Дікова-Фаворська Д.М. Репродуктивні практики в контексті молодіжної повсякденності: фактори актуалізації

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, схарактеризовано ступінь наукового опрацювання проблеми, визначено об’єкт та предмет, мету та завдання дисертаційного дослідження, його теоретико-методологічні засади та емпіричну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади соціологічного аналізу репродуктивних практик як феномену молодіжної повсякденності» розглянуто теоретико-методологічні підходи до вивчення репродуктивних практик молоді в контексті її повсякденності, викладено сутність основних понять дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1. «Повсякденність як предмет соціологічного теоретизування» доводяться евристичні можливості феноменологічної соціології в дослідженні молодіжної повсякденності, у тому числі повсякденних, зокрема репродуктивних, практик молоді. На основі концептуалізації повсякденності в роботах таких представників феноменологічного напрямку соціогуманітарного знання, як Е. Гуссерль, А. Щюц, П. Бергер, Т. Лукман та ін., у дисертації уточнюється зміст поняття «повсякденність», яке визначається як інтерсуб’єктивна реальність світу людського буття, що постійно відтворюється в індивідуальних практиках завдяки процедурам типізації та інтерпретації/переінтерпретації значень у процесі міжособистісної комунікації.

На основі такого розуміння феномену повсякденності, а також аналізу концептуальних підходів до соціологічного вивчення молоді як специфічної соціально-демографічної групи автор пропонує дефініцію поняття «молодіжна повсякденність», визначаючи його як сукупність різноманітних життєвих практик молоді, які актуалізуються завдяки процесу спілкування як інтерсуб’єктивної реальності, що забезпечує спільність інтерпретації/переінтерпретації та інтерналізації значень у молодіжному середовищі, а також визнання взаємності перспектив.

Автор доводить, що ставлення молоді до спілкування як до однієї з найважливіших цінностей, її прагнення до постійної реалізації цієї цінності є показником та водночас чинником «напруженої уваги до життя», «специфічної напруги свідомості», які А. Щюц визнавав найважливішими характеристиками повсякденності. В роботі підкреслюється, що й інші характеристики феномену повсякденності, а саме переважаюча форма спонтанності, специфічна форма випробування свого Я, специфічна форма соціальності та специфічна часова перспектива найбільш яскраво виявляються в підлітковому та молодіжному віці, що обумовлюється переінтерпретацію значень, інтерналізованих індивідом на етапі первинної соціалізації.

У підрозділі 1.2. «Концепт тіла як складова теоретичної інтерпретації репродуктивних практик молоді» підкреслюється, що увага до проблематики тіла та тілесності в контексті дослідження молодіжних репродуктивних практик обумовлюється тією роллю, яку відіграють сьогодні тілесні практики у репрезентації молодою людиною своєї індивідуальності, з одного боку, та приналежності до групи, з іншого.

Звернувшись до філософського та соціологічного дискурсів тіла та тілесності, в тому числі до їх феноменологічної та постмодерністської інтерпретації, автор акцентує увагу на концептах тіла, запропонованих Е. Гуссерлем, М. Шелером, Ж. Сартром, Г. Марселем та ін..

Виходячи з ідей одного з видатних представників філософії та соціології тіла М. Фуко, зокрема з його концепту «каральних тілесних практик», в роботі пропонується поняття «авто (чи) самопокаральні тілесні практики». Підкреслюється, що поширення серед молоді таких практик, особливо практик схуднення, а також тілесних трансформацій, які досягаються завдяки бодібілдінгу, силіконопластиці тощо, суттєво позначаються на її репродуктивній спроможності. Прагнення до тілесних трансформацій обумовлюється, за Х. Плеснером, ексцентричністю людини, особливо молодої, її бажанням безкінечних самозмін.

Ще одним поясненням тілесних трансформацій, до яких прагне сучасна молодь, може бути концепт «тіло без органів» (поняття, яке позначає своєрідну синергетичну систему, що може самоконфігуруватися). Адже ставлення до свого тіла як до тіла без органів, яке може бути конфігуровано за бажанням людини, прагнення до трансформації тіла, які б відповідали взірцям телісності, що актуалізуються на певному етапі соціокультурного розвитку суспільства, можуть спричинити суттєві перепони в реалізації молоддю репродуктивної поведінки.

У підрозділі 1.3. «Поняття «репродуктивні практики» в контексті «практичної парадигми» соціогуманітарного знання» аналізуються філософські та соціологічні тлумачення поняття «практика(и)». Підкреслюється, що розвиток теорії практик (чи «практичної парадигми») пов'язаний із творчістю таких філософів та соціологів, як П. Бурдьє, Л. Вітгенштейн, М. Хайдеггер, М. Фуко, Дж. Сьорль та ін.. Про наявність «практичної парадигми», зазначається в роботі, може свідчити той факт, що численні підходи до вивчення практик об’єднують  дві ідеї: визначення «фонового» характеру практик (Л. Вітгенштейн) та ідея щодо здатності практик «розкривати» основні способи соціального існування (М. Хайдеггер). Спираючись на концепт Хайдеггера про «розкриваючу» сутність практик, автор уточнює поняття «практика (и)», розуміючи його як узвичаєні повсякденні дії людини, які конструюють та водночас виявляють її ідентичності, що відбувається завдяки засвоєнню засобів соціального існування в контексті спілкування (інтерсуб’єктивної реальності), яке підпорядковується нормам і цінностям даної культури в даний момент її розвитку. На підставі цього визначення надаються авторські дефініції понять «репродуктивні практики» та «тілесні практики». Перше визначається як конітивно-ментальний феномен, який актуалізується завдяки певним репродуктивним мотиваціям та установкам, репродуктивним стратегіям та поведінці, спрямованим не лише на відтворення індивіда, але й на становлення особистості, та формується завдяки взаємній типізації узвичаєних дій у контекстах повсякденності як інтерсуб’єктивной реальності. Щодо тілесних практик, то вони визначаються як узвичаєні дії людини, спрямовані на досягнення нею норм тілесності, поширених у певному суспільстві на конкретному етапі його розвитку та інтерналізованих завдяки повсякденному спілкуванню в найближчому оточенні.

У підрозділі 1.4. «Соціалізаційний компонент репродуктивних практик як чинник формування особистості» розкривається зміст основних теорій соціалізації. При цьому робиться акцент на мікросоціологічній концептуалізації соціалізаційного механізму. Фокусуючи увагу на первинній соціалізації, яка відіграє надзвичайно важливу роль у перетворенні індивіда в особистість, автор звертається до теоретичного доробку представників феноменологічної версії соціології знання П. Бергера та Т. Лукмана. Зважаючи на «велике емоційне навантаження» первинної соціалізації, на чому акцентують П. Бергер і Т. Лукман, автор доходить висновку, що соціалізаційні практики спілкування з дитиною не можуть не позначитися на особистісних якостях батьків, що репродуктивні практики мають велике значення для подальшої соціалізації чи ресоціалізації самих батьків.

У дисертації доводиться, в тому числі за допомогою теоретичного та емпіричного доробку Р. Інглехарта та деяких інших сучасних соціологів, що, незважаючи на зменшення соціалізаційного впливу сім’ї, роль останньої як суб’єкту первинної соціалізації залишається достатньо вагомою. За цих умов особливо небезпечною щодо перспектив розвитку українського суспільства стає так звана «хибна соціалізація» (П. Штомпка), поширення якої актуалізується численними об’єктивними та суб’єктивними чинниками.

У другому розділі «Репродуктивна поведінка як складова репродуктивних практик молоді» здійснено аналіз основних чинників, типів та етапів реалізації репродуктивної поведінки сучасної української молоді, її репродуктивного здоров’я, репродуктивних стратегій та тілесних практик.

У підрозділі 2.1. «Репродуктивна поведінка особистості: головні чинники, типи та етапи реалізації» підкреслюється, що репродуктивні практики як соціокультурний феномен мають складну структуру, в межах якої виокремлюються такі складові, як репродуктивна поведінка та соціалізаційні (батьківські) практики. Розглядаючи першу із цих складових, автор визначає поняття «репродуктивна поведінка» як систему дій та відносин, що опосередковують народження дитини у шлюбі або поза ним, актуалізуючи здійснення повного репродуктивного циклу. У структурі репродуктивної поведінки можна виокремити репродуктивні потреби, мотивації, установки, репродуктивні норми, цінності та стратегії. Репродуктивна стратегія особистості визначається як система репродуктивних цілей на певний період її життєдіяльності, що засновується на репродуктивних потребах, мотиваціях, установках та ціннісних орієнтаціях цієї особистості.

Репродуктивна потреба визначається в роботі як соціологічне поняття, що позначає інтегральну потребу людини в народженні дитини (дітей), завдяки чому реалізуються її екзистенціональні, соціальні, «престижні» та духовні потреби. Аналізуючи репродуктивні мотивації сучасної молоді, автор розуміє їх як психологічний стан особистості, що спонукає її на досягнення цілей економічного, соціального та психологічного характеру через народження дітей. При цьому підкреслюється, що найпоширенішим типом репродуктивної мотивації серед молодих українців є психологічний тип.

Репродуктивні установки, що характеризують кількісну визначеність репродуктивної стратегії особистості, є одним із головних регуляторів її репродуктивної поведінки. В роботі аналізуються три аспекти репродуктивної установки: когнітивний, афективний та конітивний. Зазначається, що репродуктивні установки далеко не завжди залежать від економічних мотивів і часто здійснюються всупереч їм. На думку автора, це обумовлюється ставленням до дітей як до найважливішої життєвої цінності. Проте, як свідчать результати дисертаційного дослідження, ця цінність для значної частини сучасної молоді є «відстроченою». Трансформація репродуктивних цінностей за сучасних умов відбувається за рахунок «модернізації» та «постмодернізації» молодіжної свідомості.

Серед етапів репродуктивної поведінки в роботі виокремлюються такі: етап прийняття рішення про народження дитини; етап запліднення, який залежить від репродуктивного здоров’я та сексуальної культури статевих партнерів; етап вагітності, успіх якого залежить від здорового способу життя жінки; пологи, які значною мірою залежать від емоційного стану жінки, її підтримки з боку чоловіка; перші тижні після пологів як етап адаптації до нової соціальної ролі, до нових повсякденних практик.

У підрозділі 2.2. «Типізація репродуктивних стратегій в умовах молодіжної повсякденності» на підставі аналізу якісного дослідження аналізуються репродуктивні потреби, цінності, мотивації та установки сучасної української молоді. Підкреслюється, що попри безперечну індивідуальну забарвленість репродуктивних мотивів, вони мають багато спільного, інтерналізованого молодою людиною завдяки повсякденному спілкуванню «обличчям-до-обличчя» зі своїми однолітками. Типізація репродуктивних мотивацій та репродуктивних установок молоді відбувається завдяки такій характеристиці інтерсуб’єктивної молодіжної повсякденності, як «взаємність перспектив» (А. Щюц).

На тлі переважання психологічного типу репродуктивних мотивацій репродуктивні установки опитаної молоді характеризуються орієнтаціями на одно- та дводітну сім’ю, що відповідає індустріальному типу відтворення населення. Аналіз якісної інформації свідчить про те, що інтерналізація такої репродуктивної норми є результатом повсякденного родинного та дружнього спілкування молоді.

Серед причин відстрочення народження дітей найбільш поширеними є бажання «пожити для себе», прагнення до професійної кар’єри (особливо молодих жінок) та економічні чинники.

Щодо такої складової та водночас умови реалізації репродуктивних стратегій особистості, як статеве життя, то здійснене дослідження засвідчило достатньо толерантне ставлення молоді до дошлюбних статевих стосунків, «пробного» шлюбу, абортів тощо.

Отримані якісні дані дозволили виокремити три типи реалізації репродуктивної стратегії молоді: «ліберальний», який відрізняється спрямованістю на отримання дошлюбного досвіду сексуальних стосунків, орієнтацію на вступ в офіційний шлюб у 26-30 років, зверненням до контрацептивних практик, плануванням народження першої дитини у 25-30 років; «консервативно-модерний», який характеризується, з одного боку, запереченням дошлюбних статевих стосунків, визнанням народження дітей тільки в офіційному шлюбі, а з іншого боку, – зверненням до контрацептивних практик, відстроченням у часі народження першої дитини, що перш за все пов’язано з соціально-професійними, в тому числі кар’єрними, домаганнями; «традиціоналістський» тип реалізації репродуктивної стратегії, представникам якого притаманне, як і представникам другого типу, заперечення дошлюбних статевих стосунків та народження дітей поза шлюбом, проте вони не вважають за необхідне вдаватися до контрацепції, підкреслюючи, що народження дитини (у всякому разі першої) вони не будуть відстрочувати, «поклавшись на волю Бога».

У підрозділі 2.3. «Репродуктивне здоров’я як умова репродуктивної поведінки особистості: фактори впливу» надаються визначення понять «здоров’я» та «репродуктивне здоров’я»; виокремлюються основні елементи та найважливіші показники репродуктивного здоров’я; наводяться дані офіційної статистики щодо стану репродуктивного здоров’я сучасної української молоді, в тому числі рівень поширеності венеричних захворювань, кількість ВІЛ-інфікованої молоді тощо. В роботі виокремлені та проаналізовані об’єктивні та суб’єктивні, макро- та мікросоціальні, глобальні та регіональні чинники репродуктивного здоров’я молоді. Особлива увага приділяється питанням охорони репродуктивного здоров’я підлітків та молоді, їх сексуальній соціалізації та сексуальній культурі, віковим характеристикам «сексуального дебюту» тощо. Так, за даними дослідження Інституту соціальних досліджень імені О. Яременка, у віці 10-14 років розпочали своє статеве життя 12% опитаних хлопців та 4% дівчат; у 15 років – 20% юнаків та 7,5% дівчат; у 22 роки до сексуальних стосунків долучилися 86-88% респондентів. Середній вік «сексуального дебюту» зростає з підвищенням освітнього статусу респондентів: серед молоді з вищою освітою він становить 17,4 року, з повною середньою освітою – 16,6 року, без повної середньої освіти – 15,3 року. Ранній початок сексуального життя, відсутність контрацептивної культури тощо призводять до ризику венеричних захворювань, ВІЛ-інфекції, ранньої вагітності, абортів. Особливе занепокоєння в цьому контексті викликає сексуально активна молодь віком 15-16 років. За даними соціологічних досліджень, 90% вагітностей серед неповнолітніх завершується абортами. Свідченням низької культури контрацепції є зростання позашлюбної народжуваності в Україні: протягом 1990-2007 рр. частка дітей, народжених поза шлюбом, підвищилась з 11,2% до 21,4%.

У підрозділі 2.4. «Тілесні трансформації як молодіжні практики» підкреслюється вплив тілесних практик, зокрема трансформацій тіла, на репродуктивне здоров’я, а, отже, на репродуктивну поведінку молоді.

Зазначається, що тілесні практики є соціально обумовленими, що за сучасних умов зовнішність людини стає своєрідним соціальним маркером, відіграє важливу роль у професійній кар’єрі тощо. Посилаючись на дані кількісних та якісних досліджень, автор доводить, що молоді жінки, практикуючи ті чи інші тілесні трансформації (схуднення, силіконопластику тощо), не усвідомлюють ті ризики, які виникають у зв’язку із цими тілесними змінами і можуть загрожувати їх репродуктивному здоров’ю.

У роботі підкреслюється необхідність корекції стереотипів жіночої зовнішності, «комерційних» еталонів краси, зокрема стереотипів щодо переоцінки репродуктивних можливостей жінок так званого «слабкого типу» репродуктивної конституції та недооцінки жінок «сильного типу», що створює проблеми в особистому житті як цих жінок, так і їх партнерів.

Чинниками актуалізації тілесних практик молоді є, з одного боку, її прагнення до постійних самозмін, про що писав Х. Плеснер, з іншого, – бажання звільнитися від нав’язаної конкретності тіла, тим самим (за Ж. Дельозом та Ф. Гваттарі) виявляючи свою свободу.

У контексті маніпуляцій молодої людини зі своїм тілом особливе місце посідає його маркерування, зокрема практики татуювання, розпису тілу, пірсінгу тощо. За даними фокус-групових інтерв’ю, ці практики сприймаються молоддю як засіб вираження сексуальності, при цьому можливий негативний вплив таких практик на здоров’я не враховується. Натомість в експертних інтерв’ю опитані лікарі підкреслювали саме такий вплив на здоров’я та репродуктивну поведінку молоді тих чи інших форм маркерування тіла.

Тілесні трансформації, що пов’язані з вагітністю, викликають різні реакції опитаних нами жінок. Деякі з них відчувають страх щодо можливості набрати вагу та втрати контролю над власним тілом. Інші побоюються пологів, сприймаючи їх як специфічну каральну тілесну практику, тому вважають за краще зробити кесарів розтин. Більшість опитаних вагітних жінок заздалегідь домовляється з певним лікарем щодо майбутніх пологів, витрачаючи на це значні кошти.

У третьому розділі «Особливості родинних соціалізаційних практик у нових соціокультурних умовах» зосереджена увага на ставленні сучасної молоді до сім’ї; на впливі «модернізації» та «постмодернізації» молодіжної свідомості на трансформацію родинних цінностей сучасної молоді; на реалізації соціалізаційної функції молодої сім’ї; на повсякденному способі життя родини як чиннику успішної первинної соціалізації індивіда.

У підрозділі 3.1. «Сім’я як цінність молодіжної свідомості» підкреслюється, що на противагу академічному дискурсу та реальним фактам щодо кризи сім’ї як соціального інституту її висока значущість для людини не змінюється. На підтвердження цього в роботі наводяться результати численних соціологічних досліджень, здійснених як в Україні, так і в інших країнах світу. Так, за даними досліджень, здійснених протягом 2000-2007 рр. фахівцями Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, значущість таких цінностей, як сім’я та здоров’я постійно зростає, стабільно посідаючи 1-2 місце в ієрархії термінальних цінностей студентської молоді. Результати кластерного аналізу, здійсненого за 44 змінними (термінальним та інструментальними цінностями), підтвердили сформульовану в роботі гіпотезу щодо впливу «модернізації» та «постмодернізації» ціннісної свідомості молоді на її репродуктивні практики. Так, представникам модерністських та постмодерністських кластерів притаманний більш високий рівень декларованості цінності сім’ї, ніж студентам-традиціоналістам; для перших сім’я та народження дитини є «відстроченими» цінностями, для «традиціоналістів» родина та діти є досить напруженими актуальними потребами та цінностями.

Значущість сім’ї для молоді підтверджується і даними якісного дослідження. Найважливішими сімейними цінностями респонденти зазначають такі, як діти, кохання, батьківство, повноцінне сексуальне життя, щастя тощо. Щодо уявлень опитаної молоді про функціональність сім’ї, то отримані якісні дані свідчать про артикуляцію молоддю перш за все соціально-психологічних функцій сім’ї, її значущість в емоційному, духовному та культурному розвитку не тільки дітей, а й усіх членів родини, в реалізації сексуально-еротичної, феліцитивної, репродуктивної та виховної функцій, про її значущість в облаштуванні побуту людини тощо.

У підрозділі 3.2. «Повсякденний спосіб життя як чинник соціалізації особистості» аналізується концептуалізація феномену способу життя в соціогуманітарному знанні. Підкреслюється, що за сучасних умов інтерес науковців до феноменів способу життя виявляється, в тому числі, у контексті його вивчення крізь призму повсякденних практик людини. Виходячи з тлумачення поняття «спосіб життя» у сучасних соціологічних та соціально-психологічних джерелах, автор надає визначення поняттям «здоровий спосіб життя", "хибний спосіб життя" та "повсякденний спосіб життя". Перше визначається як спосіб життя, заснований на принципах моральності, раціонально організований, активний, такий, що загартовує людину, дає їй змогу захистити себе від несприятливих впливів навколишнього середовища. "Хибний спосіб життя" – усталені форми поведінки особистості (чи соціальної групи), які детермінуються нормами та цінностями, що суперечать моральним імперативам певного суспільства та призводять до деструктивного способу життя як окремого індивіда, так і соціальної спільноти, до якої він належить, та суспільства в цілому.

"Повсякденний спосіб життя" визначається як узвичаєні форми людської поведінки, які, з одного боку, обумовлюються такими внутрішньо-особистісними характеристиками, як потреби, інтереси, цінності та ціннісні орієнтації, а з іншого, – об’єктивними умовами існування індивіда (чи соціальної групи) та актуалізуються у повсякденних практиках цього індивіда (групи) в контексті різноманітних сфер його життєдіяльності (сімейної, виробничої, дозвіллєвої тощо).

Аналіз соціологічних досліджень, покладених в основу емпіричної бази цієї дисертації, свідчить про те, що на тлі надзвичайно високих оцінок молоді значущості здоров'я її повсякденний спосіб життя навряд чи можна назвати здоровим. Так, опитана молодь рідко вдається до дозвіллєвих практик, які б підтверджували та укріплювали здоров'я, віддаючи перевагу телевізору. Досить поширеними серед молоді та підлітків є такі шкідливі звички, як тютюнопаління, вживання алкоголю та наркотичних речовин. Так, серед опитаної молоді віком 15-22 роки 83% хлопців та 59% дівчат зазначили, що палять. А кількість молодих людей, які зовсім не вживають алкоголю, становить лише 20%.

У роботі доводиться, що ці прояви девіантної поведінки молоді є результатом хибної сімейної соціалізації, а також типізації та об’єктивації молоддю певного типу поведінки завдяки повсякденному спілкуванню зі своїми однолітками. Підкреслюється, що інтеріоризація тих чи інших елементів хибного способу життя батьківської родини не тільки схиблює актуальні повсякденні практики певної частини молоді, стаючи серйозною індивідуальною та суспільною проблемою, але й загрожує тим, що в біографічній перспективі цієї частини сьогоднішніх молодих українців, в тому числі в повсякденному способі життя створених ними у майбутньому власних родин, будуть відновлюватися аналогічні соціальні практики, тиражуватиметься саме цей спосіб життя.

У підрозділі 3.3. "Батьківські практики, професійні домагання та дозвілля сучасних молодих сімей" зазначається, що актуальність аналізу батьківських практик обумовлюється зростаючим дефіцитом родинного спілкування, що пов’язано з браком вільного часу в молодих батьків. Під батьківськими практиками в роботі розуміються усталені, узвичаєні дії батьків по відношенню до їх дітей, які виявляються на емоційному, раціональному та повсякденному рівні та спрямовуються на становлення особистісних якостей дитини у відповідності до норм і цінностей певного суспільства та/або конкретної родини. Автор аналізує процес становлення батьківської ідентичності, об’єктивні та суб’єктивні чинники її трансформації за нових соціокультурних умов, роблячи акцент на  такому з них, як кар’єрні домагання сучасної молоді. Прагнення до професійних досягнень обумовлює суттєве скорочення терміну перебування молодих мам у декретній відпустці, який, за отриманими даними, скорочується до 2-12 місяців. У цьому контексті в роботі аналізуються батьківські практики молодих чоловіків та трансформація ролі бабусь у  вихованні підростаючого покоління.

Ще одна проблема молодіжної повсякденності – це сполучення репродуктивних, зокрема батьківських, практик молодих сімей з їх дозвіллєвими практиками. Дослідивши цю проблему, автор виокремлює три типи репродуктивних практик сучасної молоді: традиціоналістський (або "домашній"), який характеризується відсутністю кар’єрних домагань, прагненням якомога довше не ставати до роботи навіть за певних матеріальних проблем, сповідуванням переважно традиціоналістських цінностей, «домашніми» дозвіллєвими практиками; модерністський (або змішаний), якому притаманні орієнтації на цінності досягнення у професійній сфері, з одного боку, та на майбутні досягення своєї дитини, з іншого, що обумовлює дозвіллєві практики, які спрямовані на інтелектуальний та фізичний розвиток дитини; постмодерністський (або самореалізаційний тип), який відрізняється прагненням до самореалізації не лише у сімейній та професійній сферах, але й у дозвіллєвих практиках, орієнтацією на постмодерністські цінності якості життя, приналежності до групи (професійної, дозвіллєвої тощо).