ПРИРОДА ЛІРИЗМУ В УКРАЇНСЬКОМУ СОНЕТІ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ : ПРИРОДА лиризма В УКРАИНСКОМ сонет   ХIХ - НАЧАЛА ХХ ВЕКА



Название:
ПРИРОДА ЛІРИЗМУ В УКРАЇНСЬКОМУ СОНЕТІ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
Альтернативное Название: ПРИРОДА лиризма В УКРАИНСКОМ сонет   ХIХ - НАЧАЛА ХХ ВЕКА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми, подано аналіз її теоретичного опрацювання, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет, методологічні засади, наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, наведено відомості про її апробацію.


У першому розділі – “Своєрідність формування жанру сонета в українській літературі: переосмислення традицій” – здійснено огляд становлення та розвитку сонета у світовій літературі, проаналізовано тенденції розвитку українського сонета, виявлено новаторство І. Франка у сонетному жанрі. Розділ складається із трьох підрозділів. У першому – “Особливості засвоєння українськими поетами-романтиками канонів світового сонетярства” – досліджено творчість українських поетів-романтиків, яка є втіленням мистецько-світоглядних, художніх тенденцій, образно-тематичних пошуків у літературному процесі означеного в дослідженні періоду.


Українські романтики 20–40-х років ХІХ століття збагатили національне письменство новою проблематикою, “світовими” сюжетами та образами. Їм належать чимало переспівів і перекладів творів російських, польських, чеських, сербських, німецьких поетів. У центрі естетичної теорії й художньої практики романтиків насамперед перебуває особистість, її самоцінність, осягнення складного духовного світу з акцентуацією на її емоційно-експресивному началі.


Українські романтики – Л. Боровиковський, А. Метлинський,
М. Шашкевич, О. Шпигоцький та інші, утверджуючи нову естетику, використовували досягнення європейського романтичного руху. Водночас ліризм, який органічно присутній не лише в сонетах, а й у поетичній творчості загалом, формував специфічне середовище особистісного, національного та соціального життєдіяння, зумовлював його культурно-історичну динаміку, увиразнював його унікальні риси, відмінні від аналогічних у інших середовищах.


Отож розмаїтість мотивів, розширення образності, відтворення подій крізь призму серця і почувань людини у певному психологічному стані значно поглибило та розширило ліризацію української поезії, надавши новаторському жанрові сонета традиційно українського, народного звучання. Вищеозначене є свідченням потенціалу, закладеного у нове письменство, як запоруку подальшої еволюції української літератури, зокрема сонетярства, в європейському контексті.


Другий підрозділ першого розділу – Новаторські пошуки Івана Франка у сонетному жанріприсвячено аналізу новаторських підходів І. Франка до створення сонетів. Спираючись на вироблену віками строгу класичну форму сонета, І. Франко виступив у ній сміливим новатором, що вбачаємо в обстоюванні сонета як принципово нового явища: у класичному сонеті форма існує лише як форма змісту, а змістом є закон розвитку життя, який завжди постає в конкретних проявах. Розглянувши змістові й структурні зв’язки всередині Франкових циклів – “Вольних сонетів” і “Тюремних сонетів” – ми виявили їхню високу організованість та ідейно-художню довершеність. На основі аналізу послідовного розташування сонетів у кожному з ліричних циклів Франка можемо стверджувати: такий підхід автора зумовлено його прагненнями пошуку найоптимальніших варіантів відтворення переживань суб’єкта, найповнішого розкриття його ставлення до зображуваних фактів, явищ.


 Порівняльний аналіз “Тюремних сонетів” І. Франка та циклу сонетів “Z więzienia” Я. Каспровича засвідчив, що автори своєю творчістю репрезентували нові обрії у літературах обох слов'янських народів.


Таким чином, І. Франко започатковує новий етап у розвитку українського сонета, вводячи у світ вишуканих та піднесених понять зігноровані, погорджувані, реалії буденщини. Теми й образи, які мали світовий обіг, у мовотворчості Франка-поета були пропущені крізь призму тогочасності, свідомість і мовну естетику поета, через його індивідуальне світобачення. Завдяки цьому вони вписані у час і локалізовані в просторі, наповнені автобіографічним струменем, але не перетворені на біографічні сонети. Вони залишались філософсько-узагальненими образами світової літератури в їх національному поетичному втіленні і як такі стали надбанням українського поетичного мовлення, й досі не втративши своєї експресивної дієвості, психологізму та ліризму.


У третьому підрозділі – “Моделювання життя і внутрішній світ ліричного героя в українському сонеті останньої третини ХІХ – початку ХХ століття” – досліджено еволюцію жанру сонета у контексті розвитку української лірики означеного періоду. На підставі аналізу сонетів
Т. Бордуляка, Уляни Кравченко, О. Маковея, В. Самійленка, Олени Пчілки, Лесі Українки виявлено, що процес відбувався нерівно, оскільки  поодинокі зразки цього віршового жанру в творчості українських ліриків не дозволяють запевнити про його рівномірний, безперервний поступ.


В українському літературознавстві чітко розмежовано образ ліричного героя, особистість  поета і його біографію. На думку вчених, ліричний герой є збірним художнім образом, умовною літературознавчою категорією, тому  образами в ліриці стають почуття і думки людини. Проте “лірика не зводиться лише до розмови від імені ліричного “я”. Авторський монолог є тільки однією з багатьох форм вираження свідомості поета. Крім цього, зустрічаються розмаїті типи – від масок ліричного героя до різних об’єктивних персонажів, речей, у яких так зашифровано ліричний об’єкт, що він відразу ж стає зрозумілим читачеві.


Лірика Уляни Кравченко, зокрема її сонети, є пошуком відповіді на “вічні питання”. У них мінімалізовано потойбічну і відірвану від життя мрійність. Першочерговими стають проблеми реального суспільного буття, життя простої, пересічної людини, постійні пошуки нових форм вираження, віддзеркалення безпосередніх якостей і властивостей світу. Відповідно у її творах ліричний герой спроможний надзвичайно тонко відчувати світ і глибоко його розуміти.


Українські поети означеного періоду демонструють майстерне володіння словом: мова їхніх сонетів відрізняється оригінальністю, незвичним словотвором, активним використанням анафор, протиставлень, поетичних метафор, маловживаних слів.


Сонетній спадщині поетів кінця ХІХ століття притаманне змалювання світлого та піднесеного у душі людини, її ідейних та моральних пошуків, розчарувань і нових сподівань, зображення відчаю, песимізму і оптимізму.


 Відзначено новаторство І. Франка, творця українського національного сонета, що увібрав у себе народнопоетичну творчість з її глибинним ліризмом, українську класику й спадщину світового сонетярства.


Сонетом ХІХ століття започатковано розквіт цього жанру в українській літературі. Своєю появою та своєрідним розвитком він означив певні тенденції: подальшу ліризацію поетичного мислення, використання органічно українських тем, послуговування літературними прийомами, властивими саме українській ліриці.


У другому розділі – “Ліризм українського сонета ХІХ – початку ХХ століття: його витоки та особливості” – досліджено поняття ліризму та засоби його досягнення у художньому творі, фольклорні й міфопоетичні образи і мотиви у сонетах І. Франка та Уляни Кравченко як потужні джерела ліризму.


У першому із підрозділів“Ліризм як визначальна ознака лірики, суміжні поняття щодо його характеристики” – зосереджено увагу на ліризації літератури ХІХ – початку ХХ століття, що зумовило звернення митців слова до зображення внутрішнього життя людини, її переживань, думок і почуттів під впливом певних подій. Стрижнем їхніх творів є конкретні людські переживання, окремі перебіжні враження.


Поняття ліризму, ліричного та ліричності трактуємо як синонімічні, подібної думки дотримується переважна більшість учених (О. Васін-Макаров, В. Іванишин, П. Іванишин, Л. Рудницький, В. Халізєв та ін.). Ліризмом прийнято називати насамперед емоційність мови автора у змалюванні світу і людини. За своєю сутність воно є винятково суб’єктивне, відповідно зігріте живими авторськими почуттями глибоко особистісного характеру.


Ліричність стилю дослідники зазвичай вважають національною прикметою української літератури. На межі ХІХ – ХХ століть її свідомо культивують і значно посилюють, внаслідок чого ліризм виявляється в його підкресленій емоційності.


Отже, у процесі художньої еволюції української романтичної лірики посилюється її емоційна наснаженість, що зумовлено настановою поетів на вираження сильного почуття неординарної особистості. Емоційно-суб’єктивну тенденцію в еволюції української  лірики розглядаємо як переконливе свідчення ліризації української літератури на межі ХІХ – ХХ сторіч.


У другому підрозділі – “Етнопсихологічні засади формування ліризму українського сонета” – виявлено домінування етнічних (національних) елементів у структурі українського типу характеру, що дало змогу охарактеризувати його як „кордоцентричний персоналізм”.


Особливості українського характеру – важливого компонента психічного складу українського етносу – суттєво доповнюють інтегральні ознаки його ментальності. Базовим поняттям у комплексі системоутворюючих ознак української ментальності є інтровертність психічних функцій у сприйнятті довкілля та ставлення до нього. Це виражається у зосередженості особи (народу) на внутрішньо-індивідуальних проблемах і проявляється у доволі широкому діапазоні.


Індивідуалізм як найповніший вияв особливостей українського етнотипу зумовив послуговування тотожними поняттями: інтровертизм (О. Кульчицький, Я. Ярема), кордоцентризм (П. Юркевич) тощо із подальшим їхнім аналізом. У сонетах Уляни Кравченко досліджено модель-образ “ідеального члена суспільства”, а в І. Франка – спроби створити вольового самодостатнього героя. Він існує в умовах „безсердечної культури”, де панує „мертва логіка”. Його виховним ідеалом стає Людина Розумна, Людина Суспільна, Людина Культурна.


Таким чином, спільним для всіх елементів емоційності є те, що вони складають підвалини естетичної спрямованості особистості і що вони, безперечно, окрім інших складових, є органічною часткою української літератури.


У третьому підрозділі – “Фольклорно-міфологічна стихія як джерело ліризму в сонетах Івана Франка та Уляни Кравченко ” – досліджено певні типи свідомості (міфологічний, фольклорний, художній), які синхронізуються зі зростанням її функції як аналітико-образної системи. Оскільки фольклор і література співіснують і є двома стадіями розвитку словесного мистецтва, закономірним є погляд на їх співвідношення як на єдиний процес становлення традицій словесного мистецтва. Саме І. Франко зумів синтезувати у своїй творчості громадські мотиви з ліричними інтонаціями і, найголовніше, – фольклор зі світовими традиціями. Фольклорне джерело дало себе знати в його ранніх поезіях та в окремих пізніших віршах збірки “Зів’яле листя”. Вони стали елементом інтимізації і виступали в адекватному та в трансформованому вигляді у ліричних творах, із експресивною домінантою розповіді. У дисертації розглянуто поняття міфу та міфопоетичної моделі світу в контексті сонетів
І. Франка, простежено його звернення до міфопоетичних образів і мотивів для філософського осмислення життєвих явищ і піднесення української літератури до європейського рівня і світового звучання.


Попри те, що в українській ліриці кінця ХІХ століття дещо обмежено використовується ліричний монолог персонажа, на прикладі сонетів Уляни Кравченко нами досліджено органічне поєднання нового напряму домінування форми авторського ліричного монологу із народнопісенними стилізаціями.


Отож ліризм є органічною ознакою літератури. Водночас українській літературі притаманна виразніша ліричність унаслідок етнопсихологічних особливостей народу, який її творить.


Аналіз природи ліризму в еволюційному аспекті довів присутність цієї ознаки у творчості всіх без винятку аналізованих поетів-сонетярів незалежно від хронологічного періоду.


Проаналізовано насиченість сонетів Уляни Кравченко фольклорними образами світу природи, що притаманне українській ліриці кінця ХІХ століття. Таку тенденцію пояснюємо довготривалим пануванням в українській літературі романтизму як художньої системи із особливою виразністю відображень, зорієнтованих на фольклорну поетику.


Унаслідок аналізу місця фольклорно-міфологічних образів у сонетах
І. Франка та Уляни Кравченко дійшли висновку про збагачення ними на словесно-образному рівні літературної поетики метафоричною інтерпретацією ключових образів (сонця, душі, сліз, крові, раю, пекла, пісні, надії, слова, вогню).


У третьому розділі – “Поетикальні засоби досягнення ліризму в українському сонеті ХІХ – ХХ століття” – простежено елементи часопростору на основі сонетів І. Франка та Уляни Кравченко, проаналізовано образну систему українських сонетярів означеного періоду.


Перший підрозділ – “Образно-емоційне вираження поетичного світу в українському сонеті ХІХ століття” присвячено дослідженню образів психологічної семантики в сонетах А. Метлинського, Ю. Федьковича, М. Шашкевича, О. Шпигоцького, М. Устияновича. Психологічна заглибленість є визначальною особливістю романтичної лірики з властивою їй емоційно-суб’єктивною спрямованістю, сердечністю та схвильованістю.


Метафорика є одним із основних засобів художньої інтерпретації в образній системі української лірики означеного періоду. Вона визначає художню структуру найбільш функціонально навантажених образів-знаків духовного світу людини (серце, душа, сльози і т.д.). Порівняно з ранньою романтичною лірикою розширюються принципи символізації, побудовані на історичній, подієвій основі (козак, могила, гетьман і т.д.), символи лірики поступово набувають емоційно-асоціативної природи, є результатом абстрагування семантики образів-реалій психологічного змісту і таким чином поглиблюють ліризацію тексту.


Отож ознаки ліризму спостерігаються у творчості всіх поетів-сонетярів незалежно від хронологічного періоду, а ліризм як пафосно-стильова ознака органічно функціонував у сонетних зразках українських поетів і став їх невід’ємною частиною. Сукупно елементи мрійництва, одухотвореності, самозаглибленості, естетизму й гармонії творили неповторність українських сонетів ХІХ століття, їх оригінальність та самобутність.


У другому підрозділі “Своєрідність часопростору українського сонета межі ХІХ ХХ століття як однієї з важливих структур ліризації художнього мислення” – проаналізовано поняття часу та простору, апробованих О. Забужко на ліричному матеріалі. Проаналізувавши мотивну структуру ліричних сюжетів Уляни Кравченко, можемо стверджувати, що вона є функціонально першорядним аспектом композиції. У ній відображено специфіку ліричного твору як текстової єдності.


Цикл “Тюремні сонети” І. Франка вирізняє зв’язаність сонетів. Їх укладено у віршові єдності, блоки, зближені змістом зображеної події, певною хронологічною послідовністю розгортання тюремних буднів. Такий факт неперервності відтворення внутрішнього тюремного життя дав підстави дослідникам говорити про щоденник ув’язненого.


Ще визнані сонетярі Д. Аліг’єрі і Ф. Петрарка тяжіли до хронотопу спогаду в сонетах. Згідно з визначенням О. Забужко, це відтворення цілісності внутрішнього світу людини в його часовій динаміці, діалектична єдність різночасових дискретних душевних станів, сплавлених спогадом в одночасність, в якій суб’єкт споглядає себе в розвитку своєї ж духовності. У ліричному спогаді активізується специфічна формальна структура і поєднуються два різні моменти (періоди) освоєного суб’єктом часу.


Проаналізувавши еволюцію ліризму в літературних образах крізь призму часу і простору в сонетах Івана Франка та Уляни Кравченко, підсумовуємо, що їхня мова постає у трьох вимірах: час, простір та сила емоційно-психологічної виразності. Система експресивних засобів вирізняється національним підґрунтям та яскраво індивідуальним мовним вираженням. Водночас своїми мотивами, ремінісценціями і поетикою вона пов’язана не лише із слов’янськими літературами, а й зі  світовою загалом.


У третьому підрозділі – “Система образів-мотивів у сонетах Івана Франка та Уляни Кравченко”розглянуто образну систему відтворення дійсності. Акцент у сонетах переміщується із соціального аналізу суспільства на духовний світ яскравої особистості із її ставленням до держави.


Еволюція ліризму в образах сонетів Івана Франка засвідчує подальший розвиток європейських літературних образотворчих традицій, пов’язаних із поглибленим розкриттям складного душевного світу особистості. Значно зростає використання літературних поетичних образів на означення внутрішнього світу людини – сльози, очі, надія, любов, мрія, а також символічних образів зорі, пісні, вогню, раю, пекла, крові. Вони символізують поетові переживання за долю українського народу і поступово переростають національні межі.


 Уляна Кравченко створила близько 58 творів. Поетика її сонетів характерна для класичної лірики: літературна метафорична інтерпретація ключових образів душі, сліз, зорі, сонця, фольклорної символіки природи, поетичного бачення кольору.


Увиразнюємо й експериментування Уляни Кравченко, розширення нею чуттєвої сфери, спроби відтворити найтонші порухи психіки за допомогою різноманітних прийомів: частого використання прийому паралелізму, контрасту, багатих метафор, порівнянь, анафор, широкого спектра образів–символів.


Отже, здійснений аналіз сонетів Івана Франка та Уляни Кравченко на основі звернення до фольклорних та міфопоетичних образів і мотивів, характеристиці часу та простору (за О. Забужко) свідчить про головний принцип їхньої творчості – прагнення до філософського осмислення життєвих явищ.


Висновки. В результаті здійсненого дослідження, виявлено передумови зародження і тенденції розвитку українського сонета та встановлено, що цей процес відбувався нерівно, оскільки поодинокі зразки означеного віршового жанру у творчості українських ліриків ХІХ століття не дозволяють запевнити про його рівномірний і безперервний поступ. Однак сонети
Л. Боровиковського, А. Метлинського, О. Шпигоцького, М. Устиновича,
М.Шашкевича, Ю. Федьковича мали важливе значення у становленні сонетного жанру в українській літературі. Перші українські сонетярі прагнули до розмаїтості мотивів, розширення образності, зображення подій винятково крізь внутрішні почування і переживання. Розвиток літературної образотворчої традиції стає домінуючим – зростає послуговування літературними образами на означення внутрішнього світу людини (сльози, очі, надія, любов, мрія), символами зорі, пісні, раю, пекла, крові, сонця.Так поглиблено ліризацію і забезпечено для європейського сонета традиційне українське звучання.


Глибоко органічні чинники національної психології з її домінантними емоційно-чуттєвими рисами прослідковано у тонкому ліризмі переживань, мрійництві, одухотвореності, тяжінні до витонченого естетизму, гармонії та свободи. Виявлено генетичну присутність ліризму у творчості всіх поетів кінця ХІХ – початку ХХ століть.


Поняття “ліризм”, “ліричне” та “ліричність” слід використовувати як тотожні для змалювання світу і людини, що за своєю суттю є винятково суб’єктивним і глибоко особистісним. Ліричність вважається суто національною прикметою української літератури. На рубежі ХІХ – ХХ століть її свідомо культивують і значно посилюють. Високою емоційністю і чутливістю забезпечено цілісне функціонування української психіки, що стимулювало волю, мораль та інтелект нації. Інтровертність та індивідуалізм, демократизм і волелюбність, емоційність та чуттєвість є наріжними “каменями”, крізь поліфонічність проявів яких визначають сутність української душі.


Внаслідок аналізу еволюції ліризму в сонетах І. Франка, виявили використання традиційних фольклорно-міфологічних матеріалів як засобів для самостійної міфотворчості, зокрема у сонетах Івана Франка та Уляни Кравченко. Аналіз циклу “Тюремних сонетів” І. Франка увиразнює новаторські тенденції у розвитку сонетної традиції і новий етап еволюції українського сонета. Поет виступає творцем українського національного сонета, який поєднав народнопоетичну творчість із глибоким ліризмом, українською класикою і традиціями світового письменства.


Обгрунтовано внесок Уляни Кравченко у розвиток жанру сонета із характерною поетикою тодішнього періоду: новітньою є літературна метафорична інтерпретація ключових образів душі, сліз, зорі, сонця, фольклорної символіки природи, поетичного бачення кольору. Система образів української лірики ускладнюється, вони стають засобом поглибленого розкриття душевного світу окремої особистості. Образ природи займає надзвичайно важливе місце не лише у сонетах Уляни Кравченко, а й загалом у ліриці багатьох українських поетів межі ХІХ – початку ХХ століття
(Т. Бордуляка, О. Маковея, Олени Пчілки, В. Самійленка, Лесі Українки). Вони використовували сонетний жанр для експерименту чи з творчої потреби. Особливість творчості українських поетів-сонетярів вбачаємо у їхньому вмінні наповнити новим змістом і творчо переосмислити мотиви та образи сонета. Водночас емоційно-суб’єктивна тенденція еволюції їхніх творів засвідчила ліризацію української літератури на межі ХІХ і ХХ століть, детермінувавши розквіт жанру сонета у творчості неокласиків.


 


ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДБИТІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:


1. Лисенко О. Перші спроби українського сонету. / О. Лисенко // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г. Сковороди. – Серія літературознавство. – Харків, 2002. – Вип. 1(30). – С. 9–17.


2. Лисенко О. Своєрідність експлікації образів-символів у сонетах Уляни Кравченко. / О. Лисенко // Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. – Серія: Філологія (літературознавство). – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2006–2007. – Вип. ХІІІ–ХІV. – С. 118–122.


3. Лисенко О. Витоки українського ліризму. / О. Лисенко // Вісник Черкаського університету імені Богдана Хмельницького. – Серія: Філологічні науки. – Черкаси, 2007. – Вип. 107. – С. 8–13.


4. Лисенко О. Формально-змістове порівняння сонетів Лесі Українки та Адама Міцкевича. / О. Лисенко // Українська література. – 2003. – № 6. – С.12–14.


5. Лисенко О. Іван Франко – Адам Міцкевич: від ствердження до заперечення і навпаки. / О. Лисенко // Збірник наукових праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2004. Вип. 9. – С. 182–190.


6. Лисенко О. Творча історія „любовних” сонетів Адама Міцкевича. /
О. Лисенко // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім.
Г.Сковороди. – Серія літературознавство. – Харків, 1999. – Вип. 1(22) . –  С.16–20.


7. Лисенко О. Поетичний щоденник великого вигнанця: композиція збірки “Сонети” Адама Міцкевича. / О. Лисенко // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2002. – № 2. – С.10–12.


8. Лисенко О. Ліризм як культ поезії Яна Каспровича. / О. Лисенко // Теоретична і дидактична філологія: Збірник наукових праць. – Вип. 3. – К.: Міленіум, 2008. – С. 46–53. 


Додаткові публікації:


1. Лисенко О. Культурологічні чинники формування національної самоідентичності старшокласника в контексті сучасної української педагогіки. / О. Лисенко // Проблеми початкової ланки освіти в контексті розвитку світових педагогічних тенденцій: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Київ – Хмельницький – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – С. 162–165.


2. Лисенко О. Засадничі принципи аналізу сонетів та інтерпретації їх змісту під час вивчення української літератури. / О. Лисенко // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Чернівці: Рута, 2005. – Вип. 255 Педагогіка та психологія. – С. 82–88.


 


АНОТАЦІЯ


Лисенко О.М. Природа ліризму в українському сонеті ХІХ – початку ХХ ст. – Рукопис.


 Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 01. 01 – українська література. – Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2009.


У роботі вивчено природу ліризму в контексті аналізу сонетної творчості поетів ХІХ – початку ХХ століття (Т. Бордуляка, Уляни Кравченко,
А. Метлинського, Олени Пчілки, В. Самійленка, Лесі Українки,
Ю. Федьковича, І. Франка, М. Шашкевича, О. Шпигоцького та ін.).


Проаналізовано сонети Івана Франка, які розглянуто як нові та оригінальні в українській літературі означеного періоду. Для підтвердження цього увиразнено  емоційну насиченість та інтенсивність ліричних переживань, ускладнені асоціації, нову інтерпретацію традиційних образів-символів. Означено широке  використання традиційного міфологічного матеріалу, яким поет оперував як засобом для самостійної міфотворчості.


Досліджено сонетотворчість Уляни Кравченко і доведено її вагомий внесок у розвиток жанру сонета із характерною поетикою того періоду: новітніми є літературна метафорична інтерпретація ключових образів душі, сліз, зорі, сонця, фольклорної символіки природи, поетичного бачення кольору.


Проаналізовано передумови зародження й тенденції розвитку українського сонета і виявлено, що у процесі художньої еволюції української романтичної лірики посилюється її емоційна наснаженість, зумовлена настановою романтиків на вираження сильного почуття неординарної особистості. Здійснено аналіз пафосно-стильової ознаки української лірики – ліризму і виявлено його генетичну присутність у творчості багатьох поетів кінця ХІХ – початку ХХ століття.


Ключові слова: сонет, жанр сонета, образно-емоційний світ, сонетна спадщина, ліризм, природа ліризму, часопростір,фольклорне джерело, міфопоетична традиція.


 








Забужко О. Ліричне як спосіб художнього моделювання дійсності / О. Забужко // Радянське літературознавство. – 1986. – № 6. – С. 34.


 



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ ДИССЕРТАЦИИ

Малахова, Татьяна Николаевна Совершенствование механизма экологизации производственной сферы экономики на основе повышения инвестиционной привлекательности: на примере Саратовской области
Зиньковская, Виктория Юрьевна Совершенствование механизмов обеспечения продовольственной безопасности в условиях кризиса
Искандаров Хофиз Хакимович СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ МОТИВАЦИОННОГО МЕХАНИЗМА КАДРОВОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЭКОНОМИКИ (на материалах Республики Таджикистан)
Зудочкина Татьяна Александровна Совершенствование организационно-экономического механизма функционирования рынка зерна (на примере Саратовской области)
Валеева Сабира Валиулловна Совершенствование организационных форм управления инновационной активностью в сфере рекреации и туризма на региональном уровне