ПОЕЗІЯ М. ФІЛЯНСЬКОГО: ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИКИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, зв’язок її з науковими програмами, планами, темами,  визначено мету, основні завдання, предмет, об’єкт, методи дослідження, окреслено його теоретико-методологічну основу,  визначено наукову новизну, практичне значення, структуру роботи, подано інформацію про апробацію її наукових положень.

Розділ 1. “Історія дослідження творчості М.Філянського” висвітлює стан наукового вивчення творчої спадщини М.Філянського, яке  умовно можна розділити на три етапи. Перший складають літературно-критичні розробки 10-30-х років ХХ ст. (О.Білецький, С.Єфремов, М.Зеров, В.Пачовський, О.Пчілка, Г.Хоткевич, Ф.Якубовський). Специфікою цих досліджень є те, що аналіз проблемних, тематичних аспектів, основних мотивів, жанрових і стильових особливостей, версифікації творчості М.Філянського здійснено на прикладі окремих поезій і збірок, але не подано системного уявлення про поетику письменника. Визначальну роль у подальшому сприйнятті творчості поета радянськими літературознавцями  70-80-х років ХХ ст. відіграла різко негативна рецензія М.Коцюбинського на першу збірку поета “Лірика”.

Другий етап студій складають історико-літературні статті (еміграційні науковці 20-70-х років ХХ ст. М.Глобенко, О.Зілінський, В.Коряк, П.Маляр, Я.Славутич, Є.Федоренко), які, не зважаючи на фрагментарність, відзначаються спробами системного аналізу формальних і змістових чинників поетики  художника слова.       

Третій етап досліджень –  70-90-ті роки ХХ ст. - початок ХХІ ст. – позначений активним зверненням літературознавців до вивчення поезії митця (В.Буряк, Л.Голомб, В.Граб, С.Денисюк, О.Камінчук, Я.Поліщук, В.Шевченко, Вал.Шевчук). Історико-літературні розробки цього періоду характеризуються поглибленим аналізом системи поетикальних засобів творчості М.Філянського: визначено основні теми, образи, жанрову специфіку окремих поезій і збірок, стильову приналежність поезій. Л.Голомб вперше чітко окреслено і проаналізовано мотив кордоцентризму в ліриці письменника. 

Розділ 2. “Теоретичні аспекти поетики художнього твору” окреслює категоріально-термінологічний апарат дисертації. Простежується історичний процес становлення поняття поетика і основні аспекти його дослідження у сучасних науково-теоретичних розробках.          

Теорія поетики ХІХ-ХХ ст., продовжуючи традиції попередніх культурно-історичних епох, збагачується мовознавчими впливами: лінгвістична теорія О.Потебні, структурально-семіотична поетика (В.Жирмунський, Р.Якобсон), модель автокомунікації (І.Бескровна, Ю.Крістева).

У ХХ столітті категорія автора (історико-біографічний аспект) втрачає свою вагомість, і на перший план висуваються категорії тексту й читача. Свідченням цього є синтетичні розробки філософсько-літературознавчого плану (А.Бергсон, З.Фройд,   К.-Г.Юнг тощо).

Категорія тексту є центральною в теоретичних розвідках структуральної (В.Жирмунський, Р.Якобсон), феноменологічної (М.Бланшо, Р.Інгарден, представники Женевської школи), герменевтичної (Ф.Шлеєрмахер, М.Гайдеггер, Г.-Г.Гадамер), онтологічної (Л.Вінгенштейн, Л.Карасьов, С.Тюкіна) поетики, постколоніальної критики (Г.Бгабга, С.Тюрінг, Е.Саід, Г.Тіффін).

На противагу вищезазначеним теоретичним розробкам центральною категорією рецептивної поетики виступає читач ( В.Ізер, Г.Яусс).         

Дефінітивні розбіжності терміну поетика характерні і для української літературознавчої думки ХХ-ХХІ ст. Частина науковців зводить визначення поетики до якогось одного рівня, найчастіше формально-структурного (О.Дей, П.Колесник, М.Наєнко, Д.Нитченко, В.Пахаренко та інші). Але центральним аспектом осмислення поетики є розуміння терміну як цілісної формозмістової системи   (О.Білецький, С.Гаєвський,     Р.Гром’як,  Г.Клочек, М.Кодак,  Б.Навроцький,  А.Ткаченко, І.Франко,   К.Фролова та інші). Відповідно до цих наукових засад у нашому дослідженні поетика розуміється як система формальних і змістових прийомів художнього вираження, характерних певній добі, літературній школі, одному авторові і твору.            

Аналіз різних підходів  до визначення поетики дав підстави стверджувати, що при з’ясуванні специфіки поетики окремого автора необхідно застосовувати системний підхід, який враховує триєдину літературознавчу структуру: автор-текст-читач.

У розділі 3. “Основні мотиви поезії ” увага  зосереджується  на  мотиві як одному з головних чинників поетичної системи, який теоретично обґрунтований у працях О.Веселовського, В.Проппа, Б.Томашевського та інших.  У ліриці з її образними і філософсько - психологічними константами коло мотивів найбільш чітко виражене і визначене, тому вивчення мотивів у поезії  найбільш доцільне. Мотивний аспект поетики окремого письменника є невід’ємним чинником триєдиної структури літературознавчого аналізу (автор – текст – читач), оскільки у  ХХ ст. мотиви творчості  нерозривно пов’язуються з постаттю автора, його художнім відчуттям,  а також з аналізом структури твору, яка саме завдяки провідним мотивам сприймається як цілісна система. 

У підрозділі  3.1 “Релігійні мотиви” зазначається, що мотиви цього спрямування мали вагоме значення у становленні системи поетикальних засобів М. Філянського. У поезіях автора ці мотивні різновиди зосереджено на основних аспектах: пафос всеохоплюючого поклоніння Богу в поєднанні з муками безвір‘я, духовного спустошення; християнське розуміння абсолюту суперечливо і водночас гармонійно співіснує з пантеїстичним світобаченням ліричного героя (“Буду”, “Хвала”, цикл “Березіль”). Домінантним є християнський аспект філософсько-поетичної системи творів  поета. Релігійні мотиви поезій письменника позначені чисельними літературними впливами (Г.Сковорода, Т.Шевченко, Я.Щоголів). Подаючи літературну інтерпретацію поетичних та біблійних образів і мотивів, поет синтезує історичне й символічне трактування. Здійснюючи мистецький пошук від прямих запозичень, він приходить до поетичного переосмислення, символічного підтексту, індивідуально-авторських узагальнень. Так, зображення Ісуса Христа поєднує традиційне біблійне трагічне зображення із необароковим, позбавленим аскетизму, змалюванням постаті Месії.   Біблійні тексти служать засобом філософського осмислення дійсності 20-30-х років ХХ ст. (“Летіли дні, минали роки”, “Клятьба пророка Ездри”), з’ясування екзистенційної самотності біблійних персонажів і одночасно ліричного героя (“Він тут…”, “Далекому”). 

Самобутня, неповторна творчість М.Філянського, в якій подано літературне осмислення біблійних текстів, розкрито широкий діапазон релігійних почуттів сприйняття світу, органічно вписується в контекст українського модернізму початку ХХ ст. (М.Драй-Хмара, М.Зеров,                    Ю.Клен, М.Орест, П.Филипович, П.Тичина).

 У підрозділі 3.2  “Історіософська концепція людини й соціуму” наголошується, що така концепція створюється письменником згідно з його складними і неоднозначними національно-патріотичними поглядами. У історіософських мотивах творів простежуємо ідентичність еволюції історіософських поглядів автора і ліричного героя, що нерозривно пов’язано з літературною, громадсько-культурною діяльністю М.Філянського, суспільно-політичними подіями початку ХХ ст. До основних мотивів історіософського спрямування належать мотиви національно-патріотичної свідомості й відповідальності, часової опозиції минуле-сучасне-майбутнє (“Спить ряд могил давно німих”, “Не жаль”, “Лиш я, та степ, та ніч німа”), становлення й відновлення національної державності в контексті історичного розвитку й побудови держави нового типу (цикл “Київ”, “Клятьба пророка Ездри”),  трагізму розвитку українського суспільства початку ХХ ст. (поема “Асканія-Нова”). Проводячи думку про відповідальність перед майбутнім за збереження пам’яток минулого, поет не тільки перегукується з творами своїх попередників і сучасників (П.Куліш, Т.Шевченко, Я.Щоголів, М.Вороний. О.Олесь, Г.Чупринка), але й подає власну літературну інтерпретацію  образів і мотивів вінка, могили, луни, степу. Мотив життя на чужині, в могилі (на відміну від релігійних мотивів) трансформується в історіософських поезіях у неоромантичний образ “могил давно німих”. Цей мотив-образ у творчості М.Філянського має подвійне навантаження: символізує матеріальну і духовну культуру попередніх поколінь (“Спить ряд могил давно німих”, “Не жаль”). Образ вінка уособлює  еволюцію історіософських поглядів письменника – зникнення  часової опозиції минуле-сьогодення. Органічними чинниками історіософського осмислення розвитку історії українського народу виступають соціокультурні, етнографічні, археологічні елементи життя інших народностей, національностей, епох.           

Підрозділ 3.3 “Самотність та кордоцентризм як екзистенційний вимір художнього світу письменника”.  Домінування емоційної сфери людини, відстоювання права письменника на виявлення усіх почуттів і настроїв зумовили звернення М.Філянського до  мотивів самотності і кордоцентризму (цикл “На самоті”, збірка “Лірика”; збірка  “Calendarium”, цикл “Співай же, серце”).  Як і представники філософії персоналізму, індивідуалізму, митець при визначенні людського шляху до універсальності основою вважає категорію самотності. Мотив самотності серед “багатолюдства” (А.Антопольський) є домінуючим у переспівах творів французьких письменників (В.-А.Арно,  Ф.Коппе та інших). Поезії письменника з названих збірок і циклів характеризуються, з одного боку, впливами найкращих зразків французької лірики ХІХ-ХХ ст., а з іншого, –   вони складають його оригінальну поетичну систему, яка ґрунтується на усвідомленні особистісним “я” власного покликання. Шлях до самості (шлях до внутрішньої гармонії людини, усвідомлення вищого начала) ліричний герой автора бачить у поєднанні з природою, в усамітненні ( “Південь”, “Я знов один” – збірка “Лірика”). Мотив самотності зближує твори                           М. Філянського з поезіями  представників українського модернізму початку ХХ ст.  (М.Вороний, Б.Лепкий, О.Луцький, В.Пачовський та інші).

 Вагомим аргументом у зверненні   автора до поетичного варіанту “філософії серця” стало філософсько-етичне вчення Г.Сковороди, згідно з яким неможливість існування двох однакових сердець  урівноважується пізнанням життя власного серця, заглибленням у його внутрішній складний світ. Емоційно-почуттєва сутність кордоцентризму визначає естетизацію поетом оптимістичного й песимістичного світосприймання (“За миттю мить…”,  “І буде дня стоустий шум…”).            

Антропоморфізований образ серця втілює пантеїстичні ідеали ліричного героя, який закони побудови людського життя органічно поєднує із законами розвитку природи. Цьому принципу підкоряється формозмістовий  поділ поезій  письменника. Так, вірші третього циклу збірки “Лірика”, циклу “Співай же, серце”, збірки “Цілую землю” мають назви за частинами доби -“Ранком”, “Полудень”, “Надвечір”, “Вечір”, “Noctu o” тощо. Вірші збірки “Calendarium” укладено за принципом річного поділу на місяці. Емоційні настанови кордоцентризму визначають й історіософські мотиви поезій митця. “Філософія серця”, сповідувана ліричним героєм, ви-   к­ликає відповідне сприйняття часового виміру минуле-сьогодення-майбутнє. Серце як ознака української ментальності виступає критерієм історичної пам’яті (“Спить ряд могил давно німих”, “Дам серцю волю я”).

Досліджені мотиви творчості М.Філянського взаємопов’язані, доповнюються іншими мотивами. Система поетикальних засобів митця позначена функціонуванням монад, діад, тріад, найбільшим вживанням відзначаються діади (збірки “Лірика”, “Calendarium”, “Цілую землю”).            

У розділі 4. “Модифікації ліричних жанрів” зазначається, що жанр, як і мотив, є однією з основних категорій поетики. Жанри різняться особливостями композиційної організації тексту, типом оповіді, характером просторово-часового континууму, обсягом змісту, художніми прийомами й принципами організації мовленнєвих засобів. Як складова частина поетики жанри можуть розглядатися лише в системних зв’язках, оскільки вони не існують відірвано один від одного. В розділі досліджуються основні жанрові утворення поетичної спадщини М.Філянського: ліричні цикли, вірші-пейзажі, вірші-медитації, елегії, вірші-розмірковування, вірші-послання, риторичні портрети, релігійні жанри, ліро-епічні поеми, пісні, романси.

Підрозділ 4.1 “Ліричні поезії”. Ліричні цикли поезій письменника мають чітку архітектоніку: при їх створенні враховуються тематичні, проблематичні, мотивні, інтонаційно-ритмічні, строфічні та інші формозмістові чинники. Домінуючим принципом для автора є поділ поезій  за добовим та річним циклами (збірки “Лірика”,  “Calendarium”). Цей принцип покладено і в основу функціонування вірша-пейзажу.            

Крім добового та річного принципу, вірші-пейзажі письменника поділяються за динамікою, характером ландшафту, тематикою. Переважають спокійні, врівноважені зображення пейзажів відкритого простору: степу, лугу, поля (“І кімерійці, й роксолани”, “Лечу я луками, ланами” та ін­.). У творчості поета наявні близькі до жанру пейзажу вірші аніма­лістичної та плантативної тематики (цикл “Пташки”, “В Асканії”).           

Медитативно-зображальна лірика представлена творами рефлективного та умоглядного характеру. Серед рефлективно-медитативних жанрів письменник активно використовує медитацію, вірш-роздум, еле­гію та їх жанрові різновиди. Жанр медитації в поезіях М.Філянського має такі жанрові типи, як власне медитація та філософська медитація. Основне тематико-проблематичне спрямування віршів-власне медитацій – це окреслення життєвих пріоритетів, означення естетичних уподобань та захоплень ( “Піду я сам долиною та гаєм”, “Я бачу квіт зів’ялих ряд” ). В основу філософських медитацій суб’єктивно-сугестивного характеру покладено ідею циклічності розвитку людства (“Грудня день 6-й”,  “З нею”). Медитації становлять собою психологізовані мініатюри, в яких автор трактує основоположні питання буття, світобудови і призначення життя конкретної людини.

Елегія в поезіях письменника має такі жанрові різновиди: любовна елегія (“О, нагадай мені ті дні...”, “І знов би стрів тебе з вінком”), елегія-поминальник (“На смерть Раї”), елегія-роздум (“І ми колись”).

Домінуючим жанром умоглядно-медитативної лірики у творчості М.Філянського є  вірш-розмірковування та його  різновиди: вірш-монолог (“На весіллі”), вірш-пророцтво (“Четверо”), вірш-послання (“Далекому”), вірш-заклик (“Гукайте їх”), вірш-поминальник (“Лютого день 26-й”, “Над могилою”) та риторич­ний портрет (“Образи”). Для віршів-розмірковувань характерними є кілька мотивних напрямів: культурологічна орієнтація, збереження національно-історичних традицій України, мотив чужини, пошук естетичного ідеалу.

Звернення до релігійних мотивів зумовило використання художником слова культових жанрів молитви, гімну, псалма. Поетичне оброблення цих жанрів у творчості поета має різноманітні вияви: стилізація молитви під урочистий і релігійний жанр канону (“І рокіт хвиль, і гомін ночі”), стилізація гімнів під жанр антифону (“Буду”, “Хвала”); жанрові різновиди псалма: псалом-благання (цикл “Покаянія отверзи”), псалом-історичний огляд (“Клятьба про­рока Ездри”), псалом-прокляття (“Великдень”).

Неоромантичні та символістські риси поезій М.Філянського виявились у використанні жанру пісні і романсу (“За садом, садом”, “Чом ти вчора не ви­ходила?”, “Не сон,  не сон”).

Підрозділ 4.2 “Ліро-епічні поеми”. Ліро-епічний доробок поета роз­ширює уявлення про жанрово-стильову специфіку поетичної системи письменника. Змістові й формотворчі елементи філософсько-символічних поем “Бузовий Кущ” і “Сім день” підпорядковані провідній тематиці – філософсько-ліричному, що поєднується з символічним відображенням, осмисленню законів світобудови й існування окремого індивідуума як невід’ємного чинника загальнонаціонального розвитку людства. Це насамперед виявляється в поліфункціональності складових одиниць композиції та образів-лейтмотивів (образи човна, храму, вінка – в поемі “Бузовий Кущ”, символічне змістове навантаження цифр 3, 6, 7, 9 – у поемі “Сім день”). Філософсько-символічна поема-цикл “Асканія-Нова” характеризується стрункою композиційною побудовою як в цілому всього твору, так і його окремих розділів. Кожна частина поеми, відіграючи певну композиційну роль, відзначається завершеністю структури –  наявні заспів, зміст, епі­лог. Частини поеми “Асканія-Нова” об’єднані в одне ціле спільним ідейно-тематичним спрямуванням – всебічний показ становлення й історичного розвитку українського народу.

У жанровій системі поезії М.Філянського органічно поєдналися формальні і змістові чинники різних літературних напрямів: необароко, неокласицизму, неоромантизму, символізму.

У висновках узагальнено результати дослідження. Поетична спадщина М.Філянського є цікавим й оригінальним явищем в історії української літератури початку ХХ ст.

У результаті опрацювання архівних документів СБУ в Запорізькій області з’ясовано, що М.Філянського було заарештовано 11 жовтня 1937 року. Його безпідставно звинувачували за участь в українській контрреволюційній націоналістичній організації міста Запоріжжя. 11 січня 1938 року Військова колегія Верховного Суду СРСР винесла вирок про страту поета, який було виконано 12 січня 1938 року в Києві.

Вивчивши рецепцію творчості М.Філянського в критиці й літературознавстві, базуючись на теоретичних засадах поетики, основними складовими її для аналізу було обрано мотив і жанр, оскільки вони найбільш повно репрезентують формозмістові властивості системи поетикальних засобів художника слова.         

Релігійні мотиви мали вагоме значення у становленні поетичного стилю письменника. Ліричні переживання релігійних настроїв і станів позначені чисельними внутрішньопсихологічними варіаціями. Ліричний герой проходить нелегкий шлях осмислення абсолюту, який характеризується контамінацією мотивних потоків: всеохоплюючим прийняттям християнського Бога, неоромантичним пантеїстичним світосприйняттям, муками безвір’я, духовного знесилення. Звертаючись до сюжетів Біблії, письменник акцентує увагу на проблемах складного морально-філософського осмислення Бога, Всесвіту і людини; питаннях етичного характеру; відродження національної незалежності й державності українського народу. Твори біблійної тематики характеризуються як прямими використаннями образів і мотивів Старого і Нового Заповіту, так й індивідуально-авторськими філософськими узагальненнями стосовно розуміння вищої сили, смислу буття людства й окремої істоти.             

 Для історіософських мотивів поезії митця характерним є поєднання неоромантичних засобів і способів сприйняття дійсності зі всебічним зображенням етапів історичного розвитку українського суспільства. В історіософських мотивах творів можемо відзначити еволюцію від негативного сприйняття сучасності (збірки “Лірика”, “Calendarium” ) до поетичного захоплення подвигами творців “дня нового” (збірка “Цілую землю”). На відміну від релігійних мотивів, що відзначаються функціонуванням переважно тріад (релігійний мотив, мотив кохання, мотив самотності; мотив самотності, кордоцентричний мотив, мотив філософського осмислення буття тощо), історіософські мотиви характеризуються наявністю монад і діад (мотив самотності і національно-патріотичної відповідальності за збереження пам’яток духовної і матеріальної культури; кордоцентричне осмислення історичного розвитку суспільства, сучасних авторові трагічних і позитивних перетворень української держави тощо).

У творах поета поєднуються два типи поетичної інтерпретації мотиву самотності. З одного боку, самотність є ідеальним варіантом виваженого, оптимістичного сприйняття складних колізій сучасного суспільства. З іншого, – це характерна риса поетичної системи письменника – ліричний герой (як і сам автор) відчуває себе самотнім у сучасному світі, бо ідеал його залишено у “колишній славі” “літ колишніх”. Саме цей другий тип, позначений відчуттям болю і суму, виступає лейтмотивом і одночасно складовою діад і тріад у поезіях релігійних і історіософських потоків (“Ти знов стоїш передо мною…”, “Спить ряд могил давно німих”, “Піду я сам собі долиною та гаєм”, “Червоним золотом діброва убиралась”). 

Розвинувши традиції романтизму й  неоромантизму  (Я.Щоголів, П.Куліш, Т.Шевченко, Леся Українка), української філософ­ської думки                    (Д.Чижевський, П.Юркевич, В.Лесевич), здобутки західноєвропейських митців, М.Філянський створює власну поетичну кордоцентричну систему, побудовану на образах-мотивах “серця міч”, “серця глас”, “серця ясний промінь” (збірки “Лірика”,“Calendarium”,  цикл “Співай же, серце”).       

Проаналізовані релігійні, історіософські мотиви та мотиви самотності й кордоцентризму взаємопов’язані, органічно взаємодоповнюються. Специфічною рисою поетики “співця землі” є функціонування монад, діад, тріад з переважанням діад.

Найбільш поширеними жанровими різновидами у творчості                     письменника є ліричні цикли, пейзажі, медитації, вірші-роздуми, вірші-розмірковування, елегії, релігійні жанри, ліро-епічні поеми “Асканія-Нова”, “Бузовий Кущ”, “Сім день”. 

Характерною ознакою жанрової системи поета є циклічна побудова. Усім ліричним циклам і збіркам притаманна чітка архітектоніка: при їх створенні враховуються основні формозмістові чинники:  тематика, проблематика, мотиви, інтонація, ритм, строфіка тощо. Домінуючим принципом поділу поезій,  збірок  є добовий та річний цикли  (збірка “Лірика”, “Calendarium ”, цикл “Співай же, серце”).

В основу більшості жанрових утворень поезії М.Філянського покладено прийом психологічного паралелізму. Серед віршів-пейзажів переважають твори з уподібненням людського життя природному циклу (“Купала Йвана”, “Дуб”, “Осокор”, “Серпень”). Визначальною рисою елегій є зіставлення явищ природи й мінорного настрою людини (“На смерть Раї”, “І ми колись”).

Для жанрової системи поета властивим є поєднання формозмістових чинників жанрових різновидів. За формою викладу поетичної думки вірш-розмірковування “В ярмах туги звіку здавлена” наближається  до жанру оди, “На весіллі” –  до вірша-монолога. Для вірша-розмірковування “Четверо” характерні жанрові ознаки вірша-пророцтва, поетичного маніфесту   (використання символу червоного стягу при трансформації біблійного сюжету про загибель царя Валтасара). Поетичне оброблення культових жанрів молитви, гімну, псалма у твор­чості М.Філянського має чисельні жанрові модифікації: стилізація молитви під жанр канону, гімнів –  під жанр антифону; жанрові різ­новиди псалма: псалом-благання, псалом-історичний огляд. 

Музичність, інтерес до звукопису, прагнення вплинути на читача – як основні чинники поетичного стилю художника слова – виявилися у використанні жанрів пісні, романсу, елегії.

Ліро-епічний доробок письменника невеликий, але дозволяє розширити уявлення про жанрово-стильову специфіку поетичної спадщини письменника. За власне жанровими, міжжанровими, ідейно-тематичними критеріями можна виділити у творчості М.Філянського різновиди ліро-епічної поеми: філософсько-символічну поему-легенду “Бузовий Кущ” й філософсько-символічні поеми-цикли “Сім день”, “Асканія-Нова”. Всі три поеми мають струнку композиційну побудову як в цілому всього твору, так і його окремих частин. Відсутність епілогу, часткова невмотивова­ність переходу від медитативних розмірковувань  до зображення картин сучасного життя xарактерна для поеми “Бузовий Кущ”. У поемі “Асканія-Нова”, на відміну від поем “Бузовий Кущ” і “Сім день”, використано не прямий часовий порядок, а циклічну  часову структуру.

Домінантними індивідуально-стильовими поетикальними засобами письменника виступають: метафора, що переростає у метафору цілого вірша; наскрізні епітети (сумний, сонний, німий), образи (могила, руїна, серце, вінок); асоціативні ряди, що іноді переходять у простий перелік реалій; полісиндетонні конструкції з переважанням сполучника і; асонанси, алітерація, темпоритм поезій передається за допомогою зорових, слухових, динамічних образів; вживання старослов’янської лексики, риторичних речень; неологізми (стоустий шум, проміннозора краса). Ці формозмістові чинники репрезентують художнє бачення і вибудовування своєрідної картини митця.

У творчому доробку М.Філянського поєдналися класичні традиції і новітні тенденції розвитку української культури початку ХХ ст. Використовуючи й переосмислюючи образний, мотивний, жанрово-стильовий арсенал національної і світової літератур, поет створює оригінальну поетику.