КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ: АРХЕТИПНО-ОБРАЗНА СИСТЕМА ФОЛЬКЛОРНОЇ СВІДОМОСТІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Получил заказанную диссертацию очень быстро, качество на высоте. Рекомендую пользоваться их услугами. Отправлял деньги предоплатой.
Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!


Название:
КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ: АРХЕТИПНО-ОБРАЗНА СИСТЕМА ФОЛЬКЛОРНОЇ СВІДОМОСТІ
Альтернативное Название: КАЛЕНДАРНО-обрядовые песни: архетипно-образная система фольклорного СОЗНАНИЯ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі детально аналізується мета і завдання дисертаційного      дослідження, обгрунтовується вибір теми, актуальність та наукова новизна, характеризується стан вивчення обраної проблеми, визначаються її предмет та об’єкт, окреслюється зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, розкривається сфера теоретичного та практичного використання роботи, подається інформація про апробацію та результати праці.


 У першому розділі „Архетипно-образна сфера народної пісні” робиться спроба подати стан осмислення проблеми в її еволюції, розкриваються поняття архетип, архетипний образ як базові структури фольклорної свідомості, окреслюється суть поняття постархетипна структура і форми її вираження у народній пісні.


У підрозділі 1.1. „Дослідження вітчизняною фольклористикою проблеми образного народнопоетичного мислення” робиться спроба представлення генези осмислення вченими фольклорної пам’яті як кодового образнопоетичного генофонду.


Питання особливостей народнопоетичного мислення українців, зокрема й  генези фольклорної пам’яті торкалося  чимало українських вчених. Зацікавлення стосувалися різних аспектів. В. Гнатюк зокрема досліджував значення народної пам’яті у контексті етногенези. Він акцентував увагу на безперервному процесі функціонування народної пам’яті, вказуючи на існування системи зникнення й оновлення фольклорних текстів як інформаційного базису свідомості.


В. Антонович і М. Драгоманов у передмові до видання “Історичні пісні малоросійського народу”  наголошували на наявності історично-поетичного аспекту свідомості народу-творця: “Історичні пісні малоросійського народу – усі пісні, в яких відтворилися зміни суспільного ладу цього народу, – як інші пісні відтворили в собі історію його релігійно-обрядового, інші – сімейного, економічного життя. Відібравши в друкованих і рукописних збірниках пісні, в цьому розумінні слова, історичні, ми одержали поетичну історію суспільних явищ у Південній Русі, в крайньому разі, від ІХ ст. до таких сучасних подій, як припинення панщини”. У контексті комплексного підходу до вивчення фольклору питання спадковості народної пам’яті порушувалися в працях О.Бодянського, В.Гнатюка, М.Гоголя Б.Грінченка, М.Грушевського, К.Грушевської, М.Драгоманова, К.Квітки, Ф.Колесси, М. Костомарова, П.Куліша, М.Максимовича, А.Метлинського, М.Мошинського, І.Франка.


Незважаючи на ,,пута” соціологізації науки, від яких українське фольклорознавство зазнало непоправних втрат в роки панування радянської тоталітарної системи, звільнившись від них, воно швидкими темпами   почало розвивати власний погляд на ґенезу та еволюцію народної культури, яка нині сприймається як естетично-художній підмурівок сукупності усієї системи знань про світ. У наш час спостерігається пильна увага саме до джерел як основної домінанти розуміння структури народного поетичного досвіду. Велика заслуга у цьому належить В.Бойку, П.Будівському, В.Буряку, С.Гриці, В.Давидюку, М.Дмитренку, Л.Дунаєвській, А.Іваницькому, В.Качкану, Л. Копаниці, О. Киченку, Н. Малинській, О.Мишаничу, Г.Нудьзі, Ф.Погребеннику, В. Погребеннику, О.Правдюку,  Г. Сокіл,  Н. Шумаді та ін.


У контексті виявлення генезису фольклорного мислення на рівні пісенних творів помітне місце посідає праця Л. Копаниці “Українська лірична пісня: еволюція поетичного мислення”. У ній зазначається, що “виявляючи історичну динаміку такого екзистенційного фольклорного жанру, як народна пісня, сам процес його становлення, від “архетипів” міфопоетичної свідомості до світоглядних і звичаєвих структур, закцентовано не тільки на теорії реліктів чи як сумі поетичних засобів, а й як складний психокультурний феномен” .


  Архетипіку народного творчого мислення як базового детально аналізує О. Киченко. У праці “Вступ до теорії фольклору” науковець формулює такі етапи становлення образної фольклорної свідомості:


1. Злитність древньої свідомості дифузним комплексом предметів – думок – дій; 2. Посилена робота фантазії, міфологічне “перевертництво”, прагнення не лише виробляти (додавати до природи) необхідні речі, але й визначати їх призначення; 3. Можливість пізнання речей та їх внутрішніх ідей у формах загальних понять про речі, тобто узагальненнях, образних порівняннях, паралелізмах; 4. Вираження уяви (узагальнення порівнянь, паралелізмів у різних сферах нижчої й вищої міфології), формування й закріплення змісту образу, його семантики; 5. Етапи ритму слова, народження словесного образу як усталеної універсальної структурно-семантичної єдності”


О. Дей у праці “Поетика української народної пісні” зазначає, що лірична форма вираження інформації – це духовне явище, “яке охоплює різноманітні з генетичного, семантичного і функціонального поглядів твори, що диференціюються ще й за емоційною тональністю зображення дійсності”. Вчений акцентував на тому, що саме ця емоційність ламає стереотипні форми вираження, тому народна пісня не вписується у звичні архітектоніки народного тексту. “Концепція народнопісенних творів, на його думку, її специфіка, принципи і засоби обумовлюються й визначаються світоглядом колективного творця, його концепцією дійсності, колективною формою художнього пізнання останньої в процесі трудового досвіду, з одного боку, і поліфункціональної природи пісенності та умовами її суспільного існування й збагачення, з другого. Функція композиції – своєрідно відтворити – у художньому узагальненні зв’язки, існуючі в дійсності, в основних рисах моделювати саме життя”.


Надзвичайно актуальна для розуміння образно-архетипної сфери народної пісенності  проблема збереження ліричного горизонту народної пам’яті. З одного боку – це найвразливіший (найемоційніший) рівень свідомості, з іншого – цей рівень свідомості найближче стикується з новітньою пам’яттю етносу. “Народна художня пам’ять – за твердженням В.Буряка – має свою систему інформаційних координат (парадигма народної художньої свідомості), яка у кожному столітті синхронізується з інформаційним свідомісним полем часу і виробляє нову свідомісну парадигму. Синхронізація парадигми народної художньої пам’яті з новою філософією часу – процес специфічний, оскільки інформаційна свідомісна архетипіка (міфологеми часу) довго не дає суспільній свідомості синхронізуватися з новою інформацією на кореневому рівні (вироблення нової структури-концепції бачення світу)”. Автор акцентує на вписуванні інформаційно-свідомісних координат у світову систему свідомісних координат.


Це вписування логічне лише тоді, коли зберігаються фондові системи, на яких формуються інші. Фольклорна свідомість, зокрема її ліричний пласт, визначала і визначатиме працездатність пам’яті на рівні відтворення сучасного інтелекту.


У підрозділі 1.2. „Архетипний образ як базова домінанта фольклорної свідомості” мовиться про архітектоніку архетипного образу і про його співвідношення з власне архетипом; архетипна та образно-архетипна сфери представлені як несвідомісна та свідомісна системи; подається еволюція наукового осмислення проблеми; виявляється образно-архетипна сфера народної пісні як система інтерпретації світу; підкреслюється співвідношення між архетипним, архетипно-образним та художнім компонентами народного твору.


Народна пісня  як система відбиття світу, безперечно, відтворює зображально-виражальну модель людської свідомості саме на рівні частотності архетипного засвоєння інформації. Найдревніший пласт найбільш архетипний й архетипно-образно виразний. Чому архетипний ми виокремлюємо в окрему категорію? Тому, що у пісні є позатекстова сфера, яка діє на читача, слухача. Це той позатекстовий сугестив, що переходить від покоління до покоління і сприймається на рівні підтексту, інтуїції, навіювання. На рівні тексту він лише дотикається до нашої історичної пам’яті. Це – відповідно, сугестив, не фіксований ближньою (реальною) свідомістю, що є інформаційним пластом позасвідомісного досвіду етносу (етнічної свідомості). Звичайно, найглибший архетипно-образний пласт – у обрядових піснях (пісні весняні, русальні, петрівчані, купальські, обжинкові, колядки та щедрівки, весільні пісні). Останні виявляють у собі найархаїчнішу цілісну систему ще тотемічного мислення, яка, безперечно, найсугестивніша, найархетипніша. Пізніший шар народної пісенної творчості – більш сучасний з позиції “розархетиплення” (зняттям архетипної образної однозначності сприйняття). Сюди найперше слід віднести  ліричні пісні (родинно-побутові,  соціально-побутові, історичні). 


Загальна система архетипно-образної наповненості фольклорного поетичного мислення при цьому матиме такий вигляд:


календарно-обрядові пісні – найсугестивніше архетипне поле;


родинно-обрядові (насамперед – весільні) пісні – на рівні представлення цілісної архетипної (міфологічної) системи;


родинно-побутові пісні – архетипи етики родинного життя. Тут фрагментарно представлено весь макрокосм архетипної уяви про світ. Архетипіка при цьому  виступає як праматриця-кліше;


балади – ближчі до міфоконструкції мислення, де вживається образно-архетипна форма у контексті соціально-побутової інформації.


історичні пісні – новий рівень свідомості, де архетипна база більше працює як стереотип (на передньому плані).


У підрозділі 1.3. „Особливості вираження етнохудожньої інформації за допомогою постархетипних структур у народній пісні” досліджуються постархетипні структури інформації народної пісні, виявляється архетипне (несвідоме), образно-архетипне та образне (художнє) поле тексту (дії).


Розщеплення міфосвідомості й остаточне виокремлення фольклорного, художнього та публіцистичного мислення не означало зникнення домінантної основи народного поетичного мислення – архетипно-образного пласту. Особливо в обрядовому фольклорі він функціонує з високою мірою достовірності емоційної передачі інформації (беззаперечності, безапеляційності сприйняття). Це ще, фактично, міфосвідомість – мислення, що базоване на неусвідомленості сприйняття факту. Пізніше, навіть в обрядовому фольклорі відбувається зменшення сугестивного навантаження інформації. Фіксується відрив словесного вираження від ритмічного (рухового). Відбувається фрагментація системи обряду, зниження його емоційно-образного поля.


  Найповніше представляють свідомісну диференціацію сприйняття світу пісні весняного календарного циклу. Спочатку в них іде діалогічний масив (він краще синхронізується з рухом). Потім діалогізація поступається монологізації як вияву авторського відношення до світу. 


У “видимих” структурах (зафіксованих свідомістю) важливу роль відіграє система опор-стереотипів – своєрідних образно-смислових моделей, які сприяють запам’ятовуванню. О.Дей зауважує в структурі поетичних текстів “способи осмислення” фіксованих слідів вражень” і переходу від короткочасної до довготривалої пам’яті. Тут спрацьовує логічне мислення, яке виходить на рівні аналізу, синтезу й узагальнення, хоч усе це відбувається у загальному естетичному каноні певного естетичного ідеалу, певної історичної епохи. У такий спосіб народне поетичне мислення проходить тривалий шлях від несвідомої фіксації до її усвідомлення і поступового виявлення системи зберігання архетипної інформації, а головне – інтерпретації аж до сучасного художнього рівня, в чому й виявляється інформаційний інтелектуальний генезис та еволюціюя людської свідомості. “Закостенілі” опорні елементи: ритм, рими, структурна стереотипіка, її динаміка, смислова і деталева синонімія – все це пам’яттєве й образне поле народної поетичної свідомості, що проекціює знання етносу про навколишній світ.


У підрозділі 1.4. „Пам’ять конкретного носія фольклору у контексті образно-архетипної еволюції народної пісні” досліджується проблема співвідношення пам’яті носія фольклору і пам’яттєвого фонду народу, виявляються чинники, за яких функціонує пам’ять інтерпретатора фольклору.


Аналіз фольклорно-архетипної пам’яті окремого носія корелює поняття особистісних архетипів у системі народного поетичного сприйняття на основі інформаційної системи, яка називається піснею. Тобто пісенна творчість народу тут виступає як своєрідний поетичний літопис-матриця. Отже, це пам’ять не лише носія конкретного, а й, водночас, узагальнена пам’ять, яка ретранслює (висвітлює) суперпам’ять народу, починаючи з найдавнішої інформації про його світобачення. З іншого боку, пісня у контексті конкретного життя Явдохи Зуїхи була “вирівнювальним” (психологічно) моментом. Пісня функціонально важлива для психології сприйняття світу у стресовій ситуації. Мовиться не лише про психологічне урівноваження душі під час горя, а й про, скоріше, “входження” в часову пам’яттєву поетичну матрицю народу, де співвідношення часу, простору, психологічних домінант (горя, радості), багатоликість досвіду виводять душу конкретної індивідуальності у “надконкретний” погляд на світ. Це своєрідний узагальнений поетичний досвід сприйняття світу, який підтверджується індивідуальними оцінками (переживаннями).


Щодо особистісних якостей (характеристика пам’яті) Явдохи Зуїхи, то маємо таку характеристику психологічно-комунікативних даних виконавиці – здатність запам’ятовування, відповідно, глибинний фольклорний масив текстів, природна комунікативність (красномовність), природний гумор як тип свідомості, здатний до іронічного дистанціонування від об’єкта/суб’єкта. Тобто перед нами – тривкий тип пам’яті інтерпретатора, здатного не лише формально запам’ятовувати, а й “регулювати” текстовим, усним дискурсом з позицій усталеної структури-матриці народної свідомості. Знання системи поетичних стереотипів гарантувало транслятору високий процент відновлювальності текстів при їх втрачених фрагментах.


Підрозділ 1.5. „Визначення критеріїв архетипно-образної структури народної пісні” відображає зміст, поставлених у ньому завдань, вже самою назвою.  Засадничим критерієм, який детермінує зміст усіх решти критеріїв є наявність архетипної, архетипно-образної інформації на рівні сугестивного (несвідомого) знання.


 Для визначення критеріїв виявлення архетипно-образної структури народної пісні чітко диференціюємо архетипні пояси (горизонти) народної свідомості на інформаційному рівні: архетип; архетипний образ (міфологічний образ); фольклорний образ (перший рівень художнього образу); документальний образ (базований на реальній основі); художньо-документальний образ (поєднання реальності інформації і образної аналогії). Усі ці визначення, за загальною класифікацією архетипного мислення як усталеності свідомісно-інформаційних ознак, можна класифікувати як архетипи різних рівнів свідомості: архетип – образний (міфологічний) архетип – фольклорний архетип – художній архетип – документальний архетип – художньо-документальний архетип.


За соціально-культурним рівнем народного мислення можна послуговуватися і таким класифікаційним рівнем: архетипи етнічні, історичні, національні, художні, психологічні, етичні, естетичні.


 Виокремлення у тексті пісень відповідних архетипних елементів проілюструвалио не лише віковий зріз поетичної свідомості, а й відповідну складність структури тексту на міфологічному, фольклорному та художньому рівнях.


У другому розділі „Образні архетипи в українській народнопоетичній творчості календарно-обрядового циклу” детально аналізуються в аспекті виявлення архетипно-образної основи всі цикли календарно-обрядової поезії – весняні пісні, русальні, петрівчані, купальські, жниварські, колядки і щедрівки.


У підрозділі 2.1. „Весняні хороводні пісні як відображення архетипно-образної свідомості” зазначається, що за смисловою й змістовою конструкцією (функцією тексту у хороводі, який має магічну дію), текст має синкретичний характер, бо, водночас, будучи за образною структурою фольклорним (первинно-образно дистанціонованим), у магічній функції умовно реального мислення, він втрачає цю предметну дистанціонованість і, в цілому, є архетипно-образним (міфологічним), бо функція міфологічного мислення, як уже зазначалося, – це сприйняття світу, його явищ як беззаперечної даності, а фольклорного (первинно-образного дистанціонованого) – це сприйняття, що базоване на створенні первинної образної аналогії. А це вже функція раціонального (логічного) відображення явищ світу. 


У текстах, які представляє Явдоха Зуїха, одразу помітно, що зміст творів вже віддалений від обрядової першооснови і не несе зовні такої яскравої магічної функції. Хоч зрозуміло, що при всіх часових змінах текст хороводних пісень не може відійти від історичної першооснови повністю. Перше, що виказує його магічний пласт – це дієвість обрядового дійства у текстах пісень – це скоріше другий горизонт магічності, бо  перший – це сам обряд, навіть якщо це звичайний рух колом. Тексти, які співаються чи промовляються мають свої сюжети, часом дискретні від цього кола. Це, так би мовити, накладання подій на головну дію обряду. З сюжетів другого плану найбільше вирізняються дієформи виорем-засієм, потім – ламати, здіймати, копати, танцювати, вишивати, потім виходити, виводити, вести, носити, ходити, гасити, обламати, літати, хитати, впускати, розірвати, потоптати, сидіти, їсти, пити. Тобто, у дієслівному ряді ми можемо відчути весь процес проходження етнодійства, починаючи з оранки і закінчуючи вечерею і танцями. Третій пласт магічності на дієвому тлі виносить на перший план несуттєві дрібниці. Але вони теж включені (долучені) у систему-обряд, бо є допоміжними і допомагають уявити цілісну картину магічності: обіймати, цілувати, сидіти, торгувати, продавати, викупляти, одізватися, хвалити, випити, випросити, засміятися, запишатися, випросити, віддати, нести, брязнути, стрибнути та ін. Розумові дії представлені на середньому рівні, бо магія обряду не вимагає, а точніше, не передбачає глибинної осмисленості дійства. Хоч сам факт гри-присутності в обряді виконавців, скажімо, ХІХ століття все ж несе певну дієвість умовності, бо процес свідомісного дистанціонування до міфологем часу вже наявний. 


У підрозділі 2.2.Образні архетипи русальних та петрівчаних пісень у контексті свідомості одного носія фольклору” аналізуються образні архетипи, які є складовою  специфіки пісень літнього циклу.


Літній цикл календарної обрядовості входить до цілісної системи уявлень древніх слов’ян про єдність людини і природи. Відповідно пісенні тексти фіксують елементи цілісної системи сприйняття світу. Тобто ми говоримо про існування архетипної праматриці (смислового, образно-сугестивного сюжету світобудови). Оскільки носій фольклору не міг пам’ятати весь пісенний фонд (відбитки сюжетів життя), то він представляв лише фрагменти цієї своєрідної життєбудівничої дії. Носії фольклору типу Явдохи Зуїхи, що мали унікальну пам’ять, більш системно представляють сюжет життєвої дії, за яким можна відновити систему світосприйняття давніх слов’ян.


Метод реставрації цієї дії найпростіший: накладання фрагментів (елементів) пісенного фонду носія на світоглядну картину світу, зафіксовану в історичних пам’ятках – міфах, легендах, інших жанрах фольклору.


Якщо виявити основну систему ритуально-міфологічної основи літнього циклу календарної обрядовості, то вона має своєрідний кульмінаційний центр – свято Купала. Всі інші дійства, що передують йому – це своєрідний вступ-приготування до панування літа на землі. Міфологічна основа цього передсюжету таака: день Раю (Юраю, Юрія) – свято першого вигону худоби на пасовища. Звідси – ритуали поклоніння деревам або тваринам (наряджання деревця-гільця, прикрашання тварин квітами та стрічками). Клечальна (Зелена) неділя – пік вияву культу дерев та тварин. Відповідний обряд клечання – прикрашання зеленню хати та подвір’я. В цьому наявна магія відганяння нечистої сили та стимулювання швидшого озеленення землі. Наступний етап – Русальний тиждень, що свідчив про завершення весни і настання літа. Відбувалося своєрідне задобрення духів лісу і поля, а також померлих предків.


У підрозділі 2.3. „Своєрідність трансформації купальських пісень у архетипно-образній системі” йдеться про те, що синкретизм магічних дій (сюжетів) ілюструє потужну архетипно-образну основу купальського циклу пісень, де, все ж, архетипне, як несвідоме, поєднуючись зі свідомим, зокрема соціальним досвідом людини, утворює оригінальну систему: етнічна пам’ять – міфологічна пам’ять – фольклорна пам’ять. Лише у контексті фольклорної пам’яті фольклорні елементи можуть “занижувати” свою архетипну напругу (архетипну місткість), бо з часом текст, танець, з розвитком аналітичної функції мислення, не сприймається як беззаперечна даність-стан, що не піддається осмисленню. Людина навчилася свідомісно дистанціонуватися до обряду, дії. Образне сприйняття при цьому стає ідентифікованим, суб’єктивним, а це відображає специфіку художнього типу мислення, художнього відбиття дійсності.


Купальські пісні, які представила Явдоха Зуїха, теж відтворюють систему купальського обряду-дійства. Безперечно, що вся система обряду вже не може бути представлена у зв’язку з часовою дистанцією. І, все ж, фіксуємо наявність головного героя усього дійства – Купала.


Цілком зрозумілим є олюднений контекст характеру Купайла: “Де ти, Купайло, ночувало?” Побутовий контекст настільки олюднює героя, що він сприймається, як людина – ночує, вечеряє. І хоч присутність героя подається піснею як формальна, важливо те, що народна пам’ять персоналізує Купайла. Архетипний контекст твору (несвідоме) виявляється у природності і органічності сприйняття героя (як свій серед своїх). Він існує, і його існування не треба ставити під сумнів. Тобто тут поєднуються два рівні: архетипний (несвідомий) і образно-архетипний (міфологічний), коли інформація сприймається як незаперечна даність. Безперечно, в цьому вже проявляється первинний художній рівень (фольклорний) як узагальнююча модель художніх характеристик (первинно-художньотипізованих). Відзначено іронічний стиль у ставленні до Купайла – середній рід звертання: “ночувало, вечеряло”, гумористичне забарвлення: “хрущі у борщі”. Тобто у творі наявна сильна система виявлення індивідуальної творчої свідомості у контексті колективно-авторського узагальнення. Звідси – і специфіка системи світобудови колективно-авторська: якщо свідомість дистанціонується (дає свій малюнок функції божества як людини та ще й в іронічному стилі), то це свідомість достатньо ідентифікована і соціалізована, хоч і не позбавлена сильних міфологічних складових.


У підрозділі 2.4. “Обжинкові пісні у контексті жнивного обряду як відображення архетипно-образної свідомості українців” змодельовано архетипно-образну основу цього обряду.


Обжинкові пісні точно передають систему вірувань українців, хоч давній пласт пісень не залишився. Тексти до нас дійшли , в основному, з часів кріпаччини. Тим-то  в них відчувається надто інтенсивний розвиток історичної народної поетичної пам’яті.


 Історично сталося так, що жнивна тема викінчилася лише у обжинковій тематиці, яка є своєрідним вінцем жнивного обряду. Пам’ять Явдохи Зуїхи представляє двадцять текстів обжинкових пісень. Здебільшого вони побутового плану. Це засвідчує, що первинна основа (архетипна основа жнивних свят, драматургія сюжету магічного) майже не збереглася. У зв’язку з цим виникає інша проблема: чи залежить магічність тексту від усвідомлення не лише смислу тексту, а й від відчуття (знання) учасниками сюжету загальної магічної дії.


Якщо говорити про систему народних прикмет, забобонності, то пісня кожного часового відтинку так чи інакше синхронізується з реальною народною свідомістю і набуває того первинного (магічного) смислу, який притаманний даному часу. Тобто можна говорити про постійне сугестивне (архетипне) поле народної пісні. Нам здається, що жнивний пласт пісень, який представляє носій фольклору, хоч і локальний, але виявляє елементи системи – “жнивний обряд”.


Аналіз тематичного діапазону і дії, що представлено в тексті, свідчить, що чіткої диференціації на обрядові цикли “зажинки – жнива – обжинки” нема. Є загальна жнивна тематика, яка представляє всі елементи жнивного обряду. Процес самих жнив фіксується скупо, але результат (тема обжинок) – чіткий. На системному рівні архетипно-образна наповненість обжинкових пісень (обжинкового обряду) є такою: магічний (космогонічний горизонт) на першому плані не прочитується. Він ніби залишається у підтексті, а етнічно-архетипна специфіка фіксується на всіх рівнях. Чітко виявляється у жнивних піснях первинно-фольклорний горизонт. Це фольклорні архетипи, що несуть у собі сугестивну дію, а саме: часткові міфоелементи та початкові психологічні характеристики. Це переважно архетипи дії, які вирізьблені у загальній системі “обряд”.


Портретні та пейзажні характеристики відповідають образному та етнічному типу (архетипи третього рівня – узагальнені портретні характеристики): пишна, золота, широка, славна, пелехатий, вороний.


У підрозділі 2.5. “Архетипно-образна архітектоніка обрядової поезії зимового циклу” аналізуються образні архетипи календарно-обрядової поезії, визначаються генезис та еволюція їх функціонування, наголошується на деяких ментальних особливостях архетипно-образної свідомості українського народу.


 Зимовий обряд органічно вписується у світоглядно-міфологічну концепцію сприйняття світу українцем. Відповідно, це підтверджується образами-архетипами, що мають відображувальний генезис. Предмет нашого дослідження – колядки та щедрівки як одна з підсистем зимового обряду.


 Внутрішній метафоричний ряд – це образи-архетипи. Вони є міфомоделлю системної уяви про світ. У контексті міфосвідомості (безапеляційного, неіденти­фікованого) сприйняття образи-архетипи несуть (мають) сугестивну (навіювальну) дію. У контексті свідомості художньої (дистанціонованої у сприйнятті об’єкта/ суб’єкта) – це є фольклорні образи-кліше. З іншого боку, міфосистема світу, за колядкою, виявляться концепцією-персоніфікацією: Всесвіт – це сім’я (за аналогією –  місяць – господар, сонце – господиня, зірки – діти).


Отже, дослідження образних архетипів народної творчої свідомості у зимовій обрядовій поезії свідчить про те, що архетипні пласти виявляються і на рівні несвідомого сприйняття світу, на рівні архетипно-образному (міфологічному), де знак, інформація сприймається, як беззаперечна неусвідомлена даність, і на рівні образному, де несвідоме (сугестивне), вже виявляється лише як асоціативна образна модель, що має дистанціонований свідомісний характер відбиття світу. Образ постає як самодостатня структура з більшою чи меншою автономією окремішності. Це вже початковий рівень художнього відображення – фольклорний. 


У третьому розділі “Трансформація календарно-обрядової архетипіки у народних піснях та нових часових моделях художнього вираження” робиться спроба дослідити архетипно-образний рівень пісень пізнішого часу. Для аналізу вибірково беруться родинно-побутові, соціально-побутові та історичні пісні, які увійшли в календарну традицію як напливові. Відображення в тексті такої пісні мотиву жнив спонукало виконавців вважати її жнивною, згадка про Петрівку чи й загалом тема остаточного вибору пари та підготовки до шлюбу – петрівчаною тощо. В піснях цього типу вже помічаємо поступову втрату архетипного пласту народної пісні і її “соціологізацію”.


 У підрозділі 3.1 “Своєрідність архетипно-образної системи у ліричних та історичних піснях” йдеться про те, що вся образна система народної пісні функціонує у контексті означень етносередовища на всіх рівнях буття (природа, побут, соціальний контекст, риси характеру), вона несе не лише функцію художнього відбиття інформації у контексті колективно-авторського, але й “допомагає” виявити магічний (архетипно-образний) контекст народного мислення.


 У цьому розділі розглянуто тридцять пісень з родинно-побутового, соціально-побутового пласту та історичні пісні (відповідно, по десять пісень). На відміну від власне обрядових пісень, де представлено всі тексти, які зафіксувала Явдоха Зуїха (комплексний аналіз), аналіз їх напливового різновиду зроблено на основі вибіркового сегменту. Щоб виявити загальні закономірності архетипно-образної системи народної пісні в новому часі, цього достатньо. Під “новим часом” маємо на увазі час ідентифікування свідомості носія фольклору, розширення аналітичної функції мислення, “введення” у фольклорне мислення, відповідно, побутового, соціального, історичного пласту інформації, яка моделює новий тип мислення і готує базу для повного відриву свідомості від міфопоетичного пласту (особливо в історичних піснях).


 У підрозділі 3.2 “Пісенні етнічно-побутові та образні архетипи в контексті новітньоісторичної фольклорної свідомості” виявляються означення побуту, які відіграють важливу роль у створенні образної моделі українського життя. Здебільшого, вони суто функціональні (прикладні), але без цієї функціональності це були б загальні системи етноознак на рівні образної інтерпретації життя.


 Дуже важливий у народній пісні дієвий аспект. Мовиться не лише про дію як рушія сюжету, а дії (ознаки дії), які, удосконалюючись (інтелектуалі­зуючись), творять тип свідомості протилежний міфологічному, як такому, що не розділяє ознаку і значення (осмислення). Ідеться про дистанційоване (аналітичне) або частково дистанційоване мислення. У нашому термінологічному визначенні це означає новітньо історичну пісенну свідомість, яка базується на реальному сприйнятті світу. У запропонованій автором таблиці етнічних і образних ознак чітко розмежовано три види дії – фізична, магічна, розумова. Хоч іноді диференціювати ці поняття складно. Та, все ж, фізична дія, зазвичай, не потребує аналітизму, магічна дія підпорядкована несвідомому знанню (архетипному), хоч і має ознаки розумової дії. Розумова дія – тільки та, яка повністю осмислюється індивідом.


 Вся образна система народної пісні функціонує у контексті означень етносередовища на всіх рівнях буття (природа, побут, соціальний контекст, риси характеру), вона несе не лише функцію художнього відбиття інформації у контексті колективно-авторського, але й “допомагає” виявити магічний (архетипно-образний) контекст народного мислення.


У висновках узагальнено результати дослідження архетипно-образної системи календарно-обрядової поезії.


Календарно-обрядова пісенність містить у собі праматрицю сугестивного (несвідомого) знання, вона чітко фіксує постархетипні структури народного тексту як форми фіксації цього знання, як певні системи-кліше, на яких тримається логіка смислу у передачі інформації.


 Здійснено своєрідний генетичний ,,розтин” тексту (конкретної зафіксованої форми мислення) за ланцюгом інформація – образ – емоція – архетипний образ – архетип, відповідно проходячи такі етапи мислення: несвідомий (архетипний), архетипно-образний (міфологічний), образний (художній), реальний (докумен-тальний).


У цій загальній системі на кожному рівні виокремлено міру присутності архетипного рівня, створено певну градацію її складових.


У визначенні критеріїв дослідження архетипно-образної структури народної пісні зреалізовано спробу виокремити цілі пласти архетипного знання: архетипний горизонт, міфологічно-архетипний горизонт (космогонічний), первинно-фольк-лорний (з міфологічними ознаками), фольклорний (з частковими міфоелементами). Виявлено функціональні етнічні архетипи (означення життя і побуту українця на всіх рівнях), окреслено чітку архетипно-інформаційну модель народної творчої свідомості.


Оскільки календарно-обрядовий горизонт творчої свідомості народу генетично пов’язаний із циклами природи, то несвідомий (сугестивний) аспект вираження в ньому надто сильний. Генетика мотиву представлена групою архетипів, фіксованих свідомістю, для яких характерні повторювальність та досвід повторювання, що спочатку формувався на біоенергетичній реакції, а пізніше – на смислово-образній. Цим зумовлена і архетипно-образна сталість міфологічних, а пізніше і фольклорних образів, що містять у собі залишки попередньої неусвідомлювальної архетипної системи. 


Дослідження трьох шарів народнопоетичного мислення (родинно-побутового, соціально-побутового та історичного), що виступають наступним етапом еволюції пісенного архетипу, успадкованим від календарного фольклору, який унаслідок цього в народному усвідомленні виступає як напливова складова цього виду пісень, дає цікаві результати динаміки розвитку поетичної свідомості. Висока залежність у родинно-побутовій ліриці від образних архетипів долі як системи буття, що найменована і не може бути змінена (міфологічне мислення), у соціально-побутовій народній ліриці змінюється акцентуацією на соціальні факти життя (чумацькі, рекрутські, бурлацькі пісні, наймитські пісні, пісні про соціальну нерівність), хоч фатум долі залишається, але більше як натяк. Створюється враження, що герої живуть у двох вимірах – магічному, призначеному як фатум, і соціальному, який, все ж, підпорядкований магічній закодованості.


Вже історичні пісні різко знімають магічний сегмент інтерпретації (факту життя). Епічність подачі вимагає поглибленої історичної сюжетики, деталевої фактури. Змінюється модель оцінок. Соціальне виходить на перший план. 


 








Гнатюк В. М. Вибрані статті про народну творчість /В. М. Гнатюк. – К.: Наук. думка, 1966. – 246 с.




Исторические песни малороссийского народа, с объяснениями В. Антоновича и М. Драгоманова. К.: 1874. Т.1
С. 11.




Копаниця Л. М. Українська лірична пісня: еволюція поетичного мислення. Дисертація докт. філол. наук:10.01.07.


/Копаниця Любов Миколаївна. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка,  2000. С. 216.




Киченко А. С. Введение в теорию фольклора / А. Киченко. – Черкассы, 1998. – С. 88.




Дей О. І. Поетика української народної пісні / О. І. Дей. К.: Наук. думка, 1978. С. 4.




Дей О. І. Поетика української народної пісні / О. І. Дей. К.: Наук. думка, 1978. С. 4.




Буряк В.Д. Фольклорне, художнє та публіцистичне мислення у контексті інтелектуально-образної еволюції.
Дис. докт. філол. наук:10.01.07. /Буряк Володимир Дмитрович. К.:  Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2003.
С. 355.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ ДИССЕРТАЦИИ

Атюнина Ирина Валентиновна. Реактивность и ауторегуляция церебрального кровообращения при разных вариантах ортостатических гипотензивных реакций у больных артериальной гипертензией старших возрастных групп с цереброваскулярной патологией
Аксенов Игорь Игоревич. Совершенствование решетного стана зерноочистительной машины
Авдеева Елена Юрьевна. Фармакогностическое исследование растений рода Saussurea Dc. флоры Сибири и разработка на их основе новых остеогенных средств комплексной терапии остеомиелита
Абасс Ахмед Зкеар Абасс. Исследование режимов гибридных систем электроснабжения с использованием возобновляемых источников энергии (на примере Республики Ирак)
Юрлов Иван Александрович. Спектроскопия и особенности широкополосного «белого» излучения наноразмерных диэлектрических оксидных и фторидных частиц, легированных редкоземельными ионами Pr3+, Dy3+, Er3+, Yb3+