| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, проаналізовано стан дослідження проблеми національного характеру в етнопсихології та в літературознавстві, з’ясовано мету й завдання роботи, визначено об’єкт i предмет дослідження, методологічну основу, розкрито наукову новизну, теоретичну цiннiсть і практичне значення отриманих результатів, а також подано iнформацiю про апробацiю та публікації результатів дослідження.
У першому розділі „Теоретичні засади дослідження проблеми національного характеру” для з’ясування понять „національний характер”, „менталітет”, „національна ідея”, „національний темперамент” проаналізовано результати досліджень національного характеру українськими та зарубіжними вченими, з’ясовано форми вияву національного характеру в українського народу.
На основі узагальнення результатів дослідження українського національного характеру, висловлених науковцями (В. Кафарський, О. Кульчицький, В. Липинський, Г. Лозко, Є. Онацький, Д. Чижевський, В. Янів), сформульовано основні теоретико-методологічні положення, які використовувалися при дослідженні специфіки художнього зображення національного характеру у творах І. Липи.
Було розглянуто особливості відображення національного характеру в етнопсихології та літературознавстві. Розмежування функціонування національного характеру в різних науках дає змогу повною мірою усвідомити сутність цього поняття. Зауважимо, що специфіку народного характеру етнопсихологи почали досліджувати досить давно, а в українському літературознавстві ця проблема привернула увагу науковців лише в 90-х рр. ХХ ст. Ті особливості української етнічної психології, які приховувались і нівелювались упродовж багатьох століть, стають об’єктом наукових студій.
У підрозділі 1.1. „Концептуальні аспекти вивчення національного характеру” окреслено дослідження етнопсихологів, народознавців і філософів про наукову проблему національного характеру.
У структуру національного характеру входять не лише основні риси характеру, які належать українцям. Вираженням народного характеру слугують етнічні звичаї та традиції, народна космогонія, міфопоетика творів, українська етносимволіка. Фольклор, створений народом, є відображенням національного характеру, а народні свята та повір’я є наслідком національних традицій.
У підрозділі 1.2. „Проблема національного характеру в літературознавстві” було розглянуто основні праці в літературознавстві, присвячені інтерпретації національного характеру у творчості письменників. Завдяки працям І. Абрамової, Г. Бійчук, О. Довженко, О. Лаврик, Н. Медвідь, В. Нарівської, Л. Ромас, Н. Санакоєвої відкрилося нове бачення літературного процесу. Проблема національного характеру все частіше привертає увагу літературознавців.
На сучасному етапі розвитку науки питання національного характеру актуалізується. Це пояснюється підвищенням національної свідомості громадян. Виникає потреба переосмислення художньої спадщини багатьох письменників. У зв’язку з цим були написані дисертації, у яких проводився літературно-критичний аналіз з урахуванням етнопсихологічних особливостей творчості таких письменників: О. Гончар, О. Довженко, М. Куліш, Г. Хоткевич. У результаті наукового пошуку творчість цих митців набула нового значення, поповнила скарбницю української національної культури.
Огляд дисертацій, написаних І. Абрамовою, Г. Бійчук, О. Довженко, О. Лаврик, Н. Медвідь, В. Нарівською, Л. Ромас, Н. Санакоєвою, дозволив порівняти особливості художнього моделювання національного характеру у творчості різних письменників.
У другому розділі „Творчість Івана Липи в оцінці критичної думки та літературознавства. Особливості національного світобачення письменника” проаналізовано особливості формування національної свідомості письменника та її трансформацію в площині художньої структури творів. У цьому розділі було всебічно розглянуто громадську та літературну діяльність І. Липи, яка стосувалася національного питання та мала вплив на формування його національного світобачення. Парадигму розуміння ним народного характеру досліджено в листуванні з багатьма письменниками та громадськими діячами (М. Вороний, Б. Грінченко, М. Загірня, М. Коцюбинський та ін.).
Після розгляду критичної літератури про творчість І. Липи в підрозділі 2.1. „Аналіз стану дослідження творчості І. Липи” доходимо висновку, що твори письменника ще недостатньо досліджені, хоча останнім часом у періодичній літературі з’являються окремі розвідки про його життя та творчість.
У підрозділі 2.2. „Джерела формування національного світобачення І. Липи” було розглянуто чинники, які мали визначний вплив на формування світогляду письменника.
Початок ХХ ст. був позначений духовним і національним відродженням, з’явилися нові видавництва „Час”, „Криниця”, „Льон”, „Народний стяг”, поширювалися книги українською мовою, відкривалися бібліотеки, запроваджувалося навчання українською мовою. Подібні заходи сприяли появі національно свідомих людей, які були здатні на відкриту боротьбу з царатом.
Висвітлено участь письменника в політичному житті держави, оскільки це допомагає краще зрозуміти, яку історичну роль у розвитку країни відігравав І. Липа. Складні суспільно-політичні умови, за яких відбувалося формування світогляду І. Липи, не позначилися негативно на його національних переконаннях.
Важливим періодом у житті І. Липи була його участь у заснуванні „Братерства Тарасівців”. Діяльність організації спрямовувалася на відродження національної свідомості українського народу, а її статут уперше заявляв про необхідність самостійного розвитку держави. Ідеологія товариства завдяки діяльності І. Липи підтримувалася такими відомими письменниками, як Б. Грінченко, М. Вороний та М. Коцюбинський.
У коло дружнього спілкування І. Липи входили насамперед люди, які вважали проблему національного відродження основною у своєму житті та були провідними культурними й літературними діячами початку ХХ ст. До них можна віднести М. Вороного, Б. Грінченка, М. Загірню, В. Дорошенка, М. Коцюбинського, І. Огієнка, І. Франка.
У підрозділі 2.3. „Відображення національної свідомості письменника в епістолярній спадщині” досліджено епістолярій І. Липи. В архівах і відділах рукописів знаходяться листи І. Липи до М. Вороного, Б. Грінченка, М. Загірньої та Н. Грінченко (дружина й дочка Б. Грінченка), С. Єфремова, О. Кобилянської, Осипа Маковея, І. Франка, Г. Хоткевича, а також листи до редакцій періодичних видань або до офіційних установ („Літературно-науковий вісник”, „Мета”).
Епістолярій І. Липи відзначається широкою тематикою та проблематикою. Це залежить від адресата й від мети, з якою писався лист. Листи, написані до редакцій періодичних видань, мають суто політичну або громадську тематику. У художніх зразках, адресованих друзям, автор торкається громадських, літературних та культурних проблем. Листи до близьких, рідних носять особистісний характер, але й у деяких з них письменник намагався розв’язати проблеми літературно-мистецького життя.
У третьому розділі „Художнє зображення етнопсихологічних особливостей українського народу у творчості Івана Липи” здійснено літературно-критичний аналіз творчості І. Липи з позицій етнопсихології в модифікаціях жанрових різновидів письменника. У творчому доробку І. Липи наявні такі жанри: казки, притчі, новели, поезії.
У творчості І. Липи простежується позиція автора стосовно складної історичної долі українців. Він вважав, що руйнація національного характеру спричинена русифікаторською політикою царату. Відновлення структури народного характеру можливе після консолідації нації, усвідомлення народом своєї самобутності. Цим пояснюється те, що І. Липа моделював в образах героїв своїх творів характери українців.
У підрозділі 3.1. „Національний код героїв творів письменника” 3.1.1. „Інтерпретація національних архетипів у казках і притчах І. Липи” здійснено літературний аналіз художньої творчості І. Липи в таких модифікаціях жанрових різновидів, як казки й притчі.
У казках, які призначені насамперед для дітей, автор прагнув прилучити дітей до національної культури. І. Липа усвідомлював, яка роль у суспільстві належить письменникам, які своїми літературними творами виховують майбутнє нації – дітей: „Наші діти, що відірвалися від народнього ґрунту, яким школа забороняє говорити на рідній мові, особливо діти по містах, ростуть без казки, хиріють духом, а в кращому разі користуються казками московськими. А між тим казка для дитини – то формування її душі. Казку ніщо не може замінити, ніякі оповідання, ні романи, ні Пинкертони”.
Часте використання письменником образів і сюжетів, запозичених з народних казок і фольклорних джерел, збереження майже всіх принципів побудови народної казки доводить, що він хотів донести до наступних поколінь не лише моральний приклад, а й показати історичне минуле Батьківщини, ознайомити зі звичаями та традиціями українського народу.
Автор свідомо зображує у своїх казках систему випробувань для головного героя, оскільки вважає, що без праці й наполегливості людина не може бути щасливою. За таких умов легше навчити дитину досягати своєї мети та прищепити таку рису українського національного характеру, як працьовитість („Велетень Максим”, „Сирітка”, „Близнята”).
У творчості І. Липи помітне запозичення міфологічних сюжетів. Міфи поступово втрачали свою первинну семантику та трансформувалися в казки. Літературні казки, тісно пов’язані з народними, зберігають міфологічні сюжети й архетипну основу, тобто відбувається взаємопроникнення й змішування авторських казок з народними.
Казки І. Липи репрезентують основні архетипи національного менталітету, такі як: архетип вільної індивідуальності, архетип великої матері, архетип сивого дідуся, архетип блудного сина, архетип природи, архетип трійці тощо.
Варто зауважити, що архетип вільної індивідуальності часто вживається автором поряд з архетипом доброї матері („Сирітка”, „Близнята”).
Своєрідну інтерпретацію архетипу доброї матері І. Липа подає в казці „Близнята”. Образ матері, як і у всіх казках, є позитивним. Він пов’язаний з відтворенням історичного минулого українського народу, сягає своїм корінням витоків народності. Досить часто письменник створює асоціативну паралель пташка – мати, яка увиразнює концепт волі, що глибоко закорінений у психіці українців („Сирітка”).
У творах І. Липи наявні протиставлення та бінарні опозиції, характерні для народної творчості. Автор протиставляє добро та зло („Марійка”, „Лада прекрасна”), правду й кривду („Брехайло та Помагайло”), жадібність і щедрість („Лихвар”, „Два сусіди”), волю й неволю („Сирітка”, „Звіринець на кораблі”).
Лейтмотив багатьох казок І. Липи („Велетень Максим”, „Сирітка”, „Лада прекрасна”) – це прагнення до волі як окремою людиною, так і цілою нацією. Перенесенням ознак цілого на ознаки часткового (неволя нації – неволя кожної окремої людини) письменник створює образ активного головного героя, застерігаючи від життєвого кредо „vita minima”, яке є ознакою українського національного характеру.
Деякі казки письменника – перероблені світові сюжети, але й вони мають національний колорит. Репрезентуючи запозичені сюжети, І. Липа насамперед дбав про наділення характерів персонажів рисами українського національного характеру. Автор водночас знайомив реципієнтів зі світовими сюжетами і, насичуючи казки ментальними архетипами, підкреслював самобутність української нації. Прикладом контамінації іноземного сюжету з авторським вимислом може слугувати казка „Перестиглий овоч”.
Наступним жанром у літературній творчості І. Липи, який йому імпонував, був жанр притчі. Притчі письменника в повному обсязі не зберігають специфічних жанрових ознак. Цим творам І. Липи не властива архаїко-урочиста манера оповіді, своєю структурою та розвитком сюжету вони подібні до казок.
Найвищою цінністю в притчах І. Липи є життя кожного окремого індивіда, боротьба за очищення душі, за духовність. У творах письменника характер інтелігентів не відрізнявся від характеру селян, підкреслювалася духовна єдність різних верств українського населення.
У притчах І. Липи, як і в казках, показано зв’язок людини з навколишнім середовищем, у чому виражається трансформація архетипу природи. Однією з таких притч є „У невідому путь”.
Твір „Геній” демонструє виразно нову інтерпретацію архетипу природи. У цій притчі вперше у творчості І. Липи порушується екологічна проблема. На початку ХХ ст. це була досить нова й незвідана тема, але письменник уже тоді відчував загрозу.
Архетип природи інтерпретується також у притчі „Так минали століття”. Вона починається з пейзажного опису річки й берегів. Річка в українського етносу вважалася своєрідною межею між світом живих і померлих, виступала символом шляху, дороги. Її береги – високі кручі, де щасливо жили люди. Спуститися в долину річки означає підкоритися загарбникам, упасти духом. У притчі верховина символізує гордість, а низина – падіння. Кореляція бінарної опозиції верх / низ дає змогу реципієнтам усвідомити латентний зміст твору.
Невід’ємний від архетипу природи солярний культ українців. У притчах І. Липи досить часто інтерпретується цей культ. Такі твори відрізняються поглибленим філософським змістом („Де ж сонце?”, „Діти од сонця”, „Дух Всесвіту”). Характерною ознакою притч І. Липи було замислення над існуванням Всесвіту, ролі та місця людини в ньому.
У підрозділі 3.1.2. „Міфопоетика новел І. Липи” здійснено літературно-критичний аналіз новелістики письменника.
І. Липа називав свої новели оповідями. Автор чітко не розрізняв жанри новели й оповідання, тому неважко помітити в новелах жанрові ознаки оповідань.
Окрему групу становлять новели революційної тематики: „А хата горить”, „Живі свідки”, „Зелена сукня”. У названих творах українські вояки показані в образах козаків-запорожців, а Україна нерідко виступає в образі гетьманші („Зелена сукня”). Це пов’язане з тим, що автор прагнув нагадати народу дух козацької боротьби, коли під проводом гетьмана Богдана Хмельницького українці часто одержували перемогу. Образ козака є специфічно українським.
Деякі твори І. Липи мають почасти автобіографічний характер, наприклад, у творі „Нові хрести” головним героєм виступає молодий лікар, який тяжко працював у селі, намагався покращити долю селян (письменник працював лікарем).
У новелі „Або воля, або смерть” зображено юнака, який не зміг закінчити медичний університет через те, що був заарештований. Саме так склалася доля І. Липи: він був позбавлений волі за участь у „Братерстві Тарасівців”, перебував у тюрмі тринадцять місяців.
У багатьох новелах письменник орієнтується на сакралізований контекст („Прохожалий”, „Кара”). Запозичення біблійних образів засвідчує існування у творах біблійного інтертексту. І. Липа умовно називає Каїнами всіх зрадників своєї Батьківщини.
Новели І. Липи відзначаються глибоким психологізмом, символізмом і філософським змістом. Письменник намагався відтворити психологію народу, зрозуміти душу.
Міфологічність спостерігається головним чином у творах астральної тематики. Автор змішує свої фантазії з прадавніми міфами й архетипами („Зорі”).
Окрему увагу автор приділяє у своїх новелах зображенню сакральних топосів національного простору, особливо вагомий серед них український степ. Важлива роль належить у новелах („Кара”, „Або воля, або смерть”, „Квіти”, „Сім братів”) зображенню тваринних символів, символів явищ природи (грім, чорна ніч, мряка, темрява). Характери персонажів відповідають загальній тональності творів.
Підрозділ 3.1.3. „Художнє моделювання національного характеру в поетичній творчості письменника” присвячено дослідженню лірики І. Липи. Поетична творчість митця різноманітна й багатогранна.
У багатьох віршах І. Липи простежується антропоморфічне співвідношення людини з природою, персоніфікація землі чи природи або, навпаки, перевтілення людини в явище природи („Мій край”, „Море”, „Суд визволеного краю”). Найчастіше істотою виступає образ рідного краю, який автор наділяє рисами людського характеру. Протиставлення й співвіднесення образів людини та землі є однією з особливостей художнього зображення дійсності у віршах І. Липи. Ставлення до землі як до живої істоти засвідчує повагу до неї, вважається однією з визначальних рис українського національного характеру. Персоніфікація землі надає експресії творам, підкреслює єдність людини й природи. Цей стилістичний прийом трансформує архетип природи в поезіях.
У поезіях автор акцентує увагу на емоційних переживаннях ліричного героя. Образ серця, на думку багатьох філософів, є маркером українського національного характеру та яскраво відбиває специфіку української ментальної свідомості (ідею кордоцентризму досліджували Г. Сковорода, Я. Ярема).
Поетичне осмислення проблем життя українського народу знайшло відображення в низці його творів, як-от: „Мій край”, „Суд визволеного краю”, „Море”, „Люблю людей”. Щастя та добробут нації, на думку автора, залежить від самої нації.
Проаналізовані тексти дають підстави стверджувати, що творчість митця має велике значення в контексті української літератури, його твори наповнені духовністю, естетикою та високим моральним змістом.
Оскільки це дослідження несе на собі роль першопочатку наукової літературно-критичної думки про творчість І. Липи, то важливою його частиною є підрозділ 3.2. „Стильова манера І. Липи”, у якому визначено специфіку стильової манери письменника.
Ураховуючи особливості індивідуального стилю, художню творчість І. Липи, на наш погляд, можна віднести до першого етапу розвитку модернізму, а саме до пресимволізму.
І. Липа намагався підтримувати провідні течії своєї доби, йому імпонували літературні тенденції європеїзму, при цьому він ніколи не втрачав свого індивідуального стилю. Творчість І. Липи відображає єдність символізму й елементів народництва. Це прикметна особливість стильової манери письменника. І. Липа спирався на досвід класиків української літератури, у той же час розробляв нове, те, чого потребувала епоха.
Досить довгий час було загальноприйнятим вважати народництво, наслідування народних традицій та вживання фольклору антиподом модернізму. Останнім часом усе більше з’являється протилежних думок. В. Моренець вважає, що своєрідність українського модернізму полягає в національній специфіці українського художнього мислення, а саме в присутності в ньому фольклору, національної проблематики тощо.
У висновках узагальнено основні результати дослідження.
У дисертації здійснено дослідження особливостей художнього зображення національного характеру у творах І. Липи. Специфіка творчості письменника виявляється в спрямуванні на творення художніх моделей характерів українського народу. Без урахування принципів характеротворення неможливо сформувати уявлення про його творчість у контексті української літератури початку ХХ ст.
З огляду на те, що літературна творчість І. Липи, як і інформація про нього загалом, за радянських часів була заборонена або замовчувалася, спеціальних праць, написаних із сучасних позицій, на цьому етапі розвитку літературознавства не існує. Творчість письменника мала виразно національне забарвлення, тому й не відповідала ідеології радянської влади. На початку ХХ ст. літературний хист письменника визнавався класиками української літератури, а його участь у політичному житті України мала історичне значення.
І. Липа розглядав національний характер крізь призму першооснов українського менталітету: архетипів, міфів, етносимволів. Це зумовило глибинне розуміння автором душі народу. Специфіка національного характеру у творчості І. Липи полягає в зображенні особливої духовності, притаманної психотипу українського народу. У характерах поєднуються релігійні вірування етносу з прадавніми міфами, що створює цілісний образ справжнього українця.
Релігійність слугує однією з важливих рис у створенні характерів персонажів у літературних творах І. Липи. Релігія відіграла особливу роль у житті І. Липи, що спричинило проекцію християнського сприйняття письменника на його художню творчість. Розуміючи особливості релігійного світобачення українського народу, його самобутність, він хотів надати йому офіційного статусу.
Основним джерелом дослідження відображення національного характеру у творах І. Липи слугує етнопсихологічна характеристика образів персонажів, створених письменником. Художні пошуки І. Липи спрямовані на дослідження національного характеру українців через психологічні особливості окремого індивіда. Пов’язуючи одиничне із загальним, письменник прагнув створити соціальну та духовну цілісність українського народу.
Аналіз художньої творчості І. Липи дозволяє дійти висновку про типологію рис національного характеру в його творах: волелюбство, емоційність, кордоцентризм, шанування жінок, фемінність чоловічої вдачі, релігійність, гостинність, але й пасивність, надмірна довірливість, комплекс меншовартості, індивідуалізм.
І. Липа замислювався над проблемами вільного буття нації. Така психологічна характеристика, як волелюбство, найчастіше моделювалась автором за допомогою контрастних бінарних опозицій на кшталт рідний край / чужий край, воля / неволя. Створюється асоціативне поле, яке в повному обсязі демонструє важливість досягнення волі як окремим індивідом, так і нацією.
І. Липа у своїй творчості робить спробу філософського осмислення зв’язку історичної долі держави з етнопсихологічними особливостями українського народу. Дослідження художніх зразків дає змогу стверджувати, що, на думку письменника, провину за численні біди, які були в історії України, несуть не лише вороги, а й сам український народ. У творчості І. Липи засуджується пасивність, надмірний індивідуалізм і комплекс меншовартості нації. У творах письменника вибудовується авторська концепція національного буття, у якій усі психологічні характеристики залежать від волелюбства особистості та від її національної свідомості. Національна свідомість передбачає наявність таких рис, як релігійність, сердечність, повага до жінок.
Творчості І. Липи притаманна алегоричність, він майже ніколи не зображував героїв своїх творів безпосередньо в діях, вчинках, взаємозв’язках з іншими персонажами. Так, наприклад, у новелах в образах українських військових виступають запорозькі козаки („Зелена сукня”, „Живі свідки”). Такими прийомами він додатково створював умови неминучості боротьби у свідомості реципієнтів, яскраво підкреслював основні риси українського національного характеру.
Унаслідок усвідомлення народом духовної єдності виникла колективна народна творчість, вплив якої відчувається в індивідуальній творчості національних письменників.
Важливими джерелами національного характеру в художній спадщині І. Липи були українські традиції, звичаї, фольклор, релігія, національна історія. Окрім цього, національний характер автор розглядав крізь призму національної ідеї та філософії. Тому органічний синтез фольклорних елементів з авторською фантазією у творах І. Липи доводить прагнення автора при моделюванні психологічних характеристик персонажів творів використовувати досвід народу, його історичне минуле.
Дослідження художнього доробку письменника засвідчило, що його твори мають глибинний підтекст, який пояснюється бажанням автора відтворити українську історію, культуру, міфологію. Частковим вираженням народного характеру у творчості І. Липи слугують українські національні етносимволи та міфологеми, які відображають психотип нації, народні традиції та звичаї, календарну обрядовість тощо. З огляду на ландшафт території, природні явища, характерні для нього, знаходить пояснення специфіка народної міфології українського народу, наприклад, концепт степу має не лише географічне значення, він набув в українській етносимволіці значення символу волі та простору, широко застосовується у творах І. Липи для відображення національного колориту (казка „Перестиглий овоч”).
Кожний етнічний символ має свою історію, пов’язану з певними проблемами цього народу, відображає реакцію нації на явища природи, на загарбницькі війни, на речі, які не знаходили логічного пояснення тощо. Моделювання характерів образів персонажів досить часто проводилось у творах І. Липи за допомогою знакових образів-символів, що відповідало особливостям стильового напрямку символізму. Дешифровка символів допомагає глибинному розумінню латентного змісту творів не лише І. Липи, а й інших письменників.
Спираючись на першооснови української культури, етносимволи, міфологеми й архетипи, І. Липа відтворював українські національні традиції в красному письменстві. Осмислення європейської філософії, культури та літератури дало змогу письменнику вміло поєднувати у своїх творах народництво та новітні модерні тенденції. Це дозволило І. Липі створити неповторний індивідуально-авторський стиль.
Для дослідження художнього зображення національного характеру у творчості І. Липи важливим завданням було визначення особливостей світогляду автора. Визначальний вплив на формування світобачення І. Липи справила його участь у товаристві „Братерства Тарасівців”, ідеологія якого стала моральною настановою письменника на все життя. Пропаганда української мови та літератури була частиною життєвого кредо І. Липи. Наслідком відродження національної мови, як вважав письменник, повинна була стати духовна консолідація народу. Велику роль у цьому мала діяльність українських письменників і просвітників. У єднанні різних верств нації (інтелігенції з простим народом) І. Липа вбачав відродження української національної свідомості, яке могло призвести до вільного розвитку України як держави.
Як письменник своїм обов’язком І. Липа вважав зберегти та передати національні звичаї й релігійні традиції, які слугують підґрунтям для духовного розвитку нації, для формування національної свідомості українців.
Незважаючи на цінність творчого внеску І. Липи в історію української літератури, його твори не позбавлені недоліків. Насамперед це надмірна ідеалізація героїв, унаслідок якої спрощуються філософські концепції автора, примітивізуються твори (новели „Сім братів”, „Або воля, або смерть”, казка „Брехайло і Помагайло”).
Таким чином, письменник намагався писати свої твори відповідно до вимог того історичного періоду, виражати основні тенденції українського літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ ст. Творчість І. Липи, наповнена народною культурою, філософією, релігією та етикою, справедливо заслуговує на повернення.
Липа І. Володимир Гнатюк / І. Липа // Укр. хата. – 1913. – квіт. – трав. – С. 318 – 319. |
