Трансформації сюжетів та образів у художній літературі (на матеріалі творів про Роксолану)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Трансформації сюжетів та образів у художній літературі (на матеріалі творів про Роксолану)
Альтернативное Название: Трансформации сюжетов и образов в художественной литературе (на материале произведений о Роксолане)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У „Вступі” обґрунтовано актуальність теми дослідження, її наукову новизну, з’ясовано стан наукового опрацювання проблеми, визначено мету і завдання роботи, теоретико-методологічні засади дисертаційного дослідження та його практичне значення.


Перший розділ – „Образ Роксолани – традиційний персонаж світової літератури” – присвячено характеристиці генетичної і типологічної сутності, стадій традиціоналізації, аксіологічній функції образу та сюжету.


Об’єднує твори про Роксолану умовно реконструйована подієво-семантична структура, закріплена у сюжетній парадигмі, відносна стабільність якої протягом функціонування у світовій літературі дає підстави визначати її як традиційний сюжет.


Системне поєднання змістових і формальних чинників, оформлення традиційної структури відбувається у трагедії П.Бонареллі „Соліман”, яка стала твором-еталоном. Стійке сполучення сюжетних мотивів та образів-персонажів утворило певний канон, що визначає еволюцію художньої структури. Змістовими центрами сюжету стали надзвичайна доля героїні та вбивство пасинка, шегзаде Мустафи. На цьому етапі завершується процес традиціоналізації образу і встановлюється канон західноєвропейської інтерпретації образу Роксолани.


Подальше функціонування сюжету про Роксолану в західноєвропейській, а саме французькій літературі, пов’язане зі становленням жанру класицистичної трагедії. Поетика класицизму визначила специфіку трансформації матеріалу в творах французьких драматургів першої половини XVII ст. Ж. Мере, В. д’Алібрі, Демера, Жаклена, які в основу сюжету клали трагедію Бонареллі. Водночас поетика класицизму зумовила значний інтерпретаційний потенціал сюжету про Роксолану, адже саме класицистичні норми визначили принципове новаторство письменників у переосмисленні традиційного (античного) матеріалу: актуалізуючи легендарно-міфологічий архетекст, класицистичні антиномії, накладені на культурно-історичний матеріал різних епох і народів, набули універсальності, інтернаціонального характеру, стали своєрідними позачасовими моделями соціальних та особистісних взаємин.


Становлення української національної традиції функціонування сюжету та образу Роксолани мало дещо іншу стадіальність. В українську літературу тема Роксолани прийшла із Заходу через Польщу. Плідним ґрунтом для розбудови сюжету про Роксолану, що сформувався в класицистичній європейській традиції, стала українська народна творчість, а саме думи та історичні пісні, де знайшла епічне відлуння трагічна історія народу. Пісні про полон і татарсько-турецьку неволю, насамперед дума „Про дівку-бранку, Марусю-попівну Богуславку”, праобразом якої Д.Яворницький, М.Максимович вважали Роксолану, на рівні мотиву зберігають типологічну спорідненість із традиційним сюжетом західноєвропейської літератури.


Національна диференціація сюжетів-зразків зумовлює виникнення відносно замкненого національного інтерпретаційного канону. Так, повість О.Назарука „Роксоляна: Жінка халіфа й падишаха (Сулеймана Великого) завойовника і законодавця” стала зразком для поеми „Дівчина з Рогатина” Л.Забашти, повісті „Роксолана” зі збірки „Неопалима купина” Ю.Колісниченка та С.Плачинди, поеми „Роксоляна, царівна сонячна Опілля” М.Орлича, роману „Степова квітка” М.Лазорського; з ним полемізують у повісті „Житіє гаремноє” Ю.Винничук та Л.Мосендз у новелі „Роксолана”. Роман „Роксолана” Й.Тралова вплинув на роман „Гарем” К.Фальконера, повість „Султана” К.Климент – на роман „Світанок закоханого” Л.Гарделя тощо.


Образ Роксолани і невід’ємна від нього інваріантна фабула належать до активних традиційних структур, які постійно функціонують у літературі та мистецтві протягом тривалого періоду, зазнаючи залежно від потреб культури-реципієнта істотних формозмістових змін. Але основні сюжетно-семантичні характеристики традиційної структури у нових літературних трактуваннях зберігають вихідну впізнаваність, хоч інтенсивно вбирають у себе реалії та проблеми сприймаючого континууму. Отже, як традиційна структура, сюжет про Роксолану має генетичне походження, але через трансформації відповідно до потреб сприймаючої літератури набуває ознак типологічного явища. Сюжетом-еталоном в еволюції традиційної структури є трагедія П.Бонареллі. У подальшому функціонуванні в світовій літературі домінуючі аксіологічні характеристики протосюжету зазнають якісних змін за принципом протиставлення загальнозначущого змісту його літературному варіантові. Тема є подієво та географічно замкненою і пов’язаною з історичним хронотопом, тому трансформація відбувається на структурному рівні (у вигляді дописування), відносно оповідального центру (повість Ю.Винничука). Ім’я героїні-традиційного образу має не тільки номінативну функцію, його динаміка та зміщення відіграють визначну роль у подієво-семантичній структурі сюжетно-образного матеріалу.


Другий розділ”Дискурс Роксолани у світовій художній літературі й культурі” – присвячено аналізові загальнокультурної та конкретно-історичної інтерпретації традиційного образу. Поліфункціональність традиційних сюжетів зумовлена тим, що вони є відкритими художніми системами, які не тільки мають очевидні зв’язки зі сприймаючою реальністю, а й постають іманентними суспільному буттю структурами, що характеризуються комплексом основних і допоміжних функцій. Тому загальнокультурна й конкретно-історична інтерпретації сюжетів часто не збігаються, що потребує всебічного дослідження взаємодії „малого часу” і „великого часу” в еволюції протосюжету (праобразу).


Загальнокультурна інтерпретація традиційного сюжету, яка демонструє рухомість, змінність аксіологічних детермінант образу Роксолани у світовій літературі, стала предметом дослідження підрозділу 2.1. – „Тема Роксолани у світлі дискурсивних практик”. Інтенційна та соціокультурна парадигми створюють ґрунт для формування певних дискурсів, ядром яких стає постать Роксолани. Так, в італійському і французькому драматичному театрі XVI-XVII ст. тема Роксолани розвивалася в річищі “східної трагедії”. Цей канон заклав підвалини орієнталістичного дискурсу, широко представленого пізнішими творами західноєвропейських авторів. Водночас означений образно-сюжетний матеріал виявився плідним і з погляду інших дискурсів, таких як феміністичний, психологічний, антиколоніальний, суспільно-політичний.


Психологічні параметри трансформації образів історичного походження, прототипами яких є зазвичай суперечливі постаті, визначаються зміною аксіологічних суджень, пошуком альтернативних до протосюжету мотивувань тощо. Так, сімейна колізія класицистичних трагедій про Роксолану (ініціювання вбивства пасинка заради порятунку власних дітей) трансформується в онтологічну модель, зорієнтовану на дослідження екзистенційних станів людської психіки. Якщо раніше однотипність семантичної трансформації сюжету визначалася подієвою домінантою, то сучасна література виводить на передній план морально-психологічні мотивації, співзвучні новим уявленням про духовний  світ жінки та її роль у вирішенні глобальних питань. Це свідчить про формування нових напрямів у переосмисленні культурних зразків, побудованих на опозиціях „жінка-чоловік”, „жінка-сім’я”, „жінка-нація”.


Тема Роксолани стала предметом феміністичного дискурсу як в українській, так і в європейській інтерпретації. Винятковість життя Анастасії Лісовської з огляду на соціальну ієрархію привернула увагу німецьких дослідниць М.Фоґт-Люерссен та І.Райке. Подібно до них розглядали постать Роксолани С.Ліщинська та канадці І.Книш і Ол. Луговий.


На ранніх етапах становлення і функціонування традиційного сюжету і образу Роксолани у світовій літературі оформилася негативна оцінка героїні у модельованій життєвій ситуації. Регламентуюча поетика класицизму, в межах якої утворився еталонний твір П.Бонареллі, визначала полярність персонажів, а інтриґанка-Роксолана протиставлялася ідеальному монархові Сюлейману та його благородному синові Мустафі, що загинув через мачуху. Відтак образ Роксолани опиняється в типологічному ряду жінок-злодійок, як-от леді Макбет, Катерина Медичі та ін. Традиція такого трактування відповідала мізогінізмові, насаджуваному середньовічною церквою. Як зазначає О.Веселовський, ця риса супроводжувала засвоєння європейською літературою східної тематики.


Уже в наступному столітті з’являються спроби переоцінки таких постатей. Т. Кампанелла в утопії „Місто Сонця” визнає позитивні наслідки „правління жінок” у Європі XVI-XVII ст. Але в процесах традиціоналізації образів у західноєвропейській літературі за Роксоланою зберігається тавро жінки-злодійки, що долається психологізацією образу, введенням нової мотивації вчинків, як, наприклад, захист своїх дітей.


Опрацювання в українській літературі образно-сюжетного матеріалу про Роксолану супроводжувалося збагаченням аксіологічного комплексу героїні у світлі національної онтологічної моделі сім’ї, де жінка постає високоморальним представником народу, берегинею, носієм традиції тощо.


Особливі національно-патріотичні завдання української літератури визначили напрям художньої інтерпретації постаті Анастасії Лісовської в Україні: тема Роксолани розвивалася в межах антиколоніального дискурсу. Вплив цих ідей позначився на доборі топосів та риторичних фігур, до яких вдаються українські автори. Поширеними є топоси невільництва, яничарства, Османської імперії тощо. Яскравими зразками антиколоніального дискурсу в українській літературі є інтерпретації постаті Роксолани у повісті „Роксолана” Ю.Колісниченка та С.Плачинди, романі „Степова квітка” М.Лазорського, поемі „Дівчина з Рогатина” Л.Забашти.


Причини популярності національно-патріотичного трактування образу Роксолани в українській художній літературі можна вбачати в її міфологізації у межах національного дискурсу, де інтерпретація стає об’єктом міфу або міфічного слова. Означуваним у семіотичній системі міфу про Роксолану є патріотизм: попри всі випробування, героїня зберігає українську душу, ментальність, лишається патріоткою, пам’ятає батьківщину і докладає зусиль для її захисту.


Вважаючи концептом міфу про Роксолану амбівалентність української суспільної свідомості, критик М. Рябчук трактує цей образ як український варіант Фауста.


Еволюція традиційного сюжетно-образного матеріалу в світлі дискурсивних практик демонструє збагачення ідейно-семантичного комплексу структури порівняно з протосюжетом.


У підрозділі 2.2. – „Канони інтерпретації образу Роксолани у світовій художній літературі” – розглянуто спільні риси типологічно і генетично споріднених творів, що окреслюють інтерпретаційний канон, який впливає на трансформацію сюжетів і образів у конкретних літературах чи літературних спільнотах.


2.2.1. Українська інтерпретація. З огляду на роль, яку відіграє художній образ Роксолани в національній культурі, українські художні візії посідають особливе місце у світовому літературному процесі.


Ранні спроби мистецького осягнення постаті Анастасії Лісовської (текст  Г.Якимовича до співогри „Роксоляна” І.Лаврівського, лібрето В.Луцика до опери Д.Січинського „Роксоляна”), що перебували під значним впливом народницької естетики, стали основою українського канону і зафіксували в собі головні мотиви: героїня є дівчиною з народу, його високоморальний представник. Вона красива і розумна, щира у почуттях, головне завдання її життя – допомога батьківщині. Темою, сюжетними мотивами (дівчина-українка потрапивши в полон, стає коханою дружиною турецького султана, але лишається патріоткою) ці твори зближуються з уснопоетичною творчістю й практикою українського музично-драматичного театру, який не раз розробляв сюжети подібного типу.


Першим твором про Роксолану, в якому реалізувалася фабульна схема, окреслена на ґрунті європейської інтерпретаційної традиції А.Кримським, стала повість О.Назарука, що засвідчила новий етап функціонування традиційного сюжету і образу Роксолани в українській літературі.


Українська література другої половини ХХ ст. виводить на передній план у трактуванні цього сюжету соціально-ідеологічну домінанту, що зумовило підкреслену політизацію традиційної семантики у творах Ю.Колісниченка, С.Плачинди, Л.Забашти, М.Лазорського, М.Орлича. Напрацьований тут канон спрощено-патріотичного трактування матеріалу неабиякою мірою позбувається стереотипних рис у романі П.Загребельного „Роксолана”, де подано в динаміці психологічну складність стосунків Сюлеймана та його дружини, її ставлення до своїх дітей, неоднозначність вчинків султани.


Постмодерним кроком, принципово протиставленим утриваленню романтичного ореолу довкола легендарної постаті, стала повість Ю.Винничука “Житіє гаремноє”: на ґрунті традиційного сюжету постав товар нового типу – кіч, де, зокрема, порушено й табу на зображення статевого життя. Утім, осудлива назагал реакція на повість засвідчила неготовність українського читача до постмодерної деканонізації.


Український інтерпретаційний канон – своєрідне явище в еволюції традиційного матеріалу та його функціонування у світовій літературі. Його характерними особливостями є контамінація традиційного сюжету і мотивів українського фольклору. Структурна трансформація матеріалу в формі дописування пов’язана також із перенесенням змістового центру оповіді з особистої та сімейної трагедії на невільництво і яничарство, що сприймається водночас як алюзії з сучасним для авторів становищем особи й народу.


2.2.2. Західноєвропейська інтерпретація. Становлення традиційного сюжету і образу Роксолани в річищі західноєвропейської літератури відбулося у творах італійських та французьких драматургів XVI-XVII ст. П.Бонареллі, Ж.Мере, В.д’Алібрі, Ж.Рассіна, де закріплюється уявлення про Роксолану як честолюбну жінку з трагічною долею. Образ Роксолани, сформований у традиції класицистичної трагедії, трансформується у світлі аксіологічних детермінант бароко, психологічно поглиблюється в опері Й.Гассе „Соліман” та однойменній музичній драмі Мармонтеля, де барокова поетика зумовлює перенесення конфлікту зі сфери особистісного/суспільного на сферу тілесного/духовного.


У ХХ ст. традиційний сюжет у творах Л.фон Захера-Мазоха („Жорстокі жінки”), Й.Тралова („Роксолана”), К.Клемент („Султана”), К.Фальконера („Гарем”), Л.Гарделя („Світанок закоханого”) зазнає різноманітних формозмістових трансформацій. У романі Л.Гарделя „Світанок закоханого” при збереженні загальновідомої послідовності подій змінюється диспозиція персонажів: головним героєм стає Ібрагім, образ Роксолани марґіналізується. Асоціативно-символічний контекст інтерпретації Захера-Мазоха зумовлений творчою манерою письменника: героїня постає звабливою деспоткою. Домінування принципу історизму в романі Й.Тралова зумовлює розширення традиційної сюжетно-фабульної схеми: автор вводить епізоди дитинства героїні, насичені описами життя козаків на Хортиці. У романі К.Фальконера простежується примітивізація початково багатозначного образу Роксолани, його пристосування під стереотипи мислення запозичуючої сучасності.


Для західноєвропейської інтерпретації характерне звернення до таких мотивів: надзвичайність стосунків султана Сюлеймана і Хюррем Султан, дивовижність її соціального піднесення, інтриґи проти Ібрагіма паші та шегзаде Мустафи. Значна увага приділена специфічно трактованій екзотиці Сходу.


2.2.3. Турецька інтерпретація. Зацікавлення постаттю Хюррем Султан постало під опосередкованим впливом західноєвропейської традиції, зокрема праць німецьких османістів ХІХ ст. Перший турецький роман про Роксолану „Хюррем Султан”, написаний Турганом Таном 1937 р., засвідчив своєрідність трансформації традиційного матеріалу, адже відбулася повна націоналізація сюжетних колізій. Зник орієнтальний екзотизм, властивий західноєвропейським та частково українським художнім візіям. В центрі сюжету лишилася інтрига спадкування та загибель шегзаде Мустафи, але аксіологічне значення образу внаслідок побутової конкретизації дії істотно змінюється. Інтерпретація постаті Хюррем Султан у світлі історичного явища т. зв. жіночого султанування спричиняє негативні морально-етичні оцінки вчинків героїні. Роксолана постає вродливою, надзвичайно розумною, хитрою інтриганкою, яка скеровує вчинки закоханого в неї чоловіка-султана. Додатковими засобами характеризації образів виступає цитування оригінальних поетичних творів історичних праобразів, через об’єктивізацію долається стереотипізований підхід у зображенні історичних та релігійних реалій.


Нова хвиля зацікавлення образом Роксолани в турецькій культурі припала на кінець ХХ ст. в царині драматургії і відбулася під знаком неокласицизму. Поетика напряму визначає специфіку функціонування традиційного сюжетно-образного матеріалу в  опері „Хюррем Султан” Невіта Кодалли та однойменних драмах Неджаті Думали та Орхана Асени. При збереженні вихідних антиномій архесюжету асоціативно-символічний контекст, зорієнтований на сучасність, детермінований проблематикою сімейних стосунків, конфлікту поколінь, обов’язку і почуттів.


Загалом для турецької інтерпретації характерним є домінування постаті султана Сюлеймана у подієво-семантичному комплексі традиційної структури при титульній номінації традиційного образу Роксолани.


У третьому розділі“Трансформація мотивів у сюжетно-образному матеріалі творів про Роксолану” – за допомогою історико-функціонального, структурного, тематичного, типологічного, жанрового аналізу творів українських, західноєвропейських і турецьких письменників досліджується змістовно-формальна структура традиційного матеріалу на рівні мотиву.


Дописування як форму образно-сюжетних трансформацій містять практично всі твори українських авторів та роман Й. Тралова. Контамінація фольклорного матеріалу в українській художній традиції відчутна у зображенні обставин дитинства, родинних стосунків, опису полону,  шляху до султанського палацу. Характерними сюжетними мотивами є захоплення в полон татарами під час або напередодні весілля, шлях до невільницького ринку в Кафі, невдала спроба визволення козаками, продаж у Стамбулі.


Любовна інтрига – неодмінний елемент художньої інтерпретації образу Роксолани. Діалектика кохання і розрахунку домінує у ставленні Роксолани до султана в романах К. Клемент, Л. Гарделя, Т. Тана. Натомість К. Фальконер мотивує це ставлення лише розрахунком. У творах українських авторів подано досить повну палітру почуттів, що могли визначати стосунки між головними героями: романтично-піднесена візія О. Назарука, версії ділової угоди на патріотичному ґрунті (С. Плачинда, Л. Забашта), любові-ненависті (П. Загребельний), гротесково-тілесна інтерпретація Ю. Винничука.


Спільною рисою українських творів є переважання негативних характеристик султана як представника держави Османів та васального їй Криму в поєднанні з досить позитивними описами самого Сюлеймана як закоханого в Роксолану чоловіка. Її ж поруч із ним утримує або обов’язок, оскільки спільне життя є умовою ненападу на Україну (С. Плачинда, Л. Забашта), або страх за життя своє й дітей (П. Загребельний).


Життя А. Лісовської органічно пов’язане з двома середовищами – українським і турецьким. Тому важливим елементом художньої інтерпретації є авторська характеристика цих двох світів і визначення місця героїні в них. З погляду імагології твори про Роксолану є цінним джерелом у вивченні міжкультурних і літературних відносин, що відбиваються у “національних іміджах” України та Османської держави. 


Висновки. Сюжет про Роксолану, дружину султана Сюлеймана Кануні, започатковано в річищі класичної трагедії у XVII ст. і розвинуто у творах П. Бонареллі, Ж. Мере, В. д’Алібрі, Ж. Расіна. Однак поетика жанру зумовила певну статичність мотивно-образної конструкції сюжету з апеляцією до архетексту. Динамічно трансформується тема Роксолани у ХХ ст., до неї звертаються митці різних національних літератур. Тому саме сучасні художні інтерпретації образу Роксолани, представлені творами В. Луцика, О. Назарука, М. Лазорського, П. Загребельного, С. Плачинди, Ю. Колісниченка, Л. Забашти, Й. Тралова, К. Фальконера, М. Вальтарі, К. Клемент, Л. Гарделя, Т. Тана, О. Асени та ін., чіткіше відбивають рецептивні тенденції сприймаючої епохи у видозмінах традиційного сюжетно-образного матеріалу.


Образ Роксолани у світовій літературі має такі характерні ознаки: пізнаваність, номінація, усвідомлене сприйняття реципієнтом як сталого семантико-художнього комплексу, традиційної змістово-формальної структури.


Активним компонентом трансформації теми Роксолани виступає як сюжетна колізія, що включає невільництво, заміжжя з султаном, інтриги і загибель синів, так і образ героїні, який набуває певної автономності у формі легендарного персонажа. За своєю сутністю Роксолана є міфологічним персонажем, котрий безпосередньо створює ситуацію, активізує розвиток дії, спричиняє конфлікт, зумовлює його трагічний характер. Цим пояснюється  динаміка і зміщення імені героїні в літературних версіях сюжету, де, залежно від ситуації, її називають Настунею, Роксоланою, Хюррем та ін.


Рухомість, змінність аксіологічних детермінант образу Роксолани актуалізується через універсалізацію подієвого плану: головною інтенцією українських творів є боротьба за свободу і збереження особистості  на чужині – тому ця тема популярна на еміграції (І. Книш, М. Лазорський, Є. Маланюк, Л. Мосендз, М. Орлич). Соціально-історичний аспект теми підкреслює залучення історично відомого подієвого плану в загальних рисах, без деталізації. Але ваги набуває національно-побутова конкретизація (введення обрядових епізодів у сцені весілля в повісті О. Назарука, ілюстрація станів героїні цитатами з народних пісень у романі П. Загребельного, розлогі історичні коментарі в романі Й.Тралова) як об’єктивація індивідуально-суб’єктивного, встановлення його родового зв’язку з реалістичним універсумом у різноманітних виявах.


Образ Роксолани в сучасній літературі трансформувався у світлі аксіологічних детермінант „макбетизму”, „гамлетизму”, „валленродизму”, „фаустіанства”, „галілеївської проблематики” тощо, що істотно змінює значення подієвого плану для розуміння внутрішнього світу героїні, її емоційно-поведінкових орієнтирів.


 


Література ХХ ст. послідовно руйнує декларативний поведінковий схематизм легендарно-міфологічних „злодіїв” і „злодійок”, стверджує сутнісну амбівалентність онтологічних і ціннісних орієнтирів, продуктивно стверджує співзвучність, співпричетність загальновідомих структур запитам культурно-історичної сучасності епохи-реципієнта.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины