ПОЛІФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ МЕТАФОРИ В ПОЕЗІЇ ЮРІЯ КЛЕНА

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, її наукова новизна. Визначаються мета і завдання, об’єкт і предмет дослідження, окреслюються теоретико-методологічні засади та практичне використання результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі – "Метафора як художній засіб у літературі" – розглянуто естетичні, історичні й типологічні параметри метафори.

Про метафору написано величезну кількість робіт. Вивчення цього тропа стає дедалі інтенсивнішим і швидко поширюється на різні галузі знання. Останніми роками акценти у вивченні метафори змістилися із філології (риторики, стилістики, літературної критики), у якій переважали аналіз та оцінка поетичної метафори, до сфери вивчення практичного мовлення і до тих сфер, які спрямовані до мислення, пізнання і свідомості, навіть до моделювання штучного інтелекту. Помітно зростає теоретична зацікавленість у вивченні проблеми метафори.

У літературознавчих працях співіснують два основні погляди на поетичну метафору: перший розглядає метафору як одвічну властивість поезії, основу образності й експресії, структурний елемент художнього цілого, а другий сприймає метафору як засіб "вишуканості", прийом суто зовнішній, "орнаментальний" елемент. Ці два погляди на троп співіснують вже багато віків, що свідчить про певну повноважність обох. Е.Соловей характеризує їх як "метафору-прийом" та "метафору-відкриття" і вважає, що між ними немає якогось уявного провалля, а є складний діалектичний взаємозв’язок.

З огляду на те, що поетичні уподобання Юрія Клена формувалися під впливом класичної поетики та риторики, особлива увага звернута на тлумачення метафори Аристотелем, Платоном, Цицероном, Квінтіліаном.

За Аристотелем, метафора – це перенесення слова зі зміненим значенням із роду на вид, із виду на рід, або з виду на вид, або у формі пропорції. Мислитель пов’язував метафору із природою мистецтва, про що говорять такі його положення: а) бути вправним у метафорах, тому що тільки цього одного не можна навчитися в інших, це вміння є ознакою таланту, адже створювати яскраві метафори означає помічати подібність; б) метафора великою мірою володіє ясністю, проникливістю і привабливістю новизни, і перейняти її від іншого неможливо.

Класицизм, успадкувавши ідеї античності, регламентував призначення метафори як орнаментальної прикраси. При цьому використовувався в основному лише один із видів метафори, так звана "прозопопея" (уособлення). Класицистична естетика довела розпочату античністю й узаконену в численних стародавніх поетиках традицію риторизації метафори до певного обмеження, оскільки змістовність і структура класицистичного жанру визначалася приписуваною або рекомендованою поетикою нормативністю; дотримання її автором ототожнювалося із майстерністю, а майстерно зроблена "річ" на основі міри і смаку була втіленням розумної краси.

В епоху модернізму, одним із виявів якого був неокласицизм, на перший план виступає творча індивідуальність, а відтак найповніше здійснюється рух від зображення до зображуваного, "наближення" об’єкта, його естетизація. У метафоричному образі об’єднуються ніби несполучні контрастні ознаки, засвідчуючи проникнення людини до складного психологічного світу. Метафора здійснює синкретизм різних відчуттів, поєднує враження слухові й зорові, оречевлює настрій. Експресивність метафоричного образу, його суб’єктивно-перетворювальна сила зростає завдяки вторгненню письменника до інших мистецьких сфер – музичної, живописної. Так з’являються нові можливості метафоричного відображення, відкриваються нові можливості образного пізнання. Так формується полісемантика та поліфункціональність метафори, причину чого можна бачити, зокрема, і в особливостях поетичного мовлення: розширення смислового значення слова, коли його буквальний зміст править тут за форму іншого, метафоричного змісту.

Короткий огляд історичного розвитку метафори (відповідно до теми – з акцентами на класичній та неокласичній поетиці) приводить до висновку про залежність характеру метафори від літературного стилю, панівного в певний історичний період, від творчої індивідуальності письменника.

Дисертант наголошує, що поетичні метафори – це метафори, в яких переносність значення сприймається як несподіванка, як новизна, внаслідок чого індивідуально-авторська метафора набуває ознак контекстуального неологізму, оскільки несподівані асоціативні зв’язки між віддаленими поняттями найчастіше і є поетичною знахідкою автора. Метафора цінна насамперед не тим, що вона підкреслює спільну ознаку, а тим, що показує нові відтінки, нові сторони, нові моменти.

У метафорі пряме й переносне значення, різнорідні асоціації об’єднуються внутрішньо, і це зумовлює її образну новизну й цілісність. Реальні ознаки переплітаються з переносними, змішуються прикмети образу і значення, доповнюючи і збагачуючи одна одну. Втрачається ізольованість, відокремленість одного й іншого поняття – з’являється єдиний образ.

Самобутність метафор тісно пов’язана з вибірковим характером асоціативних зіставлень митця. З безлічі властивостей та ознак об’єктів, які перетинаються в метафоричному уподібненні, поет вибирає, відкидаючи решту, лише ті, які найкраще передають його думку, почуття.

Існують різні ступені метафоризації. Особливо нерозривно зливаються асоціації за умови цілковитої метафоричної заміни, коли автор намагається максимально редукувати перехідні містки між первинним значенням та образом. Метафора об’єднує цілий ряд спостережень, відповідностей, малюнків, навіть суджень. У складних метафорах об’єднується цілий ряд проміжних асоціацій, середні відпадають, залишаються крайні, зумовлюючи неповторність і своєрідність образу.

Метафоричність, будучи зіставленням смисловим і не маючи визначеної форми, як епітет чи порівняння, проникає в усі тропи, становлячи образний ґрунт для них.

Метафора є виразом індивідуально-авторського бачення світу, передаючи емоційне ставлення автора до нього. Образно-метафоричний світ визначає творчу індивідуальність письменника, виявляє специфіку поетичних "органів чуття" письменника, його емоційний тип.

Синтезуючи різні тропеїстичні можливості, метафора тим самим заявляє про себе як про універсальну фігуру художнього мислення, функціональний потенціал якої здатний до комплексної реалізації авторського задуму, до оптимального здійснення його структурно-смислової цілісності.

У другому розділі дисертації – "Риси індивідуального стилю та літературної майстерності Юрія Клена" – відзначається, що культурно-мистецькі погляди неокласиків, зокрема Юрія Клена, вирізнялися глибоким естетизмом. Орієнтація на античність, творчість парнасців, золотий і срібний вік російської поезії, символізм та акмеїзм зумовили ту особливу увагу до форми, поетичної техніки, культури поетичного слова.

Традиційно Юрія Клена відносять до неокласиків (один із "грона п’ятірного", куди входили Микола Зеров, Максим Рильський, Павло Филипович та Михайло Драй-Хмара). Неокласичний стиль творчості властивий його ліричним творам передусім 20-х років. Їм притаманні прихильність до античної філософії життєствердження, класична досконалість, інтелектуалізм, поєднання давнього й сучасного, ретельна до філігранності робота над поетичним текстом, над формою вірша. Від його поезій віє ясністю, чистотою, злагодженістю, що свідчить про вибагливість поета в синтезі інтелектуальних та естетичних спроможностей слова.

Неокласична естетика домінує у творчому доробку поета. Проте окремим його творам властиве неоромантичне забарвлення, яке час від часу виявлялося у творчості Юрія Клена на різних її етапах. Ранню творчість позначена неоромантичними рисами з поступовим переходом до неокласичного стилю. Опинившися в еміграції, поет пройшов певну жанрову-стильову еволюцію – від витриманої у високому неокласичному стилі збірки "Каравели" до історіософських поем. Поряд із розкриттям специфічно української проблематики, вираженої в художньому поєднанні фольклорних та книжних мотивів, образів, символів, Юрій Клен у поемі "Прокляті роки" одним із перших у нашій літературі розкрив трагедію голодомору й масових репресій. Історіософський та потужний художній смисл має і поема "Попіл імперій".

Будучи чутливим до провідних мистецьких течій першої половини ХХ століття, Юрій Клен синтезував у своїй зрілій творчості (у період еміграції) традиції "неокласики" та героїчно-романтичний пафос "празької школи". Тому особливості індивідуального стилю поета слід шукати в контексті естетичних засад, ключової проблематики й тематики неокласичного та празького дискурсу.

У цьому переконує виконаний дисертантом аналіз образних систем у поезії Юрія Клена, зокрема художніх засобів творення.

Найхарактернішими ознаками стилю Юрія Клена є взаємопов’язаність тропів, їхня нерозривна єдність, зрима пластика слова, динамізм художньо-образної системи, її ускладненість. Стильовий аналіз творів засвідчує багатство та самобутність використання автором стилістичних фігур, що надають його творам оригінальної форми, яскравого вираження думок і почувань.

Стиль Юрія Клена успадкував національні та європейські мистецько-філософські традиції, поєднавши водночас риси найновіших модерних літературних віянь, що безпосередньо вплинуло на формування фонетичної, лексичної, синтаксичної структури його творів. Так, лексична система характеризується використанням різних груп лексики як за походженням (народнорозмовна, просторічна, старослов’янська, діалектна, запозичена,), так і за тривалістю перебування та місцем у мовній системі (архаїчна, індивідуально-авторська, історично та культурно маркована). Рідковживані архаїзми, оригінальні авторські неологізми, синонімічні ряди, утворені нагромадженням екзотизмів, поетичні афоризми наділені великими потенційними смисловими можливостями і не тільки збагачують мовну палітру твору, надаючи їй неповторного звучання, а й дають змогу з максимальною точністю відтворити те чи інше явище, характер персонажів. Глибока обізнаність поета зі світовою літературою і філософією, ґрунтовна робота над словом відобразились у художньому мовленні Юрія Клена, збагатили його словами іншомовного походження. Деякі словесні формули мають характер авторських узагальнень і здатні функціонувати поза текстами поезій, увійшовши в арсенал крилатих висловів сучасної української мови. Митець підбирає лексику, яка створює своєрідний колорит мовлення, передає експресію, виражає оціночне ставлення автора до зображуваного ним.

Новітні тенденції розвитку модерністської літератури вплинули на специфіку використання фонетичних засобів. Стилістично увиразненою постає синтаксична структура творів Юрія Клена, що характеризується тенденцією до ускладнення. В осмисленні феномену Кленової поезії особливо вражає стрункість його фрази, а також витончена образність та  ефектність, що засвідчують самобутність його художнього мовлення.

Поетичній мові Юрія Клена притаманні емоційність, експресивність, образність, згущення змісту, асоціативна ускладненість, до цього часто ще долучаються  й шляхетна фоніка та витончена мелодійність. Своїм митецьким доробком Юрій Клен здійснив значний внесок у розвиток ритмо-мелодійних ресурсів української поезії. "Неокласична" музичність у нього виступає не тільки засобом оформлення, а й прирощує зміст.

Підкреслений раціоналізм, рафінований естетизм, втілений у класичних формах вірша, у досконалій побудові фрази, філософічність та інтелектуалізм творів, зверненість до класичного минулого характеризують твори Юрія Клена-неокласика.

Індивідуальний стиль Юрія Клена – оригінальне явище в історії української літератури. Твори митця стали єднальною ланкою різних культурних традицій: з одного боку, етнокультурної традиції українців, а з другого – духовних надбань інших народів. На тлі української етнокультури цей процес виявився найвиразніше, оскільки Юрій Клен реалізувався як український національний поет. На його ідіостильовій манері позначився не лише власний досвід та творчі уподобання, а й своєрідність поетичної парадигми київських неокласиків, яка постала з кращих здобутків як національної, так і світової літературної та культурно-історичної традиції.

У третьому розділі – "Метафора в поетичній творчості Юрія Клена" – виконано текстуальний аналіз творів поета з метою виявлення та оприявнення конкретного матеріалу, що засвідчує особливості метафоричного образотворення та вказує на художню семантику і функціональні значення метафор у тому чи іншому контексті.

Застосування структурно-семіологічного підходу в дослідженні віршових текстів дало змогу виявити і зафіксувати значну кількість різноманітних метафоричних образів.

Для класифікації їх застосовано принципи традиційної поетики, а в основу покладено один із напрямів у теорії пізнання - сенсуалізм, за допомогою якого визначено генезу та художню специфіку відображення поетом як об’єктивної реальності, так і суб’єктивного стану особистості.

Таким чином вдалося сформувати групи метафор, які близькі за своїм походженням та значенням, а також з’ясувати їхнє функціональне призначення у конкретному тексті. Таких груп, які передають діапазон метафоротворчості Юрія Клена, виявилося декілька:

-          метафори зорового класу (окремо виділено кольороназви);

-          метафори слухового класу;

-          метафори смакового класу;

-          метафори тактильного класу;

-          метафори нюхового класу;

-          синкретичні метафори.

В окремі групи зведено метафори які відтворюють психічний стан людини, та метафори, що утворилися внаслідок індивідуально-авторського переосмислення традиційних ("вічних") образів.

Структурно-семіотичний аналіз творів Юрія Клена показав, що метафоричні образи його поезії, які передають зорове сприйняття навколишнього світу, ґрунтуються на ключових поняттях-образах: очі, квіти, ранок, день, вечір, темрява, пори року (весна, літо, осінь, зима), дерева, краєвиди.

Ці образи, покликані розбудити у художній свідомості читача відповідні уявлення про природні реалії, є не тільки засобами пейзажних характеристик зображуваного світу, а й способом об’єднання  в цілість усіх форм природного буття, передусім природи і людини. Наприклад, відповідно до модерної естетики Юрій Клен наділяє образ квітки позитивною оцінною семантикою, яка несе у своєму художньому сенсі виразну прикмету взаємозв’язку видимої (рослинної) і невидимої (духовної) сфер, надає необхідних смислових нюансів в індивідуальному контексті. При цьому втрачається оцінно-смислова визначеність квіткової номінації, характерна для символістської поезії з її своєрідною філософією назв квітів.

Метафоричні образи, створені на основі зорових вражень, насичені асоціативним багатством, позбавлені штучності та лексичної зайвості. Натомість вони вражають стрункістю фрази, точністю вислову, лаконічністю думки на тлі витонченої мальовничості та зорової ефектності, що стало характерним для поезії Юрія Клена.

Особливе місце у творенні метафор посідають назви кольорів. Система кольорозначень репрезентує мікросвіт, що відбиває не лише реальне бачення довкілля, а й історико-культурні традиції окремого народу. Кожен народ широко використовує слова-кольороназви для створення певного образу, позначеного специфікою національного мислення. Одну з головних ролей у цьому процесі відіграють історико-культурні традиції країни; вони сягають давніх філософських уявлень про світ, релігійних учень. Українцям традиційно притаманні такі кольори-символи: чорний (на означення негативу), червоний (щастя, любов), жовтий і синій (життя, свобода), білий (чистота). Спостереження показали, що кольористичну гаму поетичних творів Юрія Клена представлено ключовими словами переважно саме цих кольорів. У результаті дослідження виявлено, що кольороназви Юрій Клен використовує в таких випадках:

1) на позначення реального кольору, що об’єднує кольористичні засоби змалювання реалій неживої природи;

2) як емоційно-оцінні художні означення з метафоричним та символічним змістом, що надають поезії індивідуального характеру.

У цьому розділі представлено і проаналізовано метафоричні образи, створені поетом за допомогою використання таких кольорів, як синій, блакитний, срібний, сірий, сивий, мерхлий, сизий, чорний, білий, червоний, рожевий, багряний, полум’яний, кармінний, жовтий (іржавий, мідний, рудий), зелений, темний та ін. Метафори з "кольоровим значенням" виражають не лише зорові враження, передаючи настрій, окреслюючи мотив, а й серед розмаїття барв дають змогу відчути симфонію ідейних смислів. Метафоричне освоєння кольорів-означень, поєднання різних барв та їхніх відтінків надають поезії Юрія Клена індивідуального звучання, передаючи найтонші психологічні рефлексії. Кожен творчо оприявнений колір насичений індивідуальною смисловою значимістю і здатний викликати найрізноманітніші асоціації.

Світовідчуттю Юрія Клена властиве трепетне ставлення до музичності світу, тому музична стихія органічно входить до поетичного образу, до звучання вірша. У поетичному контексті слова музичної сфери часто позбавляються предметного змісту і передають емоційне сприйняття дійсності., стають засобом естетизації дійсності. Так виникають оригінальні образи сурми, труби, фанфар, дзвонів, фортепіано, скрипки, гітари, органу, а світ звуків постає у конкретно-виражених метафорах, ключовими елементами яких є гул, клекіт, вир, іржання, гуркіт, виття, крякіт, гамір, стугоніння, відлуння, рев, стук. Метафоризація звуків часто набирає яскравого національного колориту, перегукуючись із народними плачами, піснями, із "Словом о полку Ігоревім".

Функціонування метафоричних смакових та одоративних (нюхових) образів у творах Юрія Клена є свідченням "відкритості" неокласичної системи, що увібрала естетичний досвід західноєвропейського символізму, адже у фольклорі і класичній українській літературі вони загалом не були популярними.

Аналіз фактичного матеріалу виявив закономірності вживання Юрієм Кленом слів на означення смакових відчуттів (солоний, гіркий, терпкий, солодкий) та лексем, що подають вказівки на ці ознаки (мед, полин, вино, чаша горя, хліб недолі). Їхня функція полягає у створенні негативної або позитивної експресії, якомога точнішої проекції власних почуттів автора на текст. Метафори такого класу можуть передавати емоційні контрасти, медитативний стан ліричного героя.

Поетичне мовлення Юрія Клена насичене лексемами на означення тактильних відчуттів (гарячий, пекучий, холодний, твердий, гострий тощо), а також асоціативно пов’язаних із ними предметів, явищ, процесів (горіти, вогонь, залізо та ін.). Внаслідок цього виникають самобутні метафори ("згоріли мудрості скарби", "сонце сушить дні мої", "холодна височінь", "вечірня прохолодь у серці"). Враження від навколишнього світу поет передає в почутті, настрої, переживанні. Це робить його поезію психологічно зумовленою і душевною, позначеною щирістю. Маємо складну систему метафоричних перенесень: автор абстрагується від реальних дотикових відчуттів, сприймаючи їх серцем, душею.

Метафори тактильного класу в поезії Юрія Клена передають як реальні термічні, дотикові відчуття, так і абстрактні. При цьому вони можуть уособлювати як позитивну, так і негативну експресію. Найуживанішими є метафори, побудовані на емоційній образності лексем вогонь, зброя, жар, пожежа, тепло, холод, метал, вітер, буря.

У поезії Юрія Клена відобразилась властива людині психологічна синтетичність сприймання світу. Це відповідає тенденціям у літературі ХХ віку, якій були притаманні художні явища, пов’язані з процесами поглибленого синтезу в тропах (синестезія, відсторонення, музичність асоціації). Твори Юрія Клена дають підстави для твердження, що поет наділений здатністю синестезії, тобто властивістю водночас переживати враження, одержані від кількох органів чуття. Синтетизм метафор у творах поета має такі особливості:

а) звук переростає у зоровий образ ("над полем чорний крик сурми полине");

б) зоровий образ починає звучати, стаючи "слуховим кольором" ("Сміються ранки голубі");

в) одночасне сприйняття зорових і дотикових вражень ("Списами світла промені рясні в мозок просотилися мені"); г) музика, спів, звук можуть бути сприйняті на дотик ("і музика серця крає");

д) нюхові відчуття поєднуються із зоровими чи слуховими ("день жовто пах липневим медом", "схрещують бурі великі над нами блакитні мечі").

Багатоканальні асоціації, перехрещення чуттєво-внутрішніх вражень дозволяє Юрію Клену створити нові інновації-синестезії. І хоча метафоричні образи, що будуються на перетині почуттів, є стильовою ознакою символізму, у творах поета власне авторські синестезії втрачають символістську концептуальність і мають здебільшого психофізіологічну основу утворення.

Особливе місце у поетичних творах Юрія Клена займають метафори, які відображують складні психологічні переживання ліричного героя, які через посилання до чуттєвої сфери людини ілюструють емоційний стан героя, його світовідчуття. Аналіз поетичних текстів дає підставу говорити про те, що значну групу складають метафори, створені внаслідок уособлення внутрішніх рефлексій та станів людини. Базовими в таких метафорах є поняття з емоційної сфери: душа, думка, горе, жаль, співчуття, смерть, туга, сум, жах, радість. Зокрема, тут можна виокремити такі типи цих уособлень:

а) метафоричні сполучення, що констатують психічний стан, почуття на певний момент ("в серці сум росте");

б) метафоричні сполучення, що передають динаміку, зміну настроїв і психічних станів людини ("пориває туга в край надземний");

в) метафоричні утворення, що характеризуються незвичною сполучуваністю компонентів ("корч захвату йому аж м’язи звів");

г) метафоричні сполучення зі стійкими стрижневими лексемами (наприклад, сон, п’яний: "серце дише сном і вродою прийдешньої весни"; "вдихай у себе волі вихор п’яний").

Аналіз творчості Юрія Клена виявляє широке використання ним традиційних ("вічних") образів, котрі стали засобами вираження культурологічних, естетичних та політичних переконань поета (образи князя Володимира, Люцифера, Беатріче, Жанни д’Арк та ін.). Під оболонкою досконалих віршів, заглиблених в античне, старокиївське чи західноєвропейське мистецтво, заявляють про себе актуальні проблеми сучасності. Звернення Юрія Клена до античних (Орфей, Муза, Аполлон, Пегас, Ахілл) та біблійних образів (Лот, Ной, Христос, Предтеча, Божа Мати), персонажів української міфології (Дажбог, Хорс, Перун, Сварог), образів світової історії, культури та літератури пояснюється неокласичною спрямованістю його творчості, прагненням знайти в умовах руйнації духовності та соціального краху  загальнолюдські суспільні ідеали поведінки людини, виявити ознаки природної та соціальної гармонії і з’ясувати причини дисгармонії. Для поета характерні глибока ерудиція, літературний смак, вимогливість до художнього слова. Метафоризація образів світової і вітчизняної історії та культури вирізняється як традиційним трактуванням, так і авторським осмисленням. Висока інформативність традиційних образів, їхнє переносне значення зумовлюють їхню поліфункціональність у структурі твору, уможливлюють широкий спектр інтерпретацій.

У Висновках наголошено на тому, що Юрій Клен належить до знакових постатей, з якими пов’язуються оригінальні тенденції в українські поезії першої половини ХХ століття. Виконане дослідження було зосереджене на вивченні художніх засобів, що становили собою креативні механізми, за допомогою яких поет досягав неповторності у витворенні власного художнього світу. Як і кожен поет, Юрій Клен щедро користувався попередніми набутками літературного слова, зокрема й українського, але особливе значення у його творчості мала метафоризація як один із провідних  прийомів моделювання образів та образних систем.

Індивідуальний стиль Юрія Клена – оригінальне явище в історії української літератури. Твори митця стали єднальною ланкою різних культурних традицій: з одного боку, етнокультурної традиції українців, а з другого – духовних надбань інших народів. На тлі української етнокультури цей процес виявив себе найбільше, оскільки Юрій Клен реалізувався як український національний поет. На його ідіостильовій манері позначився не лише власний досвід та творчі уподобання, а й своєрідність поетичної парадигми київських неокласиків, предметом пошуку яких стали кращі здобутки як національної, так і світової літературної та культурно-історичної традиції.

У дисертації ми виходимо з того, що в системі образотворення Юрія Клена провідну креативну роль відіграє метафора. Як відомо, література моделює віртуальну дійсність у конкретно-чуттєвих образах. Відомості про навколишній світ потрапляють до свідомості людини через органи відчуттів, звідки за допомогою нервових імпульсів потрапляють до мозку. Там образи дійсності формують певну структурну модель. Модель у свідомості – це оброблена певним чином інформація, яку прийнято органами відчуття (зору, слуху, нюху, смаку, дотику). Саме ці психо-фізіологічні відчуття і покладено в основу класифікації метафор у нашому дослідженні.

У процесі наукових спостережень над поетичними творами виявлено, що найчисленнішою групою метафор є образні утворення, що виникли на зорових відчуттях. Меншою частотністю позначені метафоричні образи, утворені на основі тактильних (дотикових), одоративних (нюхових), слухових та смакових асоціацій.

Залежно від художнього задуму автора та мовно-образної логіки, від текстуального оточення, кожен метафоричний образ має свою художню функцію. Численні приклади, наведені в дисертації, це підтверджують, та водночас дають можливість визначити провідні функціональні деривати, тобто такі образні утворення, які мають більш-менш стале призначення у поетичній структурі тексту. Таким чином, функціональна своєрідність і спроможність метафоричних образів полягає:

а) у здатності відтворити музичне світосприйняття (відображення навколишнього світу як звучання музичних інструментів, кожен з яких уособлює певний душевний стан ліричного героя, передає багатогранні емоції);

б) в органічному поєднанні звуку і руху, чим досягається матеріалізація часу;

в) у фольклоризації образів, унаслідок чого вони набувають яскравого національного забарвлення;

г) метафоричні кольороназви створюють певну тональність зображення і несуть у собі емоційно-оціночні художні означення; кольороназви в основному відповідають загальновживаній символіці, але в поетичному мовленні, як правило, мають неповторне індивідуальне вираження;

д) метафори передають позитивні, негативні або контрастні емоції, медитативний стан ліричного героя, що дає можливість авторові якомога точніше проекціювати власні почуття на текст;

е) за допомогою метафор вдається відтворити внутрішні порухи, різноманітні рефлексії, психічний стан ліричного героя;

є) метафора здійснює синкретизм різних відчуттів, поєднує враження зорові і слухові, оречевлює настрій;

Аналітичний матеріал дисертації засвідчив, що поліфункціональність метафори у поетичному світі Юрія Клена зумовлена передусім українською національно-мовною картиною світобачення, життєвими і літературними джерелами. Та водночас вона повною мірою відображає естетичні, культурологічні, історичні позиції автора.