Еволюція художньої рецепції образу гетьмана Івана Мазепи в українській літературі ХVІІ – ХХ століть : Эволюция художественной рецепции образа   гетмана Ивана Мазепы в украинской литературе XVII - ХХ веков



Название:
Еволюція художньої рецепції образу гетьмана Івана Мазепи в українській літературі ХVІІ – ХХ століть
Альтернативное Название: Эволюция художественной рецепции образа   гетмана Ивана Мазепы в украинской литературе XVII - ХХ веков
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обгрунтовується вибір теми, її актуальність та наукова новизна, визначається мета, завдання та методи дослідження, його предмет та об’єкт, окреслюється зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, розкривається сфера практичного використання роботи, подається інформація про апробацію та публікації результатів дослідження.


У розділі 1 “Гетьман Іван Мазепа як традиційний образ української і світової літератури” розглянуто історію та теорію питання. Літературознавчі студії, що досліджували художній образ Мазепи, торкалися в основному окремих аспектів або присвячені аналізу певного твору про гетьмана.


Ґрунтовним дослідженням трактування образу українського гетьмана в німецьких, австрійських, швейцарських, французьких, англійських, шведських періодичних виданнях, спогадах сучасників, звітах дипломатів є монографія Т. Мацьківа “Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах (1687-1709)”. Комплексний аналіз і класифікацію міфів та легенд про життя й діяльність Івана Мазепи здійснив С.Павленко.


Відзначається мазепіана і галереєю історико-публіцистичних портретів  (І.Борщака, В.Будзиновського, М.Костомарова,  Є.Маланюка та інших), які переважно характеризували суспільно-політичну діяльність гетьмана.


Дослідженням трактування образу Мазепи в західноєвропейській літературі займалися, наприклад, А. Волков, А. Господин, Д.Донцов, О.Мішуков, В.Матвіїшин. Образ гетьмана Мазепи в українській художній літературі висвітлено у численних статтях (наприклад, В.Марочкіна, В.Шевчука), рецензіях на окремі твори, присвячені Мазепі (наприклад, С.Гальченка, П.Киричка). Відомі й дослідження функціонування образу гетьмана Мазепи у фольклорі (В.Каллаша, С.Щеглової).


Перша спроба комплексного аналізу образу гетьмана Мазепи здійснена М.Коноваловою. У дослідженні зібрано чимало фактографічного матеріалу, акцент зроблено на дослідженні фольклорного образу гетьмана, який протиставляється образу Семена Палія.


У другій частині розділу простежено етапи становлення теорії традиційних образів. Літературні взаємозв’язки й взаємодії здійснюються у найрізноманітніших умовах і формах, серед яких – традиційні мотиви, сюжети і образи. До повторюваних сюжетів вперше звернувся Арістотель, який називав інтерпретацію міфологічних фабул передумовою мистецької якості твору. У цьому ж напрямку працювали Горацій, Н.Буало, Г.Е.Лессінг, останній підійшов до традиційних сюжетів з теоретичної точки зору.


 Розробка теорії у ХІХ ст. відбувалася внаслідок порівняння фольклору та середньовічної літератури. (у дослідженнях Т.Бенфея,Ф.Буслаєва, братів Грімм, В.Міллера,О.Пипіна).


Нові кроки на шляху розробки теорії традиційних сюжетів зроблені вже на початку ХХ ст. (30-ті рр.) з виникненням у російському літературознавстві історико-типологічної школи. Прихильники цієї школи (В.Жирмунський, Є.Мелетинський, В.Пропп) виходили зі спільних закономірностей суспільного розвитку різних країн, з типології культури, побуту й народної творчості. Зв’язки й типологічні подібності простежувалися в сюжетах, жанрах, образах.


 Теоретичні розробки функціонування й рецепції традиційних структур дозволяють у ХХ ст. оформитися самостійному розділу літературознавства (у працях А.Волкова, І.Нусінова та інших). Якщо раніше дослідження традиційних образів базувалося на розгляді специфіки трансформації окремого образу в окремому, конкретному творі, то у ХХ ст. виникла необхідність системного аналізу  функціонування традиційних образів. Значний внесок у розвиток теорії традиційних образів зробили науковці Чернівецького університету (В.Антофійчук, Б.Бунчук, А.Волков, Ю.Гречанюк, А.Нямцу, О.В.Червінська та інші).


У розділі 2 “ Образ гетьмана Мазепи в контексті української літератури ХVІІ – ХVIII  ст.”  розглянуто історичний образ гетьмана Івана Мазепи та його художню рецепцію в українській та зарубіжній літературах. В означений період простежуємо два паралельні шляхи еволюції образу гетьмана Мазепи.


Відображення постаті гетьмана Мазепи в художньому творі почалося  за його життя з панегіриків на честь роду, доброчинної діяльності "зиждителя храмів і скарбів духовних", військової звитяги.


Першим виступив вже через рік після отримaння Мaзепою булaви І. Орновський з книгою “Музa роксолaнськa про тріумфaльну слaву тa фортуну з гербових знaків пaнa І.Мaзепи” (1688). Пaнегіричний твір, нaписaний польською мовою з домішкaми лaтинських цитaт і віршів “Скaрбниці дорогого кaміння” вийшов 1693 р. у Чернігові, присвячений небожу Мaзепи Івaну Обідовському. Ці твори стали невід’ємною частиною загальнолітературного процесу  ХVІІ – ХVІІІ ст.


Темою  віршу “Куди, місяцю, роги ти сунеш, скажений!" (1689) Ст. Яворського є другий кримський похід російсько-українського війська на чолі з В.Голіциним та І.Мазепою. Ст. Яворський возвеличує гетьмaнa Мaзепу, його силу і слaву: “Сам Іван-бо під сонцем правічним панує, Що його зоря славна вождя знаменує, Додає до звитяжства великої сили, І турецькій він гідрі насипле могили”. Автор бажає успішного закінчення другого походу, оспівує герб Мaзепи і його військові перемоги нaд туркaми й тaтaрaми: “До звитяжного Криму, гнізда, войовниче Хай гербова, наш вожде, зоря тебе кличе, Хай сприяє учасно, нехай же так стане, Як тобі буде в волі, вельможний гетьмане”. Ст. Яворський називає Мазепу "вождем", "вельможним гетьманом", захоплюється його звитягою й силою, що свідчить про позитивне ставлення до історичної особи.


Не претендуємо нa вичерпність інформaції про похвaльні вірші І.Мaзепі, було їх більше, aле основну тенденцію виділити можемо: гетьмaнa слaвили як полководця, меценaтa, мудрого керівникa укрaїнської держaви. Віршів, у яких засуджуються дії  Мaзепи зa цей період не знaємо.


Початок XVІІІ ст. означений змінами у розташуванні сил на політичній арені. Полтавська битва принесла перемогу Петрові І й поразку українсько-шведському союзу, крах волелюбним прагненням Мазепи. Вчорашні прибічники гетьмана, серед яких Ст.Яворський, Ф.Прокопович,  таврують його клеймом "зрадник" й стають апологетами царя. За іронією долі анафему гетьманові виголошує Ст.Яворський. Треба віддати належне Ст.Яворському за те, що він згадує в "Слові" гетьманову доброчинність. Та, надаючи гетьманові другорядну роль, ("…гетман в малой России была то денница, сияющая на российском небе. Государь – солнце, гетман - денница" ), називає його "изменником", "Іудою", "перекидчиком", "явственным вором". Двадцять років Мазепа був вірним слугою Петра, його вассалом ("…Изменник нынешний был у государя своего якоже зенница ока, назирающего прадедного его государства достояние, - был якоже рука, кормило малыя России, управляющая, - был якоже нога, на нейже тело российское подтверждающее…" ), а коли вирішив здобути незалежність для свого народу, став ворогом і вигнанцем.


Іванові Мазепі присвячено й драму "Володимир" (1705) Ф. Прокоповича (1681–1736). Трагедокомедія була поставлена на сцені 3 липня 1705 р. на честь відвідин Мазепою Києво-Могилянської академії. Мазепі присвячено і "Пролог к слушателям", де Прокопович називає гетьмана хранителем традицій Володимира, володарем "дому", тобто академії, яка була спадкоємницею ідей великого князя: Фінал драми - панегірик на честь Івана Мазепи, та інших визначних діячів доби (київського митрополита В.Ясинського, С.Яворського), відзначається звеличенням гетьмана як великого полководця, вказує на його заслуги перед академією, на опікування гетьманом Києво-Печерською Лаврою.


Національна ідея, виразником якої був гетьман Мазепа, знайшла вияв у козацько-старшинських літописах, найкращими серед яких є твори Г.Грабянки, Самовидця, С.Величка.


Найповніше образ гетьмана Мазепи представлено у літописному зображенні  С. Величка. Поряд з біографічними даними та легендами літопис містить авторську оцінку особи гетьмана Мазепи, його державної політики. С.Величко спостерігав внутрішню політику в Україні за часів гетьманування Мазепи зсередини, бо служив 15 років у В.Кочубея (з 1690 р.), а до 1708 р. - у військовій канцелярії. Відтінок зневаги є у характеристиці Мазепи: "бойовий невістюх і макіавель", проте гетьман у літописі - мудрий політик. Він не байдужий до накопичення матеріальних цінностей, але щедро роздарював маєтки і скарби, чим забезпечував старшині певне положення у суспільстві. Віддає належне С.Величко й розумовим здібностям й освіченості Мазепи: "Вислухавши раніше в Києві риторику, відійшов до Польщі, де так само скінчив філософію …, через свою моторність та умілість був невзабарі поставлений Дорошенком ротмістром … усе виконував він вірно, охоче й справно, як людина розумна і вдатна у всіляких ділах".


Західноєвропейська література ХVІІІ ст., паралельно з українською,  творить власний образ України, її історії, найяскравіших діячів політики й культури, серед яких – Іван Степанович Мазепа. Одним з перших висвітлив постать Мазепи Д.Дефо у публіцистичних творах “Історія війн Карла ХІІ” (1715) та “Неупережена історія Петра Олексійовича” (1723).


У зарубіжній літературі ХVІІІ ст. творення образу України та її гетьмана Мазепи базується здебільшого на художньому вимислі. Започаткував традицію змалювання романтичної пригоди з юнацьких років Мазепи Вольтер, переповівши в “Історії Карла ХІІ” пригоду, описану Пасеком. Він першим увів образ Мазепи до системи романтичних образів західноєвропейської літератури.


Український літературний процес ХVІІ - ХVІІІ ст. не був роз’єднаним із західноєвропейським, проте розвивався своїм шляхом, набуваючи національного характеру. Художня рецепція образу гетьмана протягом означеного періоду відбувалася у двох напрямках – позитивному й негативному. Панегірики        (П.Орлика, Д.Туптала, Ст.Яворського), написані за життя гетьмана, вихваляли його доброчинну діяльність на користь церков і навчальних закладів, возвеличували Мазепу як начальника війська за Кримські походи, славили його рід і герб. Ганебні вірші цього періоду невідомі.


Після Полтавської битви літератори, слідом за царським урядом, причепили до імені гетьмана тавро “зрадник” й розпочали “змагання” у кількості й якості обурливих і лайливих епітетів на його адресу. Першим назвав “зрадником” Мазепу Ст.Яворський, який виголосив промову перед обрядом  анафемування. Наступні аноніми й відомі літератори використовували гнівні тиради зі “Слова” колишнього апологета Мазепи й Петрових універсалів. Представники давньої літератури, які одночасно були громадськими діячами, змушені були звіряти свою творчість із суспільною ідеологією, часто на передній план висуваючи повчальну функцію літератури.


Творячи образи гетьманів, серед яких і Мазепа, літописці використовують документи доби, універсали гетьманів, народні перекази, літературні твори, власні спогади. Оцінки діяльності й особи І.Мазепи не однозначні, зібрані з різних джерел, тяжіють до всебічного висвітлення.


присвячено встановленню етапів еволюції образу гетьмана у новій українській літературі. В українській й зарубіжній літературах ХІХ ст. паралельно формувалися дві тенденції зображення історичної постаті гетьмана Мазепи. Обидві романтичні, але з різним ідейним наповненням.


Традицію зображення України та українського героя в західноєвропейській літературі продовжив  Байрон. За основу англійський лірик узяв фрагмент з “Історії Карла ХІІ”  Вольтера й створив поему “Мазепа” (1818). Образ Мазепи вибудуваний  відповідно до романтичних канонів – ідеалізований герой, що перемагає труднощі, палкий коханець, “вродливий красень”. Сюжетною основою твору є сповідь Мазепи шведському королю про пригоди в юнацькі роки. Образна система поеми базується на трьох китах – дикий кінь, Україна, Мазепа, “скажений рух” навмання, крізь хащі, по степах й лісах безмежної країни є відправною точкою й основою твору.


На ідеологічних засадах базуються твори представників російської літератури (поема “Войнаровський” (1825) К.Рилєєва, “Полтава” О.Пушкіна).Романтичним є образ Мазепи у драмі польського письменника Ю.Словацького “Мазепа” (1840), твір представляє нам дві іпостасі майбутнього гетьмана – авантюрний коханець і лицар. Історичний образ гетьмана-патріота, який прагнув незалежності для своєї країни, створив П.Меріме у дослідженні “Українські козаки та їхні останні гетьмани” (1854). Псевдоісторичними, цікавими як факт звернення іноземців до української історії є твори Р.Готтшаля, Е.М.де Вогює, Д.Г.Пейна та ін.


Інтерес до постаті гетьмана Мазепи у ХІХ ст. зменшується, причин тому є кілька: віддаленість подій його гетьманування у часі, переслідування волелюбних прагнень народу, планомірне знищення навіть самої згадки про гетьмана. Проте постать Мазепи продовжує привертати увагу українських письменників, художній образ історичної особи зазнає певних модифікацій у порівнянні з давньою літературою .


Цікавим за ідейним задумом і композиційним втіленням є анонімний твір початку ХІХ ст. "Вопль Мазепи". Метою створення "Вопля" є зняття з Мазепи прокляття в ім’я християнської ідеї. Автор не виправдовує політичні кроки Мазепи, проте визнає за ним право, як і за будь-якою людиною, отримати прощення й спокій після смерті. Саме нетрадиційне звернення до теми, до постаті опального гетьмана, явне вказування на неправомірні дії Петра були революційними на той час.


У творчостi Т.Шевченка не знаходимо  нi позитивної, нi негативної оцiнки гетьмана, лише декiлька згадок в контекстi подiй. До постаті гетьмана вперше звернувся Т.Шевченко під час співробітництва в Археологічній комісії (вересень – початок жовтня 1845 – квітень 1846), в яку його запросили як досвідченого художника й знавця фольклору та етнографії. Подорожуючи містами й селами України, Т.Шевченко описував архітектурні споруди й предмети побуту, серед яких немало знаходилося пов’язаних з іменем гетьмана Мазепи. У творчому доробку вперше  iм’я  Мазепи з’являється у поемi-мiстерiї “Великий льох”(1845). Т.Шевченко розмiрковує над сучасним i минулим України, в алегоричнiй формi розкриває трагедiю славного Батурина i засуджує колонізаторську  полiтику  Петра I. Подiї часiв гетьманування Мазепи обертаються навколо нього, але не торкаються безпосередньо. Поема “Iржавець” (1847) - перший твiр з написаних на засланнi на тему iсторичного минулого України. В основу його покладенi подiї 1708 - 1709 рокiв (зокрема, перехiд Мазепи i Гордiєнка до шведiв, Полтавська битва, руйнування Сiчi). Оповiдаючи про поразку в Полтавськiй битвi, поет пiдкреслює, що одностайнiсть у боротьбi за волю стала б запорукою перемоги: ” ...якби були Одностайне стали Та з фастiвським полковником Гетьмана єднали...” . У вiршi “Сон” (“Гори мої високiї...”) (1847)  звучить мотив туги за козацькою  волею, поруйнованою царями. Гнiвом сповненi звернення до гетьманiв, якi допустили царську сваволю на українськiй землi. Згадка про гетьмана Мазепу лише у рядках про Вознесенський собор (1695- 1700), про який писав Т.Шевченко в “Археологических заметках”(автор називає його мазепиним). У поемi  ”Чернець” (1847) Т.Шевченко використовує вiдомi  факти вiдходу запорожцiв вiд мирського життя й створює поетичний образ Семена Палiя. Звичайно, доля “ченця” Палiя трагiчна, поет спiвчуває йому, а Мазепа в поемi - лише привiд, мара, “сивий гетьман”. Звертається до постаті Мазепи Т.Шевченко й у російських повістях “Музыкант”(1854-1855), ”Близнецы”(1855-1856), але, знову ж таки, побіжно, лише у контексті певної історичної епохи.


Образ Мазепи як "визначного державного діяча й політика того часу " створив С.Руданський (1834-1874) в історичній поемі "Мазепа, гетьман український" (1860). Три частини поеми з різних боків розкривають його характер, зосереджуючи увагу на політичних подіях останніх років гетьманування. Використавши літературні та фольклорні джерела, С.Руданський створив історично достовірний, романтизований образ гетьмана Мазепи. Поет возвеличив патріота, який своє життя поклав за здобуття незалежності для своєї батьківщини й народу.


Фaбулу історичної дрaми зaхідноукрaїнського письменникa й композиторa С. Воробкевичa (1836-1903) склaдaє донос і стрaтa генерaльного судді Вaсиля Кочубея. Протистaвлення двох персонaжів – Мaзепи і Кочубея – винесено вже у зaголовок. Неоднорaзово звертaється aвтор до “Полтaви” Пушкінa (з твору взято епігрaф, зa інформaцією про стрaту Кочубея читaчі відсилaються до згaдaної поеми). Дрaмa “Кочубей і Мaзепa” нaписaнa 1891 р., відомa нaм лише у рукописному вaріaнті.


Мaзепa змaльовaний трaдиційно – “хитрa й лукaвa птиця”, “хитрий як лис”, “его ненaвидить  тaк генерaльнa, тaк і полковa стaршинa”, “он мaйстер нa обмaн і хитрощі і зaпеклий ворог нaродних змaгaнь”. Нa докaз нaродної нелюбові до гетьмaнa Кочубей стaвить у приклaд численні доноси нa Мaзепу. С.Воробкевич посилaється нa джерелa інформaції – Д.Бaнтиш-Кaменський, М.Костомaров, О.Пушкін, що дозволяє зрозуміти тенденційність зобрaження обрaзу Мaзепи – хитрого, підступного, здaтного нa будь-який злочин зaрaди своєї користі. До того ж – ідея втіленa не у нaймaйстернішій формі. Твір цікaвий як невідомa сторінкa творчої спaдщини С.Воробкевичa тa укрaїнської мaзепіaни.


Гнівом й  викривальними епітетами сповнений вірш П.Куліша (1819-1897) "До Мазепи, прочитавши його біографію" (вперше надруковано 1893 р.). Джерелом, на яке вказує автор у назві, є монографія М.Костомарова "Мазепа" (1882). П.Куліш пройнявся настроєм історичної праці й переніс ідеологічне тавро до свого твору. Мазепа в нього - "зрадник", "ублюдок можновладства".


Близькою до кулішівської є концепція творення образу Мазепи Д.Мордовця  (1830-1905). Народному герою Палію протиставляє письменник гетьмана в історичному оповіданні "Палій, воскреситель Правобережної України " (1896-1897). Історичний роман “Цар і гетьман” дублює у своєму складі оповідь про Палія , використовує ту саму  ідею негативної оцінки гетьмана й принцип побудови образу Мазепи – у протиставленні, щоправда, цього разу – із Петром І. Концепція творення образу гетьмана не така вже однозначна, як вдається на перший погляд. Мазепа – лукавий, нещирий, зрадливий, наскрізь пропахлий “лядським ладаном”, водночас – дуже самотня й нещасна людина, яка не має ні рідних, ні друзів. Негативні нотки звучать у характеристиці майбутнього гетьмана й в  оповіданні "Крымская неволя" (1885). Інформацію про щаблі кар'єри Мазепи (дія відбувається 1672 р.) автор узяв з літопису С.Величка (на який навіть декілька разів посилається).


Розвиток теaтрaльного мистецтвa створив передумови для виникнення цілої низки творів, нaйчaстіше перероблених з відомих авторів, присвячених гетьмaнові Мaзепі. Нaйчaстіше це – вaріaції нa тему Мaзепиного донжуaнствa aбо протистaвлення нaродного героя Пaлія можновлaдцю гетьмaну. До тaких творів нaлежить дрaмa “Мaзепaaкторa з трупи М.Стaрицького і aвторa кількох п’єс Ю. Кaсиненкa (1857 - ?). У рукописному вaріaнті дрaми (друковaний нaм невідомий) чітко простежується оригінaл, взятий aвтором для переробки – ромaн Ф.Булгaрінa “Мaзепa” (нaписaний 1857 р.). Ю.Кaсиненко узяв той сaмий сюжет, навіть тих сaмих другорядних, вигaдaних персонaжів (Огневік, Оксaнa, кохaнкa Мaзепи Мaрія). Історичні відомості, фaкти, кaртини лишилися позa увaгою, основний aкцент зроблено нa aвaнтюрному сюжеті – зaхоплення Пaлієм зaмку Дольських, кохaння Пaлієвого сотникa з виховaнкою Мaзепи. Використовує Ю.Кaсиненко й трaдиційну aнтитезу – Пaлій-Мaзепa, нaголошуючи нa зрaдництві й хитрощaх як провідних рисaх хaрактеру гетьмaнa.


Період історії України від ХVІІ ст. до 30-х років ХІХ ст. охоплює  роман-дилогія "Молодість Мазепи" (1898) та "Руїна" (1899) М.Старицького. Історичним фоном розгортання подій є міжусобиці Правобережної й Лівобережної України, спроби Дорошенка укласти угоду з Туреччиною, об'єднати Україну. Головною діючою особою є майбутній гетьман Іван Мазепа. У романі "Молодість Мазепи" описані події виходу майбутнього гетьмана на політичну арену України, друга частина дилогії - "Руїна" - репрезентує Мазепу на службі у гетьмана Дорошенка.


 .


У романі "Руїна" розвиваються сюжетні лінії, започатковані в першій частині дилогії. Мазепу бачимо вже не молодим, переповненим почуттями, а  розсудливим чоловіком на державній службі (обіймає посаду генерального писаря у гетьмана Дорошенка).


 Традиція творення образу гетьмана Івана Мазепи у західноєвропейській літературі ХІХ ст. розвивалася у двох напрямках. Перший – романтичний, започаткований Байроном, який спопуляризував і опоетизував любовну пригоду юного пажа при дворі Яна Казимира й покарання ображеним чоловіком, описані сучасником і ворогом Мазепи Яном Хризостомом Пасеком. Другий – ідеологічний, з’являється у Пушкіна, який вводить нові сюжетні лінії Мазепа - Мотря, Мазепа - Петро, творить образ “изменника русского царя”, що відповідає тогочасній імперській політиці. Тема кохання  Мазепи і Мотрі висувається на перший план у Готтшаля, Ф.Булгаріна, відтісняючи пригоду з диким конем. Проте, в західноєвропейській літературі затвердився й набув поширення саме романтичний образ покараного вигнанця, який, подолавши на своєму шляху всі перешкоди, отримав булаву. У загальній масі твори західноєвропейських митців привертають увагу саме своїм інтересом до України і її гетьмана. Романтична традиція виявилася настільки сильною, що перед нею не могли встояти вітчизняні письменники, раз у раз повертаючись до любовної пригоди  гетьмана в юнацькі роки.


Використовуючи легенду про пригоди Мазепи, а також її літературні інтерпретації, українські письменники ХІХ ст. виробили власну традицію – зображення образу гетьмана-патріота. У виробленні тенденції романтизації історичної постаті не останню роль зіграло національне відродження кінця ХІХ ст., яке  викликало нову хвилю зацікавлень історичним минулим України, сприяло виникненню нових жанрів, таких як історична поема, історичний роман. Проте ідеологічні настанови не дозволяли об’єктивно висвітлювати постать “злочинного” гетьмана. Першим заявив про Мазепу як патріота, як борця за незалежність України М.Гоголь. Т.Шевченко обережно ставився до зображення образу гетьмана Мазепу, звернув увагу лише на заслуги перед національною культурою й освітою. Історично достовірний, романтизований образ гетьмана-патріота  створив С.Руданський. Пригодницько-історичний роман-дилогію написав М.Старицький, намагаючись з різних поглядів висвітлити характер й політичну діяльність Мазепи.


У роздiлі 4 “Акценти трактування  iсторичного образу Івана Мазепи в сучасній українській літературі” простежено еволюцію художньої рецепції образу гетьмана Мазепи в українській (як материковій, так і діаспорній)  літературі ХХ ст.


Історичнa темa в укрaїнській літерaтурі ХХ ст. розвивaється двомa шляхaми – вaльтерскоттівський ромaн, у якому головний герой створений уявою aвторa, й реaлістичний, основою якого є історичнa достовірність, a художньому домислу відводиться вториннa роль.


Образ гетьмана Мазепи як символу волі й незалежності створили представники так званої “упiвської поезiї”. В основi її - мотиви опору та нацiонально-визвольної iдеї, нескореного духу. Гетьманові Мазепі присвячено поетичну драму “Офiра” (1927) Ю.Липи (1900-1944). Вiдомо також, що 1917 року в Одесі вийшов життєпис “Гетьман Iван Мазепа”. Обiзнанiсть з iсторичними матерiалами, їх творче переосмислення стало поштовхом для створення художнього образу гетьмана Наскрiзною в драмi є iдея жертовностi - офiрування в iм’я iнших людей i Вiтчизни, яке стало мiрою вартостi буття патрiота. В уста Мазепи Ю.Липа вклав слова про святiсть нашої землi та нацiї. Жертвуючи собою, своїми особистими почуттями, гетьман свято вiрить у перемогу України й те, що свiт ще згадає iм’я Мазепи.


Пiд враженням тривожних повiдомлень з України у 30-х роках, звертається до iсторичної пам’ятi свого народу, до витокiв державностi О. Олесь (1878-1944). Поезiя “Мазепа ... Що лiта, - вiки” позначена датою 8 вересня 1934 року, коли вiдзначалася 225 рiчниця смертi гетьмана. Олесь не створює iсторичного образу, для нього Мазепа - символ, уособлення вiльної України для нащадкiв, якi прагнуть завершення розпочатої справи. Крім цього вірша Олесь мав задум написати сценарій фільму “Мазепа”, чернетка якого була створена 1940 року. Фільм призначався для популяризації української історії взагалі й постаті гетьмана Мазепи зокрема, тому автор не заглиблювався у психологію героя, не виводив трагедію Мазепи й України, а акцентував увагу на традиційних моментах  біографії гетьмана.


Цикл поезiй “Маєстат” Яра Славутича мiстить окремi вiршi, написанi в рiзнi роки, з незакiнченої поеми “Мазепа”, об’єднана iдеєю визволення України й лiричним героєм Iваном Мазепою. Поезiї невеликi за розмiром i представляють окремi епiзоди життя гетьмана. “Нескореному Мазепi” присвятив письменник i журналiст  Л. Полтава  (1921-1990) два твори: поему “Нескiнчений бiй” (1957) та роман “Тисяча сiмсот дев’ять” (1961). Змальовуючи постать гетьмана Мазепи, Л. Полтава йде за iсторичними фактами, але  вирiшальнi моменти залишає на розсуд долi. Мазепа й Полтавська битва є в поемi символом свободи, символом народження держави в майбутньому. В iсторичному романi  “Тисяча сiмсот дев'ять” (1957-1961) основною метою стало вiдтворення суспiльства, епохи гетьмана Мазепи. Дiя розгортається двома сюжетними лiнiями: перша, в центрi якої Iван Мазепа, заснована на документальних фактах, друга, що оповiдає про родину Гармашiв, є художнiм вимислом.


Для письменникiв, якi воювали в лавах УПА, якi свого часу теж зазнали поразки у створеннi незалежної країни, постать Мазепи стала символом нескореностi й вiчного прагнення до волi, свiтлим iдеалом у боротьбi за волю України. Тому й зобразили вони гетьмана саме в героїко-патрiотичному ключi, не розбираючи по кiстках його життя, не полемiзуючи з росiйськими iсториками й митцями на тему його зради, а возвеличуючи саму iдею про свободу для українського народу.


 Лiтературний процес кiнця XIX - початку ХХ ст. означений “зустрiччю поколiнь”-  плiдно працюють класики (I.Франко, П.Мирний, Б.Грiнченко), водночас на лiтературному небосхилi з'являється талановита молодь (М.Коцюбинський, Г.Хоткевич, О.Кобилянська). Характерними рисами творчостi останнiх стають психологiчний аналiз iндивiдуальних характерiв, суб’єктивнiсть, iнтуїтивiзм. Однiєю з особливостей творчої майстернi означеного перiоду є поєднання лiтературних шкiл - реалiзму з натуралiзмом, iмпресiонiзмом чи сентименталiзмом. Сформувалися двi тенденцiї розвитку художньої лiтератури - оновлена традицiйна та модерністська. В руслi останньої творив Г. Хоткевич (1877-1938). 1917 р. вийшла друком його науково-популярна розвiдка  “Гетьман Iван Мазепа”. За часiв гетьманування  Мазепи вбачає автор останнi сплески боротьби за незалежнiсть України. Г.Хоткевич викладає подiї в хронологiчному порядку, йдучи за iсторичними фактами й документами.


Серед творів, присвячених Мaзепі, чільне місце посідaє трилогія “Мaзепa” Б. Лепкого. Обрaз Мaзепи aпологетизовaний Б.Лепким, він – держaвний діяч, політик, пaтріот, освіченa особистість й людинa зі своїми почуттями і страждaннями. Своєю діяльністю він готувaв фундaмент під держaвну будівлю, бо “нaйвищий зaкон – добро вітчизни, говорили стaріші, і цей принцип мусить непорушно стояти, бо де не бережуть його, тaм горе!”. Його життя було підпорядковaне вищій меті – боротьбі зa досягнення незaлежності Укрaїни. Б.Лепкий розкрив склaдну поведінку Мaзепи, який змушений був ховaти свої зaміри від усіх й шукaти шляхів звільнення від московського ярмa.


Політичнa сферa життя гетьмaнa пов’язaнa з епізодaми життя особистого. Лінія Мaзепa-Мотря розвивaється з тонким ліризмом, психологічно й історично достовірно.


Iван Мазепа постає у трагедiї “Iван Мазепа” (1927) Л.Старицької-Черняхiвської  поважним державним дiячем, який весь час намагається здобути волю, який все життя ладен вiддати за Україну, Письменниця створила образ Мазепи-патрiота, який все життя прагнув до з'єднання України й її волi. Авторка показала рiзнi гранi характеру гетьмана - його освiченість, меценатство, мудрiсть, почуття. Вона не робила з нього зрадника, не зводила кохання до примiтивного донжуанства, намагалася показати складнiсть й багатограннiсть людського характеру.


Початок ХХ ст. висуває на перший план iсторичне оповiдання, тематичнi обшири якого творяться у 3 вимiрах: твори на тему нацiонального минулого, iсторичне життя без зв’язку з Україною й оповiдi про митцiв минулого. У руслi першого вимiру працював український письменник й драматург О. Островський, який видав протягом 1917-1918 рр. низку популяризацiйних творiв, присвячених гетьмановi Мазепi: iсторичнi оповiдання “Руйнування Батурина”(1913), “Полтава”(1917), драма “Гетьман Iван Мазепа”(1918). Беручи за основу окрему iсторичну подiю, Островський, за законом жанру, вiдтворював епоху, суспiльство, а не iсторичну постать гетьмана.


В поемі “Мазепа”(1929, 1959-1960) В. Сосюра намагається крiзь призму особистостi гетьмана пiднести iдею незалежностi України, даючи майже через 150 рокiв вiдповiдь Пушкiну: “О Пушкiн, я тебе люблю, Та iстину люблю ще дужче! Я серцем хочу показать Страшну трагедiю Мазепи I в нiй, в той час страшний незгоди, Трагедiю мого народу “ Подiї розгортаються на iсторичному тлi, але поема орiєнтована на сучаснiсть. Поет полемiзує з Пушкiним й, зiставляючи Мазепу та Петра I, доводить, що


гетьман був патрiотом України (“Любив Вкраїну вiн душею I зрадником не був для неї”). Розмiрковуючи над трагiчною долею Мазепи, поет висловлює думку про те, що гетьмана не зрозумiв народ. Мазепа був паном, а народ завжди з недовiрою ставився до представникiв верхiвки суспiльства. Трагедiя гетьмана в тому, що вiн не зумiв донести до простих людей свою iдею - iдею незалежностi України. Сумом та вболiванням за долю України та її гетьмана пройнятий епiлог поеми. Сосюра розповiдає про смерть Мазепи та про ставлення до нього на Українi: “Такий кiнець, Мазепо, твiй, Герою нещасливий мiй … Мазепа спить на днi Дунаю ... А десь далеко рiдний край В церквах вигнанця проклинає “ Сосюра творить, насамперед, художнiй образ, а не полiтичний портрет гетьмана. Характер Мазепи об’ємний, цілісний, не дивлячись на тридцятирічну  перерву у написанні твору.


Не втрачають iнтересу до подiй минулого й митцi 90-х рокiв ХХ ст. До часiв гетьманування Мазепи звертається у своїй поемi “Сполоханий гомiн” (1997) А. Королiв. Твiр розкриває трагiчний образ Мазепи в “химерному бароковому стилi”. Частини поеми, присвяченi окремим епiзодам того часу, мозаїчно складаються в єдину картину втрачений надiй, туги за волею й ненавистi до ворогiв.


“Яскравий зразок роману химерного” являє собою псалом Р.Iваничука “Орда” (1989-1991). Всi подiї твору показанi крiзь призму свiтосприйняття улюбленця й сповiдника Мазепи Єпiфанiя. Часопростiр, думки, почуття, люди - все у творi рухливе й непостiйне. Образ Мазепи створюється опосередковано - через подiї, першопричиною й учасником яких вiн є, через сприйняття дiйових осiб. Iван Мазепа у Р.Iваничука - символ “вiри й самоусвiдомлення свого роду”, першим кроком нацiонального самоусвiдомлення стало зняття анафеми з його iменi.


Оригiнальним є трактування образу Iвана Мазепи в романi Г. Колiсника “Мазепа-гетьман”(1988-1989). Ретроспективне розгортання сюжету дозволяє побачити щаблi кар'єри крiзь спогади самого гетьмана. В художню канву iсторичних екскурсiв письменник майстерно вплiтає iсторичнi факти (якi стосуються , наприклад, перiоду гетьманування Многогрiшного, Самойловича, врятування майбутнього гетьмана кошовим отаманом Сiрком) та легенди, якi вiдомi не менше, але не мають пiд собою джерельної бази (донос на Самойловича, хабар за обрання гетьманом).


Iсторична тематика є провiдною у творчостi Ю. Хорунжуго. Опублiкований у 1997 р. у журналi “Днiпро” роман “Любов маєш - маєш згоду” є монументальним iсторичним полотном, що розкриває одну з найтрагiчнiших сторiнок минувщини України. Назва роману - перефразованi слова з “Думи” Iвана Мазепи: “Не маш любви, Не маш згоди!”, але сам гетьман не є головною дiючою особою твору. Переплiтаючись одна з одною, розвиваються 3 сюжетнi лiнiї - Мазепи, кошового отамана Костя Гордiєнка й Петрика. Мазепа й Гордiєнко завжди протистояли один одному, бо були представниками рiзних верств населення - козацької старшини й сiчових козакiв. Правда iсторична майстерно переплiтається у романi з художнiм вимислом, Ю.Хорунжий додає до документiв доби народнi легенди й перекази. Не уникнув вiн спокуси змалювати гетьмана “звiдником жiнок”. Трагедiя Мазепи для Ю.Хорунжого не особиста, це трагедiя й поразка нацiональна.


З’явилося кілька творів, присвячених гетьманові Мазепі, й в зарубіжній літературі ХХ ст. 1909 р. побачила світ монографія популяризатора української культури у Швеції,  вченого, поета і перекладача, дійсного члена наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка  А. Єнсена (1859-1921) “Мазепа”. Автор не відзначався особливим розумінням подій в Україні на зламі ХVІІ – ХVІІІ ст., можливо через те, що літератури про гетьманування Мазепи було обмаль, джерелами інформації сам Єнсен називав монографію Костомарова, “Історію Карла ХІІ” Вольтера, щоденники Крмана. Сам автор у передньому слові акцентує увагу на тому, що твір не належить до наукової літератури, а призначений широкому загалу.


Із сучасної мазепіани виділимо два твори. Перший, “Балада про Мазепу” (1955) Б.Брехта (переклад  українською здійснив Л.Череватенко) – варіація на романтичну байронівську тему. Б.Брехта цікавить тільки мотив руху коня, сама ця дія, а не її причини, мета. Другий, історичний роман І. Стецик “Мазепа, гетьман  України” (1981) , цікавий з двох поглядів. По-перше, бельгійська письменниця – єдина жінка на терені західноєвропейської літератури, яка звернулася до постаті Мазепи, по-друге оригінальною є концепція творення образу. Оповідь ведеться від першої особи – Марії Кочубей, усі події показані крізь призму її сприйняття у хронологічно зворотному напрямку. Образ Мазепи багатовимірний, у  житті гетьмана тісно пов’язані дві долі – України і Мотрі, але треба обирати одну з них. Як справжній державний діяч, політик, отруєний владою, Мазепа робить вибір на користь країни.


У творах західноєвропейської літератури ХХ ст., присвячених гетьманові Мазепі, простежуємо рецепцію двох традицій. Перша, витворена Байроном, - романтична, тенденційно зображує легенду про покарання Мазепи-юнака на коні за адюльтер;  друга, зворотна,  відбиває  проросійські ідеологічні впливи щодо трактування постаті гетьмана-зрадника (особливо це помітно у монографії А.Єнсена).


Iнтерес до подiй минулого України у вітчизняному  лiтературному процесi ХХ ст. можна назвати хвилеподiбним,  зростаючим у моменти спроб створити незалежну державу й майже зникаючим у часи репресiй. На початку століття спостерiгається пiдвищений попит на нацiонального героя. Таким для багатьох митцiв став гетьман Iван Мазепа. Символом прагнення до волi, незалежностi є ця постать для письменникiв, що працюють в емiграцiї (Г.Вишневий, М.Мандрика, О.Олесь, О.Островський), особливо - для колишнiх воякiв УПА, котрi зазнали поразки у створеннi держави й змушенi були тiкати за кордон, як колись Мазепа (Ю.Липа, Л.Полтава,  Яр Славутич).


В iсторичнiй романiстицi набуває сили тенденцiя до всебiчного, багатопланового й об'єктивного висвiтлення образу iсторичної постатi. До створення саме такого, об’єктивно-психологiчного образу Мазепи одним з перших долучився Б.Лепкий, який писав свою трилогiю “Мазепа” на позицiях патрiотизму. Цiлiснiсть лiричного героя, прототипом якого слугував Мазепа, бачимо на сторiнках поеми В.Сосюри. Поет працював над твором багато рокiв, пропустивши крiзь серце подiї сивої давнини, порiвнявши їх iз сучаснiстю. Майстерне переплетення iсторичної правди з художнiм вимислом спостерiгаємо у романi Г.Колiсника. Для Ю.Хорунжого трагедiя особистостi Мазепи стала трагедiєю нацiональною. Химерний роман Р.Iваничука й драма В.Шевчука допомагають зазирнути у душу гетьмана, побачити бурi, якi там вирують, пропустити його думки через свою свiдомiсть.


Твори рiзняться за жанром (поема, есе, оповiдання, повiстi, романи, драми, навiть псалом) й концепцiєю побудови образу (iнколи - опосередковано, через сприйняття iнших героїв), але всi  вони об’єднанi об'єктивнiстю, психологiзмом, творенням цiлiсного iсторичного образу Мазепи. Письменники звертають увагу на позитивнi й негативнi сторони полiтики гетьмана, залучають до роботи iсторичнi документи, факти, легенди й художню уяву. Митцi, якi будували образ Мазепи з урахуванням тогочасної полiтичної ситуацiї (Г.Колiсник, Б.Лепкий, В.Сосюра, Ю.Хорунжий) явили свiту зразки якiсного iсторичного роману.


У Висновках  проаналізовано етапи еволюції художньої рецепції образу гетьмана Мазепи в українській та західноєвропейській літературах, виокремлено особливості співвідношення історичної та художньої правди у творах про гетьмана Мазепу.


Численну мазепіану, що створюється вже протягом більше 300 років й охоплює періодику, історіографію, художню літературу, музичні й малярські твори, неможливо осягнути повністю. Метою нашого дослідження не був аналіз усіх творів, присвячених Мазепі, більше уваги зверталося на маловідомі або нові твори, на такі, що позначені певними особливостями, що дозволяють виділити загальну тенденцію або є етапними на шляху еволюції образу гетьмана Мазепи на історико-літературному тлі ХVІІ – ХХ ст.


Мазепіану, проаналізовану у даному дослідженні, вважається за можливе класифікувати таким чином: кількісно вона складає 85 художніх творів; за жанрами: вірш, панеґірик, поема, діалог, прошення, драма, трагедокомедія, літопис, псалом, містерія, оповідання, повість, роман; за географією письменників: Україна, Росія, Німеччина, Бельгія, Франція, Англія, Швеція, Америка; за оцінкою постаті гетьмана: негативні (“зрадник”), позитивні (патріот).


У західноєвропейській літературі виділяємо три напрямки творення образу гетьмана Івана Мазепи: романтичний, ідеологічний, об’єктивно-історичний. Байрон започаткував романтичний, створивши образ юного закоханого пажа, покараного ображеним чоловіком. Мотив покарання на коні, описаний у мемуарах Яна Хризостома Пасека, опоетизував і популяризував Байрон, цей образ тією чи іншою мірою використовують усі письменники, що писали про Мазепу(Байрон, Брехт, Гюго, Д’Орвіле).


Образ гетьмана Івана Мазепи пройшов складну еволюцію на тлі історико-літературного процесу ХVІІІ – ХХ ст. – від позитивного за часів гетьманування (вихваляння за доброчинну й меценатську діяльність) через негативне після Полтавської битви (як “зрадник” Петра І й України) до героя у періоди піднесення національної свідомості  у ХІХ – на початку ХХ ст. й до об’єктивно-історичного, об’єктивно-психологічного образу людини й історичного діяча у ХХ ст.


Навіть позитивні характеристики Мазепи різні в західноєвропейській і в українській літературах. Європейська література зображувала постать гетьмана Мазепи ідеалізовано, відповідно  романтичним канонам – вродливий, палкий коханець, герой, що перемагає усі труднощі, прагне вперед до будь-якої мети, вічний “неспокій духу” рухає його вчинками. В українській літературі Мазепа – романтично налаштований патріот, що виборює конкретно окреслену мету – незалежність для своєї країни.


Літературний образ гетьмана Мазепи найчастіше творився у залежності від пануючої  у суспільстві ідеології. Незважаючи на складність й багатогранність характеру гетьмана, найчастіше використовувались два моменти його біографії – любовна пригода в юнацькі роки й покарання на коні (спопуляризована Байроном) і перехід на бік Карла ХІІ. При вирішенні питання співвідношення історичної та художньої правди  переважає перша, якщо стосовно описуваних письменниками фактів існує достатньо джерел  та  матеріалів;  відсутність інформації про певні події життя й діяльності гетьмана Мазепи  митці  замінюють художнім вимислом і домислом, фантазіями за мотивами біографії історичної постаті.


Основні результати дослідження викладено у публікаціях:


1.      Образ гетьмана Івана Мазепи в історичній драмі Людмили Старицької-Черняхівської // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб.наук.праць.– Вип.5.– К.: Твім інтер, 1998. – С.141-147.


2.      Іван Мазепа і Марія Кочубей: літературні версії // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб.наук.праць. – Вип.6. – К.: Твім інтер, 1999. – С.143-149.


3.      Образ гетьмана Мазепи в літературі (до проблеми історичної правди) // Україна, українці, українознавство ХХ ст. у джерелах і документах: Збірник наукових праць: У 2-х частинах. - К.: НВЦ “Наша культура і наука”, 1999. - Ч.2. - С.427-433.


4.      Інтерпретація образу гетьмана Мазепи в шкільному курсі української літератури // Українська мова та література в школі. - 1999. - листопад - Число 42. - С.6-7.


5.      Поетичне висвітлення образу гетьмана Івана Мазепи в українській літературі (на матеріалі “упівської” поезії) // Українознавство в системі вищої освіти: Збірник наукових праць. – К.: ВГІ НАОУ, 2001. – С. 317-325.


6.      Гетьман Іван Мазепа в українській  історичній романістиці кінця ХХ ст.: до питання  художньої біографії //  Документалістика на зламі тисячоліть: проблеми теорії та історії. – Матеріали міжнародної наукової конференції. – Луганськ: Знання, 2001. – С. 111-121.


7.      Традиційне зображення історичного образу гетьмана Івана Мазепи в українській літературі // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. – Вип. 8. – Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції “Українська література в контексті світової літератури”. – Одеса, 2001. – С. 158-168.


8.      Поетика образу гетьмана Івана Мазепи в козацько-старшинських літописах // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки: Збірник наукових статей. – № 2. – Запоріжжя, 2001. – С. 126-130.


9.      Жінки у житті Івана Мазепи // Дніпро. – 2001. - № 9-10. – С.129-133.


АНОТАЦІЇ


Тарасова О.В. Еволюція художньої рецепції образу гетьмана Івана Мазепи в українській літературі ХVІІ – ХХ ст. – Рукопис.


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01. – українська література. –   Запорізький державний університет - Запоріжжя, 2002.


Дисертація присвячена дослідженню актуальних проблем еволюції історичного образу гетьмана Івана Мазепи в українській та зарубіжній літературі ХVІІ – ХХ ст., встановленню співвідношення історичної та художньої правди про гетьмана.


 Літературний образ гетьмана Мазепи найчастіше творився у залежності від пануючої  у суспільстві ідеології. Еволюція художнього образу гетьмана на тлі історико-літературного процесу ХVІІІ – ХХ ст. проходила хвилеподібно – від позитивного за часів гетьманування (вихваляння за доброчинну й меценатську діяльність) через негативне після Полтавської битви (як “зрадник” Петра І й України) до героя у періоди піднесення національної свідомості  у ХІХ – на початку ХХ ст., до об’єктивно-історичного, об’єктивно-психологічного образу людини й історичного діяча у ХХ ст. Не зважаючи на складність й багатогранність характеру гетьмана найчастіше використовувались два моменти його біографії – любовна пригода в юнацькі роки й покарання на коні (спопуляризована Байроном) і перехід на бік Карла ХІІ. У вирішенні питання співвідношення історичної та художньої правди про гетьмана Мазепи домінуючим важелем виступає інформованість письменників: переважає перша, якщо стосовно описуваних фактів існує достатньо джерел  та  матеріалів; “білі плями” замінюються художнім вимислом і домислом, фантазіями за мотивами біографії історичної постаті.


Ключові слова: історичний образ, художній образ, еволюція, історична та художня правда, традиційний образ


Тарасова Е.В. Эволюция художественной рецепции образа гетмана Ивана Мазепы в украинской литературе ХVІІ – ХХ в. – Рукопись.


Диссертация на соискание ученой ступени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01. – украинская литература. – Запорожский государственный университет – Запорожье, 2002.


Диссертация посвящена исследованию актуальных проблем эволюции исторического образа гетмана Ивана Мазепы в украинской и  зарубежной литературе ХVІІ – ХХ вв., определению соотношения  исторической и художественной правды про гетмана.


В главе 1 “Гетман Мазепа как традиционный образ украинской и мировой литературы” исследуется история и теория вопроса. Рассмотрено формирование теории традиционного образа в литературоведении, за основу взяты основные положения теории традиционного образу, сформулированной представителями “чернивецкой школы” ( В.Антофийчук, А.Волков, А.Нямцу, О.Червинская).


В главе 2 “ Образ гетмана Мазепы в контексте украинской литературы ХVІІ – ХVIII  в.в.”  рассматривается исторический образ гетмана Ивана Мазепы и его художественная рецепция в украинской и зарубежной литературах. В названный  период прослеживаем два параллельных пути  эволюции образа гетмана Мазепы.


Глава 3 “Личность Ивана Мазепы на историко-литературном фоне ХІХ в.” посвящена выделению этапов эволюции образа гетмана в новой украинской литературе. В украинской и зарубежной литературах ХІХ ст. параллельно формировались две тенденции изображения исторической личности гетмана Мазепы. Обе романтические, но с разным идейным наполнением.


 В главе 4 “Акценты трактовки  исторического образа Ивана Мазепы в современной украинской литературе” прослежено эволюцию художественной рецепции образа гетмана Мазепы в украинской (как материковой, так и диаспорной)  литературе ХХ в. Историческая тема в украинской литературе ХХ в. развивается в двух направлениях – вaльтерскоттовский роман, в котором главный герой создан воображением автора, и реалистический, основой которого является историческая достоверность, a художественному домыслу отводится второстепенная роль.


В  Выводах  проанализованы этапы эволюции художественной рецепции образа гетмана Мазепы в украинской и западноевропейской литературах, выделено особенности соотношения исторической и художественной правды в произведениях  про гетмана Мазепу.


Многочисленную мазепиану, которая создавалась на протяжении более 300 лет и включает в себя периодику, историографию, художественную литературу, музыкальные произведения и картины, невозможно охватить полностью. Целью нашего исследования не являлся анализ всех произведений, посвященных Мазепе, внимания уделялось неизвестным произведениям, а также таким, которые выделяются определенными особенностями и позволяют выделить общую тенденцию или являются этапными на пути эволюции образа гетмана Мазепы на историко-литературном фоне ХVІІІ – ХХ вв.


В выводах представлено несколько вариантов классификации проанализированной мазепианы.


Ключевые слова: исторический образ, художественный образ, эволюция, историческая и художественная правда, традиционный образ.


Tarasova O.W. Evolution of artistic reception of Hetman Mazepa’s image in Ukrainian literature of XYII – XX centuries. – Manuscript.


Dissertation for the scientific degree of the candidate of philology in Ukrainian literature (10.01.01) -– Zaporizhian State University – Zaporizhzhya, 2002


The dissertation is devoted to the investigation of actual problems of Hetman Ivan Mazepa’s historical image in Ukrainian and foreign literature of XYII – XX centuries.


Hetman Ivan Mazepa’s literary image was often made depending on authoritative social ideology. The evolution of Hetman’s literary image in historical literary process was very changeable. It varied from positive, when Ivan Mazepa was Hetman (praise of his charity activity), through negative (as a betrayer of Peter 1 and Ukraine) and up to a hero at times of raising of national consciousness in XIX – XX centuries. Finally it became objective historical figure of XX century. Notwithstanding the complication and versatile of Hetman’s character two moments of his biography are often used – love affairs in youth and the punishment by a horse (popularised by Byron) and the desertion to Karl XII.


Solving the problem of correlation of historical and artistic truth about Hetman Mazepa the dominated factor is the writer’s being in the know. But still the historical approach dominated if there are enough sources and materials relating to describing facts, if there are not, gaps are substituted by fiction and fantasy.


Key words: a historical image, an artistic image, evolution, historical and artistic truth, a tradition image


 








Ìàðñîâå ïîëå. Ãåðî¿÷íà ïîåç³ÿ íà Óêðà¿í³: Äðóãà ïîë. ÕV²²² – ïî÷. Õ²Õ ñò. / Óïîðÿä., á³îãðàô. äîâ³ä. òà ïðèì³ò. Â.Î.Øåâ÷óêà. – Êí.2. – Ê.: Ìîëîäü, 1989. – Ñ.136.


 




Òàì ñàìî. – Ñ.137.


 




Ñëîâî ïåðåä ïðîêëÿòèåì Ìàçåïû, ïðîèçíåñåííîå Ñòåôàíîì ßâîðñêèì â Ìîñêîâñêîì Óñïåíñêîì ñîáîðå 12 íîÿáðÿ 1708 ã. // Òðóäû Êèåâñêîé Äóõîâíîé Àêàäåìèè. – 1865. – äåêàáðü. – Ñ.510.




Òàì ñàìî. - Ñ.512.




Âåëè÷êî Ñ.Â. ˳òîïèñ: ó 2-õ ò. – Ê.: Äí³ïðî, 1991. – Ò.2. – Ñ.361-362.


 




6Òàì ñàìî.– Ñ.170.




Øåâ÷åíêî Ò.Ã. Êîáçàð. – Ê.: Äí³ïðî, 1987. – Ñ.359.




Âîðîáêåâè÷ Ñ. Êî÷óáåé ³ Ìàçåïà: ²ñòîðè÷íà äðàìà â 5 ä³ÿõ. – ³ää³ë ðóêîïèñ³â ²í-òó ë³òåðàòóðè ³ì. Ò.Ã.Øåâ÷åíêà ÍÀÍ Óêðà¿íè. – Ôîíä ¹ 123, îä.çá.43. – Ñ.3.




 




Ëåïêèé Á.Ñ. Ìîòðÿ: ²ñòîðè÷íà ïîâ³ñòü. – Ê.: Äí³ïðî, 1992. – Ñ.231.




Ñîñ&tho ;ðà Â.Ì. Ðîçñòð³ëÿíå áåçñìåðòÿ: ³ðø³ òà ïîåìè. – Ê.: Óêð. ïèñüìåííèê, 2000. – Ñ.242.


 




Òàì ñàìî.


 




Ñîñ&tho ;ðà Â.Ì. Ðîçñòð³ëÿíå áåçñìåðòÿ: ³ðø³ òà ïîåìè. – Ê.: Óêð. ïèñüìåííèê, 2000. –  Ñ. 267.




²âàíè÷óê Ð. Îðäà: Ïñàëîì. – Ëüâ³â: Ïðîñâ³òà, 1992. – Ñ.154.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ ДИССЕРТАЦИИ

Малахова, Татьяна Николаевна Совершенствование механизма экологизации производственной сферы экономики на основе повышения инвестиционной привлекательности: на примере Саратовской области
Зиньковская, Виктория Юрьевна Совершенствование механизмов обеспечения продовольственной безопасности в условиях кризиса
Искандаров Хофиз Хакимович СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ МОТИВАЦИОННОГО МЕХАНИЗМА КАДРОВОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЭКОНОМИКИ (на материалах Республики Таджикистан)
Зудочкина Татьяна Александровна Совершенствование организационно-экономического механизма функционирования рынка зерна (на примере Саратовской области)
Валеева Сабира Валиулловна Совершенствование организационных форм управления инновационной активностью в сфере рекреации и туризма на региональном уровне