СЕРЕДНЬОНАДДНІПРЯНСЬКО-СТЕПОВЕ ДІАЛЕКТНЕ ПОРУБІЖЖЯ У СВІТЛІ ІЗОГЛОС

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СЕРЕДНЬОНАДДНІПРЯНСЬКО-СТЕПОВЕ ДІАЛЕКТНЕ ПОРУБІЖЖЯ У СВІТЛІ ІЗОГЛОС
Альтернативное Название: Средненадднепрянско-СТЕПОВЫЕ Диалектные рубежеи В СВЕТЕ изоглоссы
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У “Вступі” обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження,  визначено мету, основні завдання роботи і методи, окреслено джерельну базу дисертації, сформульовано наукову новизну, теоретичну і практичну цінність одержаних результатів.


Перший розділ “Структурна організація й семантика лексики на позначення одягу, взуття, головних уборів та прикрас у говірках середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя” складається з п’яти підрозділів. У першому підрозділі – “Логіко-предметне членування тематичних груп назв одягу, взуття, головних уборів та прикрас” – відображено історіографію і сучасний стан системного вивчення лексики (праці О.О.Потебні, М.М.Покровського, Л.В.Щерби, В.В.Виноградова, М.І.Толстого, Д.М.Шмельова, О.І.Блінової, Г.П.Клепікової, П.Ю.Гриценка, Г.О.Козачук, К.Д.Глуховцевої, Г.І.Мартинової та ін.), підкреслено переваги системного опису діалектної лексики порівняно з атомарними описами окремих лексем, визначено принципи формування й виділення ТГЛ. Базовим для окреслення ТГЛ є логіко-предметний поділ десигнатів, зв’язки між якими корелюють з різноманітними відношеннями мовних одиниць.


У підрозділах “ТГЛ назв одягу”, “ТГЛ назв взуття”, “ТГЛ назв головних уборів”, “ТГЛ назв прикрас” репрезентовано внутрішню організацію досліджуваних сегментів лексики, відтворено відношення між елементами системи.


Аналізовані тематичні групи складаються з окремих лексико-семантичних груп (ЛСГ) з різнорідною структурною організацією, у межах останніх на підставі парадигматичних зв’язків виділяються мікрогрупи. Характерними ознаками досліджуваних ЛСГ є гіперо-гіпонімічні відношення компонентів, багатозначність лексем, мотиваційні зв’язки між елементами суміжних лексико-семантичних груп. Деякі групи (наприклад, ЛСГ назв супровідних до одягу реалій) є структурно автономними, їх включення до аналізованих ТГЛ здійснено на підставі предметного членування позамовної дійсності.


Компоненти ЛСГ об’єднані на підставі спільності чи близькості семантики, а протиставляються диференційними ознаками (ДО). Високочастотними щодо вияву є ДО “матеріал виготовлення”, “крій”, “призначення реалії”, “стать користувача”. На репрезентацію окремих сем вплинуло поєднання кількох ДО (напр.: гу\цулка ‘вишита  полотняна верхня чоловіча сорочка спеціального крою зі стоячим коміром, з розрізом посередині’ – “матеріал виготовлення”, “крій”, “призначення”, “спосіб носіння”, “наявність / відсутність оздоблення”;  чорноб\риўці ‘жіночі святкові  червоні  шкіряні чоботи з чорною смужкою на халяві’ – “матеріал виготовлення”, “наявність / відсутність оздоблення”, “призначення”, “стать користувача”).


Системний характер словникового складу говірки виявляється в розподілі слів за лексико-семантичними парадигмами, які встановлюються на підставі протиставлення сем; таке протиставлення реалізують лексеми-опозити, наприклад, поєднання ДО “матеріал виготовлення” та “спосіб виготовлення” зумовило виникнення чотиричленної опозиції сем ‘чоловічий пояс із тканини’ : ‘чоловічий плетений пояс зі шкіри’ : ‘чоловічий неплетений пояс зі шкіри’ : ‘чоловічий пояс із мотузки’, що у говірках середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя репрезентована 30 типами опозиції лексем. Найбільшу кількість назв (4 з 4-х можливих) виявлено в першому типі: \пойас : \пасок : \рем·ін’ : оч\кур. У частині говірок один або кілька з можливих елементів протиставлення відсутні, що зумовлено відсутністю відповідних реалій: \пойас : o : оч\кур : оч\кур, \пойас : o : оч\кур : мо\тузка; засвідчено випадки номінативного нерозрізнення реалій: \пойас (1) : \пасо(і)к (2, 3) : оч\кур (4), \пойас (1) : поп\ружка (2, 3) : оч\кур (4), \пойас (1, 2, 3) : оч\кур / моту\зок (4), \пасок (1, 2, 3) : оч\кур (4) та ін.


Складна семантична структура частини аналізованих лексем, їх здатність виражати ряд взаємопов’язаних між собою значень зумовлює переміщення лексем у просторі модельованої мікросистеми. Так, аналіз мікрогруп репрезентантів сем ‘взуття, виплетене з лика’ та ‘взуття з цілого чотирикутного шматка шкіри без пришивної підошви’ виявляє взаємозв’язки між номінативними одиницями лича\ки, \лапті й посто\ли: першу сему в більшості говірок маніфестує назва лича\ки, в інших говірках функціонує багатозначний номен \лапті або ж  дублетні назви лича\ки / \лапті, лича\ки / посто\ли, \лапті / посто\ли; другу сему репрезентує назва посто\ли, яка в досліджуваних говірках має 9 значень. Розширення номінативного поля лексеми зумовлює ще більшу варіативність її семантичної структури та типів семантичної опозиції (всього 11 типів, див. к. 1). Отже, важливою ознакою функціонування номенів лича\ки, \лапті й посто\ли є часткове накладання їх семантичних полів: для всіх аналізованих лексем спільною є сема ‘взуття, виплетене з лика’; сема ‘взуття з цілого чотирикутного шматка шкіри без пришивної підошви’ спільна для назв посто\ли та \лапті.


Характерною ознакою назв одягу, взуття, головних уборів і прикрас у досліджуваних говірках є функціонування багатокомпонентних номінацій, що становлять поєднання загальної назви реалії та назви її маркуючої ознаки, яка передає особливості крою (рас\на сп·ід\ница, \чоботи на г\ранках, \витажки з:ак\расками, \шапка розкла\душка), матеріал виготовлення (ри\м·ін:иĭ \пойас, \лапті з ро\гозу, на\мисто з \каменіў), спосіб носіння (\верхна со\рочка, обкид\ниĭ пла\ток). Деякі багатокомпонентні назви зазнають універбізації чи деривації на базі універбізованої одиниці: \чоботи з \витажкойу ® \витажки, ук\райінска со\рочка ® ук\райінка; окремі номени виказують процес еліптизації базових описових розгорнутих назв, напр.: со\рочка (яку носять) на\випуск ® со\рочка на\випуск, \кохта (яку застібають) \наб·ік ® \кохта \наб·ік, \шапка (виготовлена) ку\банкойу ® \шапка ку\банкойу, пла\ток (який носять, обмотуючи шию) од\ним к·ін\цем ® пла\ток од\ним к·ін\цем.


Валентність семантичних зв’язків елементів аналізованих ТГЛ має відмінності: для назв одягу, взуття, головних уборів характерне розширення семантики за рахунок об’єднання додаткових сем, що є компонентами інших ЛСГ; в той же час лексика на позначення прикрас здебільшого моносемічна, з обмеженими локальними зв’язками. Значення частини полісемічних номенів детермінують зв’язки, номінативна близькість з ТГЛ рибальства (мат\на), транспорту (ко\шула), знарядь праці та їх деталей (\перстен’), продуктів харчування (\затірка, \локшинка, пампуш\ки), рослин (\чепчик), назв частин тіла людини (п·і\дошва), хвороб (ко\шула).


                        Аналіз матеріалу свідчить про багатство рядів дублетів і синонімів у досліджуваних говірках. Значна кількість сем виявляє високу лексичну варіативність; розгалуженими номінативними рядами представлені маніфестанти сем: ‘поділ жіночої сорочки’ (18 назв), ‘загальна назва святкового одягу’ (15), ‘частина верхнього одягу для захисту  голови  в  негоду  (14), ‘вишита  вставка  в  сорочці народного  крою посередині  грудей’ (11), загальна назва старого одягу’ (10), ‘жіночий короткополий плюшевий одяг для носіння восени’ (10). Мінімально лексично здиференційованими є репрезентанти сем: ‘прати одяг’, ‘тканина, з якої шиють одяг (загальна назва)’, ‘пола, край кожної з половин одягу’, ‘пряжка на чоловічому поясі’, ‘короткі панчохи’, ‘щиток чоловічого головного убору, який виступає півколом над чолом’, ‘шпильки для закріплення в зачісці жіночого волосся’. Виявлено факти номінативної представленості поняття лише в частині говірок, напр.: мала\хаĭ ‘різновид зимової шапки’, за\вушница ‘частина весільного вінка, що звисає зі скронь за вуха’. 


У другому розділі “Ареалогія лексики на позначення одягу, взуття, головних уборів та прикрас у говірках середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя” окреслено демаркаційну лінію між середньонаддніпрянським та степовим говорами, показано типи просторової поведінки лексики в досліджуваному ареалі та на тлі інших діалектів, визначено діалектний тип говірок середньонаддніпрянсько-степової межі. У підрозділі Просторова диференціація середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя” відзначено, що досліджувана лексика демонструє кілька різновидів ареальної поведінки: 1) назви, що відомі в усіх без винятку говірках (\запонка, \хутро, \валанки); 2) лексеми, які виявляють мінімальну диференціацію середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя (сп·ід\ница, мала\хаĭ, ко\шула); 3) назви, що творять ареальну мозаїку (оп\літок, с\тожка, \постиш·іўка, косово\ротка, виши\ванка); 4) назви, що функціонують поодинокими вкрапленнями на тлі поширення інших лексем (\ґуґла, по\шиванка, \дж·іми, го\ландра). Строкатість діалектного ландшафту зумовлена своєрідністю протікання мовних процесів в аналізованих говірках, нечітким окресленням ареалів значної частини скартографованих явищ, співіснуванням у межах окремих говірок як систем різнодіалектних елементів, які виступають як паралелізми.


На підставі аналізу ізоглос, що репрезентують явища лексики на позначення одягу, взуття, головних уборів та прикрас у говірках середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя та їх співвідношення з ареалами фонетичних та граматичних явищ, виділено структурно-територіальні одиниці: 1) діалектні зони – західну й східну; 2) групи говірок – північно-західну, центральну, наддніпрянську, північну, південну; 3) мікроареали, які можуть бути компонентом кожної з груп говірок (к.2); за величиною таких острівних ареалів та типом ізоліній, що окреслюють ці структурно-територіальні утворення, розрізняємо: а) замкнуті мікроареали лексичних і семантичних явищ, поширених у кількох говірках; б) мікроареали, утворені ізолексами та ізосемами, які охоплюють  кілька  говірок  досліджуваної  території  і  можуть  мати  продовження  в сусідніх  діалектних зонах; в) мікроареали лексичних і семантичних явищ, які відомі лише в одній говірці чи мають спорадичний характер поширення в окремих зонах і групах говірок.


У підрозділі “Західна зона середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя” проаналізовано ареалогічну ситуацію в західній частині середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя, яка специфічна як зона взаємодії південно-східного та південно-західного наріч, а тому найчіткіше вичленовується на тлі інших територіальних утворень.


Хвилеподібне пасмо зональних ізоглос, які перетинають територію по вертикалі й відмежовують західну зону, включає 11 ізолекс та ізосем і 5 ізоліній явищ  фонетичного й морфологічного рівнів: пе(а)р\ча ‘рукавиця з відділеннями для всіх пальців’, то\ненка \хустка  ‘невелика жіноча хустка з тонкої тканини’, низ\ки, \низочки ‘намистини, нанизані на нитку’, ді\журка ‘чоловіче тепле напівпальто з хутровим коміром’, торо\ки, тороч\ки, ото\рочка ‘ряд ниток на краях хустки’, ‘в’язана візерунчаста тасьма з рядом ниток, пришита до хустки’, ш\ларка ‘смужка тканини, зібрана в складки й пришита для оздоблення до сукні’, \хустка ‘хустка, жіночий головний убір (загальна назва)’, п·ід\шиўка ‘підкладка, матеріал, підшитий зісподу одягу’, к\риси ‘відігнуті краї капелюха’, уби\рати, уби\рат ‘одягати наречену’, кози\рок ‘щиток головного убору’, флексія -ти в інфінітивах дієслів у(ў)да\гатиса, зала\тати, фонема /о/ в лексемі хо\лава, протетичний [г] у назвах го\нуча, гоб\мотка, \годаг, го\дежа, [р] в лексемах п\ражка, б\ражка, сі\рак. Ізоглоси, які репрезентують поширення названих явищ, майже накладаються й проходять по лінії: Княжа Звенигородського р-ну – Вікнине, Петраківка Катеринопільського р-ну Черкаської обл. – Надлак, Калинівка Новоархангельського р-ну Кіровоградської обл.


Правомірність виділення західної діалектної зони підтверджують матеріали картографування у І томі Атласу української мови (АУМ, І) (к. 289, 292, 343, 51, 79, 127, 128, 24, 61, 140, 143, 167, 172, 186, 250, 151, 157), регіональному атласі правобережної Черкащини Г.І. Мартинової (к. 53, 62, 105, 92, 113, 71, 10, 150, 74, 37, 43). У західній зоні виявлено значну кількість острівних мікроареалів мовних особливостей: коро\тушка ‘короткий верхній одяг із домотканого сукна’, \баска ‘жіноча кофта навипуск’, \кулчики, \кулчатка ‘сережки’, каб\лук з ко\сицами ‘каблук з прикрасою у вигляді квітки’, ст\рочеинка   ‘фуфайка,  стьобана куртка на ваті’, семантичної структури лексеми па\цорки ‘заплутані, збиті у вузол нитки’, які однозначно кваліфікувати – як залишки давнішого стану або пізніші нашарування – сьогодні ще не можливо.


Напрямок ізоліній деяких лексичних і семантичних явищ дозволяє виділити в межах досліджуваної зони окреме територіальне об’єднання – північно-західну групу говірок, ареал якої окреслюють 20 зональних ізолекс та ізосем з виразним підковоподібним вигином із північного заходу на південний схід, репрезентуючи наслідки контактування діалектів, що мають різний ступінь структурної близькості: середньонаддніпрянського та степового з подільським, середньонаддніпрянського зі степовим. Це ізоглоси назв ді\журка ‘фуфайка’, коўт\ки ‘сережки, жіноча прикраса для вух’, з\бори ‘складки у верхньому одязі’, сповит\не ‘пелюшка’, семантичної структури лексем са\чок ‘жіночий однобортний прямоспинний піджак із чорного сукна’, \п·ілка ‘шматок тканини на всю ширину витканого полотна’, ‘шматок тканини для пошиття спідниці’ та ін.; окремі з цих явищ утворюють мікроареали в східній зоні: \п·ілка, з\бори, са\чок. Ізоглоси пролягають лінією: Княжа Звенигородського р-ну – Кримки, Кавунівка Шполянського р-ну Черкаської обл. – Коробчине Новомиргородського р-ну Кіровоградської обл. – Ярошівка Катеринопільського р-ну Черкаської обл.– Надлак, Калинівка, Скаліва Новоархангельського р-ну Кіровоградської обл. – Білашки Тальнівського р-ну Черкаської обл. У межах аналізованого територіального утворення виявлено ряд невеликих ареалів явищ, які виступають окремими острівцями: ча\мерка ‘сіряк, верхній довгополий одяг із грубого сукна’, буш\лак ‘короткий верхній одяг із домотканого сукна’, пла\ток з \бежу ‘велика тепла жіноча хустка’, б\редні ‘чоловіче взуття для лову риби’.


Інтерпретація мовного матеріалу, засвідченого в західній зоні та північно-західній групі говірок середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя, виявляє взаємозв’язки з діалектами південно-західного наріччя та північного, рідше – південно-східного. Частину лексем історико-етимологічні джерела подають як полонізми чи запозичення з інших мов через посередництво польської мови (че\мерка, ки\шена, бе\кеша, ман\кети, \лада, па\цорки, \кулчики).


                      У підрозділі “Східна зона середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя” подано характеристику мовних явищ, поширених у східній частині досліджуваного континууму, та лексичних і семантичних особливостей груп говірок, виявлених у межах цього територіального утворення. Східна зона є об’єднанням умовним, оскільки ізоглоси мають відмінну конфігурацію при загальному спільному напрямку розташування, а тому ізоглосна смуга є широкою. Аналізовану зону репрезентують 7 вертикальних ізоліній: р()аз\ки ‘намистини, нанизані на нитку’, ха\лоша ‘одна з холош штанів’, п+ідк\ладка ‘матеріал, пришитий зісподу одягу’, шп\илки ‘шпильки для закріплення у зачісці жіночого волосся’, \боти ‘чоботи з короткими халявами’, (накид\ниǐ, обкид\ниǐ, \бежовиǐ, шало\виǐ, кар\татиǐ, тоўс\тиǐ, \валаниǐ, б·ілок\рилиǐ, мачко\виǐ, шир\станиǐ, бахра\мовиǐ) пла\ток ‘велика тепла жіноча хустка’, \персте(і)н ‘обручка без каменів’, ‘перстень, оздоблений каменем’, п·ідк\ладка ‘тканина, пришита зісподу одягу’. Ізоглоси згаданих явищ концентруються східніше р. Гнилий Тікич. Вони розташовані паралельно в північній частині середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя, перехрещуються на адміністративному кордоні Кіровоградської та Черкаської областей і розширюються на півдні досліджуваного континууму. Подібну конфігурацію мають ізолінії явищ, скартографованих у І т. АУМ (к. 342, 331, 313, 324) та в атласі побутової лексики Г.І. Мартинової (к. 6, 91, 39, 80).


Східну зону середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя творять невеликі замкнуті ареали явищ: за\паска ‘легка жіноча кофта’, си\рица ‘зав’язка для постолів та онуч’, жи\лотка на з\борах ‘стьобана ватяна куртка без рукавів та коміра’. Деякі з них, утворюючи мікроареали в говірках аналізованої зони, поодинокими вкрапленнями функціонують і в західній зоні: сп·ід\ница з дос\татку ‘широка спідниця з великою кількістю складок’, па\латкова сп·ід\ница ‘різновиди спідниці за матеріалом виготовлення’.


Аналіз ізоглос, що маніфестують неоднорідність мовного ландшафту східної зони, уповноважує на виокремлення в межах досліджуваного континууму груп говірок: центральної, наддніпрянської, північної та південної.


Центральну групу говірок окреслюють ізоглоси незамкнутих та замкнутих ареалів. Перший тип представлений пасмом з дев’ятьох ізоліній, що мають виразний підковоподібний вигин з півночі на південь, ілюструючи поширення мовних явищ із території середньонаддніпрянського діалекту на територію степових говірок: \затірка ‘в’язана візерунчаста тасьма з суцільним рядом ниток, шнурків, пришита по периметру хустки’, б\риж·і ‘зборки тоненької тканини’, посто\ли ‘м’яке селянське взуття, виплетене з лика’, \боти ‘чоботи з короткими халявами’, ‘старі чоботи з відрізаними халявами’, па\цорки ‘сліди рідини у вигляді поздовжніх смуг на стіні’ та ін.; їх відокремлює умовна лінія: Княжа Звенигородського р-ну – Кримки, Соболівка Шполянського р-ну Черкаської обл. – Листопадове, Мартоноша, Дібрівка Новомиргородського р-ну – Нова Осота,  Северинівка  Олександрійського  р-ну  Кіровоградської обл. – Косарі,   Михайлівка,   Жаботин   Кам’янського   р-ну   Черкаської  обл.   Друге  пасмо   творять 10 ізоглос, що окреслюють різні за розміром та конфігурацією замкнуті ареали, крайні межі яких знаходяться вздовж умовної лінії: Райгород Кам’янського р-ну – Самгородок Смілянського р-ну – Лебедин, Кримки, Кавунівка Шполянського р-ну Черкаської  обл. –  Листопадове, Мартоноша, Дібрівка Новомиргородського р-ну – Івангород, Красносілля, Вищі Верещаки, Триліси Олександрівського р-ну Кіровоградської обл. – Косарі, Лузанівка Кам’янського р-ну Черкаської обл. Ці ізоглоси репрезентують такі лексичні й семантичні явища: к\рила ‘відігнуті краї капелюха’, \розрізка ‘розріз на поясі жіночої спідниці’, мот\рошка ‘невелика жіноча хустка з тонкої тканини’, б\лузо ‘жіноча полотняна сорочка, відрізна по лінії грудей, з підоплічкою’, ‘нічна жіноча сорочка’. Ймовірно, наслідком дозаселення досліджуваної території є наявність невеликих острівців лексичних і семантичних особливостей: об\водка ‘відігнуті краї капелюха’, \бурмус ‘довгий кожух, покритий сукном’, ук\райінка ‘вишита жіноча сорочка’, \лах+іўка ‘поділ жіночої сорочки’ та ін. Напрямок 9 ізоліній підтверджує близькість цієї групи говірок із середньонаддніпрянським діалектом, однак замкнуті ареали, окреслені 10 ізоглосами, свідчать про специфіку аналізованого об’єднання, що утворилося внаслідок компактного заселення території носіями середньополіських говірок, оскільки лексичні і семантичні явища цього ареалу мають паралелі саме в середньополіському, рідше – в середньонаддніпрянському, степовому та подільському діалектах.


Наддніпрянську групу говірок відділяють 36 ізоглос лексичних і семантичних явищ та 3 ізофони. Своєрідність цієї групи говірок як діалектного утворення полягає у взаємопроникненні та взаємонакладанні ареалів різної величини, окреслених цими лініями. Характерною особливістю названого утворення, як і середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя в цілому, є залежність від діалектів, з території яких відбувалося заселення. Історичні умови формування наддніпрянської групи говірок знайшли вияв у репертуарі репрезентантів окремих сем, які маніфестують неоднорідність досліджуваного мовного ландшафту: цв·і\ток ‘вінок, весільний головний убір нареченої’, з\борник ‘очіпок, старовинний головний убір заміжньої жінки’, \локшинка ‘в’язана візерунчаста тасьма з рядом ниток, що звисають на краях хустки’. Межею поширення цих явищ є умовна лінія Жаботин, Райгород, Ребедайлівка, Косарі, Тимошівка Кам’янського р-ну Черкаської обл. – Хайнівка Олександрівського р-ну Кіровоградської обл. Крім цього, в досліджуваному говірковому об’єднанні виділено замкнуті ареали назв: ленто\вик ‘стрічка, яку одягала наречена під вінок’, о\пинка ‘фартух’, а також поодинокі вкраплення мовних явищ: по\лукаблук ‘низький каблук’, чохо\лок , \ворот ‘комір літнього одягу’. Виділення наддніпрянської групи говірок середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя корелює з просторовими характеристиками явищ, репрезентованих у І томі АУМ (к. 295, 326, 337, 331, 310, 142, 104, 48).


 Поширені в названій групі говірок лексеми та їх семантика мають надійні відповідники переважно в середньополіських говірках, частина – у середньонаддніпрянському та степовому діалектах (з\борник ‘очіпок, старовинний головний убір заміжньої жінки’); також відзначено регіональні явища, не зафіксовані в жодному з наявних лінгвістичних джерел (ленто\вик ‘стрічка, яку одягала наречена під вінок’, по\лупостоли ‘м’яке селянське взуття з цілого чотирикутного шматка шкіри без пришивної підошви’, заб\родниці ‘чоловіче взуття для лову риби’).


Ареали північної групи говірок відмежовують 7 суцільних ізоглос, що перетинають  середньонаддніпрянсько-степове  порубіжжя  по  горизонталі, репрезентуючи наслідки переміщення населення з Середньої Наддніпрянщини та пізніших міграційних потоків людності з Полісся, Поділля та Волині. Зазначені ізолекси та ізосеми мають хвилеподібну конфігурацію й проходять приблизно по лінії: Криві Коліна Тальнівського р-ну – Кавунівка Шполянського р-ну Черкаської обл. – Дібрівка Новомиргородського р-ну – Соснівка Олександрівського р-ну – Глинськ, Подорожнє Світловодського р-ну Кіровоградської обл. Назване утворення маніфестують назви: се\режки ‘жіноча прикраса для вух’, чи(е, у)\мерка, чу\марка ‘чоловіче тепле напівпальто з хутровим коміром’, п·і\дошва, п·і\дошова ‘нижня тверда частина взуття від носка до закаблука’, ш\мат‘щось порване, дрантя, лахміття’, \лата ‘довга жердина або дошка, які кладуть упоперек кроков’, ‘дошка в паркані’. Деякі назви, поширені в північній групі, утворюють мікроареали в решті досліджуваних говірок. За матеріалами АУМ, ізолінії окремих фонетичних, морфологічних, акцентних, лексичних і семантичних явищ (І, к. 36, 78, 113, 87, 202, 147; ІІІ, ч. ІІ, к. 47) мають конфігурацію, подібну до форми ізолекс, які окреслюють північну групу говірок середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя. Для північної групи говірок характерні невеликі острівні мікроареали лексичних і семантичних явищ: лас\кут, лас\кутик, \ластіўка, кли\нок, к\линчик п·ід рука\вом ‘клин під рукавом сорочки народного крою’, ок\райочка, \лента, в·і\роўка, в·і\ровочка ‘довгий вузький шматок тканини для сповивання немовлят’.


Південну групу говірок виділено на підставі пасма ізоглос, сформованого п’ятнадцятьма хвилеподібними ізолініями, що перетинають східну зону середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя по горизонталі. Це ізоглоси лексичних і семантичних явищ: тон\киǐ пла\ток ‘невелика жіноча хустка з тонкої тканини’, боко\виǐ кар\ман кишеня, яка знаходиться на внутрішньому боці поли чоловічого піджака’, п·ід\метка, п·ід\меток ‘підошва, нижня тверда частина взуття від носка до закаблука’. Вони компактно групуються вздовж умовної лінії: Кам’янече, Надлак Новоархангельського р-ну – Коробчине, Йосипівка Новомиргородського р-ну – Хайнівка Олександрівського р-ну – Цибулеве Знам’янського р-ну – Косівка Олександрійського р-ну – Вишневці, Куцеволівка Онуфріївського р-ну Кіровоградської обл. Південніше розміщені ізоглоси, які утворюють відрізки суцільної лінії, що розмежовує північну та південну групи говірок східної зони: рука\вица ‘рукавиця з відділенням для великого пальця’, ‘рукавиця з відділеннями для всіх пальців’, на\діти / на\діт праз\нич(ш)не ‘одягтися на свято’, \капо(у)р, кап\тур ‘очіпок, старовинний головний убір заміжньої жінки’, семантична структура лексем \лата ‘довга жердина або дошка, яку кладуть упоперек кроков’, ла\тати ‘лагодити одяг, пришиваючи латки, зашивати’, ‘лагодити, усуваючи пошкодження в чому-небудь’. Згадані ізоглоси мають розриви в основному між м. Знам’янка та р. Інгулець, що, очевидно, є наслідком міграційних процесів. Таку ж конфігурацію ізоглос демонструють і карти І тому АУМ (к. 331, 284, 36, 93, 113, 134, 160, 123, 202, 147). Специфіку досліджуваних говірок визначають також поодинокі вкраплення мовних елементів, які відображають іншодіалектні нашарування та власне регіоналізми: до\хо, п\лушова о\сінка ‘жіночий короткополий плюшевий осінній одяг’, \виступці ‘легкі домашні туфлі’.


Інтерпретація лексичних і семантичних явищ, засвідчених у східній зоні середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя, виявляє південно-східний діалектний тип говірок цього територіального утворення зі значними нашаруваннями особливостей середньополіських говірок та  вкрапленнями елементів, відомих у південноволинських та наддністрянських говірках.


У підрозділі “Середньонаддніпрянсько-степова діалектна межа за даними лексики одягу, взуття, головних уборів та прикрас” описано демаркаційну лінію між середньонаддніпрянським і степовим діалектами. Картографування дозволило виявити пасма ізоглос, що відображають внутрішню диференціацію східної зони досліджуваного ареалу на північну (7 ізоліній) та південну (15 ізоліній) групи говірок. Частина ізолекс, ізосем, ізофон та ізопрагм (всього 18 ізоглос), які відмежовують зазначені групи говірок, проходять близько одна біля одної, перехрещуються й накладаються, репрезентуючи наслідки взаємодії двох діалектних систем. Середньонаддніпрянсько-степову мовну межу творить смуга говірок, окреслена лініями: р. Гнилий Тікич – Соболівка, Кавунівка Шполянського р-ну – Пастирське Смілянського р-ну – Тимошівка Кам’янського р-ну Черкаської обл. – Хайнівка, Северинівка, Вищі Верещаки Олександрівського р-ну – Глинськ, Подорожнє Світловодського р-ну Кіровоградської обл. (на півночі) та р. Синюха – Ярошівка Катеринопільського р-ну Черкаської обл. – Коробчине Новомиргородського р-ну – Хайнівка Олександрівського р-ну – Цибулеве Знам’янського р-ну – Талова Балка Світловодського р-ну Кіровоградської обл. – Кам’яні Потоки Кременчуцького р-ну Полтавської обл. (на півдні).


Розмежувальна смуга говірок між середньонаддніпрянським і степовим говорами на різних відрізках не є однотипною (див.: к. 2). Аналіз лексичних і семантичних явищ показує, що територіальні утворення її східної частини відокремлюють ізоглоси мовних одиниць, здебільшого не властивих середньонаддніпрянському говору. Це діалектні риси південно-західної та північної локалізації, які постали на досліджуваній території внаслідок міграцій діалектоносіїв. Говірки західної частини розмежувальної смуги між середньонаддніпрянським та степовим говорами виявляють спорідненість зі східноподільськими говірками.


Середньонаддніпрянсько-степова межа репрезентована опозиціями на лексичному, семантичному, фонетичному, морфологічному рівнях (першими подаємо одиниці середньонаддніпрянської локалізації): чи(е, у)\мерка, чу\марка : мос\коўка, моск\вичка ‘чоловіче тепле напівпальто з хутровим коміром’; п\лушка : п\лушка, (г)о(у)\сінка ‘жіночий короткополий плюшевий осінній одяг’; по\вивач, спо\вивач, спо\вич, по\вич : по\вивач ‘повивач, довгий вузький шматок тканини для сповивання немовлят’; п·і\дошва : п·ід\метка, спорадично п·і\дошва, п·і\дошова, п·ід\меток, хо\дак ‘підошва, нижня частина взуття від носка до закаблука’; ко(у)\жух, спорадично ко\жух / лу\бок, ко\жух / \бурмус : ко(у)\жух / ту\луп, \тулуб ‘кожух, довга, не вкрита сукном шуба з великим коміром, пошита з овечої шкури хутром досередини’; семантична структура лексеми \лата: ‘довга жердина або дошка, яку кладуть упоперек кроков’, ‘дошка в паркані’ : ‘довга жердина або дошка, яку кладуть упоперек кроков’, спорадично ‘дошка в паркані’, ‘шматок тканини або шкіри, яким зашивають дірку в одязі, взутті’; семантична структура лексеми п\лахта: ‘жіночий одяг на зразок спідниці, переважно святковий, зроблений із двох зшитих до половини полотнищ, з вовняної картатої тканини’ : відсутність репрезентантів; зміна [ф] > [хв] –  хва\та : фа(и)\та; граматичний рід лексеми к\рижмо : к\рижма.


Межа між середньонаддніпрянським та степовим говорами є особливою. Вона виникла передусім внаслідок переселенських рухів, тому її творить смуга говірок, яким притаманна різнодіалектна аплікація та наявність специфічних локальних явищ, що не сягають жодного з контактуючих діалектів. Специфіка середньонаддніпрянсько-степової розмежувальної смуги говірок виявляється в строкатості явищ, що репрезентують різні зони і групи говірок досліджуваного континууму: західної зони (п·ід\шиўка, низ\ки, \низочки, закінчення -ти в інфінітиві); груп говірок – північно-західної (з\бори, семантична структура лексем \п·ілка, са\чок); наддніпрянської (цв·і\ток, \задник, \китиці, брил’, \лента, \бухти); північної (семантична структура лексеми ш\мат’:а); південної (мат\на). Крім цього, середньонаддніпрянсько-степову межу формують мікроареали явищ, не характерних для жодної з виявлених зон чи груп говірок: б\лашка ‘пряжка на поясі’, \лапті  ‘селянське взуття, плетене з лика’, у\беǐкатис(-ца), у\мешкатис(-ца) ‘одягтися в старий одяг’, \маточка, \матушка ‘зав’язка до постолів’, \боти  ‘черевики’.


У підрозділі “Перехідні говірки середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя” зосереджено увагу на структурних особливостях середньонаддніпрянсько-степової розмежувальної смуги говірок, визначено їх діалектний тип; зокрема виявлено смугу говірок, які розмежовують середньонаддніпрянський та степовий діалекти й рядом ознак відрізняються від контактуючих мовних систем, що свідчить про специфіку протікання діалектотворчого процесу й своєрідний діалектний тип говірок середньонаддніпрянсько-степової межі. Взаємодія старожитнього середньонаддніпрянського та новоствореного степового говорів південно-східного наріччя та кожного з них з подільським говором південно-західного наріччя (у західній частині досліджуваної території) має різні наслідки. Вивчення ізоглос лексичних і семантичних особливостей середньонаддніпрянсько-степової межі показує, що специфічні для досліджуваних говірок риси, які накладаються на середньонаддніпрянську основу, здебільшого поширені не на всій території, а лише в окремих мікрозонах.


У говірках середньонаддніпрянсько-степової межі внаслідок міждіалектної взаємодії розвинулися деякі специфічні риси: 1) співіснування дублетів і синонімів як результат взаємопроникнення одного говору в інший (закаб\лук / \задник ‘задня тверда частина взуття, що охоплює п’яту’, о\борка / \бухти ‘смужка тканини, зібрана в складки й пришита для оздоблення до сукні’); 2) трансформація семантичної структури лексеми, напр.: розширення семантики назви ла\тати (-т), яка в середньонаддніпрянських говірках відома зі значеннями ‘лагодити одяг, пришиваючи латки’, ‘прибивати дошки-лати до кроков’, у степових – ‘лагодити одяг, пришиваючи латки’, ‘лагодити, усуваючи пошкодження в чому-небудь’, – у перехідних говірках поєднались усі названі значення; 3) постання контамінованих форм; наприклад, ‘жіночий короткополий осінній одяг’ – п\лушка і о\сінка ® п\лушова о\сінка; 4) зміни формальної структури слова, зокрема за моделлю гіперизмів  (м’якшення [р’] – ко(а)зи\рок, раз\ки, [у] > [о] – кох\ваǐка, [а] > [о]: ко\лош·і, хо\лава). У зоні перехідних говірок відзначено семантичну дивергенцію лексем (назви капе\лух і брил’, що репрезентують нерозрізнення сем ‘чоловічий солом’яний капелюх’, ‘фетровий чоловічий капелюх з широкими полями’, у говірках контактної зони є протиставними), поступове згасання значень лексем (назва п·і\дошва, що в середньонаддніпрянських говірках відома з семантикою ‘частина тіла людини, ступня’, ‘нижня частина взуття, якою ступають по землі’, ‘нижня частина весільного короваю, яку віддають музикам’, з поширенням у степові говірки втрачає останню сему), збереження значень архаїчних лексем (у всіх говірках лексема \ризи відома як назва одягу священника, а в окремих говірках контактної зони ця лексема має також значення ‘пелюшка, невелике простирало, у яке загортають немовля’), виникнення інновацій (сема ‘комір літнього одягу’ репрезентована переважно лексемою \ком·ір, але в кількох говірках, що знаходяться в смузі міждіалектної взаємодії, вкрапленнями зафіксовано номен за\кота), велика кількість регіоналізмів (днот, по\вило ‘довгий вузький шматок тканини для сповивання немовлят’, го\ландра, ґрилант ‘вінок, головний весільний убір нареченої’), явища субституції ([ґ] > [д]: днот), метатези ([дз] > [зд]: \ґуздик), зміни граматичного роду лексем (п\ражка п\ражко, до\ха, \дошка до\хо, к\рижмо к\рижма, ки\шена ки\шен’).


У Висновках викладено основні положення дисертації.


1. Аналізований сегмент лексики говірок є складною й розгалуженою системою; кожна з ТГЛ одягу, взуття, головних уборів та прикрас складається з окремих лексико-семантичних груп з різнорідною структурною організацією. Системний характер словникового складу говірки визначає розподіл слів за лексико-семантичними парадигмами. Кожна з аналізованих ЛСГ не є закритою структурою, оскільки компоненти однієї ЛСГ можуть переходити до складу іншої й навіть виходити за межі досліджуваної ТГЛ. Особливістю функціонування деяких лексем є накладання їх семантичних структур (посто\ли, лича\ки, п\лахта, за\паска).


 2. Узагальнююча модель кожної ЛСГ назв одягу, взуття, головних уборів та прикрас у говірках середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя відображає диференціацію аналізованих номінацій за рядом ознак, найбільш типовими з яких є: “матеріал виготовлення” (п\лушка, \бархот, лича\ки), “довжина” (коро\таш), “форма” (кол\цо, ри\шотка) “колір” (сі\рак, \бурка), “спосіб виготовлення” (ст\роченка, \валанки), “сезон носіння” (о\сінка), “спосіб носіння” (о\пинка, об\мотка), “частина тіла людини” (пер\чатка, ву\шанкап·і\доплічка). Важливим фактором при встановленні мотивованості деяких одиниць було народноетимологічне осмислення структури лексем, їх вторинні квазіетимологічні зближення (ді\журка, \бежовиǐ пла\ток, мачко\виǐ пла\ток, тер\нова \хустка, сп·ід\ница з дос\татку).


                        3.Тенденція до економії мовних засобів зумовила виникнення вторинних номенів (3% від загальної кількості лексем)  з первісним значенням “частина людського тіла” (\таліǐка), відетнонімних, відтопонімних та відантропонімних найменувань (ук\райінка, \полка, \лашка, ру\минки, мала\роска, мос\коўка, ка\цапка, чу\мачка, ко\зачка, ді\док, \бабка, те\танка, ма\ринка), назв морально-етичних понять (\сов·іст’). Частина семантичних дериватів постала внаслідок метафоричного перенесення назв рослин (чорноб\риўці), фруктів (\йаблучко), продуктів харчування (\затірка, \локшинка), комах (\жучка), тварин (\бирка, \коник, ко\билка).


4. Аналізовані назви є однослівними (77% лексем) або складними описовими найменуваннями (23%). Виявлено високу лексичну та формальну варіативність репрезентантів сем. Зазнали фонетичної трансформації 104 (12%)  номінативні одиниці, словотвірної – 76 (8%) лексем.


5. Дослідження показало, що більшість репрезентантів сем представлені питомою слов’янською лексикою (\лата, пла\ток, с\вита, \волока та ін.). Значний шар слів утворюють запозичення з польської мови або через її посередництво (ман\кети, к\рижмо, бе\кеша, бу\ти), німецької (буш\лак, \кофта, \шуба), французької (ту\журка, жи\лет, сур\тук), тюркізми (уч\кур, кар\ман, ки\рейа), деякі номени мають російське походження (\лодочки).


6. Словниковий склад аналізованих ТГЛ зазнав впливу екстралінгвальних чинників: історії заселення й дозаселення досліджуваної території, суттєвих змін структури денотативного плану на різних хронологічних зрізах. Це зумовило дію різних внутрішньомовних законів, які позначилися на формуванні лексики одягу, взуття, головних уборів та прикрас. Досліджувана лексика відображає зміни в матеріальній культурі, що виявляється у втраті назв реалій, які зникають із щоденного вжитку (сі\рак, \бурка, п\лахта, лича\ки, ду\кач, о\ч·іпок), а також у появі лексичних інновацій, що позначають нові предмети (б\лузка, моск\вичка, колгот\ки, ба\летки, бант).


7. Лінгвогеографічний аналіз показує, що лексика досліджуваних говірок порубіжжя є ареалогічно релевантною. Картографування назв одягу, взуття, головних уборів та прикрас виявляє кілька типів просторової поведінки лексем: суцільний ареал, мінімальна диференціація території, ареальна мозаїка, мікроареали.


8. Своєрідність протікання процесів у досліджуваних говірках виявилася в строкатості діалектного ландшафту, співіснуванні в одній говірці елементів, відомих у різних діалектах. Багато ізолекс та ізосем не входять до пасом ізоглос. Однак значна частина ізоліній виявляє тенденцію до ізотопії, яка детермінує можливість їх зближення і групування. Це дозволило вичленувати в досліджуваному мікроконтинуумі ареали різних рівнів: 1) діалектні зони (західну й східну); 2) групи говірок, які являють собою частини зон (північно-західну, наддніпрянську, центральну, північну, південну); 3) острівні ареали, які можуть мати автономні структурні риси. Виділені групи говірок не є ізольованими територіальними утвореннями, оскільки ізоглоси явищ, які поширені в межах кожного з об’єднань, заходять на територію сусідніх зон або виділяють у них мікроареали специфічних особливостей.


9. Розмежувальні смуги між західною та східною зонами й північною та південною групами говірок середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя не однотипні. Ареали середньонаддніпрянського та степового діалектів, на відміну від територіальних одиниць східної й західної зон, у яких наявне чітке протиставлення елементів систем, розрізняються здебільшого функціональною активністю окремих одиниць та відмінностями у компонентному складі репрезентантів сем-опозитів.


10. Взаємонакладання та перехрещення 18 ізоглос, які окреслюють протиставні ареали північної та південної груп східної зони, утворює середньонаддніпрянсько-степову мовну межу (див. к.2). Говірки середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя виявляють ряд спільних особливостей контактуючих систем, а також характеризуються наявністю специфічних локальних явищ, що не сягають жодного зі взаємодіючих діалектів; до останніх належать: виникнення нових назв реалій, збереження архаїчних явищ, постання контамінованих назв, зміни в семантичній структурі лексем, зміни у формальній структурі слова, утворення нових граматичних форм.


11. Характерна ознака говірок середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя – наявність значної кількості мікроареалів, які, ймовірно, є нашаруваннями різнодіалектних елементів під час дозаселення досліджуваної території; а також функціонування регіоналізмів.


12. Дослідження ізоглос лексичних і семантичних явищ та їх інтерпретація в широкому ареальному контексті – загальноукраїнському континуумі та на тлі суміжних мов – засвідчує, що значна частина назв одягу, взуття, головних уборів та прикрас є інтердіалектними та інтермовними. Більшість назв, які поширені в західній зоні середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя, мають відповідники в говорах південно-західного наріччя (переважно подільському та волинському), середньополіських, рідше – середньонаддніпрянських та в степових говірках. Для явищ східної зони засвідчено паралелі переважно в середньополіському, а також середньонаддніпрянському, степовому та подільському діалектах.


 








Мартинова Г.І. Лінгвістична географія правобережної Черкащини. – Черкаси, 2000. – 266 с.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины