Артьомов П.М. Субкультура футбольних хуліганів: фактори формування та особливості прояву на пострадянському просторі

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, схарактеризовано ступінь наукового опрацювання проблеми, визначено об’єкт та предмет, мету та завдання дисертаційного дослідження, його теоретико-методологічні засади та емпіричну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади соціологічного аналізу футбольного хуліганізму як специфічної молодіжної субкультури» розглянуто теоретико-методологічні підходи до вивчення феномену футбольного хуліганізму, викладено сутність основних понять дисертаційного дослідження.

В підрозділі 1.1. «Науковий вимір феномену футбольного хуліганізму» проаналізовано та класифіковано основні наукові підходи до вивчення футбольного насильства та футбольного хуліганства, виокремлено такі з них, як пояснювальні та описові. Зазначено, що вивчення феномену футбольного хуліганства почалось наприкінці 1960-х рр. з доповіді англійського дослідника Дж. Харрінгтона. Ця робота поклала початок цілого напрямку практичних підходів, які пояснюють причини навколофутбольного насильства переважно індивідуально-особистісними характеристиками відвідувачів футбольних стадіонів. Серед робіт цього напрямку в дисертації представлено праці Дж. Ланга, який робить акцент на проблемі регламентації поведінки відвідувачів футбольних стадіонів; Х. Фонтани, яка вбачає причини футбольного насильства у поганому родинному вихованні та психічній напрузі вболівальників; Б. Зані, яка пояснює футбольне насильство високим рівнем ідентифікації вболівальників з футбольним клубом, їх низьким освітнім рівнем та молодістю. В роботах Дж. Бассілі та Г. Рассела стверджуються, що футбольне насильство пов’язане з ефектом натовпу.

В дисертації також проаналізовано підходи, які пояснюють агресивну поведінку футбольних вболівальників соціально-економічною та політичною ситуацією в тій чи іншій країні. Так, Я. Тейлор, Дж. Вільямс, Дж. Кларк та С. Халл пов’язують футбольне насильство з культурою британського робітничого класу. Я. Тейлор розглядає феномен футбольного хуліганства в рамках марксистської парадигми, вважаючи його основною причиною відчудження футболу як складової культури робітничого класу від суб’єктів цієї культури, реакція на це відчудження й легітимує насильство. Представники лестерської школи (Дж. Вільямс, Е. Даннінг, П. Мерфі та інші), виходячи з теорії цивілізаційного процесу Н. Еліаса, інтерпретували футбольне насильство як один з засобів ідентифікації з робітничим класом, який не сприйняв норми цивілізованої поведінки, наслідуючи традиційні уявлення про структуру вільного часу, що включає насильство, сексуальну експлуатацію та надмірне вживання алкоголю.

Особлива увага в роботі приділена позиції Дж. Кларка та С. Халла, які аналізують футбольне насильство в термінах субкультурних стилів, підкреслюючи, що покоління наслідують агресивну поведінку на футболі як елемент таких субкультур, як теди, моди та скінхеди. У рамках етологічного підходу до вивчення футбольного хуліганства П. Марш, А. дал Лаго, А. Роверсі, А. Савіні розглядають цей феномен як високо ритуалізовану групову поведінку, що допомагає чоловікам у створенні альтернативної соціальної кар’єри, яка заснована не лише на безпосередній участі в насильстві, але й на його обговоренні. Р. Джіуліанотті та Х. Ф. Мурхаус, аналізуючи роль ЗМІ у поширенні моральних панік щодо футбольного насильства, дійшли висновку, що медійний дискурс, завдяки створенню негативного образу англійських футбольних хуліганів, спровокував агресивне ставлення до них з боку європейських уболівальників та органів правопорядку.

Гендерний підхід до аналізу феномену футбольного насильства представлено в роботах Р. Лач-Гров, яка пояснює його виникнення так званою кризою маскулінності, пов’язаною з фемінізацією образу «справжнього чоловіка». Нездатність та небажання деяких чоловіків виконувати нові гендерні ролі призводить до поведінки, характерної для традиційних та племінних уявлень про мужність, основним елементом яких є різні форми фізичної та психічної агресії.

На думку Х. ван дер Бруга, ключовими факторами голландського футбольного насильства є відсутність ефективного батьківського контролю в процесі соціалізації та низхідна соціальна мобільність по відношенню до батьків. Німецькі дослідники Е. Хан та Г. Пілз розглядають футбольне хуліганство як елемент формування нового типу ідентичності німецької молоді, акцентуючи увагу на поширенні неонацистської ідеології серед футбольних хуліганів.

У межах описового підходу до вивчення феномену футбольного хуліганства в підрозділі проаналізовано роботи Р. Мансера, Г. Армстронга, Р. Харріс, Х. Ф. Мурхауса, С. Редхеда, спрямовані на створення нового образу футбольного хуліганства завдяки описанню його основних акторів та практик. На противагу зазначеним дослідженням, які засновувались лише на аналізі «стороннього» погляду на футбольне хуліганство, Д. Брімсон виходить із самооцінок та оцінок цього феномену безпосередньо футбольними хуліганами.

У підрозділі доводиться, що, незважаючи на численні роботи з проблеми футбольного хуліганства, в сучасній науці немає теоретичної моделі пояснення цього феномену, як і чіткого визначення відповідного йому поняття.

У підрозділі 1.2. «Субкультура як соціологічне поняття та соціальний феномен: головні елементи та типологія», доводячи справедливість припущення щодо футбольного хуліганізму як специфічної субкультури, автор виходить із дефиніції субкультури як особливої сфери культури, суверенного цілісного утворення всередині пануючої культури, яке відрізняється власними цінностями, традиціями, звичаями, нормами. Спираючись на розробки субкультурної проблематики в роботах Т. Парсонса, С. Ейзенштадта, Р. Белла, Дж. Колемана, Ф. Тенбрука, М. Маркефки, О. Тоффлера, М. Мід, Д. Дауне та інших, у підрозділі доводиться евристичний потенціал субкультурного підходу до аналізу футбольного хуліганізму. Розуміючи футбольний хуліганізм як субкультуру, автор виходить із концепції «peer group», яка дозволяє зробити акцент на структурних особливостях формування спільноти футбольних хуліганів. При цьому враховується не стільки позиція С. Ейзенштадта та Л. фон Фріденбурга, які розглядають «peer group» як гомогенні групи незалежно від того, чи носять вони формальний або неформальний характер, скільки теоретичні доробки Т. Парсонса, Р. Белла, Дж. Колемана, Ф. Тенбрука та М. Маркефки, які використовують це поняття для позначення неформальних гомогенних вікових груп молоді, що формуються поза організаційними рамками освітніх закладів та виробництва, тобто розглядають «peer group» як субкультуру в латентному стані.

Засновуючись на типологічному аналізі субкультур, здійсненому Н. Фраткіним, А. Толстих, С. Левиковою та іншими, футбольний хуліганізм розглядається в роботі як субкультура, суб’єктами якої є одностатеві (моносексуальні) радикальні групи за інтересами, поведінка яких має асоціальний, «умовно конформний» та нерегулярний характер.

У підрозділі 1.3. «Концептуалізація футбольного хуліганізму в контексті субкультурного підходу» підкреслюється, що, незважаючи на позицію деяких вітчизняних та закордонних дослідників, субкультурний підхід не втратив спроможність пояснювати явища та процеси, які відбуваються в молодіжному середовищі. Нові молодіжні практики, що набувають розповсюдження в контексті суспільства ризику, можуть бути пояснені не лише завдяки стильовому, але й завдяки субкультурному підходу. Доводячи це, автор підкреслює, що феномен футбольного хуліганізму, з одного боку, нерозривно пов’язаний з феноменом «peer group», субкультури в латентному стані, а з іншого, ядром субкультури футбольних хуліганів є не тільки специфічна система норм та цінностей, своєрідна символіка тощо, а й певний набір колективних практик, які формують відповідний стиль життя, що є визначальним покажчиком приналежності до цієї субкультури.

Концептуалізуючи феномен футбольного хуліганізму, автор розробляє понятійний апарат, за допомогою якого здійснює дослідження зазначеного феномену. При цьому перш за все аналізує версії походження терміна «хуліган». Замість поняття «футбольне хуліганство», яке набуло значного поширення у медійному та соціальному дискурсі у його юридичному (кримінальному) тлумаченні, автор вводить до наукового обігу поняття «футбольний хуліганізм», під яким розуміє окрему субкультуру, яку відрізняють специфічна система норм та цінностей, символіка, своєрідний стиль життя та поведінки, в тому числі навколофутбольні практики. Виходячи з цього, футбольні хулігани - це частина футбольних фанатів, яка відноситься до специфічної субкультури, розділяє норми та цінності, певні колективні практики, символіку та діє відповідно до них. До категоріального апарату дослідження увійшло таке поняття, як «національна футбольна культура», основними складовими відповідного цьому поняттю феномена є особливий національний стиль гри (поведінка гравців на полі та тренерські рішення), а також поведінка вболівальників, яка інтерпретується завдяки поняттю «навколофутбольні практики». У роботі акцентується увага на останній складовій національної футбольної культури - «навколофутбольних практиках». При цьому автор засновується на так званій «практичній парадигмі», зокрема на концепції М. Хайдеггера про «розкриваючу» сутність практик. У межах цієї парадигми «практика» визначається як повсякденні дії людини, які конструюють та виявляють її ідентичності, що відбувається завдяки засвоєнню засобів соціального існування в контексті спілкування, яке підпорядковується нормам і цінностям певної культури. Виходячи з такого визначення, автор формулює дефініцію поняття «навколофутбольні практики», під яким розуміється сукупність усіх колективних практик відвідувачів футбольних стадіонів, тобто узвичаєних дій, які підпорядковуються нормам і цінностям певної футбольної культури в даний момент їх розвитку та інтерналізовані завдяки відвідуванню футбольних стадіонів, а також завдяки взаємодії з носіями навколофутбольних субкультур. Для аналізу специфічних особливостей навколофутбольних практик вводиться поняття «стиль навколофутбольних практик», під яким розуміється структура та характер колективних дій футбольних фанатів та футбольних хуліганів, які належать до певної національної футбольної культури.

У другому розділі «Субкультурні особливості прояву футбольного хуліганізму в європейських країнах» на основі аналізу поведінки футбольних уболівальників різних європейських країн запропоновано авторську типологію відвідувачів футбольних матчів, а також схарактеризовано стилістичні особливості європейських навколофутбольних практик.

У підрозділі 2.1. «Типологічні особливості відвідувачів футбольних змагань», виходячи з аналізу моделей класифікації відвідувачів футбольних стадіонів, запропонованих західними вченими, виділено дві основні моделі. Згідно з першою, розробленою В. Хейтмеєром, відвідувачів футбольних матчів можна поділити на три групи: орієнтовані на споживання (такі, що вибірково ставляться до відвідування футбольних матчів); орієнтовані на футбол (відвідують всі доступні футбольні матчі); орієнтовані на досвід (навмисно беруть участь у насильстві на стадіоні та за його межами). За другою моделлю всі відвідувачі стадіонів розподіляються на вболівальників та фанатів. У роботі пропонується авторська класифікація відвідувачів футбольних стадіонів, яка дозволяє описати всю сукупність глядачів футбольних матчів, зокрема виокремлено такі групи: «ситуативні глядачі», «любителі футболу», «футбольні фанати» та «футбольні хулігани». До «ситуативних глядачів» належать ті, хто періодично відвідує футбольні матчі та розглядає це як одну з альтернатив проведення вільного часу. Ця група вкрай нестабільна за своїм складом, її чисельність ситуативна. «Любителі футболу» - це ті, хто відвідує здебільшого «домашні» матчі, хоча й не ототожнює себе з певним футбольним клубом. На відміну від першої групи чисельність «любителів футболу» доволі постійна та залежить від рівня популярності футболу в конкретному місті, регіоні, країні, тобто про групу «любителів футболу» можна говорити як про певну «peer groups», тобто групу вільного часу. «Футбольні фанати» - група, яку відрізняє власна субкультура, основними елементами якої є «виїзди» - відвідування виїзних ігор певного футбольного клубу; колективні практики, які пов’язані з підтримкою команди на стадіоні (кричалки, пісні та візуальні засоби); використання в побуті одягу та речей з символікою футбольного клубу або клубних кольорів; використання особливого сленгу, спрямованого на виокремлення футбольних фанатів між іншими субкультурами; «футбольні хулігани» - група, яка поділяє основні навколофутбольні практики фанатів, але пріоритетними для неї є агресивні та насильницькі практики, які є однією з основних цінностей субкультури футбольного хуліганізму.

У підрозділі 2.2. «Футбольний фанатизм та футбольний хуліганізм у контексті європейських навколофутбольних практик», виходячи з результатів якісного дослідження, автор аналізує умови виникнення та розвитку навколофутбольних практик, у тому числі становлення футбольного хуліганізму в таких європейських країнах, як Великобританія, Нідерланди, Бельгія, Італія, Іспанія, Швеція, Данія, Фінляндія, Німеччина, Чехія, Словаччина, Польща, Сербія, Хорватія, Словенія, Греція та Болгарія. Основними елементами аналізу виступали чинники формування та розвитку футбольного фанатизму та хуліганізму, основних навколофутбольних практик, стосунків між угрупованнями футбольних фанатів, футбольних хуліганів та правоохоронними органами. Аналіз показав, що основними національними зразками навколофутбольних практик, які наслідуються більшістю європейських навколофутбольних субкультур, є британський, італійський та польський. На Британських островах в середині ХХ ст. було сформовано оригінальну систему навколофутбольних практик, яка в 1960-х рр. призвела до формування насильницьких практик, характерних для субкультури футбольних хуліганів. Проте до 1980-х рр. вона розглядалась лише як елемент британських субкультур тедів, модів та скінхедів. У 1980-і рр. виникає оригінальна британська субкультура футбольних хуліганів «кежуалс». Її основними елементами були не лише нові колективні насильницькі практики, реалізація яких здійснювалась як на стадіонах, так і за їх межами та мала спланований характер. Кежуалс додержується нового стилю в одязі, який було засновано на відмові від клубної атрибутики та використанні дорогих дизайнерських речей. Усе це призвело до підвищення організованості та рольової диференціації в середовищі футбольних хуліганів. Згодом подібні принципи було використано бельгійськими, голландськими та скандинавськими футбольними хуліганами.

В Італії в 1960-х рр. одержала поширення субкультура «ультрас», між окремими угрупованнями якої існувало чітке політико-ідеологічне протистояння. Одна частина угруповань виступала під правими гаслами, інша – під лівими, що сприяло ескалації агресивних навколофутбольних практик. Проте, на відміну від британських кежуалс, італійські ультрас не позиціонують себе як футбольних хуліганів. Насильницькі практики ультрас не мають такої чіткої регламентації, як у кежуалс, та часто спрямовані на сили правопорядку. На зразок італійських були сформовані навколофутбольні практики в Іспанії, Сербії, Хорватії, Греції, Словенії, Угорщині.

У Польщі та Німеччині отримала поширення субкультура футбольних фанатів, у рамках якої активно застосовувались колективні насильницькі практики, що призвело до актуалізації субкультури футбольних хуліганів з власними сценаріями та нормами реалізації ключових агресивних практик. Однією з особливостей футбольного хуліганізму в цих країнах є неонацистське та расистське забарвлення деяких угруповань, що викликає протидію як з боку правоохоронців, так і з боку громадськості.

Перелічені вище оригінальні навколофутбольні практики поступово стали зразком не лише для футбольних хуліганів сусідніх країн, але й для більшості європейських посткомуністичних країн.

У підрозділі 2.3. «Стильові відмінності європейських навколофутбольних практик» завдяки аналізу зазначеного феномену, макро- та мікрочинників його функціонування тощо автором визначено два домінуючі стилі навколофутбольних практик - «південний» та «північний». Виокремлення цих стилів засновано не стільки на «географічному» критерії, скільки на принципових розбіжностях в оцінці ролі насильства в структурі навколофутбольних практик. До «південного» стилю віднесено поведінку футбольних фанатів та хуліганів з Італії, Іспанії, Португалії, Греції, Сербії, Хорватії, Словенії, Румунії та Угорщини. До «північного» - Англії, Шотландії, Ірландії, Уельсу, Голландії, Бельгії, Німеччини, Польщі, Чехії, Данії, Швеції, Болгарії. В рамках «північного» стилю визначені підстилі: «британо-голландський» та «польсько-німецький», які відрізняються основною метою насильницьких практик. Для першого підстилю метою є захоплення території супротивника, для другого – завдання фізичної шкоди супротивнику.

Представників «південного» стилю навколофутбольних практик не можна впевнено називати футбольними хуліганами, тому що основною колективною практикою для них є не насильство, а дії, спрямовані на підтримку певного футбольного клубу. На відміну від них, у межах «північного» стилю, де існує чіткий розподіл між футбольними фанатами та футбольними хуліганами, можна виділити не лише агресивні прояви футбольних фанатів, але й безпосередньо субкультуру футбольних хуліганів з власним сленгом, стилем одягу, цінностями колективного насильства тощо.

Найбільший вплив на актуалізацію навколофутбольних практик на пострадянському просторі справляє «північний» стиль навколофутбольних практик, зокрема англійський та польський його зразки.

У третьому розділі «Футбольний хуліганізм на пострадянському просторі: чинники актуалізації» зосереджена увага на ситуації, яка склалась навколо футбольного хуліганізму в пострадянських країнах, історичній та соціокультурній обумовленості формування особливого стилю навколофутбольних практик на пострадянському просторі.

У підрозділі 3.1. «Пострадянські навколофутбольні практики: витоки та сучасний стан», досліджуючи феномен вітчизняного футбольного фанатизму та хуліганізму, автор виокремлює три етапи в історії актуалізації цих феноменів. Перший із них – радянський - характеризується формуванням футбольного фанатизму, зокрема його основних колективних практик, в умовах моностилістичної радянської культури та активної протидії з боку держави та суспільства. У цей період сформувалися такі колективні практики, як відвідування виїзних ігор, використання в побуті одягу та речей з символікою футбольного клубу або клубних кольорів та використання особливого сленгу. Кількість здійснених виїздів стала основою для віднесення вболівальника до фанатів та завоювання ним авторитету у фанатському середовищі. Другому етапу (1990-і рр.) притаманні такі риси, як остаточне оформлення норм, структури та форм національних навколофутбольних практик. На цьому етапі набувають особливого значення такі метасоціальні фактори, як популяризація світових навколофутбольних практик засобами масової інформації, ескалація агресивних практик та поширення інформації про них. Серед макросоціальних чинників пострадянського футбольного хуліганізму для цього етапу характерні такі, як відсутність ціннісно-нормативної системи, яка б об’єднувала суспільство; брак організованих форм молодіжного дозвілля тощо. Серед мезосоціальних - наявність традиції реалізації навколофутбольних практик, заснованих на радянському зразку субкультури футбольних фанатів; недосконалість нормативно-правової регуляції поведінки відвідувачів стадіонів,  непрофесіоналізм правоохоронців та ін.

Третій – сучасний етап розвитку вітчизняного футбольного фанатизму та хуліганізму відрізняється наявністю чіткої диференціації між футбольними фанатами та хуліганами, їх нормами та колективними практиками, що призвело до формування на пострадянському просторі безпосередньо субкультури футбольних хуліганів, яка на перших етапах свого формування була культурним інсценуванням. До вищезгаданих чинників формування вітчизняного футбольного хуліганізму на третьому етапі на метарівні додається такий, як підвищення рівня мобільності футбольних фанатів; на макрорівні - акцентування уваги на спортивних досягненнях, зокрема на футболі як чиннику національної та регіональної ідентичності; на мезорівні – наявність культурної традиції групових боїв навкулачки. У роботі зазначається, що розвиток пострадянської субкультури футбольних хуліганів значною мірою залежить від мікросоціальних чинників, зокрема від психологічних особливостей людей; ефекту натовпу; процесу пошуку ідентичності на соціально-груповому та індивідуальному рівні; від особливостей молодіжної свідомості, зокрема її маргінального стану тощо. Як свідчать матеріали глибинних інтерв’ю, завдяки участі в угрупованнях футбольних хуліганів здійснюється реалізація стратегій конструювання маскулінності, які актуалізуються за умов фемінізації сучасної культури.

Особлива увага в роботі приділена становленню субкультури футбольних хуліганів, у тому числі її навколофутбольним практикам та стильовій специфіці у таких пострадянських країнах, як Росія, Україна, Білорусія та країни Прибалтики, що пов'язано з наявністю в цих країнах усіх елементів футбольної культури: певного стилю гри та розвинених навколофутбольних практик.

Аналіз особливостей функціонування та генези пострадянської субкультури футбольних хуліганів дозволив зробити висновок, що на базі російського та українського рухів почався процес формування оригінального пострадянського підстилю «північного» стилю навколофутбольних практик. Особливість цих практик полягає в тому, що вони, з одного боку, базуються на традиціях навколофутбольних практик, які були сформовані в межах радянської культури, з іншого - на комплексному сполученні британо-голландського та польсько-німецького підстилів північного стилю навколофутбольних практик, яке полягає в чіткій нормативній регуляції насильницьких практик та спроможності їх реалізації за різних умов під час зіткнень з представниками різних стилів та підстилів навколофутбольних практик.

В підрозділі 3.2. «Стильові характеристики пострадянських навколофутбольних практик: медійний та соціальний дискурси» на основі порівняльного аналізу визначені розбіжності між образом футбольного хулігана, який домінує у медійному дискурсі та впливає на сприйняття суспільством феноменів футбольного хуліганізму, і реальними характеристиками представників субкультури пострадянських футбольних хуліганів. Порівнюючи основні риси стереотипного сприйняття футбольного хулігана, які виділив Р .Мансер, та результати власного дослідження, автор звертається до таких характеристик футбольних хуліганів: соціальний статус, вік, політичні уподобання, зовнішній вигляд (особливості одягу) тощо. Розбіжності між медійним та реальним образом футбольних хуліганів перш за все полягають у значному спрощенні медійних уявлень про представників досліджуваної субкультури. Що стосується вітчизняної преси, то вона не створює власного образу футбольного хулігана, а лише ретранслює образ, який був створений наприкінці 1970-х рр. західноєвропейською пресою.

За стереотипом, футбольного хулігана вирізняє низький соціальний статус, зокрема приналежність до робітничого класу, що не відповідає результатам дисертаційного дослідження, які свідчать, що в середовищі футбольних хуліганів є представники робітничих професій, але вони не мають домінуючих позицій. Субкультура пострадянських футбольних хуліганів вкрай неоднорідна. Її носії представляють різні соціальні шари, демографічні, професійні групи тощо. Існують істотні розбіжності між соціальним складом різних угруповань футбольних хуліганів, проте соціальний статус не є визначальним критерієм включення в ту або іншу групу. Стереотипно вважається, що вік футбольних хуліганів коливається від 18 до 25 років, але реальний вік вітчизняних представників цієї субкультури 14 - 35 років. На відміну від соціального статусу, вік є більш значущою характеристикою, яка здатна вплинути на включеність в те або інше угруповання. Стереотипний образ майже не робить різниці між футбольними фанатами, хуліганами та скінхедами, але за допомогою таких якісних методів, як глибинні інтерв’ю та включене спостереження, автор доводить, що в рамках вітчизняної субкультури футбольних хуліганів сформувалися специфічні ціннісні орієнтації, оригінальний стиль одягу тощо, а політичні уподобання мають доволі широкий спектр. Відсутність суттєвих відмінностей між образами футбольних фанатів та хуліганів в уявленнях населення України пов’язана з тиражуванням даного стереотипу в ЗМІ, що призводить до посилення негативного сприйняття феномену активної підтримки спортивних клубів та створення в суспільній свідомості негативного образу масових спортивних заходів, викликає протидію правоохоронців, яка часто виходить за межі правового поля.

У підрозділі 3.3. «Субкультурні відмінності різних поколінь вітчизняних футбольних хуліганів» зазначено, що на відміну від європейських зразків субкультури футбольного хуліганізму в рамках вітчизняного аналогу можна говорити про суттєві розбіжності між поколіннями футбольних хуліганів, виокремлення яких пов’язано не тільки з віком, а перш за все зі стильовими особливостями основних навколофутбольних практик. Автор виокремлює три таких покоління. Перше має міцні зв’язки з радянською системою реалізації навколофутбольних практик та є близьким до «південного» стилю з певною орієнтацією на британо-голландський підстиль, що виражається в активному використанні клубної атрибутики та ситуативному характері колективних насильницьких практик. При цьому спрямовані на підтримку клубу колективні практики мають лише вербальний (аудіо) характер. Іншою рисою цього покоління можна вважати дотримання норм фанатської субкультури та преференцію в системі цінностей «підтримки клубу», її більшу значущість ніж особисті матеріальні, побутові блага, а також переважання просування у внутрішньосубкультурній ієрархії над просуванням так званими соціальними сходами. Друге покоління відтворює навколофутбольні практики британо-голландського підстилю. Дії представників цього покоління футбольних хуліганів відрізняються більшою агресивністю, а колективні практики носять насильницький характер. На відміну від представників першого покоління, які наслідували лише зовнішні прояви британо-голландського підстилю та не обтяжували себе глибоким розумінням сутності його навколофутбольних практик, друге покоління формувалось здебільшого зі студентів різних ВНЗ, освітній рівень яких дозволив користуватись англомовними джерелами інформації для наслідування стилю «кежуалс». У свою чергу, дотримання характерного для цього стилю зовнішнього вигляду та використання певного одягу потребувало суттєвих фінансових витрат. Таким чином, освітній та фінансовий капітал стають важливими чинниками рекрутування до другого покоління футбольних хуліганів. Третє покоління сформувало власний підстиль «північного» стилю навколофутбольних практик. Головним елементом цього процесу стало створення універсальної стильової моделі. Ця універсальність полягає в спроможності представників третього покоління відтворювати набори колективних практик, які характерні для всіх відгалужень «північного» стилю навколофутбольних практик із доданням певних елементів «південного». Створення власного стилю навколофутбольних практик було пов’язано з формуванням у рамках власної субкультури певної інтелектуальної еліти, яка не лише ретранслювала навколофутбольні практики, запозичені з інших стильових моделей, а намагалась створити власні ефективні практики з певним ідеологічним підґрунтям. Колективні практики, що притаманні цьому підстилю, успішно застосовуються пострадянськими футбольними хуліганами як у своїх країнах, так і за кордоном.

У висновках підкреслюється, що застосування субкультурного підходу до аналізу футбольного хуліганізму дозволило концептуалізувати цей феномен. Головними складовими цієї концептуалізації є розроблений автором категоріально-понятійний апарат соціологічного дослідження субкультури футбольного хуліганізму; авторська типологія відвідувачів футбольних матчів, в межах якої виділені такі групи, як «ситуативні глядачі», «любителі футболу», «футбольні фанати» та «футбольні хулігани»; запропона автором класифікація стилів та підстилів навколофутбольних практик, зокрема виокремлення системи мета-, макро- , мезо- та мікросоціальних чинників формування субкультури футбольних хуліганів на пострадянському просторі тощо.

Усе це дало автору змогу дійти висновку, що пострадянський футбольний хуліганізм – це специфічна субкультура, яка відрізняється власною системою норм та цінностей, колективних насильницьких практик, які мають асоціальний, умовно конформний та нерегулярний характер. Агресивність субкультури футбольних хуліганів, застосування ними насильницьких навколофутбольних практик призводить до поширення моральних панік у суспільстві. Звичайно, ці паніки не є безпідставними. Проте, упереджене ставлення до футбольних хуліганів з боку правоохоронних органів, випадки їх протизаконних дій по відношенню до відвідувачів футбольних стадіонів, медійний дискурс, що нав’язує образ футбольного хулігана як справжнього монстра, провокують нагнітання панічних настроїв навколо футбольного хуліганізму та в цілому футбольного фанатизму на пострадянському просторі. Проте, і науковці, і можновладці усвідомлюють, що за відсутності інших джерел соціальної консолідації спорт і перш за все футбол стає чинником інтеграційних процесів у суспільстві.

Немає сумнівів, що формування неадекватного уявлення про досліджуваний об'єкт, як це відбулося в західноєвропейських країнах, суттєво ускладнює соціологічні дослідження субкультури пострадянських футбольних хуліганів. Представлене в дисертації перше вітчизняне дослідження футбольного хуліганізму довело, що ця субкультура потребує не тільки подальшого вивчення, але й адекватного та виваженого (з огляду на зазначені вище консолідуючі функції спорту) контролю з боку суспільства та держави. Відсутність такого контролю або вкрай жорсткі засоби боротьби з футбольними хуліганами можуть призвести до швидкого зростання рівня насильства та проявів агресії серед представників досліджуваної субкультури як по відношенню до відвідувачів футбольних стадіонів, так і до суспільства в цілому. Розвиток подібних процесів може мати негативні соціальні наслідки. Для України, яка готує свої стадіони до фінальних матчів чемпіонату Європи 2012 року, актуалізація феноменів футбольного хуліганізму може загрожувати відповідними санкціями з боку міжнародних футбольних організацій (ФІФА, УЄФА тощо), а, отже, призвести до серйозних економічних проблем та суттєвого погіршення іміджу нашої країни на міжнародній арені.