НЕОМІФОЛОГІЗМ ПРОЗОВОЇ ТВОРЧОСТІ ТАДЕУША НОВАКА

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
НЕОМІФОЛОГІЗМ ПРОЗОВОЇ ТВОРЧОСТІ ТАДЕУША НОВАКА
Альтернативное Название: неомифологизм прозаического творчества Тадеуша Новака
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету та визначено основні завдання дисертаційного дослідження. З’ясована наукова новизна роботи, практичне значення отриманих результатів, дано перелік мето­дів аналізу та наукові концепції, що заклали підґрунтя явища неоміфологізму в літературі.


У першому розділі – “Неоміфологізм у літературі XX ст.” – розгля­даються основні теоретичні засади міфу, а також неоміфологічні моделі та їх імплікація у художній творчості в контексті літератури XX ст. Означена тема зумовила структуру розділу, який складається із двох підрозділів.


У підрозділі “Огляд міфологічних концепцій” розкрито поняття міфу у трактуванні представників основних шкіл міфокритики у літературознавстві, а саме: кембриджської антропологічної школи (Е. Тейлор, Дж. Фрезер), психо­аналітичної школи (К. Юнґ, Е. Фромм) та американської порівняльно-міфо­логічної школи (Дж. Кемпелл, М. Еліаде, Н. Фрай). Перша школа засвідчила вірність ідеям Дж. Фрезера про магічно-ритуальну сутність міфів. Представ­ники другої школи виходили з визнання юнґівського архетипу предметом літературознавчого аналізу. Представники американської міфокритики вважа-
ли міф універсальною константою людського мислення, який поєднує в собі колективне та індивідуальне начало та зазнає трансформацій під впливом культурно-історичних чинників.


Протягом XX –XXI ст. вивчення міфу набуло особливого поширення, що зумовило появу великої кількості його концепцій та дефініцій. Попри існування численних різновекторних трактувань поняття міфу, у праці зосереджено увагу на засадничих доктринах, що стали підґрунтям сучасного неоміфологізму. Йдеться про провідні наукові теорії XIX та XX ст., означені іменами Дж. Фрезера, К. Юнґа, Дж. Кемпбелла, М. Еліаде, Е. Фромма, Н. Фрая, Е. Кассірера, Є. Мелетинського.


Згідно з визначеннями М. Еліаде, Є. Мелетинського та К. Юнґа тлума­чимо поняття міфу, як універсальний феномен людської цивілізації, наділений трансцендентним смислом та екзистенційною спрямованістю. Суттєва ознака міфу – його приналежність до буття, оскільки він є дієвим елементом, а не просто оповіддю. За допомогою міфу можна вирішити метафізичні проблеми, перед якими безсилі логіка чи розум. Міф – це прояв несвідомого у людині, яка серед тимчасового і минущого прагне віднайти незмінні та вічні цінності. Віддалення від Абсолюту, від духовних орієнтирів зумовило кризу у сучасному світі, подолання якої є можливе лише за умови повернення до колишньої гармонії, до міфу.


Підрозділ містить дефініції термінів, використаних у нашому досліджен­ні. До наукового термінологічного апарату включено такі основні поняття міфологічної критики: мономіф, міфологема, архетип, ритуал.  


У другому підрозділі – “Поетика неоміфологізму” – простежено прояви неоміфологізму у літературі XX ст. Теоретичні основи поняття неоміфологізму закладені у фундаментальних положеннях сучасної гуманітарної науки про природу художнього мислення, особливості міфотворчості. У нашій розвідці спираємося на теорії дослідників В. Антофійчука, Р. Барта, Р. Веймана,
М. Еліаде, І. Зварича, Е. Кассірера, Ф. Кессіді, К. Леві-Строса, Б. Малінов­ського, Є. Мелетинського, А. Нямцу, Я. Поліщука, Н. Фрая та ін.


Міфи, міфологічні мотиви та сюжети по-різному реалізуються у художніх творах. На основі проведеного аналізу у дисертації визначено основні нео­міфологічні моделі, характерні для літератури XX ст.: перша – це переос­мислення вічних мотивів та створення митцем своєї оригінальної системи авторських міфів, що контрастують із спрофанованим світом (Дж. Апдайк, У. Фолкнер). Для наступної моделі характерне поєднання автором первісних та авторських міфів, моделювання ним особливої дійсності, яка набуває уні­версального значення. Об’єктом такого міфологізування стають не тільки ключові теми літератури – любов, смерть, віра, самотність, а й замкнений світ відчуженої особистості в умовах раціоналістичної цивілізації чи провінційного міщанства (К. Вольф, Ф. Кафка, М. Фриш). Використання міфу, що виходить за межі первинної версії і поєднується з історичними та новітніми темами, становить ще одну неоміфологічну модель (М. Булгаков, Дж. Джойс, Т. Манн). Письменники активно використовують античні і біблійні сюжети та співвід­носять їх із проблемами сучасності. Наступна неоміфологічна модель – це латино-американська література другої половини XX ст. (М. Астуріас, А. Карпентер, Г. Маркес), яка має характерні ознаки неоміфологічної поетики. Ця модель “магічного реалізму” полягає в органічному злитті реалістичного зображення дійсності та казково-фантастичних елементів, використанні фольк­лору, народних легенд та переказів.


Остання неоміфологічна модель об’єднує слов’янські літератури, в яких простежується тісний зв’язок з міфо-фольклорним національним підгрунтям, що має чимало ознак, які належать “магічному реалізму”. В українській літера­турі ознаки неоміфологізму притаманні творчості Лесі Українки, Б. І. Анто­нича, представників “химерної прози”: О. Ільченка, В. Земляка, В. Шевчука,
Є. Гуцала, В. Дрозда. Неоміфологічна поетика – характерна ознака творчості хорватських та болгарських письменників-модерністів. У польській літературі другої половини XX ст. “неоміфологічну хвилю” представляють Т. Конвіцький, Т. Новак і Ю. Кавалєц. На перетині слов’янської, єврейської та європейської культур знаходиться постать польського письменника Бруно Шульца, творчість якого є яскравим проявом міфологізму.


Як свідчить здійснений огляд, міфотворчість у сучасній літературі відтворює загальноєвропейську тенденцію неоміфологізації літератури. Митці активно створюють і переосмислюють ключові міфологеми, характерні для культурної спадщини усіх поколінь.


Другий розділ – “Творчість Тадеуша Новака в контексті неоміфо­ло­гічних тенденцій літератури XX ст.” – присвячений Т. Новаку як особистості та митцю. У ньому представлені біографія митця, рецепція творчості пись­менника польською критикою, аналіз особливостей авторської міфотворчості, синтез християнського та поганського мислення у поетичній моделі автора. З огляду на поставлені завдання, розділ поділено на чотири підрозділи.


2.1. Т. Новак як міфотворець


Творче становлення Т. Новака як міфотворця відбувалося в контексті ос­новних подій його життя. Тадеуш Новак народився 11 листопада 1930 року в селі Сікожице поблизу Домброви Тарновської. Перше знайомство з міфом відбулося в дитинстві митця, яке пройшло у великій селянській сім’ї. Під впливом народних вірувань та традицій, церковних обрядів, парубоцьких пі­сень майбутній письменник формувався як людина з глибоким духовним світо­відчуванням і символічним спостереженням оточуючого світу. Переїзд до міста (у 1945 році на навчання до Тарнова, потім до Кракова, де він прожив майже 30 років, а в 1977 році до Варшави) поглибив відчуття неповторності світу ди­тинства і малої батьківщини, тому для письменника село стало вираженням sacrum, втіленням міфологеми раю, яке він втратив і намагався повернути, творячи свій авторський міф. В основі творчості Т. Новака лежить оригінальне індивідуальне сприйняття світу як єдності природи, людини та Абсолюту.


Літературним дебютом Т. Новака стали поетичні збірки, які відразу ж привернули увагу критиків, однак сюрреалістична складність текстів, їх сим­волічне та образне кодування, філософсько-екзистенційне наповнення спричи­нили полярність оцінок рецензентів, які випустили з уваги головну стрижневу вісь текстів митця – їх міфопоетичну заанґажованість. Польські критики від­носили творчість Т. Новака до різних течій у літературі: сюрреалізму, турпізму, “сільської течії”, називаючи молодого письменника лінгвістом, поетом села, біблійним псалмоспівцем. Наступні твори Т. Новака – прозові – були сприйняті як розшифрування поетичного послання автора, вони стали своєрідним коментарем до попередніх текстів, реалізацією віри письменника у можливість повернення до “втраченого раю”.


У своїй творчості Т. Новак використовував не лише свій власний досвід, знання фольклору та сільських традицій, а й багатий матеріал з етнографічних досліджень учених, насамперед з праць О. Кольберґа. Часті алюзії до біблійних мотивів свідчать, що Т. Новак вивчав Святе Письмо та апокрифічні тексти. Письменник також був добре обізнаний із поганськими віруваннями, що ві­дображено в змальованих ним обрядах та ритуалах в його творах.


Важливо наголосити: звертаючись до біблійних та міфологічних мотивів, письменник свідомо нехтував історичними та соціальними реаліями, його не ці­кавили будні селян, натомість, їхнє життя він зображав в онтологічному ра­курсі. Незважаючи на офіційні канони літератури соцреалізму, митець ство­рив власну міфологічну модель світу, таким чином довівши вірність народним звичаям та традиціям та протиставивши технічно-науковим, тоталітарним, ідео­логічним міфологемам XX ст. нову універсальну концепцію людського буття.


2.2. Польська літературна критика про творчість Т. Новака


Оригінальний та самобутній стиль прозаїка привернув увагу польських критиків. Однак ідеологічна заанґажованість літературної критики періоду соцреалізму зумовила ряд суперечностей в оцінці спадщини митця: критики здебільшого відносили Т. Новака до так званої сільської течії, акцентуючи увагу лише на сільській тематиці його творів.


Одним із перших грунтовних досліджень творчості Т. Новака є праця
Я. Брудніцького “Тадеуш Новак” (1978), в якій автор аналізуючи твори митця з позицій соціалістичної ідеології, стверджує, що неможливо пояснити централь­ний код поезії та прози Т. Новака поза конкретними історичними подіями. Щоправда, Я. Брудніцький відзначає виразний міфологічний акцент творів письменника, перелічуючи їх символічні образи та полісемантичні метафори. 


Об’єктом уваги критиків були різні аспекти творчості Т. Новака. Зокрема,
Б. Допарт розглядав функціонування міфу раю; роль міфологічних символів у поезії митця вивчав Я. Блонський; М. Скварніцький, Р. Суліма, З. Польсакевич аналізували поетичні образи у творах Т. Новака; Т. Бурек інтерпретував поети­ку творів Т. Новака крізь призму романтичного світогляду.


Першу ґрунтовну спробу проаналізувати поезію Т. Новака здійснив
С. Бальбус – він відзначив її філософічність та інші особливості авторської міфотворчості: поєднання християнських та фольклорних образів, відтворення міфу раю, постійне звернення до світу дитинства. Елементи міфокритичного аналізу творчості Т. Новака містить монографія Д. Сівор, в якій простежується функціонування міфу, магії та ритуалу у прозі митця. При цьому поза увагою дослідників залишилися біографія прозаїка, його творчий шляху у контексті літератури XX ст. Тобто, системне наукове вивчення творчості Т. Новака пере­буває на початковій стадії.


2.3. Авторська міфотворчість: образ єдиної книги


Модель світу у творах письменника має яскраво виражені міфологічні ознаки, що проявляється у постійно повторюваних образах, символах та моти­вах. Характерними особливостями авторської художньої системи є


       єдність першооснов буття (міфу, Біблії, явищ природи);


       центрованість світу з постійною опозицією sacrum i profanum;


       відсутність реального простору та лінійного часу;


       інтерпретація внутрішнього єства людини через явища природи;


       відтворення плинно-цілісного пейзажу з відбитком фантастичності;


       змішування різноманітних барв, звуків та запахів (явище синестезії);


       психологізація та анімізація речей, а також антопоморфізація тварин та рослин;


       оніричні здібності героїв у пізнанні та тлумаченні світу.


Твори Т. Новака становлять контамінацію кількох жанрових варіацій, кожна з яких має безпосереднє відношення до міфологічного начала (народна пісня, балада, поема, казка, легенда), з огляду на що у цьому підрозділі до­цільно розглянути питання генології. Прозові твори Т. Новака критики відно­сили до жанру поетичної прози або прози поетів. Це пояснюється тим, що автор впроваджував у канву тексту різноманітні елементи народної культури, вико­ристовував поетичну мову, яскраві образи та символи для увиразнення значень, підкреслення багатства фольклору, міфу.


2.4. Синтез біблійних та фольклорних образів


Творчість Т. Новака відзначається синтезом фольклорних мотивів, народ­них традицій та Біблії. Письменника можна порівняти з людиною, яка опини­лась на розпутті між поганством і християнською вірою. Причому метафорично його можна уявити як поганського жреця, який знає і виконує обряд, який посвячений у всі таємниці природи і водночас приймає нову віру і монотеїс­тич­ного Бога, зберігаючи певні елементи язичницького світогляду й акцептуючи християнські норми.


Т. Новак був переконаний у важливості та необхідності цих культурних феноменів для формування свідомості людини, тому і Біблія, і фольклор є для письменника рівнозначними праджерелами мудрості та пізнання. Так, розгля­даючи втілення міфологеми раю, письменник частіше використовує біблійну версію її трактування (зло чи гріх спричиняють втрату раю, але туга за втра­ченим світом спонукає людину йти на пошуки і втілювати рай у своєму житті), адже причиною авторського пошуку раю стала загроза знищення його світу, світу дитинства та гармонії. Не оминав Т. Новак і язичницьких елементів, тобто алюзії про золотий вік, у якому центральним моментом насамперед була гар­монія людини та природи, проте така версія міфу трапляється рідше.


У своїх творах Т. Новак послідовно будував візію гармонійної особис­тості, яка вміє пояснити і збагнути суть онтологічних проблем, звертаючись до культурної спадщини своїх предків. Під впливом міфу, взірців поведінки, записаних у Біблії, досвіду спілкування з людьми та природою письменник формує типовий взірець світосприйняття героїв.


У третьому розділі “Міфологема раю у прозі Тадеуша Новака” –висвітлюється ключова для творчості Т. Новака міфологема раю та її різні експлікації у полівимірності, насамперед часовій та просторовій.


3.1. Мотив пошуку втраченого раю


Для Т. Новака село імплікує міф райського саду, період первісного щастя, панування єдності людини з природою, а також можливості вільного спілку­вання з Творцем. Село для письменника – сакральний центр світу. У його прозі це не тільки місце дії, а передусім саморефлективна духовна категорія, яка фіксує особливі онтологічні відносини, відображає своєрідність психології та ментальності сільської громади. Село у прозі Т. Новака протиставляється су­часній цивілізації з характерними для неї занепадом і деградацією традицій­них цінностей та моралі.


На авторське бачення міфологеми раю наклалися усі позитивні ракурси його минулого: духовна єдність громади, любов до ближніх і природи, тісний зв’язок між членами родини, дотримання традицій (як біблійних, так і фольклорних), які завжди несли позитивний досвід. Одна з причин пошуку раю Т. Новаком – втрата світу дитинства, який став для нього ідеалом, символом щастя. До цього додалися й інші чинники, насамперед характерний для сучасної авторові епохи занепад духовних цінностей, тотальне “поклоніння” матеріальному світу, розрив первісної єдності людини з природою, з громадою, з Абсолютом. Письменникові, вихованому на сільських традиціях, які поєд­нують фольклорні та біблійні елементи, важко було змиритися з перетворенням казкового світу у світ “реальний”, позбавлений віри у духовне.


Лейтмотивом ранніх прозових творів Т. Новака є пошук ідеального раю сільськими дітьми і підлітками. Міфологема втраченого раю, туги за ним ві­дображена у намаганні героїв творів Т. Новака знайти і повернути сакральний світ. Наведені приклади з циклів оповідань “Пробудження” та “Напівказки” підтверджують, що Т. Новак свідомо повторює міфологему раю-Едему, змі­нюючи певні її епізоди, однак висновок не викликає сумніву: відтворити рай на оскверненій гріхом землі неможливо. Щоб заспокоїти тугу за втраченим раєм, персонажі творять сільський мікросвіт на подобу Едему з усіма атрибутами біб­лійного раю. Диференційні ознаки цього світу сфокусовані навколо домі­нант­них рис міфологеми раю – перебування поза часом і простором.


3.2. Образ країни щасливого дитинства


У змістовому контексті прози Т. Новака перманентно присутній образ країни щасливого дитинства. Твори письменника розкривають еволюцію сві­домості дитини, її поступовий перехід з казкового світу до такого, в якому людина розрізняє сили добра і зла, фантазію і правдиве буття. Герой крок за кроком підходить до порогу юності.


Характерним проявом дитинства є незмінна наявність описів природи, адже для героїв творів Т. Новака час дитинства асоціюється насамперед із забавами на луках, купанням у річці, їздою на конях, зрештою, зі сном у хліві разом із худобою, від якої вони вчаться безпосередності та простоти. Вихід із дитинства означає втрату усіх його атрибутів, адже суспільство нав’язує людині усталені норми та правила, які визначають її поведінку і ставлять у певні рамки.


Для письменника дитинство асоціюється з раєм, а ініціація – з юністю, відтак, юність є втратою раю. Часто в творах з’являється образ новонародженої дитини, про яку говориться, що вона “виходить із раю”. Поки дитина зберігає у собі чистоту та невинність, доти вона носить у собі цей рай. Принагідно згадаємо, що Б. Шульц, один із улюблених польських письменників Т. Новака, сприймав дитину як ідеал через її наївне сприйняття світу, близькість до раю природи і безкорисливість.


3.3. Міфологема раю як саду


У мікротематичному плані село імплікує міф раю в етимологічному значенні саду. Смислові конотації цього образу надзвичайно багатогранні. “Словник символів” В. Копалінського містить їх перелік: сад розкошів, сад Ягве – уособлення раю, спасіння, життя, щастя, чистоти, досконалості; сад-радість як протилежність місту; сад уявляється також місцем для закоханих, у якому вони відчувають інтимність та близькість один до одного.


Творчість Т. Новака відображає семантичну множинність образу саду, незмінно пов’язаного з життя героїв; найчастіше він асоціюється із радістю, безтурботністю, щастям. Свідком усіх подій, віддзеркаленням плину життя людини є сад у романі “А як королем, а як катом будеш”; одночасно містерія кохання та зближення відбувається саме у ньому. Сад – це місце, де відбувається народження (оповідання “Народження”); сад – це крилатий ангел, який може піднятися аж до неба (оповідання “В пуху алелуя”). Образ саду має найчастіше трансцендентний зміст, тобто, згідно з тлумаченням Д. Форстнер, пов’язаний з небесним садом розкошів.


Постійним символом, нерозривно пов’язаним з образом саду, є яблуко, яке репрезентує різні екзистенційні втілення життя героїв. Згідно з визначенням
В. Копалінського, яблуко є символом вічності, цілості, єдності, символом знань та втаємничення. Для Т. Новака яблуко – це ознака амбівалентності світу, конфронтації сил добра і зла, антиномія провини і покарання. Автор багато­разово наголошував, що в його творчості яблуко має декілька значень: нещастя (плід з дерева пізнання спровокував втрату раю), кохання (обмін яблуками між парубком і дівчиною свідчив про взаємність почуттів), влади (королівське яб­луко), зла (катівське яблуко).


Залежно від забарвлення, яблука набувають різних значеннєвих коно­тацій: червоний уособлює зло, війну та смерть (“Таке більше весілля”, “А як королем, а як катом будеш”); символізує також відкуплення та пролиту кров (герой роману “А як королем, а як катом будеш” кладе біля вбитого побратима червоне яблуко); втрату дівоцтва та фізичний контакт між чоловіком та жінкою. Жовтий, яскраво-золотий колір є втіленням світла, радості, царювання.


Концепт яблука є наскрізним символом роману “А як королем, а як катом будеш”. Вельми промовисті образи королівського і катівського яблук. Цент­ральний переломний момент цього твору полягає у розкритті смислової опо­зиції життя і смерті, раю і його втрати, що моделюється за допомогою сим­воліки червоних і жовтих яблук. Навіть прості забави між головними персо­на­жами – сільським парубком та його коханою – містять глибокий філософський підтекст. Дівчина запитує хлопця, ким він хоче бути – королем чи катом, і при цьому панування або катівство асоціюються відповідно з садом, повним золотих яблук, чи з водою, забарвленою у червоний колір.


3.4. Імплікація образу раю-небес


У творах письменника втілений міф раю, який сягає біблійної традиції, це рай-небеса, де небо – константа добра і гармонії. У прозі Т. Новака небо сим­волізує відпочинок, неділю, ярмарок, що нагадує сільські традиції святкувань празників, і водночас духовне оновлення, підтримку, адже у тяжкі хвилини герої звертають свої погляди до неба. Часто у життєвій мандрівці їм долати випробовування допомагає старий мудрець, однак якщо його нема у відповідну мить, то сама присутність неба нагадує їм про існування Всемогутнього, який піклується про них. Образ небес у прозі письменника є передусім проекцією оновленого раю, вони протиставляються земному світу, світу недосконалості та зла. Це відповідає християнським уявленням про те, що на віруючих людей очікує блаженство раю, яке навіть неможливо собі уявити чи збагнути.


Четвертий розділ“Міфологема циклічності буття (життя-смерть-воскресіння)” – містить аналіз багатоаспектного прояву танатологічної проб­леми у прозі Т. Новака. Згідно з міфологічною схемою, вектор життя людини починається від створення (міфологема раю) до завершення її існування (повернення до раю), а отже, незмінним чинником є важливий момент переходу через смерть до воскресіння. Така схема перебігу життя характерна для усіх героїв Т. Новака, це означає, що міфологема циклічності буття – центральний та незмінно повторюваний мотив творів письменника.


4.1. Рецепція смерті як природного явища


Т. Новак ототожнював смерть з природними явищами, наприклад, зі зміною пір року. Людині, яка близька до природи і знає її закони, легше зрозуміти і сприйняти свою долю. Роздуми автора частково нагадують теорію німецького філософа-екзистенціаліста М. Гайдеггера “буття-до-смерті”: кожен індивід має реальну можливість прожити повноцінне життя, а тоді померти без імовірності  бути заміненим. У Т. Новака герої відчувають повноту буття, однак у них немає тривоги, в якій, на думку М. Гайдеггера, відкривається близькість небуття.


У творчості Т. Новака імплікується лінійна спрямованість життя-через-смерть-до-життя, тобто дзеркальна симетрія між реальністю та потойбіччям, що перегукується з біблійною схемою (смерть Христа є переходом до вічного життя) і первісними уявленнями про циклічність сущого на землі. Фіксованої межі поміж буттям та небуттям людини немає. Смерть, яка настає через старість чи хворобу, дуже часто трактується як природне явище, наприклад, народження чи перехід у юність. Смерть у цьому випадку трактується як елемент світового природного ладу, якщо це, звичайно, не насильницька смерть. 


Прикладами з творів Т. Новак доводить, що смерть не є абсолютним запереченням життя. На його трактуванні позначились первісні вірування, згідно з якими смерть – це необхідний момент життя, момент чудесного перетворення: зерна – в колосся, одного річного циклу – в інший, немовляти – у дорослу людину, дівчини – у жінку. При цьому конкретна фізична смерть індивіда не сприймається у цілковито  абсолютному значенні. У своїй творчості Т. Новак використовував архетипну схему моделі “життя–смерть–воскресіння”, тому розуміння смерті у його прозі часто імплікується через подвійні символи: міфологічні та біблійні.


 


4.2. Діалектика злочину і кари, короля і ката


Танатологічна проблема більшою мірою цікавила Т. Новака під іншим кутом зору: рецепція смерті як порушення нормальної життєдіяльності громади в результаті дії надзвичайних обставин (найчастіше вбивства чи втручання злих сил). Щоправда, зображаючи своїх героїв як таких, що відбирають життя, автор часто кваліфікував ці вбивства як вимушені і пов’язував їх з війною.


У ставленні героїв Т. Новака до смерті домінує повага та дотримання традицій, а вбивство трактується ними як тяжкий гріх. Письменник показує присутність у кожного індивіда протилежних інстинктів: інстинкту життя (Ерос) та інстинкту смерті (Танатос). У певний момент життєвої мандрівки у більшості героїв з’являється думка про вбивство іншої людини. Часто таке бажання виникає після побаченої насильницької смерті і пов’язане з праг­нен­ням помсти.


Т. Новак звертався до вічної теми (мономіфу) літератури, а саме – до теми морального падіння та наступного відродження духу людини. Розкриття багатоаспектності даного мономіфу реалізується у прозі Т. Новака різно­планово: основними концептами є проблеми зла (злочину) та відповідальності (покарання). Водночас автор розкривав амбівалентність та роздвоєність душі індивіда, що проявлялось у символічному зображенні героїв  з подвійним об­личчям. Вельми показовий у цьому плані є роман “А як королем, а як катом бу­деш”, який символічно розділений на дві частини: перша – королівська, друга – катівська. На думку письменника, кожна особа поєднує в собі королівське і катівське начала. На підтвердження, що у свідомості кожної людини наявні деструктивні елементи, які ведуть до вбивства, автор звертається до біблійного переказу про Каїна і Авеля. У творах Т. Новак часто порушував проблему на­сильницької смерті і наслідків, які вона спричиняла. Герої багатьох романів та повістей вимушені йти на війну, де вони безпосередньо чи опосередковано причетні до вбивства. Наслідком цього є моральне падіння людини, її роз­двоєння (створений письменником образ “осикового обличчя”, згідно з народ­ними уявленнями це дерево є уособленням зла та нечистих сил).


4.3. Обряд очищення


Потребу в очищенні відчувають усі вбивці – герої творів митця. Т. Новак відтворював у своїй прозі характерну міфологічну схему, згідно з якою очищення від провини є необхідним результатом порушення усталених норм. У творах Т. Новака описані різні способи очищення: за допомогою води (купіль у річці, озері чи морі змиває кров), ритуалів, під час мандрівки, яка символізує ініціацію.  


4.4. Мотив воскресіння


З найдавніших часів у перехідних обрядах (rite de passage) та міфах
у культурі утвердилася одна спільна семіотична модель: тимчасова смерть, через яку треба пройти, щоб народитися знову або набути оновлену сутність.
У концепції Т. Новака відтворена архетипна схема шляху героя, який переходить через тяжкі випробування, смерть до відновлення, відродження
духу.


У сучасній європейській культурі особливої актуальності набула пра­давня міфема оновлення-через смерть, імплікація якої трапляється у творах
Т. Манна, Д. Джойса, Г. Маркеса. У творах Т. Новака ця міфема повною мірою реалізована у мотиві переродження людини та усього сущого на землі, що є підтвердженням принципу неперервності (згідно з визначенням Є. Меле­тин­ського, свідомість людини завжди відображає міфологічний вектор циклічності життя).


У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження.


Творчість Т. Новака свідчить про особливе міфологічне сприйняття світу як автором, так і його героями. Міф становить базовий код прози та поезії митця, маючи універсальний характер, у концепції письменника, він значною мірою впливає на формування людського мислення. Фольклорна та біблійна традиції уособлюють неперервність існування людства, єдність між поколін­нями, тому Т. Новак вважав життєво важливим їх відновлення. Звернення до витоків, до міфу, Біблії, фольклору, культурної спадщини предків повинно стати відповіддю на загрозу знищення цих духовних цінностей у сучасному світі.


Для письменника міфологізм став своєрідною підтримкою у подоланні страху перед профанацією світу його дитинства, світу села. Т. Новак вірив у результативність міфу, ритуалу, біблійної традиції, які, за переконанням автора, дають відповіді на засадничі онтологічні питання.


Завдяки використанню міфо-ритуального, семантико-символічного, струк­турного методів аналізу неоміфологізму письменника став можливий сис­тем­ний розгляд головних міфологем на матеріалі всієї творчості Т. Новака, зокрема його прози. Подібний підхід дає змогу простежити модифікацію міфологічних моделей, продемонструвати їх динаміку і виявити еволюцію світоглядних і художніх позицій письменника.


 


Неоміфологізм творчості Т. Новака базується на ключових міфологемах, міфологічних мотивах і сюжетах, які є лейтмотивними у всіх прозових творах письменника: антиномія сакрального і профанного, пошук порятунку через здійснення ритуалу чи відповідного обряду, мотив втраченого раю та його по­шуку, міфологема циклічності буття (життя–смерть–воскресіння). Т. Новак використовував різні джерела міфологізації: традиційні міфологічні моделі; фольклорні мотиви; біблійні символи та образи; народні пісні, балади, оповіді, легенди; язичницькі міфологічні мотиви. Неоміфологізм є конструктивним еле­ментом усіх прозових творів Т. Новака. За допомогою індивідуальних автор­ських міфологем митець створив світ sacrum, якому притаманні відокрем­ле­ність від реальності, єдність людини з природою, громадою, виконання обрядів та ритуалів, віра в Абсолют. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины