Російська рецепція Томаса Мура в XIX столітті : Российская круглосуточно Томаса Мура в XIX веке

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету та зумовлені нею завдання, об’єкт і предмет дослідження, теоретико-методологічну основу дисертації, викладено погляд на наукову новизну, та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію і публікацію, структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі «Томас Мур і його творчість у російському літературознавстві та критиці» осмислюється стан наукового вивчення творчості поета в історичному аспекті, окреслюються проблеми, що постають перед сучасними літературознавцями. У розділі викладено теоретичні засади дослідження, визначено його поняттєво-термінологічний апарат.

Одним з перших у розробці проблеми сприйняття Т. Мура в Росії був академік М. Алексєєв, сферою інтересів якого були міжнародні зв'язки російської літератури (особливо російсько-англійські) упродовж кількох століть. Його увагу привертали численні факти особистих стосунків Т. Мура з представниками російської культури першої третини XIX ст. Надаючи їм особливого значення, М. Алексєєв вважав їх яскравим епізодом в історії російсько-англійських літературних зв'язків. Наступні пошуки виокремились у напрямок досліджень «Томас Мур и русские писатели XIX ст.». Книга М. Алексеева «Русско-английские литературные связи» засвідчила важливість проблеми як для русистів, так і для англійських компаративістів, оскільки дала можливість виявити значення англійської літератури у світовому літературному процесі, визначити роль її діячів, які отримали відгук в Росії і стали духовними посередниками між двома культурами.

Історія сприйняття творчості Т. Мура в Росії усвідомлювалась як складне історико-культурне явище, що мало велике значення для становлення національної російської літератури. М. Алексєєв простежив глибинні шляхи опанування творчої спадщини ірландського поета, розкрив причини живого інтересу до Т. Мура, виявленого і першими російськими романтиками, і поетами срібного віку. Але багато важливих питань залишилося поза увагою дослідника.

Досліджуючи творчість Т. Мура є підстави говорити про різні етапи в освоєнні російською поезією XIX ст. творів ірландського поета, коли його популярність була особливо великою, і на тлі досить вдалих перекладів виникли такі, що стали явищем в історії російської поезії й дотепер не втратили свого значення. Перший етап охоплює 20-ті роки XIX ст., другий етап – 30-ті роки – період зацікавленості творчістю Т. Мура, третій етап звернення російських поетів до Т. Мура як до автора громадянської лірики припадає на початок 60-х років, вже після смерті поета.

У розділі розглянуто російську рецепцію Т. Мура початку 20-х - середини 50-х років XIX ст. Зібрано і прокоментовано різноманітні за характером матеріали, зокрема й маловідомі – свідчення значного інтересу поетів і читачів до творчості і особистості поета, – відгуки на сторінках російської періодики, рецензії тощо.

Російські літературні критики звернулися до Т. Мура в той час, коли ірландський поет перебував у зеніті своєї слави. Цикл віршів «Irish Melodies», який генетично пов'язаний із народною ірландською творчістю, поезією мандрівних менестрелів, у якій превалювали патріотичні й волелюбні теми, викликав великий інтерес у літературах багатьох країн Європи. У Росії до початку 20-х років Т. Мур був уже добре відомий як автор орієнтального роману «Lalla Rookh» (1817). «Лалла Рук» складається з чотирьох різносюжетних віршованих поем, що обрамляються прозою. У романі розповідається про подорож індійської принцеси Лалли Рук до свого нареченого – бухарського принца Аліриса, котрого вона ніколи не бачила. Для того щоб розважати принцесу, до її почету було включено поета Фераморса, який складав для потіхи поеми: «The Veiled Propet of Khorassan», «Paradise and the Peri», «The Fire -Worshippers», «The Light of the Haram». Саме цей твір завдяки перекладу В.А. Жуковського другої вставної поеми «Paradise and the Peri» («Пери и ангел») визначив характер ранньої рецепції Т. Мура. Переклад був високо оцінений у колі майбутніх декабристів. Увагу у романі привертала не стільки східна екзотика, скільки майстерно приховані художнім вимислом опозиційні настрої ірландського поета-патріота. Роман «Lalla Rookh» і подібні до нього за своїм характером поезії, знаменують ключові етапи поетичної еволюції В. Жуковського та, за словами О. Янушкевича, «концентрують його естетичні принципи, і є своєрідною ліричною філософією».

О. Пушкіну, який був вихований на традиціях європейської естетики, краса східного мистецтва здавалася лише занадто вигадливою, строкатою, а тому недостатньою для точного вираження поетичної думки. Проте вплив твору таки виявився у поетичному слові російського поета: О. Пушкін запозичив із «Lalla Rookh» прекрасну поетичну знахідку – «гений чистой красоты».

Зацікавленість романом у російській літературі була тривалою: вона відобразилась у творчості П.А. В'яземського, 1.1. Козлова, В.К. Кюхельбекера, Д.П. Ознобишина, A.I. Подолинського та ін. Аналіз рецепції «Lalla Rookh» підтверджує, що специфіку російського романтизму великою мірою зумовив потяг до «східного», утвердження і розвиток концепції Сходу в російській естетиці першої чверті XIX ст.

Гучний успіх мемуарів про Дж. Байрона «Letters and Jou als of Lord Byron» додавав першому періоду рецепції Т. Мура незвичайного характеру. Встановлено, що до 1830 р. частіше перекладали твори Т. Мура, ніж писали про нього самого у пресі. У розділі також проаналізовано нові журнальні публікації уривків із біографічної праці Т. Мура «Letters and Jou als of Lord Byron». Після виходу у світ мемуарів співвідношення перекладів і критичних відгуків про них різко змінюється, хоча назвати критичним осмисленням сукупність розрізнених дрібних публікацій ще не можна, бо здебільшого вони є судженнями загального характеру про місце Т. Мура в англійській літературі, про його творчість та про людей, з якими він підтримував дружні стосунки тощо.

Огляд окремих коротких заміток про Т. Мура, що з'явилися в 30 - 40-і роки XIX ст., свідчить про недостатній досвід критиків в об’єктивній оцінці творчості ірландського поета. Лише стаття «Сэр Томас Мур» у журналі «Отечественные записки» давала чітке уявлення про визначеність місця поета в ірландській літературі та своєрідність його творчості. Уперше для російського читача висвітлювались історичні події в Ірландії кінця XVIII ст., які мали прямий вплив на формування світогляду поета. У статті було наведено багато біографічних подробиць: навчання в Семюела Уайта, колишнього вчителя Р.Б. Шерідана, участь у домашніх театрах, студентські роки в Дублінському університеті. Заслуговує на увагу розділ статті, де йдеться про причетність Т. Мура до організації «Об'єднані ірландці». Зважаючи на аутентичність фактів, можна зробити висновок що, автор статті користувався кількома зарубіжними джерелами, малодоступними в той час широкому колу читачів.

Уперше привернув увагу розділ про Т. Мура в підручнику, призначеному для Імператорського Олександрійського ліцею, що написав Т. Шоу, англієць, який жив і працював у Росії. В «Очерках английской литературы» (1847) Т. Шоу говорить, що Т. Мур – самобутній ірландський поет і є другим після В. Скотта письменником, який зробив перші кроки у формуванні художньої концепції романтизму. Огляд політичної сатири Т. Мура, запропонований Т. Шоу, мав особливе значення, тому що більшість сатиричних творів Т. Мура ще не були відомі в Росії через цензуру. Найдокладніше Т. Шоу розглядає цикл «Irish Melodies» – вершину творчих досягнень Т. Мура. Щоб пояснити новаторський характер у межах національної традиції, він робить екскурс в історію ірландської народної пісні і приходить до висновку, що заслуга Т. Мура була саме в наданні простонародним мелодіям чітких літературних форм. Утім, аналіз «Lalla Rookh» полягає передусім у характеристиці композиції роману, і меншою мірою стосується його поетики. Т. Шоу висловлює дуже важливу думку про стиль ірландського поета, що врівноважує конспективність огляду його інших творів (наприклад, поеми «The Loves of the Angels»). Лекції Т. Шоу – перші кваліфіковані лекції про англійську літературу в російських навчальних закладах. І стаття «Сэр Томас Мур» у журналі «Отечественные записки» (1846 p.), і розділ у підручнику Т. Шоу сприяли посиленню інтересу до творчості ірландського поета, стали джерелами для низки спеціальних нарисів, що з'явилися в російській періодиці через декілька років.

У розділі аналізуються чотири некрологи, опубліковані в російській періодиці в 1852 році. Вони пройняті щирим жалем із приводу втрати світовою літературою визначного письменника. Однак найважливішим є те, що в них зроблена спроба об'єктивно оцінити його внесок у світову літературу. Привертає увагу той факт, що в усіх публікаціях йдеться про фактичне завершення творчого шляху Т. Мура на початку 40-х років. В «Отечественных записках» з посиланням на журнал «Атенеум» повідомлялося про підготовку до публікації щоденника Т. Мура, і це не могло не викликати жвавого інтересу в російських літературних колах. Одну з перших великих статей про Т. Мура було опубліковано в «Современнике», який редагували М.О. Некрасов і І.І. Панаєв. Анонімний автор статті наводив маловідомі біографічні подробиці і стверджував, що життя Т. Мура викликало інтерес, по-перше, через важливу роль поета в англійській літературі; по-друге, через його дружні стосунки з людьми, які були ще більш популярними, ніж він сам. У контексті наведеного судження йшлося про В. Скотта, Дж. Байрона, Роджерса, Кемпбелла. Принципово новим тут було віднесення Т. Мура до «ірландської поетичної школи», яка заявила про своє існування в літературі «трьох Королівств».

Розглядається у розділі також полемічна стаття О. Горковенка, де автор називає ірландського поета «Анакреоном і Катулом XIX століття», висвітлює і коментує низку російських публікацій про Т. Мура. На очевидних запозиченнях із французьких критичних статей (що підтверджується багатьма посиланнями на французьких критиків) побудовано публікацію І. Крешева, який також був перекладачем Т. Мура. У ній простежується тенденція до естетизування поезії Т. Мура, не беруться до уваги описи пороків та страждань у творчості митця. Зовсім іншої думки був такий знавець англійської літератури, як О. Дружинін. Він єдиний із російських критиків помітив зародження в англійській критиці середини XIX ст. тенденції до зменшення значущості творчості Т. Мура і вбачав певний зв'язок між такою недооцінкою і виданням мемуарів про Дж. Байрона. Російський критик спробував розкрити причини популярності Т. Мура і з'ясувати, що власне приваблювало письменників у самій особистості поета, який подарував європейській словесності багато блискучих висловів. У дисертаційній роботі проаналізовано раніше не опублікований рукопис начерку статті О. Дружиніна про «The Fire-Worshippers» («Огнепоклонников») – третю вставну поему з роману «Lalla Rookh», що зберігається в РЦАЛІМ.

Великою статтею на публікацію «Letters and Jou als of Lord Byron» («Записок») Т. Мура відгукується некрасівський журнал «Современник». Розповідаючи про одного з найвизначніших поетів XIX ст., анонімний критик зупиняється на аналізі музичної основи ліричних творів і прагне визначити складники яскравої образності і мелодики поетичного слова. Ця стаття є показовою для розвитку російської естетичної думки і важливою для розуміння особливостей рецепції Т. Мура.

З початку 50-х років XIX ст. Томас Мур усе частіше розглядався критиками як творчо виснажений представник романтичної епохи. Критичні статті, опубліковані у рік його смерті, свідчать про значний інтерес російських читачів до мемуарної літератури, біографічних подробиць життя відомого поета. Завдяки критиці середини XIX ст. у свідомості російського читача склалося уявлення про Т. Мура як про геніального художника слова, що відіграв важливу роль у літературі романтизму.

У другому розділі «Російські романтики і Томас Мур» розглянуто рецепцію Т. Мура, у якій велику роль відіграла аналітична, інтерпретаторська діяльність російських перекладачів, що мала неабияке значення в процесі взаємодії англійської і російської культур, функціонування літератури, її впливу на духовний світ читача.

Серед російських перекладачів Т. Мура особливе місце посідає І. Козлов, чиї майстерні переклади суттєво вплинули на творчість російських романтиків, насамперед М. Лермонтова. Це дозволило по-новому подивитися на характер порівнянь і образних паралелей у творчості Т. Мура та російських письменників. Так, порівняльний аналіз перекладу вірша Т. Мура «As a Beam O’er the Face of the Waters May Glow» – «Луч ясный...» І. Козлова виявив переакцентування змістовних моментів. Розглянувши ключовий образ позбавленого життєвих соків, але ще зеленого листочка, відзначено запозичення різними поетами образної картини гри променя і води як прихованих життєвих сил природи (наприклад, у нарисі «Все тихо – полная луна» М. Лермонтова). Дослідження довело, що твір став відправною точкою для подальших спроб прочитати оригінал (переклади М.П. Вронченка, О.Г. Степанової, О.М. Плещеєва).

Іншою була доля вірша Т. Мура «Those Evening Bells», у перекладі – романс І. Козлова «Вечерний звон». Прямий і безпосередній вплив його перекладу простежується в ліриці Є.П. Ростопчиної, Д.В. Давидова, А.А. Фета, Я.П. Полонського. Естафету поетичних відгуків на цей твір продовжують у своїй творчості О.О. Блок, В.Я. Брюсов, А.А. Ахматова.

В історико-функціональному аспекті розглянуто переклад І. Козлова «Молодой певец» – (вірш Т. Мура «The Minstrel-Boy»), який був першим у числі восьми наступних перекладів «Із Мура». У розділі встановлено літературне джерело балади «Озеро мертвой невесты» – «The Lake of the Dismal Swamp». Тут знайшли відображення майже всі основні мотиви пізньої творчості І. Козлова: спогади про втрати, загублене щастя, бажання знайти заспокоєння у мріях про загробне блаженство.

У дисертації також розглянуто окремі переклади з «Juvenile Poems» – циклу, який не мав широкої популярності в Росії ані в період розквіту романтизму, ані пізніше. Це пояснюється тим, що любовна лірика Т. Мура, заснована на творчій переробці тем і образів античних авторів, для російських романтиків, які сприймали античну літературу безпосередньо, видавалася малоцікавим і навіть багато в чому опанованим наприкінці XVIII ст. поетичним досвідом. І все ж ранні твори Т. Мура звернули на себе увагу і критиків (О. Сомова), і поетів, зокрема, переклад В. Оліна «К плачущей Юлии» (1824) – «To Julia, Weeping» інспірував появу вірша П. В'яземського «Слеза» (1829), у якому простежується не тільки творчо осмислений образно-тематичний план, але й з'являється характерний орієнтальний колорит, пов'язаний з існуванням емблематики «сльози» у російській романтичній поезії.

Творчість Т. Мура різнобічно вплинула також на М. Лермонтова, який читав перші дев'ять випусків «Irish Melodies», роман «Lalla Rookh», поему «The Loves of the Angels» (1823), невеликий поетичний цикл «Miscellaneous Poems» (1827) і твори з циклу «Legendary Ballads» (1828). Роман Т. Мура «The Epicurean, a Tale» (1825), був прочитаний М. Лермонтовим не в оригіналі, а в російському перекладі 1833 р. Зазначені літературні джерела і виявлені образні запозичення та мотиви дозволили розглядати поезію Т. Мура як одне з важливих джерел естетики М. Лермонтова.

Це підтверджується аналізом «вільного перекладу» вірша «Ты помнишь ли, как мы с тобою...», який фразеологічно мало збігається з оригіналом «The Evening Gun». Для молодого М. Лермонтова Т. Мур був живим класиком, популярним поетом, гідним наслідування. Легко вгадуються семантичні паралелі між перекладом І. Козлова «Бессонница» і віршем М. Лермонтова «Не думай, чтобы я был...» (смислова структура збереглася й пізніше варіювалася у вірші «Гляжу на будущность с боязнью»). У дисертації розглядаються випадки безпосередньої творчої роботи М. Лермонтова з текстами оригіналів «When He, Who Adores Thee» («Когда одни воспоминанья»), встановлюється літературне джерело його вірша «Арфа» («The Legacy»).

Творчо переробляючи «The Legacy» Т. Мура, російський поет переніс у канву свого твору цілу низку характерних образних елементів, які становлять основу теми безсмертя мистецтва. Звідси арфа – багатозначний поетичний символ, етимологічно пов'язаний з оссіанічною традицією. М. Лермонтов надає образу арфи іншого змісту, ніж Т. Мур і В. Жуковський, мотив пам'яті, яким пройнятий твір, відтіняє головну ідею: арфа є провідником певних природних сил, які захищають людину. Саме у вірші «Арфа» міститься джерело мотиву майбутнього злиття людини з природою, навіть після смерті. Виявлення численних ремінісценцій у романі М. Лермонтова «Вадим», у східних поемах «Ангел смерти» та «Измаил-Бей» дозволило ввести ці твори в коло порівнянь з Т. Муром. Просліджуються образні аналогії у творах М. Лермонтова, де переосмислюється поєднання в людині потворного і прекрасного.

Біографічна праця «Letters and Jou als of Lord Byron» своєю композиційною будовою нагадувала втрачені щоденникові записи про Дж. Байрона, і саме композиційні новації Т. Мура надихнули М. Лермонтова на ведення записок біографічного характеру. У книзі Т. Мура про Дж. Байрона М. Лермонтов, окрім усього іншого, знайшов винятково яскравий зразок послідовно здійснюваної єдності вихідних ідей, повсякденності і поезії – єдності всього життєвого досвіду. Під впливом цієї книги М. Лермонтов «моделює» свій характер у формі романтичної життєтворчості й у цьому напрямі свідомо будує життя художніх образів, естетично організовує сюжети.

Розгляд рецепції творчості Т. Мура дав змогу встановити, що в російських читачів складалося враження про письменника не тільки за його основними творами, але й за критичними відгуками, які поступово формували стереотип оцінок його творчості. Наприклад, зіставлення Т. Мура і Дж. Байрона як «двох великих геніїв» було звичним, але згодом набуло нових відтінків, особливо після серії мемуарів «Letters and Jou als of Lord Byron» і своєрідної його канонізації. Т. Мур усе рішучіше віддалявся від стійких романтичних канонів, але часто критики не могли побачити цієї еволюції, тим більше її осмислити. Вони мимоволі шукали в минулих творах Т. Мура те, що здавалося зрозумілим і навіть банальним. Така тенденція спричинила відрив письменника від мінливих читацьких уподобань. Показовою щодо цього є перекладна стаття Ш. Нодьє «Байрон і Томас Мур». Образно-оцінні характеристики не завжди беззаперечні, їм властива тенденція контрастного сприйняття двох поетів. Однак проведення чіткої межі між Т. Муром і Дж. Байроном, зроблене визнаним французьким романтиком, наврядчи було переконливим для російських шанувальників таланту цих письменників. Погодитися з Ш. Нодьє можна було тепер тільки в одному – в оцінці поетів з історичної дистанції, враховуючи, що період активного включення Т. Мура в живий літературний процес залишався позаду, а в літературі російського романтизму вже з'явилися власні оригінальні поетичні зразки. З «учениці» російська література перетворилася в «наставницю». Щодо цього періоду показові кілька прикладів імпліцитного, прихованого впливу Т. Мура, що виявлені в ході дослідження, наприклад, запозичення у віршах М.В. Станкевича «Прости!», «Утешенье», «Когда на западе горит...». Розглянуто випадки образного запозичення в Т. Мура В.Г. Бенедиктовим, І.П. Мятлєвим, П.С. Соловйовою. В умовах панування реалізму в російській літературі Т. Мур сприймається як представник попередньої романтичної епохи. Основу рецепції складають наслідування і запозичення, спостерігається не тільки творча переробка образів і сюжетів із лірики Т. Мура, але й слідування його окремих стилістичних і композиційних прийомів, коли запозичені мотиви, уплітаючись у канву твору, стають органічною частиною індивідуального стилю. У свідомості російських літераторів Т. Мур продовжував залишатися геніальним романтиком, одним із найвизначніших у Європі, однак, характер його творчості вже не збігався з потребами російської літератури.

У третьому розділі «Лірика Томаса Мура в контексті російської поезії другої половини XIX століття» здійснено огляд читацьких уподобань, перекладацьких пристрастей і простежується подальша доля творів Т. Мура в Росії. Дослідження в цьому розділі побудоване на матеріалі перекладів із відомих поетичних циклів і стосується проблеми перекладної множинності, коли «один віршований переклад аніяк не перешкоджує появі наступних, що вбирають в себе досвід перетворення оригіналу», як стверджує Ю. Левін.

У розділі досліджуються статті і нариси про Т. Мура в різних довідниках і навчальній літературі. Установлюється авторство статті в «Справочном энциклопедическом словаре» (ним був О. Горковенко), здійснюється аналіз окремих журнальних публікацій. Оскільки Т. Мур у XIX ст. був «програмним» письменником, звернено увагу на підручники університетських курсів (перекладних), із метою вирішення нових завдань і, в наслідок чого з'ясувано, що Ю. Шмідт в «Обзоре литературы XIX ст.», докладно розглядаючи основні твори Т. Мура, приділяє йому велику увагу. Він підкреслює, що вірші «Irish Melodies» мали великий вплив на пробудження у ірландців патріотичного духу. Важливо, що Ю. Шмідт цікавиться питаннями стилю і робить цінні спостереження, порівнюючи поезії Т. Мура і Дж. Байрона.

Поява перекладів у 60-ті роки була спорадичною, що підтверджує різноманітність поглядів як на переклад, так і на творчість письменника. Останнє, як правило, оцінювалося позитивно, а вимоги до перекладу не завжди були суворими. Крім того, у виборі творів для перекладу важливе значення мала їхня тематика (це демонструють переклади О.Г. Степанової, А.Д. Баратинської, B.C. Лихачова, О.М. Плещеєва, М.Л. Михайлова) і жанрові (пісенні) особливості. Не випадково на початку 70-х років серед зарубіжних поетів інтерес викликали насамперед поети-пісняри (наприклад, Беранже, Гейне). Утім, невдалі переклади завдавали значної шкоди репутації Т. Мура; його лірика ніби відсувалася на периферію перекладної літератури, залишаючись, зрозуміло, її невід'ємною частиною.

Характерна риса рецепції «Irish Melodies», що наочно проявилася саме в другій половині XIX ст., – неодноразове звернення перекладачів до окремих, найбільш відомих і найчастіше тематично актуальних творів циклу. Переклад О.М. Плещеєва «Сын менестреля» став третьою спробою прочитання відомого оригіналу «The Minstrel-Boy», за часом своєї появи збігся з назріванням нового витка національно-визвольного руху в Ірландії і свідчив про інтерес російської інтелігенції до подій у далекій країні. В останній третині XIX століття Ірландія остаточно була перетворена в аграрний придаток господарства Англії. Передова російська інтелігенція, ставши на захист народних інтересів, прагнула через тематичний вибір перекладних творів звернути увагу на проблеми і у своїй країні. Досить нагадати, що в середині 70-х років О. Плещеєв пише вірш «Ирландский раб», а близька до народників Ю.В. Доппельмайєр перекладає одну з ірландських мелодій «Remember Thee» («К Ирландии»). Власне, саме тоді в російській журналістиці виникає «ірландська» тема. Співчуття ірландському народу, особливо під час «земельного голоду» 1877-80 pp., виражалося безпосередньо через переклади творів Т. Мура.

Звернення О.М. Плещеєва до циклу «Irish Melodies» – особлива сторінка в історії російської рецепції Т. Мура. Шість добре відомих перекладів дотепер були поза увагою дослідників, хоча вони, як свідчить порівняльний аналіз, відображають еволюцію художніх принципів О. Плещеєва, його естетичні орієнтири. Заслуговує на увагу віддалений тематичний зв'язок вірша Т. Мура «Sail on! Sail on!» («Вперед, мой челн!») зі знаменитим гімном петрашевців «Вперед! Без страха и сомненья ...». Поява плещеєвського перекладу «Ко мне иди» була зумовлена перипетіями долі самого поета-перекладача. Заклик «почтить безмолвною слезою надежды и мечты» можна поставити епіграфом до всієї подальшої творчості О. Плещеєва, якщо розглядати його вірші «Расстался я с обманчивыми снами», «Тебе обязан я спасеньем», «Без надежд и ожиданий».

Тематичний репертуар перекладів творів Т. Мура в умовах жорсткої реакції 80-х років у цілому відображав складне сплетіння тенденцій і течій перехідної епохи російської поезії. Розчарування в суспільних ідеалах спричинило помітне згасання традицій громадянської поезії, але одночасна активізація представників «чистого» мистецтва вплинула на перекладну літературу, яка випробувала девальвацію естетичних критеріїв (знебарвлення мови, зневага до форми в поетичному перекладі). Вражає строкатість імен перекладачів творів Т. Мура 80-х років: О.М. Плещеєв, Д.Д. Мінаєв, К.К. Случевський, М.В. Станкевич, B.C. Лихачов, Ф.О. Червинський, П.М. Краснов, П.В. Биков. Це – не рівноцінні імена для російської літератури, не рівновеликим є і їхній внесок у процес засвоєння творчості ірландського поета.

Слово «мелодія», що часто зустрічається в літературі того часу, дозволило говорити про різновид жанру, який має безпосередній зв'язок з лірикою Т. Мура, хоча сама назва виникає вже в пушкінську епоху (у І. Козлова, М. Лермонтова, М. Маркевича, потім у А. Фета).

Особливої уваги заслуговує перекладацька творчість В. Лихачова, який першим із російських перекладачів звернувся до циклу Т. Мура «Sacred Songs». Опублікувавши п'ять перекладів у 1893 році, він показав Т. Мура в зовсім незвичному ракурсі, ознайомивши читачів з його духовною лірикою. Одним із останніх віршів В. Лихачева була відома, за іншими варіантами перекладів російських поетів, переробка мелодії Т. Мура «The Minstrel-Boy» («Молодой менестрель»).

У російській рецепції Т. Мура останнього десятиліття XIX ст. знову переважає аспект критичного осмислення творчого доробку ірландського поета. Помітну роль в ній відіграла праця Г. Брандеса, яка привернула увагу і вплинула на концепцію М. Цебрикової (стаття «Романтизм в Англии»). Докладно розглянувши її, з'ясовоно, в якому ракурсі відбилися основні характеристики Г. Брандеса. На особливу увагу заслуговує фрагмент статті, пов'язаний з передісторією мелодії Т. Мура «She is Far From the Land» («Она далека от родной земли»), яка знайшла відгук у вірші О. Пушкіна «Для берегов отчизны дальней». Аналіз статті довів, що деякі положення праці М. Цебрикової були викладені під впливом тогочасних подій в Ірландії. Це пояснює відсутність об'єктивності багатьох оцінок і характеристик Т. Мура.

У розділі докладно розглянуті публікації та книги Ч. Тернера. При порівнянні оглядових статей про Т. Мура в навчальних посібниках для студентів Санкт–Петербурзького університету «Our Great Writers» (1865) і «Lessons in English Literature» (1896) виявляються разючі суперечності в характеристиках: вони еволюціонують від поблажливої оцінки поетичної майстерності до визнання безумовної художньої значущості основних творів. К. Вейзер зробив свій внесок у розуміння своєрідності ліричної поезії Т. Мура, поставивши його поруч з Дж. Байроном і П. Шеллі в «Истории английской литературы».

Наприкінці XIX ст. російська рецепція творчості Т. Мура дещо загасала і водночас переходила в якісно іншу площину, відображаючи розвиток російського суспільства, його естетичні й ідеологічні потреби. Багатий досвід опанування творчого доробку Т. Мура на десятиліття залишається незатребуваним, і до нього звертаються вже сучасні літературознавці.