ФРІДРІХ ГЕЛЬДЕРЛІН К ОСОБИСТІСТЬ І МИТЕЦЬ: ОСОБЛИВОСТІ РЕЦЕПЦІЇ В УКРАЇНІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ФРІДРІХ ГЕЛЬДЕРЛІН К ОСОБИСТІСТЬ І МИТЕЦЬ: ОСОБЛИВОСТІ РЕЦЕПЦІЇ В УКРАЇНІ
Альтернативное Название: Фридрих Гёльдерлин КАК ЛИЧНОСТЬ И ХУДОЖНИК: особенности рецепции В УКРАИНЕ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано актуальність і наукову новизну роботи, відзначено зв'язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконано роботу, сформульовано мету та завдання дослідження, його предмет, теоретико-методологічну основу, окреслено теоретичну і практичну вартість одержаних результатів, форми їх апробації, а також структуру та обсяг роботи.


Перший розділ “Основні аспекти-передумови дослідження літературної рецепції постаті і творчості Й.К.Ф. Гельдерліна в Україні” присвячений розкриттю тих передумов, які визначали запізнений відбір творів Гельдерліна для перекладів у Росії та в Україні і впливали на їх інтерпретацію у новому соціокультурному контексті (художній світ письменника-філософа, сформований в Німеччині на переломі XVIII — XIX століть; стан естетичної свідомості того часу в Україні; особливості структурування літературної рецепції).


У підрозділі 1.1 “Епістолярій Гельдерліна, його теоретичні праці як вияв естетичного самоусвідомлення письменника” показано, що в листуванні з рідними (матір'ю, сестрою, братом), з друзями-однодумцями (насамперед з Людвіґом Нойфером), а далі в листах до Ф. Шіллера семінарист Гельдерлін осмислював свої можливості, тип мислення, власне покликання і сутність поезії взагалі. Листи юного Ф. Гельдерліна водночас проливають яскраве світло на концептуальну основу і стильову єдність його поезії, прози і драматургії. Вони демонструють народження цілісного художнього світу, котрий кристалізувався в різних жанрах і постатях на спільній основі, сутність якої передає credoDas Werden im Vergehen” (“Становлення в минущості”). Воно начебто є опозицією до ґетівського “Dauer im Wechsel” (“Постійність, тривалість у мінливості”). Насправді це тільки різні грані світовідчуття ліричних героїв, яким на долю випав неоднаковий екзистенційний статус і вроджений темперамент. Філософські роздуми і поетичне світовідчуття Ф. Гельдерліна виявляють його мистецький концепт — “Alles ist innig” (“Усе всередині, все у нас самих”). Наскрізні теми і мотиви листування і творів Гельдерліна пов'язуються з іменем Бога і божественності як атрибута всього сущого.


1843 рік XIX століття — вихідний момент у рецепції творчості Ф.Гельдерліна, початок т.зв. “пререцепції”, в якій закладалися підстави присутності письменника в літературному житті Європи і водночас його духовної відсутності в естетичній свідомості кількох поколінь німців та читацької публіки Європи.


У підрозділі 1.2 “Філософсько-естетичні засади рецепції постаті і творчості Ф.Гельдерліна в Україні” (на матеріалі історії естетичної думки і літературної критики XIX — початку XX століття)” автор шукає відповіді на питання: про яку “рецепцію” творчості “поета, якого прогледів XIX вік” (М. Цвєтаєва), може йти мова взагалі і в Україні, зокрема, коли немає згадки про його особу чи поодинокі твори? Відштовхуємося від того, що І. Кант, Ґ.В. Геґель, Ф. Шеллінґ, Й.Ґ. Фіхте — філософські авторитети, в контексті ідей яких визначався Ф. Гельдерлін, — були добре відомі “вітчизняним” мислителям. Багато з них ґрунтували власні філософсько-естетичні погляди на засадах ідеалізму, зокрема, неоплатонізму і тому ставали творцями філософської естетики, проникливими критиками, проходили певну світоглядну еволюцію. Під цим кутом зору аналізується творчість Івана Васильовича Киреєвського (1806–1856), Апполона Олександровича Григор'єва (1822–1864), який створив свою версію “органічної критики”.


Два епізоди з історії філософської критики в Росії в контексті нашої теми покликані не стільки проілюструвати вплив ідей Шеллінґа поза межами Німеччини з акцентом на їх закономірне заломлення в інонаціональному середовищі, скільки вийти на однотипні явища в рецепції філософських ідей ідеалізму різними національними культурами. В тому числі також і українськими романтиками. Спираючись на працю Т.В. Бовсунівської “Феномен українського романтизму” (1997), дисертант робить висновок про термінологічно-понятійні збіги, логічні аналогії-відповідники в текстах Ф. Гельдерліна та “вітчизняних” діячів культури початку і протягом першої половини XIX століття.


Однак на сході Європи провідні національні критики довго не помічали текстів цього письменника. Навіть український критик Микола Євшан, який у центр своєї естетики поставив категорію переживання (Erlebnis), як германіст розминувся з Гельдерліном. У дисертації констатується, що основою, адекватною суті художнього світу Гельдерліна, на якій можлива ефективна рецепція постаті і творчості цього письменника, є “філософія життя” та онтологічна герменевтика.


Розглянувши різні погляди на структуру процесу літературної рецепції творів зарубіжної літератури, дисертант у підрозділі 1.3 виділяє: 1) безпосередню, первинну літературну рецепцію і 2) вторинну, опосередковану літературну рецепцію. У першій домінують чуттєво-емоційні елементи духовної діяльності реципієнта; у другій — логічно-раціоналістичні операції. До першого рівня літературної рецепції зараховуємо читання текстів, яке супроводжується активними усними чи письмовими відгуками про них, а також всі форми перекладацької діяльності. До другого — історико-літературні праці, навчально-дидактичну літературу,— все те, що є виявом інтерпретації художніх текстів спочатку популярних, відтак забутих, а потім знову популярних літераторів. Відповідно до цього матеріали про рецепцію творчості Ф. Гельдерліна в Україні розподіляються між другим і третім розділами праці.


У другому розділі “Художній світ Фрідріха Гельдерліна в українських версіях його поезії з погляду рецептивної теорії” розглядаються виявлені дисертантом українські переклади творів німецького письменника крізь призму відбиття у перекладах цілісного художнього світу митця-філософа.


Першою спробою подати по-українськи поетичні твори Гельдерліна є текст І. Франка “Лиш сміло” (17.ІХ.1880). Зіставлення Франкової версії з оригіналами Гельдерліна показує, що Франко скористався посланням поета “До Нойфера” (“An Neuffer”). І. Франко не відтворив назви тексту оригіналу, бо надав своїй версії іншого колориту, емоційної тональності, зберігши при цьому основні мотиви Гельдерліна і не уник власних образних мотивів та закличних інтонацій, характерних для його циклу “Веснянки”. Версія І. Франка не вкладається ні в поняття перекладу, ні в жанрову структуру переспіву, а скоріше — в парадигму “за мотивами” — трансформування чужого художнього світу крізь власну призму. Після Франкової неопублікованої за його життя спроби представити українським читачам Фрідріха Гельдерліна запала тривала пауза. До поетичної спадщини Гельдерліна звернулися аж ті поети, яких надихали герої-борці за втрачену батьківщину. Політичні еміґранти, які скоріше чи пізніше потрапляли в середовище німецької культури (Михайло Орест, Ігор Качуровський) чи у сферу естетики експресіонізму (Святослав Гординський), першими підійшли до “витонченої і чистої” поезії цього поета, відчитали в ній актуальність для свого часу. На їх версіях позначався як власний індивідуальний стиль, так і стилі рецепції, властиві загальній духовній атмосфері, з одного боку, в Галичині, що була до 1939 року в складі Польської держави, а, з другого,— в УРСР. Ця закономірність простежується на перекладах оди “Der Tod fürs Vaterland” (Смерть за вітчизну), які здійснили С. Гординський і В. Мисик . У дисертації відзначені певні зміщення у структурі художнього світу Ф. Гельдерліна, в тональності і природності мовленнєвої верстви оди у версіях Гординського і Мисика, робиться висновок, що досвід перекладачів акцентує залежність якості перекладних версій від канонів літературної мови і співвідношення естетичних норм, за якими створений художній світ оригіналу, і тих, які застосовуються до відтворення цього світу для іншомовних реципієнтів.


Вагомий внесок до україномовної рецепції поезії Гельдерліна належить Михайлові Оресту (Зерову) (1901–1963) та Ігорю Качуровському. 1954 року в Авґсбурзі М. Орест видав “Антологію німецької поезії” у власних перекладах, де серед тридцяти дев'яти поетів значною добіркою репрезентований і Гельдерлін (20 поезій). І. Качуровський також здавна перекладав німецьких авторів від найдавніших часів до середини XX століття, але щойно 2000 року видав свій перекладацький доробок окремою книжкою “Стежка крізь безмір. Сто німецьких поезій” (750–1950). У ній Ф. Гельдерлін презентований 9 короткими поезіями (якщо елегійні дистихи вважати окремими творами, бо в книжці вони об'єднані спільною назвою).


Спільною властивістю літературної рецепції німецького поета в українських поетів-еміґрантів, яка вже виявилася в доборі віршів Гельдерліна, є неприйняття “радянської” характеристики цього митця як “прогресивного романтика”, співця французької революції кінця XVIII ст. Переклади Ореста є високим зразком професійної літературної рецепції, адекватність якої духові оригіналу безперечна. Вони суголосні з духовним світом перекладача і духом його епохи. Домінантою суспільної свідомості за часів Ореста була екзистенційна проблематика, вона і стала призмою Орестової рецепції давніх текстів. Натомість у добірці І.Качуровського домінує поетологічна (естетична) проблематика, невіддільна від загальних орієнтацій віршознавця і перекладача.


Далі аналізуються переклади Віктора Коптілова та Петра Тимочка. Спорадичні епізоди літературної рецепції спадщини Ф. Гельдерліна в Росії стимулювали увагу до його творів і в Україні. В. Коптілов у цілому вдало презентував пафосну грань художнього світу Ф. Гельдерліна. Переклади Тимочка — це україномовна літературна рецепція не тільки за лексико-синтаксичними засобами, а й за духом.


Найбільшим у другому розділі є підрозділ 2.3. “Переклади Миколи Бажана — культурна подія в українсько-німецькому літературно-рецептивному діалозі”. Добірка поезій Ф. Гельдерліна (18 різножанрових творів) у тлумаченні М. Бажана з'явилася у “Всесвіті”, 1978, № 9. 1982 року у видавництві “Дніпро” вийшла окрема збірка поезій Ф. Гельдерліна в перекладах цього тлумача і з його примітками.


У Бажановому духовному світі відчутне відлуння не тільки відомих гімнів Гельдерліна, які виникали під знаком Ф. Шіллера, а й його елегій, філософсько-медитативної лірики екзистенційно-буттєвого спрямування. Переклади М. Бажана, незважаючи на відзначені в дисертації лексико-графемні відхилення від оригіналів, є найпомітнішими і поки що неперевершеним явищем в україномовній рецепції Гельдерліна. Існує типологічна відповідність між деякими концептуальними засадами художніх світів німецького та українського поетів, що й було одним із мотивів звернення Бажана до текстів Гельдерліна і “натхненного” їх перекладання.


Особливості виявлених у другому розділі дисертації україномовних версій художнього світу Ф. Гельдерліна конкретизуються в третьому розділі “Специфіка контекстуальності “гельдерлінознавства” в Україні”.


Спочатку в підрозділі 3.1 розглядається теоретичне питання про особливості вторинно-опосередкованої рецепції ocoби і творчості зарубіжного письменника. Після смерті письменника (1843) в літературознавстві змінилося ряд дослідницьких методів, тому літературна рецепція Гельдерліна набувала особливостей на засадах і в межах культурно-історичної школи, психоаналітичної критики, структуралізму (у версії Романа Якобсона), екзистенціалізму М. Гайдеґґера, герменевтики Г.Ґ. Ґадамера, постструктуралістських парадигм і соціологічних традицій. Виділяються два “ключі” (своєрідні коди), які правлять за інструментальні засоби осмислення різноспрямованого і здебільшого фрагментарного історико-літературного матеріалу, котрий засвідчує прояви опосередкованої літературної рецепції. Обидва вони пов'язані з поняттям традиції в її відношенні до сучасності.


Перший належить Т.С. Еліоту, який ще 1919 року висунув тезу про “ідеальну спільноту” пам'яток культури. Другий ключ з'явився в лоні німецького варіанту “рецептивної естетики” в ситуації ідеологічного протистояння в Німеччині (виступи Роберта Веймана з тодішньої НДР проти вчених з Константського університету).


З розвитком рецептивних досліджень в Україні маємо на сьогодні достатньо різних методологічних орієнтирів, методично-дослідницьких інструментів для реконструкції динаміки літературної рецепції особи і творчості Ф. Гельдерліна в мінливому політичному і соціокультурному контексті.


У підрозділі 3.2 “Досвід німецького гельдерлінознавства” стисло окреслюється горизонт гельдерлінознавства на батьківщині письменника тією мірою, якою на німецьке гельдерлінознавство проектується чи ним спрямовується літературна рецепція класика світового рівня в російсько-українському літературознавстві.


Дослідження німецьких авторів стосувалися сімейного середовища і нащадків родини Гельдерліна, його біографії (особливо інтимного життя і хвороби); філософських поглядів і стосунків з філософами; ставлення письменника до релігії, зокрема, до пантеїзму і християнства; характеристики жанрово-композиційних особливостей поезії, прози і драматургії, поетики та індивідуального стилю; місця письменника в літературному процесі, а також впливу спадщини німецького класика на європейський модернізм і навіть — постмодернізм. Праці Мартіна Гайдеґґера та Ганса-Ґеорґа Ґадамера, які заклали філософські основи адекватної щодо суті художнього світу Гельдерліна герменевтики, переконливо розкрили своєрідність його поетики, її відношення до античності, до мінливої сучасності і до майбутнього, радикально впливали на поглиблення літературної рецепції художнього світу Гельдерліна в Німеччині. Їхні праці, перекладені російською та українською мовами, ставали факторами культури росіян та українців і сприяли трансформації естетичної свідомості нового покоління літераторів з посткомуністичного простору.


Простежуючи “Основні віхи освоєння творчості Ф.Гельдерліна в Росії” (підрозділ 3.3), дисертант розглядає доробок М. Цвєтаєвої, А. Луначарського, Я. Голосовкера, Н. Берковського, К. Протасової, О. Дейча. Влучні і, як виявилося, далекоглядні роздуми М. Цвєтаєвої про творчість Гельдерліна, котрі артикулювалися водночас з виступами А. Луначарського, не набули свого часу суспільного резонансу, бо з'являлися або в листах, або в щоденниках, або друкувалися в еміґрантській періодиці. Але, якщо йдеться про логіку процесу як об'єктивну закономірність, то запізніла публічна презентація літературної рецепції М. Цвєтаєвою німецького поета в контексті російської культури, дуже істотна. Виступи А.Луначарського з приводу спадщини Ф. Гельдерліна відразу були в Росії публічними і здобули резонанс у наукових сферах, відлуння якого дійшло аж до Німеччини. Луначарський поєднав аналіз біопсихічних (чи психофізіологічних) і соціальних факторів, пояснюючи духовний крах поета, тому його виступи в кінці 20‑х — на початку 30‑х років XX століття про долю і творчість Ф. Гельдерліна є центральною ланкою літературної рецепції цього митця в Росії.


З публікацією російського перекладу нарису С. Цвайґа про Гельдерліна склалася належна призма для сприймання оригінальної творчості “триптиху” німецького класика. Однак ця призма довго в CPCP не могла бути засвоєною ширшим загалом філологів, бо проза і поезія Гельдерліна в перекладних версіях значним корпусом з'явилася аж 1969 року. За цей проміжок аналітична думка літературознавців продовжувала проникнення в художній світ Гельдерліна в його оригінальному — німецькому — звучанні, презентуючи його російським читачам у наукових студіях. Серед них виділяються праці Я. Голосовкера і К. Протасової, опубліковані 1961 року. Вони й знаменували нову віху літературної рецепції постаті і творчості письменника, піднесеного вже в Німеччині до рангу культу.


Я.Е. Голосовкер характеризував особливості поетики “Гіперіона”, поетичного доробку і трагедії “Смерть Емпедокла” у світлі філософсько-естетичних засад самого Гельдерліна, уникав спрощеного соціологічного аналізу, а особливості його художнього світу виводив із біографічних і філософсько-психологічних основ.


К. Протасова поінтерпретувала спадщину Гельдерліна в дусі свого часу – з позицій доктрини “прогресивного романтизму”; але і її велика, монографічна, праця “Фридрих Гельдерлин, его время, жизнь и творчество” з'явилася і залишилася тільки в “Научных записках Московского государственного педагогического института им. В.И. Ленина” 1962 року (том 180). Резонансною стала інша російськомовна монографія, котра з'явилася під кінець 60‑х років. Йдеться про першу частину праці О.Й. Дейча “Судьбы поэтов” із підзаголовком “Гельдерлин, Клейст, Гейне” (1968). Автор по суті протиставив свою книгу популярній у світі (принаймні, в Європі) книзі С. Цвайґа. Якщо німецький дослідник у свою книгу “Боротьба з демонами” (по-російськи перекладену як “Борьба с безумием”) включив постаті Гельдерліна, Клейста, Ніцше, то російський автор поставив у свою тріаду, замість Ніцше — Гейне як представника “революційної демократії”. Особливості літературознавчої манери О.Й. Дейча свідчать, що літературна рецепція творчості Ф. Гельдерліна формувалася в руслі традицій культурно-історичної школи, а не ідеалістичної естетики, на засадах якої виник художній світ німецького класика.


Нова презентація російськомовним читачам духовного світу Ф. Гельдерліна відбулася у формі дуже цікавого видання в серії “Литературные памятники”. Книга, підготована Н. Бєляєвою, відрізняється від попереднього російського видання (1969), як і від однотомних німецьких видань тим, що містить тільки те з доробку Гельдерліна, що так чи інакше пов'язане з романом “Гіперіон, або Відлюдник у Греції”.


Н.Бєляєва переконливо показала, що Гельдерлін конструював художній світ як фікційний, інтенційний, котрий не має референтного відповідника в позатекстуальному світі об'єктивно існуючих реалій, але вона у своєму варіанті літературної рецепції постаті і творчості шеллінґіанця Гельдерліна залишилася в полоні суперечностей. Декларуючи віру в “об'єктивізм” мистецтва слова, сила якого пов'язана з конкретикою реалій, дослідниця водночас констатувала, що все це — лише знаки системи, котра постала в духовному світі митця. А ті, що сприймають ці знаки, в свою чергу не можуть позбутися власної суб'єктивності. “Авторы, писавшие о Гельдерлине, — підсумовує вона,— а это не только литературоведы, но и поэты, и романисты, философы, крупные мыслители, политики — гораздо больше сообщают о себе и о времени, в котором они жили, нежели о нем”.


Досвід російських інтерпретаторів Гельдерліна показує, що ступінь наближення реципієнтів до художнього світу цього митця-мислителя, особливо реципієнтів-інтерпретаторів, залежить не стільки від міри охоплення фактів життя і творчості письменника, реконструкції смислу поодиноких творів і текстів, скільки від того, чи ті реципієнти знайшли код (систему кодів) до художнього світу у самому цьому світі чи застосовували коди, які не відповідали іманентній структурі цього світу.


У заключному підрозділі 3.4 “Динаміка і логіка історико-літературного дискурсу в Україні з приводу творчості Ф.Гельдерліна” зводяться попередні лінії “сюжету” дослідження.Мешканці України, які не знали німецької мови і не бували за кордоном спочатку колишньої Російської імперії, а згодом СРСР, могли мати мінімальну інформацію про особу та творчу спадщину Й.К.Ф. Гельдерліна, яку подавали російськомовні енциклопедичні довідники і підручники з історії зарубіжної літератури. В україномовних довідкових виданнях подавалася аналогічна інформація.


Розгорнута журнальна публікація українською мовою з'явилася аж у 200-річчя народження митця-філософа — у березні 1970 року. Була це стаття Віктора Коптілова, яка передувала перекладним версіям п'яти поезій Гельдерліна у журналі “Всесвіт”. Немає у цій типовій історико-літературній праці нових фактів, окрім тих, які згадуються попередниками українського автора. Натомість є характеристика постаті Гельдерліна — його долі і творчості,— укладена за зразком антитезної характеристики Т. Шевченка, яку Кобзареві дав Іван Франко. Характерні прикмети літературної рецепції В. Коптілова-коментатора та інтерпретатора виявляються в тому, що він обминув питання поетики, стилю творів Гельдерліна, а, зосереджуючи увагу на конфліктах, говорив про них дуже загально. Серед авторитетів, на які посилається В.Коптілов, виділено тільки три — А. Луначарського, О. Дейча і Й.Р. Бехера. З прізвищем останнього пов'язане поширене кліше: Гельдерлін — політичний поет. Цю оцінку Гельдерліна з боку німецького поборника соціалістичного реалізму запровадив у радянське гельдерлінознавство ще Н. Берковський. Російський літературознавець посилався на німецькомовне видання статті Й.Р. Бехера “Verteidigung der Poesie (Захист поезії)”, що побачила світ у Берліні 1952 року. Не вийшов через вісім років поза параметри такого дискурсу і Петро Тимочко у своєму слові “Від перекладача” (“Жовтень”, 1978. — № 5).


Прикметним є тривале наближення до художнього світу та його концептуального сенсу Миколи Бажана і Дмитра Наливайка. Цікаво, що М. Бажан підійшов до творчості Фрідріха Гельдерліна перекладаючи поезію Р.М. Рільке. У серії “Перлини світової лірики” поезії Р.М. Рільке з'явилися 1974, а поезії Ф. Гельдерліна — 1982 року.


Ґрунтовну історико-літературну інтерпретацію творчого доробку Гельдерліна, його значення для світової літератури започаткував Дмитро Наливайко. Смислові “опори” його історико-літературної рецепції цілком сумірні з художнім світом Гельдерліна, хоча, зрозуміло, не вичерпують опису змісту та структури своєрідного світу. Є в першому варіанті статті Наливайка окремі формулювання, такі концепти, що не мають дотичності до світу Гельдерліна. Рецептивна парадигма Наливайка 1978 року має характер дискурсу, діалогічно зануреного в соціокультурну ситуацію того періоду, але надиханого як досвідом Гельдерліна, так і досвідом українського літературознавця-компаративіста високого класу. Параметри історико-літературного дискурсу Д. Наливайка, “горизонти” його рецепції Гельдерліна текстуально визначаються і окреслюються його посиланнями на інших літературознавців. Дискурс Наливайка кінця 70‑х років XX століття формується в опозиції до таких ідеологічних концептів, які означуються як “буржуазні інтерпретатори Гельдерліна” і “марксистське літературознавство”.


Концептуально статті Д. Наливайка “Світлий геній Гельдерліна” (1978) і “Поетичний світ Гельдерліна” (1982) — це одна версія опосередкованої літературної рецепції особистості і творчої спадщини Ф. Гельдерліна, лишень з незначними текстуальними видозмінами. Коли ж 1999 року втретє оприлюднена основа цієї версії в науково-методичному журналі “Вікно в світ”, то вона набула якісно нової конфігурації — дискурсивної форми. В ній збережені основні концептуальні літературознавчі положення, натомість вилучені всі соціологічно-політичні кліше, передбачувані радянізованою риторикою. Якісно новим акцентом у літературній рецепції Гельдерліна, яка склалася в соціокультурній ситуації кінця XX століття, була домінанта божественно-духовного первня, що відповідає сутності художнього світу поета-філософа шеллінґіанської орієнтації.


Між другою і третьою публікаціями Д. Наливайка про творчість Ф. Гельдерліна минуло майже 20 років. За той час радикально змінилася політична ситуація в Україні, а разом з нею (не без її безпосереднього та опосередкованого впливу) і той культурологічний горизонт, що окреслює контекст будь-якої літературної рецепції. До української гельдерліани долучилися не тільки давні переклади поезій німецького класика, здійснені М. Орестом, І. Качуровським, С. Гординським, В. Мисиком, а й україномовні переклади герменевтично-філософських студій М. Гайдеґґера і Г.Ґ Ґадамера.


При наявності українських версій віршів Гельдерліна, праці двох німецьких гельдерлінознавців, подані по-українськи, витворювали таке інтелектуально-ословлене поле, в якому не тільки ідеологічно-атеїстична, а й матеріалістично-соціологічна методологія не могла служити ключем до осягнення тематики, проблематики і взагалі своєрідності різножанрових творів Гельдерліна.


Вищенаведені факти засвідчують, що “ідеальна спільнота” (Т.С.Еліот) літературних явищ, у контексті яких фігурує прізвище і творчість Гельдерліна, за останні роки істотно змінилася. Тому в такій перспективі потребує відповідних корекцій чимало оцінок українських гельдерлінознавців. Необхідно знову повернутися до ролі християнства у свідомості Гельдерліна і христологічних мотивів у його художньому світі. Українські автори жодного слова не сказали про вірші, які писав Гельдерлін після 1806 року. Вони досі торкалися питання мовної подібності творчості Гельдерліна і модерністів або іронічно (В. Коптілов), або мимохідь (Д. Наливайко). А між тим, як показав польський теоретик літератури Р. Нич (R. Nycz) у книзі “Język mode izmu (Мова модернізму)” (Вроцлав, 1997. — С. 78–83), воно потребує спеціального аналізу, оскільки Гельдерлін трактується тепер як предтеча С. Малларме. Проблема самодостатності “писання”, “письма”, текстотворення в епоху постмодернізму стає однією з провідних (Р. Барт, Ж. Дерріда, Ю. Крістева та інші). До її обговорення залучаються і тексти Гельдерліна.


Однак згадані аспекти гельдерлінознавства — це вже питання не стільки динаміки літературної рецепції в її теперішньому стані, скільки в перспективі.


 








Hölderlin F. Werke. Briefe. Dokumente. — München: Winkler Verlag, 1990. — S. 540–544.




Гельдерлин Ф. Гиперион. Стихи. Письма. — М.: Наука, 1988. — С. 595.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины