Гоманюк М.А. Соціальна адаптація й інтеграція турків-месхетинців в українському суспільстві

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, описано ступінь наукової розробленості проблеми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об’єкт і предмет дисертаційного дослідження, його теоретико-методологічні та емпіричні засади, відображено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Турки-месхетинці в світлі різних етносоціоло­гічних підходів” здійснено аналіз меж застосування різних теоретико-методологічних підходів під час вивчення етнічних груп; зроблено теоретичний аналіз праць дослідників, які займались вивченням турків-месхетинців і обґрунтовано вибір теоретичних підходів для вивчення тих чи інших аспектів дисертаційного дослідження.

У першому підрозділі “Теоретико-методологічні підходи до вивчення турків-месхетинців“ надано стислу характеристику основних теоретико-методологічних етносоціологічних підходів: примордіалістського, конструктивістського і інструменталістського. В наступних трьох частинах підрозділу ці підходи використано для аналізу питань, пов’язаних з турками-месхетинцями.

У першій частині підрозділу “Етногенез турків-месхетинців в межах примордіалістського підходу” розглядаються питання, пов’язані з історією і  етнографією турків-месхетинців і, в цьому контексті, досвід соціальної адаптації в ХІХ і ХХ століттях – в Османській, Російській імперіях, в СРСР до Другої світової війни і після депортації 1944 р. 

Сучасні основи турецько-месхетинської етнічності розглядаються у другій частині підрозділу “Розвиток сучасної турецько-месхетинської етнічності в конструктивістській парадигмі“. У цій частині аналізуються  феномени, що складають турецько-месхетинську етнічність – поняття “втрачена батьківщина”, репатріаційний дискурс, перебування у ролі “депортованого народу”, вплив громадських рухів, характеристики цих понять та процесів, їх специфіка і розвиток у різному соціальному оточенні.

У третій частині підрозділу “Інструменталістські аспекти вживання етноніму “турки-месхетинці” розглядаються різні аспекти (серед інших – ідеологічні і політичні) і межі вживання етноніму “турки-месхетинці”, а також інших етнонімів, які використовуються по відношенню до месхетинських турків. Під цим кутом зору проаналізовано результати Всеукраїнського перепису населення 2001 р. і з’ясовано, що найбільш об’єктивним показником кількості турків-месхетинців в Україні є сума кількості турків-месхетинців разом з турками, а найбільш поширеним екзоетнонімом серед турків-месхетинців є етнонім “турки”.

У другому розділі “Соціальна адаптація та інтеграція турків-месхетинців в Україні” розглядаються теоретико-методологічні підвалини теорії соціальної адаптації і інтеграції, розробляється система оцінювання соціальної адаптації і інтеграції, яка застосовується під час аналізу емпіричних даних.  У першому підрозділі “Структурно-функціональний аналіз соціальної адаптації й інтеграції мігрантів: методологічні засади“ надається аналіз означених процесів в структурно-функціональній парадигмі, подається розроблена на основі праць українських та російських соціологів система оцінки соціальної адаптації і інтеграції етнічних груп і мігрантів, а також соціально-психологічної концепції Дж.Беррі, згідно з якою інтеграція визначається як одна з чотирьох стратегій аккультурації мігрантів у новому соціокультурному середовищі, коли кожна із взаємодіючих груп та її представників зберігає свою культуру і при цьому створюється нове, достатньо стабільне суспільство.

Другий підрозділ “Адаптація турків-месхетинців в Україні в світлі міграційних процесів“ присвячено вивченню історії появи турків-месхетинців в Україні, виявленню соціально-економічних факторів, які вплинули на вибір місця проживання та подальшу адаптацію мігрантів (кліматичні умови, наявність вільного житла і зрошувальних земель, участь у соціальних мережах, безробіття та ін.). У розділі розглядається також реакція старожилів на появу мігрантів, яка є здебільшого негативною.

Третій підрозділ “Демографічні наслідки міграційних процесів турків-месхетинців як наслідок адаптації“ присвячено вивченню соціальної структури в місцях проживання турків-месхетинців в країні. Виявлено, що переселення турків-месхетинців вплинуло на зміни в статево-віковій (збільшилась кількість населення молодших вікових груп) і етно-національній структурі окремих районів, де проживають турки-месхетинці, а також викликало зміни у соціально-економічній структурі.

Проведені розрахунки свідчать про те, що зростання турецько-месхетинського населення Чаплинського району відбуватиметься за ступеневою функцією, тобто стрімке зростання незабаром уповільниться і згодом стабілізується (при незначному зростанні чисельності).

У четвертому підрозділі “Соціально-культурна адаптація турків-месхетинців“ мова йде про те, що за час перебування турків-месхетинців в Україні в цій спільноті відбулися суттєві соціокультурні зміни, які торкнулися таких сфер, як шлюбно-сімейні відносини, знання і використання української та російської мов, матеріальної культури тощо. Частина цих змін має інтеграційний характер. Загалом можна констатувати, що в Україні спостерігається тенденція переходу від міжгрупового протистояння до міжгрупової дифузії – але це більше спостерігається не в культурній, а в соціально-економічній і соціально-політичній сферах.

П’ятий розділ “Економіко-господарча адаптація турків-месхетинців в Україні“ дає картину економічної адаптації турків-месхетинців. Турки-месхетинці до умов, які склалися в Україні на початку 90-х років ХХ ст., адаптувалися разом зі старожилами, що надавало їм відносно рівних стартових можливостей. На початкових етапах адаптації відбувалося корегування логіки економічної поведінки, але це робилось разом зі старо­жилами.  Економічна адаптація турків-месхетинців в Україні й економічна адаптація старожилів відбувалася майже паралельно. До нових ринкових умов вони почали адаптуватися на початку 90-х років ХХ ст., тобто в час найбільш масової хвилі турецько-месхетинської міграції. Беручи до уваги підприємницьку активність мігрантів, етнічний бізнес, відсутність патерналістських установок, можна зробити висновок, що в суспільствах країн-колишніх радянських республік  економічна адаптація мігрантів до нових ринкових умов була більш швидкою і успішною, ніж адаптація старожилів.

В економічній сфері турки також повернулися до традиційних форм господарювання, принаймні до роботи в традиційній для себе галузі сіль­ського господарства – овочівництві, баштанництві  і торгівлі. Такий, на перший погляд, економічний регрес виявився конкурентноспроможним в умовах суспільства, що трансформується. При­чому такий перехід є характерним для турків-месхетинців, які проживають у всіх колишніх республіках колишнього СРСР. У результаті мігранти змогли адаптуватися тільки в тих місцевостях, де географічні, економічні й адміні­стративні передумови дозволяли повернутися до притаманного типу господа­рювання, що зрештою дозволило їм успішно увійти до господарського комплексу приймаючої території.

У шостому розділі “Мовна адаптація турків-месхетинців в Україні“ розглядається в динаміці мовна компетенція українських турків. Як показують результати дослідження, мовна адаптація турків рухається здебільшого в інтеграційному напрямку: тобто, не втрачаючи знання рідної мови, турки (особливо діти і підлітки, що народилися вже у незалежній Україні) набу­вають високої мовної компетенції стосовно державної української мови.

Напевне, визначну роль у мовній адаптації відіграла російська мова – мова міжнаціонального спілкування, яку турки вже добре знали до переселення і яка стала важливим інструментом адаптації в новому середовищі.

У підрозділах “Освітня і культурно-освітня адаптація турків-месхетинців в Україні”, “Громадсько-політична адаптація турків-месхетинців в Україні” та  “Релігійна адаптація турків-месхетинців в Україні“ відзначається, що у культурному та громадсько-політич­ному житті соціальна адаптація турків-месхетинців тяжіє до інтеграції (підвищення освітнього рівня, активна участь в політичних процесах, діяльність національно-культурних товариств “Ватан” і “Ахалцихе”, участь у культурно-масових заходах, орієнтація на Духовне управління мусульман України), хоча в деяких сферах суспільного життя простежуються елементи ізольованості (сімейно-шлюбні відносини, релігійно-культове життя) та асиміляції (матеріальна культура).

Десятий підрозділ “Міжетнічні відносини в місцях компактного проживання турків-месхетинців“ базується на матеріалах опитувань. Хоча стосовно турків-месхетинців не зафіксовано масових фактів дискримінації, нами визначено достатньо високий рівень міжетнічної напру­женості в місцях проживання турків-месхетинців.

Ставлення до турків-месхетинців характеризується низьким ступенем толерантності. На межі соціальної відокремленості (від 4 до 5 балів – хай живуть в районі, але контакти ними не бажані) виявляється 11,9%, на межі соціальної ізольованості щодо турків-месхетинців (від 5 до 6 – небажання бачити представників соціальної групи як громадян країни, але при цьому допускається їх перебування як туристів) виявляється 18,9%, а носіями крайньої форми нетерпимості – ксенофобії (вище 6, що означає повну відмову представникам цієї групи в’їзду до району) є 52,7% старожилів Чаплинського району. Тільки 16,5% корінних мешканців району толерантно ставляться до турків-месхетинців.

Як з’ясувалося, старо­жили були не готовими до підтримання повноцінних контактів з турками, які проживають в їх населених пунктах. Оцінюючи адаптаційні процеси турків-месхетинців, можна сказати, що таке ставлення старожилів є одним із факторів, що перешкоджає успішному протіканню адаптаційних процесів в інтеграційному напрямку. Цьому сприяють сегрегаційне ставлення частини старожилів до емігрантів (переселенців, біженців), низь­кий рівень поінформованості старожилів щодо історії появлення турків-месхетинців в районі, поширеність в районі стереотипів стосовно турків, домінування неофіційних джерел інформування населення, зниження рівня життя в районі, загальне підвищення рівня ксенофобії в Україні, а також соціально-економічні фактори (низький рівень життя, криза в АПК, безробіття, зниження доступності медичного обслуговування), демографічні процеси, соціально-політичні (зокрема зовнішньополітичні) фактори. На тлі існуючих соціальних проблем соціальна напруженість і конфлікти етнізуються старожильчеським населе­нням. Старожили схильні пов’язувати такі проблеми, як розповсюдження туберкульозу чи “несправедливе розпаювання”, з появою турків у селі. Основними побоюваннями стосовно турецько-месхетинського населе­ння є побоювання втрати кількісного і культурного домінування, перетворення українців у меншість у тих населених пунктах, де нині проживають турки, ісламофобія, страх економічної нерівності (експлуатації). За відсутності стримуючих факторів конфліктогенний потенціал може еволюціонувати в міжетнічні конфлікти.

В одинадцятому підрозділі “Передумови і фактори соціальної адаптації і інтеграції мігрантів (на прикладі турків-месхетинців)“ нами зроблений порівняльний аналіз адаптації і інтеграції турків-месхетинців в інших суспільствах: узбецькому, азербайджанському, російському, турецькому, казахському тощо.

Третій розділ “Напрямки практичного здійснення державної етнополітики в місцях проживання турків-месхетинців“ присвячено практичним питанням. У першому підрозділі “Етнополітика і основні напрямки етнополітичного менеджменту“ розглядаються поняття “етнополітика“ та його зміст, структурні компоненти етнополітики (суб’єкт і об’єкт),  характер і базові поняття демократичної етнополітики.

У другому підрозділі “Функціонування організацій та соціальних інститутів в етнічному і міжетнічному контекстах в місцях проживання турків-месхетинців (на прикладі Чаплинського району Херсонської області)“ наводяться результати польових досліджень (оцінка діяльності соціальних інститутів і організацій в сфері етнополітики) та їх аналіз.

Третій підрозділ “Практичні заходи, скеровані на інтеграцію турків-месхетинців“ присвячено  розробці заходів, скерованих на поліпшення стану міжетнічних відносин у місцях проживання турків-месхетинців. У підрозділі розглядається досвід країн ЄС, Росії та США з питань соціальної адаптації і інтеграції мігрантів. Серед найбільш актуальних заходів і напрямків відзначено: легалізацію мігрантів, контроль за прозорістю роботи адміністративних і правоохоронних органів, здійснення інтеграційних програм, вирішення правового статусу турків-месхетинців в Україні.

Окрему увагу серед напрямків етнополітики приділено діяльності ЗМІ й освітніх установ, громадських організацій, про що йде мова в підрозділах “Інформаційне забезпечення і місце ЗМІ у формуванні етнополітики в місцях проживання турків-месхетинців“ і “Роль освітніх установ в реалізації етнополітики в місцях проживання турків-месхетинців“.