування одного індивіда є складовою системи соціальної взаємодії, а ця системність полягає в передбаченні зворотньої дії людини як акту очікуваного реагування.

У розділі окреслені особливості економічної поведінки як різновиду соціальної поведінки. Спираючись на концептуальні засади соціологічних теорій В.Верховіна та Є.Суїменко, зроблений акцент на тому, що  економічну поведінку можна інтерпретувати як соціально-економічну, тобто як таку, що структурується не лише видовими, тобто сферними, суто економічними чинниками, але й родовими, тобто соціальними детермінантами. До складу останніх  можна включити цілий спектр  позаекономічних чинників, сформованих у процесі соціоґенези людського універсуму: політичних, культурних, релігійних тощо. Зроблений висновок про те, що людина, як осередок безмежної множини соціальних взаємозв’язків, вступаючи в економічну дію, керується не лише суто раціональним мотивом отримання швидкої матеріальної вигоди, але ж, будучи “homo sapiens”, може зважати на своє соціальне оточення, морально-етичні ідеали, традиції, громадську думку. Таким чином, у предметній площині дисертаційної роботи прийнята методологічна позиція соціально-економічного підходу до визначення специфіки економічної поведінки, у якій економічне та соціальне є двома нерозривними гранями, що переходять одна в одну. Тим самим визнано, що власне економічна поведінка є історично мінливим явищем, а її смислове значення коригується адекватно певному соціокультурного контексту.

Також у розділі окреслено, яким чином у соціології теоретично визначались підходи до оцінки “внеску” релігійного чинника в перебіг процесів забезпечення функціонування соціуму, зокрема, здійснення його економічної життєдіяльності. Здійснений огляд робіт, які пов’язані із вивченням релігійних аспектів детермінації соціальної і, відповідно, економічної, поведінки таких класиків соціології, як О.Конта, М.Вебера, В.Зомбарта, Е.Дюркгейма, Б.Малиновського, А.Редкліфф-Брауна, Г.Зіммеля, П.Сорокіна. Вивчаючи релігію як вагомий компонент соціальної структури як у традиційному, так і в модернізованому суспільстві, вищезгадані вчені розглядають соціальну, у тому числі економічну, поведінку людини та її релігійну активність як такі, що можуть бути із різним ступенем взаємозалежними. На цьому тлі особливість сучасної соціологічної науки полягає в тому, що дослідження релігійних аспектів детермінації економічної поведінки здійснено науковцями переважно в контексті тих соціально-економічних зрушень, які мають місце в незахідних країнах за умов глобалізації. На відміну від класиків соціології, які основну увагу приділяли інтеграційним, стабілізуючим функціям релігії у примітивних та традиційних суспільствах, у яких релігія відігравала провідну роль чинника економічної поведінки у межах локального соціального простору, сучасні вчені (А.Баас, Р.Белла, А.Абдель-Малек, Ш.Ейзенштадт, А.Турен, Е.Шілз, Б.Єрасов, Н.Зарубіна, С.Кірдіна та інші) вказують на неоднозначний та суперечливий характер взаємодії традиційних соціальних інститутів та інституцій ринку, які проникають у різні кутки планети завдяки глобалізаційній хвилі.

Другий розділ “Функціональна та структурна роль релігії в соціумі” присвячений безпосередньо розгляду функцій релігії та тих структурно-організаційних форм, яких вона може набирати в процесі своєї трансформації у досучасних та сучасному суспільствах.

Використання у роботі концепту “символічного світорозуміння”, що був уведений у науковий обіг Е.Касірером, дало змогу усвідомити соціогенез в єдності різноманітних символічних способів “розчаклування” світу соціальних відносин, тобто зрозуміти природу соціальних інститутів (релігії, економіки, науки тощо), виникнення та становлення яких супроводжує всю історію людства, як функціонально споріднених, але різних по змісту соціальних технологій по пізнанню та перетворенню навколишнього світу. Дотримання тези  щодо відмови від субстанційної інтерпретації релігії, іншими словами, визнання її соціокультурного, а не природного походження, уможливило тлумачити релігію як одну з множини символічних форм світорозуміння, як соціальну технологію, що ґрунтується на символічних засадах світосприйняття та здатна розв’язувати життєво назрілі проблеми через забезпечення не силового, а морально-етичного спрямування соціальної поведінки. Зважання на функціональну єдність релігійних систем як ендогенних соціальних технологій, що активізують інтуїтивно-символічні засади пізнання світу, надало можливість означити відомі на сьогоднішній день релігії як своєрідні символічні світи, що продукують власні версії розуміння соціальної дійсності, соціальних ідеалів, моделей соціально-економічної поведінки та визнати плюралізм та самоцінність різноманітних релігійних картин світу.

Також у розділі здійснено дослідження структурної перспективи релігії у традиційному та сучасному соціумі на підставі використання теоретичних засад соціосинергетичної парадигми. Це надало можливість представити релігію як окремий випадок процесу самоорганізації в соціумі, як системне утворення відкритого типу, якому властиві закономірності саморуху, адаптивності до тих чи інших соціокультурних практик. На прикладі вивчення ґенези християнства розглянуто адаптивний потенціал релігії, що проявляється у збереженні її цілісності, автентичності в соціальному просторі та створює основу для її відтворення і, водночас, до постійного пристосування, до змін у навколишньому та внутрішньому середовищі, тобто до адаптацій через задіяння інтеграційних механізмів релігійної системи. У межах соціосинергетичного дискурсу релігія трактується як багаторівневе соціальне утворення, яке в процесі ґенези здатне набувати адаптивних форм соціального інституту “тіла”, тобто колективного, емпіричного утворення,  або соціального інституту “особи”, тобто надколективного, надемпіричного, символічного утворення. У ролі оптимальної моделі міри пристосованості релігії до зовнішніх та внутрішніх “викликів” запропоновано авторське соціосинергетичне розуміння соціального інституту.

З огляду на те, що одним із важливих аспектів цивілізаційного поступу людства є трансформація поведінкового апарату людини, спочатку як безпосередньо тваринної істоти, дії якої керовані емоціями, афектами, іншими суто егоїстичними чинниками, а потім як все більш колективної істоти, яка у своїх вчинках змушена зважати на соціальне оточення, спільно визнані настанови, слід зазначити, що в соціопсихологічному розумінні це сприяло збільшенню дистанції між людським свідомим та підсвідомим та накопиченню латентного потенціалу соціальної енергії. Потенційний запас соціальної енергії, що може самозвільнитись у процесі загострення конфлікту між біологічною природою людини та її соціокультурою, може нести в собі як конструктивне, так і руйнівне начало. Тому в розділі окреслений механізм  релігійної символізації соціальної поведінки, який може сприяти активізації у індивіда архетипної інтенції до мобілізації символічно заданої, релігійної структури світосприйняття.  Релігійну детермінацію соціально-економічної поведінки не слід розуміти абсолютно, виключно таким чином, що у кожній конкретній дії людини є релігійний компонент, на який слід зважати. Вплив релігійного чинника може мати більш загальний символічний характер та вміщувати в себе не одного діючого суб’єкта, а всю систему існуючих соціальних норм, очікувань, стереотипів поведінки, реакцію з боку інших членів суспільства на дану економічну дію. У зв’язку з цим до уваги приймались наукові розробки Т.Куна про паралельне співіснування в соціальному просторі конкуруючих між собою різноманітних наукових парадигм, а також теорія архетипів К.Юнга.

Вивчення механізму впливу  релігії як символічної форми на соціальну поведінку дало змогу виділити соціокультурні умови формування релігійного символічного світорозуміння, можливі способи маніпуляції релігійною свідомістю. Таким чином, розуміючи як слабкі, так і сильні сторони даної ментальної моделі світосприйняття, можна сприяти практиці використання релігії як ефективного, консолідуючого важеля у соціумі.

У третьому розділі “Місце та роль релігійного чинника соціально-економічної поведінки в різних цивілізаціях за умов глобалізації” досліджується вплив релігійного  чинника як символічної форми світосприйняття на соціально-економічну поведінку в різних цивілізаціях за умов глобалізаційних викликів.

Зроблений у розділі огляд провідних цивілізаційних концепцій дає змогу зазначити, що в класичних теоріях, представлених М.Данилевським, О.Шпенглером, А.Тойнбі акцент зроблений на локальності, відносній замкнутості цивілізацій, їх яскраво вираженій соціокультурній специфіці, що обумовлювалось, зокрема, їх релігійною ідентичністю. У сучасних концепціях Ш.Ейзенштадта, С.Хантінгтона, С.Кірдіної поряд із пошуком чинників цивілізаційної ідентичності увага також зосереджується на вивченні механізмів цивілізаційної комунікації за умов інтенсифікації світогосподарських зв’язків на тлі глобалізаційних процесів. Зокрема зазначено, що глобалізаційні  процеси, що нині охопили  економічні, політичні, науково-технічні відносини, зумовлюють зростаючий вплив соціокультурних факторів екзогенного походження,  насамперед, по відношенню до тих країн, які активно здійснюють трансформаційні перетворення. Але водночас, глобалізаційні “виклики”, які актуалізують тенденцію до формування однополярної системи світу з акцентом на цінностях західнохристиянської цивілізації, проявляються на тлі неоднозначних “відгуків” з боку незахідних цивілізацій. Опозиція глобалістській перспективі з боку східних країн, які успішно модернізувались, демонструє можливість та необхідність зважання на релігійні чинники соціально-економічної поведінки, що репрезентують притаманні ендогенному соціокультурному простору символічні стереотипи розв’язання економічних проблем, які знаходять свій прояв у формуванні локальних, самобутніх форм виробництва та споживання, моделей менеджменту та маркетингу (японське диво, китайський ринковий соціалізм тощо).

Сучасна стратегія глобалізації, що набуває інформаційних вимірів, стає більш витонченою та ефективною, на противагу традиційній, територіальній інтеграції, оскільки всупереч географічним та інституціональним кордонам, через використання символічних форм світосприйняття спрямована особистісно, діє безпосередньо на свідомість та вчинки соціального суб’єкта. У зв’язку з цим зростає потреба у вивченні ефективних ендогенних  механізмів регулювання соціально-економічної поведінки, задіянні альтернативних силовим засобам релігійних технологій, що апелюють, насамперед, до морально-детермінованих, внутрішньо особистісних чинників соціального контролю.

З огляду на вищесказане, в третьому розділі досліджується місце та роль релігійного чинника  соціально-економічної поведінки в різних цивілізаціях за умов реалізації сучасної глобалістської перспективи. Були виділені конститутивні ознаки наступних релігійно детермінованих моделей соціально-економічної поведінки, що сформувались в локальних соціокультурних практиках як ендогенні “відповіді” суспільств на “виклики” глобалізації: 1) прозахідна, або вестернізована, духовним ядром якої є цінності, традиції західнохристиянської цивілізації, які культивують ліберальні права та свободи особистості, формують прагматичні установки щодо світу, раціоналізм та дисциплінованість, 2) консервативна, або самобутня, морально-етичні засади якої сформувались на основі релігійної трудової аскези незахідних суспільств, 3) модернізована, або адаптована модель економічної поведінки, що є результатом органічного синтезу ендогенних цінностей, релігійних традицій, які зазнають реінтерпретації, осучаснення адекватно “викликам” часу, із засадами ринкової економіки. Увагу також акцентовано на необхідності розвитку нової екологічної моделі економічної поведінки, яка б уможливила пошук компромісу  між розвитком економіки та збереженням стабільності екосистеми за умов інтенсифікації світогосподарських зв’язків. На прикладі даної моделі економічної поведінки, яка апелює до загальнолюдських цінностей, втілених у різних релігійних системах, показана вітальна необхідність дотримання суб’єктами економічної діяльності морально-етичних норм, формування нового стилю економічного мислення, ділової культури, що б сприяло виживанню людства в штучно створених техногенних умовах,  його консолідації для  розв’язання назрілих глобальних проблем. Означені вище моделі релігійно детермінованої економічної поведінки  слід представляти, користуючись термінологією М.Вебера, радше як ідеальні типи, які у чистому вигляді не мають аналогів у соціальній реальності, але з допомогою яких (ідеальних типів) можна теоретично конструювати та інтерпретувати складні, неоднолінійні процеси, що мають місце в сучасному світі під впливом глобалізаційного чинника. Отже, тенденція до стандартизації та уніфікації соціально-економічного простору зумовлює цілий спектр неоднозначних “відповідей” суспільств на  глобалізаційні “виклики”, що віддзеркалює плюралізм існуючих цивілізаційних і, відповідно, релігійних ідентичностей.

У розділі проаналізовані особливості ґенези господарської етики православ’я у соціокультурному контексті Західної та Східної України, виявлені спільні та відмінні конститутивні засади українського та російського православ’я щодо перспектив впливу на формування моделей  ринкової економічної поведінки. Зроблений висновок про те, що в цілому українське православ’я не є дистанційованим від господарської сфери і може формувати морально-етичні стимули до праці,  але, на відміну від західного християнства, акцент робить на необхідності зважання на нематеріальні, духовні чинники економічного успіху поряд із суто матеріальними, грошовими.

Досвід реформ останнього десятиріччя, спрямованих на розбудову в Україні західної моделі ринкової економіки з притаманними їй атрибутами економічної свободи, накопичення капіталу,  безмежного матеріального гедонізму тощо показав, що прагнення вітчизняних реформаторів ґрунтувалися на хибному припущенні про те, що швидке та штучне імплантування ринкових принципів господарювання у вітчизняну економіку принесе довгоочікуване економічне процвітання.

На підставі успішної практики модернізації деяких незахідних суспільств, а також спираючись на теоретичні доробки таких соціологів, як Ш.Ейзенштадт, Е.Шілз, у розділі розглянута необхідність та доречність врахування в трансформаційних проектах України традиційних соціальних важелів регулювання економічної поведінки, таких, як громада, соборність, культ господаря, аграрної праці, благодійності, сімейних цінностей з сучасними ринковими засадами господарювання. Морально-етичні важелі (в основі яких лежать, насамперед, релігійні цінності) як альтернатива силовим методам розв’язання конфліктних ситуацій є факторами, що уможливлюють досягнення ефективної економічної комунікації між соціальними агентами в демократичному суспільстві. Знання особливостей генези православної господарської етики дозволить виробити адекватну соціокультурним умовам модель економічної системи, відшукати компромісне рішення щодо регулювання соціально-економічної поведінки, що дасть можливість збалансувати як традиційні, так і інноваційні чинники соціального контролю в економічній царині.

ВИСНОВКИ

У дисертації запропонована інноваційна версія концепції впливу релігійного чинника як символічної форми світосприйняття на соціально-економічну поведінку в різних цивілізаціях за умов глобалізаційних викликів.

З’ясовано, що джерелом формування принципів економічної поведінки можуть бути не лише суто економічні змінні (прибутковість, продуктивність праці тощо), але й неекономічна сфера, нематеріальні чинники. Економічна поведінка в роботі інтерпретується як соціально-економічна, оскільки її етос регламентується цілим спектром соціокультурних чинників, сформованих у процесі генези людського універсуму (політичних, релігійних, культурних тощо), які присутні як на свідомому, так і на підсвідомому рівні соціальних агентів і є факторами формування певного типу економічної культури.

Оскільки у роботі соціально-економічна поведінка вивчається з точки зору впливу на неї чинників релігійної модальності, тому в процесі концептуалізації соціокультурного механізму впливу релігійної детермінанти на економічну поведінку були використані теоретико-методологічні засади філософії символічних форм Е.Касірера. Це дало можливість  розробити концептуальну версію функціональної ролі релігії в соціумі як соціальної технології розв’язання буттєвих проблем, що ґрунтується на інтуїтивно-символічних засадах світосприйняття та здатна розв’язувати життєво назрілі проблеми через забезпечення не силового, а морально-етичного спрямування  соціально-економічної поведінки.

Зважаючи на функціональну перспективність релігії як у традиційному, так і у сучасному соціумі,  у роботі здійснений пошук тих організаційних форм, яких вона може набувати в процесі своєї ґенези в різні історичні періоди та в різних цивілізаційних контекстах. У межах соціосинергетичного дискурсу на прикладі християнства релігія тлумачиться як багаторівневе, нелінійне соціальне утворення, яке в процесі генези здатне набувати адаптивних форм соціального інституту “тіла”, тобто колективного, емпіричного статусу, або соціального інституту “особи”, тобто надколективного, надемпіричного, символічного статусу адекватно різним соціокультурним практикам.

На ґрунті вивчення місця та ролі релігійного чинника в процесах соціокультурної детермінації економічної поведінки в різних цивілізаціях виділені наступні моделі релігійно обумовленої соціально-економічної поведінки як ендогенні “відповіді” суспільств  на глобалізаційні “виклики”: вестернізована, або прозахідна, консервативна, або самобутня, модернізована, або адаптована та екологічна. Запропоновані варіанти реакцій різних суспільств на виклики з боку  глобалізації є диференційованими і можуть варіювати від повного прийняття ринкових цінностей, традицій західнохристиянських країн до жорсткої опозиції та радикального протистояння екзогенним впливам, що віддзеркалює гетерогенність соціокультурних систем різних суспільств, а також необхідність гармонізації різних релігійних ідентичностей у процесі інтенсифікації “зіткнення цивілізацій”.

Виявлені у роботі особливості ґенези української православної господарської етики надали змогу означити її  як етично-раціональну, у творенні якої брали участь як православні, так і західнохристиянські конфесії. Зроблений висновок про те, що українська православна трудова аскеза тяжіє до загальноєвропейських ринкових засад, але із необхідністю врахування в економічній діяльності соціальних питань. Акцент на морально-етичній складовій економічної поведінки може вберегти суспільство від спокуси вбачати засади соціального благополуччя лише в матеріальному достатку, а значить може сприяти посиленню почуття соціальної відповідальності у економічних агентів.

За умов відкритого інформаційного простору та поширення  в українському суспільстві ліберальних ринкових цінностей актуальним стає звернення до ендогенних релігійних важелів регулювання соціально-економічної поведінки, котрі апелюють до морально-етичних цінностей. Запорукою ефективного проведення економічних реформ в Україні є здатність ринкової системи адаптуватись до специфічних соціокультурних потреб  суспільства, зважати на традиційні чинники регулювання соціально-економічної поведінки, серед яких чільне місце займають православні цінності, орієнтовані на культ громади, родинних цінностей, аграрної праці, шляхетності, доброчинності, милосердя тощо. В противному випадку спроби ефективної ринкової трансформації будуть марними.