ТВОРЧІСТЬ А.КАЩЕНКА: ПРОБЛЕМАТИКА І ПОЕТИКА : ТВОРЧЕСТВО А.Кащенко: ПРОБЛЕМАТИКА И Поэтика

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету й основні завдання роботи, визначено об’єкт дослідження, методологічну основу, методи роботи, означено наукову новизну, практичну цінність дисертації, особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію та публікації, структуру й обсяг роботи.

            Перший розділ “Творчість А.Кащенка в оцінці літературознавців” висвітлює історію досліджень спадщини письменника.

На початку ХХ століття помітне місце в українському письменстві посів А.Ф.Кащенко – прозаїк, драматург, видавець, громадський діяч. Суспільні умови в Україні, коли він творив, характеризувалися активізацією громадсько-культурного життя, посиленням процесу формування національної культури. Знавець козацького життя й побуту А.Кащенко відображав у своїх творах панораму подій, пов’язаних з козацькою вольницею. Він спостерігав й за всіма соціальними змінами, які відбувалися в житті України, вболівав за майбутнє рідного народу, що знайшло вираження в його творчості. Це й призвело до заборони творів письменника в 20-х роках ХХ століття.

Перші кроки по шляху поцінування літературної діяльності А.Кащенка були зроблені на початку ХХ століття. У статті “Белетрист-романтик (З приводу 60 літ народження і 35 літ літературної праці Адріяна Кащенка)” (1918) В.Юноша (П.Єфремов) вказував на популярність творів письменника, підкреслював їх соціально-виховне значення, відзначав вплив на його творчість пісень, дум, М.Гоголя, але й критикував А.Кащенка за захоплення народною поезією. У “Споминах про Адріяна Кащенка” (1923) В.Біднов висвітлив його культурно-просвітницьку діяльність. До “погрішностей” у творах письменника історик відносив неувагу до архівних матеріалів, надання переваги пам’яткам народної словесності, топографічні та історичні помилки, ненатуральні перебільшення, наївний романтизм, ідеалізацію поодиноких осіб та явищ. В.Біднов визнавав орієнтацію автора на усну народну творчість, вважав позитивною участь А.Кащенка в діяльності “Просвіти”. Погляди В.Юноші, В.Біднова на творчість прозаїка поділяв С.Сірополко (1931). Він наголошував на цінності його оповідань у національному вихованні молоді.

            У перші десятиліття ХХ століття деякі твори А.Кащенка здобули належну оцінку й у кількох рецензіях. Зокрема, Д.Дорошенко (1917, 1922) писав, що повість “Зруйноване гніздо” має найбільшу літературну вартість з-поміж численних творів автора, насамперед за зображенням людських характерів, сповнених героїко-романтичного пафосу. “Слабкістю композиції й виконанням” порівняно з повістю “Зруйноване гніздо”, на думку Д.Дорошенка, відзначається нарис “На руїнах Січі” (1922). Про “напущений тон”, “багато натяків”, “мало думок” в останньому писала й М.З. (М.Грінченко) (1907). Позитивну оцінку сучасників отримав твір “Запорожська слава” (1917). Л.Старицька-Черняхівська вказувала на його гуманістичний зміст, виховне значення. На доцільності збірки “Неволя бусурманська в українській народній поезії” наголошував П.Гай у рецензії на працю (1917). С.Русова (1917), В.Біднов (1923) виділили виховний потенціал нарису “Мандрівка на Дніпрові пороги”. Резонанс серед громадськості викликало “Оповідання про славне Військо Запорозьке низове”. О.Грушевський (1917) назвав А.Кащенка істориком Запорожжя, наголосив на цінності пісень і дум, використаних автором, дорікнув йому відсутністю наукового підходу до висвітлення певних історичних подій. М.Грушевський (1924) акцентував увагу на історичних неточностях у творі, переобтяженості номенклатурою. Неоднозначною була оцінка праці “Великий Луг Запорожський”. Д.Дорошенко (1917) оцінив її високо, а М.Грушевським (1924) було висловлено сумнів щодо вивчення А.Кащенком пам’яток та збирання переказів про козаччину й запорозьке життя. Називаючи письменника досвідченим белетристом-популяризатором, він зазначав на “сухості” викладу матеріалу. Рецензії С.Єфремова, М.Івченка, П.Михайловича, Г.Хоткевича є теж неоднозначні в оцінці творів на сучасну авторові тематику. С.Єфремов (1918) звинувачував у “безпорадності” розкриття теми (“За що? Оповідання з часів визвольного руху”), на противагу критикові М.Івченко (1918) зауважував, що А.Кащенко просто передає події революції 1905 року; Г.Хоткевич (1909) піддав гострій критиці повість “Зоряно” за перебільшену увагу до фактів звичайного культурництва, П.Михайлович (1917) акцентував, що письменник багато надає уваги з’ясуванню родинних справ у творі.

У наступні роки творчість А.Кащенка не потрапляла в поле зору критиків. Лише наприкінці 80-х – початку 90-х років намічаються певні зрушення в їх дослідженні. У статтях (Н.Конотопець, В.Бєляєв, Ф.Білецький, С.Пінчук, М.Чабан) спостерігаються спроби більш глибокого осмислення літературно-громадської діяльності А.Кащенка. Досягненням 90-х років стали передусім публікації окремих творів автора, в передмовах до них і коментарях (В.Бєляєв, С.Пінчук, М.Шудря) наведено факти життя, зроблено загальний огляд його творчості.

            З позицій досягнень літературознавства сьогоднішнього дня дослідники творчого спадку А.Кащенка переосмислюють загальновідомий матеріал (Є.Баран, К.Ганюкова, Л.Горболіс, А.Гуляк, Ф.Кейда, І.Зайдлер, В.Пустовіт, Р.Федорів, М.Чабан). Оглядово з творчістю А.Кащенка знайомлять школярів.

            У другому розділі “Проблематика творів А.Кащенка та своєрідність її художнього вираження” схарактеризовано основні проблеми літературної спадщини письменника.

Однією з головних у прозі на сучасну авторові тематику є проблема вибору. Герої його творів вибирають власний шлях самовизначення. У творі “За що?..” (1906) десять в’язнів встановлюють свій шлях до волі, одночасно впливаючи на волевиявлення вартового Каца. А.Кащенко вводить до українського художнього світу репрезентанта єврейської нації, порушуючи проблему безправ’я недержавних націй на території України. Осмислення доби відбувається в проекції на вічні загальнолюдські проблеми. Центром моделі світу є людина з притаманним їй глибоко суб’єктивним сприйняттям дійсності, її відносини з суспільством. Соціальні колізії – основа сюжету твору “Тяжкий гріх. Оповідання з часів першої революції” (1906), в якому екзистенційна проблема вибору нерозривна з морально-етичними: совісті, зради, гріха, кари. Використавши своє право, герой твору Пляма стає на шлях штрейкбрехерства. Елементи психоаналізу, використані А.Кащенком, розкривають душевний стан персонажа, акцентують розвиток його внутрішньої самоідентифікації – від протистояння колективу до спокути. Письменник наголошує на відповідальності людини перед суспільством і карі за злочин. Пляма кидається в безодню, караючи себе за усвідомлений гріх. Природа в оповіданні виступає засобом психологічної характеристики героя. Переплетення особистого й соціального, психологічного й естетичного має місце в оповіданні “Мрії і дійсність” (1906). У ньому А.Кащенко, вирішуючи проблему вибору, звертається до питання про взаємини народу й інтелігенції. Побудований на контрастному зіставленні світоглядних позицій персонажів, сюжет розкриває шляхи становлення людини в період революційних потрясінь, формування особистості. Автор описово подає момент відродження Данила Івановича: від втечі в минувшину до віри в пробудження українського народу. Безвихідне становище робітників, а звідси занепад суспільства загалом, зображено в оповіданні “Дим” (1906). Хронотоп у творі ущільнений і подрібнюється на мікрочастини: льох, барак, квартира, депо. Людей, які в них мешкають, об’єднує прагнення поліпшити умови життя й праці. Проблему трагічного становища робітників письменник реалізував в оцінці соціальної дисгармонії суспільства. В оповіданнях “За що?..”, “Дим” суспільна проблематика поєднується з морально-етичною.    

Актуальними у творчості А.Кащенка є національно-історичні питання. Розуміння національного в нього ґрунтується на засадах народного світогляду. Письменник порушує проблему національного відродження (та й виродження), яка взаємопов’язана з проблемою родовідної пам’яті, взаємин народу та інтелігенції тощо. Джерелом духовного світу українців він вважав розвиток національної освіти, виховання. Конфлікт у нарисі “Щирі малороси” (1906) розгортається на полярності поглядів на розвиток освіти, культури Андрія Марковича та Петра Миколайовича. А.Кащенко через мікродеталь розкриває психофізіологічні таємниці людини. Називаючи національні страви, які “беруть участь” у визначенні позиції персонажів, автор веде героя, Андрія Марковича, до вибору й оцінки лжепатріотства “щирих малоросів”. Образ Петра Миколайовича близький до образу Коростенка (В.Винниченко “Малорос-європеєць”), який став любителем українського тільки тому, що написав книгу “на малорусском языке о шелковичных червях”. А.Кащенко насичує твір діалогами, помітно психологізує його. Хронотоп сприяє вираженню національної свідомості суб’єкта. В організації художнього простору центральне місце належить міфологемі хати, яка є центром етнопростору.

Проблему винищення української нації А.Кащенко порушує в нарисі “Перерід” (1916), яка пізніше простежується в романі І.Багряного “Тигролови”. Якщо в останньому стверджується, що родина українця Сірка виживає далеко від батьківщини, бо зберегла свою етнічну самобутність, то А.Кащенко на прикладі однієї сім’ї ілюструє процес виродження українства. Автор розкриває тенденції деградації родини, України в цілому. Письменник виводить формулу національної трагедії: розрив генетичного коду, що призвів до втрати родовідної пам’яті. Образ дороги як подорожі репрезентовано на пошук істини; образ шляху батька Трохима на Урал асоціюється зі сходженням на Голгофу. Символічний образ дороги орієнтований на міфологічний мотив “повернення блудного сина” до родовідних коренів.  

Проблема духовної анемії порушується А.Кащенком в оповіданні “Пригода з кобзарем” (1906), де відтворено жахливе становище кобзарства на початку ХХ століття, засуджено політику царської Росії, яка знищувала культуру українського народу. У повісті “Зоряно” (1908) прагнення особистості досягти духовних вершин пов’язується з ідеєю морального піднесення народу. Герої вірять у відродження нації і сприяють цьому. Морально-етична проблематика переплітається з соціальною. Вірність, обов’язок, гуманність впливають на вибір героя.

Аналогічні питання мають місце й у драматургічному доробку А.Кащенка. Проблеми “інтелігенція й народ”, “корозія моралі чиновників” знайшли своє вираження в комедії “По закону” (1908). Драматург проникає у сферу життя людини, розкриває мотиви її дій і вчинків, джерела життєвих конфліктів. А.Кащенко, створюючи образ бунтаря, продовжує традиції І.Карпенка-Карого, М.Старицького, М.Кропивницького. Але, якщо корифеї театру зосереджували увагу на образі селянина-бунтаря, то він започатковує образ бунтаря-службовця, що є новаторським в українській драматургії початку ХХ століття (у прозі таким є образ Левадного в повісті Панаса Мирного “П’яниця”). У розкритті змісту комедії значимими є діалоги, які увиразнюють ідею та сюжетні перепитії п’єси. Мова кожного персонажа індивідуалізована, відбиває його культурний рівень, особливості характеру, мету життя. Морально-етичні переконання героїв проектуються на суспільну площину. Автор доводить, що суспільство, яке породило василів петровичів, зубкових, водських, приречене на загибель.

У п’єсі “Зоря нового життя” (1907) порушено проблему освіти, мови й місця інтелігенції у відродженні духовності. У її висвітленні важливим є образ Титаренка, показ умов, які його формували. У п’єсі простежується суперечність цього образу. Якщо на початку твору Василь прагнув служити “темним землякам”, то у фіналі заявляє, що в селі “малий кругогляд”, а тому доведеться жити в місті. Згадаймо, за аналогією, герой повісті І.Нечуя-Левицького “Хмари” Радюк також пропагує “хлопоманські” ідеї, а село йому подобається тільки “поетично”. Культурно-духовні, національно-світоглядні позиції героїв А.Кащенко поєднує з мотивами кохання. Інтимні колізії відіграють у п’єсі відчутну композиційну роль. Вони є чинниками в розкритті суті персонажів, розвитку ситуацій, русі дійової інтриги. Динаміка розвитку почуття проходить у часі й просторі. Драматург використовує колізію любовного трикутника й розгортає її художньо оригінально: Маруся, суперниця Катрі, сприяє її духовному відродженню. Автор в іронічно-сатиричному тоні розкриває “міщанське болото”, порушуючи морально-етичну проблематику. Значення комедії в тому, що в ній акцентовано на потребі реальної праці інтелігенції на користь народу.

П’єса “Напровесні. Драма з життя української “Просвіти” на 5 дій” (1917) тематично перегукується з повістю “Зоряно”. А.Кащенко порушує в ній ту ж проблему взаємин особистості й соціуму, драми людини на тлі світоглядних змін, її місця в долі країни, національного покруцтва. Ключовий персонаж – Галя Махно – дочка генерала у відставці. Сповнена високодуховних ідеалів, вона вірить у поступ справи, що й зумовлює драматизм усвідомлення неможливості примирити власні прагнення з об’єктивною дійсністю. Її ідеали у вигляді поєднання соціальної справедливості й національного самовизначення внаслідок життєвих обставин перетворились на нездійсненні ілюзії. Вона не готова до змін у суспільстві, людській свідомості. Голодування стає причиною смерті. Але мотив смерті має значно глибший смисл: такий результат суперечностей між розвитком людини та суспільними умовами, ворожими для її духовно-морального зростання. Образ Галі перегукується з образом Олесі Балтиз із драми М.Кропивницького “Олеся”. Проте, якщо в драмі А.Кащенка простежується шлях становлення Галі, акцентовано увагу на показі її просвітницьких діянь, накреслена певна реалізація її поглядів, то в М.Кропивницького героїня помирає, не реалізувавши свої мрії. З образом Махна, батька Галі, пов’язана проблема національного покруцтва, виродження козацького роду.

            Ідея відродження нації була однією з провідних в історичній прозі А.Кащенка, яка є джерелом пізнання минулого народу й спонукає до переосмислення націєтворчих орієнтирів. У ній акумульовано суспільно-політичне життя України часів Б.Хмельницького, І.Сірка, доби Руїни. Письменник, зображуючи історичні події та реальних осіб, подає національно-історичну концепцію, персоніфікує певні ідеї.

Проблема міжнаціональних відносин є наскрізною в повістях “Під Корсунем”, “Борці за правду”, “У запалі боротьби”, які охоплюють історичні події Хмельниччини. У творі “Під Корсунем” письменник лаконічно зображає діяльність гетьмана, з образом якого пов’язує постановку проблеми “вождя” й “маси” в розрізі вищеозначеної проблеми. На перших етапах влади Б.Хмельницький постає мудрим, зваженим, хитрим політиком. Він усвідомлює свою місію. У творах “Борці за правду”, “У запалі боротьби” автор осмислює, дає оцінку діянням героя, художньо досліджує шлях становлення й утвердження Б.Хмельницького. Постать його далека від ідеалізації. Однак, висвітлений А.Кащенком хід важливих подій свідчив, що рішення гетьмана були результатом свідомого вибору, який здійснювався відповідно до світоглядних норм героя. Підкреслюючи вирішальне значення орієнтації Б.Хмельницького на волевиявлення народу, гуманістичне спрямування політичної й громадянської його діяльності, письменник підводить до думки про необхідність взаємозв’язку “вождя” й “мас”. У зв’язку з постаттю П.Тетері, героя повісті “Борці за правду”, проблема “вождя” й “маси” розглядається в ракурсі розходження інтересів “вождя” з інтересами народу. Проблема виродження, національного манкуртства нащадків давніх українських родів втілена в образі київського воєводи Киселя (“У запалі боротьби”). Водночас, створюючи цей образ, А.Кащенко протиставляє йому образи І.Богуна, М.Галагана, І.Чорноти як уособлення достойних репрезентантів національного характеру, порушуючи проблему національної честі, гідності, патріотизму.

Проблема міжнаціональних взаємин українців і поляків у творчості А.Кащенка перенесена з суспільно-політичного плану зображення на особистий. Розв’язання проблеми добра й зла починається з вирішення соціально-політичного питання, а далі автор моделює домінування особистого над суспільним. Герої – Марина (“Борці за правду”), Януш (“У запалі боротьби”) – гинуть за свої злочини.           Проблема віросповідання, віровідступництва реалізується у творах прозаїка як у суспільно-політичному, так і в морально-етичному вимірах. Їхня взаємопов’язаність найчіткіше виявляється в повісті “У запалі боротьби”, де міжконфесійний конфлікт із соціальної площини переноситься на приватну. Розкриваючи взаємини між Галиною та Іваном, автор шукає раціональне зерно примирення між поляками та українцями. Він доводить, що споконвічна війна між схизматиками та католиками вже породжує саму проблему співіснування двох полярних вір, а звідси й приреченість відносин між державами. Їх безнадійність простежується й у зображенні стосунків між носіями православної віри: Москва – Україна. У творі “Запорожська слава” автор поруч із проблемою національної зради ставить проблему зради віри, наголошуючи, що віровідступництво – такий же злочин, як і зрада рідного краю.

Проблема етноциду в Україні – центральна в повісті “Зруйноване гніздо”, де зображено дійсність кріпосної доби. Впровадження кріпацтва після руйнації Запорозької Січі зумовило формування нових міжнаціональних відносин. Система соціально-побутових і психологічних антитез “козаки” – “переселенці-кріпаки”, “хохли” – “кацапи” проектується на систему “Україна – Російська імперія”. А.Кащенко намагається знайти витоки протистояння, а звідси й розвитку стосунків.

З образами Прісі (“Під Корсунем”), Марійки (“Запорожська слава”), Галі (“Зруйноване гніздо”) автор пов’язує проблему жіночої честі, гідності, вірності. Захист честі дружини, коханої прирівнюється до боротьби за Україну. Розчаруванням в духовно-моральних якостях жінки є образ Саньки (“Запорожська слава”).

Питання єдності людини й довкілля, збереження природи, історичної пам’яті є наскрізними в історико-краєзнавчій публіцистиці (“Великий Луг Запорожський”, “Гетьманське урочище”, “Мандрівка на Дніпрові пороги”). В останньому з названих нарисів письменник порушує й проблему дитячого сприйняття історичного минулого.

            Третій розділ “Жанрово-стильові особливості творчості А.Кащенка” присвячено дослідженню жанру й стилю творів письменника в його еволюції, що уможливлює осягнення глибинної сутності індивідуальності автора.

            Підрозділ 3.1. “Жанрова специфіка творів письменника” присвячений розгляду проблеми жанрового еклектизму, характерного для творів А.Кащенка, визначенню жанрових різновидів його “історичної романістики”.

            Жанровий еклектизм властивий творам А.Кащенка на сучасну йому тематику. “Дим”, “Щирі малороси”, які він відносить до нарису, доречно розглянути як оповідання (однолінійність сюжету, наскрізні деталі, наявність “скупих” описів, роздумів). Твір “Перерід” підпадає під параметри белетристичного нарису, оскільки фабула має фрагментарний характер, центральною є проблема національного менталітету, визначається ідея, що є типовим для такого жанру. Ознаки новели наявні у творі “За що?..” (сюжетна однолінійність, персонажі потрапляють в незвичайні обставини, увага автора сконцентрована на переживаннях і настроях героїв, дія розвивається динамічно).

            Певні розбіжності існують у визначенні жанрових дефініцій історичної прози А.Кащенка. Вважаємо, що такі твори, як “Борці за правду”, “Запорожська слава”, “Зруйноване гніздо”, “Під Корсунем”, “У запалі боротьби” доцільніше трактувати як повісті (за відсутністю “режиму економії”, наявністю описів поєдинків, розлогістю сюжету, кількістю персонажів та їх характеристик). Заголовні комплекси є своєрідною квінтесенцією твору (“Зруйноване гніздо”, “Напровесні”, “Перерід”, “Тяжкий гріх…” тощо). Якщо взяти співвідношення історичної та художньої правди в межах історичного твору, то історична виступає його першоосновою, як головний чинник достовірності зображуваних подій та осіб. Художня правда нерозривно пов’язана з художнім домислом та вимислом. Взявши за основу співвідношення між фактом і вимислом, виділяємо жанрові різновиди “історичної романістики” А.Кащенка. Найчисленнішу групу становлять історико-художні твори, де домінує вигадка, а документ відіграє другорядну роль (“Борці за правду”, “З Дніпра на Дунай”, “Запорожська слава”, “Зруйноване гніздо”, “Під Корсунем”, “У запалі боротьби”). Зразком історичних художньо-документальних творів, де документ “одягнений” у відповідну художню форму, є “Оповідання про славне Військо Запорозьке низове”. 

            Крім історико-художніх, художньо-документальних творів А.Кащенка виділяємо в його історичній прозі підтипи: 1) белетризовані розповіді з історії України, що були перехідною ланкою: а) від історії до “історичної романістики”, де в популярній формі подається життєпис історичних осіб (“Кость Гордієнко-Головко – останній лицар Запорожжя”, “Над Кодацьким порогом”, “На руїнах Січі”, “Про гетьмана козацького Самійла Кішку”, “Про гетьмана Сагайдачного”, “Сіркова могила”, “Славні побратими”); б) від “історичної романістики” до “історичних студій” (трактат “Неволя бусурманська в українській народній поезії”); 2) історико-краєзнавчі нариси (“Великий Луг Запорожський”, “Гетьманське урочище”, “Мандрівка на Дніпрові пороги”), у яких поєднується сучасний письменникові та минулий аспекти історико-краєзнавчої тематики.

            Жанрові уподобання А.Кащенка виходять за межі прози. Він продовжує традиції української комедійної класики (“Зоря нового життя”, “По закону”), соціальної драми (“Напровесні”), пробує себе в поезії (“Три шляхи (Парасі Ґерчик)”), перекладі (“Казка про рибалку та рибку” О.Пушкіна).       

            У підрозділі 3.2. “Романтичні параметри стильової домінанти історичної прози А.Кащенка” відзначається, що для прози письменника на історичну тематику характерний романтичний стиль зображення подій минулого, моделювання образів історичних осіб, в якому переважає відповідна система тропів і насамперед символів. До певної міри це зумовлено класичною традицією створення типу національного героя.

            Історія А.Кащенком осягається як загальнонаціональний процес. Він використовує “минуле для сучасності”, “історію для життя”. Продовжуючи традиції романтичної прози, автор наповнює сюжет характерними для романтичного письма епізодами, картинами героїчних подій, опоетизовує образи історичних осіб. Письменник створює народні характери, зображує пошук ними свого місця в житті, поєднуючи власну долю з долею України. Він осмислює духовні основи особистості, її внутрішній світ, еволюцію. Серед численних постатей історичної прози А.Кащенка образи Б.Хмельницького, І.Богуна, І.Сірка, П.Рогози, М.Галагана, І.Чорноти. Романтична особистість у творах А.Кащенка – це етнокультурний герой, хоча індивідуалізований.

            У творах “Борці за правду”, “Запорожська слава”, “Зруйноване гніздо”, “Під Корсунем”, “У запалі боротьби” розгорнуто романтичні мотиви. У центрі уваги письменника “історична людина”, наділена романтичними ознаками. Її характер формувався в епоху козацтва. Поєднуючи історичну правду й художній домисел, типове й конкретне, А.Кащенко творить у дусі романтизму художній образ історичного персонажа – Б.Хмельницького. “Завзятим козарлюгою”, “розумною головою” називають його М.Галаган, Д.Цимбалюк (“Під Корсунем”). Пройнята героїчним пафосом постать гетьмана виростає до значення історичної в повісті “У запалі боротьби”. Письменник осягає й художньо відтворює його багатогранну діяльність. З одного боку, – це мудрий і розсудливий політик, з іншого, – це амбіційна людина. Творячи образ гетьмана, автор досягає його життєподібності, тому не позбавляє можливих негативних рис, характеризує “голосами” збоку, а інколи висловлює власне ставлення до нього. Йдучи за романтичним стилем, письменник скупий у його портретуванні. Б.Хмельницький в А.Кащенка – виразник української національної вдачі. Автор визнає внесок гетьмана у справу боротьби за волю своєї нації.

            Пафосом героїки сповнений і твір “Запорожська слава”. Уособленням військової вмілості, справедливості в ній виступає І.Сірко. “Шайтаном”, “характерником” називають кошового вороги. Образ І.Сірка розкривається в дії, через переживання; одним із засобів розкриття його характеру є мова. Аналіз головного персонажа твору дає право наголосити на поглибленні індивідуалізації образу І.Сірка в порівнянні з працею Д.Яворницького. А.Кащенко відтворює образ кошового отамана, спираючись на народнопоетичну традицію. Наділений гіперболічними рисами, він набуває фантастичних ознак.

            Яскравим втіленням ідеалу, утвердженням найвищих духовних цінностей людини, народу є образ І.Богуна (“Борці за правду”). Письменник змальовує полковника Богуна талановитим полководцем, майстром військової справи. Іван, переборюючи почуття до Марини, вибирає шлях боротьби. Богун – непереможний. Та, за версією автора, яка є романтичною алюзією, в усьому йому допомагало волосся Марини, замовлене Астарою. Романтичним настроєм сповнені сцени взаємин Івана й Марини: врятування коханої від смерті, лікування силою любові. Образ І.Богуна – символ невмирущості, незламності, стійкості в боротьбі за соціальну й національну незалежність.       

            Як людину високої лицарської честі змальовує А.Кащенко полковника І.Чорноту в повісті “У запалі боротьби”. Недостатність даних про героя налаштовує письменника на створення художньої його біографії. Іван – романтичний образ, постать із внутрішніми суперечностями, але з “українським нутром” за будь-яких обставин. Чорнота здобуває повагу запорозького товариства. У повісті він виступає постійним опонентом Хмельницького. Письменник з образом Івана пов’язує ідею боротьби, тим самим підводячи до думки про її безкінечність через непродуманість рішень “вождя”. Зіткнення між Чорнотою та паном Янушем – це вплив зіткнення двох світоглядних концепцій народів, двох глибинних національних психологій. Їхній антагонізм з особистих інтересів проектується на суспільно-політичні. А.Кащенко зумів індивідуалізувати характер героя, художньо його типізувати. Чорнота, з одного боку, морально й фізично сильна особистість, а з іншого, – це людина зі своїми болями, переживаннями, розчаруваннями. Якщо Богун зумів вижити після смерті дружини й продовжувати боротьбу, то Чорнота подається автором зболеним, замученим життям, у постійних пошуках смерті “на покривавлених окопах”. Наприкінці повісті відбувається зміна ракурсу його зображення з національно-історичного на релігійно-філософський. Спостерігаємо “втечу” автора в людську душу як останній притулок небуденної особистості в невлаштованому світі. Історичне буття виявляється минущим, відносним. За версією прозаїка, тільки смерть може врятувати людину від страждань.

            У героїко-романтичному ракурсі А.Кащенко змальовує постаті запорожців, які уособлюють все козацтво. Разом з тим кожен з них індивідуалізований, відчутний як характер. Автор поетизує вчинки козаків, трактує їх як винятково мужніх, відважних, готових на самопожертву заради України. Крізь призму характерів козаків письменник осмислює витоки героїчного, етико-філософської місткості національного характеру українців.

            У повісті “Зруйноване гніздо” А.Кащенко зображає формування людини нової історичної епохи, створюючи образи Балана, Рогози. Вони – уособлення непримиренності, стихійного протесту проти нових порядків, постаті їхні сповнені героїко-романтичного завзяття. Моделюючи образи козаків, Івана, Демка, які проходять випробовування, шукаючи щастя на Задунайській Січі, письменник дає свою інтерпретацію події: з руйнуванням Січі виростає нова генерація, здатна до продовження справи батьків. Романтизуючи дії козацтва, А.Кащенко створив багатобарвний і в той же час трагічний образ України, в якому сконденсовано характерні особливості її багатовікової історії. Письменник підкреслює суперечності дійсності, показує різні класи з їх інтересами, ідеалами.

            Романтичним настроєм пройняті жіночі образи у творах А.Кащенка, які є уособленням національного духу, чеснот народнопоетичного морального кодексу (Пріся (“Під Корсунем”), Галина (“Зруйноване гніздо”)). Зацікавленість у розкритті характеру жінки, її поглядів викликає постать Галини (“У запалі боротьби”). Образ Марини (“Борці за правду”) витворено на поєднанні літературних, історичних, фольклорних традицій. Це образ жінки-патріотки, політика, дружини. У дусі народних традицій змальовано образ Марійки (“Запорожська слава”).

            Поетичне мовлення творів – ознака романтичного письма. Автор охоплює різні мовні пласти, передає колорит усіх верств життя. Письменник вдається до звертань, що дозволяє йому наголосити на ніжності української душі. З метою увиразнення й посилення емоційності оповіді А.Кащенко вживає народнопоетичні вислови. Використання у творах історизмів, архаїзмів, військової термінології, описів поєдинків, бойових дій свідчать про належну обізнаність автора в колізіях, деталях епохи, вмінні передати колорит доби. А.Кащенко – добрий знавець вірувань, прикмет, козацьких звичаїв, весільної обрядовості.

            Однією з найхарактерніших рис романтизму є концептуальність символіки. Символічне навантаження у творах А.Кащенка має числова тріада, завдяки якій розв’язується конфлікт, створений дуалізмом. Символічного змісту сповнений чорний колір. У А.Кащенка – це колір зла, смерті. Образ Чорної ради (“У запалі боротьби”) є причиною помсти Б.Хмельницького козакам, образ Чорної долини (“Запорожська слава”) – уособлення домовини. Знаком смерті є й “гуляйгородина”, в якій гетьман вигубив чимало війська під Замостям (“У запалі боротьби”).

            Важлива ідейно-композиційна роль картин сну в структурі художнього твору А.Кащенка. Вони виконують сюжетно-композиційну й характеротворчу функцію. Цей засіб властивий для української літератури межі століть (О.Кобилянська, Панас Мирний та інші). “Вмонтований” у текст, він виконує ідейно-композиційну роль. У сні Б.Хмельницького (“У запалі боротьби”) пророковано його помсту козакам, прийняття ним доленосних рішень. Сон Шевчика (“Запорожська слава”) запобіг загибелі козацького війська. Для Марійки (“Запорожська слава”) сон віщував звільнення з неволі. Смислове навантаження сновидної картини в кожному творі суто суб’єктивне.

            Символічне забарвлення має образ дороги, що є свідком, виразником думок, почуттів героїв, обличчям епохи (“Зруйноване гніздо”, “Запорожська слава”). Його значення у творах А.Кащенка – поліфонічне: дорога в безсмертя І.Чорноти (“У запалі боротьби”) та І.Богуна й Довбні (“Борці за правду”); дорога-пошук кращої долі для свого народу Б.Хмельницьким; пізнання долі (“З Дніпра на Дунай”, “Зруйноване гніздо”). Дунай мислиться як межа між своїми та чужими землями. Дунай має виключно позитивну конотацію. Назва повісті “Зруйноване гніздо” сприймається символічно: знищення сім’ї веде за собою нищення країни. Символом руйнації є образ печі (“Запорожська слава”).

            Органічна злитість героя з природою, її антропоморфізм відповідали концептуальній поетиці романтизму. Реальний вияв це одержало в паралельному зображенні природи й людини, зіставленні людських переживань із природними явищами, апеляції до природних стихій. Пейзаж виступає засобом художнього психологізму. Антропоморфним персонажем розповідей А.Кащенка стає нічне життя природи – нічні побачення й освідчення.

            Для філософського світогляду романтиків характерне посилене значення релігійної традиції. Поєднання релігійного та народного розуміння світу, де складовими є людина, природа, типове для літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її герої відкривають для себе Бога в природі. Красу довкілля вони пояснюють як Божий промисел. Архітектоніку й динаміку взаємин з Богом  Дмитра Балана (“Під Корсунем”) визначає довіра до нього. Перемогу як Божу волю письменник мотивує в повісті “Борці за правду”. У творах А.Кащенка, як і в повісті О.Кобилянської “Некультурна”, оповіданні Дніпрової Чайки “Вона його любила”, Божа воля трактується як Божа правда, всевладність Бога спрямована на утвердження людських чеснот. Мотив покладання на Божу волю відчутне в повісті “Зруйноване гніздо”. Звернення до образу Бога, з одного боку, є засобом зображення емоційно напружених подій, з іншого – формування певного ставлення до зображуваного. Ідею святості православної віри герої творів проносять через усе життя, вони дотримуються церковних традицій, канонів. Зрада віри прирівнюється до зречення Батьківщини. Оцінка віровідступництва у творах А.Кащенка неоднозначна. Не тільки як зречення релігії в ім’я кохання, а й як зрада суспільних інтересів. Засвідчуючи орієнтацію козаків на християнські звичаї, письменник у свої твори вводить елементи останніх.

            А.Кащенко продовжив традиції Т.Шевченка, М.Гоголя, М.Костомарова, зарубіжної літератури, українського фольклору. Так, світоглядна позиція письменника значною мірою зумовлена естетичними засадами Т.Шевченка, в ній явно пропагується творчість Кобзаря, використані ремінісценції з його творів. У поезії-алегорії “Три шляхи (Парасі Ґерчик)” відчутний романтичний струмінь Шевченкового “повчання” доні. Гоголівська “школа” для А.Кащенка означилася в історико-пригодницькій прозі. Героїка козацької минувшини повісті “Тарас Бульба” з її романтичними тенденціями помітна у творі “У запалі боротьби”. Освоєння традицій М.Гоголя відбувається на рівні стилю, сюжетобудови, характеротворення, мови. Стильова палітра А.Кащенка зазнала значного “втручання” і з боку М.Костомарова. Образ Б.Хмельницького, трансформований з праці “Богдан Хмельницький” останнього, письменник трактує крізь призму “костомарівського” бачення, при цьому наражається втратити індивідуальне сприйняття. Досвід Вальтера Скотта залишив знак у засвоєнні письменником романтичних традицій. У творах “Зруйноване гніздо”, “У запалі боротьби” відчувається “вальтероскоттівський стиль” (самопожертва в ім’я друга, націєтворчі орієнтири, віросповідання, пригоди тощо). У цьому напрямку А.Кащенко продовжив традиції П.Куліша.

            Стильова поліфонія характерна для творчості письменника на сучасну йому тематику. Ознаки реалістичного стильового дискурсу простежуються у видимій одноплощинності й відповідній ідейній запрограмованості образів, у портретних деталях, в описах подій (“За що?..”, “Тяжкий гріх…”). У творах “Зоряно”, “По закону”, “Щирі малороси” наявна “взаємодія” реалістичного й романтичного. У першому роль ліричного начала виконує фольклоризація, в інших – елементи гумористично-сатиричного зображення. В оповіданні “Дим” присутні риси натуралізму.

            Проте, аналіз стильових особливостей історичної прози А.Кащенка засвідчує, що автор активно продовжує романтичні традиції.

            У підрозділі 3.3. “Фольклорні трансформації” окреслено систему фольклорних рецепцій у прозі А.Кащенка, що засвідчують глибокі зв’язки А.Кащенка з народною творчістю. Прикладом широкої обізнаності письменника у фольклорі є використання ним фольклорних ремінісценцій на сюжетно-композиційному, характеротворчому, стильовому рівнях.

            Важлива для розуміння періоду Руїни праця А.Кащенка “Неволя бусурманська в українській народній поезії”, в якій представлено зібрані письменником поетичні твори українського народу про його невільницьке життя з історичними довідками до них. Книга складається з семи розділів, які об’єднує тема татарської руїни в долі українців. В “Оповідання про славне Військо Запорозьке низове” автор органічно вмонтовує в систему оповіді пісні та думи, які тематично суголосні з історичним ґрунтом твору. Наявні фольклорні фрагменти в “Оповіданнях…” змістовно не змінюються або ж трансформуються в незначній мірі. Залучення до оповіді народнопоетичних текстів поглиблює усвідомлення певної події, факту. Письменник орієнтується на думи й пісні, бо в них виразно репрезентована героїка минулого, що є домінантою для втілення авторського задуму. А.Кащенко й сам вдається до складання думи у творі “Запорожська слава”.

            У повістях “Борці за правду”, “У запалі боротьби”, де образи кобзарів, кобзарів-“агітаторів” посідають одне з провідних місць, А.Кащенко не тільки цитує пісенні рядки, а подає опис враження від них. Це стосується й оповідання “Пригода з кобзарем”.

            Фольклорні ремінісценції на тематичному, сюжетно-композиційному, характеротворчому рівнях збагачують стиль відображення дійсності в прозі письменника на сучасну йому тематику (“Зоряно”, “Перерід”, “Щирі малороси”).

            Емоційно-значеннєвого змісту у творах А.Кащенка набувають прислів’я, приказки, які є засобом віддзеркалення певних сторін народного буття, підсилення комічності ситуацій. Так, А.Кащенко розгортає прислів’я “З паном не братайся, в прийми не бери і жінці правди не кажи” в ціле анекдотичне оповідання з аналогічною назвою. Наявні фразеологізми у творах А.Кащенка створені за народнопоетичним зразком і відбивають життя українців. Письменник вводить у свої твори формули молитви, народних побажань, прокльонів, лайки, народнорозмовні вислови, що сприяє усвідомленню характеру людини, її світовідчуття, позиції. Значну роль з народнопоетичних ремінісценцій виконують порівняння. Насичені емоційно, вони характеризують народне мовлення героїв, побутово-предметний світ їх оточення.

            Народнопоетичні виражальні засоби є складовими мови творів А.Кащенка: “хліб-сіль”, “лицарі-молодці”, “запорожець-велетень”; “Дивляться запорожці на свій рідний Великий Луг – не надивляться, слухають – не наслухаються”, “на тихі води, на ясні зорі” тощо. На синтаксичному рівні наявність фольклорних елементів проявляється через численні ліричні звертання: “моя ясна рибонько”, “голубчику”, “горличко сизокрила”, “моя доленько”, “лебідонько” тощо. Вони емоційно наснажують текст, створюючи тим ефект щиро-інтимної бесіди. Використання в оповідях мотивів, образів, образних виразів легенд, переказів, обрядового фольклору – досить поширений прийом автора. Він виділяє специфічні риси героїв, вводячи їх у психологізовану розповідь, передає емоційний стан людей. Це зумовлено насамперед тим, що А.Кащенко збирав народні перлини й пропагував їх.

            Одним із засобів національного самоствердження, захисту національної культури є використання народнопоетичних символів, які створюють фольклорну мозаїку поетики письменника. Символічним змістом сповнена поезія “Три шляхи (Парасі Ґерчик)”. Художньо реалізуючи фольклорний символ шляху, А.Кащенко розкриває закономірності зв’язків між ідеєю й особою. У нарисі “Над Кодацьким порогом” фольклорний образ битви, забарвлений у колір крові й сяйва пожеж, символізує “криваву боротьбу братніх народів”. Образ зорі у творах автора – символ пробудження, нового життя, світлого духу (“Зоряно”, “Зоря нового життя”, “Мрії й дійсність”). Письменник осмислює людське життя крізь призму образу долі, який пов’язаний з образом дороги, зокрема в сюжетних лініях Марійки й Саньки (“Запорожська слава”). Традиційний фольклорний образ долі органічно вписується в поетику А.Кащенка. Письменник звертається до персоніфікації Долі, використовує її образ як уособлення людського життя, характерів, моралі.            Складовою авторської метафоричної алегорії є образи-символи орла, шуліки, вовка, крука, що зберігають свій фольклорний зміст. У творах А.Кащенка образ орла – символ гордого, сміливого доблесного воїна. І.Богуна, І.Сірка автор наділяє “орлиними рисами”. Круки, шуліки, вовки – “сумні” символи, які є вісниками смерті. Письменник пов’язує з їх образами мотиви руйнації. У творі “У запалі боротьби” символічною деталлю є ніж як символ помсти, смерті, зла.

            Збірний образ козацтва – уособлення України, її одвічної боротьби за волю та незалежність, мужності, самопожертви, геройства теж бере початок у народних історичних піснях і думах. Образ Запорозької Січі у А.Кащенка – символ козацької вольниці. З темою її руйнації автор поєднує знищення України.

            Прикметною ознакою етноестетики українців дослідники вважають відображений у фольклорі зв’язок людини з природою. Вона у творах письменника живе, застерігає, віщує.

            Аналіз шляхів трансформації фольклорних мотивів у творчості А.Кащенка утверджує в правомірності висновку про засвоєння, використання автором життєдайного словесного джерела народних традицій, його органічне злиття з цією неперевершеною духовною субстанцією. Окресливши основні складники народного джерела прози А.Кащенка, відзначаємо, що вона ґрунтувалася передусім на фольклорних засадах.

            У висновках узагальнюються результати аналізу поетики творчості А.Кащенка, тих її складників, які найвиразніше виявляють індивідуальність митця (проблематика, жанрово-стильові особливості).

            Соціально-політична проблематика, що посідає вагоме місце у творчості письменника й постає в нерозривному зв’язку з морально-етичною, є віддзеркаленням його життя й суспільного розвитку України кінця ХІХ – початку ХХ ст. У прозі А.Кащенка на сучасну йому тематику акцентовано питання національної самовизначеності особистості, культури, мови, освіти, розвінчано потворні явища тогочасної дійсності. У драматургічному доробку автора порушуються проблеми ролі інтелігенції в долі України, особистісності української людини, національно-історичного розвитку України. У творах на історичну тематику висвітлено комплекс проблем, які є актуальними й на сьогодні: вождя нації, духовного лідерства, виродження й національного манкуртства, яничарства, міжнаціональних взаємин, громадянського обов’язку, міжконфесійних відносин, віри, віровідступництва, добра й зла, зради, людського щастя, жіночої честі, вірності. У нарисах “Великий Луг Запорожський”, “Гетьманське урочище”, “Мандрівка на Дніпрові пороги” наголошено на питаннях збереження історичної пам’яті, природи.

Найчисленнішу групу в прозі А.Кащенка становлять історико-художні твори. У ній вирізняємо жанрові варіації “історичної романістики”, її підтипи: 1) белетризовані розповіді з історії (від історії до “історичної романістики”, від “історичної романістики” до “історичних студій”); 2) історико-краєзнавчі нариси. Зразком історичних художньо-документальних творів є “Оповідання про славне Військо Запорозьке низове”.

            Для прози А.Кащенка притаманна взаємодія реалістичного й романтичного, хоча за типом творчості він романтик. Романтичний дискурс його прози виразно засвідчують романтичний герой, характер зображення подій, насамперед історичної дійсності епохи козацтва, система словесно-виражальних засобів, зокрема символіка. Певною мірою це зумовлено й традиціями змалювання національного героя, історії фольклором, класичною літературою. Реалістичне зображення дійсності переважає в оповіданнях “Дим”, “Тяжкий гріх…”, “За що?..”. Творчість А.Кащенка підтверджує, що її автор зазнав впливу Т.Шевченка, М.Гоголя, М.Костомарова, зарубіжної літератури, українського фольклору.